Библиотечный каталог авторефератов Украины

Сучасна селекція тварин базується на ефективному відборі та   використанні високоцінних плідників і маток при чистопородному розведенні і різних видах схрещування. Контроль за селекційним процесом здійснюється переважно шляхом аналізу рівня середніх значень продуктивних і репродуктивних ознак у суміжних генераціях (ефект селекції) та динаміки їх мінливості. Безпосередній всебічний контроль мікроеволюційних процесів у вівчарстві не проводився через відсутність ефективних методичних прийомів.

Запропоновано методику визначення динаміки генетико-популяційних процесів при різних методах розведення у вівчарстві, яка базується на встановлені адаптивної норми окремих особин та їх груп у популяції. Це досягається побудовою кривих нормального розподілу, що характеризують міру мінливості ознак (середнє квадратичне відхилення, частота особин модального класу), а також їх трансгресію в процесі зміни поколінь. За міру оцінки пристосованості (ΔW) прийнята різниця частот особин модального класу (М0) у суміжних генераціях

,        (4)

де n – кількість генерацій.

За допомогою величин селекційного ефекту (SE), значень пристосованості (ΔW), різниці між варіансами ознак (Δσ) можна визначити напрям мікроеволюції селекційних груп тварин і зміну їх генетичної структури в наступних генераціях.

Установлено (табл. 8), що в популяції асканійських тонкорунних овець відбувається збільшення живої маси і вовнової продук­тивності, в той же час збільшується пристосованість і мінливість ознак. У помісних тварин з високою  часткою крові австралійських мериносів (3/4 АМ) збільшення живої маси та довжини вовни супроводжується підвищенням пристосованості та зменшенням дисперсії.

За настригом вовни відбувається перегрупування розподілу тварин, що проявляється у збільшенні питомої ваги плюс-варіанту і зниженні частки особин середнього (модального) варіанту. Це результат підвищення гетерогенності овець в популяції за показниками настригу вовни. При порівнянні за комплексом ознак небажаними слід вважати групи овець, у яких зменшуються значення ознак продуктивності з одночасним підвищенням мінливості. Особливо цей варіант проявився у 1/4-помісей за австралійським мериносом: жива маса зменшилася на 2,5 кг, пристосо­ваність – на 7,26%, стандартне відхилення збільшилося на 1,73 кг.

Таблиця 8 – Динаміка пристосованості (ΔW)  і мінливості (Δσ) продуктивних ознак

Оптимальна динаміка селекційного процесу в популяції виявлена в ефектах зростання середніх показників продуктивності тварин, підвищенні пристосованості і зменшенні модифікаційної мінливості ознак. У цьому варіанті селекційний прогрес відбу­ва­ється за рахунок частки середніх, найбільш пристосованих генотипів, з одно­часним зменшенням кількості особин мінус-варіант і незначного збільшення особин плюс-варіант. Такий тип зміни структури популяції характерний для помісей 1/2 за австралійськими мериносами, де селекційний прогрес за настригом вовни та її довжиною досягнуто у тварин зі сталою масою (рис. 5).

Інформаційно-статистичними методами вивчена спадкова гетерогенність чистопородних і помісних тварин за показниками максимальної, безумовної і відносної ентропій. Установлено суттєві відмінності величин максимальної ентропії для окремих ознак і груп тварин. Для овець асканійської  тонкорунної породи максимальні значення отримані для третього покоління селекції (Нмах змінювалось від 1,946 до 2,398). Аналогічний характер фе­но­типового прояву ознак відбувається і в помісних тварин. Показник абсолютної організації системи (О) у помісних групах, за винятком 1/2 за австралійськими мериносами, коливався від 0,451 до 0,593 і в чистопородних асканій­ських тонкорунних овець – від 0,121 до 0,256. Загалом, згідно з класифікацією Ю.Г. Антомонова, за рівнем складності та організації біологічні системи можуть бути віднесені до квазідетермінованих, тобто їх кінцева величина може бути прогнозована за даними, отриманими у ранньому онтогенезі, а також за регресійними моделями, в яких використо­вуються значення ентропії ознак. Величина коефіцієнтів кореляції між показниками ентропії і основними господарсько-корисними ознаками свідчить, що найбільш інформативними є максимальна і безумовна ентропії (табл.9). Інформаційно-статистичним аналізом виявлено зв'язок між мірою ентропії і рівнем гетерогенності популяції та генетичним потенціалом продуктивності тварин.

Таблиця 9 – Кореляція між величинами ентропії

і показниками продуктивності овець (r)

Установлено суттєвий генотиповий вплив на адаптаційну здатність груп овець за живою масою і настригом вовни (Р<0,05…0,01). Для цих ознак, а також довжини вовни, визначена висока взаємодія "генотип х середовище".  Виявлено високі показники загальної комбінаційної здатності за  ознакою жива маса для тварин асканійської тонкорунної породи і помісей з 1/4 часткою крові австралійських мериносів, які відповідно дорівнювали 0,20 і 1,10 кг. Найвищою специфічною адаптаційною здатністю за настригом та довжиною вовни характеризувалися помісі з часткою крові 3/4 АМ, вони мали ефекти відповідно 0,16 кг і 0,52 см.

Критеріями визначення ступеня реакції генотипів на зміну паратипових факторів прийнято параметри пластичності і стабільності. Пластичність розгля­дається як міра реакції генотипу у формі середніх показників продуктивності тварин усіх випробовувань. Стабільність визначається як відхилення емпіричних значень продуктивності від теоретичних, одержаних за допомогою рівняння регресії. В сучасній біології вони вважаються показниками, за допомогою яких оцінюють норму реакції генотипу на зміну паратипових факторів.

Вівці асканійської тонкорунної породи мали низьку стабільність показників живої маси. Збільшення у овець частки крові за австралійським мериносом зумовлювало різне співвідношення показників пластичності і стабільності. Так, у напівкровних помісей показник пластичності складав 1,9 кг, у висококровних (3/4 за австралійським мериносом) він знижувався, а стабільність підвищувалася. Але у помісей з часткою крові 5/8 АМ, для одержання яких використовували помісних плідників, пластичність зростала до 4,03 кг. Для усіх ознак кореляція між теоретично очікуваними оцінками продуктивності і фактично одержаними складала 0,95...0,99.

Походження і генерації розведення суттєво впливали на мінливість ознак, які визнача­ють репродуктивні якості овець. За виходом ягнят сила впливу цих факторів досягала 41,2%, за заплідненістю маток – 46,1% і збереженістю ягнят – 41,1%. Установлено, що дослідні групи асканійських тонкорунних овець мають високі показники пластичності і можуть бути вихідним матеріалом для відбору тварин з високими репродуктивними якостями (табл.10).

Таблиця 10 – Показники пластичності (b) і стабільності (σ) в отарах виробничого використання (вихід ягнят на 100 вівцематок)

Упродовж 5 суміжних генерацій визначено пластичність і стабільність продуктивних ознак 8 отар овець різного походження. Показники пластичності за виходом ягнят були на рівні 1,62...2,07. Найбільш перспективною можна вважати групу 6, у якій спостерігали низьку пластичність (b=0,69) і досить високу стабільність (σ=0,85) ознаки. Аналогічні результати отримані за ознаками запліднення маток і збереження ягнят. Виділяються також 1 і 2 групи, які одночасно характеризуються максимальними значеннями пластичності і мінливості з високими репродуктивними якостями маток. У конкретних екологічних умовах найбільш доцільно відбирати групи тварин із середньою пластичністю і достатньо високою стабільністю. До таких груп відносяться вівці таврійського типу, що свідчить про їх однорідність і консолідованість.

Удосконалення методів оцінки дорослих овець і молодняка

Прискорення селекційного прогресу в вівчарстві обумовлено розробкою нових методів і прийомів для більш точної оцінки племінних якостей тварин і підвищення селекційного диференціалу в процесі відбору за основними господарсько-корисними ознаками.

Класичні схеми великомасштабної селекції в тваринництві передбачають використання цінних плідників-лідерів породи, вірогідних поліпшувачів за комплексом ознак як основного фактору підвищення селекційного ефекту. При цьому недостатньо враховується селекційно-технологічна роль маток у стаді та вплив статевого диморфізму. Тому особливого значення набуває інтенсифікація селекційного процесу з використанням спадкової інформації в напрямку "мати-син" і "мати-дочка".

У загальній теоретичній концепції племінної справи розроблено прийоми визначення ролі маток у стаді і рівня реалізації їх генетичного потенціалу за основними господарсько-корисними ознаками. Поряд з використанням реципрокних схрещувань запропоновано метод оцінки ролі маток за допомогою дисперсійного аналізу. Дослідження материнського впливу на живу масу різностатевих близнюків у річному віці свідчать, що на загальну мінливість ознаки переважно і високоймовірно впливає стать потомства (η2=67,7%, P<0,001) і генотип матері (η2=3,89%, P<0,05). Досить високою була взаємодія з комплексом факторів (генотип батька і матері, стать потомства) – η2=21,96%, P<0,01. При цьому  спостерігається рівнозначний материнський вплив на обидві статі. Величина успадкованості вовнової продуктивності батьківських і материнських напівсибсів свідчить про більш суттєвий вплив різноманітності матерів на мінливість продуктивності нащадків (табл. 11).

Виявлено високий рівень подібності ознак у матерів та потомства (табл.12). Рівень подібності матерів і матерів батьків з урахуванням їх походження був аналогічним. Із збільшенням у маток частки крові австралійських мериносів спостерігається підвищення їх подібності.

Таблиця 11 – Коефіцієнти успадковуваності ознак продуктивності овець

Таблиця 12 – Коефіцієнти подібності вовнової продуктивності овець

Враховуючи важливе значення маток у системі одержання видатних за продуктивністю баранів-плідників, розроблено схему формування поголів’я "барановідтворних" маток у ряді поколінь з використанням  оцінки їх за якістю нащадків. На підставі одержаних результатів обгрунтовано напрями прискорення генетичного прогресу в селекції овець шляхом максимального використання плідників, отриманих від маток з високим потенціалом продуктивності. Закономірності успадкування селекційних ознак покладено в основу нового способу визначення племінної цінності плідників шляхом апробації їх в подібних і контрастних паруваннях з матками відповідно вище (М+) і нижче (М-) середнього рівня продуктивності. Такий підхід дозволив визначити тип препотентності плідників за продуктивністю їх дочок. До нейтрального типу відносили плідників, у яких продуктивність дочок збігалася з продуктивністю матерів (М- Д-, М+ Д+), до зрівняльного – плідників, у яких дочки мають подібні показники продуктив­ності незалежно від якості матерів (М- Д+ і М+ Д+ при позитивному домінування, М- Д- і М+ Д- – при негативному). Переважаючий тип включав плідників, які мали співвідношення "мати-дочка" М+ Д- і М- Д+.

Результати досліджень (табл. 13) свідчать, що за продуктив­ними ознаками оптимальними виявилися плідники нейтрального і зрівняльного типів. Вони мали вищі показники настригу і живої маси у потомства порівняно з плідниками переважаючого типу. Плідників нейтрального і зрівняльного типів доцільно використовувати в програмах чистопородного розведення, а переважаючого – в кросах ліній для використання ефекту внутріпородного гетерозису.

Таблиця 13 – Продуктивність дочок залежно
від типу препотентності баранів-плідників

Розроблено два критерії оцінки плідників – індекси ймовірної (ІПЦ1) і загальної (ІПЦ2) племінної цінності плідників:

       ,        (5)

       ,        (6)

де        П – продуктивність потомків плідника; М – продуктивність матерів;
Б – продуктивність батька плідника; Р – середнє значення ознаки по стаду; h2 – успадковуваність ознаки.

Згідно з одержаними даними обидва індекси дають невелику розбіжність при визначенні племінної цінності, але вищою вона виявилася за ІПЦ2, де батьки плідників оцінені за якістю потомства. Плідники нейтрального типу мали найменше відхилення фактичної племінної цінності від ймовірної. Це підтверджують величини специфічної племінної цінності, які для плідників цього типу були найнижчими – відповідно -0,003...-3,94 кг за живою масою і
-0,14…0,88 кг за настригом вовни. Водночас плідники зрівняльного й особливо переважаючого типу мали вищі показники специфічної племінної цінності, що можна пов’язувати з неадитивним ефектом генів, які визначають специфічну продуктивність нащадків. Індекси ймовірної племінної цінності мають високу прогнозуючу здатність (r змінюється від 0,80 до 0,91) і можуть значно підвищити ефективність оцінки баранів-плідників за якістю потомства. Крім того, ці індекси можна використовувати для більш ефективного відбору ремонтного молодняка за походженням.

Подальше удосконалення селекційних програм у вівчарстві значною мірою зумовлено розробкою методів моделювання і прогнозування розвитку ознак продуктивності тварин в онтогенезі. З цією метою вивчали можливість використання моделей Т.Бріджеса та критеріїв оцінки закономірностей росту молодняку асканійської тонкорунної породи залежно від числа ягнят у приплоді (одинці, двійнята) та їх статі (баранці, ярочки). Дослідження інтенсивності росту показали, що високим компенсаторним ростом відрізнялися баранчики і ярочки, народжені в числі двійнят. Дещо менші показники відносної швидкості росту мали одинці (табл. 14). Встановлено високий зв’язок (r) параметра напруженості росту з живою масою і настригом вовни – відповідно 0,985 і 0,808. Тому показник напруженості росту овець до 4-місячного віку можна використовувати для прогнозу живої маси і настригу вовни в річному віці.

Таблиця 14 – Інтенсивність росту піддослідних ягнят до 4-місячного віку

Для прогнозування живої маси використана модель Т.Бріджеса. Виявлені суттєві відмінності величин кінетичної (α) і екс­поненціальної (η) швидкості росту ягнят різних груп. За кіне­тичною швидкістю росту до 3-місячного віку перевагу мали двій­нята: баранці – 1,3968 і ярочки – 1,4048. У одинців обох статей одержано високі показники експоненційної швидкості, що свідчить про їх інтенсивний ріст у кінці періоду. Більш точно напруженість росту характеризує співвідношення α/η, значен­ня якого для баранців і ярочок одинців було мінімальним і складало 11,67...13,76, для двійнят – 15,09...17,28. Одержані результати свідчать про існування відмінностей росту ягнят до 3-місячного віку залежно від типу їх народження за багатоплідністю маток (одинаки, двійні) і статі.

Закономірності росту молодняка овець представлені на рис.6, де ілюстровано високий ступінь співпадання фактичних значень живої маси і показників, отриманих за допомогою моделі Т.Бріджеса. Точність прогнозування знаходилася на високому рівні (Р<0,05...0,001). Це дає можливість використання моделі Т.Бріджеса для прогнозування з високою вірогідністю живої маси молодняка овець за показниками зважування ягнят в перші три місяці після народження.

Таким чином, на основі результатів дослідження обгрунтовано доцільність використання сучасних методів моде­лювання і прогнозування для оцінки закономірнос­тей росту тварин, а також визначення впливу статевого ди­морфізму на формування продуктивних ознак овець асканійської тон­корунної породи.

Дослідження, узагальнення і впровадження більш ефективних методів племінної роботи, побудованих на основі генетико-популяційних закономірностей динаміки середнього рівня продуктивності овець в процесі селекції і схрещування, закономірностей мінливості ознак і розподілу тварин за показниками продуктивності, удосконалення загальної системи оцінки дорослих овець і молодняка забезпечили високі темпи створення в племзаводі "Червоний чабан" найкращого стада мериносів за всю історію розвитку тонкорунного вівчарства в Україні. Середні показники вовнової продуктив­ності овець цього стада наведені в табл.15.

Таблиця 15 – Продуктивність овець племзаводу "Червоний чабан"
за період 1970…1995 р.р.

Крім видатної вовнової продуктивності стадо овець племзаводу "Червоний чабан" має високі відтворні здатності – вихід ягнят на 100 вівцематок становить 117…125 голів при збереженості 92…96%. Барани-плідники цього господарства широко використовуються як поліпшувачі вовнової продуктивності овець у південному регіоні України.

Впровадження результатів досліджень забезпечило значний еконо­мічний ефект. В розрахунку на 100 овець з різних селекційних джерел отримано додаткової продукції в таких розмірах: за рахунок використання кращих тварин, одержаних в результаті селекції і схрещування – 104 грн., від впровадження стабілізуючого відбору – 130 грн., в результаті використання баранів-плідників, відібраних за новою системою оцінки продуктивності нащадків – 110 грн. У масштабі південного регіону загальний економічний ефект склав 345,6 тис. грн.

ВИСНОВКИ

1. На основі результатів комплексних досліджень закономірностей селекційного процесу в популяції теоретично обгрун­товано і розроблено ефективну систему спадкового поліпшення тонкорунних овець при чистопородному розведенні і схрещуванні з австралійськими мериносами.
Це забезпечило створення таврійського внутріпородного типу асканійських тонкорунних овець – найкращих мериносів в Україні, що відповідають критеріям світового рівня.

2. Стабільність основних форм мінливості селекційних ознак (генотипова, паратипова, онтогенетична, хронологічна) забезпечує можливість подальшого підвищення рівня продуктивності овець в популяції. В загальній фенотиповій дисперсії частка генотипової мінливості за настригом вовни складає 17,80%, довжиною вовни – 22,90% і живою масою – 41,53%. Резерв спадкової мінливості господарсько-корисних ознак гарантує високу ефективність відбору.

3. Експериментально доведено доцільність використання генофонду австралійських мериносів для поліпшення кількісних і якісних показників вовнової продуктивності. Комплексна оцінка генетичного потенціалу помісних овець показала, що настриг чистої вовни у них досягає 3,50…3,69 кг при виході 53,5…56,5%, а питома вага тварин з білим і світлим кольором жиропоту – 85,5%. З підвищенням частки крові за австралійським мериносом рівень реалізації генетичного потенціалу за оптимальних умов годівлі та утримання зростає від 81 до 86%.

4. Ефективним прийомом вибору селекційних ознак (з урахуванням їх співвідносної мінливості) для поліпшення продуктивності тонкорунних овець є використання шляхового аналізу. Настриг вовни і вихід чистої вовни мали переважно прямий вплив на показник настригу чистої вовни (відповідно 0,6698 і 0,6031). Встановлено два варіанти підвищення вовнової продуктивності: відбір овець за настригом немитої і чистої вовни та відбір за коефіцієнтом вовновості з урахуванням додаткового ефекту, зумовленого підвищенням живої маси.

5. На всіх етапах селекційного процесу слід враховувати закономірності спадкової мінливості ознак. За кількісними і якісними показниками вовнової продуктивності переважає адитивний характер успадкування. За виходом чистої вовни питома вага адитивної дисперсії складає 4,80%, коефіцієнтом вовновості – 4,40%. Це сприяє реалізації генетичного потенціалу і досягненню генетичної стабільності при відборі овець за власною продуктивністю в кожному поколінні при чистопородному розведенні і схрещуванні овець.

6. Ефективними прийомами оцінки специфічності генофонду овець, визначення генетичних дистанцій між структурними елементами породи є трансгресійний і кластерний аналізи. За кількісними показниками вовнової продуктивності тварини таврійського типу входять в окремий кластер і мають більшу подібність з австралійськими мериносами.

7. Експериментально підтверджено ефективність нового методу контролю селекційного процесу, оцінки діючих форм відбору в популяції овець з використанням генетико-популяційних параметрів, що грунтуються на визначенні ефекту селекції (SE), мінливості ознак (Δσ) та пристосованості особин (ΔW) у суміжних генераціях. Оптимальним варіантом селекційної програми є підвищення частоти особин модального класу і зменшення мінливості ознак. Серед асканійських тонкорунних овець традиційної селекції і таврійського типу спостерігається пропорційна зміна частот у класах варіаційних рядів при зміні умов середовища. Небажані для таврійського типу помісні тварини з різною часткою крові за австралійським мериносом реагують на погіршення умов утримання перерозподілом частот у напрямку збільшення класу М–.

8. Для розробки методів збереження і раціонального використання генофонду асканійських тонкорунних овець і австралійських мериносів в селекційних програмах доцільно здійснювати контроль за рівнем гетерогенності популяції. Вперше за допомогою інформаційно-статистичного аналізу отримано дані про рівень ентропії популяції овець за основними полігенними ознаками. Найбільш інформативними були показники максимальної і безумовної ентропій. Установлено високий взаємозв’язок параметра безумовної ентропії з настригом (r=0,638) і довжиною (r=0,76) вовни.

9. Уперше в тонкорунному вівчарстві доведено доцільність розрізнення класів М- (мінус клас), М0 (модальний клас), М+ (плюс клас) за морфологічними ознаками (жива маса, лінійні проміри). Максимальна вовнова продуктивність асканійських тонкорунних овець досягається в класі М0, а для австралізованих овець найвищий настриг вовни отримано в класах М0 і М+ - відповідно 4,35 і 4,10 кг. Всі закономірності пропонується використовувати в селекційній роботі для консолідації тварин з бажаними ознаками продуктивності.

10. Адаптивність тонкорунних овець до зміни умов середовища доцільно оцінювати за такими еколого-генетичними параметрами як пластичність і стабільність. Поєднання високої пластичності (b>1) з низькою стабільністю продуктивних ознак є оптимальним варіантом для вибору вихідного селекційного матеріалу. Доведено, що окремі групи овець мають високу пластичність (b>1,31…2,07 за виходом ягнят) і можуть бути використані для підвищення репродуктивних здатностей овець в популяції.

11. Для підвищення ефективності селекції овець розроблено новий метод оцінки плідників за якістю потомства. Цей метод передбачає випробування плідників у подібних і контрастних варіантах підбору за рівнем продуктивності овець. Найдоцільнішим є використання плідників нейтрального і зрівняльного типів. Показники настригу вовни вищі на 0,52 і 0,35 кг (P<0,05).

12. Обгрунтована доцільність інтенсифікації селекційного процесу в тонкорунному вівчарстві з урахуванням селекційно-технологічної ролі маток у стаді. Доля впливу маток на варіацію настригу чистої вовни була суттєво вищою порівняно з батьками (Р<0,001).

13. Уперше в селекційно-генетичних дослідженнях у вівчарстві використано математичну модель Т.Бріджеса, яка з високою точністю прогнозує рівень живої маси молодняка у річному віці за даними 3 і 6 місяців (Р<0,05…0,01). Співвідношення констант кінетичної і експоненційної швидкості росту рекомендується для оцінки онтогенетичних змін тварин за морфологічними ознаками. Розроблено нові прийоми оцінки інтенсивності, напруги і рівномірності росту ягнят. Установлено високий взаємозв’язок параметра напруги росту з живою масою і настригом вовни – відповідно +0,985 і +0,808, що свідчить про доцільність використання цих показників при відборі овець.

14. Для створення конкурентноспроможної галузі вівчарства в племінних і товарних господарствах півдня України пропонується використовувати овець таврійського внутріпородного типу, які забезпечують можливість отримувати 3,0…3,5 кг вовни в чистому волокні і 20…25 кг баранини на одну вівцю.

15. Для підвищення ефективності селекції тонкорунних овець пропонується комплексна система використання генетико-популяційних параметрів, що базується на закономірностях динаміки рівня продуктивності овець в процесі зміни поколінь, параметрів співвідносної мінливості господарсько-корисних ознак, особливостей варіаційного розподілу тварин за показниками продуктивності.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові статті у збірниках та журналах

1. Нежлукченко Т.И., Штомпель Н.В. Селекционное улучшение продуктивных качеств асканийских тонкорунных овец // Таврійський науковий вісник. – Херсон. – 1996. – Вип.1, Ч.1. – С.60-63. (о.в. – 70%, вивчено продуктивні якості вівцематок п’яти генерацій розведення).
2. Нежлукченко Т.І. Оцінка плідників у вівчарстві // Тваринництво України. – Київ. – 1997. – №5. – С.15-16.
3. Нежлукченко Т.І. Вовнова продуктивність вівцематок асканійської тонкорунної породи // Тваринництво України. – Київ. – 1997. – №5. – С.17.
4. Нежлукченко Т.І. Онтогенетичні зміни продуктивних якостей овець асканійської тонкорунної породи // Проблеми індивідуального розвитку с.-г. тварин. Зб. н. праць.  – Київ. – 1997. – С.153-154.
5. Нежлукченко Т.І. Генетико-популяційні процеси при чистопородному розведенні та різних методах схрещування у вівчарстві // Таврійський науковий вісник. – Херсон. – 1997. – Вип.2. – С.68-74.
6. Нежлукченко Т.І. Адитивний, материнський та гетерозисний ефекти при міжпородному схрещуванні асканійської тонкорунної породи з австра­лій­ськими мериносами // Таврійський науковий вісник. – Херсон. – 1997. – Вип.2. – С.75-79.
7. Нежлукченко Т.І. Селекційно-генетичні прийоми збільшення вовнової продуктивності овець асканійської тонкорунної породи // Вівчарство. – Київ: Аграрна наука. – 1998. – Вип.30. – С.143-145.
8. Нежлукченко Т.І. Розвиток творчої спадщини академіка М.Ф. Іванова в породоутворюючому процесі і створенні нових порід і типів овець // Тав­рійський науковий вісник. – Херсон. – 1998. – Вип.6. – С.74-80.
9. Нежлукченко Т.І. Ступінь реалізації генетичного потенціалу австралійських мериносів при різних методах розведення в тонкорунному вівчарстві // Тав­рійський науковий вісник. – Херсон. – 1998. – Вип.5., Ч.2. – С.45-46.
10. Нежлукченко Т.І. Оцінка пластичності і стабільності вовнової продуктивності овець різних генеалогічних груп // Таврійський науковий вісник. – Херсон. – 1998. – Вип.5, Ч.2. – С.46-48.
11. Нежлукченко Т.І. Моделювання і прогнозування динаміки живої маси молодняка овець// Вісник аграрної науки Причорномор’я. – Миколаїв. – 1998. – Вип.5. – С.95-98.
12. Нежлукченко Т.І. Удосконалення системи генотипової селекції в тонкорунному вівчарстві // Таврійський науковий вісник. – Херсон. – 1999. – Вип.10. – С.51-54.
13. Нежлукченко Т.І. Використання шляхового аналізу в селекції овець за вовновою продуктивністю // Вісник Сумського ДАУ. – Суми. – 1999. – Вип.3. – Сер."Тваринництво". – С.62-65.
14. Нежлукченко Т.І. Удосконалення методів оцінки племінної цінності плідників в тонкорунному вівчарстві // Зб.н.пр. "Аграрний вісник Причорномор’я". – Одеса. – 1999. –Вип.3(6) . – Ч.ІІІ Зоотехнія. – С.23-25.
15. Нежлукченко Т.І. Селекційно-генетичні методи підвищення вовнової продуктивності тонкорунних овець // Таврійський науковий вісник. – Херсон. – 1999. – Вип.11.  – Ч.1. – С.135-138.
16. Нежлукченко Т.І. Оцінка генетичної дискретності чистопородних і помісних овець за ознаками вовнової продуктивності // Вісник Білоцерківського державного аграрного університету. – Біла Церква. – 1999. – Вип.8. – Ч.2. – С.132-136.
17. Нежлукченко Т.І. Динаміка сукупності кількісних ознак в селекції овець за вовновою продуктивністю // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – Миколаїв. – 1999. – Вип.1(6). – С.105-107.
18. Нежлукченко Т.І. Використання інформаційно-статистисчних методів для оцінки рівня консолідації нового типу овець асканійської тонкорунної породи // Міжвідомч. темат. наук. зб. "Розведення і генетика тварин". "Сел.-генетичні та біологічні методи консолідації новостворених порід і типів с.-г. тварин". – Київ. – 1999. – Вип.31-32. – С.167-168.
19. Нежлукченко Т.І. Динаміка мінливості господарсько-корисних ознак тонкорунних овець у процесі селекції // Науковий вісник Львівської державної академії ветеринарної медицини ім. С.З.Гжицького. – Львів. – 1999. – Вип.3. – Ч.2. – С.182-185.
20. Нежлукченко Т.І. Закономірності пристосованості овець різних генотипів в процесі породоутворення // Наукове видання "Теорія і практика сучасної селекції тварин". – Харків. – 1999. – Ч.3. – С.64-68.

Матеріали і тези з’їздів та конференцій

21. Нежлукченко Т.И., Котленко Н.И. Сравнительная характеристика продуктивности овец разного происхождения гпз "Красный чабан" // Мат. н.-практ. конф. "Вклад научно-технического потенциала области в перестройку". – Херсон. – 1990 . – С.153-154.
22. Нежлукченко Т.И. Эколого-генетические параметры шерстной продуктивности овец разных генотипов // Мат. Республ. конф. "Новые методы селекции и биотехнологии в животноводстве". –Киев. – Ч.1. – 1991. – С.160-161.
23. Нежлукченко Т.И. Влияние живой массы овцематок на сохранность приплода // Тез. ХХ конф. молодых ученых "Аскания-Нова". – Херсон. – 1993 . – С.54.
24. Нежлукченко Т.И. и др. Шерстные качества молодняка овец разных генотипов гпз "Красный чабан" // Тез. н.-пр.конф. – Херсон, СХИ. – 1993. – Ч.2. – С.23-24.
25. Нежлукченко Т.І. Продуктивність вівцематок п/з "Червоний чабан" в зворотніх схрещуваннях з австралійськими мериносами // Тез. доп. Всеукр. н.-пр. конф., присвяч. М.Колеснику, "Генетика продуктивності тварин". – Київ. – 1994. – С.137.
26. Нежлукченко Т.І., Штомпель М.В., Левінський В.А. Закономірності вікових змін продуктивності вівцематок асканійської тонкорунної породи п/з "Червоний чабан" Херсонської області // Мат. н. конф. "Проблеми АПК: пошук, досягнення". – Київ. – 1994. – С.15.
27. Нежлукченко Т.И., Масюткин А.Н. Продуктивные качества овец ГПЗ "Красный чабан" в возвратных скрещиваниях с австралийскими мериносами // Мат. выст. н-пр. конф. "Тематика научных слледований и их результативность в первые годы независимости государства". – Херсон. – 1994. – Ч.2. – С.49-50.
28. Левинский В.А.,  Штомпель Н.В., Плотникова З.Т., Нежлукченко Т.И., Веланская Н.В. Таврийский внутрипородный тип асканийских тонкорунных овец как результат селекции в заводских стадах и использования австралийских мериносов // Мат. выст. н-пр. конф. "Тематика научных исследований и их результативность в первые годы независимости государства". – Херсон. – 1994. – Ч.1. – С.168-669.
29. Нежлукченко Т.И. Влияние гомогенного и гетерогенного подбора на шерстную продуктивность овец п/з "Красный чабан" // Тез. докл. конф., посвящ. юбилею ин-та. – Херсон. – 1994. – С.67-70.
30. Нежлукченко Т.И. Методика М.Ф. Иванова в селекции овец п/з "Красный чабан" // Мат. міжн. конф., присвяч. 125-річчю М.Ф. Іванова, "Розвиток наукової спадщини ак. М.Ф. Іванова щодо породоутворення та селекції с.-г. тварин". – Київ: Асоціація "Україна". – 1996. – С.77.
31. Нежлукченко Т.И. Продуктивные качества овцематок таврийского внутрипородного типа // Мат. н.-в. конф. "Нові методи селекції і відтворення високопродуктивних порід і типів тварин". – Київ: Асоціація "Україна". – 1996. – С.260-261.
32. Нежлукченко Т.И. Совершенствование способов оценки производителей в овцеводстве // Сб. междунар. н.-пр. конф. Бел.НИИЖ "Конкурентоспо­собное производство продукции животноводства в Республике Беларусь". – Жодино. – 1998. – С.57.
33. Нежлукченко Т.І., Хлюст О.В. Нові способи оцінки баранів-плідників у вівчарстві // Зб. статтей та повідомлень наук. конф. ХДАУ "Перспектива". – Херсон. – 1999. – С.59-60.

Нежлукченко Т.І. Теоретичне обгрунтування та практика удосконалення селекції овець асканійської тонкорунної породи. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук за спеціальністю 06.02.01. – розведення та селекція тварин. Національний аграрний університет, Україна, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено розробці системи удосконалення селекційного процесу асканійських тонкорунних овець при міжпородному схрещуванні з австралійськими мериносами. Розроблено комплексну систему породоутво­рення і поліпшення продуктивності тонкорунних овець з максимальним генетичним ефектом. Установлено нові закономірності динаміки генетичної структури популяції при зміні поколінь на основі поєднання показників вовнової продуктивності овець та їх мінливості. Запропоновані методи знайшли практичне застосування в селекції асканійської тонкорунної породи і при створенні таврійського внутріпородного типу.

Ключові слова: тонкорунне вівчарство, популяція, генотип, селекція, генетичний потенціал, материнський ефект, моделювання.

Нежлукченко Т.И. Теоретическое обоснование и практика совершен­ствования селекции овец асканийской тонкорунной породы. Диссер­тация на соискание учёной степени доктора сельскохозяйственных наук по специаль­ности 06.02.01 – разведение и селекция животных. Национальный аграрный университет, Киев, 2000.

Диссертация посвящена теоретическому обоснованию и совершенство­ванию методов наследственного улучшения асканийских тонкорунных овец, полученных при чистопородном разведении и скрещивании с австралийскими мериносами, что послужило основой создания нового таврийского типа – самых лучших мериносов на Украине, отвечающих критериям мирового уровня. На протяжении пяти смежных поколений (1970…1995 г.г.) на популяции асканийских тонкорунных овец племзавода "Красный чабан" Херсонской области с помощью современных достижений популяционной генетики были проведены комплексные исследования закономерностей селекционного процесса при создании и совершенствовании  таврийского внутрипородного типа.

В результате исследований установлен гене­тический потенциал шерстной продуктивности тонкорунных овец на уровне 3,5...3,6 кг настрига чистой шерсти. При по­вышении доли крови по австралийским мериносам степень его реализации увеличивается от 81,0 до 86,0%. Установлена дискретность генофонда овец таврийского типа, занимающих отдельный кластер по сочетанию и уровню признаков шерстной продуктивности. Показана эффективность использования приемов стабилизирующего отбора для консолидации и повышения шерстной продуктивности.

В чистопородном стаде асканийских тонкорунных овец по настригу чистой шерсти установлено преимущество особей класса М+, что указывает на действие направленного отбора. У помесных овец, по мере увеличения доли крови, наблюдается повышение значений этого признака в модальном классе (М0).

Предложены новые приемы оценки селекционно-генетических изменений в попу­ляциях овец по частоте распределения особей смежных генераций в ва­риационных рядах.

Соотношение оценок изменчивости, величины приспо­собленности и средних значений признака могут использоваться для генетического мониторинга внутрипопуляционных процессов при направленном отборе в стадах и популяциях овец. Ухудшение условий содержания и кормления обусловливает пропор­циональное уменьшение приспособленности всех классов распределения у чистопородных асканийских тонкорунных овец, помеси различной доли крови реагируют на стрессовые условия увеличением частоты особей минус-вариант.

Оценены информационно-статистические параметры популяции, полученные при использовании энтропийного анализа, установлена их корреляционная связь с уровнем гетерозиготности и шерстной про­дуктивности овец. Определена возможность интеграционной оценки фенотипа овец методом главных компонент, выявлен вклад мерных признаков в изменчивость продуктивности. Определено направление дивер­генции по признакам шерстной продуктивности чистопородных овец и помесей с различной долей крови по австралийскому мериносу.

При оценке эколого-генетических параметров асканийских тонкорун­ных овец установлено, что чистопородные животные имели низкую ста­бильность признака живая масса, то есть они достаточно гетероген­ные. При разведении помесей "в себе" резко повышалась пластичность и снижалась стабильность. По репродуктивным качествам овцы опытных групп имели высокие показатели пластичности и могут быть исходным селекционным материалом. Исследованиями показано, что для консолидации овец таврийского типа целесообразно использовать группы маток с высокой стабильностью основных хозяйственно-полезных признаков. Предложены приемы учета роли маток в стаде с использованием дисперсионного анализа, показана целесообразность получения овец нового типа от помесных овцематок.

Установлено, что основным критерием для выбора метода селекции является изучение типа наследования признаков. Аддитивный эффект генов преимущественно проявился при наследовании выхода шерсти, коэффициента шерстности и процента особей с желательным (белым) цветом жиропота.

Материнские эффекты во всех случаях были позитивными и не превышали аддитивных. Гетерозисный эффект проявился только по выходу чистой шерсти. Доказана эффективность использования производителей в сходных и контрастных спариваниях с матками различного уровня продуктивности для определения типа их препотентности. По уровню продуктивности потомства наиболее ценными были производители нейтрального и уравнивающего типов. Для прогнозирования живой массы овец рекомендуется использовать  модель Т.Бриджеса.

Реализация разработанных теоретических положений и практических методов способствует повышению эффективности селекции асканийских тонкорунных овец.

Ключевые слова: тонкорунное овцеводство, популяция, генотип, селекция, генетический потенциал, материнский эффект, моделирование.

Nezlukchenko T.I. The theoretical background and the practise of the perfection of the selection process of sheep's in the ascanic merino breeding. Manuscript.

The dissertation for the Doctor of agricultural sciences degree on specialization 06.02.01 – the animal breeding and selection. The National Agricultural University, Ukraine, Kiev, 2000.

The dissertation is devoted of system the perfection and selection process was developed which concerns the askanic merino sheep in interbreeding with Australian merino sheep. Developed a complex breeding system and improvement of productivity of fine-fleece sheep. Established new dynamics conformities to natural laws of genetic population structure attached to generations change on indexes combination base wool of sheep productivity and changeability. The offered methods found a practical application in selection ascanic of fine-fleece breed and attached to creation of tavriches interbreeding type.

Key words: merino sheep breeding, population, genotype, selection, genetic potention, mother's effect, modelation.

Таблиця 1 – Хронологічна і онтогенетична динаміка живої маси
і настригу вовни асканійських тонкорунних овець (n=3945)