Библиотечный каталог авторефератов Украины

НА­ЦІ­О­НА­ЛЬНА АКА­ДЕ­МІЯ НА­УК УК­РА­Ї­НИ

ІН­СТИ­ТУТ ЗО­О­ЛО­ГІЇ ім. І. І. ШМА­ЛЬГА­У­ЗЕ­НА НАН УКРАЇНИ

МА­Т­ВЄ­ЄВ МИ­КО­ЛА ДМИ­Т­РО­ВИЧ

УДК 598.841(477.43+477.44+477.84):­5­9­1

ПТА­ХИ РО­ДИ­НИ СИ­НИ­ЦЕ­ВІ (PARIDAE) В УМО­ВАХ ПО­ДІ­Л­ЛЯ

(СТРУ­К­ТУ­РА ПО­ПУ­ЛЯ­ЦІЙ, БІ­О­ЛО­ГІЯ РО­З­МНО­ЖЕ­Н­НЯ, МІ­Ж­ВИ­ДО­ВІ ЗВ’Я­З­КИ)

Спеціальність 03.00.08 - зо­о­ло­гія

Ав­то­ре­фе­рат ди­се­р­та­ції на здо­бу­т­тя на­у­ко­во­го сту­пе­ня

ка­н­ди­да­та бі­о­ло­гі­ч­них на­ук

Ки­їв - 1998

Ди­се­р­та­ці­єю є ру­ко­пис.

Ро­бо­та ви­ко­на­на у ві­д­ді­лі фа­у­ни і си­с­те­ма­ти­ки хре­бе­т­них Ін­сти­ту­ту зо­о­ло­гії

ім. І.І. Шма­ль­га­у­зе­на НАН Ук­ра­ї­ни.

На­у­ко­ві ке­рі­в­ни­ки: до­к­тор бі­о­ло­гі­ч­них на­ук, про­фе­сор

                    ка­н­ди­дат бі­о­ло­гі­ч­них на­ук

                       ПОЛУДА А. М.,

                   Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України,

                   старший науковий співробітник

                   відділу фауни і систематики хребетних

                               Офі­цій­ні опо­не­н­ти: до­к­тор бі­о­ло­гі­ч­них на­ук, професор

                                     ЛИСЕНКО В. І.,

                                Таврій­сь­ка аг­ра­р­но-технічна ака­де­мія,

                                завідувач кафедрою мисливствознавства

                                та біоресурсів

                                ка­н­ди­дат бі­о­ло­гі­ч­них на­ук

                                      КОСТЮШИН В. А.,

                                Національний екологічний центр України,

                                співголова

Про­ві­д­на ус­та­но­ва: Мелітопольський державний педагогічний інститут

За­хист  ві­д­бу­де­ть­ся  “ 26 ” січня 1999 р. о 10-00 го­ди­ні на за­сі­дан­ні спе­ці­а­лі­зо­ва­ної Вче­ної ра­ди Д 26.153.01 при Ін­сти­ту­ті зо­о­ло­гії ім. І.І. Шма­ль­га­у­зе­на НАН Ук­ра­ї­ни за ад­ре­сою: 252601, Ки­їв-30, вул. Бо­г­да­на Хме­ль­ни­ць­ко­го, 15.

З ди­се­р­та­ці­єю мо­ж­на оз­найо­ми­ти­сь у бі­б­лі­о­те­ці Ін­сти­ту­ту зо­о­ло­гії ім. І. І. Шма­ль­га­у­зе­на НАН Ук­ра­ї­ни.

Ав­то­ре­фе­рат ро­зі­с­ла­ний “19” листопада 1998 р.

Вчений се­к­ре­тар

спе­ці­а­лі­зо­ва­ної вче­ної ра­ди,

ка­н­ди­дат бі­о­ло­гі­ч­них на­ук                                                                В. В. Зо­ло­тов

ЗА­ГА­ЛЬНА ХА­РА­К­ТЕ­РИ­С­ТИ­КА РО­БО­ТИ

Ак­ту­а­ль­ні­с­ть ро­бо­ти. Популяцiйний пiдхiд в екології надає особливого значення вивченню окремих видів тварин. Найчастiше це численнi види, якi вiдiграють важливу роль у функцiонуваннi природних і урбанiзованих екосистем, і якими, зокрема, є синицi. Деякi види цiєї родини (Paridae) досить ретельно вивчаються протягом десяткiв рокiв i, наприклад, такий  вид,  як велика синиця (Parus major L.), став практично  модельним  об'єктом дослiджень у певних напрямах орнiтологiї. Актуальність дослідження полягає у вивченні структури популяцій та репродуктивного  періоду  видів синиць, які гніздяться на певній території ареалу –  на Поділлі, а також міжвидових відносин птахів у зграях у позагніздові періоди. Розгляд вказаних питань сприяє виявленню механізмів підтримування гомеостазу природних популяцій, що при певному рівні узагальнення має природоохоронне значення (дозволяє зрозуміти механізми функціонування популяцій, що необхідно для розробки заходів, спрямованих на збереження окремих видів птахів), а також практичне значення (пов’язане з необхідністю керування популяціями видів птахів для боротьби зі шкідливими комахами).

Мета даного дослідження полягає в аналізі основних характеристик екології синиць фауни Подiлля, зокрема, структури популяцiй, репродуктивного перiоду, порівняння цих характеристик у природних і антропогенних ландшафтах, а також мiжвидових зв'язкiв у межах цієй родини i з деякими iншими видами птахiв i ссавцiв.

Для досягнення мети необхiдно було розв'язати такi  завдання:

1. уточнити видовий склад синиць, які гнiздяться на Подiллi, а також характер  їхнього перебування на територiї регiону в iншi сезони року;
2. для визначення просторової структури в різні періоди року вивчити бiотопiчний розподiл i чисельнiсть цих птахiв у бiотопах з рiзним рівнем антропогенного впливу, дослiдити просторово-часовi вiдношення особин  пiд час використання ними простору життєдiяльностi, а також динамiку чисельностi в гнiздових мiсцепомешканнях;
3. встановити динамiку прольоту та особливостi мiграцiї досліджуваної групи птахiв на Подiллi;
4. визначити деякi демографiчнi показники (шлюбнi системи, статево-вiкову  структуру, продуктивнiсть розмноження) синиць на територiї Подiлля;
5. проаналiзувати внутрiшньопопуляцiйну мiнливiсть основних репродуктивних показникiв цих птахів у природних та антропогенних ландшафтах району дослідження;
6. порівняти видовий склад змiшаних зграй птахiв у природних і антропогенних ландшафтах Поділля;
7. за кiлькiстю мiжвидових конфлiктiв вивчити iєрархiчну структуру угруповань птахiв у позагнiздовi перiоди, встановити iєрархiчний статус птахiв родини Синицевi в зграях;
8. з метою виявлення закономiрностей спiвiснування видiв зі схожими умовами добування їжi дослiдити характер використання деревних порiд, кормових мiкростацiй та висотних iнтервалiв просторових кормопошукових нiш, а також ширину та перекривання цих нiш у птахiв, що входили до складу змiшаних зграй.

Наукова новизна дослiдження полягає в тому, що вперше на територiї України проведено порiвняння основних показникiв екологiї синиць в антропогенних і природних ландшафтах, а також вивчення просторової структури болотяної синицi (Parus palustris L.). Для лiсостепової зони України  вперше дослiдженi закономiрностi використання просторових кормопошукових нiш представниками змiшаних зграй птахiв у позагнiздові перiоди, а також iєрархiчна структура територiальних угруповань. Відбулось подальше вивчення популяцiйної структури великої, блакитної (Parus caeruleus L.) і болотяної синиць. Проведена спроба визначити тенденцiї до змiн у територiальнiй поведiнцi цих птахів пiд впливом антропогенного чинника. Вперше на територiї Подiлля проведенi  дослiдження  екологiї видiв синиць, які гнiздяться в даному регiонi; наведенi відомості про бiотопiчний розподiл та чисельнiсть синиць; встановленi особливостi  їхнього територiального розміщення в мiсцепомешканнях з рiзним рівнем впливу антропогенного чинника; визначенi деякi аспекти демографiчної структури; одержанi данi про термiни і динамiку мiграцiї птахiв цiєї групи; проведено аналiз основних показників репродуктивного періоду синиць, а також видового складу змiшаних зграй птахiв у позагнiздовi перiоди в природних та антропогенних ландшафтах.

Практичне значення. Результати вивчення популяцiйної екологiї окремих видiв тварин, зокрема синиць, можуть бути використанi для здiйснення програми довготривалого монiторингу на певнiй територiї, в прогнозуваннi та керуваннi популяцiями птахiв в iнтересах природоохоронної дiяльностi, лiсового та сiльського господарств, що особливо важливо в період, коли зростає вплив антропогенного чинника на природнi популяцiї тварин.

Результати дослiджень використанi в процесі викладання загальних навчальних курсiв зоологiї хребетних та методики викладання бiологiї на педагогiчному факультетi Кам'янець-Подiльського державного педагогiчного унiверситету (Кам'янець-Подiльський, 1994-1998), при складанні кадастру тварин Хмельницької областi (Хмельницький, 1995), в навчально-методичному посiбнику “Птахи Хмельницької областi” (Кам'янець-Подiльський, 1996) та лiтопису природи Нацiонального природного парку “Подiльськi Товтри” (Кам'янець-Подiльський, 1997-1998).

Декларацiя конкретного особистого внеску. Протягом дев’ятирічних польових дослiджень особисто  дисертантом зiбрано матерiал по екологiї 4-х видiв синиць, що гнiздяться на Подiллi. Згідно обраних методик дослідження автором самостійно проведено аналіз отриманих результатiв і порiвняння їх з  даними наукової літератури.

Апробацiя результатiв дисертацiї. Результати дослiджень представлені на наукових конференцiях професорсько-викладацького складу Кам'янець-Подiльського державного педагогiчного унiверситету (Кам'янець-Подiльський, 1993, 1995, 1998), на науковiй конференцiї “Птахи басейну Сiверського Донця” (Харкiв, 1994), на Всеукраїнськiй науково-практичнiй конференцiї “Природа Хмельниччини: духовно-етнологiчнi та екологiчнi проблеми” (Лiсоводи-Макiв, 1995), на 2-й науковiй конференцiї Спiлки молодих орнiтологiв України (Канiв, 1996) та на Всеукраїнськiй науково-практичнiй конференцiї “Екологiчна освiта та виховання молодi” (Кам'янець-Подiльський, 1998).

Публiкацiї. На основi матерiалiв дисертацiї опублiковано 14 праць, з яких 1 методичний посiбник, 5 статей і 8 тез конференцій, із загальним обсягом 98 сторинок машинописного тексту.

Структура та обсяг роботи. Дисертацiя викладена на 179 сторiнках машинописного тексту та складається зі вступу, трьох роздiлiв, висновкiв, списку використаної лiтератури, який мiстить 299 найменувань, і додаткiв. Робота включає 34 таблиці та 28 малюнків.

ОС­НО­В­НИЙ ЗМІСТ РО­БО­ТИ

У  вступі розкривається актуальність теми, мета і завдання дослідження, наукова новизна одержаних результатів, практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, апробація результатів дисертації, кількість публікацій автора за темою дисертації.

У першому розділі “Характеристика району дослідження, матеріал та методика роботи” розглядаються фiзико-географiчнi особливостi Поділля, наводиться  характеристика району стаціонарних досліджень та використані під час роботи методики.

Неоднорiднiсть природи в рiзних частинах регiону призводить до подiлу його на чотири природних областi: Пiвнiчне, Захiдне i Схiдне Подiлля та Подiльське Побужжя.

Ос­но­в­ний ма­те­рі­ал до­с­лі­джен­ня бу­ло зі­б­ра­но про­тя­гом 1988-1996 рр. у По­ді­ль­сь­ко­му При­д­ні­с­тро­в’ї - на те­ри­то­рії Ка­м’я­не­ць-По­ді­ль­сь­ко­го райо­ну і м. Ка­м’я­н­ця-По­ді­ль­сь­ко­го Хме­ль­ни­ць­кої об­ласті. Ко­ро­т­ко­т­ри­ва­лі ро­бо­ти проводили­ся про­тя­гом 1993-1996 рр. у 16 пу­н­ктах всіх при­ро­д­них об­ла­с­тей По­ді­л­ля. До­с­лі­джен­ня­ми в цих райо­нах бу­ли охо­п­ле­ні ши­ро­ко­ли­с­тя­ні, хвой­но-ши­ро­ко­ли­с­тя­ні і ві­ль­хо­ві лі­си, са­ди, лі­со­с­му­ги, ка­ньйо­ни рі­чок та на­се­ле­ні пункти – мі­с­це­по­ме­ш­кан­ня синиць з рі­з­ним рів­нем ан­тро­по­ген­но­го впли­ву.

Для ви­з­на­чен­ня чи­се­ль­но­с­ті пта­хів у бі­о­то­пах, в яких зу­с­трі­ча­ю­ть­ся сини­ці в рі­з­ні се­зо­ни ро­ку, бу­ли за­к­ла­де­ні по­с­тій­ні ма­р­шру­ти. Об­лік проводився в се­ре­д­ньо­му 1-2 ра­зи за пе­рі­од у ко­ж­но­му мі­с­це­по­ме­ш­кан­ні з лис­то­па­да 1991 р. до ли­с­то­па­да 1995 ро­ку. За­га­ль­на про­тя­ж­ні­с­ть ма­р­шру­тів скла­ла 47.3 км. Ма­р­шру­т­ні об­лі­ки здій­сню­ва­ли­сь без об­ме­жен­ня ши­ри­ни трансе­к­ти з на­с­ту­п­ним пі­д­ра­ху­н­ком щі­ль­но­с­ті (осо­бин на кв. км) за се­ре­д­ньою да­ль­ні­с­тю ви­я­в­лен­ня пта­хів (Ра­в­кин, До­б­ро­хо­тов, 1963; Ра­в­кин, 1967), а в населе­них пу­н­ктах мі­сь­ко­го ти­пу – на тра­н­се­к­тах зі змін­ною ши­ри­ною сму­ги об­лі­ку, че­рез рі­з­ну ві­д­ста­нь між бу­до­ва­ми (Ко­з­лов, 1988).

Оцiнюючи чисельнiсть i рівень домiнантностi синиць, ми викорис-товували такi шкали: вид за чисельнiстю (особин на кв. км) у бiотопi визначався як численний (бiльше 100), звичайний (вiд 10 до 100), рiдкiсний (вiд 1 до 10) i дуже рiдкiсний (менше 1), а його значимiсть у населеннi бiотопу представлено за допомогою градацiй: домiнантний (10% i бiльше), спiвдомiнантний (вiд 1 до 10%), другорядний (менше 1%).

Ви­в­чен­ня мі­г­ра­ції пта­хів про­во­ди­ло­сь во­се­ни (перша де­ка­да ве­ре­с­ня – друга де­ка­да ли­с­то­па­да) 1991-1994 рр. і на­ве­с­ні (друга де­ка­да лю­то­го – перша де­ка­да кві­т­ня) 1993-1995 рр. на ста­ці­о­на­р­них пу­н­ктах спо­с­те­ре­жен­ня, які знаходилися в каньйо­нах рі­чок Смо­т­рич та Му­к­ша, а та­кож на ти­м­ча­со­вих пунктах – на бе­ре­зі Дні­с­тро­в­сь­ко­го во­до­с­хо­ви­ща. Ро­бо­ти на ста­ці­о­на­рах здійсню­ва­ли­сь за модерні­зо­ва­ною ме­то­ди­кою Е.В. Ку­ма­рі (Во­и­н­стве­н­ский и др., 1977).

З ме­тою ви­в­чен­ня де­мо­г­ра­фі­ч­ної стру­к­ту­ри й те­ри­то­рі­а­ль­ної по­ве­ді­н­ки си­ни­ць ві­д­ло­в­лю­ва­ли рі­з­ни­ми спо­со­ба­ми з на­с­ту­п­ним мі­чен­ням алю­мі­ні­є­ви­ми кі­ль­ця­ми та ко­льо­ро­ви­ми мі­т­ка­ми. Бу­ло за­к­ла­де­но ші­с­ть ста­ці­о­на­р­них майданчи­ків, на яких з жо­в­тня до кі­н­ця бе­ре­зе­ня пі­д­го­до­ву­ва­ли, ви­ло­в­лю­ва­ли і кільцювали пта­хів.

Ста­те­во-ві­ко­ва стру­к­ту­ра по­пу­ля­цій си­ни­ць ви­з­на­ча­ла­ся про­тя­гом 1988-1996 рр. в осін­ній­, зи­мо­вий­, ве­с­ня­ний та гні­з­до­вий пе­рі­о­ди на пі­д­ста­ві ана­лі­зу спі­в­ві­д­но­шен­ня ста­те­вих і ві­ко­вих груп се­ред ві­д­ло­в­ле­них 1375 осо­бин великої, 408 осо­бин бла­ки­т­ної та 106 осо­бин бо­ло­тя­ної си­ни­ць.

Се­ре­д­ню що­рі­ч­ну сме­р­тні­с­ть до­ро­с­лих пта­хів та се­ре­д­ню очі­ку­ва­ну три­ва­лі­с­ть жи­т­тя  ви­ра­хо­ву­ва­ли за ме­то­дом Д.Ле­ка (за Па­є­в­сь­ким, 1985), а смертні­с­ть мо­ло­дих – за фо­р­му­лою Р. Рі­к­ле­ф­са (Ricklefs, 1973, цит. за Паєвським, 1985).

За час по­льо­вих ро­біт знай­де­но і опи­са­но 819 гнізд чо­ти­рьох ви­дів сини­ць, з них 547 гнізд ве­ли­кої, 191 гні­з­до бла­ки­т­ної, 74 гні­з­да бо­ло­тя­ної та 7 гнізд чо­р­ної си­ни­ць. Про­тя­гом 1988-1996 рр. ко­н­тро­лю­ва­лись 1069 шту­ч­них гні­з­до­вищ: 844 (з них 35,6% шпа­кі­ве­нь) бу­ли ро­з­мі­ще­ні в лі­со­вих та 225 (57.6% шпа­кі­ве­нь) – у мі­сь­ких бі­о­то­пах. Ви­з­на­че­на ве­ли­чи­на 318 за­ве­р­ше­них кла­док 4 видів си­ни­ць.

Да­ні спо­с­те­ре­же­нь за 216 гні­з­да­ми ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ли­ся для ви­з­на­чен­ня ус­пі­ш­но­с­ті ро­з­мно­жен­ня досліджуваних ви­дів си­ни­ць, яка пі­д­ра­хо­ву­ва­ла­сь за мето­дом  В.О. Па­є­в­сь­ко­го (1985), а та­кож за тра­ди­цій­ним ме­то­дом (Лек, 1957).

З метою ви­я­в­лен­ня за­ко­но­мі­р­но­с­тей спі­ві­с­ну­ван­ня ви­дів зі схожими можливо­с­тя­ми до­бу­ван­ня їжі бу­ли про­ве­де­ні спо­с­те­ре­жен­ня за рі­з­ни­ми типами уг­ру­по­ва­нь пта­хів, до скла­ду яких вхо­ди­ли осо­би­ни ви­дів си­ни­ць, що ви­в­ча­лись. Про­тя­гом по­за­г­ні­з­до­вих пе­рі­о­дів 1992-1995 рр. до­с­лі­дже­но 534 зміша­ні зграї пта­хів.

Ме­ха­ні­з­ми спі­ві­с­ну­ван­ня ви­дів, що входя­ть до скла­ду змішаних зграй­, ви­являються в процесі ви­в­чен­ня їх­ніх про­с­то­ро­вих кормо­по­шу­ко­вих ніш, опис яких здій­сню­ва­в­ся за ме­то­ди­кою О.С. Бо­го­лю­бо­ва (1986). Ши­ри­на просто­ро­вих кормопошукових ніш пі­д­ра­хо­ву­ва­ла­сь за індексом полідомінантно­с­ті Е.Сі­м­псо­на (Simpson, 1949). Для ро­з­ра­ху­н­ків перекри­ван­ня ніш викорис­то­ву­ва­ли фо­р­му­лу Е.Пі­а­н­ки (Pianka, 1973). Бу­ло проа­на­лі­зо­ва­но 3215 ре­є­с­тра­цій кормо-пошукових ніш си­ни­ць.

Іє­ра­р­хі­ч­на стру­к­ту­ра змі­ша­них зграй вста­но­в­лю­ва­ла­ся завдя­ки ана­лі­зу ко­н­флі­к­тних си­ту­а­цій­, що ви­ни­ка­ли між чле­на­ми гру­пи. Мі­с­це ко­ж­ної осо­би­ни і ко­ж­но­го ви­ду в скла­д­ній си­с­те­мі іє­ра­р­хі­ч­них ві­д­но­син у зграї ви­з­на­ча­ло­сь на ос­но­ві спо­с­те­ре­жен­ня за мі­ж­ви­до­ви­ми та вну­т­рі­ш­ньо­ви­до­ви­ми ко­н­флі­к­та­ми, що  но­си­ли   ха­ра­к­тер   аг­ре­си­в­них   су­ти­чок.   Да­ні   цих   спо­с­те­ре­же­нь   були                                                            

використані для ви­з­на­чен­ня ін­де­к­су до­мі­ну­ван­ня: ,  де  C –  су­ма  між­видо­вих ко­н­флі­к­тів, в яких вид до­мі­ну­вав; Sn - су­ма мі­ж­ви­до­вих конфліктів, де вид брав уча­с­ть; N – за­га­ль­на кі­ль­кі­с­ть мі­ж­ви­до­вих ко­н­флі­к­тів зграї. Для вивчен­ня іє­ра­р­хі­ч­ної стру­к­ту­ри змі­ша­них уг­ру­по­ва­нь пта­хів протягом осін­ньо-ве­с­ня­них се­зо­нів 1993/94-1994/95 рр. у ме­жах лі­со­вих і міських бі­о­то­пів ми контро­лю­ва­ли 18 те­ри­то­рі­а­ль­них зграй­, бі­ль­ші­с­ть чле­нів яких бу­ли окільцьовані і по­мі­че­ні ін­ди­ві­ду­а­ль­ни­ми мі­т­ка­ми.

Другий розділ “Структура популяцій та особливості репродуктивного періоду синиць фауни Поділля” присвячено аналізу результатів дослідження з екології видів синиць, які зустрічаються на Поділлі.

Ви­со­ка пла­с­ти­ч­ні­с­ть ве­ли­кої синиці (Parus major L.) у ви­бо­рі ко­р­му і міс­ць для гні­з­ду­ван­ня спри­яє за­се­лен­ню рі­з­них бі­о­то­пів, про що сві­д­чи­ть велика кі­ль­кі­с­ть да­них, на­ве­де­них у лі­те­ра­ту­рі, в тому чи­с­лі і для По­ді­л­ля (Боголе­пов, 1913, 1915; Хра­не­вич, 1925-1926, 1929; По­р­те­н­ко, 1928; Godyn, 1939; Ма­ри­со­ва, 1957; Май­хрук, 1992, 1995; Та­л­пош, 1993, 1995; Оче­ре­т­ный­, 1994).

Ана­ліз ре­зу­ль­та­тів про­ве­де­них на­ми до­с­лі­дже­нь по­ка­зав, що ве­ли­ка сини­ця є чи­с­лен­ним та зви­чай­ним ви­дом бі­ль­шо­с­ті бі­о­то­пів По­ді­л­ля (табл. 1). У зи­мо­вий пе­рі­од во­на ко­н­це­н­тру­є­ть­ся в на­се­ле­них пу­н­ктах і практично відсутня в лі­со­вих біотопах.                                                                                                            

                                                                                                                     Таблиця 1

Щільність (особин на кв.км), частка участі в орнітоценозі (%) синиць

у біотопах Поділля

При ро­з­ві­шу­ван­ні шту­ч­них гні­з­до­вищ у гли­би­ні лі­со­вих ма­си­вів щільність гніздування ве­ли­кої си­ни­ці зна­ч­но збі­ль­шу­є­ть­ся. Так на ді­ля­н­ці серед­ньо­ві­ко­во­го ду­бо­во-гра­бо­во­го лі­су, де ро­з­ві­ша­ні сини­ч­ни­ки, чи­се­ль­ні­с­ть да­но­го ви­ду становить в се­ре­д­ньо­му 344.4 осо­би­ни на кв. км, а в лісі такого ж типі без шту­ч­них гні­з­до­вищ – ли­ше 97.4 осо­бин на кв. км.

Осін­ня мі­г­ра­ція ве­ли­кої си­ни­ці в райо­ні до­с­лі­джен­ня по­чи­на­є­ть­ся наприкі­н­ці се­р­пня – на по­ча­т­ку ве­ре­с­ня. Най­бі­ль­ша кі­ль­кі­с­ть си­ни­ць про­лі­тає в 3-й де­ка­ді ве­ре­с­ня (20.5% від за­га