Библиотечный каталог авторефератов Украины

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ОЛІЙНИК Наталія Іванівна

УДК 351: 322.871

УПРАВЛІННЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИМ ГОСПОДАРСТВОМ У ПРОЦЕСІ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ - 2003

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення ринкової, соціально орієнтованої економіки вимагає нових підходів до регулювання такої важливої сфери  як житлово-комунальна, через яку реалізуються інтереси кожної людини. Ця надзвичайно важлива галузь надає фізичним і юридичним особам необхідні житлово-комунальні послуги та забезпечує життєдіяльність усього суспільного організму. У сфері житлово-комунального господарства України (далі ЖКГ) функціонує близько 5 тис. підприємств і організацій, експлуатується майже 25 відсотків основних засобів, задіяних в економіці держави, зайнято 5 відсотків працездатного населення.

На сьогодні підприємства ЖКГ працюють фактично за рахунок тих ресурсних можливостей, які були нагромаджені до початку 90–х років минулого століття. Відсутність надійних джерел для самофінансування ЖКГ і його непривабливість для приватних інвесторів призвели до значного погіршення виробничих потужностей цього сектора, підвищення їх аварійності, збільшення питомих  та непродуктивних витрат матеріальних й енергетичних ресурсів, що негативно впливає на рівень і якість комунальних послуг. Відсутність комплексного підходу до розвитку ринкових відносин у галузі житлово-комунального господарства, недосконалість нормативно-правової бази поряд з незавершеністю інституційних перетворень призвели до кризового стану галузі.

Одночасно, трансформація економіки загалом, перехід усіх її галузей на ринкові умови функціонування вимагали прискореного реформування підприємств житлово-комунального господарства, реорганізації їх роботи, взаємовідносин із споживачами, насамперед з населенням, створення системи дійового тарифного регулювання, запровадження ефективних організаційно-правових форм діяльності підприємств-надавачів комунальних послуг, застосування єдиних підходів і рівних умов на ринку послуг. Реалізація цих завдань ускладнювалась обмеженістю наукових розробок і дійових механізмів регулювання роботи комплексу. Це зумовило необхідність пошуків нових концептуальних положень, на основі яких можна розробити принципово нову економічну політику, господарський механізм, що забезпечували б вихід галузі із системної соціально-економічної кризи, заклали б основи її динамічного розвитку, сприяли докорінним структурним перетворенням.

Важливий внесок у теоретичну розробку таких концептуальних засад і механізмів державного управління різними сферами соціально-економічного розвитку в умовах системних трансформацій суспільства зробили В.Д.Бакуменко, В.Г.Бодров, А.С.Гальчинський, В.М.Геєць, Б.Є.Кваснюк, В.М.Князєв, Ю.П.Лебе­дин­ський, В.І.Луговий, В.І.Лукінов, Н.Р.Нижник, І.В.Розпутенко, В.А.Скуратів­ський, В.П.Тронь, М.М.Якубовський.

Оскільки житлово-комунальний сектор є ключовим елементом будь-якої економічної системи, державне управління ним входить складовою соціально-економічної політики як потужна рушійна сила економічного зростання. Це виводить проблематику державного управління житлово-комунальним господарством у ранг найважливіших теоретико-прикладних досліджень. Практичним результатом має стати визначення ефективних механізмів управління підприємствами й організаціями житлово-комунального господарства усіх форм власності.

Донедавна у вітчизняній економічній літературі загалом і в працях з державного управління господарськими процесами зокрема питання розвитку житлово-комунального господарства, його демонополізації, створення ринку житла та житлових послуг взагалі не стояло. В наукових публікаціях обґрунтовувалась необхідність централізованого управління житлово-комуналь­ним господарством, дотаційного утримання підприємств, які його обслуговують, а фактично субсидіювання усіх верств населення незалежно від рівня доходів. З основними положеннями функціонування житлово-комунального господарства на ринкових засадах можна було ознайомитись, вивчаючи роботи зарубіжних вчених, таких як Д. Віккерса, Р.Вона, В. Віскусі, П. Габора, Д.Гарднера, Р. Грін, А.Кумара,  Д. Лоран, М. Пардіна, В. Шаркі, Д. Яроу.

Останнім часом з’явилися праці вітчизняних вчених-економістів, господарників, фахівців у галузі управління і регулювання економіки, присвячені ринковим трансформаціям її житлово-комунального сектора. Серед них слід відзначити розробки В.М.Бабаєва, В.М.Вакуленка, О.І.Дзядь, А.А.Дроня, Г.О.Крамаренко, В.П.Кукси, В.П.Ніколаєва, Г.І.Онищука, І.М.Осипенка, О.Ю.По­пова, М.В.Руля, Г.М.Семчука, Т.М.Строкань, Р.М.Сиротюка, В.В.Хомякова та інших. Водночас, далеко не всі питання знайшли своє концептуальне цілісне відображення, що не дозволяє поставити аналіз механізмів управління ЖКГ на адекватну теоретичну основу і сприяти широкомасштабним ринковим перетворенням в галузі.

Актуальність зазначених вище проблем, їх недостатнє вивчення і визначили вибір теми дисертаційного дослідження, зумовили його мету та завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Автор брала участь у підготовці й проведенні досліджень кафедри економічної теорії та історії економіки Національної академії державного управління при Президентові України за темою “Механізми регулювання ринкової економіки” (номер державної реєстрації ДР ОК 0101U 003345) в межах комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації ДР ОК 0101 U 002829).

Внесок автора у виконання цієї науково-дослідної теми полягав в розробці питань управління та регулювання житлово-комунального господарства як різ­новиду природної монополії.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному аналізі й науковому обґрунтуванні необхідності створення дійових механізмів державного управління підприємствами й організаціями житлово-комунального господарства на основі специфіки його функціонування у трансформаційній економіці України.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

• здійснити системний аналіз наукової літератури, законодавчої та нормативної бази, вітчизняного і зарубіжного досвіду з питань управління розвитком житлово-комунального господарства;
• розкрити організаційно-правові аспекти функціонування житлово-комунального господарства та окремих його складових;
• виявити основні тенденції управління житлово-комунальним комплексом у практиці різних країн світу;
• сформулювати основні напрями реформування житлово-комунальної сфери за умов ринкових перетворень національної економіки;
• науково обґрунтувати основні засади створення ефективних механізмів управління підприємствами галузі;

• дослідити основні принципи й механізми формування господарських структур ринкового типу в житлово-комунальній сфері;

• визначити стратегічні цілі розвитку житлово-комунального господарства на сучасному етапі розвитку нашої країни та заходи держави, спрямовані на їх досягнення.

Об’єкт дослідження – організація та функціонування житлово-комунального господарства України в умовах трансформації ринкових відносин.

Предмет дослідження – державне управління житлово-комунальним господарством України, формування ринкових механізмів його стабільного розвитку.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що для стабільного поступального розвитку соціально орієнтованої економіки України необхідне ефективне поєднання системних регулятивних дій держави, для забезпечення структурованості, оптимального розподілу доходів, надання якісних послуг - з ринковими формами й механізмами самоорганізації підприємств і установ ЖКГ на підставі конкурентності, функціональності й самоокупності.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети було використано методи наукової абстракції, системного підходу, аналізу та синтезу, порівняльного аналізу, наукового передбачення.

Метод наукової абстракції та системний метод використовувались для аналізу й узагальнення тенденцій розвитку ЖКГ в умовах ринкової і транзитної економіки, розкриття сутності та принципів державного управління ЖКГ як різновиду природної монополії, визначення системи управлінських заходів з метою його реформування.

Метод порівняльного аналізу дозволив виділити найбільш суттєві аспекти регулювання ЖКГ в країнах Європи й Америки та обґрунтувати доцільність їх застосування в Україні.

Метод наукового передбачення використовувався з метою складання прогнозу розвитку ЖКГ і в оцінках наслідків регулювання галузі.

Для формулювання рекомендацій і пропозицій, визначення шляхів державної політики в регулюванні й організації роботи комплексу використовувалися методи моделювання та узагальнення.

Достовірність отриманих результатів досягалася завдяки використанню методів наукової ідентифікації й зіставно-порівняльного аналізу літературних джерел.

Інформаційну базу досліджень становлять законодавчі, інші нормативно-правові акти, ухвалені відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування в Україні, аналітичні матеріали і звіти Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету з питань житлово-комунального господарства України, розробки вітчизняних і закордонних наукових організацій і вчених, присвячені ЖКГ.

Наукова новизна одержаних результатів визначається особистим внеском автора у вирішення актуальної науково-практичної проблеми розробки концептуальних засад державного управління розвитком виробничо-економічних відносин у галузі житлово-комунального господарства України.

Отримані результати науково обґрунтовані, а їх достовірність та значущість підтверджені тим, що запропоновано застосування на практиці дійових механізмів управління й регулювання житлово-комунального господарства України.

У процесі реалізації зазначеної мети дослідження в дисертації уперше:

• здійснено системний аналіз інструментів і важелів державного управління розвитком відносин у системі ЖКГ України як різновиду природної монополії та обґрунтовано напрями і характер їх змін за умов дотримання принципу ресурсного забезпечення і спрямування на реалізацію пріоритетних цілей;
• визначено організаційно-економічні засади реструктуризації підприємств, сутність яких полягає в поєднанні принципів функціональності й оптимізації організаційно-правових форм нових структур, їх діяльності з огляду на керованість та конкуренцію;
• наведено визначення моделі управління ЖКГ і запропоновано дотримуватися її вибору для України на підставі поєднання англосаксонського і французького підходів з урахуванням особливостей дії механізмів державного управління в країні;
• удосконалено методику аналізу і визначення ефективності функціону­вання таких організаційно-правових форм як концесія, холдинг та об’єднання товариств співвласників житла;
• внесено пропозиції стосовно доцільності змін в організаційній структурі управління ЖКГ України, запропоновано схеми управління житлово-комунальним господарством на місцевому рівні та управління діяльністю суб’єктів природних монополій у сфері ЖКГ з метою підвищення ефективності управління галуззю;
• дістало подальшого розвитку з’ясування та уточнення  особливостей, пов’язаних із функціонуванням ЖКГ України в умовах ринку, якими є демонополізація галузі, формування конкурентних засад надання послуг, розвиток та оптимізація договірних відносин;
• зроблено поглиблений аналіз методів тарифно-цінового регулювання в ЖКГ та їх вплив на справедливий розподіл доходів, вирівнювання умов суспільного споживання, інноваційний розвиток та на вирішення інших соціально-економічних проблем українського суспільства;
• поглиблено наукові уявлення щодо функціонування та регулювання природних монополій у ринкових умовах і на етапі переходу до ринку на прикладі житлово-комунальної сфери.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що основні теоретичні положення і висновки дослідження доведені до рівня конкретних пропозицій і мають форму, придатну для використання у практиці державного управління ЖКГ України. Практичну цінність, на думку автора, насамперед мають розроблені підходи та рекомендації щодо ефективного тарифного регулювання комунальних підприємств, демонополізації галузі, удосконалення організаційних умов надання послуг у сфері управління житлово-комунальним господарством, що були використані при підготовці проекту “Загальнодержавної програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2003-2010 роки”. Пропозиції щодо вибору ефективної схеми управління об’єктами водопровідно-каналізаційного господарства були враховані при підготовці пілотного проекту “Реформування водопровідно-каналізаційного господарства Донецької області” (довідка про впровадження від 15.04.2003 року № 45-1 -145).

Окремі положення дисертації використані в науково-педагогічній діяльності (довідка про впровадження від 13.05.2003 року № 129), при підготовці магістрів державного управління, підвищенні кваліфікації управлінських кадрів (довідка про впровадження від 26.08.2003 року № 43) та можуть бути використані у розробці методичних посібників, програм і підручників для студентів і слухачів, що займаються питаннями управління ЖКГ та державного управління господарськими процесами.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Результати дисертації оприлюднені на науково-практичних конференціях за міжнародною участю: “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства” (Київ, 2001), “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002).

Теоретичні положення, наукові висновки дисертації обговорювалися на методологічних семінарах та засіданнях кафедри економічної теорії та історії економіки Національної академії державного управління при Президентові України, а також у публікаціях автора.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у восьми наукових статтях, чотири із яких опубліковано у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації – 207 сторінок друкованого тексту (173 сторінки основного тексту, 14 рисунків, 7 таблиць, додатків на 14 сторінках – 14 таблиць). Список використаних джерел містить 221 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, сформульовано його мету і завдання, описано наукову новизну та практичну цінність результатів.

У першому розділі - ”Теоретичні основи державного управління житлово-комунальним господарством”-досліджується житлово-комунальне господарство України як об’єкт управління і державного регулювання, моделі та організаційна структура управління житлово-комунальним господарством, виявляються сучасні тенденції розвитку державного управління житлово-комунальним господарством у контексті зарубіжного досвіду.

Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) має низку специфічних особливостей, що характеризують його як складну, багатоелементну, динамічну організаційно-економічну систему. Підприємствам та об’єднанням ЖКГ притаманна внутрішня економічна й організаційна єдність. За своїм змістом і структурою житлово-комунальне господарство – складний та багатогранний об’єкт управління, який обумовлює специфічні особливості побудови організаційної системи управління і державного регулювання для забезпечення надійності функціонування підприємств галузі, підвищення ефективності роботи комплексу. Особливістю функціонування ЖКГ є те, що воно представлене “чистими” природними монополіями і підгалузями, які розвиваються за законами конкурентного господарства. До останніх належить експлуатація житла, санітарне очищення територій тощо. Ще однією характерною особливістю ЖКГ є те, що комплекс переважно надає послуги, а не виробляє товари, а отже належить до виробничої і невиробничої інфраструктури.

Третя особливість ЖКГ пов’язана із забезпеченням життєдіяльності передусім міського населення, однак слід зазначити, що визначення ЖКГ як специфічно міського господарства є неточним, у менш розвинутій і складній формі воно наявне і в сільських населених пунктах. Незважаючи на те, що більшість населених пунктів у сільській місцевості майже не мають спеціального технічного обладнання, а підприємства ЖКГ сільських поселень навіть організаційно не виділяються з різного роду комбінатів, розвиток ЖКГ на селі вимагає не меншої уваги, ніж у містах. Все це говорить про необхідність інтеграції сільської комунальної служби в єдиний житлово-комунальний комплекс.

Інша характеристика ЖКГ пов’язана з комплексністю галузі, яка характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до її складу: житлове господарство, водопостачання та водовідведення, комунальна енергетика, теплопостачання, міський електротранспорт, зовнішній міський благоустрій, дорожнє господарство, санітарне очищення міст (вуличне прибирання, будинкова очистка з утилізацією твердих побутових і харчових відходів), зелене господарство (озеленення міст, квітництво), готельне господарство, ритуальне обслуговування, ремонтно-будівельне виробництво, монтаж, капітальний ремонт та експлуатація ліфтового господарства, власна промисловість і капітальне будівництво, проектні, конструкторсько-технологічні та науково-дослідні роботи, технічна інвентаризація основних фондів.

Встановлено, що внаслідок функціонування і розвитку окремих підгалузей (водо-, теплопостачання та водовідведення) житлово-комунальне господарство виступає як різновид природної монополії. У зв’язку з тим, що характерними некоректними діями монополістів є завищення цін і тарифів, нав’язування умов договору, не вигідних споживачу, зниження якості продукції та якості обслуговування, встановлення бар’єрів доступу інших підприємців на потенційно конкурентні суміжні ринки тощо, виникає необхідність регулювання природних монополій. Методи державного регулювання природних монополій передбачають контроль за рівнем і структурою цін, обсягом пропозиції продукції на ринку, рівнем доходів природного монополіста (у формі прибутку, комісійних тощо), бар’єрами входу (виходу) на ринок (з ринку), якістю продукції (послуг), правилами безпеки, фінансовою структурою і структурою власності підприємства або організації.

В основу системи управління житлово-комунального господарства має бути покладено вибір обґрунтованої моделі його ефективного функціонування. Модель системи управління житлово-комунальним господарством об’єднує в одній організаційній структурі суб’єкти, залучені до процесу виробництва і надання житлово-комунальних послуг, з притаманним їй внутрішнім принципом побудови, що обумовлена організаційними формами діючих суб’єктів, договірно-правовою базою їх взаємодії всередині комплексу і поза ним, методами фінансування, обліку робіт і послуг, ціноутворення.

У дисертації доведено, що при переході до ринкових економічних відносин наявна структура управління не відповідає сучасним вимогам розвитку населених пунктів: вона є архаїчною, за принципом побудови громіздкою, орієнтованою на дотаційні схеми фінансування. Базові підприємства позбавлені самостійності, що негативно впливає на підвищення ефективності їх діяльності й вишукування прогресивних форм господарювання.

Узагальнення зарубіжного досвіду розвитку державного управління житлово-комунальним господарством дозволило виявити особливості різних моделей управління комунальними службами, зокрема англосаксонської, французької та німецької. Англійська модель передбачає розвиток засад конкуренції для підприємств галузі, розробку, підписання короткотермінових контрактів і створення регулюючих органів, які стежать за виконанням контрактів. Принципи організації й функціонування французької та німецької моделей інші. В Німеччині та Франції спеціалізований регулюючий орган відсутній і водночас система регулюється. Її рівновага заснована на центральній ролі місцевих органів, які співпрацюють з приватними і змішаними підприємствами у Франції, з муніципальними підприємствами в Німеччині. Ця модель працює ефективно завдяки широким повноваженням місцевих органів і їх незначному втручанню в роботу комунальних служб. Прийнятими організаційно-правовими формами управління житлово-комунальним господарством в зарубіжних країнах є: об’єднання власників житла у різні групи з метою вибору обслуговуючих підприємств на конкурсних засадах; розвиток і застосування делегованого управління (концесій, оренди); стимулювання якості надання послуг і зниження їх вартості через підвищення конкуренції серед надавачів цих послуг; запровадження системи договірно-правових відносин.

Другий розділ - “Механізми регулювання житлово-комунального госпо­дарства в умовах ринкових перетворень економіки” - присвячений дослідженню інституційних чинників ринкової трансформації підгалузей житлово-комунального господарства, аналізу тарифно-цінових інструментів регулювання житлово-комунального господарства як різновиду природної монополії та виявленню інноваційно-структурних зрушень у системі житлово-комунального комплексу.

Встановлено, що загальна економічна криза, низька платоспроможність населення, слабка законодавча база, невідповідність рівня тарифів вартості послуг, відсутність бюджетних дотацій на покриття різниці між рівнем тарифу та повною вартістю послуг тощо є причинами, які гальмують ринкові перетворення в галузі. Це викликає появу та подальше накопичення кредиторської й дебіторської заборгованості, динаміку яких показано на рис .1.

Рис. 1. Динаміка кредиторської та дебіторської заборгованості (млн грн)

У дисертації досліджено, що житлово-комунальне господарство як основа соціальної сфери життя людини є однією з найменш сучасно оснащених галузей народного господарства. Кризові явища в суспільстві та залишковий принцип фінансування сектора призвели до подальшого суттєвого загострення проблем в різних його підгалузях. Так, технічний стан мереж і споруд у водопровідно каналізаційному господарстві залишається незадовільним: в аварійному стані перебуває 25 відсотків водопровідних та 24 відсотки каналізаційних мереж. Надмірна централізація теплопостачання та експлуатація зношеного обладнання котелень, теплових пунктів і мереж призводить до значних (у межах 30-40 відсотків) втрат виробленої теплової енергії, зниження надійності тепло­постачання, нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Майже 11 тис. км теплових мереж перебувають в аварійному стані й експлуатуються з перевищеними термінами амортизації. Близько 60 відсотків котелень експлуатуються з терміном амортизації, який перевищує 20 років. Наявний житловий фонд здебільшого є старим і перебуває в незадовільному технічному стані: до категорії ветхих в державному житловому фонді віднесено майже 36 тис. житлових будинків загальною площею близько 4 млн кв. метрів, у яких проживає понад 250 тис. мешканців, до категорії аварійних відповідно – 4,7 тис. будинків, 775 тис. кв. метрів, понад 34 тис. мешканців. Кожен третій будинок потребує капітального або поточного ремонту.

За останні 10 років кількість рухомого складу електротранспорту зменшилася на 3,4 тис. одиниць (30 відсотків), а понад 70 відсотків наявного парку рухомого складу міського електротранспорту відпрацювало нормативний термін експлуатації.

Із 3710 мостів та шляхопроводів 73 відсотки не відповідають вимогам чинних нормативів за вантажопідйомністю або габаритами, а 140 перебувають в аварійному стані. Занепокоєння викликає незадовільний стан некатегорійних мостів, особливо через р. Дніпро в містах Києві, Дніпропетровську та Запоріжжі.

У містах і селищах не сформована сучасна система поводження з побутовими відходами, що вкрай негативно впливає на їх санітарно-епідеміологічний стан. Більшість сміттєзвалищ – екологічно небезпечні об’єкти.

Держава не в змозі утримувати систему ЖКГ з такими високими питомими витратами матеріальних і енергетичних ресурсів, втратами та нераціональним споживанням питної води і теплової енергії, безгосподарним ставленням до утримання об’єктів житлово-комунального господарства як власників, так і споживачів.

Доведено, що державна політика у сфері реформування ЖКГ повинна мати системний характер: базуватись на засадах функціональності, обґрунтованості й ресурсного забезпечення. Ключовим моментом у реформуванні галузі має стати трансформація тарифної політики. Методологія ціноутворення повинна ґрунтуватись на впровадженні в системі водопостачання, водовідведення та теплопостачання ефективного механізму ресурсозбереження. Це, у свою чергу, вимагає зміни підходів до проведення амортизаційної політики. Дослідження довели, що розмір амортизаційних відрахувань у чинній практиці не дає змоги здійснювати необхідну технічну реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, що дозволило б підприємствам житлово-комунального господарства підвищити якість послуг.

Формування ефективної цінової політики щодо природних монополій має спрямовуватись на досягнення подвійної мети. Передусім, воно повинно стимулювати розширення виробництва і надання послуг природними монопольними утвореннями за цінами, прийнятними для всіх споживачів. З іншого боку, цінове регулювання має забезпечити природним монополістам достатній для нормального економічного розвитку розмір прибутку, що сприятиме залученню до цієї сфери нових капіталів для динамічного відтворення та ефективного функціонування в інтересах суспільства. Запровадження ефективних цінових методів регулювання і контролю за цінами дасть змогу уникнути ймовірності отримання надприбутку за рахунок необґрунтованого завищення тарифів; гарантувати стабільність роботи самих суб’єктів природних монополій у довгостроковій перспективі, їх прибутковість, а отже створити об’єктивні передумови для залучення інвестицій у галузь.

Встановлено, що трансформація ЖКГ має бути поставлена на інноваційну основу із врахуванням найсучасніших світових досягнень у сфері надання комунальних послуг. Найголовнішими напрямами, на яких мають концентруватися державні рішення з реформування галузі, є:

• запровадження екологічно чистого, енергоресурсозберігаючого обладнання, що використовується для вироблення та надання комунальних послуг;
• застосування сучасних технологій утилізації твердих побутових відходів (ТПВ);
• підтримка фундаментальних і прикладних розробок у сфері виробничих та управлінських ресурсів.

У третьому розділі - “Державна політика формування ринкових механізмів розвитку житлово-комунального господарства в Україні” - обґрунтована доціль­ність проведення демонополізації, формування конкурентного середовища у житлово-комунальному комплексі, розвиток нових форм і механізмів договірних відносин у системі надання комунальних послуг та запровадження холдингової форми управління підприємствами і організаціями житлово-комунального господарства.

На сьогодні важливим напрямом реформи житлово-комунального господарства повинна стати демонополізація галузі, створення конкурентного середовища в системі управління та обслуговування житлово-комунальної сфери, що дозволить власникам житла і об'єктів комунального призначення вибирати того чи іншого суб’єкта управління, який зможе забезпечити необхідний рівень обсягів і якості робіт та послуг за найнижчими цінами.

У дисертаційній роботі запропоновано схеми управління житлово-комунальним господарством на місцевому рівні та управління суб’єктами природних монополій (водо-, теплопостачання, водовідведення) у сфері житлово-комунального господарства (рис.2, рис.3).