|
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
КИРИЛОВА Ольга Олексіївна
УДК 130.2:[821.111.09+159.964.2
Стратегії переозначування суб’єкта
(роман Дж.Фаулза “Жінка французького лейтенанта”
у перспективі лаканівського психоаналізу)
Спеціальність 17.00.01 — теорія та історія культури.
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Київ – 2005
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі журналістики факультету систем ів засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету.
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
Демченко Володимир Дмитрович,
Дніпропетровський національний університет,
завідувач кафедри журналістики, декан факультету
систем і засобів масової комунікації, заслужений
журналіст України.
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Шкляр Володимир Іванович
Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, Інститут журналістики
професор кафедри міжнародної журналістики
кандидат філологічних наук, доцент
Слісаренко Ігор Юрійович
Міжрегіональна академія управління персоналом,
віце-президент зі зв’язків з громадськістю.
Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.
Захист відбудеться “10” січня 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ім. М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розіслано “10” грудня 2004 р.
Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради
Доктор філологічних наук, професор Н.М.Сидоренко
Загальна характеристика роботи
Актуальність та доцільність дослідження. Проблематика суб’єкта у філософії початку ХХІ ст. є однією з найбільш актуальних та дискусійних філософських проблем, оскільки надшвидкісна мінливість ідеологічних та світоглядних моделей призвела суб’єкта у двадцятому столітті до втрати таких ознак ідентичності, які вважалися б апріорними й незаперечними. Тому винятково актуальним є звернення до теорій суб’єктивності Жака Лакана, французького філософа й психоаналітика другої половини ХХ століття, погляди якого лягли в основу загальної постструктуралістської концепції “децентрованого суб’єкта”. Ж.Лакан у своєму трактуванні суб’єкта виявив його суперечливість, нетотожність собі й оточенню, яку експлікував категорією розриву, наявною, на його думку, на всіх рівнях людського життя, протиставивши свою концепцію суб’єкта не лише домінантній для класичної європейської філософії декартівській концепції “суб’єкта cogito”, тотожного вольовому актові власної думки й висловлювання, а й запропонованій класичним психоаналізом концепції “суб’єкта desidero” З.Фройда, де суб’єкт ототожнюється із власним несвідомим бажанням.
Останнім часом лаканівська теорія суб’єкта реактуалізується, використовуючись як багатовимірний аналітичний інструмент. Саме Ж.Лакан уперше ототожнив психоаналіз з філософією, відірвавши від клінічної практики.
Незважаючи на велику кількість інтерпретацій теорії Ж.Лакана, спостерігається відчутний брак систематичного упорядкування основних напрямків її дослідження. Здійснення їх порівняльного аналізу й систематизації, зіставлення з ориґінальними працями Лакана дозволяють виділити смислові шари, не заторкнуті дослідниками у роботах французького психоаналітика. Лаканівський метод є одним з найбільш вживаних психоаналітичних методів інтерпретації у світовій культурології. Більшість західних досліджень спираються на усталену парадигму застосування лаканівських теорій; основні осередки вивчення лаканівського психоаналізу знаходяться у Франції (А.Бадью, К.Клеман, С.Леклер, Ж.-А.Міллер, М.Сафуен), Великій Британії (М.Боуї, С.Кей, Д.Мейсі, М.Саруп, Дж.Форрестер), США (Ж.Айєрза, А.Джонстон, Дж.Копжек, Б.Фінк). У Росії серед найґрунтовніших можна назвати праці Н.Автономової, В.Мазіна, Г.Рогоняна, В.Руднєва, О.Суслової, М.Титової, О.Черноглазова та ін.
Серед праць українських вчених, використаних у дослідженні, слід виділити декілька магістральних напрямків. Насамперед це роботи, які стосуються загальної проблематики психоаналізу в сферах філософії (В.Менжулін, О.Шевченко), естетики (Л.Левчук, О.Оніщенко), літературознавства (Н.Зборовська, С.Павличко), практичного психоаналізу (С.Уварова, Н.Хамітов). Окремо слід виділити нечисленні праці, які використовують саме психоаналіз Лакана для інтерпретації соціальних та культурних явищ (І.Жеребкіна, М.Собуцький). Також теоретико-методологічна позиція дослідження значною мірою скорегована роботами українських філософів, естетиків, літературознавців, які торкаються теоретичних проблем постмодернізму (Т.Гуменюк, Ю.Джулай, В.Личковах, О.Пахльовська, М.Попович, М.Савельєва, Д.Скальська).
З метою адекватного відображення та ілюстрування теоретичних положень матеріалом дослідження обрано роман британського письменника постмодерністського напрямку Дж.Фаулза “Жінка Французького Лейтенанта” (1969). Творчість Дж.Фаулза грунтовно досліджувалася як на Заході (Р.Ч.Браун, М.Маґалі, Е.Мак-Деніел, К.Мак-Суїні, Дж.Лавдей, Ч.Страґґс), так і в Україні (Н.Жлуктенко, С.Павличко, Л.Романчук) та Росії (Н.Бушманова, О.Долінін, Т.Красавченко, В.Тимофєєв), проте роман “Жінка французького лейтенанта” не розглядався окремо як культурологічний феномен.
Актуальність здійсненого дослідження полягає у створенні самостійної концепції стратегій переозначування суб’єкта на підставі проінтерпретованого тексту Фаулза. З лаканівської теорії означування суб’єкта виведено теорію переозначування, що трактується як багатоетапна креативна конструкція, яка дозволяє суб’єктові позбутися його екзистенційної травми. Окрім того, запропоновано альтернативне, нефеміністичне трактування ґенези жіночого суб’єкта і текстове відображення стратегій його життєтворчості.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження органічно поєднаний з комплексною науковою темою кафедри культурології Національного університету “Києво-Могилянська Академія” “Моделі світу в цивілізаційному розвитку людства”.
Об’єкт дослідження – роман Дж.Фаулза “Жінка французького лейтенанта” як текст, що ілюструє основні положення лаканівського психоаналізу щодо проблеми суб’єкта.
Предмет дослідження – стратегії переозначування суб’єкта як форми культурної поведінки, що дають суб’єктові можливість подолати фундаментальну травму за допомогою креативних актів життєтворчості; описана в романі Фаулза стратегія, названа у роботі “модель Французького Лейтенанта”, як приклад стратегій переозначування суб’єкта.
Мета дисертаційної роботи – сформулювати концепцію переозначування суб’єкта на підставі аналізу праць Ж.Лакана (зокрема, описаного у них зв’язку суб’єкта з означником) та інтерпретації роману Дж.Фаулза “Жінка французького лейтенанта”. Поставлена мета визначила наступні завдання дослідження:
проаналізувати та систематизувати основні напрямки досліджень, які ведуться на базі лаканівського психоаналізу;
прослідкувати закономірність процесу означування в теорії Лакана через його поняття “рухливого означника” й “означувального ланцюжка”;
виробити новий підхід до розгляду творчості Джона Фаулза, який визначається через лаканівську психоаналітичну інтерпретацію;
дослідити поведінкову модель з роману Фаулза в контексті означування;
суттєво уточнити практичні конструкції сучасного психоаналізу, зокрема, схему переносу або трансферу; переглянути результативність творення тексту в контексті психоаналізу;
розробити поняття “переозначування” в лаканівському аспекті, послуговуючись моделлю, описаною в романі Дж.Фаулза;
визначити послідовність та умови реалізації стратегій переозначування.
Методологічною основою дослідження є міждисциплінарний науковий підхід, що є найбільш вживаним у культурологічних дослідженнях. У дисертації застосовано цілий ряд сучасних методів гуманітарної науки, серед яких основні: культурологічний метод дослідження ідентичності суб’єкта в контексті певної культури та моделювання поведінкових стратегій; психоаналітичний метод інтерпретації літературного наративу; семантичний метод визначення співвідношень між означниками – означуваними; герменевтичний метод тлумачення літературного тексту. У роботі використано загальнонаукові принципи систематизації досліджуваної проблеми. До дисертаційної роботи залучено розробки зарубіжних та українських вчених, які стосуються досліджень поставленої проблеми у галузях філософії, психоаналізу, культурології, літературознавства, мистецтвознавства, соціології тощо.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на підставі психоаналізу Жака Лакана та через розгляд моделі, описаної в романі Дж.Фаулза, розроблено самостійну концепцію стратегій переозначування. Шляхом дослідження художніх текстів виявлено, що стратегії переозначування суб’єкта є унікальними й контекстуальними, та визначено роль суб’єкта у переозначуванні як активну й креативну. У дисертації обгрунтовано низку положень, що конкретизують наукову новизну отриманих результатів:
запропоновано системний розподіл досліджень теорії Ж.Лакана на два основних напрямки: “психоаналітично-пуристський” та “соціологізований”;
послідовно визначено зв’язок суб’єкта з означником у теорії Лакана: суб’єкт детермінований нестабільним, “рухливим” означником (його рух Лакан проілюстрував схемою “означувального ланцюжка”, визначивши момент зупинки руху значень терміном “точка схоплення”). На цій підставі сформульовано нові типи суб’єктних означувань: “додаткове означування” – створення означникової надбудови над апріорним означником, “присвійна ідентичність” – самоідентифікація через приналежність символічній особі “Великого Іншого” (термін Ж.Лакана) та інші;
розглянуто й систематизовано основні напрямки розгляду творчості Дж.Фаулза та виявлено в них спільну “етичну парадигму”; запропоновано альтернативний підхід до розгляду творчості Фаулза крізь схеми лаканівського психоаналізу;
виведено поняття “комплексу Французького Лейтенанта” як поведінково-культурної моделі, що базується на ідентифікації суб’єкта з травмою;
переосмислена у постмодерному ключі схема трансферу в концепції Жака Лакана; у цій схемі виділено компоненту текстуального, штучного, репрезентовану через введення поняття “трансферентного тексту”, внаслідок чого трансфер виводиться поза межі психоаналізу та стає предметом мистецтва;
розроблено поняття “переозначування” як радикальної зміни означника суб’єкта, що не підлягає семантичній фіксації (або, у лаканівських термінах, “точці схоплення”) та відкриває перманентний доступ до місця вільної циркуляції означників;
визначені етапи процесу переозначування за Лаканом: творення фіктивного означника-маркера, що сприяє відчуженню початкового означника, зміщення “точки схоплення” на Іншого, незворотність процесу переозначування;
сформульоване поняття “простору переозначування” – місця вільного руху означників без семантичної прив’язки в якості базової умови переозначування.
Теоретичне та практичне значення дослідження. У дисертації розроблено концепцію переозначування, виведену з психоаналізу Ж.Лакана, на матеріалі роману Дж.Фаулза, яка може застосовуватись фахівцями у подальших культурологічних та філософських дослідженнях як самостійна теорія. Матеріали і висновки дослідження можуть бути використані при підготовці лекційних курсів з культурології, філософії, психоаналізу, для написання підручників та посібників, а також слугувати науковою базою для подальшої дослідницької роботи з проблематики лаканівського психоаналізу. Окремі висновки та положення можуть бути застосовані в роботі психоаналітиків, зокрема, лаканівського напрямку.
Апробація дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження доповідалися на щорічних наукових конференціях “Дні науки в НаУКМА” у 2002, 2003, 2004, 2005 рр. (Київ, Національний університет “Києво-Могилянська Академія”), на міжнародній конференції Британської асоціації славістичних та східноєвропейських студій “BASEES” (Кембрідж, Велика Британія, 2003) та на всеукраїнській конференції “Світ у ситуації постмодерну: занепад культури чи зміна парадигм?” (Київ, МАУП, 2004). Основні ідеї й положення відображено у 9 публікаціях, з них 5 фахових.
Структура роботи зумовлена її метою і дослідницькими завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (12 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг становить 190 сторінок. Основний текст дисертації складає 175 сторінок, крім того – список використаних джерел із 210 позицій.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовано актуальність, сформульовані мета й завдання дослідження. Викладено основні наукові і практичні результати, а також положення, що складають наукову новизну дисертаційної роботи.
Перший розділ – “Огляд досліджень за темами: психоаналіз Жака Лакана, проблематика переозначування, романістика Джона Фаулза” – складається з трьох підрозділів, у яких визначено метод і матеріал дослідження, а також його концепцію. Основним методом є психоаналіз Жака Лакана. Матеріалом дослідження є романістика сучасного британського письменника Джона Фаулза, зокрема, твір “Жінка французького лейтенанта” (1969). Матеріал та метод дослідження поєднано завдяки базовій концепції переозначування суб’єкта – нововведення, виведеного з теоретичних положень Лакана на прикладі поведінкової моделі, описаної у романі Фаулза.
У підрозділі 1.1. – “Метод Жака Лакана та його інтерпретації” – розглянуто специфіку лаканівського методу (що суттєво відрізняється від “традиційного” психоаналізу своїм філософським спрямуванням) та його інтерпретативні парадигми, що існують в США, Західній та Східній Європі, Росії та Україні. Від початку наголошується цінність лаканівського методу для філософії, оскільки Ж.Лакан найпослідовніше звільнив психоаналіз від біологічних пріоритетів та переніс його до гуманітарної площини. Проаналізовано ґенеалогію теорії Ж.Лакана, сформованої на базі семіології (Ф. де Соссюр), лінгвістики (Е.Бенвеніст, Р.Якобсон), структурної антропології (К.Леві-Строс), елементів німецького ідеалізму (Г.В.Ф.Геґель), психоаналізу (З.Фройд), мистецтва сюрреалізму (Ж.Батай, С.Далі, Ж.Жене) та ряду інших компонентів. Оскільки лаканівська міждисциплінарна “наука про суб’єкта” не може, як зауважив російський дослідник Лакана О.Мерзляков, мати “абсолютного незмінного об’єкта”, то метод Ж.Лакана відзначається динамічністю та свободою від доґм, як це проілюстровано свідченнями біографів Лакана К.Клеман, Е.Рудінеско, Д.Мейсі та філософа Ж.Дерріди.
Огляд досліджень за Лаканом, здійснених на Заході від 1980-х рр. до теперішнього часу, розподілено в роботі на дві категорії: “психоаналітично-пуристський” (західноєвропейський) та “соціологізований” (східноєвропейський) напрямки. До першої категорії належать дослідники з Франції (А.Бадью, Ф.Дольто, К.Клеман, С.Леклер, Е.Лоран, Ж.-А.Міллер, М.Сафуен та ін.), Великої Британії (Б.Бенвенуто, М.Боуї, С.Кей, Д.Мейсі, М.Саруп, Дж.Форрестер та ін.), США (Ж.Айєрза, А.Джонстон, Б.Фінк та ін.). Другий напрямок найяскравіше представлений словенською (м.Любляна) школою психоаналізу (М.Долар, С.Жижек, А.Жупанчич, Р.Салецл та ін.). Також розглянуто інтерпретації Ж.Лакана у теоріях основних представників французького постструктуралізму Ж.Дельоза, Ж.Дерріди, Ю.Крістєвої.
Дослідження теорії Лакана так само проводилися у пострадянському гуманітарному просторі, переважно у Росії. Аналіз російських публікацій від 1980-х рр. до теперішнього часу виявив їхню ґрунтовність та певну консервативність, пов’язану з тим, що до поля зору більшості дослідників потрапили переважно ранні твори Лакана. Тут доречно назвати роботи Н.Автономової, О.Бушмакіної, С.Долгопольського, В.Софронова, В.Руднєва, О.Суслової, М.Титової, О.Черноглазова. Праці дослідників, які торкаються безпосередньо проблематики означування, написані переважно у лінгвістичному ключі (Н.Вороніна, І.Ільїн, В.Колотаєв, М.Смагіна, Т.Шведчикова). Огляд літератури виявив, що в Україні психоаналіз Лакана використовується здебільшого як допоміжний інструмент аналізу у різних сферах гуманітарної науки: літературознавство (В.Агеєва, С.Яковенко), кінознавство (М.Собуцький), ґендерні студії (І.Жеребкіна) та ін. Окремо звернено увагу на феміністичні версії трактувань Лакана (Дж.Батлер, Л.Іріґарай, Дж.Копжек, М.Монтреле, Р.Салецл; в Україні – І.Жеребкіна та Харківський центр тендерних досліджень), найвідоміші у вітчизняному гуманітарному просторі. Разом із тим згадано ґрунтовні дослідження, які ведуться в Україні з психоаналізу Фройда (Л.Левчук, С.Уварова), Юнґа (В.Менжулін), а також розвивають авторські психоаналітичні концепції (Н.Хамітов).
У підрозділі 1.2. – “Проблематика переозначування” – сформульовано основні сфери вжитку поняття “переозначування” (політично-владні стратегії, піар-технології, мистецтво концептуалізму) та виявлено необхідність протиставити цим маніпулятивним версіям стратегію переозначування, вироблену самим суб’єктом як засіб культурного спротиву. Психоаналіз Лакана обрано для розробки поняття переозначування тому, що він пропонує визначення суб’єкта за допомогою “рухливого означника”. При цьому ні Лакан, ні його дослідники не сформулювали поняття “переозначування суб’єкта”, яке відкриває нові можливості формування стратегій суб’єкта.
У підрозділі 1.3. – “Творчість Джона Фаулза: філософський та психоаналітичний аспекти” – розглянуто основні дослідження творчості Дж.Фаулза та запропоновано альтернативний спосіб інтерпретації його текстів.
Загальноприйняту парадигму рецепції Фаулза у літературознавстві визначено як “етичну”. Цю парадигму підтримують як західні дослідники (Р.Ч.Браун, М.Маґалі, Е.Мак-Деніел, Ч.Страґґс – США; К.Мак-Суїні, Дж.Лавдей – Велика Британія), так і вітчизняні, роботи яких класифіковано за чотирма основними категоріями: 1) літературознавчі статті (Н.Жлуктенко, С.Ватченко, О.Максютенко, С.Павличко, Л.Романчук – Україна; О.Долінін, І.Замете, Т.Красавченко, В.Трофєєв, В.Тимофєєв – Росія); 2) оглядові енциклопедичні статті (А.Єлистратова, В.Івашева, В.Кулагіна-Ярцева, Н.Мікеладзе); 3) огляди літератури постмодернізму (В.Куріцин, І.Ільїн, В.Махлін, В.Пєлєвін); 4) дисертаційні дослідження (І.Кабанова, В.Фрейбергс, О.Сачик).
Дослідники визначають Дж.Фаулза як постмодерніста винятково завдяки використанню ним певних технічних прийомів: інтертекстуальне цитування, гра з роллю автора (Н.Мікеладзе), застосування анаґрам в іменах персонажів (Л.Романчук), жанр псевдодокументу (І.Рєпіна), введення міфологічних персонажів (О.Долінін) і т.ін., тоді як у філософському аспекті незмінно відзначають зв’язок Фаулза з парадигмами екзистенціалізму й марксизму, з окремими ідеями Ф.Ніцше, Г.Гадамера (С.Павличко), Ж.-П.Сартра (Н.Бушманова). Проте не менш важливим є зв’язок Фаулза з іншими течіями французької гуманітаристики: філософією постструктуралізму (Р.Барт, Ю.Крістєва, Ж.Лакан) і деконструктивізму (Ж.-Ф.Ліотар, Ж.Дерріда), антропологічними реконструкціями IV покоління “школи анналів” (Ж.-К.Шміт, Р.Шартьє), а постмодерним здобутком його творчості виступає опис ориґінальних моделей життєтворчості його героїв.
Відповідно, наведено аргументи на користь психоаналітичної цінності твору Дж.Фаулза та відповідність теоретичним положенням філософії Ж.Лакана. Зокрема, роман ілюструє лаканівські тези про неможливість означування “Жінки”, фундаментальне неіснування Трансцендентального Означника, динаміку трансферу й любові у міжособистісних стосунках тощо. Описана Дж.Фаулзом поведінкова стратегія героїні роману – це послідовно вибудована стратегія переозначування.
Другий розділ – “Лаканівський суб’єкт та способи його означування” – складається з чотирьох підрозділів та розглядає “мистецьке” творення штучного означника суб’єкта відповідно до лаканівських понять.
У підрозділі 2.1 – “Зв’язок суб’єкта з означником у лаканівському психоаналізі” – сформульовано лаканівську концепцію суб’єкта та визначено зв’язок суб’єкта з означником. У цій концепції основними версіями суб’єкта є: “суб’єкт бажання”, “суб’єкт розриву”, “суб’єкт означника”, “суб’єкт нестачі”, “суб’єкт несвідомого”. Поняття “суб’єкт означника” сформульоване Ж.Лаканом у тезі: “Суб’єкт визначається означником, який є первинним щодо нього”. Наведено додаткові, маловивчені першоджерела лаканівської концепції “суб’єкта означника”, яку дослідники схильні виводити винятково із лінгвістичної моделі Ф. де Соссюра (лишаючи поза увагою її стосунок до виміру суб’єктивності): 1) “Тлумачення сновидінь” З.Фройда, де вперше, на думку Лакана, з’явився прообраз поняття “означник”, через який говорить несвідоме суб’єкта; 2) “Структурна антропологія” К.Леві-Строса, де виникнення означників пов’язано з бінарною опозицією “чоловіче – жіноче”. Суб’єкт Лакана функціонує передусім у полі циркуляції означників, які виступають водночас соціальними маркерами й виразниками прихованого, індивідуального в його психічному житті.
Наведено основні характеристики означника в теорії Ж.Лакана, який є рухливим та має траєкторію мінливості, названу “означувальним ланцюжком”, схему якого Ж.Лакан виклав у праці “Спростування суб’єкта й діалектика бажання у несвідомому Фройда” (1960). За цією схемою вільне ковзання значень припиняється у “точці схоплення” (“point de capiton”), що зупиняє рух означників. Два основних питання, поставлених до цієї схеми: 1) логіка чергування означників в “означувальному ланцюжку”; 2) можливість уникнення “точки схоплення”. Зроблено спробу вирішити ці питання за допомогою теорій Ж.Дельоза про “означувальні – означувані серії” та “шизопростір” як сферу вільного циркулювання значень.
За Лаканом, умовою суб’єктивації є концепція розриву в суб’єкті (“béance”, “rupture”). Це поняття виводиться від “розлому” (“Spaltung”) у теорії “сприйняття – свідомості” З.Фройда. Ж.Лакан стверджував, що розрив у суб’єкті формується на так званій “стадії дзеркала” (від 6- до 18-місяців), коли дитина починає розрізняти своє відображення у дзеркалі та відчуває невідповідність цього “ідеального образу” своєму тілу, моторика якого ще недостатньо розвинута.
Загальну концепцію “суб’єкта розриву” конкретизовано щодо жіночого суб’єкта, описаного як “суб’єкт подвійного розриву”: по-перше, апріорного фундаментального розриву, по-друге, “специфічно жіночого” розриву між власним відчуттям нестачі та штучним конструктом “ідеальної фемінності”, якого, за Лаканом, не існує в принципі. В цьому аспекті розглянуто роман “Жінка французького лейтенанта” та відзначено недоречність закидів щодо феміністичного підтексту роману.
У підрозділі 2.2 – “Реальність вікторіанської культури у романі Дж.Фаулза” – проаналізовано версію вікторіанської культури, запропоновану в романі Фаулза, в якості “культури тотальної обсесії” (С.Жижек), основною дискурсивною практикою якої є “невротичний дискурс” (В.Руднєв). Обрана Дж.Фаулзом для культурологічної реконструкції в романі культура вікторіанської епохи створює адекватні передумови для демонстрації лаканівського “суб’єкта розриву”, оскільки характеризується травматичним дисбалансом нестачі й надлишку, бажання й заборони, між якими пролягає “фундаментальний розрив”, отже, являє собою приклад “асиметричної культурної реальності”. У ній наявна ситуація “пригнічення материнським Супер-Его”, за визначенням С.Жижека (персоніфікація Супер-Его у романі – сувора вдова місіс Поултні). Це пригнічення марковане у тексті як означниками кастрації: “сад людських капканів”, “ножиці Ернестіни”, “сцена гоління”, так і “зяяннями з-під означників”, що розглядаються як посткастраційні плями.
Візуальна топологія наративу Фаулза проінтерпретована через лаканівське поняття “Погляду”. Всюдисущий загрозливий “Погляд” як вияв скопічного драйву розкритий Лаканом в XI семінарі “Чотири базових поняття психоаналізу” й походить з візуальної феноменології М.Мерло-Понті та мистецтва сюрреалізму. Лаканівський “Погляд” у скопічному вимірі роману Фаулза виявляється через: 1) позиціонування його як загрозливої сліпої плями; 2) риторику наглядання, шпигунства, вуайєризму; 3) самоідентифікацію автора роману з носієм всепроникного трасцендентального Погляду.
Фаулз у романі “Жінка французького лейтенанта” інтерпретує вікторіанську культуру як форму тоталітарного жіночого дискурсу, що послуговується вимогою пристойності. Всі версії жіночого дискурсу в рамках вікторіанського (із марґінальними включно) створюють спільну стратегію пригноблення чоловічого дискурсу (який зокрема виявляється у “постмодерністських” монологах автора, що деконструюють дискурс традиційного вікторіанського роману).
У підрозділі 2.3 – “Означування травми” – розглянуто психологічний досвід головної героїні роману Сари Вудраф крізь призму лаканівської концепції зв’язку суб’єкта з означником та розривом. Інтерпретуючи теорію Лакана: коли означник суб’єкта не сприймається ним як адекватний його індивідуальності, має в собі соціальну й психічну невідповідність, відбувається самоідентифікація суб’єкта з нестачею. Негативна модальність буття Сари Вудраф зумовлена невідповідністю її означника (доньки фермера) її ж ідентифікаційним орієнтирам (передумови цієї невідповідності закладені у родинній історії: божевілля батька, який намарне намагався ідентифікувати себе зі шляхтою). Перехід до якісно іншого стану шляхом здійснення знакового травматичного акту розглянуто крізь призму концепції лімінальності антрополога В.Тернера, згідно з якою перед тим, як піднятися на вищий суспільний щабель, індивіди у примітивних суспільствах переживають стан лімінальності, що характеризується приниженням, тимчасовим випаданням із соціальної ієрархії. Відповідно, Сара Вудраф залишає затишне місце гувернантки під приводом невдалого роману із заїжджим морським офіцером Варґенном (тут і далі – Французький Лейтенант) й влаштовується компаньйонкою у дім суворої вдови на правах напівбожевільної, яка спокутує гріх. Фактично, вона здійснює не акт перелюбу, а акт означування, який дозволяє оточенню маркувати її інвективним означником “Жінка Французького Лейтенанта”, де слово “жінка” (“woman”) вжите як евфемізм.
Спосіб конструювання дискурсу Сари Вудраф визначено як істеричний з двох причин: 1) за подібністю до мови пацієнта психоаналітичного сеансу, що містить в собі запит про допомогу; 2) за типологією запиту, коли суб’єкт звертається до “Суб’єкта-Зобов’язаного-Знати” з проханням дати йому “справжній” втрачений ним означник, тим самим створюючи умови для психоаналітичної комунікації. Означник “Жінка Французького Лейтенанта” тут виконує допоміжну функцію, оскільки це – яскраво виражений елемент негативного, від якого Суб’єкт-Зобов’язаний-Знати має звільнити суб’єкта (у відповідності до схеми переозначування, запропонованої Дж.Батлер).
У підрозділі 2.4 –““Присвійне” означування суб’єкта: “Жінка Французького Лейтенанта”” – проаналізовано семантичний тричлен “Жінка Французького Лейтенанта” (“The French Lieutenant’s Woman”) в якості свідомо обраної “точки схоплення”, яка не зупиняє вільний рух означників, а стимулює його, сформульовано сиґніфікативну стратегію приналежності, коли суб’єкт маркує себе через присвоєння Іншим (її показав Лакан в XI семінарі “Чотири базових поняття психоаналізу”). В семінарі ХХ “Encore” Лакан проголосив: “Жінка не означується”. Означник жінки може реалізуватись лише через присвійну частку “of” (франц. – “de”) у приналежності батькові чи шлюбному чоловікові, проте Жінка не може бути означеною через визначений артикль “the” (франц. – “la”) й, відповідно, “не існує” як абсолютне поняття “La Femme” (“The Woman”). “Присвійна ідентичність” героїнь Фаулза реалізувалася у моделі стосунків “Просперо – Міранда”, запозиченої з п’єси В.Шекспіра “Буря” (в романах “Волхв”: Кончіс – Лілія-Жюлі, “Вежа з чорного дерева”: Бреслі – Діана та ін). Проте у “Жінці французького лейтенанта” присвійна ідентичність є продуктом чистого означування і реалізується через фіктивну приналежність до абсолютного Іншого, якого не існує.
Розкрито сенс лінгвістичної конструкції “Французький Лейтенант”, що виступає в ролі відсутнього Великого Іншого. Означник “французький” маркує приналежність до табуйованої території роману (Франції, яка переживала у той самий час розквіт натуралізму) і є означником “Іншості” (“Autresse”) в умовах вікторіанської Англії 1860-х рр. Означник “лейтенант” має дві основні сиґніфікативні функції: 1) статус військового маркує його в якості “надчоловічого” начала; 2) узаконюється його відсутність як персонажа роману: він, у термінах Лакана, нічого не репрезентує, а “займає місце репрезентації” – “tenant-lieu de la répresentation”, що прояснює етимологію слова “лейтенант” (“le lieutenant”) як “той, хто тримає місце”.
Другий компонент означувальної конструкції – слово “жінка” символізує неможливу ідентифікацію з Жінкою (“La” Femme; “The” (French Lieutenant’s) Woman). Інший роману, ознаки якого підлягають винищенню, це – “ Жінка, що отримує насолоду” - “Femme-qui-jouit” (оскільки цій темі присвячено XX семінар Лакана “Encore”, її названо “Жінкою Encore”). Насолода (“jouissance”) у філософській системі Лакана водночас знищує структури означників і створює умови для їх новотворення; з “jouissance” виникає “jouis-sense”, “sens-joui” (насолода-смисл), а “тіло jouissance” визначається як “означувальний дискурс” (М.Давід-Менар).
Третій розділ – “Стратегії переозначування суб’єкта під психоаналітичним кутом зору” – складається з п’яти підрозділів та формулює концепцію стратегії переозначування на основі роману “Жінка французького лейтенанта”.
У підрозділі 3.1. – “Концепція переозначування” – теоретичний механізм переозначування обгрунтовано тезами психоаналізу Лакана. Розглянуто поняття “суб’єкт означника” у відриві від означуваних, узурпацію яких здійснює соціум. Приклад “істоти чистого означника” – Робінзон з парадоксу К.Леві-Строса в інтерпретації Ж.Дельоза: на безлюдному острові він скрупульозно відтворює беззмістовні структури означників. У V семінарі “Утворення несвідомого” Лакан відзначив несинхронність означуваного, що “з’являється з деяким запізненням після означника чи не з’являється взагалі”. “Суб’єкт чистого означника” існує в режимі потенційного переозначування, бо від означуваних не залежить.
Незворотність – основна характеристика, що відрізняє переозначування від руху означників в означувальному ланцюжку. Прикладом є переозначування листа у новелі Е.По “Вкрадений лист”, проінтерпретованій Лаканом у ІІ семінарі ““Я” у теорії Фройда й у техніці психоаналізу”: 1) доки лист належить королеві, він є означником почуття; 2) коли лист потрапляє до міністра, він стає означником влади й загрози; 3) переданий до офіційних інстанцій, лист набуває властивості “відкритого означника”, значення якого нефіксоване. Ритмічна модальність суб’єкта, травмованого “порожнім означником”, визначається через зворотність або незворотність переозначування. Реально травматичним для суб’єкта є невизначений означник (означникове зяяння), який утруднює ритм його існування. Тому дієвим для нього може бути винятково незворотне переозначування, мета якого – знищити цей “порожній означник”, причину травми.
Важливим фактором у переозначуванні суб’єкта є функція місця: потрапляючи до іншого простору, суб’єкт отримує можливість переструктурування системи означників. Паралельно із цим визначається альтернативний “простір переозначування”, у якому означники не мають жорсткої структури, а переструктуровуються вільно – досягнення цього простору є основним завданням суб’єкта, який прагне уникнення “точки схоплення”.
Підрозділ 3.2. – “Функція любові й трансферу в ситуації переозначування” – присвячений формулюванню стратегії переозначування у вимірі інтерсуб’єктивності. Якщо перший етап стратегії Сари Вудраф передбачав позбавлення апріорного означника та створення нового – “Жінка Французького Лейтенанта”, то другий передбачає залучення через психологічний контакт “Суб’єкта-Зобов’язаного-Знати”, в ролі якого виступає аристократ Чарлз Смітсон, що гостює в містечку у родичів своєї нареченої. Основні ознаки, за якими саме він обраний на цю роль: 1) надлишок в означнику (аристократичне походження); 2) статус вченого (палеонтолог-аматор), що корелює з символічним статусом Суб’єкта-Зобов’язаного-Знати; 3) внутрішня психологічна незбалансованість, одна з причин якої – тривала абстиненція у зв’язку з заручинами. Основний ґарант комунікації між Сарою й Чарлзом визначено через лаканівське поняття “об’єкт маленьке а” – “об’єкт – причина бажання Іншого”, яким виступає екстериоризація її травми в образі Французького Лейтенанта. “Об’єкт а”, згідно з визначенням Лакана, робить можливою комунікацію між джентльменом та жінкою з нижчих верств, які не перетинаються у соціальній площині, екранує від Чарлза істинний намір Сари та фокусує на собі бажання у їхніх стосунках.
Відповідно, у психоаналітичних термінах лаканівське формулювання трансферу як емоційної задіяності аналітика у суб’єктивності пацієнта застосовано до любовної колізії героїв “Жінки Французького Лейтенанта”, яка базується насамперед на запиті про психологічну допомогу та ідентифікації героїні з власним стражданням (її другий означник-прізвисько – “Трагедія”). Вимога, щоб протаґоніст вислухав її історію, має на меті подальшу інтроекцію і контр-трансфер, у якому він позиціонується як психоаналітик. Ж.Лакан у семінарі VII “Трансфер” та семінарі XI “Чотири базових поняття психоаналізу” зазначав, що трансфер – це реалізація любові на рівні “чистого означування”.
У підрозділі 3.3. – “Просторове й текстуальне у “моделі Французького Лейтенанта”” проілюстровано вербальний та візуальний принципи створення експозиції у саморепрезентації суб’єкта відповідно до лаканівської схеми “омани зору” (“trompe l’oeil”) в ментальній перспективі.
У вербальному (текстуальному) аспекті обґрунтовано поняття “трансферентного тексту”, коли сповідь пропонується як цілісний обміркований текст, мета якого – викликати контр-трансфер, а не пережити катарсис (на відміну від методу “talking cure”, обґрунтованого З.Фройдом та Й.Брейєром). При цьому психоаналітичний акт підмінюється мистецьким.
У скопічному аспекті описано принцип створення візуального образу Сари Вудраф: 1) у дальній перспективі образ жінки на морському валу вписується у міфологічний канон “Аріадна покинута” (Н.Бушманова); 2) у ближній перспективі її зовнішність характеризується через елементи знаковості: “мілітарні” деталі одягу, що відсилають до семантичного елемента “Лейтенант”, та “іноземні” риси жіночої вроди, що відсилають до семантичного елемента “Французький”. Дбайливо створена візуальна експозиція, у якій сприймає її Чарлз, разом з вербальною експозицією (чутки, плітки), створює “інфляцію її особистої мови”.
Візуальний і текстуальний аспекти образу Сари Вудраф схарактеризовано через лаканівську теорію “ероґенності”, яка визначається близькістю до певної межі (за Лаканом, “ероґенна зона представляє собою результат розриву, якому сприяє анатомічна риска прикордонної області (marge) або краю”): вона постає на краю прірви як у буквальному розумінні – над морським урвищем, так і в метафоричному – на краю прірви гріха (“Якщо я поїду до Лондона, я знаю, чим там стану”) та божевілля (“Я ще не збожеволіла. Але збожеволію, коли мені не допоможуть”). Ці аспекти є компонентами індивідуального міфотворення.
У підрозділі 3.4. “Стратегія трансферентного інтерактиву” розглянуто стосунки героїв Фаулза на рівні “чистого означування” через лаканівську формулу вивільнення суб’єкта від власного розриву шляхом створення розриву у Великому Іншому, що позначається формулою S<>А (де “S” означує суб’єкта (sujet), а перекреслене “А” – Іншого (Autre) “Суб’єкт-Зобов’язаний-Знати” виявляється впійманим означниками трансферентного тексту героїні, які стають для нього, у термінах Лакана, “зяяннями, крізь які промовляє Реальне”.
Розглянуто особливості взаємодії героїв Фаулза у процесі трансферу. Техніку позитивного переконання, якою послуговується Чарлз, визначено як психоаналітичну техніку представників коґнітивної терапії, яку Лакан називав хибною. Фаулз вказує на момент контр-трансферу, коли з відстороненого спостерігача Чарлз перетворюється на емоційно задіяного учасника психічного життя героїні, тобто, відбувається перетворення “Я пацієнта” на “Я аналітика” (О.Черноглазов). Ж.Лакан наполягав на такому трактуванні завершальної фази психоаналітичного трансферу, у якому психоаналітик стає “жертвою” несвідомого пацієнта, в результаті чого відбувається символічне “знищення” аналітика. У контексті досліджуваного означувального процесу показано, як “точка схоплення”, якої прагне уникнути суб’єкт при переозначуванні, зміщується на імпровізованого аналітика – Чарлза. При цьому переозначується апріорна ситуація розподілу ролей, оскільки “Жінка Французького Лейтенанта” перестає бути жертвою обставин. Навпаки, агресія у цій ситуації спрямована проти Чарлза. У тексті Фаулза перераховано всі ознаки символічної кастрації, у фокусі дії яких опинився Чарлз, що розірвав заручини, втратив маєтність та змушений був покинути Англію. Отже, “перекреслення Іншого” допомагає відновити повноту означника суб’єкта й відбувається за принципом лаканівського “кінця трансферу”, коли психоаналітик “знищується”, тобто, перестає існувати в якості Суб’єкта-Зобов’язаного-Знати; при цьому особистість його деформується.
У підрозділі 3.5. “Результат переозначування” обгрунтовано ефективність переозначування як в романі Фаулза, так і в ширшому філософському розумінні; відзначено унікальність та варіативність його моделей, незліченну кількість модифікацій. Описано результат конкретної стратегії переозначування героїні роману Фаулза, отриманий за рахунок досягнення як нового означника-імені (“місіс Рафвуд” – анаграма її справжнього прізвища, що має додаткове семантичне навантаження: “Woodruff” – дика рослина ясменник, “Roughwood” – міцний ліс), так і віднайдення “простору вільних означників”, яким виявляється у даному випадку мистецьке середовище – дім братства прерафаелітів. Водночас, стабілізація структури означників блокує подальшу можливість переозначування. Констатовано відсутність “ідеального” художнього тексту, де був би описаний простір переозначування “поза сіткою означників”, прообразом котрого у філософії міг би виступити “шизопростір” Ж.Дельоза.
У висновках дисертації сформульовані основні результати дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. Проведений аналіз дослідженості проблеми означування суб’єкта за Лаканом показав недостатність її вивчення. Тому експериментальне виведення концепції переозначування суб’єкта з лаканівської теорії рухливих означників важливе й актуальне. Поняття “переозначування” повернуто до сфери психоаналізу, оскільки воно застосовувалося у політологічних, соціологічних, мистецтвознавчих дослідженнях в якості владного маніпулювання соціокультурними знаками. У дисертації сформульовано поняття “стратегії переозначування суб’єкта” як креативного феномену життєтворчості. Стратегія переозначування дорівнюється до лаканівського поняття “соціального шедевру” – творення життєвої ситуації із символічною метою і культурним підтекстом.
Показано, що текст Дж.Фаулза “Жінка французького лейтенанта” у багатьох аспектах є ідеальною моделлю застосування лаканівських концептів. Комплекс дій головної героїні роману Сари Вудраф виступає як стратегія переозначування, тобто, стратегія радикальної зміни означника – з випадкового на “автентичний”.
У процесі переозначування суб’єкта виявлено важливість функції місця: умовами переозначування виступають зміна суб’єктом місця перебування та творення адекватного місця для саморепрезентації, яке передбачає відповідну візуальну та вербальну експозицію. Запропоновано постмодерністську версію функції творення психоаналітичного тексту у “соціальному шедеврі”, для чого введено поняття “трансферентний текст”, мета якого – асиміляція реципієнтом суб’єктивності репрезентанта тексту (на противагу усталеному поняттю “talking cure” – “лікування через проговорення”, винайденого З.Фройдом та Й.Брейєром). Виявлено механізм дії трансферу в стратегії переозначування, задля чого до процесу залучається індивід-протаґоніст, який виконує символічну функцію “Суб’єкта-Зобов’язаного-Знати”. Психологічна конструкція “моделі Французького Лейтенанта” робить “Суб’єкта-Зобов’язаного-Знати” об’єктом та жертвою дії сил несвідомого, що дозволяє суб’єктові переозначування тексту змістити на нього “точку схоплення” й фокус агресії, тим самим уникнувши самому сигніфікативної прив’язки “point de capiton” (що є головною умовою успішного переозначування).
Показано на матеріалі роману Фаулза, що успішна стратегія переозначування суб’єкта завершується отриманням бажаного сталого означника, проте в результаті втрачається “простір вільних означників”. Тому ключова проблема, яка потребує подальших розробок, – концепт “абсолютного простору переозначування”. Застиглі структури означників, усталені соціумом та культурною традицією, що продукуються у більшій частині художніх творів, вже не можуть вдовольняти сучасного суб’єкта культури, який прагне максимально вільних умов екзистенційної самоідентифікації, незалежно від означника суб’єкта.
Дослідження показало, що проблематика переозначування перспективна й плідна в аспекті подальших розробок теорії суб’єкта на базі психоаналізу Лакана.
Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях автора:
Кирилова О.О. Трaнсферентний текст тa його відмінність від “talking cure”. // Наукові записки Національного університету “Києво-Могилянська Академія”: Гуманітарні науки: Філологічні науки. Філософія та релігієзнавство. Теорія та історія культури. Історичні науки. – К., 2003. – Т.22., ч.1. – С.125-129.
Кирилова О.О. Деякі культурологічні aспекти лaкaнівського “об’єкта a”. // Мaґістеріум: Культурологія. Збірник наукових статей. – Національний університет “Києво-Могилянська Академія”. – К., 2003. – Вип.12. – С.23-27.
Кирилова О.О. Суб’єкт означника в концепції Жака Лакана. // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Збірник наукових праць. – К., 2003. – Вип.11., ч.1. – С.170-176.
Кирилова О.О. Переозначування суб’єкта у філософсько-психоаналітичній теорії Жака Лакана. // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Збірник наукових праць. – К., 2004. – Вип. 13. – С.135-141.
Кирилова О.О. Семaнтикa візуaльно-просторового у тексті Джонa Фaулзa “Жінкa фрaнцузького лейтенaнтa” тa поняття Погляду у Жaкa Лaкaнa.// Totallogy-XXI: Постнекласичні дослідження. – Центр гуманітарної освіти НАНУ. – К., 2003. – Вип.9. – C.370-380.
Кирилова О.О. “Aмерикaнськa крaсa”: лaкaнівський семінaр. // Кіно-Теaтр. – Національний університет “Києво-Могилянська Академія”. – К., 2003. - №4. – С.54-55.
Кирилова О.О. Зяяння Лaкaнa. // Критика: Рецензії. Есеї. Огляди. – К., 2003. - №3. - С.24-25.
Кирилова О.О. Про Фаулза і Мефістофеля. // Критика: Рецензії. Есеї. Огляди. – К., 2004. - №3. - С.45-48.
Kirillova Olga. If the French Lieutenant Never Existed, He Should Have Been Invented. // The Symptom (Онлайн-видання Міжнародної асоціації лаканівського психоаналізу). – New York, 2002. – №2. – URL : www.lacan.com/olgakf.htm
Анотація
Кирилова О.О. Стратегії переозначування суб’єкта (роман Дж.Фаулза “Жінка французького лейтенанта” у перспективі лаканівського психоаналізу). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 17.00.01 — теорія та історія культури (філософські науки). – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.
Дисертація присвячена дослідженню постмодерного тлумачення суб’єкта під кутом зору лаканівського психоаналізу та обгрунтуванню авторської концепції переозначування суб’єкта. Проведена систематизація інтерпретацій теорії Ж.Лакана. На матеріалі роману Дж.Фаулза “Жінка французького лейтенанта” відтворена модель катарсису екзистенційної травми суб’єкта шляхом зміни травматичного означника на новий, адекватний. Дослідження показало, що проблематика переозначування суб’єкта є перспективною та плідною в світлі створення новітньої “науки про суб’єкта” на основі лаканівського психоаналізу.
У дисертації поняття “переозначування” вперше застосовується у контексті лаканівського психоаналізу, тоді як до цього воно широко використовувалось переважно у політологічних, соціологічних, мистецтвознавчих розвідках. При цьому суб’єкт виступав не більш, ніж пасивним реципієнтом маніпулювання соціокультурними знаками. В дисертації суб’єкт вперше виступає активним агентом переозначування.
У дослідженні показано, що ключова проблема для подальших філософських розробок – концепт “абсолютного простору переозначування”. Проблематичність пошуку цього простору у моделях, описаних в художній литературі показує необхідність окремого дослідження. Проблематика переозначування суб’єкта є перспективною в контексті необхідності створення нової “науки про суб’єкта” на основі лаканівського психоаналізу.
Ключові слова: стратегія переозначування суб’єкта, творення особистого міфу, творча саморепрезентація суб’єкта, присвійна ідентичність, акт життєтворчості, “соціальний шедевр”, “трансферентний текст”.
Аннотация
Кириллова О.А. Стратегии переозначивания субъекта (роман Дж.Фаулза “Женщина французского лейтенанта” в перспективе лакановского психоанализа). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 17.00.01 — теория и история культуры (философские науки). – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2005.
Диссертация посвящена исследованию постмодернистской трактовки субъекта с позиций лакановского психоанализа и обоснованию авторской концепции переозначивания субъекта. Проведенный анализ исследований проблемы означивания субъекта в психоанализе Лакана выявил необходимость сформулировать концепцию “переозначивания субъекта” на базе лакановской теории “плавающего означающего и “означающей цепочки”.
Понятие “переозначивания” использовалось прежде преимущественно в политологических, социологических, искусствоведческих исследованиях; в диссертации оно впервые последовательно вводится в сферу психоанализа. При этом субъект выступает активным агентом переозначивания, тогда как в вышеперечисленных сферах он являлся не более чем пассивным реципиентом манипулирования социокультурными знаками.
Текст Дж.Фаулза “Женщина французского лейтенанта” проинтерпретирован как идеальная модель применения лакановских концептов. В частности, Дж.Фаулз исследует проблему вытеснения в бессознательное в контексте викторианской эпохи, проблему “несуществования” женщины в терминах означивания, связь между понятиями означивания и наслаждения, динамику трансфера и т.д. Комплекс действий главной героини романа Сары Вудраф классифицирован как стратегия переозначивания, т.е., радикальной смены случайного индивидуального означающего на “подлинное”. Такая поведенческая модель охарактеризована в работе как “модель Французского Лейтенанта”.
Сформулировано понятие “стратегия переозначивания субъекта” как креативный феномен жизнетворчества, контекстуальный, уникальный, не поддающийся воспроизведению или подражанию, который сближается в диссертации с лакановским понятием “социального шедевра” (le chef-d’oeuvre social). По этой причине невозможно классифицировать стратегии переозначивания субъекта.
Исследование установило важность функции места в процессе переозначивания субъекта. Определено, что взаимосвязь протагонистов романа Фаулза можно квалифицировать как психоаналитический трансфер.
В исследовании вводится целый ряд новых терминов и понятий. В частности, это постмодернистская версия функции речи в психоанализе, определяемая созданием текста. Такой специально сконструированный текст с целью вызывания контр-трансфера определен новым термином “трансферентный текст”. Также введены новые понятия: “открытие психоаналитического дискурса” и “возвращение дискурса аналитика”.
В результате субъект романа Фаулза приходит к цели процесса переозначивания – находит адекватное, неизменное означающее. Исследование показало, что ключевая проблема для дальнейших разработок – концепт “абсолютного пространства переозначивания”, не ограниченного временными рамками. Проблематика переозначивания субъекта является перспективной в контексте необходимости создания новой “науки о субъекте” на основе лакановского психоанализа.
Ключевые слова: стратегия переозначивания субъекта, создание индивидуального мифа, творческая саморепрезентация субъекта, идентичность принадлежности, акт жизнестроения, “социальный шедевр”, “трансферентный текст”.
Summary
Kirillova O.O. Strategies of the re-signification of subject (“The French Lieutenant’s Woman” by J.Fowles through the perspective of Lacanian psycho-analysis). – Manuscript.
Dissertation for the Degree of Ph.D. in Philosophy, specialization 17.00.01 — Theory and history of culture (in Philosophy). – National Taras Shevchenko University of Kyiv, Kyiv, 2005.
The topic of the dissertation is the post-modern interpretation of the notion of subject from the point of view of Lacanian psychoanalysis. The important point is that a new theory of the re-signification of subject is first introduced in the present research. The psychoanalytical theory of the French psychoanalyst Jacques Lacan is systematised and revised in the dissertation. The described pattern of the catharsis of existential trauma of the subject through the change of the traumatic signifier for an ‘adequate’ one is based on the novel by John Fowles “The French Lieutenant’s Woman”. The research showed that the problem of the re-signification of subject has valuable perspectives for the further exploration in the aspect of new “theory of subject” based on Lacanian psychoanalysis.
Key words: strategy of re-signification of subject, personal myth-creation, creative self-representation of the subject, “possessive identity”, act of life-creation, “social masterpiece”, “transferent text”.
| 
