|
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
Інститут геологічних наук
Діденко Юлія Володимирівна
УДК 565.33:551.763(477.83)
ОСТРАКОДИ
ВЕРХНЬОКРЕЙДОВИХ ВІДКЛАДІВ
ВОЛИНО-ПОДІЛЛЯ
04.00.09 – палеонтологія і стратиграфія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата геологічних наук
Київ – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Державному природознавчому музеї НАН України
Науковий керівник: доктор геолого-мінералогічних наук
Дригант Данило Михайлович,
Державний природознавчий музей НАН України,
завідувач відділу
Науковий консультант: доктор геологічних наук, професор
Щехура Яніна,
Інститут палеобіології ПАН, м. Варшава
Офіційні опоненти: доктор геолого-мінералогічних наук
Андрєєва-Григорович Аіда Сергіївна,
Інститут геологічних наук НАН України,
провідний науковий співробітник
кандидат геолого-мінералогічних наук
Огороднік Марія Євгенівна,
Львівське відділення УкрДГРІ,
старший науковий співробітник
Провідна установа:
Львівський національний університет ім.І. Франка, геологічний факультет, кафедра історичної геології та палеонтології, МОН України, м. Львів
Захист відбудеться “_7_” ___грудня__ 2005 р. о _10_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 162. 01 при Інституті геологічних наук НАН України за адресою: 01054, Київ-54, вул. Гончара, 55-б
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту геологічних наук НАН України за адресою: 01054, Київ-54, вул. Гончара, 55-б
Автореферат розісланий “_29_” ___жовтня______ 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Рябоконь Т.С.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Викопні остракоди є однією з керівних груп фауни, яка широко використовується як для встановлення віку вміщуючих їх відкладів, так і для розчленування і кореляції різнофаціальних осадів. Це зумовлене тим, що вони поширені в усіх фаціальних зонах басейнів і характеризують утворення морського, субморського і континентального генезису.
Відомості про верхньокрейдові остракоди Волино-Поділля появилися ще 150 років тому, однак їм було присвячено лише кілька публікацій середини XIX століття. Оскільки питання щодо обсягу, меж та кореляції ярусів пізньої крейди залишилося не вирішеним, вивчення цієї групи ракоподібних набуло актуального значення. Відсутність даних про їх поширення і систематичний склад у потужній товщі крейдових відкладів Волино-Поділля не дозволяла робити достовірні висновки про екологічні умови у седиментаційному басейні та відтворити історію розвитку регіональної фауни остракод. Постановка такої теми зумовлена також тим, що за останні роки розроблені нові методики вивчення черепашок остракод, зокрема, із застосуванням електронного мікроскопу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в Державному природознавчому музеї НАН України впродовж 1995-1998 років у стаціонарній аспірантурі та у 1999-2004 роках в рамках планових тем установи “Природно-історичні зміни та сучасний стан біоти західного регіону України”, державна реєстрація № 0196U003680 (1996-2000 рр.) та “Музейний моніторінг таксономічної різноманітності біоти західного регіону України”, державна реєстрація № 0101V002539 (2001-2005 рр.).
Мета і завдання досліджень. Об’єктом дослідження були верхньокрейдові відклади Волино-Поділля. Предметом – викопні остракоди, їх систематичний склад та поширення. Метою дисертаційної роботи – детальне монографічне вивчення систематичного і кількісного складу остракод верхньокрейдових відкладів Волино-Поділля та використання одержаних результатів для біостратиграфічних розчленувань і реконструкції палеогеографічних та палеоекологічних умов осадонагромадження у палеобасейні.
Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі основні завдання:
- Вивчення систематичного складу остракод у верхньокрейдових відкладах Волино-Поділля.
- Виділення комплексів остракод для окремих стратиграфічних стратонів та вияснення їх значення для стратиграфії.
- Зіставлення встановленних асоціацій остракод Волино-Поділля з одновіковими асоціаціями остракод Європи.
- Реконструкція палеоекологічних умов існування остракод у пізньокрейдовому басейні та вияснення зв’язку з палеогеографічними обстановками на основних етапах його розвитку.
- Монографічний опис остракод.
Основним у дослідженнях був біостратиграфічний метод із застосуванням палеонтологічних методик та електронної мікроскопії.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше для верхньокрейдових відкладів Волино-Поділля вивчена фауна остракод. Монографічно описані 86 видів, три з яких (Mosaeleberis ucrainica sp. nov., Neocythere reticulata sp. nov., Neocythere globosa sp. nov.) є новими. Встановлений їх стратиграфічний розподіл у розрізах.
Вперше детально проаналізовано стратиграфічне поширення остракод у верхньокрейдових відкладах Волино-Поділля та виділені сім характерних комплексів цієї групи фауни для окремих стратиграфічних підрозділів.
Проведені дослідження пізньокрейдових остракод дозволили вперше за цією групою організмів провести міжрегіональну кореляцію одновікових утворень Волино-Поділля та Європи. Виявлені остракодові комплекси верхньої крейди Волино-Поділля зіставлено з одновіковими комплексами різних регіонів Європи. Палеобіономічні реконструкції етапів розвитку Волино-Подільського палеобасейну дозволили встановити, що виявлені особливості у зміні видового та кількісного складу остракод у пізній крейді зумовлені трансгресивно-регресивними циклами в епіконтинентальному басейні району досліджень.
Вперше для Волино-Поділля за остракодами проведені палеогеографічні та палеоекологічні реконструкції пізньокрейдового басейну, які доповнили й уточнили знання про температурний та сольовий режими, палеоглибини, його зв’язки з морями Північно-Західної Європи.
Вперше складений палеонтологічний атлас верхньокрейдових остракод Волино-Поділля.
Практичне та теоретичне значення одержаних результатів. Результати досліджень мають значення для деталізації місцевих статиграфічних схем та відтворення палеогеографічних обстановок на території Волино-Поділля в крейді і можуть використовуватися для геолого-пошукових робіт в регіоні. Висновки щодо еволюції комплексів остракод регіону, їх екології та поширення дають матеріал для подальшого вивчення цієї групи викопних тварин. Палеонтологічний атлас, що містить монографічний опис остракод та зображення видів, зроблених за допомогою скануючого електронного мікроскопу, може бути використаний для визначення верхньокрейдових остракод Волино-Поділля.
Особистий внесок здобувача. В основу дисертаційної роботи покладені власні польові та лабораторні дослідження, які включали детальне вивчення геологічних розрізів, вилучення остракод з відібраних зразків, їх монографічні описи та зображення, узагальнення одержаних результатів. Всі основні наукові результати та висновки, які викладені в роботі й винесені на захист, отримані здобувачем самостійно.
Безпосередньо здобувачем охарактеризований видовий склад остракод у верхньокрейдових відкладах Волино-Поділля, встановлено їхнє важливе значення для вирішення питань щодо стратиграфії, палеогеографічних та палеоекологічних умов існування досліджуваної групи фауни та басейну в цілому.
Фактичний матеріал. Матеріал для біостратиграфічних досліджень за темою дисертації був зібраний в результаті опробування 36 розрізів верхньої крейди Волино-Поділля. Всього проаналізовано понад 1000 зразків, у 840 з яких містилися рештки остракод. При визначенні власний матеріал порівнювався з колекціями крейдових остракод Польщі проф. Я. Щехури а Великобританії проф. П. П. Вівера.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень доповідались та обговорювались на засіданні Львівського відділення Палеонтологічного товариства України (Львів, 1996), ХХI, XXII, XXIV-ХХVI сесіях Палеонтологічного товариства України (Київ, 1998-2003), 6-й Міжнародній школі-семінарі по техніці наукових презентацій (Поліхти, Польща, 2000), Міжнародній палеонтологічній конференції “Мікро-2000” (Краків, Польща, 2000), Міжнародній науково-практичній конференції “Геоэкологические и биоэкологические проблемы Северного Причерноморья” (Тираспіль, 2001), науковій конференції молодих вчених (Киів, 2003), на Вчених радах Державного природознавчого музею НАН України.
Публікації. За темою дисертації опубліковані 11 наукових праць, з них 6 статей у наукових журналах та збірниках наукових праць, і 5 тез у матеріалах конференцій. У виданнях затверджених “Переліком ВАК України” опубліковані чотири статті.
Обсяг та структура роботи. Дисертація обсягом 199 сторінок містить вступ, п’ять розділів, висновки, перелік цитованої літератури, 2 додатки. Робота ілюстрована 19 рисунками та 3 текстовими таблицями. Перелік використаних літературних джерел налічує 167 найменувань, з яких 93 іноземними мовами. Додаток А – таблиця поширення видів, додаток Б – атлас видів, який складається з 11 фототаблиць та пояснень до них.
Автор глибоко вдячний своєму науковому керівнику доктору геолого-мінералогічних наук Д. М. Дриганту, а також науковому консультанту, професору ПАН Я. Щехурі, професору, доктору геолого-мінералогічних наук М. М. Іваніку, професору, доктору геолого-мінералогічних наук А. С. Андрєєвій-Григорович, кандидату геологічних наук Н. А. Трофимович за надані консультації, критичні зауваження і практичну допомогу під час роботи над дисертацією. Щира подяка доктору біологічних наук Ю. М. Чорнобаю, кандидату біологічних наук А. С. Климишину за всебічну допомогу та сприяння, кандидатам біологічних наук А. А. Бокотею, В. К. Войчишину, Н. В. Дзюбенко за цінні поради та консультації, О. В. Дзюбенко за технічну допомогу, а також усім колегам, які допомагали розв’язувати питання, що виникали у процесі виконання роботи.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ СТРАТИГРАФІЇ ТА ОСТРАКОД
КРЕЙДОВИХ ВІДКЛАДІВ ВОЛИНО-ПОДІЛЛЯ
Короткий огляд історії досліджень крейдових відкладів. Відклади крейди на Волино-Поділлі охарактеризовані надзвичайно багатими комплексами фауністичних решток, які привертали увагу різних дослідників ще з середини XIX століття. Перші згадки про них належать Eichwald (1830), Pusch (1836) та Kner (1842).
Стратиграфію і фауну подільської крейди вивчали Alth (1850), Plachetko (1863), Zarкczny (1874), Dunikowski (1881, 1888), Радкевич (1891), Weigner (1909), Bujalski (1921), Јomnicki (1897-1905), Rogala (1909, 1911, 1916), Syniewska (1923), Siemiradski (1927), Kokoszyсska (1931, 1939), Nowak (1917), Skoіozdrуwna (1932).
Проте, планомірне вивчення крейдових відкладів почалося лише у повоєнний період. На основі нового матеріалу з свердловин, а також вивчення всієї території Волино-Подільської плити з’явилися праці присвячені фауні, стратиграфії та літології крейдових відкладів (Смірнова, Пастернак (1948), Вялов (1955), Міхайлов (1946, 1951), Найдін (1951, 1952, 1964), Собєцький (1960, 1978), Коцюбинський (1957-1959, 1961, 1963), Гаврилишин (1963, 1964, 1967), Гинда (1966, 1969), Конопліна (1952), Волошина (1954, 1956, 1961, 1963, 1964), Дулуб (1972), Розумейко (1978, 1988), Пастернак, Сеньковський, Гаврилишин (1987)). В них викладені нові дані зі стратиграфії, видового складу фауни, а також поданий критичний аналіз робіт щодо крейдових відкладів території.
Вивченість крейдових остракод. Дослідження крейдових остракод було започатковано з середини XIX століття, а на території Волино-Поділля мало несистематизований, фрагментарний характер. Серед публікацій є лічені роботи, присвячені остракодам, головним чином, з маастрихту околиць Львова. Лише кілька видів описали А. Alt (1850), А. Reuss (1851) та А. Lomnicki (1897).
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
З відкладів верхньої крейди Волино-Поділля вилучено близько 4000 екземплярів остракод. Отримана, в результаті, авторська колекція пізньокрейдових остракод Волино-Поділля зберігається в фондах Державного природознавчого музею НАН України.
Остракоди з крейдових відкладів Волино-Поділля відібрані в основному з мергелів та вапняків, тому в роботі з ними була використана хімічна дезінтеграція. Дослідження, опис та електронне мікрофотографування проводилися згідно із загальноприйнятими методиками (Занина, Иванова, 1970; Коробков, 1978; “Методика палеонтологических исследований”, 1973; Slipper, 1996). Вивчення остракод здійснювалося за допомогою бінокулярного мікроскопа МБС-9 та скануючого електронного мікроскопа Philips XL-20 в Інституті палеобіології ПАН, м. Варшава.
При аналізі літолого-фаціальних умов у дисертації використані дані, опубліковані С. І. Пастернаком, Ю. М. Сеньковським, В. І. Гаврилишиним (1987), В. І. Гаврилишиним, С. І. Пастернаком, С. В. Розумейко (1991) та В. А. Собєцьким (1978).
БІОСТРАТИГРАФІЯ ТА ФАЦІАЛЬНА МІНЛИВІСТЬ
ВІДКЛАДІВ ВЕРХНЬОЇ КРЕЙДИ
Стратиграфічний поділ верхньокрейдових відкладів. За основу поділу верхньокрейдових відкладів досліджуваної території прийнята стратиграфічна схема С. І. Пастернака, В. А. Гаврилишина, Ю. Н. Сеньковського (1968).
Верхньокрейдові відклади південно-західної частини Східно-Європейської платформи поширені в основному на південно-західному схилі Українського щита і у Львівській мульді, залягають на відкладах альбу і включають всі яруси від сеноману до маастрихту. Породи складені здебільшого крейдою, крейдоподібними вапняками та мергелями, рідше – пісками та пісковиками. Серед верхньокрейдових осадових утворень мергельно-крейдяні породи поширені найбільше і представляють, в основному, відклади турону, коньяку, сантону, кампану та маастрихту.
Поширення остракод у розрізі та їх стратиграфічне значення. Верхньокрейдові відклади Волино-Поділля містять значну кількість викопних остракод (табл. 1). Розподіл вивчених залишків цієї групи фауни у розрізі дає можливість виділити в ньому 7 комплексів цих викопних, що відповідають туронському, коньякському, сантонському, кампанському та маастрихтському ярусам. Остракоди в піскуватих відкладах сеноманського ярусу не виявлені.
Туронський ярус. Остракоди з відкладів писальної крейди представлені численним та найбільш різноманітним у видовому відношенні комплексом доброї збереженості з характерними видами (табл. 2): Bythoceratina staringi Bonnema, B. umbonatoides (Kaye), B. pedatoides calcifera Clarke, Curfsina nuda (Jones et Hinde), Rehacythereis glabrella (Triebel), Planileberis spinosa Szczechura, Pterygocythereis spinosa (Reuss), Cythereis kodymi Pokorny. У склад асоціації входять також транзитні види.
Коньякський ярус. Починаючи з коньяку, кількість та видовий склад фауни остракод зменшуються. В цих відкладах встановлені два комплекси, перший з яких характеризує нижню частину ярусу, другий – верхню.
Нижньоконьякський комплекс остракод з піскуватих мергелів відрізняється невеликою кількістю особин та поганою збереженістю черепашок, в той час, як для верхньоконьякського комплексу з глинистих вапняків характерні різноманітність у видовому відношенні та велика кількість особин доброї збереженості і великих розмірів. До складу входять види, що починають свій розвиток у коньяку і продовжують у молодших відкладах та транзитні види, які перейшли з турону. Вид, характерний лише для верхньоконьякського комплексу – Cythereis gr. C. dorsispinata Damotte.
Сантонський ярус. В комплекс остракод, що відповідає сантонському ярусу, входить низка характерних видів: Cytherella medvaensis Weaver, Macrocypris limburgensis Veen, Cuneoceratina salebrosa (Jones et Hinde), Pterygocythereis robusta (Jones et Hinde), Phacorhabdotus lonsdaleianus retunsus Herrig, Mosaeleberis pergensi (Veen), Rehacythereis senckenbergi(Triebel), Curfsina derooi Weaver, Mosaeleberis damottae Clarke У складі комплексу також присутні види, що закінчують своє існування та види, що появляються у сантоні і транзитні.
Кампанський ярус. Фауна остракод кампанського ярусу на відміну від сантонського у видовому відношенні дещо збіднена. Характерні види: Spinoleberis tuberosa (Jones et Hinde), Mosaeleberis ucrainiсa sp.nov., Cythereis zygopleura Pokorny. У складі комплексу присутні також види, що закінчують своє існування, ті, що починають свій розвиток у кампані та транзитні види.
Маастрихтський ярус. У маастрихті визначені два комплекси остракод – нижньо- та верхньомаастрихтський.Таблиця 2
Характерні види остракод у верхньокрейдових відкладах Волино-Поділля
Нижньомаастрихтський комплекс доволі одноманітний і нечисленний, представлений в основному гладкостінними черепашками широко відомих видів. В комплекс входять характерні види Cytherelloidea levigata Herrig, Cardobairdia sp., а також транзитні.
Верхньомаастрихтський комплекс остракод численний, як в кількісному так і в якісному плані, представлений транзитними видами, а також видами, що закінчують своє існування та тими, що появляються у пізньому маастрихті. Характерними для нього є види: Cytherella mьnsteri Roemer, Bairdoppilata cretacea Veen, Argilloecia fortior Bonnema, Neocythere reticulata sp.nov., Neocythere globosa sp.nov., Curfsina cf. quadrispinata Deroo, Amphicytherura chelodon (Marsson).
Проведені дослідження показали, що у верхньокрейдових відкладах Волино-Поділля остракоди поширені по всьому розрізу. Аналіз вивчених залишків цієї групи фауни дозволив виділити комплекси та встановити їх послідовну зміну в часі. Розподіл остракод у розрізах верхньої крейди показав, що комплекси всюди зберігають одну й ту саму стратиграфічну послідовність і мають широке розповсюдження на Волино-Поділлі.
Зіставлення встановлених комплексів остракод Волино-Поділля з одновіковими комплексами остракод Європи. Результати аналізу фауни остракод свідчать (табл. 3), що виділені комплекси надаються до порівняння з відповідними європейськими комплексами в туронському та кампан-маастрихтському інтервалі. Однак, виникають певні труднощі з кореляцією відкладів коньяк-сантонського інтервалу, що обумовлене палеоекологічними умовами, які існували на території досліджень.
Аналіз комплексів верхньокрейдових остракод підтверджує зв’язок Волино-Подільського палеобасейну з бореальними провінціями і показує, що вивчена фауна у більшості випадків має широке розповсюдження та дозволяє проводити кореляцію верхньокрейдових відкладів значно віддалених територій.
Таблиця 3
Стратиграфічне та географічне поширення пізньокрейдових остракод
Продовж. табл. 3
ПАЛЕОГЕОГРАФІЧНІ ТА ПАЛЕОЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ОСТРАКОД
У ПІЗНЬОКРЕЙДОВОМУ БАСЕЙНІ ВОЛИНО-ПОДІЛЛЯ
Палеогеографічні умови у пізньокрейдовому морі Волино-Поділля та їх вплив на формування остракодової фауни. В крейді на великій території південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи існував епіконтинентальний морський басейн з різноманітними фаціальними обстановками, які знайшли відображення в характері осадонакопичення, літології та складі фауністичних комплексів. Аналіз комплексів остракод вказує на залежність їх складу від фаціальних та палеогеографічних умов у палеобасейні.
Для реконструкції палеогеографічних умов Волино-Подільського палеобасейну нами використаний запропонований В. А. Собєцьким (1978) палеобіофаціальний розподіл фауни із врахуванням даних, одержаних внаслідок вивчення остракод.
Туронський час. На території Волино-Подільського палеобасейну у туроні була розвинута іноцерамо-ехіноїдна палеобіофація карбонатно-мулистої псевдоабісалі. У комплексі остракод найчисленнішими є представники родини Cytherelloidae – 50 %. Максимального видового складу набули родини Trachyleberidae, Bythocytheridae і Cytherelloidae. Домінування в асоціації гладкостінних видів свідчить про біотоп мулистого дна, а видове розмаїття роду Bythoceratina – про досить значні глибини в межах зовнішнього шельфу та схилу і м’який субстрат. Поглиблення палеобасейну в туроні спричинило утворення палеоценозу з переважанням глибоководних видів.
Коньякський час. Наприкінці туронського віку південна частина Волино-Подільського епіконтинентального моря значно обміліла, в той час як на півночі території глибина моря збільшилася. Досліджена територія розміщувалася на псевдоабісалі відкритого моря. У ранньому коньяку на території Волино-Подільської псевдоабісалі існувала акутостреє-іноцерамова палеобіофація. Остракоди в комплексі представлені невеликими кількостями або поодинокими екземплярами. Погана збереженість та пригніченість черепашок, ймовірно, свідчать про швидку теригенну седиментацію на малих глибинах, а ознаки піритизації – про утворення відкладів в умовах сірководневого зараження. Аналіз вивченого комплексу остракод, на противагу загальноприйнятим поглядам, вказує на невеликі глибини на цій ділянці басейну.
Скорочення морського басейну і його обміління у пізньому коньяку приводять до зміни псевдоабісальної обстановки на субліторальну. В межах дослідженого району формувалася іноцерамова палеобіофація. Зміни у складі комплексів остракод також вказують на обміління басейну. Загалом, у пізньому коньяку зменшується вдвічі чисельність глибоководних видів, хоча представники роду Cytherella складають до 30 % від загальної чисельності особин остракод.
Аналіз літологічного складу порід та особливостей комплексів остракод показує, що умови існування їх в коньякському басейні були різні. У південній частині тогочасного басейну палеогеографічна ситуація була сприятливішою для розвитку численного і розмаїтого у видовому відношенні комплексу остракод та їх захоронення з добре збереженими черепашками.
Сантонський час. На початку сантонського віку на Волино-Подільській ділянці палеобасейну продовжували існувати умови мілководдя, які зумовили розширення субліторалі у західному напрямку. У пізньому сантоні відмічено деяке поглиблення моря. Глибина басейну на початку сантонського віку була, ймовірно, близько 50 м, а наприкінці сантонського часу вона досягає, вочевидь, 100-150 м.
Виявлений комплекс сантонських остракод відноситься до акутостреє-іноцерамової палеобіофації карбонатно-мулистої псевдоабісалі, що підтверджується поширенням у ньому видів епінеритових родів Xestoleberis, Pterygocythereis, Pterygocythere, Neocythere, Curfsina, Pulaviella, Phacorhabdotus та глибоководних Cytherella, Cytherelloidea, Pontocyprella, Cythereis, Rehacythereis, Krithe, Bythocypris. На відміну від попередньої асоціації тут з’являються декілька видів глибоководних родів Bythoceratina, Macrocypris, Cuneoceratina, Eucytherura, а також представники епінеритового роду Mosaeleberis. Збільшення кількості глибоководних родів вказує на поглиблення басейну наприкінці сантонського віку.
Кампанський час. Розвиток пізньокрейдового басейну у кампані мав регресивний характер, і умови його існування у різних районах були неоднаковими. Комплекс остракод кампанського віку належить до спонгієво-хламісової палеобіофації карбонатно-мулистої псевдоабісалі. У ньому значну частку мають види неритового роду Trachyleberidea. Великими кількостями особин представлені види глибоководних родів Argilloecia, Cytherella, Cytherelloidea, Krithe, Paracypris, Bairdoppilata, що на фоні загального обміління, свідчить про те, що глибина басейну залишалася все ж достатньою для існування вищезгаданих видів.
Маастрихтський час. Регресія Волино-Подільського епіконтинентального басейну на північний захід спричинила у ранньому маастрихті розширення прибережного мілководдя. Весь простір басейну у біогеографічному відношенні представляв собою Передкарпатський район субліторалі. Два встановлені комплекси остракод – ранньо- та пізньомаастрихтський – існували в межах нукулано-нукула-аркової палеобіофації алевритисто-карбонатної субліторалі.
Остракоди раннього маастрихту представлені збіднілим комплексом гладкостінних черепашок, в якому переважають види родів Cytherella, Bairdoppilata. У невеликих кількостях присутні види глибоководних родів Argilloecia, Paracypris, Cytherelloidea, Krithe, Cythereis та епінеритових родів Xestoleberis, Trachyleberidea, Neocythere. Відчутніше відреагували на зміну умов басейну представники родів Cytherelloidea, Paracypris, Neocythere, Mosaeleberis, Bythocypris, Curfsina, Macrocypris, Cythereis, Pulaviella, окремі види з яких зникли. В даному комплексі, на фоні різкого скорочення чисельності або навіть зникнення окремих представників перерахованих родів, масового розвитку досягли платікопіди, які здатні активно розвиватися в басейнах, де порушується газовий режим.
На пізній маастрихт припадає завершальний етап регресії палеобасейну, який звужується, а на території Львівської мульди поглиблюється. Гідродинамічний режим басейну став менш сприятливим для розвитку органічного життя, про що свідчить збідніла, порівняно з ранньомаастрихтською, викопна фауна. Проте, в асоціації остракод, на відміну від раннього маастрихту, збільшується видове розмаїття та чисельність видів. епінеритових родів Neocythere, Xestoleberis, Curfsina, Schizocythere, Eucythere, Trachyleberidea. Глибоководні роди представлені також розширеним складом – Cytherella, Argilloecia, Macrocypris, Krithe, Cythereis, Paracypris, Bairdoppilata, Bythocypris, Bythoceratina.
Склад фауни остракод свідчить про глибини і солоність води, що були достатніми для розвитку більшості з перерахованих родів, представники яких жили в морях на глибинах понад 100 м і з солоністю не меншою 32 ‰.
Палеоекологічні особливості розвитку пізньокрейдових остракод Волино-Поділля. Остракоди у своїй більшості є слаборухомим бентосом, залежним від придонних умов басейну, що робить їх надійним палеоекологічним індикатором. У крейдових відкладах Волино-Поділля рештки остракод трапляються нерівномірно, що зумовлено їхньою залежністю від фаціальних умов. Вивчення їх систематичного складу та фаціального розподілу, а також даних щодо іншої фауни, дозволяють до певної міри отримати уявлення про умови існування цієї групи мікрофауни у палеобасейні. До вивчених комплексів входять характерні для пізньої крейди види, представлені у значних кількостях, склад і чисельність яких змінюються в залежності від зміни солоності, субстрату, водної рослинності, проникнення світла, впливу трансгресій та регресій.
Найбільше видове різноманіття комплексів крейдових остракод на Волино-Поділлі притаманне фаціям крейди та крейдоподібних відкладів туронського ярусу. Комплекс складається з 15 родин та 46 видів. Найбільш численними в ориктоценозі є представники глибоководних родин широкого стратиграфічного поширення: Cytherelloidae – 50 %, Bairdiidae – 17 % та епінеритових: Trachyleberidae – 20 %. Максимального багатства набули епінеритові представники родини Trachyleberidae (12 видів), та глибоководні Bythocytheridae (8 видів, вдвічі більше, ніж у молодших відкладах) і Cytherelloidae (7 видів) (рис.).
Рис. Кількість таксонів остракод у підрозділах верхньої крейди Волино-Поділля.
Кількісні максимуми представників цих родів характерні на глибинах понад 100 м. Значний процентний вміст Cytherelloidae та великі устя порових каналів на черепашках остракод свідчать про дефіцит кисню у воді, що добре узгоджується із загальновідомими даними про утворення у Світовому океані безкисневих умов на межі сеноману і турону. Це негативним чином відбилося на чисельності фауни остракод.
У відкладах коньяку встановлені два комплекси остракод. Нижньоконьякський комплекс складається з 17 видів 7 родин і відрізняється невеликою кількістю особин та поганою збереженістю черепашок. Як і в попередньому комплексі, найбільш численними у кількісному відношенні залишаються глибоководні представники родини Cytherelloidae.
Для верхньоконьякського комплексу представленого 34 видами з 11 родин характерні різноманітність у видовому відношенні та велика кількість особин доброї збереженості і великих розмірів. Представники глибоководного роду Cytherella складають до 30 % від загальної чисельності особин остракод. Крім них серед глибоководних форм трапляються одиничні Argilloecia, Krithe, Paracypris, Bythocypris, Pontocyprella, Bythoceratina, тоді, як епінеритові представлені досить багатим угрупованням (види родів Xestoleberis, Pulaviella, Pterygocythereis, Pterygocythere, Phacorhabdotus, Neocythere, Spinoleberis, Dolocytheridea). Найбільше видове різноманіття притаманне епінеритовим представникам родини Trachyleberidae. Зменшення вдвічі чисельності глибоководних родів Bythoceratina, Paracypris, Bythocypris свідчить про обміління басейну.
Мілководні умови, які встановилися у коньякському віці, продовжували існувати і на початку сантонського, що призвело до утворення у південно-західному районі несприятливих умов для розвитку та збереження остракод, які представлені комплексом з 23 видів 9 родин. За кількістю особин переважає рід Bairdoppilata, представники якого складають майже половину угруповання. Домінантами є також глибоководні роди широкого стратиграфічного поширення Cytherella і Cytherelloidea.
У північно-східному районі протягом сантонського віку був поширений менш глибоководний комплекс остракод. Він представлений 26 видами з 11 родин. За чисельністю домінує родина Trachyleberidae (близько 50 %), а також окремі види родів Cytherella, Bairdoppilata. У значних кількостях присутні представники роду Neocythere, які віддають перевагу теплим водам. Найбільше видове різноманіття притаманне для родин Cytherelloidae та Trachyleberidae. У комплексі переважають епінеритові види, а також присутні представники родини Veenidae, які були мешканцями рухливих вод. В обох комплексах з відкладів сантону присутні спільні види, а деякі відмінності пояснюються різними умовами існування фауни та формування осадів.
У кампанському віці на території Волино-Поділля відбувалося подальше обміління та регресія басейну. Комплекс остракод кампанського ярусу складається з 13 родин та 28 видів. У кількісному та видовому відношенні домінує неритовий рід Trachyleberidea. Крім нього в кампані відмічено появу глибоководних родів Argilloecia, Cytherella, Krithe, Bythoceratina, Paracypris, та епінеритових – Spinoleberis, Mosaeleberis, Neocythere, Cythereis, Pulaviella, Phacorhabdotus, Aversovalva, Cytheropteron, Pterygocythereis.
Для епінеритової фауни кінець крейди, маастрихтський вік, був часом розквіту. Остракоди в морських відкладах цього віку поширені практично глобально. Втім, на території Волино-Поділля у ранньомаастрихтському віці продовжував існувати відносно мілководний басейн і комплекс остракод представлений збіднілим складом з 15 видів 9 родин. Асоціація доволі одноманітна і представлена в основному неорнаментованими видами. Найбільшого видового різноманіття та кількості екземплярів досягли представники родини Cytherelloidae. У невеликих кількостях присутні глибоководні Argilloecia, Krithe, Paracypris та епінеритові Xestoleberis, Trachyleberidea, Neocythere. У деяких відслоненнях комплекс остракод представлений виключно платікопідами (родом Cytherella), що свідчить про існування в той час безкисневих умов на окремих ділянках басейну.
Поглиблення палеобасейну на території Львівської мульди у пізньому маастрихті, на фоні загальної регресії, створило умови більш сприятливі як для існування фауни остракод, так і для збереження їхніх решток у тафокомплексах. У комплексі остракод визначено 12 родин та 32 види. Найбільше видове різноманіття та кількість екземплярів притаманне для представників родин Cytherelloidae та Trachyleberidea. Повсюдне поширення мають глибоководні роди Argilloecia, Bythoceratina, Krithe, Paracypris та епінеритові Xestoleberis, Curfsina, Cythereis, Amphicytherura, Eucythere та Neocythere. Спостерігається скорочення видового складу представників родин Trachyleberidae та Bythocytheridae.
Треба зазначити, що склад ориктоценозу характерний для порівняно глибоководних областей повносолоних морських басейнів, а це доволяє зробити висновок про те, що в пізньому маастрихті у Львівській мульді продовжував існувати глибоководний басейн з достатніми умовами для розвитку згаданого вище комплексу.
| 
