Библиотечный каталог авторефератов Украины

ВИСНОВКИ

Панорамний огляд мистецькоосвітнього процесу середини ХІХ – середини ХХ ст. показує, що він відбувався на тлі радикальних змін в економічному, суспільно-політичному і культурному житті Європи і був тісно з ним пов’язаний.

Рух “мистецтво і ремесло”, який започаткувався у Західній Європі в другій половині ХІХ століття, поширився по всій Україні і знайшов свій вияв у розробленні новних напрямів і методів діяльності низки товариств, музеїв, мистецьких шкіл і навчальних майстерень. Визначальними у цьому процесі стало утвердження народного мистецтва як самоцінного культурного і художнього явища та відродження і цілеспрямована підтримка кустарного виробництва практично на всій території України.

Еволюція цього руху від розв’язання завдань першочергового значення зі збереження і забезпечення традиційного ремесла до вироблення естетичних засад художньої промисловості, яка стала масштабним явищем, у досліджуваний період утвердила на практиці нові принципи творчої співпраці народних майстрів і професійних художників. Сміливе залучення до повноцінної співтворчості народних майстрів, надання їм свободи самовираження у рамках загального художнього задуму забезпечували свіжість, неординарність, органічну самобутність цілої низки творів.

Художні особливості продукції промислів і навчальних закладів відзначалися збереженням традиційних і паралельним пошуком якісно нових стилетворчих принципів, співзвучних з естетичними і художніми віяннями часу. Цей процес характеризувався появою нових форм виробів, їх пластичного вирішення і декоративної оздоби, визначальним значенням декоративних якостей порівняно з ужитковими. Нарощування художнього потенціалу відбувалося шляхом діалогу між регіональними школами, синтезу елементів формотворчості й декору з різних видів українського декоративно-ужиткового мистецтва (вишивки, писанки, різьби по дереву і т.д.), застосування зображальних прийомів, характерних для живопису, графіки, скульптури, а також вивчення творчого досвіду інших національних шкіл. Особливо важливе значення для здійснення цих завдань мав безпосередній зв’язок музеїв з навчальними закладами, випуск спеціальної навчальної літератури, рекламно-популяризаторська діяльність.

Дієвим засобом налагодження міжрегіональних і міжнародних зв’язків у розвитку промислів і мистецьких шкіл стала організація виставок. Важливу роль щодо координації та спрямування цих процесів відігравали також з’їзди діячів мистецької освіти і художньої промисловості. Поступово все вагомішого значення почали набувати мистецтвознавство і мистецька критика. Через залучення до ремесел та декоративно-ужиткового мистецтва відбувалося самопізнання і водночас самовизначення систем національної мистецької освіти. У взаємодії з музеями, мистецькими та ремісничими товариствами, торговельними організаціями новостворювана мистецька освіта сприяла становленню нових форм розвитку мистецтва та художніх промислів як визначальних складових розвитку національної культури.

Окрім мистецьких навчальних закладів образотворчого характеру, в досліджуваний період на українських землях утворилися розмаїті заклади промислового та художньо-промислового вишколу: політехнічні та академічні навчальні заклади (вищі школи), промислові та ремісничі школи, художньо-промислові школи; реальні школи, фахові навчальні майстерні і лабораторії типу американських “manual training schools”; технологічні майстерні; учні-“термінатори” при фабриках і в окремих ремісників; доповнюючі і вечірні школи та курси; фахові товариства (технічні, промислові, економічні, торгові, мистецькі), звіти, дискусії, реферати, комісії, внески, петиції, проекти реформ і законів; з’їзди, етнографічні, промислові і мистецькі виставки; конкурси; спілки та об’єднання промисловців, ремісників і митців; обмін досвідом із закордонними і вітчизняними аналогічними структурами; фахові часописи з питань промислу, технології, промислової адміністрації, торгівлі, мистецтва; спеціалізовані видавництва; технічні, мистецькі і промислові бібліотеки; популярні лекції і курси з метою розповсюдження знань про художні промисли і мистецький вишкіл в суспільстві; мистецькі і промислові кола, особистий приклад митців-педагогів. У 1920-30-х рр. створені за різних умов і обставин мистецькі навчальні заклади у Києві, Харкові, Одесі, Львові та Празі тривалий час підтримували розвиток українського образотворчого мистецтва, готуючи підгрунтя для формування національної системи мистецької освіти. Історія довела неспроможність довготривалого і повноцінного забезпечення функціонування мистецької освіти лише на меценатській основі без підтримки держави. Художня освіта сприймалася і як засіб для широкої просвітницької діяльності на базі загальноосвітніх та спеціалізованих шкіл, музеїв, курсів. Підхід, в основі якого лежала національна духовна культура, породжував специфічні форми художньої освіти, яка опиралася на традиції народного і професійного мистецтва.

Правомірність питання про явище української мистецької освіти поза Батьківщиною 1910-1950-х рр. з точки зору мистецтвознавства висвітлена автором у дослідженнях останніх п’яти років. Вагомою базою для цього стали архівні та речові матеріали музеїв Праги, Відня, Нью-Йорка, Клівленда, Стемфорда та ін. Останні доводять факти успішного функціонування численних навчальних закладів різного профілю, створених українцями-емігрантами у Чехії, Франції, Німеччині та США. Унікальна ситуація в еміграційних умовах вимагала самоствердження шляхом створення власного мистецького організму. Аналіз мистецької освіти поза Батьківщиною свідчить, що її розвитку українська громадськість надавала не меншого значення, ніж музейництву і виставковій діяльності чи науці загалом. Завдяки наявності механізмів освіти, мистецький процес на еміграції не був перерваний на жодній зі своїх стадій: між двома світовими війнами, у період “таборової творчості” після Другої світової війни, а згодом у США та Канаді. Базування на кращих академічних традиціях української мистецької школи зумовило виразність та стійкий характер творчих процесів на еміграції, їх вихід на рівень загальносвітових завдань розвитку мистецтва першої половини ХХ століття.

Мистецтвознавча наука того часу збагатилася ідеями  та утвердженням мобільної субдисципліни – мистецькою критикою.

Українське мистецтво досліджуваного періоду перебувало у стані безперервного напруженого пошуку, прагнучи не тільки відображати, але й формувати притаманними йому засобами нові риси суспільного життя, котре так кардинально змінювалося. Воно відчуло своє історично-епохальне покликання бути активним чинником творення нового образу і нової свідомості. Це осмислення масштабності творення викликало масштабність творчості, в якій мистецькі здобутки всієї минувшини і народної традиції переплавлялися в горнилі сучасності, озаріннями своїми сягаючи надсучасності. Масштабність і значущість процесу потверджується тим, що він охопив усі без винятку сфери художньої творчості і діяльності, зокрема, розбурхав мистецьку освіту, збурив усі види й жанри мистецтва, навіть такі найменш податливі як архітектура і пов’язаний з нею метал.

Вияви крайніх художніх позицій, від ревного розвитку народної традиції до ексклюзивів авангарду і модернізму, заакцентували практично усі види українського декоративно-ужиткового мистецтва, особливо прикладна графіка, кераміка, килимарство, ковальство, художня емаль. Прокладання нових стилетворчих принципів, забезпечення більшої ніж будь-коли свободи самовиразу стали важливими досягненнями навчального процесу мистецьких шкіл.

Змінився й статус мистецької освіти, як говорилося вище. Ця, сказати б, стратегічна мистецька галузь, яка мала  глибокі традиції, перебудовувалася в живому процесі життєвих змін, динамічно реагуючи на них і одночасно акумулюючи дотичні інтереси одразу всієї багатої палітри мистецького і культуротворчого процесів  з їх різноманітними ідеологічними і художніми апологіями чи доктринами. На тлі бурхливих подій цього збуреного війнами і революціями століття вся інтелектуальна потуга мистецькоосвітнього процесу одразу перетворювалася на мистецькоосвітню практику. Мистецтвознавча наука так і залишила мистецьку освіту в міждисциплінарному науковому просторі. Відсутність наукового осмислення і узагальнення досягнень надзвичайно розгалуженого, багатого новими формами та мистецькими і мистецькоосвітніми ідеями процесу призводить до того, що далеко не всі великі надбання, набуті протягом століття, сьогодні засвоюються. А це, в свою чергу не може не позначитися на якості мистецької освіти і підготовки фахівців. Для прикладу вкажемо, що таке видатне явище, як українська мистецька освіта поза межами Батьківщини, на теперішній час не стала ще обов’язковим курсом у навчальних програмах (самотужки цей курс ввела тільки Львівська національна академія мистецтв), хоч вона становить невід’ємну частину української мистецької освіти, частину цінну і плідну, а в сенсі реального вивчення контактів українського і європейського мистецькоосвітніх процесів – незамінну.

Сьогодні проблематика мистецької освіти підводить до висновку, що українська мистецтвознавча наука має потужний ґрунт для окреслення мистецькоосвітніх досліджень як автономної своєї субдисципліни. В якості субдисципліни мистецтвознавства мистецька освіта має всі вихідні науково-теоретичні параметри, серед яких головними визнаються предмет дослідження та методологія дослідження. Викладені у реферованій монографії матеріали показують, що підстав більш ніж достатньо, як і аргументів задля дальшого вдосконалення мистецько-освітнього процесу України та в інтересах мистецтва.

Дослідження, пов’язані з розвитком мистецької освіти, фактично є самостійною, до того ж потужною субдисципліною мистецтвознавчої науки і лише чекає офіційного утвердження свого статусу в колі мистецтвознавчих наук передовсім державними стандартами, які кваліфікують напрямки наукових досліджень. Наведений у розділах дослідження конкретний матеріал незаперечно доводить, що, не зважаючи на всі потрясіння, які переживало українське мистецтво, і навіть загрози його самобутності, мистецька освіта завжди залишалася чи не єдиною надійною твердинею, яка оберігала і відстоювала його інтереси.

СПИСОК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ

ДИСЕРТАЦІЇ ПРАЦЬ

1. Нога О., Шмагало Р. Між Сходом і Заходом. Кераміка Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. в контексті міжнародних зв’язків. Контакти і взаємовпливи. – Львів, 1994. – 120 с.
2. Бойцов Д., Шмагало Р. На перехресті Європи і віку. Іван Мозалевський. – Львів, 1996. – 113 с.
3. Шмагало Р.Т. Словник митців-педагогів України та з України у світі (1850 –1950-і рр.). – Львів: Українські технології, 2002. – 144 с., 176 іл.
4. Шмагало P. T. Мистецька освіта в Україні середини XIX – середини XX ст.: структурування, методологія, художні позиції. – Львів: Українські технології, 2005. – 528 с., 742 іл.
5. Шмагало Р. Професійна художня кераміка України на виставках (рубіж ХІХ – ХХ ст.) // Вісник Львівської академії мистецтв. – Вип. 6. – Львів, 1995. – С. 49-56.
6. Шмагало Р. Вижницькому коледжу декоративного і прикладного мистецтва ім. В.Ю. Шкрібляка – 90 років // Мистецько-літературний альманах. – Львів, 1995. – № 16. – С. 25-31.
7. Шмагало Р. Володислав Федорович і культурний розвиток Галичини в кінці ХІХ – початку ХХ століття. Наукові читання пам’яті Святослава Гординського. – Вип. “Святослав Гординський і актуальні проблеми історії українського мистецтва”. – Львів, 1995. – С. 47-53.
8. Шмагало Р. Українська мистецька освіта першої половини ХХ ст. поза Батьківщиною (Франція, Німеччина) // Діалог культур. Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта. – Львів, 1996. – С. 135-146.
9. Шмагало Р. Художньо-промислова освіта Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. у міжнародних зв’язках // Діалог культур. Україна у світовому контексті. Матеріали Перших міжнародних філософсько-культурологічних читань. – Львів, 1996. – Вип. 2. – С. 182-187.
10. Шмагало Р. До історії розвитку Коломийської деревообробної школи // Вісник ЛАМ. – Вип. 8. – Львів, 1997. – С. 50-55 (у співавторстві з М.Гнатюком).
11. Шмагало Р. Львівська школа архітектурного металу кінця ХІХ – початку ХХ століття. Динаміка історичного і стилістичного розвитку // Матеріали конференції “Ковальське мистецтво Львова: минуле й сьогодення”. Львів, 8-11 жовтня 1998 року. – Львів: ВКР “ВМС”, 1998. – С. 7-16.
12. Шмагало Р. Мандрівка Львів – Прага – Нью-Йорк – 1996: за тінями Української студії пластичного мистецтва (1923-1952) // Народознавчі зошити. – Львів: ІН НАН, 1998. – Зошит 5 (23). – С. 577-581.
13. Шмагало Р. Українська мистецька освіта поза Батьківщиною (1945 – 1955 рр.) // Вісник ЛАМ. – Вип. 9. – Львів, 1998. – С. 87- 96.
14. Шмагало Р. До історії деревообробних шкіл Західної України кінця ХІХ – початку ХХ ст. (До ювілею кафедри художніх виробів з дерева) // Вісник ЛАМ. – Вип.10. – Львів, 1999. – С. 81-90.
15. Шмагало Р. Іван Мозалевський і проблеми функціонування мистецтва // Читання пам’яті С.Гординського: Збірник наукових праць кафедри ІТМ ЛАМ. – Вип.2-3. – Львів, 1999. – С.74-82.
16. Шмагало Р. Роль музеїв у становленні художньо-промислової освіти України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. // Мистецтвознавство’ 99. – Львів: СКІМ, 1999. – С. 79-92.
17. Шмагало Р. Становлення художньо-промислової освіти Галичини в кінці ХІХ – на початку ХХ століття // Мистецька школа в системі національної освіти України: Навчально-методичний посібник. – Львів, 1999. – 248 с.
18. Шмагало Р. Народні традиції килимарства Галичини і художньо- промислова освіта кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Філософія освіти: Зб.наук. праць. – Львів: Світ, 1999. – Вип.4. – С.181-189
19. Шмагало Р. Художньо-промисловий та образотворчий напрямки мистецької освіти Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст.: панорамний огляд явищ // Вісник Львівської академії мистецтв: Зб. наук. праць / За ред. Р.Т.Шмагала. – Львів: Українські технології, 1999. – Спецвипуск. – С. 113-123.
20. Шмагало Р. Школи декоративно-ужиткової кераміки Західної України кінця ХІХ – початку ХХ століть // Українське гончарство. Національний культурологічний щорічник. За роки 1996-1999. – Опішне: Українське народознавство, 1999. – Кн. 4. – С. 150-159.
21. Шмагало Р. Історичний розвиток деревообробної школи у Станіславові (1883-1920) і сучасна художня освіта // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Художня освіта: Зб. наук. праць. – Львів: Світ, 2000. – Вип. 5. – С. 185-194.
22. Шмагало Р. Українська мистецька освіта 1941-1944 рр. // Вісник Львівської академії мистецтв. – Львів, 2000. – Вип. 11. – С. 25-35.
23. Шмагало Р. Аналіз художніх особливостей творів гончарних промислів // Українська керамологія: Українське народознавство. – Опішне, 2001. – Кн.1. – С.128-153.
24. Шмагало Р. Методика викладання рисунку в навчальних закладах Галичини 2-ї пол. ХІХ – поч. ХХ ст.: історико-мистецтвознавчий аналіз // Діалог культур: Україна в світовому контексті. Мистецтво й освіта. – Львів, 2001. – Вип. 6. – С. 182-195.
25. Шмагало Р. Косівська мистецька школа в художньо-промисловій освіті Галичини в кінці ХІХ – початку ХХ ст. // Вісник ЛАМ. – Львів, 2002. – Вип. 13. – С. 278-287.
26. Шмагало Р. Українська кераміка ХХ століття поза Батьківщиною // Українська керамологія: Національний науковий щорічник. – 2002. – Кн. 2. – С. 244-276.
27. Шмагало Р. Рух за мистецьку академію у Львові в першій третині ХХ століття // Вісник Харківської академії дизайну і мистецтв. – Х., 2002. – № 1. – С.71-75.
28. Шмагало Р. Наші магістралі (1876-1939) // Карби. Додаток до журналу “Образотворче мистецтво”. – Київ-Львів, 2002. – № 1. – С. 9-13.
29. Шмагало Р. Народні промисли і художньо-промислова освіта Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття: шляхи інтеґрації // Українська керамологія: Національний науковий щорічник. – Опішне: Українське народознавство, 2002. – Кн. 2. – С. 134-146.
30. Шмагало Р. Мистецько-освітній рух у східних областях України ХІХ – початку ХХ ст.: галузеві та методичні орієнтири // Міст (Мистецтво, історія, сучасність, теорія). – Київ, ВХ Студіо, 2003. – № 1. – С. 241-252.
31. Шмагало Р. Роль митця-педагога в інтелектуалізації львівської мистецької школи кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Вісник ЛАМ.– Львів, 2003. – Вип. 14. – С. 39-48.
32. Шмагало Р. Вчителі Романа Сельського і мистецькопедагогічні пріоритети Галичини 1910-1920-х рр. ХХ століття // Мистецтвознавство’ 03. – Львів: СКІМ, 2004. – С. 53-62.
33. Шмагало Р. Гончарний промисел і підприємництво: погляд крізь століття (з досвіду діяльності навчальної майстерні гончарства в с. Олешні на Чернігівщині) // Народознавчі зошити. – Львів, 2004. – № 1-2. – С. 110-115.
34. Шмагало Р. Мистецька освіта як субдисципліна мистецтвознавства // Вісник ЛНАМ. – Вип. 15. – Львів, 2004. – С. 58 – 69.
35. Шмагало Р. Мистецька освіта і державотворення в Україні 1917-1920-х років: дотичні і паралелі // Науковий вісник Українського університету в Москві. – М.: Сполом, 2004. – С. 131-137.
36. Шмагало Р. Українська студія пластичних мистецтв у Празі і мистецькоосвітній рух української еміграції // Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехословаччині. – Прага, 2005. – С. 117-145.
37. Szmahalo R. Dny a noci Lvovskych bran // Hefaiston, 1996. – Helfstyn. – S. 16.

АНОТАЦІЇ

Шмагало Р.Т. Мистецька освіта в Україні середини ХІХ – середини ХХ ст.: структурування, методологія, художні позиції. – Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.06. – декоративне і прикладне мистецтво. – Львівська національна академія мистецтв. Львів, 2005.

Дисертація є багатоплановим комплексним дослідженням, у якому вперше робиться спроба панорамного висвітлення мистецької освіти України у вирішальне століття становлення її сучасного типу — від середини XIX ст. до середини XX ст., охоплюючи функціонування мистецькоосвітніх закладів і поза межами Батьківщини. В результаті 15-річної пошукової та дослідницької роботи авторові вдалося сформувати науково-інформативну базу мистецькоосвітніх даних, добутих з літератури, періодики, статистики зазначеного часу, з архівів, музеїв, звітів навчальних закладів, переписки й інших джерел в Україні та в багатьох європейських країнах, США і Канаді. Більшість фактів щойно тепер вводиться у науковий обіг. Спираючись на потужну інформативну основу, автор проводить думку, що мистецька освіта є субдисципліною мистецтвознавчої науки, галуззю мистецтвознавчих досліджень.

Ключові слова: Мистецька освіта в Україні, художні позиції, методологія, структурування, субдисципліна мистецтвознавства.

Шмагало Р.Т. Художественное образование в Украине середины ХІХ – середины ХХ в.: структурирование, методология, художественные позиции. – Монография.

Диссертация на соискание научной степени доктора искусствоведения по специальности 17.00.06. – декоративное и прикладное искусство. – Львовская национальная академия искусств. Львов, 2005.

Диссертация является многоплановым комплексным исследованием, в котором впервые делается попытка панорамного освещения художественного образования Украины в решающем столетии становления ее современного типа — от середины XIX в. до середины XX в., охватывая функционирование художественно-образовательных учреждений и за пределами Украины. В результате 15-летней исследовательской работы автору удалось сформировать научно-информативную базу художественно-образовательных данных, добытых из литературы, периодики, статистики указанного периода, из архивов, музеев, отчетов учебных заведений, переписки и других источников в Украине и во многих европейских странах, США и Канаде. Большинство фактов лишь сейчас вводится в научный оборот. Опираясь на мощную информативную основу, анализ истории, методологии и художественных позиций, делается вывод о том, что художественное образование является субдисциплиной искусствоведческой науки, отраслью искусствоведческих исследований.

Ключевые слова: Художественное образование Украины, художественные позиции, методология, структурирование, субдисциплина искусствоведения.

R.T. Shmahalo Art Education in Ukraine middle 19 th – middle 20th centuries: Strukture, Methodology and Artistic Positions. – Monography.

Thesis for obtaining a scientific degree of Doctor in History of Art, speciality 17.00.06. – Decorative and Applied Art. – Lviv National Academy of Arts. Lviv, 2005.

The following dissertation is a result of extended and complex research and is perhaps the first attempt at capturing the overall state of art education in Ukraine from the middle 19th century to the middle 20th century. This period of time was imperative in the formation of strong artistic foundations not only in Ukraine, but beyond its borders and heavily influenced the present state of the arts. As a result of this research, which spanned several years and encompassed much exploration and investigation on my part, I have come to a number of conclusions about the importance of art education as the basis of artistic enlightenment. It is my conviction as an author and researcher that artistic knowledge is crucial in the continuation of future artistic research. I was able to form scientific information and have based my findings on data collected from various literature sources, periodicals, statistics, archives, museum collections, reports from various educational institutions and many other sources in Ukraine, other European countries, the United States and Canada. Much of this data has only just become integrated into academic circles.

Ukrainian art in this particular time frame was in a constant state of transformation and sought to incorporate traces of the ever-changing social climate. Art’s purpose, I believe, was to carve out a place in history and play a deciding role in forming a new consciousness, even in less pliable arts like architecture and metal working.

The manifestations of various artistic points of view - from the folk art traditions to the Avant Garde and Modernist - were evident in the works produced by arts and decorative craft artists. Specifically affected works were in graphic arts, ceramics, kelim weaving, blacksmithing and enameling. This variety was further propagated by art education institutions, which supported more than ever, encouragement for the exploration of artistic boundaries.

As mentioned above, the status of art education changed. This so-called strategic art form, which had deep traditions, reformed during the process of various changes, and at the same time accumulating various art and cultural processes with their numerous ideological and art doctrines influenced by war and other upheavals.

As an example, such an important subject as “art education beyond the borders of Ukraine”, did not become a required course in education programs (only Lviv’s National Academy of Art included this course), even though it is part of Ukrainian art education. It is a valuable and fruitful area of study, necessary to understand Ukrainian and European art education processes. There are many such aspects on which the quality of the art education process should be based in educating qualified experts.

Based on substantial information data, analis of history, methodology and artistic positions, research, connected to the development of art education, is an independent, solid sub-discipline of art history education and a sphere of art research.

Key words: Art education, Ukraine, artistic positions, methodology, structure, sub-discipline of art research.

Подано до друку 11 жовтня 2005 р. Формат 60х90 1/16

Папір офсетний № 1. Умовн.-друк. арк. 2

Обл.-вид. арк. 2. Тираж 120 прим.

Видруковано у Редакційно-видавничому відділі ЛНАМ

Завідувач В.Бадяк

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції

серія ДК № 1710 від 11 березня 2004 р.

вул. Кубійовича, 38, м.Львів, 79011

тел. (0322) 74-14-13; факс: (0322) 76-14-82

www.artacademy.lviv.ua

artacademy@ mail.lviv,ua