P ≤ 0,05; різниця вірогідна порівняно з показниками відповідного контролю - *
та CuS культури - **
Змінення вмісту тотальної РНК може бути зумовлено зміненням вмісту різних типів РНК у клітині. У наступній серії експериментів визначали вміст рибосом у клітинах D.viridis. Було виявлено, що вміст рибосом у CuR D.viridis в 1,7 рази менший порівняно з CuS D.viridis (табл. 2).
Визначення вмісту РНК у фракції цитозолю цих клітин показало, що він не різнився в CuS і CuR клітинах (табл. 2). Оскільки до складу РНК цитозолю входить переважно транспортна РНК і матрична РНК, можна думати, що основний внесок у зменшення вмісту тотальної РНК вносить фракція рибосом. З цього випливає, що адаптація D.viridis до іонів міді супроводжується зміненням або перебудуванням білоксинтезуючого апарата клітини.
Можливо, що виявлені зміни у вмісті РНК у клітинах D.viridis супроводжувалися зміненням швидкості синтезу ДНК цих клітин, або зміною плоїдності клітин.
Визначення вмісту ДНК у клітинах CuS і CuR D.viridis не виявило розходжень за цим показником (табл. 3).
Таблиця 3
Вміст тотальної ДНК в клітинах CuS і CuR Dunaliella viridis через 14 діб після термооброблення (45 °С, 1,5 хв) і в контрольних (без термооброблення) варіантах
P ≤ 0,05; різниця вірогідна порівняно з показниками відповідного контролю - *
Отже, адаптація клітин до іонів міді не торкалася особливості накопичення ДНК, тобто плоїдність клітин CuR D.viridis, імовірно, залишалася незмінною.
У наступній серії експериментів визначали зміни цих же показників у клітинах CuS і CuR D.viridis через 14 діб після термошоку (45 °С; 1,5 хв).
Було виявлено, що вміст тотальної РНК, РНК рибосом і РНК цитозолю збільшувався принаймні на 14 добу після термошоку. Так, у CuS клітинах вміст тотальної РНК, РНК рибосом і цитозолю був збільшений в 1,7; 1,5 і 1,5 рази відповідно (табл. 2). У клітинах CuR D.viridis ці показники були збільшені відповідно в 1,6; 2,7 і 1,6 рази (табл. 2).
Отже, найбільші зміни після термошоку в CuR D.viridis спостерігалися у вмісті рРНК, а не мРНК, як можна було б очікувати. Раніше було показано, що вміст білка у клітинах CuR D.viridis після теплового шоку вірогідно не змінювався (табл. 1). Так, збільшення кількості рибосом не супроводжувалося збільшенням синтезу білка. Можна думати, що в клітинах CuR D.viridis після термошоку відбуваються структурні зміни на рівні білоксинтезуючого апарата.
У наступній серії експериментів визначалася спектральна характеристика нативної РНК клітин CuS і CuR D.viridis за допомогою електрофорезу в агарозному гелі (рис. 5).
У клітинах CuS культури під час поділу в агарозному гелі РНК виявлялася як одна смуга, якій властива РНК із фрагментами 450 – 500 п.н. (рис. 5, см. 3). У CuR культурі РНК виявлялася як дві фракції: з’являлася високомолекулярна смуга з фрагментами 600 п.н. (рис. 5, см. 5).
У наступній серії експериментів визначали зміни цих показників у клітинах CuS і CuR D.viridis після теплового оброблення. Було виявлено, що в клітинах CuS штаму склад нативних РНК залишається незмінним після термооброблення (рис. 5, см. 2). У тому випадку, якщо термообробленню піддавалися клітини CuR D.viridis, спостерігалися три фракції РНК, тобто з’являлася додаткова смуга порядку 800 п.н. (рис. 5, см. 4).
Отже, вплив іонів міді і підвищеної температури викликав появу нових високомолекулярних фракцій РНК. Можна вважати, що дія як іонів міді, так і високої температури супроводжувалася не тільки змінами в білоксинтезуючому апараті, але, імовірно, і в системі експресії РНК.
Визначення вмісту ДНК у клітинах CuS і CuR D.viridis через 14 діб після термошоку засвідчило, що він був збільшений у 1,6 рази в CuS D.viridis і не змінювався в CuR D.viridis (табл. 4). Можливо, у клітинах CuS D.viridis відбувалося порушення клітинного розподілу після термошоку, що дозволяє пояснити значне відставання культури CuS від CuR D.viridis за інтенсивністю росту після термошоку.
Підвищена температура (45 °С; 1,5 хв) спричинює значне збільшення вмісту тотальної РНК, рибосомальної РНК і РНК цитозолю в обох штамах. Однак стійкість до термошоку була більшою мірою виражена для CuR D.viridis і корелювала з великим збільшенням кількості рибосом, появою високомолекулярної РНК та стійкістю плазматичних мембран.
У наших експериментах було виявлено, що в клітинах, які мають більшу стійкість до стресових чинників, спостерігалася глибока перебудова в білоксинтезуючому апараті. Можна думати, що сама зміна вмісту РНК може виконувати якусь роль у формуванні стійкості. Для з’ясування ролі РНК у забезпеченні стійкості до високої температури використовували такі концентрації актиноміцину D, що інгибіювали синтез РНК.
Було виявлено, що на 7 добу після внесення в культуру актиноміцину D (0,6 мкг/10 млн клітин) вміст тотальної РНК залишався на рівні контролю (табл. 4).
Таблиця 4
Вміст РНК в клітинах CuR Dunaliella viridis через 7 діб після внесення актиноміцину D (0,6 мкг/10 млн. кл.) і після дії термошоку (45 °С ; 1,5 хв)
P ≤ 0,05; різниця вірогідна порівняно з показниками контролю - *
Після термооброблення в клітинах CuR культури збільшувався вміст РНК, що корелювало з більшою стійкістю клітин (табл. 5). Стійкість культури виявлялася в збільшенні кількості клітин (рис. 6).
У тому випадку, якщо в культуру вносили актиноміцин D і прогрівали її до 45 °С 1,5 хв, то очікуваного збільшення вмісту РНК не спостерігалося і її кількість залишалася на рівні контролю – 2,7 мкг/млн кл. проти 2,4 мкг/млн кл. (табл. 5). При цьому культура, у якої не збільшувався вміст РНК у клітинах, не гинула, але й не зростала (рис. 6).
Отже, формування стійкості CuR D.viridis до високої температури супроводжувалося з індукцією синтезу РНК у клітинах.
Таким чином, стійкість клітин CuR D.viridis до високої температури має досить складний механізм, що пов’язаний із глибокою якісною і кількісною перебудовою генетичної і білоксинтезуючої систем, зокрема рівнем експресії генома, зміною складу білків і структурно-функціональних змін мембран. Імовірно, ці зміни мають виражений кооперативний і часовий характер.
Дослідження взаємозв’язку термостійкості клітин і вмістом іонів міді у них. Особливості збереження термостійкості після видалення іонів міді з клітин Dunaliella viridis
Можна вважати, що зв’язування іонів міді з білками може супроводжуватися зміненням стійкості цих білків і білкових комплексів, зокрема мембранних систем клітини, тому досліджували можливий взаємозв’язок між вмістом іонів міді в клітинах і їх стійкості до високої температури. Експеримент зводився до такого: якщо перевести клітини CuR D.viridis на добу на середовище, що не містить іонів міді, то клітини звільнюються від іонів міді. Оцінюючи термостійкість клітин, ‘багатих’ і ‘бідних’ іонами міді, можна визначити взаємозв'язок термостійкості з присутністю іонів міді в клітині. Але тому, що саме термооброблення може вплинути на швидкість звільнення клітин від іонів міді, ми визначали вплив термооброблення на вміст іонів міді в клітинах D.viridis.
Було виявлено, що клітини CuS D.viridis, які культивуються на середовищі без додаткового внесення іонів міді, містили близько 0,020 мкг Cu2+/1 млн клітин. У тому випадку, якщо культура CuS D.viridis піддавалася термообробленню, то через 7 діб у клітинах затримувалося в 2 рази менше іонів міді (табл. 5). Отже, саме термооброблення спричинювало зменшення вмісту іонів у клітинах.
У тому випадку, якщо визначали вміст іонів міді в клітинах, що завжди ростуть на середовищі з 20 мг/л CuSO4 · 5H2O, тобто CuR D.viridis, то в них виявлялося в 57 разів більше іонів міді, ніж у CuS D.viridis (табл. 6). Якщо клітини CuR D.viridis піддавалися термообробленню в такому ж режимі, то вміст міді в їхніх клітинах також зменшувався, однак у набагато меншому ступені (у 1,2 рази) порівняно з CuS клітинами.
Таблиця 5
Вміст іонів міді в клітинах CuR Dunaliella viridis через добу після пересівання на середовище, що не містило іонів міді та дії теплового шоку, а також через 7 діб після температурного оброблення (45 ºС; 1,5 хв)
P ≤ 0,05; різниця вірогідна порівняно з показниками відповідної культури без термооброблення - *
Отже, термооброблення меншою мірою індукувало звільнення іонів міді з клітин CuR D.viridis порівняно з CuS D.viridis. Це може бути непрямим підтвердженням наявності позитивного зв'язку між вмістом іонів міді в клітинах і їхньою термостійкістю.
Якщо клітини CuR D.viridis пересаджувалися на середовище, що не містить іонів міді, і через добу в них визначали вміст іонів міді, то виявилося, що він зменшувався в 5 разів порівняно із звичайними клітинами CuR D.viridis (табл. 5), але все одно був у 10 разів більшим, ніж у CuS клітинах. Якщо ці клітини були піддані термообробленню (45 °С; 1,5 хв), то через 7 діб вміст міді залишався практично таким же (табл. 5).
У наступній серії експериментів визначали динаміку росту CuR клітин, 'багатих' і 'бідних' іонами міді після термооброблення клітин цих культур.
У попередніх експериментах було показано, що CuR D.viridis, яка містить високу кількість іонів міді (1,14 мкг/млн кл.), зростала після термооброблення (рис. 7).
Рис. 7. Динаміка росту CuR Dunaliella viridis після того, як їх було пересаджено на середовище із вмістом 20 мг/л сірчанокислої міді (1) та на середовище, що не містить сірчанокислої міді (2). Через добу обидва варіанти піддавали термообробленню (45 ºС; 1,5 хв).
У тому випадку, якщо культура CuR D.viridis містила невелику кількість іонів міді, то вона дещо перевершувала культуру з високим вмістом іонів міді (рис. 7).
Отже, якщо культура CuR D.viridis звільнялася від іонів міді протягом доби, то це не впливало на її подальшу стійкість до термооброблення. Тобто можна зробити висновок, що термостійкість клітин не корелювала із вмістом іонів міді, а була зумовлена метаболічною перебудовою на рівні експресії генома, структурно-функціональних змін білоксинтезуючого апарата та інших компонентів клітини.
Для рішення питання тривалості збереження індукованої термостійкості культивували клітини CuR D.viridis у середовищі, що не містить іонів міді, 2, 4 і 6 доби.У першій серії експериментів визначали збереження стійкості клітин CuR D.viridis до дії іонів міді після повторного внесення сірчанокислої міді в культуру. Для цього CuR культуру центрифугували і до осаду додавали свіже середовище Артарі, що не містило іонів міді. Культуру CuR D.viridis витримували без сірчанокислої міді 2, 4 і 6 сут і знову осаджували. До осаду додавали середовище, що містить 20 мг/л CuSO4 · 5H2O, і контролювали динаміку росту. Було виявлено, що якщо в культуру через 2 доби росту без міді знову вносили CuSO4 · 5H2O, то вона продовжувала зростати саме так, як зростала культура CuR D.viridis без пересіву на чисте середовище. Збільшення часу культивування CuR D.viridis на середовищі без міді до 4 і 6 діб із наступним пересіванням цих клітин на середовище з 20 мг/л CuSO4 · 5H2O не призводило до втрати резистентності до високої концентрації іонів міді.
Якщо клітини CuR D.viridis культивувалися 2, 4 або 6 діб на середовищі, що не містить іонів міді, і піддавалися термообробленню, то їхній ріст інгибіювався, а на 4-5 добу такі культури гинули (рис. 8).
У тому випадку, якщо через 2, 4 або 6 діб культивування CuR D.viridis на середовищі без міді знову вносили 20 мг/л CuSO4 · 5H2O і піддавали термообробленню (45 °С; 1,5 хв), такі клітини виявляли таку ж стійкість до високої температури, як і звичайні CuR D.viridis (рис. 8). Отже, внесення іонів міді досить швидко індукувало стійкість до гіпертермії.
На закінчення можна відзначити, що якщо резистентність клітин D.viridis до іонів міді зберігалася досить довго, принаймні протягом 6 діб без іонів міді, то асоційована стійкість до гіпертермії втрачалася набагато швидше, уже через 2 доби. Імовірно, присутність іонів міді в клітині індукує додаткові зміни в структурно-функціональних характеристиках макромолекул і структур клітини.
ВИСНОВКИ
- Клітини мікроводоростей Dunaliella viridis, попередньо адаптовані до іонів міді (20 мг/л CuSO4 · 5 H2O), також виявляли стійкість до високої температури (45 °С, 2 хв). Показано, що мідьрезистентний штам Dunaliella viridis мав виражену первинну стійкість до короткочасної дії високої температури і здатність відновлювати проліферативну активність клітин у культурі. Комбінована стійкість пов’язана зі змінами у білоксинтезуючому та мембранному апаратах клітини, що відображувалося у формуванні нового структурно-функціонального стану клітини. За умов багатократних термообробок клітини мідьчутливого штаму Dunaliella viridis не мали здатності адаптуватися до високої температури.
- Плазматичні мембрани клітин мідьчутливого штаму Dunaliella viridis мали більшу стійкість до дії високої температури (за використанням трипанового синього).
- Іони міді у середовищі (20 мг/л СuSO4 . 5 H2O) викликали зменшення вмісту і швидкості синтезу тотальних білків, а також змінювання складу водорозчинних білків у клітинах Dunaliella viridis: у мідьрезистентних клітинах було менше білків з молекулярною масою близько 70 кДа, але з'являвся новий білок з молекулярною масою близько 35-40 кДа.
- Термооброблення клітин Dunaliella viridis, чуттєвих до іонів міді, супроводжувалося пригнічуванням швидкості синтезу тотальних білків і зменшенням їх вмісту у клітині. У той же час у клітинах Dunaliella viridis, резистентних до іонів міді, термооброблення не зменшувало швидкості синтезу і вмісту тотальних білків у клітинах.
- Іони міді приводили до зменшення вмісту РНК в клітинах Dunaliella viridis, що головним чином було зумовлено зменшенням вмісту рибосом.
- Після дії термошоку вміст тотальної РНК, РНК рибосом і РНК цитозолю збільшувався у клітинах мідьчутливого і мідьрезистентного штамів Dunaliella viridis. Найбільші зміни після термошоку у клітинах мідьрезистентної культури Dunaliella viridis спостерігалися у вмісті рибосомальної РНК. За умови інгибіювання синтезу РНК актиноміцином D мідьрезистентна культура не виявляла стійкості до високої температури.
- Дія підвищеної температури викликала появу нових високомолекулярних фракцій РНК у клітинах мідьрезистентного штаму Dunaliella viridis.
- Вміст ДНК у клітинах мідьчутливого штаму Dunaliella viridis збільшувався після дії термошоку, тоді як у клітинах мідьрезистентного штаму Dunaliella viridis вміст ДНК не змінювався.
- Культивування мідьстійких клітин Dunaliella viridis на середовищі, що не містить іонів міді, супроводжувалося звільненням клітин від іонів міді. Це призводило до втрати термостійкості клітин. Проте клітини зберігали стійкість до іонів міді принаймні протягом 6 діб росту на середовищі без міді.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
- Седова К.В. Исследование взаимосвязи устойчивости клеток Dunaliella viridis Teod. к ионам меди и высокой температуре// Биол. Вестник. – 2001. – Т. 5, № 1-2. – С.143-146.
- Седова К.В. Влияние высокой температуры на состав и содержание белков в клетках Dunaliella viridis Teod., резистентных к ионам меди// Биол. Вестн. – 2003. – Т. 7, № 1-2. – С.88-91.
- Седова К.В. Изменение содержания нуклеиновых кислот в медьрезистентном и медьчувствительном штаммах Dunaliella viridis Teod. после теплового шока// Вестн. Харьковского Нац. Аграр. Университета (Сер. Биология). – 2003. – № 5(3). – С.36-41.
- Седова К.В. Исследование устойчивости клеток Dunaliella viridis Teod. к высокой температуре// Тезисы докладов научной конференции, посвящённой 180-летию со дня рождения Л.С. Ценковского (Харьков, 4-5 декабря 2002). – С.69-70.
- Седова К.В. Влияние высокой температуры на состав и содержание белков и нуклеиновых кислот в медьчувствительных и медьрезистентных клетках Dunaliella viridis Teod.// Тезисы докладов научной конференции молодых учёных “Актуальные проблемы биологии в исследованиях молодых учёных Харьковского национального университета им. В.Н. Каразина” (Харьков, 11 – 13 ноябрь 2003). – С. 30-31.
АНОТАЦIЯ
Сєдова К.В. Механізми комбінованої стійкості до дії важких металів і високої температури. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 03.00.04 – біохімія. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. – Харків. – 2004.
Дисертація присвячена дослідженню впливу високої температури (45 ºС; 1,5 хв) на клітини мікроводоростей, попередньо адаптованих до дії високих концентрацій (20 мг/л) сірчанокислої міді.
Встановлено, що клітини мідьрезистентного штаму Dunaliella viridis більш стійкі до дії високої температури, ніж клітини мідьчутливого штаму. Мідьрезистентній культурі властиві більш високі порівняно з мідьчутливою культурою первинна стійкість і здатність швидко відновлювати рухливість і проліферативну активність клітин. Більша термостійкість мідьрезистентного штаму зумовлена корпоративними змінами метаболічних систем клітини, зокрема, рівнем експресії генома і зміною складу білків. Під дією високої температури в клітинах медьрезистентного штаму збільшувався вміст РНК, особливо рРНК. Також, імовірно, присутність іонів міді в клітині індукує додаткові зміни в структурно-функціональних характеристиках клітини.
Ключові слова: Dunaliella viridis, мідьчутливий штам, мідьрезистентний штам, білки, РНК, ДНК, іони міді, висока температура.
АННОТАЦИЯ
Седова К.В. Механизмы комбинированной устойчивости к действию тяжёлых металлов и высокой температуры. – Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата биологических наук по специальности 03.00.04 – биохимия. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. – Харьков. – 2004.
Диссертация посвящена исследованию влияния высокой температуры (45 ºС; 1,5 мин) на клетки микроводорослей, предварительно адаптированных к действию высоких концентраций (20 мг/л) сернокислой меди.
Эксперименты выполнены на медьчувствительном штамме Dunaliella viridis var. viridis f. euchlora IBASU-A N29 и медьрезистентном штамме, полученном в лаборатории молекулярной биологии НИИ биологии Харьковского национального университета им В.Н. Каразина. В работе исследовали динамику роста культур под действием высокой температуры, определяли содержание белков, ДНК и разных типов РНК. Также исследовали влияние содержания ионов меди в клетках Dunaliella viridis на термотолерантность клеток.
Количество клеток в культуре определяли микроскопически в камере Горяева; нативность плазматической мембраны оценивали по окраске трипановым синим; концентрацию нуклеиновых кислот определяли по методу Спирина; содержание белка определяли по методу Лоури, радиоактивность определяли в доксановом сцентилляторе, образцы просчитывали на β-спектрометре LS 7800 “Beckman” (США) и рассчитывали удельную радиоактивность белков (имп/мин на 1 мг белка); белки разделяли электрофоретически в ПААГ; РНК разделяли электрофоретически в агарозном геле; содержание меди определяли на атомно-абсорбционном спектрофотометре С-600 (Сумское НПО, Украина). Полученные результаты обрабатывали статистически, определяя стандартную ошибку среднего и достоверность разницы между вариантами.
В работе установлено, что медьрезистентный штамм Dunaliella viridis устойчив и к высокой температуре. Плазматические мембраны клеток медьрезистентного штамма обладали большей устойчивостью к действию высокой температуры, также медьрезистентный штамм обладал более выраженной способностью восстанавливать пролиферативную активность клеток в культуре, чем медьчувствительный штамм.
Показано, что в клетках медьрезистентного штамма Dunaliella viridis было уменьшено содержание и скорость синтеза тотальных белков по сравнению с клетками медьчувствительного штамма, а также изменялся состав водорастворимых белков: у медьрезистентных клеток было уменьшено содержание белков с молекулярной массой около 70 кДа, но появлялся новый белок с молекулярной массой около 35-40 кДа.
В клетках медьрезистентного штамма было уменьшено содержание тотального белка. Также было уменьшено содержание тотальной РНК и содержание рибосом. Спектральный состав РНК в клетках медьрезистентного штамма отличался от состава РНК в клетках медьчувствительного штамма.
Термообработка клеток Dunaliella viridis, чувствительных к ионам меди, сопровождалась угнетением скорости синтеза тотальных белков и уменьшению их содержания. В то же время в клетках Dunaliella viridis, резистентных к ионам меди, термообработка не уменьшала скорость синтеза и содержание тотальных белков в клетках. Под действием термошока содержание тотальной РНК, РНК рибосом и РНК цитозоля увеличивалось в клетках медьчувствительного и медьрезистентного штаммов Dunaliella viridis. Наибольшие изменения после термошока у клеток медьрезистентной культуры Dunaliella viridis наблюдались в содержании рибосомальной РНК. Также под действием термообработки появлялась новая высокомолекулярная фракция РНК в клетках медьрезистентного штамма Dunaliella viridis.
Так как увеличение количества рибосом не сопровождалось увеличением синтеза белка, можно полагать, что в медьрезистентных клетках Dunaliella viridis после термошока осуществляются структурные изменения на уровне белоксинтезирующего аппарата. Установлено, что увеличение содержания РНК под действием термообработки участвует в индукции термотолерантности. При ингибировании синтеза РНК актиномицином D медьрезистентная культура не проявляла устойчивости к высокой температуре.
Под действием термообработки в медьчувствительном штамме увеличивалось содержание ДНК, что может свидетельствовать об увеличении плоидности клеток. В клетках медьрезистентного штамма такого эффекта не наблюдалось.
В клетках медьрезистентного штамма содержалось в 57 раз больше ионов меди,чем в клетках медьчувствительного штамма. Исследования показали, что в клетках медьрезистентной культуры, пересаженной на среду, не содержащую сернокислой меди, через сутки содержание ионов меди понижалось до уровня контроля. При повторном внесении 20 мг/л CuSO4 · 5H2O медьрезистентная культура не теряла устойчивости к ионам меди по крайней мере в течение 6 суток.
В работе было показано, что, освобождаясь от ионов меди в течение суток, клетки медьрезистентного штамма не утрачивали термоустойчивость, в то время как спустя 2 суток они теряли индуцированную устойчивость к гипертермии. Если в медьрезистентную культуру через 2, 4 или 6 суток роста без меди снова вносили CuSO4 · 5H2O, то после термообработки она росла так же, как и обычная медьрезистентная культура, то есть культура без пересева на среду, не содержащую ионов меди. Таким образом, повторное внесение ионов меди быстро индуцировало устойчивость к гипертермии у клеток медьрезистентного штамма.
Результаты проведенного исследования позволяют сделать вывод о кооперативном характере изменений ряда метаболических систем при формировании комбинированной устойчивости. Вероятно, само присутствие ионов меди в клетке индуцирует дополнительные изменения в структурно-функциональных характеристиках клетки.
Ключевые слова: Dunaliella viridis, медьчувствительный штамм, медьрезистентный штамм, белки, РНК, ДНК, ионы меди, высокая температура.
SUMMARY
Sedova K. V. Mechanisms of combined tolerance to high-density metals and high temperature. – Manuskript.
Thesis for the degree of candidate of biological science, speciality 03.00.04 – biochemistry. – V. N. Karazin Kharkov National University – Kharkov. – 2004.
The thesis represents research of high temperature (45 °C; 1,5 min) influence upon micro-algae cells preliminarily adapted for highly concentrated (20 mg/l) copper sulphate effect.
It has been determined that the cells of copper-resistant culture Dunaliella viridis reveal stronger tolerance to high temperature than the cells of copper-sensitive culture. The primary tolerance and ability for prompt regain of mobility and proliferative activity of cells, revealed by the copper-resistant culture were characterized as much higher in comparison with the copper-sensitive culture cells. High thermal resistance of the copper-resistant culture is prompted by corporative changes in cellular metabolic systems and, in particular by genome expression degree and protein composition changes. The content of RNA and especially, ribosomal RNA, increased in copper-resistant cells of Dunaliella viridis under the influence of high temperature. Probably, copper ions in the cell induce additional changes regarding its structural and functional properties.
Key words: Dunaliella viridis, copper-sensitive culture, copper-resistant culture, proteins, RNA, DNA, copper ions, high temperature.
| 
