Библиотечный каталог авторефератов Украины

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

МОЛЧАНОВА Юлія Олександрівна

                                                                                                                       УДК 35.08:316.6:65.013

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

25.00.03 – державна служба

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Захист відбудеться 9 лютого 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалі­зованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії дер­жавного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 9 січня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                В.К.Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Становлення української державності безпосе­ред­ньо пов’язане із актуалізацією проблем державного управління, усвідом­лен­ням його як окремого виду діяльності та виділенням у самостійну галузь науки. У зв’язку з цим все більшої уваги потребує розвиток науки і практики управ­лін­ня суспільними системами та процесами, зокрема наукове обґрунтування механізмів державного управління, виявлення шляхів підвищення його ефектив­ності, надання управлінцям-практикам необхідних рекомендацій щодо вирі­шення актуальних проблем управління суспільними системами. Насамперед це стосується розроблення та впровадження в практику нових ідей та підходів стосовно підвищення ефективності державно-управлінської діяльності.

Специфічними особливостями управлінської діяльності в системі дер­жав­ної служби порівняно з іншими видами соціального управління є унікальність об’єкта, яким виступає суспільство в цілому; пов’язаний із цим значний масштаб такої діяль­ності та її складність; монопольний характер та встанов­лення норм права; значний вплив політичних факторів на діяльність органів управління тощо. Ці та інші особливості передусім проявляються в процесі здійснення управлінської діяльності.

Проблема ефективності управління є найбільш дослідженою та, водночас, однією з найактуальніших. Її основними особливостями є численність та не­одно­­рід­­ність управлінських ситуацій, управлінських циклів, суб’єктів та об’єктів управ­­ління, різноманітних зв’язків між ними, неможливість у багатьох ви­пад­ках одно­­знач­но визначити критерії ефективності, а також високий ступінь динаміки змін вище­зазначених факторів та їх вплив на ефективність управління у процесах роз­витку.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти до­слі­джу­валися в працях українських та зарубіжних фахівців з державного управ­ління: В.Б.Авер’янова, Г.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, Р.В.Войтович, Б.Гурне, С.Д.Ду­бен­­ко, В.М.Князєва, І.С.Кравченко, М.М.Логунової, В.І.Лугового, В.К.Май­бо­ро­ди, В.Я.Ма­линовського, О.А.Машкова, В.І.Мельниченка, П.І.Надолішнього, Н.Р.Ниж­­­ник, О.Ю.Оболенського, В.М.Олуйка, Н.Г.Протасової, Г.Райта, І.В.Розпу­тен­ка, Г.Сай­мона, Д.Смітбурга, Л.В.Сергієвої, С.М.Серьогіна, Ю.П.Сурміна, В.Томаса, В.В.Цвєт­­кова, П.А.Цегольника, А.О.Чемериса, Ю.П.Шарова та ін.

Водночас, незважаючи на активізацію зусиль, спрямованих на аналіз ефек­тив­ності управлінської діяльності в системі державної служби, певні аспекти управ­ління залишаються недослідженими. Так, системний аналіз наукових розробок за даною темою дає змогу зробити висновок, що наукові інтереси дослідників найчастіше зосереджуються на економічних та організаційно-пра­во­вих питаннях ефективності управління в системі державної служби. Неупе­реджено оцінюючи теоретичну й практичну значущість розглянутих робіт, потрібно зазначити, що в нинішніх умовах за необхідності оптимізації управ­лінського процесу в системі державної служби, побудови його за принципами гуманізму та демократизації важливим є знання не лише економічних, полі­тич­них, правових та організаційних шляхів підвищення ефективності управління, а й соціально-психологічних, які де­термінують процес управлінської діяльності, визначають її зосередженість та конкре­тизують спрямованість тощо.

З огляду на це методологічною та теоретичною основою дослідження со­ціально-психологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності в сис­темі державної служби стали здобутки психологічної науки в галузі со­ціаль­ної пси­хо­логії, психології праці, психології організацій, галузевої пси­хо­логії, менедж­мен­ту (М.Альберт, О.Ф.Бондаренко, С.П.Бочарова, Ф.П.Генов, Л.І.Да­ни­ленко, Р.Дафт, Б.Ф.Ло­мов, А.М.Леонтьєв, Л.М.Карамушка, Н.Л.Ко­ло­мінський, Н.Мескон, Р.С.Не­мов, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.Г.Панок, А.В.Пет­ров­ський, К.Роджерс, А.Л.Свенциць­кий, В.П.Сладкевич, В.В.Третьяченко, Л.І.Уман­ський, Ф.Хедоури, Р.Х.Шакуров, В.М.Ше­пель, Г.І.Шуванов).

Відзначаючи наявні досягнення соціальної психології та дедалі більший інтерес до цієї галузі пізнання серед вітчизняних науковців, слід, однак, за­зна­чити, що дослідження соціально-психологічних аспектів ефективності управ­ління в системі дер­жавної служби ще не набули належного розвитку. Перш за все бракує кон­цептуально цілісного й методологічно обґрунтованого підходу до соціально-пси­хологічного підвищення ефективності процесу управ­ління в системі державної служ­би, відсутні соціально-психологічні критерії ефек­тивності управління, існує проб­лема використання досягнень соціальної психології в управлінській науці та практиці.

Актуальність теми та недостатність відповідних вітчизняних досліджень ви­зна­­чають необхідність теоретико-методологічного вивчення соціально-пси­хологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер­таційне дослідження безпосередньо пов’язане з науково-дослідною роботою Національної академії державного управління при Президентові України за темами: “Дослідження ефективності підвищення кваліфікації керівних кадрів” (ДК-ОК 0101U003344) та “Моніторинг ефективності підвищення кваліфікації керівних кадрів” (ДК-ОК 0104U003185). Автор як науковий співробітник брала участь у роботі над зазна­ченими науковими темами протягом 1999-2005 рр.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослі­дження є виявлення і науково-теоретичне обґрунтування особливостей впливу соціально-психологічних явищ та характеристик на ефективність реа­лі­зації й розвитку управлінської діяльності в системі державної служби.

Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:

• проаналізувати ступінь розробленості проблеми ефективності управ­лін­сь­кого процесу в системі державної служби у вітчизняній та зарубіжній літературі;
• уточнити зміст поняття “управлінська діяльність” у системі державної служ­би, охарактеризувати його складові;
• розкрити зміст поняття “ефективність управлінської діяльності” в сис­темі державної служби, визначити критерії соціально-психологічної ефек­тив­ності управ­лінської діяльності в системі державної служби;
• визначити і теоретично обґрунтувати соціально-психологічні умови під­ви­щення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби на основі результатів соціологічного дослідження основних шляхів підвищення ефективності управління на державній службі;
• розробити рекомендації щодо реалізації психолого-управлінського кон­суль­тування як засобу підвищення ефективності управління на державній службі.

Об’єкт дослідження – управління як цілеспрямований процес забез­пе­чен­ня ефективності діяльності та розвитку організації в системі державної служби.

Предмет дослідження – соціально-психологічні умови ефективності управ­­лін­ської діяльності в системі державної служби.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що психологічні явища, які виникають у процесі управлінської діяльності, є необхідною умовою реа­лізації процесу управління в системі державної служби. Зазначені умови є со­ціально-психологічними за своїм змістом, вони супроводжують процес управ­ління на всіх його етапах, а тому певною мірою детермінують рівень його ефективності.

Методи дослідження. Поліструктурний характер дисертаційного до­слі­дження зумовив необхідність системного використання комплексу загально­наукових і спеціальних, соціально-психологічних підходів та методів.

Вивчення стану досліджуваної у дисертаційній роботі проблеми здійснено на основі застосування теоретичних методів: теоретичного історико-еволю­ційного та порівняльного аналізу. Системний аналіз, синтез і обґрунтування дали змогу визначити об’єкт і предмет дослідження, з’ясувати сутність управлін­ського процесу в системі державної служби.

Констатуючий експеримент передбачав використання діагностичних ме­то­дів (анкетування, спостереження). Серед методів математичної і статистичної обробки даних застосовувалися методи факторного аналізу та семантичного диференціалу. Зазначені методи дали змогу визначити основні шляхи підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у науково-теоре­тич­ному обґрунтуванні впливу соціально-психологічних умов реалізації управ­лінської діяльності в системі державної служби на рівень її ефективності. У дисертації

уперше:

• здійснено комплексне дослідження соціально-психологічних умов підви­щення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби;
• визначено соціально-психологічні критерії ефективності управлінської діяльності в системі державної служби (соціально-психологічної ефективності орга­нізації та соціально-психологічної ефективності суб’єктів управлінського процесу);
• розроблено зміст соціально-психологічних умов ефективності управ­лінської діяль­ності в системі державної служби (організаційно-комунікативних, особистіс­них, проекційних);

• досліджено основні етапи впровадження системи психолого-управ­лінського консультування як засобу підвищення ефективності управління в системі державної служби (теоретичний, практичний);

дістали подальшого розвитку:

• теоретичні основи управлінської діяльності в системі державної служ­би (цілі, функції, структура, процес тощо);
• перелік та зміст загальних і специфічних (соціально-психологічних) ком­по­нентів процесу управління в системі державної служби на основі структуризації управ­лінської діяльності відповідно до функцій управління;
• наукові підходи щодо здійснення психолого-управлінського консуль­тування як засобу підвищення ефективності управлінського процесу;

удосконалено:

• понятійний апарат з проблеми ефективності управлінської діяльності в системі державної служби, її соціально-психологічного напряму.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані теоретичні вис­новки сприятимуть розробці заходів щодо підвищення ефективності управлінської діяль­ності в системі державної служби, зміцнення системи державної служби як соціаль­ної структури та формування нової управлінської культури.

Запропоновані теоретико-методологічні основи здійснення психолого-управ­­лінського консультування як засобу підвищення ефективності процесу управ­ління можуть бути використані під час організації в системі державних установ та організацій діяльності консультативних підрозділів.

Висновки дисертаційного дослідження враховано при формуванні змісту на­вчан­ня державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування за функ­ціональною складовою Професійної програми підвищення кваліфікації дер­жавних службовців V-VІІ категорій посад, при формуванні програм корот­ко­термінових семінарів щодо актуальних питань діяльності державних установ та орга­нізацій у Київському міському центрі перепідготовки та підвищення квалі­фікації працівників органів державної влади, органів місцевого само­врядування, керівників державних підприємств, установ та організацій (Довідка № 156 від 21.06.2005 р.) та Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, при формуванні навчально-тематичних планів та розкладів занять підвищення кваліфікації дер­жавних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, кадрового резерву, керівників державних підприємств, установ і організацій (Довідка № 18-09/105 від 03.06.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні теоретичні положення та висновки, зокрема ті, що характеризують наукову новизну дослідження, отримані та сформульовані автором самостійно. Ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати ди­сертаційного дослідження викладені у наукових доповідях, повідомленнях на науково-практичних конференціях, зокрема “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (Київ, 2000), “Суспільні реформи та становлення гро­мадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001), “Державне управління в умо­вах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002), “Актуальні тео­ре­тико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управ­ління” (Київ, 2004). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри управ­ління освітою Національної академії державного управління при Пре­зидентові України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено у дев’яти наукових працях, зокрема в п’яти статтях у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації становить 215 сто­рінок, з яких 191 сторінка основного тексту. Робота містить 7 таблиць, 10 малюнків, список використаних джерел із 256 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, оцінено ступінь розробленості проблеми впливу соціально-психологічних умов на ефективність здійснення управлінської діяльності в системі державної служби, висвітлено наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх упровадження й апробацію.

У першому розділі – “Ефективність реалізації процесу управління в сис­темі державної служби як науково-практична проблема” – здійснено ана­ліз ста­ну досліджуваної проблеми й розкрито існуючі підходи до її розв’язання. По­казано, що проблема ефективності управлінської діяльності в системі дер­жавної служби роз­глядається шляхом дослідження її трьох основних скла­дових: поняття “управління” як цілеспрямованого виду діяль­ності в орга­нізаціях; основних функцій управ­лінської діяльності та змісту поняття “ефек­тивність управління”.

Аналіз виявив, що в системі державної служби управління розглядається як цілеспрямований вплив на організаційну систему, що здійснюється з метою її упо­рядкування та розвитку на основі використання процедур планування, організації, мотивації, контролю із застосуванням різноманітних інформаційних да­них. Складовою процесу управління, його суб’єктивним компонентом є управлінська діяльність – сукупність скоординованих дій та заходів, спря­мо­ваних на досягнення в рамках організації певної мети.

Основним суб’єктом управління є організація – соціальне утворення, яке має спеціально створену структуру і діяльність якого підпорядкована певній меті. Більшість дослідників характеризують організацію за наявністю певної кіль­кості людей (С.П.Бочарова, В.О.Храмов, Е.Гроув, Е.М.Коротков, Д.Сульє, Д.Ру); розпо­ділом завдань та відповідальності за них між членами організації (І.Г.Вла­ді­мірова, Д.М.Гвішиані, Ф.П.Гєнов, В.П.Казміренко, В.Кноррінг, Г.Саймон, В.В.Третья­­ченко); орієнтованістю на результат (Л.П.Буєва, В.С.Єфремов, Дж.Моррісей, С.Оптнер) та ін. Упорядкування та розвиток організації здійснюється за до­помогою цілеспрямованого послідовного впливу, яким є управлінська діяльність.

Визначення особливостей управління організаціями системи державної служби здійснюється на основі розкриття змісту та складових процесу управління. Центральним підходом до розв’язання цієї проблеми на сьогодні є виділення основних функцій управління та об’єднання їх у певні смислові блоки, що дає змогу здійснювати структурно-смисловий аналіз управлінського процесу.

У теорії державного управління помітною є тенденція до розгляду процесу управління як багатокомпонентного, такого, що передбачає взаємозалежність, взаємо­зв’язок та наступність управлінських функцій (складових процесу управ­ління) планування, організації, мотивації, контролю (В.Б.Авер’янов, В.М.Ба­риш­ніков, Б.Гурне, Д.І.Дзвінчук, Н.Р.Нижник, М.І.Пірен, В.М.Олуйко, Г.Сай­мон, В.Томас, В.В.Цвєтков). Як окрему, часто провідну виділяють функцію прийняття та реа­лізації управлінських рішень (В.Д.Бакуменко, А.С.Васильєв, В.С.Єфремов, Ю.П.Сур­мін). Кожна з управлінських функцій містить пси­хо­ло­гічні особливості, адже вони пов’язані із відображенням дійсності у свідомості суб’єктів управ­ління, з урахуванням індивідуальних можливостей і здібностей тощо. Питання виділення управлінських функцій, які є суто психологічними за своїм змістом (спілкування, керівництво, добір та навчання персоналу, забез­пе­чення фізичного та психічного здоров’я працівників; профілактика та подо­лан­ня стресів в організації; створення сприятливого психологічного клімату в орга­нізації тощо), у сучасній теорії держав­ного управління теоретично розроблені частково.

Стосовно змісту поняття “ефективність управлінської діяльності”, на сьо­годні у науковій літературі спостерігаються розбіжності щодо його визначення. Харак­тер­ним є розгляд цього поняття в контексті загального дослідження шля­хів та меха­нізмів розвитку управлінського процесу (О.С.Анісімов, Б.А.Гаєв­ський, В.П.Га­маль, Б.Гурне, Д.І.Дзвінчук, О.О.Дорошенко, М.І.Ло­­гунова, В.В.Лю­кін, В.І.Мель­ни­ченко, С.Г.Москвічов, Т.Пітерс, М.І.Пірен, Р.Уотерман, А.О.Че­ме­рис,), а також скоріше опис умов удосконалення управління, ніж чітке визначення його змісту. Часто по­нят­тя “ефективність” розкривається через поняття “продук­тивність”, “якість”, “ре­зуль­тативність”, “оптимальність”, “дієвість”, “успішність”.

Поняття “підвищення ефективності управління” є багатозначним і залежно від рівня наукового дослідження розглядається як система, як процес і як ре­зультат. Зміст поняття “ефективність управління” детермінується площиною його розгляду (політичною, адміністративно-правовою, економічною, со­ціаль­но-психологічною тощо). Джерельний аналіз виявив, що ефективність управління в сис­темі державної служби є не простою сукупністю впливу окремих чинників, а резуль­татом складної взаємодії політичних, еко­но­мічних, органі­зацій­них, ідеологічних чинників, кожен з яких відіграє важливу роль у даному процесі. Водночас проблема ефективності управління тісно пов’язана із виробленням критеріїв її оцінки, роз­робкою методик її визначення, а також із формулюванням рекомендацій щодо шляхів удосконалення управ­лінського процесу.

Проблема ефективності управлінської діяльності в системі державної служ­би є актуальною. Хоча упродовж останніх років у теорії державного управ­ління спо­стерігається активне вивчення зазначеної теми, в основному науковий пошук зо­середжується на її економічних та організаційно-правових аспектах. Сьогодні прак­тично відсутніми є дослідження, предметом яких був би комплекс соціально-пси­хологічних умов ефективності управління на державній службі. До цього часу вивчалися лише окремі питання соціально-психо­ло­гічного підвищення ефек­тивності управлінської діяльності, зокрема осо­бистісні, комунікативні, моти­ваційні тощо. Отже, здійснений аналіз свідчить про актуальність і доцільність спе­ціального дослі­дження соціально-пси­хо­логічних умов підвищення ефек­тивності управлінської діяльності в системі державної служби.

Другий розділ – “Теоретико-методологічні основи підвищення ефек­тивності управ­­­­­лінської діяльності в системі державної служби” – присвячено роз­гляду со­ціаль­но-психологічної ефективності управління як спеціального виду діяльності в орга­ні­за­ціях.

Функціональною одиницею системи державної служби є її організаційні струк­­­­­ту­ри – державні установи та організації. Останні є соціальними утво­рен­нями, які ство­­рені державою, діють у межах чітко визначених і нормативно за­кріп­лених пов­но­­­важень й мають спеціально закріплену організаційну струк­туру. Основ­ним про­­цесом, що забезпечує функціонування та розвиток даних орга­нізацій, є управ­ління.

Аналіз управління як цілеспрямованої діяльності в організаціях пов’язаний із роз­криттям структурних і функціональних особливостей державних установ та орга­ні­зацій (порівняно з організаційними утвореннями іншої соціальної спря­­мо­ваності, зокрема комерційної, тощо). До особливостей побудови та функціо­нування органі­за­ційних структур системи державної служби віднесено: 1) порівняно більшу “закри­тість” щодо сприйняття змін у структурі, кадровому складі, функціональному змісті управ­ління; 2) наявність чітко визначеної організаційної та комунікативної структур управ­ління, цілеспрямованість управ­лінських впливів, ієрархічність; 3) інформацій­ний характер діяльності: її результат має інформаційну форму; пред­метом діяльності є інформація; 4) вплив системи зовнішніх взаємодій, що утво­рюють зовнішнє се­ре­до­вище функціо­нування організації (політичних, економічних, соціокультурних тощо); 5) вплив системи внутрішніх взаємодій, що утворюють внутрішнє середовище функ­ціонування організації (внутрішні зв’язки, які станов­лять інформаційну основу управ­ління); 6) наявність двох складових у завданнях організації: людей та інфор­мації (традиційно завдання організації характеризуються трьома скла­довими: людьми, інформацією та предметами); 7) нормативно-поса­довий ха­рактер управління (у ко­мер­ційних організаціях управління здійснюється за ко­мандним принципом); 8) упо­вільнений процес кадрової ротації. Зазначені особли­вості є визначальними у форму­ванні змісту та специфіки управління в державних установах та організаціях, адже вони є “ви­хідними умовами” їх існування. Вони безпо­середньо проектуються на зміст управ­лінських техно­логій та визначають зосе­редженість управлінських впливів.

Розгляд психологічних умов ефективності управлінської діяльності в системі державної служби вимагав здійснення психологічного аналізу процесу управ­ління, тобто розкриття його змісту, структури та психологічних ком­по­нентів. Компоненти про­цесу управління було структуровано з виділенням загально-управ­лінського (функції планування, організації та контролю), соціально-пси­хологічного (кому­ні­кація, мотивація та керівництво як процес здій­снення впливу на людей) та власне управ­лінського (прийняття та реалізація управ­лінського рішення). Провідним прин­ципом у зазначеному розподілі управлінських функцій є визначення мети управ­лінської діяльності, її змісту, а також логіки управ­лінського процесу, а основною де­термінантою – механізми соціально-психо­ло­гіч­ного управління та рівні здійснен­ня управлінського процесу.

У реальному управлінському процесі функції, що є складовими різних ком­по­нен­тів управління, нерозривно пов’язані між собою. Як відносно самостійні еле­менти управлінського процесу вони реалізуються лише в сукупності та взаєм­ному допов­ненні. Водночас управління є не лише комплексом загально­прийнятих управ­лінських функцій; сьогодні воно набуває системного характеру. Як наслідок, до­слідження управління передбачає аналіз не лише тих складових, що вочевидь вхо­дять до структури управлінського процесу, а й тих, що хоча й належать до інших сис­тем, опосередковано, через незначні впливи та дії, змінюють систему, транс­формують її та надають управлінню нового змісту.

Аналіз управлінської діяльності в державних установах та організаціях пов’я­­заний із питанням аналізу її ефективності. Остання як відображення прак­тичного аспекту процесу управління є складовою загального підвищення ефек­тив­ності управління в системі державної служби. Ефективність управлінського процесу не зво­диться лише до успішної реалізації управлінських функцій, за­про­вадження іннова­ційних управлінських технологій та економного вико­ристання фінансових, технічних, людських та інших ресурсів. Вона є більш ши­роким поняттям, яке втілюється у подальшій реалізації всіма учасниками управлінського процесу свого потенціалу, і, як наслідок, актуалізує розвиток всієї управлінської системи.

Відповідно до цих аспектів ефективність управлінської діяльності в сис­темі державної служби визначена як соціально-економічна категорія, яка відображає результат здійснення управлінських дій через максимально мож­ливу реалізацію керівником у професійній діяльності його особистісного, соціального та професій­ного потенціалів при одночасному задоволенні потреб усіх учасників управлінських відносин, тобто окремих керівників, працівників, соціальних груп (колективів), організацій тощо. Основними принципами, що забезпечують ефективність управ­лінської діяльності в системі державної служ­би, є науковість, комплексність, наскрізність, гуманізація, демократизація, відповідність державним вимогам, ураху­вання індивідуального підходу тощо.

Ефективність управлінської діяльності аналізується за показниками, що умов­но поділяються на два блоки. До першого блоку входять показники, що на­ле­жать до економічної галузі і стосуються економічних параметрів діяльності орга­ні­за­ційних структур системи державної служби, зокрема показники якості, рен­та­бельності, енерго­ємності тощо. Другий блок містить показники, що є відобра­женням суб’єк­тивних особливостей діяльності людей у державних установах та організаціях – орга­нізаційної та комунікативної структур управління, соціально-психологічних особ­ливостей соціальних груп та колективів, індивідуальних осо­бистісних особ­ли­востей суб’єктів управління тощо. Ці показники розкривають сутність управлінської діяльності із соціально-психологічної точки зору та дають підстави визначати її ефективність як соціально-психологічну.

Під соціально-психологічною ефективністю управління розуміється резу­ль­тат здій­снення управлінських впливів, що базуються на урахуванні со­ціаль­них, психо­логічних, тектологічних, акмеологічних особливостей учасників управ­лін­ського процесу й спрямовані на організацію та підтримання управ­лінської взаємо­дії з метою успішної реалізації функцій та виконання завдань, що стоять перед уста­новою чи організацією. Соціально-психологічна ефек­тивність управлінської діяльності проявляється на двох рівнях: рівні соціально-психологічної ефек­тив­ності організації та рівні соціально-психологічної ефек­тивності суб’єктів управ­лінського процесу. Відповідно критерії ефек­тивності управлінської діяльності систе­ма­тизовано за двома блоками – організаційним та особистісним.

Організаційний блок становлять критерії, що розкривають успішність діяль­­ності установи чи організації як суспільної одиниці. До них належать: 1) ціле­­спрямованість організації (характеризує готовність організації до до­сяг­нення цілей); 2) згуртованість організації (характеризує стійкість та міцність між­осо­бистісних взаємодій в організації, психологічний стан системи функціо­нальної взаємодії співробітників в організації); 3) інтегративність організації (характе­ризує стан соціально-психологічного розвитку організації, визначає рівень узго­дженості дій та структурованості професійних обов’язків); 4) відносна ста­біль­ність організації (ви­значає швидкість плинності кадрів в організації та пов’я­зану з нею динаміку со­ціально-психологічних станів в організації: соціально-пси­хо­логічного клімату, рівня конфліктності тощо); 5) самоорганізованість орга­нізації (розкриває рівень розвитку в організації процесів управління та само­управління, характеризує специфіку структурно-функціональної взаємодії членів орга­нізації в соціальних групах: малих, середніх, великих); 6) саморозвиток організації.

Особистісний блок включає критерії ефективності діяльності учасників про­цесу управління (суб’єктів управління): 1) активність суб’єктів управління як діяль­нісний компонент психології особистості (свідчить про рівні психофізичної та соціально-психологічної життєдіяльності працівників); 2) задоволеність тру­до­вою діяльністю (розкриває особистісне ставлення працівника до роботи, інших чле­нів колективу, до са­мого себе; дає змогу проаналізувати соціально-пси­хо­ло­гіч­ні характеристики функціо­нування організації); 3) умотивованість суб’єктів управ­лін­ня (розкриває наяв­ність свідомої причини трудової, пізнавальної, кому­ні­кативної та іншої актив­ності членів групи як обов’язкової умови її ефективності); 4) емоційність (харак­теризує емоційне ставлення людей до взаємодії в соціальних групах); 5) стресо­стійкість (розкриває індивідуальну особистісну властивість швидко мобілізувати власний емоційно-вольовий потенціал для протидії різним деструктивним силам, є проекцією загального соціально-психологічного стану функціонування організації). Показники ефективності управлінської діяльності одно­часно розглянуто і як її соціально-психологічні характеристики.

Рівень аналізу соціально-психологічної ефективності організації пов’я­за­ний із рівнем аналізу соціально-психологічної ефективності суб’єктів управ­лін­ня. Це зумовлено особливостями процесу управління як різновиду со­ціаль­ного, в якому зовнішні і внутрішні, об’єктивні та суб’єктивні компо­нен­ти є взаєм­но інтегрованими, не піддаються чіткому виокремленню, а тому мають роз­гля­датися лише в комплексі. Зважаючи на це подальше дослідження ефек­тивності управління як специфічного виду діяльності в організаціях здій­снювалося в напрямі вивчення двох питань: які соціально-психологічні умови та в який спосіб справляють най­більший вплив на ефективність управлінської діяльності.

У ході реалізації проекту дослідження соціально-психологічних умов під­ви­щення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби протягом 2002-2004 рр. на базі ІПККК та факультету денної форми навчання НАДУ при Пре­зи­дентові України, Київського міського та Сумського обласного центрів пере­під­готовки та підвищення кваліфікації працівників органів дер­жавної влади, органів місце­вого самоврядування, керівників державних під­приємств, установ та органі­зацій було проведено соціологічне дослідження.

Дослідження складалося з трьох етапів: 1) проведення опитування дер­жав­них службовців, представників органів місцевого самоврядування та осіб, що пере­бу­вають у кадровому резерві на керівні посади в органах державної влади та органах міс­цевого самоврядування; 2) обробка даних за допомогою методу факторного ана­лізу та методу семантичного диференціалу; 3) інтерпретація отриманих даних.

Інструментарій дослідження було представлено анкетою, що складалася з трьох блоків питань: щодо умов здійснення управління в організаціях системи державної служби та особливостей їх прояву; щодо особистісних характеристик керівника в організаціях системи державної служби, які можуть бути ви­ко­ристані при побудові моделі психологічної готовності до здійснення управління в системі державної служби, та щодо перспектив удосконалення процесу управління в державних установах та організаціях.

Вибірка складалася із державних службовців, представників органів місце­вого самоврядування та осіб, що перебувають у кадровому резерві на керівні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Обсяг вибіркової сукупності становив 582 державних службовці віком від 25 до 59 років, що обій­мають посади ІІ-VІІ категорій. Результати, отримані на основі аналізу відповідей респондентів, було розподілено за групами запитань анкети. Подальша інтерпре­тація результатів здійснювалася відповідно до блоків запитань анкети.

Аналіз результатів за запитаннями анкети щодо умов здійснення управ­ління в орга­нізаціях системи державної служби та особливостей їх прояву дав змогу з’ясу­вати, що: 1) управління як специфічний вид діяльності в орга­ні­заціях відбувається в бага­тофакторному середовищі, складовими якого є впли­ви, різні за своєю при­родою: еко­номічною, політичною, психологічною, інфор­маційною тощо; сукупність зазна­че­них впливів утворює межі перебігу процесу управління і є умовами, що його де­тер­мі­нують; 2) ефективність управлінської діяльності в системі державної служби зале­жить від рівня впливу даних умов, а отже, збільшується або зменшується; серед умов, що підвищують ефективність про­цесу управління, виділяються економічні (fs 0,77), соціально-психологічні (fs 0,72), інформаційні (fs 0,64), правові (fs 0,59), технологічні (fs 0,57), полі­тичні (fs 0,50); 3) вплив зазначених умов на підвищення ефективності управлінського процесу в організаціях системи державної служби полягає в удоско­наленні управлінської взаємодії шляхом задоволення потреб усіх учас­ників про­цесу управління на основі застосування відповідних дій (під­ви­щення заробітної пла­ти, за­провадження інноваційних технологій, зокрема управ­лінських, забезпечення опе­ра­тив­ною інформацією, правове регулювання діяль­ності тощо); 4) соціально-пси­хо­ло­гіч­ні умови підвищення ефективності управ­лінського процесу визнані як най­важ­ливіші, про що свідчить те, що вони посідають у матриці факторних значень друге місце (fs 0,72).

Аналіз запитань за другим блоком анкети показав, що ефективна реалізація змісту управлінської діяльності передбачає урахування аспектів, що пов’язані із суб’єктивним компонентом управління. Провідним у цьому є відповідна під­го­тов­ле­ність управлінців, які безпосередньо виконують функції управління та від­по­відають за розвиток суб’єктів управлінського процесу, всієї установи та орга­ні­за­ції. Як наслідок, на сьогодні наявність в управлінців комплексу відповідних мо­ти­вів, знань, умінь, навичок та особистісних якостей, які б забезпечували успішну взаємодію учасників управлінського процесу, є об’єктивною необхідністю.

Стосовно перспектив удосконалення процесу управління в державних уста­­новах та організаціях аналіз відповідей респондентів показав, що дієвим засо­бом під­вищення ефективності управлінської діяльності в установах та орга­ні­заціях може стати психолого-управлінське консультування (82,6%). Водночас лише 4,2% опи­­таних зазначили, що в складі їх організацій на постійній основі діє підрозділ, основ­ною метою якого є надання консультацій з питань управ­ління; 6% респон­ден­тів зазначили, що функції консультування в їх установах та організаціях здій­снюють кадрові служби. До основних завдань психолого-консультаційних під­роз­ділів було віднесено: проведення професійного добору кадрів (74,9%); навчання персоналу (54,2%); психологічну діагностику діяльності організації (76,2%); пси­хо­логічну допомогу керівникам та спеціалістам (56,4%); участь у розв’язанні кон­флік­тів в організації (43,7%); консультування керівників з питань управлінського спіл­кування (43,2%); консультування працівників з питань кар’єрного росту (24,5%).

Проведене дослідження показало, що проблема ефективності управ­лін­ського процесу на сьогодні є актуальною та потребує всебічного дослідження й аналізу. Ефективність управлінського процесу є складною категорією, яка вклю­­чає багато елементів, що є втіленням проявів суспільної активності, зо­крема економічної, політичної, інформаційної, соціальної тощо. Проблема під­ви­щення ефективності управлінського процесу потребує вивчення комплексу питань, що є відображенням специфіки системи державної служби, зокрема умов здійснення управління та шляхів і засобів його удосконалення.

Третій розділ – “Соціально-психологічні особливості управлінської діяль­но­сті та їх вплив на ефективність управління” – присвячений проблемі під­вищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби з ура­хуванням соціально-психологічних умов її реалізації.

На основі аналізу літературних джерел та результатів проведеного до­слі­дження доведено, що сучасний стан функціонування організаційних структур державного управління посилює вплив соціально-психологічних умов на здій­снення управління. Зазначене дає підстави розглядати підвищення ефективності у соціально-психо­логічному напрямі – як застосування комплексу соціально-пси­хологічних методів, прийомів та засобів, що спрямовані на оптимізацію управлінської взаємодії шляхом підвищення результативності й дієвості орга­нізаційної та інших структур управ­лін­ня, а також розвитку суб’єктів управ­лін­ського процесу (керівників та пра­цівників; малих, середніх та великих соціаль­них груп тощо). Головною ознакою ефек­тивного управління є розвиток як окремих суб’єктів управління, так і організації в цілому, а також раціональне використання ресурсів – фінансових, технічних, людських тощо.

Соціально-психологічний напрям підвищення ефективності управління реа­лізується через систему умов, що є соціально-психологічними за своїм змістом, детермінують реалізацію управлінських функцій та забезпечують їх ефек­тивність. До соціально-психологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби належать організаційно-комунікативні, особистісні та проекційні умови здійснення управління. Такий поділ зумовлений соціально-психологічним нормуванням будь-якої діяльності.

Організаційно-комунікативні умови соціально-психологічного підвищення ефективності управлінської діяльності представлені організаційною структурою управління державної установи чи організації та її комунікативною структурою.

Поняття “організаційна структура управління” розкрито у вузькому та широ­кому розумінні. У вузькому розумінні організаційна структура управління в державних установах та організаціях визначена як певна кількість виокрем­лених у системі управління підрозділів із заданими відносинами субординації. Широке розуміння даного поняття включає всі усталені зв’язки та відносини в орга­нізації, що впливають на діяльність окремих людей і груп, розподіл функ­цій, відпо­ві­дальності, повноважень, систему прийняття рішень, доку­менто­обігу тощо. Орга­ні­заційна структура управління пов’язана з функціональною струк­турою, адже саме функції зумовлюють необхідність тих чи інших елементів управлінської системи, виз­начають характер взаємодії між ними і, як наслідок, упорядковують орга­ні­заційну систему управління.

Формування ефективної організаційної структури управління можливе на основі двох підходів: функціонально-структурного та ієрархічно-цільового. За пер­шим підходом структура управління визначається структурою зв’язків та від­носин між елементами, яка, у свою чергу, зорієнтована на структуру процесу прий­няття та реалізації рішень, тобто на технологію управління. При цьому орга­нізаційна структура управління безпосередньо залежить від обсягу, склад­ності та ха­рактеру виконання управлінських функцій. Як наслідок, чітко сфор­му­льована сис­тема цілей організації є провідним принципом стосовно процесу фор­му­вання орга­нізаційних структур управління. Створення організаційної структури управ­ління на основі ієрархічно-цільового підходу передбачає формування управ­лін­ських зв’язків та відносин в організації за принципом ієрархії, при цьому центра­лізація як підпорядкованість має бути замінена на координацію як узгодженість.

Будучи важливою характеристикою структури управління та її безпо­се­ред­ньою ознакою, комунікативна структура організації визначена як система інфор­маційних зв’язків, багаторівнева мережа каналів чи шляхів, за якими в уста­нові чи організації відбувається обмін інформацією (її прийом, передача, переробка суб’єктами управління). Комунікативна структура управління часто є тотожною організаційній структурі управління. Проте традиційно такі структури збігаються лише частково. Водночас лише завдяки їх інтегративному поєднанню процес управління набуває ознак ефективного. Базуючись на цьому, стверджується, що найбільш дієвими і такими, що дають змогу реалізовувати процес управління з максимальною ефективністю, є організаційно-комуні­ка­тивні структури управління.

Особистісні умови підвищення ефективності управлінської діяльності в сис­те­мі державної служби представлені психологічною готовністю керівника до здій­снен­­ня управлінської діяльності та професійною трансформацією особистості ке­рів­­ника.

На основі теоретичного аналізу та інтерпретації результатів опитування визна­чено, що психологічна готовність керівника до управління (ПГКУ) в системі державної служби – це складне системне особистісне утворення, що тісно пов’язане зі скла­до­вими управлінського процесу і забезпечує успішну взаємодію особистості з іншими учасниками управлінської діяльності. Структура ПГКУ представлена моти­ваційним, когнітивним, операційним та особистісними ком­по­нентами, які адекватні вимогам, змісту та умовам управлінської діяльності і в цілому забезпечують її ефективність. До структури ПГКУ також входять здібності та задатки. Зазначені компо­ненти є здебіль­шого загальними для структури ПГКУ в різних галузях, у той час як їх насиченість є специфічною і визначається особливостями управлінської діяльності саме в системі державної служби. Остання має три рівні репрезентації: інституційно-рольовий, “технологічний” та персоніфікований. Їх поділ відповідає кри­теріям соціального нормування, які зумовлюються характером суспільних від­носин, особливостями виробничих функцій та суб’єктивним проявом персо­ні­фікованих соціальних стосунків.

Поняття професійної трансформації особистості керівника визначається змі­ною під впливом здійснення певної професійної діяльності власних осо­бистісних якостей та рис (ціннісних орієнтацій, стилю мислення, стереотипів сприймання, характеру, способу спілкування і поведінки тощо). Професійна трансформація особистості має різну полярність (позитивна професійна трансформація або професійна деформація) та проявляється на функціональному, особистісному й орга­нізаційному рівнях. Полярність трансформації детермінує зміст професійної діяльності, адже вона безпосередньо визначає прояв основних особистісних вла­сти­востей – когнітивних, комунікативних, афективних, ціннісно-орієнтаційних тощо.

Проекційні умови підвищення ефективності управлінської діяльності роз­глянуто як процес керівництва – суб’єктивний компонент управлінської діяль­ності; здій­снення керівником впливу на підлеглих та налагодження з ними міжо­со­бистісних стосунків з метою виконання завдань, що стоять перед орга­нізацією. Ке­рів­ництво є проекцією особистості керівника на загальний та со­ціально-психо­ло­гічний рівні управлінської діяльності, яка, у свою чергу, прояв­ляється у стилі керівництва та індивідуалізації управління.

Зазначені умови підвищення ефективності управлінської діяльності є взаємо­­пов’язаними та взаємодоповнюваними. Успішність соціально-психо­ло­гічного підви­щення ефективності управління безпосередньо залежить від інтегра­тивного рівня ефективності організаційно-комунікативних, особистісних та проекційних умов, адже неефективність хоча б однієї з них об’єктивно знижує рівень реалізації загаль­ного механізму соціально-психологічного підвищення ефективності.

Анкетування підтвердило, що серед різних напрямів професійної діяль­ності щодо психологічного забезпечення управлінського процесу важливу роль відіграє пси­хологічне консультування керівників та працівників установ й орг­анізацій щодо тео­рії і практики управління. Впровадження системи пси­хо­лого-управ­лінського кон­сультування передбачає реалізацію теоретичного та прак­тичного етапів (див. ри­сунок). На першому етапі визначаються мета, основ­ні прин­ципи, функції, зав­дан­ня та напрями здійснення практичної кон­суль­тативної роботи з питань управління.

Другий етап передбачає створення в структурі державної установи та орга­нізації психолого-консультаційного підрозділу, визначення основних підходів до про­ведення консультування, а також використання відповідних форм та методів практичної консультативної роботи.

Етапи впровадження системи психолого-управлінського консультування в державні установи та організації

ВИСНОВКИ

У дисертації на емпіричному та теоретичному рівнях досліджено актуаль­не завдання щодо впливу соціально-психологічних умов управлінської діяль­ності в системі державної служби на її ефективність. Отримані у процесі дослі­дження резуль­тати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізо­вані мета і завдання дослідження дають змогу зробити такі висновки.

1. Аналіз вітчизняних та зарубіжних літературних джерел свідчить про ва­ж­ливість комплексного підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби. Це зумовлює необхідність ретельного вивчення умов її здій­с­нення. Важливе місце серед них посідають соціально-психологічні, ті, що пов’язані із соціальними механізмами реалізації управлінського процесу та враху­ванням психологічних аспектів управління. Проте узагальнюючі дослідження цієї проблеми на сьогодні є недостатніми.

2. За результатами аналізу поняття “управління” уточнено поняття “управ­лін­ська діяльність” у системі державної служби. Доведено, що управлінська діяль­ність як складова процесу управління, її суб’єктивний компонент є сукупністю ско­орди­­нованих дій та заходів, що спрямовані на досягнення у межах організації пев­ної мети. Складовими управлінської діяльності є управлінські компоненти, утво­рені управлінськими функціями: базово-управлінський (планування, орга­ні­зація, конт­роль), соціально-психологічний (комунікація, мотивація, керівництво) та власне управ­лінський (прийняття та реалізація управлінських рішень).

3. Визначено, що в системі державної служ­би ефективність управлінської діяльності є соціально-економічною категорією, яка відображає результат здій­снення управлінських дій через максимально мож­ли­ву реа­лізацію керівником у про­фесійній діяльності його особистісного, соціаль­ного та про­фесійного потен­ціа­лів при одночасному задоволенні потреб усіх учас­ників управ­лінських відносин (окремих керівників, працівників, соціальних груп тощо). Ана­ліз зазначеного поняття здійснено у двох напрямах: економічному та со­ціаль­но-пси­­хо­логічному. Остан­ній передбачає врахування показників, що є вті­ленням суб’єк­­тивних особли­востей діяльності державних установ та організацій, роз­­кри­­вають сутність управлін­ської діяльності із соціально-психологічної точки зору. Це дало змогу розглянути ефективність управлінської діяльності як соціально-пси­хологічну.

Під соціально-психологічною ефективністю управління розуміється резуль­тат здійснення управлінських впливів, що базуються на врахуванні соціальних, пси­­­­хологічних, тектологічних, акмеологічних особливостей учасників управлін­сь­ко­го процесу; спрямовані на організацію та підтримання управлінської взаємодії з ме­­тою успішної реалізації функцій та виконання завдань, що стоять перед уста­но­вою чи організацією. Основними рівнями її прояву є рівень соціально-психо­ло­гіч­ної ефективності організації та рівень соціально-психологічної ефективності суб’є­к­­тів управлінського процесу. Відповідно до цього критерії соціально-психо­ло­­гічної ефек­тивності управлінської діяльності систематизовано за двома блоками – орга­ні­за­­ційним (розкривають успішність діяльності установи чи організації як сус­пільної оди­ниці) та особистісним (розкривають ефективність діяльності учас­ни­ків процесу управ­ління).

4. За результатами дослідження визначено умови підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби: економічні, політичні, інформаційні тощо. Провідне місце серед них посідають соціально-пси­хо­ло­гіч­ні, що пов’язані із соціально-психологічними особливостями реалізації управ­ління в державних установах та організаціях. Встановлено, що одним із за­собів підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби є психолого-управлінське консультування.

Реалізація соціально-психологічних умов ефективності управлінської діяль­­ності передбачає застосування комплексу соціально-психологічних ме­тодів, прийо­мів та засобів, спрямованих на оптимізацію управлінської взаємодії шляхом підви­щення дієвості структур управління та активності суб’єктів управ­ління. Результатом впливу зазначених умов є розвиток організації, суб’єк­тів управління, а також раціо­нальне використання ресурсів (фінансових, тех­ніч­них, людських тощо). До со­ціально-психологічних умов підвищення ефек­тив­ності управлінської діяльності належать організаційно-комунікативні, осо­бистісні та проекційні умови реалізації управління.

Організаційно-комунікативні умови підвищення ефективності управ­лін­ської діяльності представлені організаційною структурою управління державної установи чи організації та її комунікативною структурою.

Особистісні умови підвищення ефективності управлінської діяльності ха­рак­те­­ризуються психологічною готовністю керівника до здійснення управління та професійною трансформацією особистості керівника.

Проекційні умови підвищення ефективності управлінської діяльності роз­гля­нуто як процес керівництва, що є суб’єктивним компонентом управ­лінської діяль­ності. Керівництво є проекцією особистості керівника на загальний та соціально-психологічний рівні здійснення управління. Проекційні умови підвищення ефектив­ності управлінської діяльності представлені стилем керів­ництва та індивідуа­лізацією управління.

У поєднанні та організованому впливі на управлінську діяльність со­ціально-пси­хологічні умови визначають рівень її ефективності в цілому та її суб’єктів зокрема, а також детермінують інші аспекти управлінського процесу, наприклад технологічний, адже створюють підґрунтя для їх прояву та реалізації.

5. У системі державної служби психолого-управлінське консультування є дієвим засобом підвищення ефективності управлінської діяльності, що спрямований на на­дання допомоги організаціям та керівним працівникам щодо вдо­ско­налення практики управління та підвищення індивідуальної продук­тивності й ефективності організації.

Запровадження системи психолого-управлінського консультування у систему дер­жавних установ та організацій передбачає реалізацію теоретичного та прак­тичного етапів. Теоретичний етап передбачає визначення мети, основних функцій, принципів, завдань та напрямів здійснення практичної консультативної роботи з питань управління, практичний – створення у структурі державної установи та організації психолого-консультаційного підрозділу, а також реалізацію відпо­відних форм та методів практичної консультаційної роботи.

Результати дисертаційного дослідження дали змогу сформулювати реко­мен­­дації щодо соціально-психологічного підвищення ефективності управ­лінської діяль­ності в державних установах та організаціях:

• ураховувати особливості соціально-психологічних умов реалізації управ­­лінської діяльності в системі державної служби під час формування орга­нізаційної та комунікативної структур управління, добору претендентів на керівні вакантні посади в державних установах та організаціях, кар’єрного просування працівників, їх атестації тощо;
• запровадити в практику діяльності державних установ та організацій систе­­матичне навчання щодо соціально-психологічних основ здійснення управ­ління з метою оволодіння керівниками та працівниками знань про зміст та струк­­туру управ­ління, усвідомлення ролі й значущості соціально-психо­логічних компонентів управ­ління, формування в них умінь та навичок ефек­тивного вирішення психолого-управлінських проблем;
• рекомендувати навчальним закладам системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державно-управлінських кадрів вносити у програми нав­чання (функціональна складова Професійної програми підвищення ква­лі­фі­кації державних службовців V-VІІ категорій, програми тематичних коротко­тер­мінових та постійно діючих семінарів тощо) питання щодо соціально-пси­хо­ло­гічних основ ефективності управлінської діяльності в системі державної служби;
• ввести до організаційної структури державних установ та організацій струк­­­­турний підрозділ (соціально-психологічний, психолого-акмеологічний, пси­хо­лого-консультативний тощо), який би забезпечував виконання практичної пси­хо­­логічної роботи. У разі неможливості останнього надати кадровим під­роз­ді­лам пов­но­ва­ження щодо здійснення психолого-консультаційної діяльності у на­прямі орга­ні­заційного консультування та консультування з питань управ­лін­ня пер­соналом.

У дисертаційному дослідженні не вирішуються всі питання соціально-психо­ло­гіч­ного підвищення ефективності управлінської діяльності в державних установах та організаціях. З урахуванням її складності перспективними є дослі­дження соціально-психологічної ефективності управління як державно-управ­лінської категорії, роз­робка змісту практичної психолого-консультативної допомоги з питань управління, удосконалення механізмів її запровадження.