Рис. 8. Зміни в коцентрації полі (А)+ цитоплазма-тичної РНК ЯФГ-1 в печін-ці щурів після ЧГЕ () і ЛАП () по відно-шенню до її концентрації в інтактній печінці.
Більш виражений приріст РНК, що кодують тканиноспецифічні білки ЯФГ-1 і Р4502Е1, ніж РНК, які кодують клітинонеспецифічні білки c-Fos i c-Myc, протягом початкової реакції свідчить про її спрямованість на підтримку тканиноспецифічних функцій печінки. Цілком ймовірно, що в регенеруючій печінці через 1 год після ЧГЕ реалізується здатність цитохрому Р4502Е1 каталізувати утворення кетонів [Koop, 1996], які можуть використовуватися у стрімко зростаючому глюконеогенезі [Taub, 1996]. Тимчасова активація експресії гену c-fos корелює з тимчасовою (біля 1 год після ЧГЕ) активністю транскрипційного фактору c-Fos/c-Jun [Taub, 1996].
Вищезазначені зміни вмісту полі(А)+ цитоплазматичних РНК c-fos, c-jun i ЯФГ-1 відбуваються на фоні незмінної їх концентрації в ядерній РНК. Це свідчить про суттєву роль посттранскрипційних подій в експресії цих генів на початковому етапі регенераційного процесу. Навпаки, одночасне підвищення вмісту ядерної і полі(А)+ цитоплазматичної РНК Р4502Е1 вказує на активацію транскрипції цього гену.
Активність системи 2'5'-оліго(А)синтетаза-РНКаза L
Стосовно механізму, що зумовлює протягом перехідного періоду тимчасове часткове обмеження експресії геному на рівні РНК, було висунуто припущення, що воно відбувається завдяки активації системи
2'5'-оліго(А)синтеза-РНКаза L. Дійсно, роздільне дослідження 2'5'-оліго(А)синтетазної активності ядерної і цитоплазматичної фракцій показало, відповідно, зменшення і підвищення ензиматичної активності і кількості тринуклеотидів, що синтезуються (табл. 1).
Таблиця 1. 2'5'-оліго(А)синтетазна активність (2'5'-ОАС) і молярні співвідношення ди- і тримерів (2А/3А) в печінці інтактних щурів і щурів після ЧГЕ.
Примітка: 2'5'-оліго(А)синтетазну активність фракцій подано в мікроодиницях ензиматичної активності на 1 мг сумарного білка фракції.
Оскільки єдиною відомою мішенню для оліго(А)нуклеотидів є ензим РНКаза L [Floyd-Smith et al., 1981], то такі зміни повинні призводити до уповільнення розщеплення (або процесінгу) ядерної РНК і, навпаки, до прискореного розщеплення РНК в цитоплазмі і до дисоціації полісом внаслідок фрагментації їх мРНК [Тоотс и др., 1988] (для порівняння: вищезазначене зменшення кількості новоутвореної РНК в цитоплазмі і перерозподіл рибосом на ендоплазматичному ретикулумі). Збільшення концентрації РНКази L, що було визначено за кількістю специфічно зв'язаного радіоактивно міченого олігоаденілату, підтверджує ймовірність функціонування зазначеного механізму. Більше того, у гомогенаті печінки через 1-3 год після ЧГЕ було виявлено специфічну для інтерферону / антивірусну активність. Інтерферон / відомий як єдиний індуктор системи 2'5'-оліго(А)синтези-РНКази L [Sen, Lengyel, 1992]. Отже, припущення щодо можливої участі системи
2'5'-оліго(А)синтетази-РНКази L в заміні фенотипу інтактної печінки на фенотип регенеруючої печінки на рівні РНК отримало суттєве підтвердження.
Фактор некрозу пухлин (ФНП-) як регулятор перепрограмування діяльності клітин печінки внаслідок ЧГЕ
Незважаючи на те, що багато чого відомо про відновлювальний процес в печінці, залишається нез'ясованим питання про природу пускових механізмів. Експресія специфічних для гепатоцитів мітогенів (фактора росту гепатоцитів, ФРГ; епідермального фактора росту, ЕФР; трансформуючого фактора росту, ТФР тощо) та їх рецепторів значно підвищується після ЧГЕ [Fausto et al., 1995; Michalopoulos, DeFrances, 1997]. Щоправда, таке підвищення спостерігається лише на початку першого клітинного циклу гепатоцитів (3-4 год після ЧГЕ), і тому ці мітогени не можуть вважатися пусковими. У нашій роботі вперше було поставлено питання про пускову функцію продуктів клітин Купфера. Така ідея грунтувалася на загальному для еукаріотичних організмів положенні про регулюючу роль клітин мезенхімного походження в проліферації клітин епітеліального походження, на здатності активованих і пригнічених клітин Купфера відповідно прискорювати або гальмувати синтез ДНК в гепатоцитах регенеруючої печінки [Маянский и др., 1977], на промітогенних властивостях по відношенню до гепатоцитів основного цитокіну клітин Купфера - ФНП- [Beyer et al., 1990]. Вперше у печінці тварин, яким не вводили індуктори синтезу ФНП-, було виявлено експресію цього цитокіну з максимальним її проявом через 1 год після ЧГЕ. Починаючи з 3-ої години після операції спостерігали також підвищену експресію РНК, що кодують обидва рецептори до ФНП-, РФНП1 і РФНП2 (рис.9). Це свідчить про підвищену сприйнятливість клітин печінки до дії ФНП-. Для більш точної оцінки кількості молекул ФНП-специфічних РНК у регенеруючій печінці реакцію зворотньої траскрипції проводили у присутності зовнішнього стандарту, тобто РНК, яку було отримано in vitro в реакції транскрипції модифікованої ділянки гену ФНП- в складі плазміди рSPT18. Кількість ФНП-специфічних молекул РНК в 1 мкг клітинної РНК становила (1,6 - 7,2) х 104 для печінки через 1 год після ЧГЕ і (5,6 - 6,0) х 104 та (0,6 - 3,6) х 103 відповідно для печінки стимульованих ліпополісахаридом і інтактних щурів. Більш детальне дослідження експресії ФНП- та її ролі в процесі відновлення печінки підтвердило наш результат, а також довело, що ФНП- проявляє непряму мітогенну дію на гепатоцити [Yamada et al., 1996]. Ця дія опосередковується кіназами, транскрипційними факторами c-Fos/c-Jun, ядерним фактором В, а також передавачем сигналу та
активатором транскрипції і інтерлейкіном-6 [Rai et al., 1996] і виявляється раніше за дію інших мітогенів, що впливають на гепатоцити. Крім промітогенної дії на гепатоцити, ФНП- гальмує синтез ДНК в ендотеліальних клітинах синусоїдів [Sato et al., 1986], індукує місцеву і системну відповідь з боку печінки на травму [Вaumann, Gauldie, 1994] та контролює інші біохімічні процеси.
Рис. 9. Радіоавтограф ампліфікованих індивідуальних кДНК.
* кДНК РФНП, 55 кД, із печінки через 3 год після ЧГЕ було ампліфі-ковано в 20-ти циклах, а з печінки інших строків регенерації - у 32-х циклах. т.п.о. - тисячі пар основ
Молекулярно-біологічні процеси та часова характеристика перехідного періоду
На підставі даних, отриманих в нашій роботі та в роботах інших дослідників, пропонується розрізняти дві фази у перехідному періоді регенераційного процесу - фазу первинної компенсаторної реакції (0-0,5 год після ЧГЕ) і фазу перепрограмування діяльності клітин (0,5-3,0 год після ЧГЕ). Протягом першої фази використовуються переважно існуючі до операції ресурси органу, зокрема, енергетичні та білки, активність яких модифікується [Taub, 1996]. Зміни мембранного потенціалу, іонних потоків, внутрішньоклітинного рН і окислювально-відновлювального потенціалу до значної міри обумовлюють біохімічні процеси протягом першої фази [Koch et al., 1990]. Під час другої фази експресія генів залежить від білкового синтезу de novo і регулюється такими сигнальними молекулами, як цитокіни, гормони тощо [Koch et al., 1990]. Одночасно з активацією експресії одних генів (ЯФГ-1,
Р4502Е1, ФНП-, РФНП1, РФНП2 тощо) відбувається тимчасове обмеження експресії інших. Останнє вважається проявом активної заміни існуючого фенотипу, а система 2'5'-оліго(А)синтетаза-РНКаза L - її ймовірним чинником на рівні РНК.
Клітинний цикл гепатоцитів і реакція гострої фази
Однією із складових регенераційного процесу є реакція гострої фази з боку печінки. Ця високоспецифічна системна реакція печінки на травму будь-яким чинником і будь-якої локалізації полягає в секреції специфічних білків, які гальмують руйнівні і активують загоювальні процеси в місці ушкодження. На часовій шкалі регенераційного процесу реакція гострої фази збігається з першим клітинним циклом гепатоцитів, а максимальний її прояв - з максимальною ДНК-синтетичною активністю [Sobczak et al., 1989]. Само по собі це суміщення вказує на надзвичайну спроможність гепатоцитів поєднувати тканиноспецифічні та проліферативні функції і в той же час викликає питання, як ці функції регулюються. Для відповіді на це питання проведено порівняльне дослідження експресії генів c-fos, c-myc, ЯФГ-1 і Р4502Е1 у зазначеному проміжку часу після ЧГЕ і ЛАП. В останньому випадку відповідь печінки на травму, спричинену розтином черевної порожнини, постає як самостійна реакція. Виявлено, що після ЧГЕ і після ЛАП в печінці зростає вміст досліджених транскриптів, які знаходяться в складі полі(А)+ цитоплазматичної РНК (рис. 7). Однак, на відміну від подій на початку регенераційного процесу, приріст кількості тканиноспецифічних транскриптів ЯФГ-1 і Р4502Е1 майже дорівнює приросту після ЛАП, хоча після ЧГЕ функціонує тільки 1/3 печінки, а потреба в білках гострої фази після ЧГЕ видається не меншою, а більшою. Схожі зміни спостерігаються з транскриптами гену c-fos. Кількісно і за часом прояву вони суттєво не відрізняються після обох операцій. На цій підставі експресія протоонкогену c-fos в інтервалі 15-30 год після ЧГЕ вважається необхідною в першу чергу для відповіді печінки на травму. Цей висновок відповідає тому, що його було зроблено на підставі досліджень in vitro [Karin et al., 1997], і спростовує розповсюджену думку про виключну роль протоонкогену c-fos в клітинному циклі. Протилежний до вищенаведеного характер змін спостерігається з полі(А)+ цитоплазматичними транскриптами гену c-myc. Приріст їх вмісту майже в три рази перевищує той, що виявляється після ЛАП, і вміст транскриптів змінюється синхронно з фазами клітинного циклу. Такий результат in vivo отримано вперше. Він підтверджує дані, що їх було отримано in vitro, і передбачає регуляторну роль фактору c-Myc у проходженні клітинного циклу [Seth et al., 1993].
Окис азоту (NO) - ймовірний найпростіший внутрішньо- клітинний і міжклітинний регулятор регенераційного процесу
Велику увагу при дослідженні факторів, які регулюють відновлювальний процес в печінці, привертає окис азоту. Це найпростіша короткоживуча й, очевидно, еволюційно давня сполука, яка взаємодіє зі своїми мішенями без участі ензимів. Деякі реакції окису азоту можуть бути зворотними, що є суттєвою вимогою для функціонування регуляторного фактора. Мішенями для окису азоту виступають тіоли білків, атоми/іони заліза та інших перехідних металів, молекули кисню та супероксид, тирозиновий радикал, тощо [Marletta et al., 1988]. Окис азоту може бути як внутрішньоклітинним регулятором, так і фактором міжклітинного спілкування.
За допомогою діючої in vivo "пастки" для NO було вперше визначено кількість окису азоту, що утворюється протягом 30 хв в різні періоди регенераційного процесу. З'ясовано, що синтез окису азоту змінюється після ЧГЕ. Максимальне зростання спостерігається через 1 і 6 год, а також в інтервалі 25 - 36 год після ЧГЕ (рис. 10). Другий і третій періоди зростання збігаються з G1- i G2-періодами першого клітинного циклу гепатоцитів. Їх розділяє період мінімальної продукції NO, що припадає на S-фазу гепатоцитів.
Час після ЧГЕ (год)
Рис. 10. Синтез окису азоту і ДНК в регенеруючій печінці щурів.
Для з'ясування того, які клітини регенеруючої печінки продукують окис азоту було проведено дослідження з ізольованими в різні часи після ЧГЕ гепатоцитами, клітинами Купфера і ендотеліальними клітинами синусоїдів. Виявилося, що кількість синтезованого окису азоту у згаданих клітинах зменшується в порядку їх наведення, причому в усіх клітинах синтез відбувається протягом G1- і G2-фаз і спадає протягом S-фази клітинного циклу (рис.11). Поки що невідомо, які з можливих мішеней окису азоту задіяні в регуляції клітинного циклу. Досить вирогідно, що NO згідно зі своєю властивістю взаємодіяти з ключовим ензимом синтезу ДНК - рибонуклеотидредуктазою [Moncada et al., 1991], пригнічує її активність протягом G1- і G2-фаз і "дозволяє" відбуватися синтезу ДНК за умов, коли синтез самого NO відсутній. Зміни активності або концентрації багатьох сполук в регенеруючій печінці можна пояснити періодичною дією NO. Зокрема, зменшення концентрації комплексно зв'язаного негемового заліза в ядрах клітин регенеруючої печінки (19,0 2 мг% проти 27 2 мг% в інтактному органі) може бути наслідком специфічної дії NO і суттєвим для клітинного циклу.
Час після ЧГЕ (год)
Рис. 11. Синтез окису азоту ізольованими клітинами ендотелію синусоїдів, клітинами Купфера і гепатоцитами.
Координація функцій клітин печінки за допомогою сигнальних молекул
Нами був проведений аналіз власних і літературних даних з метою встановити, як змінюється набір сигнальних молекул протягом відновлювального процесу і як ці зміни пов'язані з молекулярно-біологічними процесами, що відбуваються в регенеруючій печінці. Найбільша різноманітність сигнальних молекул виявляється на ранніх етапах процесу - до початку і протягом першого клітинного циклу гепатоцитів (табл. 2).
Таблиця 2. Експресія сигнальних молекул в часовій шкалі регенераційного процесу.
Перехідний Проліферативна активність клітин регенеруючої печінки
період Гепатоцити Клітини Ендотеіальні Купфера клітини
0 - 3* 3 - 12 15 - 24 24 - 30 30 - 72 62 - 120
Ткс-А2 - - - - -
ПГ-F2 ПГ-F2** - - - -
ПГ-Е2 ПГ-Е2 ПГ-Е2** ПГ-Е2** ПГ-Е2 -
ФНП-** ФНП- - - - -
ІФН-/** ІФН-/** - - - -
ФРГ ФРГ ФРГ** ФРГ ФРГ -
ІЛ-1** ІЛ-1 ІЛ-1 - - -
ІЛ-1** ІЛ-1 ІЛ-1 - - -
- ІЛ-6** ІЛ-6** - - -
ТФР-1 ТФР-1 ТФР-1 ТФР-1 ТФР-1** -
ФРФ ФРФ ФРФ ФРФ ФРФ ФРФ**
NOгеп NOгеп - NOгеп NOКлК NOЕКлС
ЕФР ЕФР** - - - -
ТФР-1 ТФР-1 ТФР-1** ТФР-1 - -
Примітка: * Час після ЧГЕ (год). ** Максимальна експресія сигнальних молекул. Скорочення: геп - гепатоцити, КлК - клітини Купфера, ЕКлС - ендотеліальні клітини синусоїдів, Ткс - тромбоксан, ПГ - простагландин. Курсивом виділені дані, отримані в нашій роботі.
Рис. 12. Диференційна регуляція проліферативної активності гепатоцитів.
Рис. 13. Диференційна регуляція проліферативної активності клітин Купфера.
Чисельні сигнальні молекули продукуються непаренхімними клітинами і згідно зі своїми властивостями регулюють різноманітні біохімічні процеси. Ранній глікогеноліз, звуження судин, активація кров'яних бляшок корелюють з активністю тромбоксану А2; наступне розширення судин, підвищення рівня циклічного АМФ, продукція й дія епідермального фактора росту - з дією простагландіну Е2; миттєва реакція на травму - з дією ФНП- та інтерлейкіну 1 (ІЛ-1), тощо. Основними мітогенами для гепатоцитів є ФНП-, фактор росту гепатоцитів та епідермальний фактор росту, комітогеном - простагландин Е2 [Michalopoulos, DeFrances, 1997]. Під час проліферації гепатоцитів деякі сигнальні молекули (ФНП-, простагландин Е2, ІЛ-1) пригнічують проліферацію непаренхімних клітин [Hortelano et al., 1995; Holloway et al., 1997] (рис.12). Аналогічна ситуація спостерігається з іншими клітинами печінки. Проліферація клітин Купфера та ендотеліальних клітин синусоїдів співпадає з тимчасовою активністю їх специфічних промітогенів, трансформуючого фактора росту [Holloway et al., 1997] і фактора росту ендотелію судин, відповідно [Yamane et al., 1994], які продукуються перисинусоїдальними зірчастими клітинами і гепатоцитами (рис. 13, 14). Одночасно з активацією синтезу ДНК в клітинах Купфера трансформуючий фактор росту пригнічує синтез ДНК в гепатоцитах та ендотеліальних клітинах синусоїдів [Holloway et al., 1997; Fausto et al., 1995]. Крім того, він активує синтез NO в клітинах Купфера і, таким чином, сприяє зниженню їх клітиноспецифічної активності [Stadler et al., 1995] (рис. 13).
ФНП-
ТФР- ЕКлС РФЕС
ПГ-Е2
Рис. 14. Фактори, що регулюють проліферацію ендотеліальних клітин синусоїдів. РФЕС - ростовий фактор ендотелію судин
Таким чином, протягом регенераційного процесу клітино-специфічна активність одних клітин необхідна для забезпечення проліферативної активності інших. В межах клітин одного типу проліферативна активність супроводжується зниженням їх клітиноспецифічної активності. Поряд з універсальними для всіх клітин регуляторами проліферації (цикліни, окис азоту тощо) в печінці функціонують клітиноспецифічні активатори та інгібітори. Їх взаєморегуляція в значній мірі зумовлює перебіг регенераційного процесу в печінці щурів.
Звичайно, ця праця не дає відповіді на всі питання, що стоять перед дослідником відновлювальних процесів у високодиференційо-ваних тканинах, однак, дає нові уявлення про часову шкалу регенерації та про молекулярно-біологічні процеси на кожному із її етапів, дозволяє запропонувати концепцію про взаємодію клітин різних типів і принципи зміни програм діяльності клітин і, нарешті, вказує на необхідність проведення подальших досліджень.
ВИСНОВКИ
1. Дослідження параметрів клітинного циклу, експресії геному та активності деяких регуляторних факторів в печінці щурів після ЧГЕ дозволили запропонувати: часову шкалу процесу; гіпотезу, що пояснює механізм переходу високодиференційованих і неактивних в проліферативному відношенні клітин печінки до проліферації; положення про провідну роль непаренхімних клітин у переході гепатоцитів до проліферації; концепцію про співвідношення проліферативної і клітиноспецифічної активності клітин печінки протягом відновлювального процесу.
2. Встановлено, що в регенеруючій печінці щурів гепатоцити, клітини Купфера та ендотеліальні клітини синусоїдів вступають у клітинний цикл в порядку їх наведення. Запропоновано використовувати параметри клітинних циклів клітин різних типів як часові орієнтири регенераційного процесу, а період між операцією і початком клітинного циклу гепатоцитів розглядати як перехідний від проліферативно неактивного до проліферативно активного стану тканини.
3. Запропоновано розрізняти два етапи у перехідному періоді регенераційного процесу: етап первинної компенсаторної реакції (0-0,5год після ЧГЕ) та етап перепрограмування діяльності клітин (0,5-3 год після ЧГЕ). Для першого характерні підвищення синтезу тотальної РНК і її фракцій, прискорення переходу новоутвореної РНК з ядра в цитоплазму, підвищення експресії тканиноспецифічних (ЯФГ-1,
Р4502Е1) і неспецифічних білків (c-myc, c-fos). Для другого етапу характерні зниження синтезу і надходження новоутвореної РНК в цитоплазму, зменшення різноманітності ядерної РНК і затримка її в ядрі.
4. Вперше виявлено активацію системи 2'5'-оліго(А)синтетаза-РНКаза L та її специфічного індуктора інтерферону / протягом перехідного періоду регенераційного процесу. Запропоновано гіпотезу, за якою активне вибіркове видалення "старих" РНК, зокрема за допомогою вищезазначеної системи, вважається необхідним етапом для переходу викодиференційованої тканини від стану спокою до проліферації.
5. Вперше у регенеруючій печінці визначено експресію генів, які кодують фактор некрозу пухлин і його два рецептори, та виявлено значне підвищення їх експресії протягом перехідного періоду регенерації;
6. Обгрунтовано положення про провідну роль непаренхімних клітин печінки в запуску регенераційного процесу, що забезпечується активацією їх клітиноспецифічних функцій протягом перехідного періоду і першого клітинного циклу гепатоцитів.
7. Вперше визначений синтез окису азоту і його інтенсивність у регенеруючій печінці щурів. Кількість NO, яке продукують гепатоцити, клітини Купфера та ендотеліальні клітини синусоїдів, зменшується в порядку наведення цих клітин. Синтез NO відбувається протягом G1- і G2-фаз і спадає в S-фазі клітинного циклу.
8. Вперше на моделі регенеруючої печінки in vivo продемонстровано взаємозв'язок між екпресією гену c-myc і фазами клітинного циклу гепатоцитів. Рівень експресії гену c-myc підвищений протягом G1- і G2-фаз і знижений в S-фазі клітинного циклу .
9. Вперше з'ясовано, що експресія генів с-fos, ЯФГ-1 і Р4502Е1 в проміжку часу, коли одночасно відбуваються проліферація гепатоцитів і відповідь печінки на травму, пов'язана з відповіддю печінки на травму.
10. Виходячи з даних, отриманих у цій роботі, запропоновано концепцію про синергізм клітиноспецифічної активності одних клітин печінки і проліферативної активності інших. Показана подвійна функція сигнальних молекул, які регулюють проліферацію клітин в регенеруючій печінці, - деякі з них (простагландін Е2, ФНП-, ТФР-) можуть одночасно виконувати роль клітиноспецифічних активаторів і клітиноспецифічних інгібіторів проліферації.
СПИСОК ПРАЦЬ ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографія
1. Регуляция биосинтеза белка у эукариот/ Ельская А.В., Стародуб Н.Ф., Потапов А.П., Коваленко М.И., Овчаренко Г.И., Оболенская М.Ю., Иванов Л.А./ Под ред. А.В. Ельской.-К.: Наукова Думка, 1990. - 278 с.
Статті у фахових наукових виданнях
2. Оболенская М.Ю. Возрастные особенности синтеза ДНК в регенерирующей печени белых крыс.// Цитология. - 1976. - Т.18, № 7. - С. 857 - 861.
3. Оболенская М.Ю. Белки в регуляции экспрессии генов печени. // Биополимеры и клетка. - 1990. - Т.6, № 5. - С. 106 - 108.
4. Obolenskaya M.Yu. The potential targets of Kupffer Cells activity during liver regeneration.// Биополимеры и клетка. - 1997. - Т. 13, № 2. - С. 168-172.
5. Obolenskaya M.Yu. Cytokines and liver regeneration.// EOS - J. Immunology and Immunopharmacology. - 1997. - V.17, № 2. - Р. 51 -58.
6. Оболенская М.Ю. Сигнальные молекулы и регенерация печени. // Биополимеры и клетка. - 1998. - Т. 14, № 3. - С. 210 - 222.
7. Оболенська М.Ю., Герасимова В.В. Роль комплексно зв"язаного заліза в поділі клітини.// Укр. біохім. журнал. - 1972. - Т. 44,№ 5. - С. 577-579.
8. Герасимова Т.Б., Оболенская М.Ю., Платонов О.М. Авторадиографическое изучение синтеза и выхода в цитоплазму РНК на ранних стадиях регенерации печени.// Цитология и генетика. - 1980. - Т.14, № 3. - С. 77 - 82.
9. Оболенская М.Ю., Прима В.И., Платонов О.М. Гибридизация нуклеиновых кислот эукариот в присутствии высоких концентраций формамида.// Studia biophysica. - 1984 - V. 98, № 2. - Р. 103 - 110.
10. Оболенская М.Ю., Прима В.И., Куликовская И. А., Платонов О.М. Ядерные РНК на раннем этапе регенерации печени.// Биополимеры и клетка. -1987. - Т. 3, № 1. - С. 27 -35.
11. Оболенская М.Ю,. Герасимова Т.Б., Билич К.И., Платонов О.М. Внутриклеточное распределение новообразованной РНК на раннем этапе регенерации печени.// Цитология и генетика. - 1987. - Т. 21,№ 5. - С.376 - 382.
12. Оболенская М.Ю., Прима В.И., Герасимова Т.Б., Платонов О.М. Частичное ограничение экспрессии генома - компонент перестройки
| 
