користанні на зелений корм становив 7,9-21,3 ц/га, зерносінаж – 15,4-26,0 ц/га. Слід відмітити, що найвища окупність азотних добрив була при вирощуванні сумішки жита озимого з суріпицею озимою – 23,7 кг на 1 кг азоту з використанням на зелений корм і 28,9 кг – зерносінажну масу порівняно з тритікале озимим у сумішці з викою озимою відповідно – 13,2 і 25,7 кг на 1 кг азоту.
Частка високобілкового компонента в сумішках була найбільшою при внесенні 60 кг/га азоту і становила для суріпиці – 180 ц/га або 46%, для вики – 114 ц/га або 30% від загального врожаю зеленої маси. При використанні на зерносінаж ці показники зменшуються відповідно до 106 і 63 ц/га, або 40 та 26% від загального врожаю. За врожайністю зернофуражу найбільшою продуктивною була сумішка жита озимого з суріпицею озимою – 32,1 ц/га при дворазовому внесенні азоту N90 (N30 + N60) на фоні Р60. Ця норма азоту забезпечила максимальний приріст врожаю – 8,5 ц/га при окупності кожного кілограма внесеного азоту 9,4 кг зерна. Тритікале озиме з викою озимою сформувала дещо меншу врожайність фуражного зерна, внаслідок пригнічення викою і вилягання стеблостою.
Вихід кормопротеїнових одиниць найбільших показників досягає при використанні врожаю озимих кормових сумішок на зерносінаж, який становив – 75,1-98,2 ц/га, на зелений корм – 69,9-72,6 проти 23,3-27,7 ц/га на зернофураж. Застосування азотних добрив на проміжних посівах озимих кормових сумішок знижує витрати води на формування одиниці врожаю зеленої маси на 15-26%, зерносінажної маси – 16,21 і зернофуражу на 23-25%.
Особливості формування високопродуктивних
агроценозів у ранньовесняних проміжних посівах
При науковому обґрунтуванні створення ранньовесняних агрофітоценозів у проміжних посівах брали до уваги добір культур, їх сортовий склад, біологічні особливості росту й розвитку кормових рослин, а також технологічні прийоми їх вирощування з урахуванням особливостей ґрунтово-кліматичних умов регіону. При цьому особливого значення надавали ярим капустяним культурам, які в штучних агроценозах при зрошенні в умовах сухого Степу не вивчались.
Ячмінні сумішки на зелений корм з включенням капустяних культур перевищували традиційну ячмінно-горохову сумішку щодо збору сухої речовини на 3,9-8,3 ц/га, виходу кормових одиниць – на 2,6-7,3 і перетравного протеїну – на 0,5-2,0 ц/га. Вміст перетравного протеїну в кормовій одиниці був найвищим у сумішці ячменю ярого з редькою олійною і становив 120 г. Це ж характерно і для вівсяних сумішок. Частка капустяних культур в сумішках з ячменем дорівнювала 32-44%, вівсом – 34-56%, горохом – 16-22% від загального врожаю. Забезпеченість кормової одиниці перетравним протеїном перевищувала зоотехнічні норми і найбільшою була у сумішках вівса з редькою олійною та ріпаком ози-
мим – 170-175 г. Отже, при використанні у ранньовесняних посівах різнодозріваючих дво- та трикомпонентних сумішок ячменю, вівса з капустяними культурами кормова продуктивність підвищується на 19-24% порівняно з ячмінно- та вівсяно-гороховою сумішкою і забезпечує конвеєрне надходження зеленого корму з третьої декади травня до кінця червня.
Дослідженнями продуктивності агроценозів із ярих культур при використанні на зерносінаж встановлено, що найбільшу врожайність 295-326 ц/га зерносінажної маси або 95,6-103,7 ц/га сухої речовини забезпечила трикомпонентна сумішка при співвідношенні компонентів ячменю – 30%, вівса – 30, редьки олійної або вики ярої – 40 % від повної норми висіву. Приріст урожаю зеленої маси порівняно з чистими посівами ячменю становив 43-102 ц/га, вівса – 12-43 ц/га або відповідно 14-31 та 4-13%. При використанні на зернофураж за врожайністю виділявся ячмінь ярий, який забезпечив одержання 38,4 ц/га зерна у чистому посіві та 35,4-35,6 ц/га у двокомпонентних сумішках. Приріст урожаю в порівнянні з вівсом становив 3,5-6,5 ц/га. Отже, найвища ефективність змішаних посівів зернофуражних культур досягається за умови використання їх на зелений корм та зерносінаж з виходом кормових одиниць відповідно 52,3-60,8 і 62,0 ц/га, зернофураж – 38,4 ц/га.
Кормові ранньовесняні сумішки з капустяними культурами вирізнялись підвищеним вмістом біологічно цінних речовин та високою поживністю корму (табл. 3).
Таблиця 3
Хімічний склад та поживність кормових сумішок у
ранньовесняних ярих посівах (середнє за 1978-1980 рр.)
Найбільший вміст сирого (14,31-14,87% в сухій речовині) та перетравного (107,7-115,1 г/кг корму) протеїну мали вівсяні сумішки з горохом, редькою олійною та ріпаком озимим. Ячмінні сумішки щодо забезпеченості протеїном на 30-81 г поступалися цим сумішкам, а за вмістом кормових одиниць на 0,19-0,24 г перевищували вівсяні кормові сумішки. Вміст у кормі жиру, клітковини, безазотистих екстрактивних речовин був досить високим і знаходився в межах зоотехнічних норм.
В умовах зрошення вирішальне значення у підвищенні продуктивності ранньовесняних кормових культур на темно-каштанових ґрунтах при використанні одновидових та сумісних посівів належить азотним добривам, які забезпечують одержання високих і стабільних врожаїв повноцінних зелених кормів. Найбільшу віддачу ранньовесняні кормові агроценози забезпечують при нормі N90 на фоні P60 – 13,6-25,9 кг сухої речовини на 1 кг діючої речовини азоту (табл. 4). Врожайність зеленої маси в цьому варіанті становила: вівса у суміші з редькою олійною – 572 ц/га, з ріпаком ярим – 490 і горохом та ріпаком озимим – 556 ц/га; збір сухої речовини дорівнював відповідно 75,1; 77,2 і 75,9 ц/га.
Таблиця 4
Вплив азотних добрив на продуктивність ранньовесняних кормових сумішок, ц/га
(середнє за 1981-1984 рр.)
Азотні добрива сприяють збільшенню вмісту сирого протеїну в сухій речовині на 1,25-1,74% і зольних елементів на 0,80-1,72%. Вміст в 1 кг корму ранньовесняних
кормових сумішок дорівнює 17,26-17,62 МДж валової енергії, 8,97-9,39 МДж
обмінної енергії та 0,62-0,70 кг кормових одиниць при забезпеченості 148-
168 г протеїну, що свідчить про високу їх кормову цінність.
Поліпшення умов азотного живлення сприяє економному споживанню рослинами вологи, завдяки зменшенню витрат води на створення одиниці зеленої маси на 6-24 м3/т, сухої речовини – на 29-113 м3/т.
Вирощування редьки олійної як у чистому вигляді, так і в суміші з вівсом підвищує продуктивність ранньовесняних посівів на 0,5-2,2 ц/га кормових одиниць і забезпечує надходження корму в системі зеленого конвеєра в першу половину червня. Оптимальне співвідношення компонентів у загальному врожаї зеленої маси досягається при нормі висіву редьки олійної 2,0 млн./га насінин. Найоптимальніші норми висіву трикомпонентної вівсяно-горохово-ріпакової сумішки такі: вівса – 5,5 млн./га, гороху – 0,7, ріпаку 1,8 млн./га схожих зерен, що дозволяє заощадити 20-40% насіннєвого матеріалу та збільшити вихід кормових одиниць на 5-7%.
Розробка технологій інтенсивного використання зрошуваних
земель при вирощуванні двох-трьох урожаїв на рік
Одним із шляхів інтенсивного використання зрошуваних земель та стабільного виробництва кормів є вирощування двох-трьох урожаїв кормових культур шляхом застосування основних, післяукісних, післяжнивних або пізньолітніх посівів.
При створенні агрофітоценозів у післяукісних посівах важливим фактором підвищення врожайності та якості кукурудзяних кормів є підбір високобілкових компонентів. Дослідженнями встановлено, що у ранніх післяукісних посівах після збирання озимих проміжних сумішок найбільшу кормову продуктивність забезпечила кукурудза та її суміші із соєю, горохом, соняшником і суданською травою. За виходом перетравного протеїну вирізнялися сумішки кукурудзи з редькою олійною та соняшником і суданською травою – 7,8-8,6 ц/га проти 5,6 ц/га у кукурудзи чистого посіву. Тобто, при сумісному посіві кормових культур вихід перетравного протеїну збільшується на 34-54 %.
Результати статистичного аналізу одержаних даних показали, що між урожайністю зеленої маси кукурудзи та інших кормових культур у різних комбінаціях кормових сумішок, з одного боку, і показниками виходу сухої речовини, кормових одиниць та перетравного протеїну, з іншого боку, існує прямий кореляційний зв’язок. Коефіцієнти кореляції, що відображають цей взаємозв’язок, становили відповідно 0,96, 0,90 і 0,86. Ці дані дозволи побудувати модель залежності виходу сухої речовини, кормових одиниць та перетравного протеїну відносно величини врожаю зеленої маси сумішок кукурудзи.
Продуктивність пізніх післяукісних посівів кукурудзи та її сумішок, які висівались після ранньовесняних кормових культур була в 1,2 раза нижчою, ніж продуктивність ранніх післяукісних посівів і становила 60,6-68,8 ц/га сухої речовини.
Хімічний склад і поживність корму при післяукісних посівах значною мірою
залежали від видового складу сумішок кукурудзи. Найбільший вміст протеїну відмічено у її сумішках з капустяними – 14,0-16,2 %, дещо нижчий з бобовими – 12,2-12,3 та іншими культурами – 11,9-13,3%, тоді як вміст його в посівах кукурудзи становив 11,5% (табл. 5).
Таблиця 5
Хімічний склад та поживність кормових сумішок у післяукісних посівах, % від сухої речовини (середнє за 1987-1989 рр.)
Забезпеченість кормової одиниці перетравним протеїном кукурудзяних кормових сумішок дорівнювала 121-198 г, що перевищує зоотехнічні норми.
В умовах зрошення післяукісна кукурудза в змішаних посівах з капустяними культурами дуже пригнічується, зокрема, редькою олійною, внаслідок чого зменшується загальна врожайність сумішки порівняно з урожайністю кукурудзи у чистому посіві. Як показують одержані дані, краще співвідношення післяукісної кукурудзи з капустяними компонентами досягається при підсівному способі сівби редьки олійної та сумісному або підсівному посіві ріпака ярого. При цьому збір сухої речовини становив 69,0 і 71,8-76,8 ц/га, вихід протеїну – 6,8 і 6,6-7,3 ц/га, відповідно.
Результати наших дослідів з нормами висіву кукурудзи свідчать про те, що найбільшу врожайність 565-612 ц зеленої маси або 78,9-87,1 ц сухої маси з виходом 53,0-58,0 ц кормових одиниць, 6,8-7,3 ц/га перетравного протеїну сформували кормові сумішки з амарантом і суданською травою при нормі висіву кукурудзи 400 тис./га насінин. Приріст урожаю надземної маси кормових сумішок порівняно з кукурудзою в чистому вигляді становив 63-110 ц зеленої або 8,9-17,1 ц/га сухої маси, тобто 12-22 і 13-24%.
Аналіз ботанічного складу посівів показав, що участь підсівних культур у структурі врожаю залежить від видового складу кормосумішок і становить: редьки олійної – 77 ц/га; амаранта – 184; суданської трави – 268 ц/га, або 16; 31 і 49% загального врожаю.
Враховуючи теоретичне і практичне значення проблеми створення високопродуктивних агроценозів і збагачення їх протеїном, досліджувалась кормова продуктивність кукурудзи й амаранту при застосуванні різних норм азотного живлення. Найбільша віддача азоту в післяукісних посівах кукурудзи й амаранту як у чистих, так і в змішаних посівах досягається при нормі 120 кг/га, яка забезпечує максимальний приріст сухої маси – 14,2-18,1 кг на 1 кг азоту. Посіви кукурудзи сумісно з амарантом дають можливість збільшити вихід перетравного протеїну на 3,6-6,2 ц/га порівняно з кукурудзою.
Слід зазначити, що негативної алелопатичної взаємодії у посівах кукурудзи з амарантом не спостерігається, про що свідчить ботанічний склад сумішки. Так, частка високобілкового компонента амаранту в сумішці з кукурудзою збільшувалась від 176 ц/га при внесенні Р90 до 208 ц/га із застосуванням N120 і становила 34-39% загального врожаю.
При збільшенні норми азотних добрив вміст протеїну, жиру та зольних елементів в кормі підвищувався, вміст клітковини і безазотистих речовин, навпаки, знижувався. Так, при внесенні 90 кг/га азоту в сухій речовині післяукісних кормових культур містилось 13,44-16,66% протеїну, а при внесенні його 120 і 150 кг/га – 14,93-16,55 та 15,22-16,66%, проти 11,13-13,13% в контрольному варіанті (фон – Р90). Вміст жиру в рослинах досягав максимальних показників (2,93-3,05%) при внесенні N150. Вміст сирої клітковини залежно від кількості азотних добрив змінювався у зворотному напрямку: найвищим (39,68-42,53%) він був у рослинах при внесенні Р90, найменшим (37,18-39,59%) – при внесенні N150. Це ж стосується і щодо вмісту безазотистих екстрактивних речовин.
При використанні азотних добрив на фоні внесення Р90 зменшуються витрати води на створення одиниці зеленої маси на 12-27 м3/т, сухої речовини – на 56-135 м3/т. Це свідчить про те, що потенційні можливості післяукісних кормових культур у південному Степу України найбільшою мірою реалізуються на зрошуваних землях при застосуванні азотних добрив на фоні фосфорних.
При вирощуванні кукурудзи на силос у післяукісних посівах на перше місце виступають проблеми зниження енерговитрат на проведення основного обробітку ґрунту й економного використання мінеральних добрив. Як показали результати досліджень, чизельний обробіток ґрунту на глибину 18-20 см при внесенні добрив і сівбі з міжряддям 70 см забезпечує одержання 477-481 ц/га силосної маси, а дискування на глибину 10-12 см – 451-477 ц/га або 168-178 та 166-169 ц/га сухої речовини. Застосування поверхневого або чизельного обробітку ґрунту дає можливість зменшити загальні витрати в 3,8-4,8 раза.
Суттєвий вплив на формування врожаю мають мінеральні добрива. Найвища окупність 1 кг мінеральних добрив – 44,5-60,9 кг сухої речовини була при застосуванні розрахункової норми добрив проти рекомендованої – 27,2-42,8 кг. Розрахункова норма добрив (N110) дозволяє заощадити до 39% мінеральних добрив і забезпечити високу врожайність силосної маси кукурудзи. Енергетичний коефіцієнт перевищує витрати сукупної енергії при внесенні розрахункової норми добрив у 6,0-6,1 разів.
Для збагачення силосної маси кукурудзи та сорго цукрового рослинним білком застосовують різні прийоми, серед яких найдешевший – сумісні їх посіви із високобілковими культурами. Наші дослідження показали, що сумішки кукурудзи і сорго цукрового з соєю, соняшником та амарантом забезпечували врожайність силосної маси на рівні відповідно 458-660 і 522-695 ц/га або в 1,2-2,1 раза перевищували врожайність одновидових посівів. Найвища забезпеченість кормової одиниці перетравним протеїном (113-116 г) одержана при посіві кукурудзи і сорго у суміші з соєю та амарантом.
Важливим джерелом збільшення виробництва високоякісних кормів в умовах Степу України при зрошенні є післяжнивні або пізньолітні посіви кормових культур. Високу кормову продуктивність за цих умов забезпечили холодостійкі капустяні культури в одновидових та сумісних посівах з вівсом. Вирощування їх у пізньолітніх посівах збільшує приріст урожаю зеленої маси на 66-170 ц/га або сухої речовини на 3,4-10,1 ц/га, порівняно з вівсяно-гороховою сумішкою (табл. 6). Серед капустяних культур найбільшою конкурентною здатністю відзначалися редька олійна та гірчиця біла, частка яких в агроценозі досягала 69-73% загального врожаю.
Капустяні культури в одновидових і сумісних посівах витримують короткочасні приморозки до –8-10оС, які, отже, не здатні завадити надходженню зеленої маси в осінній період (жовтень – листопад).
Пізньолітні кормові сумішки вирізняються підвищеним вмістом основних поживних речовин, особливо протеїну, що зумовлено дією на рослини меншої тривалості світлового дня та зниженням середньодобової температури повітря.
Найбільший вміст сирого (19,00-19,56% в сухій речовині) та перетравного (151,6-152,3 г/кг корму) протеїну відмічено в зеленій масі ріпаку озимого та ярого. Високий його вміст також був у сумішках вівса з озимим ріпаком і суріпицею, відповідно 15,37-16,05% та 117,6-123,8 г/кг. Вміст у кормі жиру, клітковини, золи та безазотистих екстрактивних речовин знаходився в межах зоотехнічних норм.
Способи передпосівного обробітку ґрунту суттєво не впливали на кормову продуктивність сумішок у післяжнивних посівах. Урожайність зеленої маси, в середньому
по фактору способи обробітку ґрунту, становила: оранка – 292 ц/га; плоскорізний
обробіток – 281; дискування – 296 ц/га. Серед досліджуваних кор-
Таблиця 6
Продуктивність одновидових і змішаних пізньолітніх
посівів кормових культур, ц/га (середнє за 1978-1981 рр.)
мових сумішок найбільшу врожайність (304-339 ц/га) зеленої маси, в середньому по фактору, забезпечили двокомпонентна сумішка вівса з редькою олійною та трикомпонентна – вівса з горохом і ріпаком озимим. Приріст урожаю зеленої маси цих сумішок порівняно з вівсяно-гороховою становив: при оранці – 55-110 ц/га, плоскорізному обробітку – 54-94, дискуванні – 74-84 ц/га. На період збирання частка капустяних культур у загальному врожаї залежно від способу обробітку ґрунту становила: редьки олійної – 61-66%, ріпаку ярого – 32-37, ріпаку озимого – 12-29, гороху в двокомпонентній суміші – 18-28, у трикомпонентній – 8-12 %.
Отже, в умовах зрошення під післяжнивні кормові сумішки доцільно застосовувати поверхневий або безполицевий обробіток ґрунту, що дозволяє в 1,2-2,6 раза зменшити трудові витрати та скоротити строки проведення на підготовку ґрунту .
Пізньолітні кормові сумішки позитивно реагували на покращення азотного живлення. Найбільший ефект від внесення азотних добрив одержано при нормі 60 кг/га на фоні Р60, яка забезпечує прибавку 11,3-14,0 кг сухої маси на 1 кг діючої речовини азоту (табл. 7). При цьому врожайність зеленої маси становила: вівса в сумішці з редькою олійною – 461 ц/га; з ріпаком ярим – 334; з горохом та ріпаком озимим – 367 ц/га, що на 65-69 ц/га більше за показники контрольного варіанту (без азоту). Внесення азотних добрив сприяло збільшенню вмісту протеїну в сухій речовині корму на 1,2-3,5%.
Таблиця 7
Продуктивність кормових сумішок залежно від норм
азотних добрив, ц/га (середнє за 1982-1984 рр.)
Найбільш раціональне витрачання води на одиницю врожаю при показниках 40-60 м3/т зеленої маси і 401-512 м3/т сухої маси кормових сумішок відмічено при застосуванні азотних добрив.
Одним із шляхів інтенсивного використання зрошуваних земель та стабільного виробництва кормів у степовій зоні є вирощування на одній площі двох-трьох урожаїв кормових культур за рік. Цього можна досягти завдяки використанню озимих проміжних, післяукісних та післяжнивних або пізньолітніх посівів кормових культур.
Результати досліджень показали, що при застосуванні високопродуктивних агроценозів в інтенсивних ланках зеленого конвеєра за три врожаї на рік при різному їх поєднанні з використанням озимих проміжних посівів культур першого врожаю, післяукісних – другого, та пізньолітніх посівів – третього врожаїв одержано з кормового гектара 130,1-178,7 ц кормових одиниць і 21,0-24,4 ц перетравного протеїну (табл. 8).
Найвищі врожаї зеленої маси (1411 ц), сухої речовини (233,6) і найбільше кормових одиниць (178,7) та перетравного протеїну (24,0 ц/га) одержано за три врожаї на рік при вирощуванні жита озимого з суріпицею та післяукісного посіву кукурудзи із суданською травою.
Вирощування трьох урожаїв ярих однорічних кормових сумішок забезпечує одержання 109,8-137,4 ц/га кормових одиниць і 16,4-19,5 ц/га протеїну.
Таблиця 8
Продуктивність кормових культур при вирощуванні трьох врожаїв за рік, ц/га
(середнє за 1987-1989 рр.)
Примітка. Зелена маса у чисельнику, суха речовина у знаменнику
За три врожаї кормових культур з однієї і тієї ж площі значно збільшується винос поживних речовин. Кормові сумішки найбільше споживають азоту та калію і порівняно мало фосфору. Загальний винос поживних речовин за три врожаї з озимими проміжними посівами кормових культур становив: 513,7 кг азоту; 205,3 кг фосфору; 629,7 кг/га калію (рис. 3).
Рис. 3. Винос з урожаєм та повернення поживних речовин в ґрунт з органічними
рештками при вирощуванні трьох врожаїв кормових культур за рік
При вирощуванні першим урожаєм однорічних кормових сумішок загальний винос елементів живлення в порівнянні з проміжними посівами озимих культур зменшується щодо азоту на 91,8-93,9 кг/га, фосфору – на 34,4-36,2 і калію – на 60,9-148,1 кг/га. Це пов'язано з формуванням високого врожаю в ланці з проміжними посівами озимих культур і подовженим періодом вегетації ранніх післяукісних кормових культур. Найбільшу кількість елементів живлення споживали культури першого й другого врожаю, показники яких дорівнювали відповідно – 68,1-71,5% азоту, 66,0-72,6 фосфору і 64,0-78,2% калію.
Валове надходження азоту, фосфору та калію в ґрунт із кореневими і стерньовими залишками з розрахунку на гектар залежить від їх вмісту в сухій речовині, а також кількості рослинних органічних решток. При збиранні трьох врожаїв у ланці озимих кормових культур в ґрунті залишається 467,6 кг/га азоту, 223,1 кг/га фосфору і 492,9 кг/га калію, або становить відповідно 91-109 і 78% від виносу врожаєм. Після вирощування трьох урожаїв на рік з використанням проміжних посівів однорічних кормових культур на кожному гектарі акумулюється 164,6-213,9 ц кореневих і 79,1-89,9 ц стерньових решток, а всього 243,7-303,8 ц органічної речовини. За рахунок кореневих і стерньових решток збільшується надходження в ґрунт основних елементів мінерального живлення: азоту – 288,1-345,0 кг; фосфору – 127,9-129,7 кг і калію – 309,9-329,7 кг/га, що становить відповідно 69-82, 76 і 54-68% до виносу врожаєм.
Після вирощування трьох урожаїв кормових культур при систематичному внесенні мінеральних добрив і поверненні в ґрунт елементів живлення з коренево-стерньовими рештками забезпечується позитивний баланс азоту – 42-59% і фосфору – 99-166 %, що свідчить про важливу роль проміжних посівів кормових культур в підтриманні родючості ґрунту на належному рівні.
Узагальнюючи багаторічні дані наших досліджень на підставі вивчення особливостей росту й розвитку кормових культур, нагромадження вегетативної маси та оптимізації агротехнологій їх вирощування з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов південного Степу нами розроблена технологічна модель зеленого конвеєра з використанням високопродуктивних агроценозів кормових культур в озимих, ранньовесняних, післяукісних та післяжнивних або пізньолітніх посівах. Це дозволяє стабілізувати кормову базу тваринництва і забезпечити надходження збалансованих зелених кормів протягом весняно-літньо-осіннього періоду. Впровадження цієї моделі в базових господарствах зрошуваної зони півдня України дало можливість подовжити період надходження зелених кормів до 240 днів на рік, зменшити витрати зимових кормів – на 15-20%, підвищити ефективність зрошуваного гектара – на 25-30%.
Поряд із зеленим конвеєром польового кормовиробництва доцільно використовувати комбінований зелений конвеєр, коли джерелом забезпечення тварин кормами служать культурні пасовища й інтенсивні ланки зеленого конвеєра.
Одержання високих і сталих врожаїв з проміжних посівів кормових культур залежить від водоспоживання та раціонального його використання на одиницю продукції. Недостатня вологозабезпеченість рослин кормових культур у період вегетації знижує інтенсивність ростових процесів і негативно впливає на їх потенційні можливості та кормову продуктивність.
Проведені дослідження з визначення оптимальних параметрів витрат поливної води при трьох врожаях за рік показали, що сумарне водоспоживання кормових культур з шару ґрунту 0-100 см залежить від виду або групи проміжних посівів, тривалості вегетаційного періоду, інтенсивності випаровування ґрунтової вологи та поливної води, кількості опадів і величини зрошувальної норми.
Розробка технологічних прийомів та їх вплив на
продукційні процеси РІПАКУ ОЗИМОГО
Вирощування ріпаку озимого на кормові цілі у степовій зоні, особливо на зрошуваних землях, має великі можливості. При цьому першочерговим є підбір сучасних сортів і розробка технологічних прийомів його вирощування з урахуванням біологічних особливостей культури та ґрунтово-кліматичних умов південного регіону. За нашими даними найбільшою мірою цим вимогам відповідають сорти вітчизняної селекції Тисменицький, Галицький і Свєта, які забезпечують високу врожайність зеленої маси 307-402 ц/га або 53,1-58,2 ц/га сухої речовини, 23,4-25,2 ц/га насіння, вихід олії – 7,4-8,0 ц/га та макухи – 13,1-14,1 ц/га.
Найефективнішим способом сівби ріпаку озимого при зрошенні є звичайний рядковий спосіб, який забезпечує високу врожайність насіння (23,9 ц/га) і максимальний вихід олії (7,8 ц/га) та макухи (13,4 ц/га) (рис. 4).
 Рис. 4. Вплив способу сівби на врожайність насіння, вміст олії та вихід
продуктів переробки ріпаку озимого (середнє за 1997, 1999-2000 рр.)
Найкращі умови для формування врожаю насіння ріпаку озимого створюються при проведенні вегетаційного поливу в фазі цвітіння на фоні вологозарядкового, який забезпечує приріст врожаю 4,1 ц/га порівняно з вологозарядковим. При поєднанні оптимального режиму зволоження – на рівні 70% НВ та внесенні N90 (N30 – восени і N60 – навесні) одержана найбільша врожайність насіння (40 ц/га). Застосування розрахункової норми добрив у поєднанні із захистом рослин від шкідників заощаджує 27% ресурсних витрат. Приріст врожаю насіння у порівнянні з контрольним варіантом становив 7,5 ц/га або був на 3,2 ц/га більше, ніж на ділянках без застосування інсектициду. Захист рослин ріпаку озимого збільшує врожайність насіння в 1,2-1,3 раза.
Сумарне водоспоживання ріпаку озимого залежало від природних умов вологозабезпеченості, біологічних особливостей культури та режиму зволоження і найбільших показників (2669-2924 м3/га) досягло при проведенні вегетаційних поливів на фоні вологозарядкового та передпосівного або було вище на 20-22% порівняно з вологозарядковим поливом. Проведення одного вегетаційного поливу знижувало зрошувальну норму порівняно з двома поливами на 366-383 м3/га або на 70-74%. Більш економне витрачання вологи на одиницю врожаю насіння (661 м3/т) відмічено на ділянках з вологозарядковим поливом. Застосування вегетаційних поливів підвищило коефіцієнт водоспоживання на 47-101 м3/т.
При збиранні врожаю ріпаку озимого в фазі воскової стиглості роздільним способом або в фазі повної стиглості насіння прямим комбайнуванням, формується найбільша врожайність (24,6-26,5 ц/га) високоякісного насіння.
Зниження врожайності ріпаку озимого при ранніх строках скошування врожаю в фазу молочної та молочно-воскової стиглості пов'язане з перериванням звичайного процесу дозрівання насіння і недостатнім синтезом органічних речовин для їх максимального накопичення. При ранніх строках скошування насіння залишається невиповненим, що суттєво знижує врожайність і якісні його показники.
Структура врожаю озимого ріпака за рахунок формування кількості гілок першого порядку (8 шт.), стручків на рослині (205-206 шт.) та вмісту насінин у стручку (25-26 шт.) також залежала від строків скошування і найбільших показників досягли в фазу повного дозрівання насіння.
Біоенергетична та економічна оцінка вирощування кормових культур в проміжних посівах
В озимих проміжних посівах жито та його сумішки з ріпаком, суріпицею або гібридом перко мали високі енергетичні коефіцієнти – 6,1-6,9 та коефіцієнт енергетичної ефективності – 3,2-3,7. Прибуток з гектару сумісних посівів досягав найбільших показників – 938,5-1079,2 грн. при рівні рентабельності 250-261%, порівняно з чистими посівами капустяних культур, де ці показники становили відповідно – 476,3-595,4 грн. та 159-168%.
У ранньовесняних проміжних посівах найбільшу окупність енергетичних витрат мають кормові сумішки вівса з капустяними культурами, коефіцієнт енергетичної ефективності при цьому становив 2,3-2,6, тоді як прибуток зростав на 37,5-100,5 грн./га, собівартість кормової одиниці була нижчою на 0,5-1,4 грн./ц, ніж у вівсяно-горохової сумішки.
При вирощуванні кормових сумішок у післяукісних посівах найбільший енергетичний коефіцієнт забезпечили: кукурудза у сумішці з соєю – 3,9, з горохом і суданською травою – 3,8, в той час як сумішки з капустяними культурами мали енергетичний коефіцієнт 3,3 при показниках коефіцієнта енергетичної ефективності відповідно 2,0, 1,9 і 1,8. Стосовно пізньолітніх посівів кормових сумішок з капустяними культурами ці показники становили 2,9-3,3 проти відповідного показника вівсяно-горохової сумішки – 2,4. Прибуток з гектара посіву кукурудзи з бобовими компонентами і суданською травою досягав найбільших показників – 356,9-368,2 грн., при собівартості кормової одиниці – 11,7-12,4 грн./ц, рівні рентабельності – 53-62%.
При формуванні високопродуктивних агроценозів в інтенсивних ланках зеленого конвеєра шляхом одержання трьох врожаїв за рік найбільші показники валової та обмінної енергії (відповідно 383,1 і 197,8 ГДж/га) забезпечили урожаї проміжних посівів з озимими сумішками, при цьому найбільший енергетичний коефіцієнт становив 4,4, коефіцієнт енергетичної ефективності – 2,3. При застосуванні проміжних посівів з однорічними кормовими сумішками енергетичний коефіцієнт знижувався до 3,4-4,1, коефіцієнт енергетичної ефективності – до 1,8-2,1. Найбільший прибуток, який дорівнював 1676,9 грн./га, отримано при вирощуванні трьох врожаїв за участю озимих кормових сумішок при собівартості виробництва кормових одиниць 8,8 грн./ц та рівнем рентабельності – 117%.
Зростання енерговитрат при використанні на фоні фосфорних азотних добрив під проміжні посіви кормових сумішок компенсується за рахунок приросту валової та обмінної енергії з енергетичним коефіцієнтом 4,6-5,7 для озимих посівів, 3,5-4,0 – ранньовесняних, 3,9-4,3 – післяукісних, 2,4-4,0 – пізньолітніх посівів. Прибуток від застосування рекомендованих норм азотних добрив для різних видів проміжних посівів становив відповідно 794,9; 396,8; 1017,3 і 90,2 грн./га при найменшій собівартості 1 ц кормової одиниці озимих і післяукісних посівів – 6,5-7,0 грн. і найвищій – 15,5 грн. пізньолітніх посівів.
ВИСНОВКИ
1. У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у створенні високопродуктивних агрофітоценозів польового кормовиробництва, підвищення продуктивності проміжних посівів кормових культур та поліпшення якості корму в посушливих умовах Степу України, яка досягається шляхом
застосування розробленого комплексу агротехнологічних заходів при інтенсивному використанні зрошуваних земель з метою збільшення виробництва високоякісних кормів.
2. Найбільш продуктивні посіви озимих агроценозів з високою якістю корму одержано при вирощуванні жита озимого в сумішці з суріпицею озимою або ріпаком озимим, а також тритікале озиме з ріпаком та викою озимою. Такі сумішки за збором сухої речовини на 31-49% перевищують одновидові посіви капустяних культур і забезпечують одержання 70,7-78,6 ц/га кормових одиниць та 10,1-12,1 ц/га перетравного протеїну. Оптимальною нормою висіву жита озимого при застосуванні звичайного рядкового посіву становить 4,5 млн./га, у суміші з ріпаком озимим 2-3 млн./га схожих насінин; при стрічковому способі сівби озимих агроценозів відповідно є 1 млн./га схожих насінин ріпака і 1,5 млн./га – вики.
3. Найвищий біологічний потенціал озимих зернофуражних культур забезпечується при вирощуванні тритікале озимого у чистому посіві та при використанні подвійних і потрійних сумішок з ячменем озимим і викою озимою, призначених для виготовлення зерносінажу та на зелений корм. Такі посіви забезпечують також найбільший вихід кормових одиниць та перетравного протеїну, які, залежно від способу використання, становлять 87,3 і 7,3 та 64,2 і 8,7 ц/га.
4. Найбільш ранній зелений корм в умовах півдня України забезпечують посіви озимої суріпиці та ріпаку. Оптимальні умови для осінньої вегетації їх рослин, перезимівлі та формування врожаю надземної маси цих культур створюються при сівбі 1-15 вересня, жита озимого у суміші з суріпицею можна продовжити до 20 вересня.
Формування високопродуктивного посіву озимих агроценозів жита з суріпицею забезпечує внесення азоту 90 кг, а тритікале з викою – 60 кг/га на фоні Р60.
5. Вирощування різночасно дозріваючих кормових сумішок у ранньовесняних проміжних посівах з використанням ячменю ярого, вівса та жита ярого з капустяними культурами дає можливість підвищити продуктивність кормового поля порівняно з традиційною вівсяно-гороховою сумішкою на 19-24%, подовжити конвеєрне надходження зелених кормів з третьої декади травня до кінця червня і заощадити 20-40% посівного матеріалу зернобобових культур.
6. Кращими нормами висіву трикомпонентної вівсяно-горохово-ріпакової сумішки з використанням на зелений корм є відповідно 5,5, 0,7 і 1,8 млн./га схожих зерен. Оптимальне співвідношення компонентів у загальному врожаї досягається при нормі висіву редьки олійної 1-2 млн./га насінин.
7. Ранньовесняні кормові сумішки найбільшу віддачу (13,6-25,9 кг сухої речовини на кілограм азоту) забезпечили при внесенні N90 на фоні Р60. Збір сухої речовини вівса у суміші з редькою олійною становив 75,1 ц/га, ріпаком ярим – 77,2 і горохом та ріпаком
озимим – 75,9 ц/га, що більше на 19-43% порівняно з внесенням Р60. Азотні добрива
сприяють збільшенню вмісту сухій речовині сирого протеїну на 1,25-1,74%, зольних елементів на 0,80-1,72%. В 1 кг корму ранньовесняних кормосумішок міститься 17,3-17,6 МДж валової енергії, 9,0-9,4 МДж обмінної енергії та 0,62-0,70 кормових одиниць при забезпеченості 148-168 г протеїну.
8. В післяукісних посівах на зрошенні провідна роль у підвищенні продуктивності та якості кормів належить сумісним посівам кукурудзи з високобілковими компонентами – редькою олійною, соняшником та суданською травою, завдяки яким вихід перетравного протеїну зростає на 39-54%. Краще співвідношення кукурудзи з капустяними компонентами досягається при підсівному способі сівби редьки олійної та сумісному або підсівному посіві ріпаку ярого з врожайністю зеленої маси відповідно 562 і 505-592 ц/га або 69 і 71,8-76,8 ц/га сухої речовини. Оптимальною нормою висіву кукурудзи з амарантом і суданською травою є 400 тис./га схожих зерен. Посів амаранту в чистому вигляді та його сумішки з кукурудзою дає можливість одержати перетравного протеїну більше на 3,2-6,2 ц/га порівняно з чистим посівом кукурудзи.
9. У післяукісних посівах найбільшу продуктивність кукурудзи та амаранту в чистих та змішаних посівах одержано при внесенні N120Р90. Приріст врожаю сухої речовини становив відповідно 18,1, 14,8 і 14,2 кг на кілограм азоту.
10. Внесення розрахункової норми мінеральних добрив дає можливість підвищити продуктивність силосної маси кукурудзи у післяукісних посівах на 40%, заощадити до 39% ресурсних витрат. Заміна оранки дискуванням або чизелюванням під післяукісні посіви кукурудзи сприяє зменшенню загальних витрат на проведення основного обробітку ґрунту в 3,8-4,8 раза, а витрати пального – 3,8-5,5 раза.
11. При використанні капустяних культур та їх сумішок з вівсом у післяжнивних та пізньолітніх посівах збільшується врожайність зеленої маси – на 150-170 ц/га, сухої речовини – на 3,4-10,1, кормових одиниць – на 3,9-7,9 і перетравного протеїну – на 0,7-1,2 ц/га порівняно з традиційною вівсяно-гороховою сумішкою. Крім цього, подовжуються строки надходження кормів у системі зеленого конвеєра до осінніх заморозків (–8-10оС) при ефективному використанні зрошуваної ріллі. Найбільша віддача азоту в пізньолітніх посівах кормових сумішок досягається при нормі 60 кг/га на фоні Р60, яка забезпечує приріст 11,3-14,0 кг сухої речовини на 1 кг діючої речовини азоту.
12. Інтенсивне використання зрошуваних земель шляхом вирощування трьох врожаїв різних сумішок кормових культур у поєднанні з озимими у проміжних посівах дає можливість одержувати з кормового гектара 185,1-233,6 ц сухої речовини, 130,1-178,7 ц кормових одиниць і 21,0-24,4 ц перетравного протеїну, а за участю проміжних посівів ярих культур – відповідно 168,9-194,7, 109,8-137,4 і 16,4-19,5 ц. Витрати сукупної енергії на вирощування
трьох врожаїв на рік становили 83,5-90,9 ГДж/га. Найбільшу кількість валової та обмінної енергії мали озимі кормові сумішки – 383,0 і 197,8 ГДж/га з енергетичним коефіцієнтом – 4,4, тоді як однорічні кормові сумішки – відповідно 339,5 і 173,7 ГДж/га та 4,1.
13. Після вирощування трьох врожаїв при систематичному внесенні мінеральних добрив в ґрунт з рослинними рештками надходять: в ланці з озимими кормовими культурами – 467,6 кг/га азоту, 223,1 кг/га фосфору і 492,9 кг/га калію; при використанні проміжних посівів однорічних кормових культур відповідно – 288,1-345,0, 127,9-129,7 і 309,9-329,7 кг/га. При надходженні в ґрунт такої кількості елементів живлення забезпечується позитивний баланс азоту – 42-59% і фосфору – 99-166%, що свідчить про значну роль проміжних посівів кормових культур у підтриманні родючості ґрунту.
14. При вирощуванні трьох врожаїв за рік сумарне водоспоживання з участю озимих становило 5782-6531 м3/га, ярих культур – 6146-6385 м3/га. Найбільшу частку (42-45%) в структурі сумарного водоспоживання займала зрошувальна норма. Решта загального водоспоживання забезпечувалась опадами (30-40%) та запасами ґрунтової вологи (12-25%). Протягом вегетації трьох врожаїв кормових культур середньодобове водоспоживання становило 34,8-38,7 м3 (на 1оС тепла –2,1-2,7 м3/га води).
15. Капустяні культури в озимих проміжних посівах вирізняються високою насіннєвою продуктивністю. Найбільш продуктивними щодо виробництва олії і високобілкового
корму – макухи або шроту – мають сорти ріпаку вітчизняної селекції Тисменицький, Галицький і Свєта, які забезпечували одержання 23,4-25,2 ц/га насіння, 7,4-8,0 ц олії і 13,1-14,1 ц/га макухи.
16. Найкращі умови для формування врожаю насіння озимого ріпаку створюються при проведенні одного вегетаційного поливу в фазі цвітіння на фоні вологозарядкового, який забезпечує приріст врожаю 4,1 ц/га порівняно з одним вологозарядковим поливом. При такому режимі зволоження найбільша врожайність насіння (40,0 ц/га) формується з внесенням азоту нормою N90 (N30 восени і N60 навесні) на фоні Р90. Застосування розрахункової норми добрив у поєднанні із захистом рослин від шкідників збільшує приріст урожаю насіння на 3,2 ц/га і заощаджує 27% ресурсних витрат.
17. Біоенергетична ефективність різних видів проміжних посівів кормових сумішок з показниками енергетичного коефіцієнта та коефіцієнта енергетичної ефективності відповідно становила: озимих посівів – 6,1-6,9 і 3,2-3,7; ранньовесняних – 4,4-5,5 і 2,3-2,6; післяукісних – 3,3-3,9 і 1,8-2,0 і пізньолітніх – 2,9-3,3 і 1,6-1,7. Найбільший прибуток забезпечили посіви жита озимого в сумішці з озимими капустяними культурами, післяукісні посіви кукурудзи з бобовими та суданською травою, який становив відповідно 938,5-1079,2, 356,9-368,2 і 365,9 грн./га, рівень рентабельності відповідно – 250-261, 53-60 і 62%.
ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ
1. В умовах степової зони півдня України при зрошенні для збільшення виробництва кормів, поліпшення їх якості та конвеєрного надходження протягом 240 днів рекомендується використовувати високопродуктивні агроценози кормових культур в озимих, ранньовесняних, післяукісних та післяжнивних або пізньолітніх проміжних посівах.
2. В озимих проміжних посівах доцільно вирощувати сумішки жита озимого з суріпицею озимою або ріпаком озимим та тритікале з викою озимою. Для одержання надранніх зелених кормів висівати капустяні культури: суріпицю озиму, ріпак озимий і гібрид перко. Під посіви жита озимого у суміші з суріпицею або ріпаком вносити N90, під тритікале з викою – N60 на фоні Р90. Сівбу їх проводити з 1 по 20 вересня, з нормою висіву при звичайному рядковому посіві жита озимого 4,5 млн./га, ріпаку – 2-3 млн./га схожих насінин, при стрічковому посіві ріпаку озимого – 1 млн./га, вики – 1,5 млн./га. При використанні кормових культур на зерносінаж, доцільно вирощувати озиме тритікале у чистому посіві або у подвійних і потрійних сумішках з озимим ячменем і викою.
3. У ранньовесняних посівах для забезпечення конвеєрного надходження зелених кормів вирощувати різночасно дозріваючі дво- та трикомпонентні сумішки з використанням вівса, ячменю, ярого жита та капустяних культур – редьки олійної, гірчиці білої, ріпаку ярого або озимого при внесенні добрив під посів нормою N90P60 та підтриманні вологості ґрунту на рівні 70-75% НВ. На зерносінаж використовувати трикомпонентну сумішку при такому співвідношенні компонентів: ячмінь – 30%, овес – 30%, вика або редька олійна – 40% повної норми висіву. При використанні на зернофураж доцільно висівати ячмінь або овес.
4. Післяукісну кукурудзу на зелений корм висівати в сумішці з соєю, редькою олійною, соняшником, суданською травою, амарантом та вносити мінеральні добрива нормою N120P90. При вирощуванні післяукісної кукурудзи на силос добрива вносити за розрахунковим методом під запланований урожай.
5. Для забезпечення тваринництва високоякісними кормами в осінній період в післяжнивних або пізньолітніх посівах вирощувати овес у сумішках з капустяними культурами – редькою олійною, гірчицею білою, ріпаком озимим або ярим, суріпицею озимою, а також редьку олійну або ріпак озимий. Оптимальна норма добрив під післяжнивні посіви – N60P60. При вирощуванні кормових культур та їх сумішок в післяукісних та післяжнивних посівах застосовувати поверхневий або безполицевий обробіток ґрунту, використовувати прямий спосіб сівби стерньовою сівалкою СЗС–2,1. Проводити передпосівний полив та два-три вегетаційні нормою 350-400 м3/га.
6. Для збільшення виробництва високоенергетичних кормів – макухи і шротів – вирощувати ріпак озимий на насіння сортів Тисменицький, Галицький, Свєта при збиранні у фазі воскової стиглості роздільним способом або в повній – прямим комбайнуванням.
СПИСОК ОСНОВНИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Книги
1. Барыльник В.Т., Голобородько С.П., Гусев Н.Г. и др. Высокобелковые кормовые культуры (коллективная монография). – Симферополь: Таврия, 1985. – 129 с.
2. Гусев Н.Г. Промежуточные посевы капустных культур – источник высокобелковых кормов в орошаемом кормопроизводстве. К.: УкрНИИНТИ Госплана УССР, 1991. – 60 с.
3. Сніговий В.С., Гусєв М.Г., Малярчук М.П. та ін. Система ведення сільського господарства Херсонської області (колективна монографія). – Херсон: Айлант, 2004. – 264 с.
2. Статті у науково-виробничих виданнях
4. Остапов В.И., Исичко М.П., Гусев Н.Г. Рапс и сурепица в орошаемом кормопроизводстве // Кормопроизводство. – М.: Колос, 1982. – №4. – С.21-23.
5. Гусєв М.Г. Кормова продуктивність сортів озимого ріпака // Зрошуване землеробство. – К.: Урожай, 1982. – Вип. 27. – С. 46-49.
6. Ісічко М.П., Гусєв М.Г. Продуктивність кормових сумішок в пізньолітніх посівах при вирощуванні трьох урожаїв на рік в умовах зрошення // Вісник сільськогосподарських наук. – К.: Урожай, 1982. - №11. – С. 32-36.
7. Ісічко М.П., Гусєв М.Г. Продуктивність кормових сумішок у ранньовесняних посівах // Зрошуване землеробство. – К.: Урожай, 1983. – Вип.. 28. – С. 44-48.
8. Исичко М.П., Гусев Н.Г. Продуктивность крестоцветных культур в совместных посевах с ячменем // Орошаемое земледелие. – К.: Урожай, 1984. – Вып. 29. – С. 55-57.
9. Ісічко М.П., Гусєв М.Г. Повторні посіви на зрошенні // Тваринництво України. – К., 1984. – № 5. – С.28.
10. Ісічко М.П., Гусєв М.Г. Багатокомпонентні травосумішки на зрошенні // Тваринництво України. – К., 1985. № 1. – С. 28.
11. Исичко М.П., Гусев Н.Г., Исичко О.М. Продуктивность редьки масличной в зависимости от норм посева в ранневесенних и позднелетних посевах // Орошаемое земледелие. – К.: Урожай, 1985. – Вып. 30. – С.69-71.
12. Гусев Н.Г., Исичко М.П. Кормовая продуктивность озимого рапса при разных нормах азотних удобрений // Орошаемое земледелие. – К.: Урожай,
1986. – Вып. 31. – С. 54-57.
13. Исичко М.П., Гусев Н.Г. Семенная продуктивность озимих рапса и сурепицы на орошении // Масличные культуры. – М.: Агропромиздат, 1986. – № 5. – С. 8-9.
14. Панюкова О.А., Барыльник В.Т., Писаренко В.А., Исичко М.П., Гусев Н.Г., Яворский С.В., Интенсивные технологи возделывания кормових культур на орошаемых землях. В кн. „Научно-обоснованая система земледелия Херсонской области”. – Херсон: Облполиграфиздат, 1987. – С. 204-222.
15. Исичко М.П., Гусев Н.Г. Два-три урожая в год с орошаемого гектара // Мелиорация и урожай (приложение к журналу „Гидротехника и мелиорация”) М.: Агропромиздат, 1987. - № 1. – С. 12-13.
16. Исичко М.П., Гусев Н.Г. Зелёный конвейер на орошаемых землях юга Украины // Земледелие. – 1987. – № 7. – С. 31-33.
17. Евстафьев Д.К., Котляр Н.В., Гусев Н.Г. Ранние яровые культуры и их смеси. В кн. „Научно-обоснованная система кормопроизводства Днепропетровс-кой области”. – Днепропетровск: Промінь, 1987. – С. 88-90.
18. Гусев Н.Г., Исичко М.П. Продуктивность кормовых культур в промежуточных посевах при выращивании трёх урожаев в год // Орошаемое земледелие. - К.: Урожай. – 1987. – Вип. 32. – С. 61-65.
19. Исичко М.П., Гусев Н.Г. Многокомпонентные кормовые смеси на зелёный корм. В кн. „Научно-обоснованная система земледелия”. – К.: Урожай,1987. – С. 136-141.
20. Богданов В.А., Гусев Н.Г., Исичко М.П. и др. Технология возделывавния промежуточных культтур. В справочнике по выращиванию промежутночных культур на юге Украины. Одеса: Маяк, 1988. – С. 59-119.
21. Исичко М.П., Гусев Н.Г. Кормовая продуктивность ранневесенних смесей при разных нормах азотных удобрений // Орошаемое земледелие. – К.: Урожай, 1989. – Вип. 34. – С. 46-49.
22. Остапов В.И., Исичко М.П., Гусев Н.Г. Научные основы получения двух-трёх урожаев на орошаемых землях Украины // Сб. научных трудов ВИК им. В.Р. Вильямса „Промежуточные посевы – резерв увеличения производства и повышения качества кормов”. – М., 1989. – С. 111-120.
23. Исичко М.П., Исичко О.М., Гусев Н.Г. Зелёный и сырьевой конвейер. В кн. Интенсивное кормопроизводство на орошаемых землях. – К.: Урожай, 1989. – С. 179-188.
24. Гусев Н.Г., Исичко М.П. Продуктивность пожнивных кормовых смесей при различных способах обработки почвы // Орошаемое земледелие. – К.: Урожай, 1990. – Вип. 35. – С. 65-69.
25. Остапов В.И., Гусев Н.Г. Возделывание крестоцветных культур для производства полноценных кормов на орошаемых землях Украины // Сборник научных трудов
ВНИИ кормов „Резервы увеличения производства растительного белка”. –
М., 1990. – Вып. 45. – С. 106-112.
26. Гусєв М.Г. Продуктивність проміжних пізньолітніх кормових сумішок залежно від норм азотних добрив // Зрошуване землеробство. – К.: Урожай, 1991. – Вип. 36. – С. 69-76.
27. Гусєв М.Г. Продуктивність однорічних кормових сумішок за три врожаї за рік // Зрошуване землеробство. – К.: Урожай, 1991. – Вип. 37. – С. 47-52.
28. Гусєв М.Г., Барыльник В.Т. Кормова та насінна продуктивність озимого ріпака залежно від режиму зрошення та норм азотних добрив // Зрошуване землеробство. – К.: Урожай, 1995. – Вип. 40 - С. 47-51.
29. Гусєв М.Г., Рєзаєв А.О. Інтенсивне використання агрокліматичних ресурсів південної зони Степу України шляхом одержання двох врожаїв олійних культур за рік // Зб. наукових статей „Актуальні проблеми ефективного використання зрошуваних земель”. – Херсон, 1997. – С. 73-84.
30. Гусєв М.Г. Продуктивність та якість врожаю кукурудзи та їх сумішок у післяукісних посівах при зрошенні // Зрошуване землеробство. – К.: Аграрна наука, 1998. –
№ 41. – С. 62-67.
31. Гусєв М.Г., Бондаренко В.М. Збільшення виробництва високобілкових кормів при використанні озимого та ярого ріпаку при зрошенні // Зб. наукових праць Інституту зрошуваного землеробства УААН. Актуальні проблеми ефективного використання зрошуваних земель. – Херсон, 1999. – С. 203-206.
32. Гусєв М.Г., Панюкова О.О. Виробництво кормів та кормового білка при зниженні ресурсних витрат // Вісник аграрної науки, червень (спеціальний випуск). – К., 2000. – С. 45-46.
33. Сніговий В.С., Голобородько С.П., Гусєв Н.Г. Енергоресурси при вирощуванні кормових культур // Вісник аграрної науки. – К. – 2001. – Вип. 1. – С. 37-41.
34. Гусєв Н.Г. Продуктивність озимих та їх сумішок в залежності від видового складу та способу використання у проміжних посівах // Наук зб. „Корми і кормовиробництво”. – К.: Аграрна наука, 2001. – № 47. – С. 143-144.
35. Гусєв М.Г., Панюкова О.О., Косевцова Л.В. Продуктивність та якість корму суданської трави залежно від умов вирощування в південному регіоні України // Наук. зб. „Корми і кормовиробництво”. – К.: Аграрна наука, 2002.– Вип. 48. – С. 171-176.
36. Гусєв М.Г., Панюкова О.О. Енергозберігаюча технологія виробництва високоякісних кормів на зрошуваних землях Степу України. // Зрошуване землеробство. – Херсон: Aйлант, 2002. – Вип. 42. – С. 68-71.
37. Гусєв М.Г. Продуктивність озимих проміжних кормових сумішок залежно від рівня азотного живлення та способу використання // Наук. зб. „Корми і
кормовиробництво”. – Вінниця, 2003. – Вип. 51. – С. 163-165.
38. Гусєв М.Г. Продуктивність озимого ріпаку залежно від умов вирощування в південному Степу України // Зб. наук. праць Уманського державного агроуніверситету (спеціальний випуск). Біологічні науки і проблеми рослинництва. – Умань, 2003. – С. 730-733.
39. Гусєв М.Г., Панюкова О.О., Косєвцова Л.В. Прийоми підвищення продуктивності та якості корму кукурудзи на силос // Зрошуване землеробство. – Херсон: Aйлант, 2005. – Вип. 43. – С. 75-80.
|
