|
ДОНЕЦЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ
ВОЙНОРУБОВ ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
УДК 332.1(447)
УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ
ВИРОБНИЧОЇ СФЕРИ РЕГІОНУ
Спеціальність 25.00.04 – Регіональне управління
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління
Донецьк - 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Донецькій державній академії управління Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).
Захист відбудеться 29 травня 2003 року о 1530 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.107.01 у Донецькій державній академії управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецької державної академії управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.
Автореферат розісланий 25 квітня 2003 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Клейнер Я.С.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Формування ринкової моделі господарювання в Україні обумовлює необхідність врахування досвіду і основних тенденцій економічного розвитку країн з розвинутою ринковою економікою. Однією з таких тенденцій є посилення економічної самостійності регіонів, що дає змогу повніше використати їх ресурсний потенціал, забезпечити прискорення соціально-економічного розвитку, що в кінцевому рахунку позитивно впливає на розвиток країни в цілому, веде до підвищення життєвого рівня населення.
Економічна політика в Україні сьогодні багато в чому успадкувала елементи глибокої централізації управління, притаманні командно-адміністративній системі. Незважаючи на задекларований урядом курс на регіоналізацію економіки, посилення їх економічних прав і повноважень, серйозних практичних зрушень поки що немає. Однією з причин цього є відсутність дієвих механізмів узгодження регіональних економічних інтересів з загальнодержавними.
Питання регіональної політики постійно були предметом дискусій вчених-економістів. Значний вклад в вирішення окремих аспектів регіонального управління внесли О.М.Алимов, П.Д.Гуменюк, М.І.Долішній, С.І.Дорогунцов, І.І.Лукінов, СЛ.Пирожков, М.Г.Чумаченко, О.І.Шаблій. В той же час досі немає загальноприйнятого підходу до вирішення проблем і оптимізації взаємовідносин центру і регіонів, функціонально обґрунтованого розподілу повноважень між ними, ступеню втручання держави в економіку в умовах формування ринкових відносин.
Поряд із здійсненням політики виходу з гострої економічної кризи Україна повинна визначити нову, науково обґрунтовану регіональну і структурну політику. При цьому, на жаль, доводиться констатувати, що в нас немає науково обґрунтованої як загальнодержавної, так і регіональної економічної політики.
Впродовж перших років незалежності в Україні процеси роздержавлення та приватизації майна сприяли виникненню конкурентоспроможного недержавного сектору економіки. Частково змінився статус державних виробничих підприємств - підвищився рівень їхньої економічної виробничо-господарської діяльності та незалежності. Це обумовило виникнення проблеми-узгодження виробничої й економічної діяльності окремих підприємств з інтересами розвитку території.
Як свідчить світовий досвід, найбільш дієвими і ефективними важелями впливу на суб’єкти господарювання є економічні важелі, а необхідність розвитку промислових підприємств виступає об’єктивною передумовою подолання кризових явищ і забезпечення подальшого економічного росту.
Необхідність комплексного вирішення проблем регулювання розвитку сфери виробництва на регіональному рівні в процесі становлення основних інститутів ринку, формування функціональної і організаційної структур всіх рівнів управління народним господарством обумовили вибір теми дисертаційної роботи.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематики науково-дослідних робіт Донецької державної академії управління, яка затверджена на засіданні Вченої Ради ДонДАУ 28.01.99 р., зокрема роботи проводилися за темою № 99.06.01 “Регіональні аспекти інноваційної та інвестиційної діяльності та їх роль у вирішенні соціально-економічних проблем регіону (номер держреєстрації 0199U003653) та № 99.06.02 “Розробка методів оновлення і розвитку організацій і підприємств” (номер держреєстрації 0199U003654), а також Договором про наукову і творчу співдружність між кафедрою менеджменту у невиробничій сфері та відділом проблем ефективного використання виробничого потенціалу Інституту економіки промисловості НАН України в 1999-2004 роках, у межах яких автором дослідження розроблені теоретичні положення і практичні рекомендації, спрямовані на створення організаційно-економічного механізму регулювання розвитку виробничої сфери в регіоні.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка шляхів удосконалення управління розвитком виробничої сфери регіону.
Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі задачі:
обґрунтовано необхідність застосування системного підходу до управління розвитком сфери виробництва в регіоні, спроможного виявляти “точки зростання” і впливати на них економічними методами регіонального управління;
визначено основні важелі державного стимулювання розвитку виробничої сфери;
обґрунтовано організаційну і функціональну структури економічного механізму управління розвитком виробничої сфери в регіоні;
виявлено необхідні й можливі підходи до реформування фінансово-кредитної і податкової політики держави;
обґрунтовано напрямки удосконалення використання бюджетних важелів розвитку виробничої сфери;
сформульовано пропозиції щодо державної підтримки інноваційного розвитку вугледобувних підприємств регіону;
розроблено -основні напрямки структурних перетворень економіки вуглепромислових територій регіону.
Об'єктом дослідження є діяльність підприємств виробничої сфери регіону.
Предметом дослідження є напрямки і способи удосконалення управління та регулювання діяльності підприємств виробничої сфери регіону.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, фундаментальні положення економічної теорії, загальнонаукові принципи проведення досліджень. Основою теоретичних досліджень є наукові праці вітчизняних вчених у сфері державного управління.
Інформаційною базою дисертаційного дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти з питань реалізації податкової політики в Україні, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, статистичні матеріали Держкомстату України, Державної податкової адміністрації України. У процесі роботи над дисертацією використовувались монографічні видання та статті зарубіжних і вітчизняних економістів.
У роботі використаний системно-структурний аналіз (при дослідженні сфери виробництва як складової державної регіональної політики), програмно-цільовий метод (при аналізі індикативного планування розвитку виробничої сфери), метод графічного зображення аналітичних даних (при аналізі соціально-економічної та науково-технічної динаміки регіону).
Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у комплексному вирішенні проблем управління та регулювання розвитку сфери виробництва на регіональному рівні в процесі трансформаційних змін у суспільстві.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в такому:
вперше:
розкрито сутність процесу державного регулювання в системі управління розвитком виробничої сфери регіону на основі концепцій максимізації використання можливостей території та запропоновано відповідну систему заходів;
визначено найсуттєвіші критерії оцінки виробничої сфери регіону, як об’єкту управління у ринкових умовах господарювання, сутність яких полягає у виробничо-технологічної пов’язаності основних господарських процесів та територіальної єдності, що виникає в результаті просторово-узгодженного розвитку і взаємодії компонентів сфери виробництва в регіоні, спільного використання об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури;
одержали подальший розвиток:
підходи до формування цілісної системи економічного регулювання розвитку виробничої сфери в регіоні, яка базується на використанні програмно-цільових методів, індикативного планування і важелів економічного впливу на суб’єкти господарювання та формування відповідних параметрів зовнішнього (стосовно цих суб’єктів) середовища господарювання;
удосконалено:
організаційну та функціональну структури механізму економічного регулювання розвитку виробничої сфери в регіоні, який включає державне (через регіональні органи) регулювання і ринкову саморегуляцію, що реалізується через систему економічних і фінансових важелів, а також через забезпечення ефективних зворотних зв’язків між керуючою (органи влади) і керованою (підприємства виробничої сфери) підсистемами;
підходи до реформування кредитно-фінансової та податкової політики, суть яких полягає в поступовій трансформації структури податків і бюджету, розширенні бази оподаткування при зменшенні податкового тиску на виробника;
механізм інвестиційного забезпечення регіонального розвитку, який включає відбір інвестиційних проектів в пріоритетні галузі і виробництва, стимулювання реалізації проектів, формування інвестиційних ресурсів, вибір організаційних надійних форм реалізації вказаних проектів;
основні напрямки структурних перетворень економіки вуглепромислових територій регіону.
Практичне значення одержаних результатів. Розроблені у дисертації підходи, способи і отримані результати являють собою методичну базу удосконалення управління розвитком виробничої сфери регіону, що передбачає формування цілісної системи економічного регулювання для розвитку її в регіоні, обґрунтування організаційної та функціональної структури механізму економічного регулювання розвитку цього процесу, формуванні підходів до реформування кредитно-фінансової та податкової політики, розробці механізму інвестиційного забезпечення регіонального розвитку.
Теоретичні розробки та методичні підходи, що сформульовані в дисертації є внеском у систему знань про методи управління розвитком регіону.
Практичне значення дисертаційної роботи підтверджується тим, що ряд розроблених автором пропозицій і рекомендацій було впроваджено в практику роботи Донецької облдержадміністрації (довідка № 412/78-а від 10.07.2002 року).
Теоретичні розробки автора, практичні висновки та пропозиції, що випливають зі змісту дослідження, використовуються у навчальному процесі Донецької державної академії управління при викладанні курсу “Місцевий економічний розвиток” (довідка № 369-б від 12.07.2002 року).
Особистий внесок здобувача. Положення, результати, висновки та рекомендації дослідження є особистим здобутком автора. Конкретний особистий внесок автора у сумісні наукові праці показаний у переліку основних опублікованих праць за темою дисертації.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідались і одержали позитивну оцінку на міжнародних науково-практичних конференціях: “Роль соціального менеджменту в інтелектуалізації суспільства” (м.Слов’яногірськ, 2001 р.); “Менеджмент-освіта у вищих навчальних закладах України: підготовка, використання, роль та значення в соціально-економічному розвитку регіонів” (м. Слов’яногірськ, 2002 р.); “Молодь і держава” (м. Авдіївка, 2002 р.).
Публікації. Основні положення і результати дослідження опубліковані в 11 роботах, з яких 3 статті в наукових журналах, 5 - у збірниках наукових праць, 3 публікації в матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій 3,5 д.а., з яких автору належить 2,1 д.а.
Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, які викладено на 168 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 20 рисунків, 11 таблиць, які наведено на 25 сторінках. Список використаних джерел із 153 найменувань приведено на 13 сторінках, 1 додаток – на 2 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
Розділ 1. Суть і місце державного регулювання в системі управління розвитком виробничої сфери регіону.
На основі аналізу теоретичних положень, використаних у літературі, зроблено висновки про те, що у ринкових умовах господарювання найсуттєвішими критеріями оцінки регіональної сфери виробництва як об'єкта управління є: виробничо-технологічна пов'язаність основних господарських процесів, а також необхідна і достатня для цього сукупність засобів виробництва та елементів виробничої інфраструктури; соціально-інфраструктурна забезпеченість життєдіяльності населення в регіоні; економічні взаємозв'язки між регіональними, виробничими, фінансовими, банківськими, комерційними структурами тощо; інформаційно-управлінська єдність, що відображає становлення розгалуженої системи виробничих, постачальницько-збутових, маркетингових, науково-технічних зв'язків між окремими підприємствами, організаціями і галузями, які забезпечують реалізацію функцій координації, регулювання, управління предметами і засобами праці, економічними зв'язками і відносинами; територіальна єдність, що виникає в результаті просторово узгодженого розвитку і взаємодії компонентів сфери виробництва в регіоні, спільного використання об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури.
Для сфери виробництва регіонального рівня властива складна внутрішня структура. З одного боку вона є галузево-функціональною. Тобто, сфера виробництва являє собою закономірне просторове поєднання окремих галузей, міжгалузевих комплексів, блоків підприємств тощо, які характеризуються певною системою зв'язків і місцем в ієрархічній структурі територіального поділу та інтеграції праці.
Вирішальний вплив на формування цієї структури мають виробничо-економічні і виробничо-технологічні зв'язки між галузями спеціалізації, допоміжними й обслуговуючими галузями.
З іншого боку ця структура є територіально-функціональною. Вона відображає просторову диференціацію сфери виробництва на окремі підсистеми, що органічно поєднують галузі господарства.
Територіальна структура сфери виробництва є об'єктивною основою її територіальної організації і формується на основі синтезу структурних елементів її спеціалізованих підрозділів.
Реформування економіки потребує ефективного, прогресивного законодавчого базису, а також дійового, стабільного і не менш ефективного механізму реалізації економічної політики в регіонах і в державі в цілому.
Стратегія фінансової політики України вимагає, перш за все, чіткого розмежування функціональних обов'язків між центром і регіонами, узгодженості та координації в діях фінансових, контрольно-ревізійних, податкових, митних та інших служб, які прямо і безпосередньо займаються реалізацією єдиної фінансової політики в Україні.
Нині діюча система податків і зборів не виконує основних функцій податкового регулювання і стимулювання економічних процесів, а єдиний механізм стягнення податків і формування доходів бюджету, як такий, в суспільстві ще не сформовано. Система оподаткування за діючим законодавством потребує радикальних змін у напрямку пошуку нових підходів і принципів побудови, науково-обгрунтованих форм податків, ефективних методів і важелів впливу на економічні процеси. В основу її побудови треба покласти стабільні, реальні та стимулюючі методи й форми реалізації економічних відносин, які б сприяли розвиткові ініціативи та підприємництва, стабілізації економіки і фінансового становища держави.
На практиці продовжується реалізація фінансової політики окремими, неузгодженими методами, які, головним чином, позбавлені стимулюючої функції та ефективного впливу на процес виробництва і реалізації продукції. Це основний недолік діючого порядку стягнення податків і формування доходів бюджету. Прийняттям окремих законодавчих актів з цих питань навряд чи можна реалізувати стратегічні задуми і напрямки фінансової політики з метою стабілізації економічного становища в державі. Необхідно на загальнодержавному рівні прийняти перспективну програму і конкретні заходи по стабілізації фінансового становища регіонів і країни в цілому. Одночасно слід розробити адекватний механізм реалізації фінансової політики в інтересах розвитку підприємництва, спрямованої на зміцнення економічного становища в кожному з регіонів і в державі в цілому.
Завдання управління розвитком сфери виробництва в регіоні може бути сформульоване як розробка програм, заходів, проектів, реалізація яких дасть найбільший соціально-економічний ефект для регіону при заданих (очікуваних) ресурсах, певному розмірі, бюджетних і позабюджетних коштів регіону (області), коштів підприємств і корпорацій, державного бюджету, з урахуванням наявного виробничого потенціалу, інтелектуальної власності. Для вирішення цього завдання необхідно здійснити певну сукупність робіт, які можна розділити на десять етапів (табл.1).
Успіх управління розвитком сфери виробництва в регіоні забезпечується передусім науково обґрунтованою концепцією цього розвитку. На основі аналізу вітчизняної і зарубіжної літератури з питань методології і методів формування й розвитку соціально-виробничих комплексів можна класифікувати існуючі концепції, об'єднавши їх у п'ять груп:
1) розвиток регіону в інтересах держави;
2) комплексний соціально-економічний розвиток регіону;
3) територіальний госпрозрахунок;
4) вирішення найгостріших проблем життєдіяльності регіону;
5) максимізація використання можливостей території.
Таблиця 1
Система заходів (етапів) управління розвитком сфери виробництва
в регіоні
Розділ 2. Організаційна та функціональна структури системи управління розвитком виробничої сфери в регіоні.
Економічні перетворення в Донецькому регіоні доцільно розглядати як два часових інтервали: до 1998 р. і з 1998 до 2001 роки, із метою оцінки ефективності реалізації Програми соціально-економічного розвитку Донецької області на 1998-2001 роки.
Так, з 1990 до 1998 року валовий внутрішній продукт країни скоротився більш ніж на 60%, обсяг промислового виробництва - на 61%. Особливо глибокий спад відзначається в машинобудуванні - на 70%, промисловості будівельних матеріалів - на 77% і легкої промисловості - на 75%. Потреби в економіці стали в основному задовольнятися за рахунок нарощування імпорту.
У 1999 р. був подоланий спад промислового виробництва і досягнутий його приріст проти 1998 р. у цілому по області на 6,7% (по Україні на 4,3%). У значній мірі це забезпечено за рахунок металургійних підприємств. Металурги впевнено поверталися на втрачені внаслідок світової фінансової кризи ринки збуту й освоювали нові. Експорт металопродукції в натуральному вираженні, склав за 1999 р. 9,9 млн. тонн, зріс проти 1998 р. на 30%. Це дозволило збільшити загальний обсяг виробництва галузі за 1999 р. на 12%.
Загальну динаміку економічного росту можна продемонструвати на прикладі підприємств машинобудування регіону (рис. 1, 2).
Рис.1. Динаміка обсягів виробництва машинобудування
Донецької області в 1990-2001 рр.
Рис. 2. Динаміка промислового виробництва
у машинобудівельній галузі Донецької області, що прогнозується,
на період до 2020 року (2000 р.=100%)
У 2001 році машинобудівники області досягли самого високого рівня обсягу виробництва за останні три роки. Темп росту склав 50,7 % до 2000 року.
Це стало можливим насамперед за рахунок освоєння нових видів продукції. При вартості значно нижче світових цін продукція вітчизняних машинобудівних заводів багато в чому не поступається закордонним аналогам по технічних характеристиках, показникам надійності. Більшість підприємств стали приділяти більше уваги підтвердженню технічного рівня своєї продукції, одержанню міжнародних сертифікатів у спеціалізованих центрах.
Програмування економічного, соціального та науково-технічного розвитку суспільства, в тому числі і на регіональному рівні, в останні роки широко використовується у світовій практиці. В США, Англії, інших країнах існує визначення системи програмування на рівні регіонів. Постійно розробляються, корегуються і реалізуються програми соціального розвитку окремих регіонів, у т.ч. — програми житлового забезпечення, розвитку культури та освіти, охорони здоров'я, охорони природи і т.д. Разом із соціальними програмами розробляються програми економічного розвитку, які мають своєю метою скорочення безробіття, зростання доходів населення тощо.
В дисертації розглянуті деякі особливості програмування соціально-економічного розвитку території на прикладі прогнозованих програм, що розроблялися у Донецькій області (табл.2 ).
Таблиця 2
Програмні документи, розроблені у
Донецькій області у 1992-2001 рр.
Обґрунтовано, що в основу розробки системи забезпечення організації розробки програм розвитку виробничої сфери регіону має бути покладений принцип відокремленості функцій: прогнозованих від рекомендаційних; рекомендаційних від виконавських. Для виконання функцій прогнозування розвитку економічних процесів в області доцільно створити спеціалізовані науково-дослідні установи, незалежні від урядових структур.
Розробка рекомендацій щодо напрямків розвитку сфери виробництва в регіоні з урахуванням прогнозів, а також заходів щодо заохочення їх виконання здійснюється урядовими структурами, спільно з установами, що розробляли прогноз розвитку.
Для виконання програмних цільових завдань залучаються підприємницькі структури.
У дисертаційному дослідженні запропоновано функціональну схему забезпечення процесу управління розвитком виробничої сфери регіону (рис. 3).
Прогнозування Постановка цілей Розробка
1 розвитку 2 розвитку 3 програм
виробничої виробничої і програмних
сфери регіону сфери регіону заходів
Розробка Вибір
механізму організаційних
4 мотивації 5 форм
розвитку господарювання,
виробничої сфери які в найбільшій
по пріоритетних мірі забезпечують
напрямках розвиток
виробничої сфери
Аналіз Контроль і аналіз
7 соціально - 6 досягнення
економічного поставлених
розвитку регіону цілей
Рис. 3. Сукупність робіт по забезпеченню процесу управління
розвитком виробничої сфери регіону
Розділ 3. Напрямки удосконалення державного регулювання розвитку виробничої сфери на регіональному рівні.
Подолання кризи і наступний розвиток виробничої сфери обумовлюють необхідність розробки і впровадження таких елементів регулювання економічних процесів в цілому і розвитку виробничої сфери, які б забезпечували вирішення наступних задач:
стимулювали розвиток пріоритетних галузей і виробництв, виходячи з потреб регіону і держави в цілому;
сприяли підвищенню рівня зайнятості;
створювали умови нормального функціонування соціальної інфраструктури.
Вирішення цих задач потребує перш за все акумуляції і розподілу інвестиційних ресурсів і місцевого бюджету. В зв'язку з цим пріоритетними напрямками фінансово-кредитного і податкового регулювання є:
посилення стимулюючої ролі фінансових регуляторів, головним чином шляхом перегляду концепції формування фінансово-кредитної і податкової політики, що дасть змогу підприємствам оживити виробництво, забезпечити власний розвиток і поновлення доходної частини місцевого бюджету;
удосконалення організації податкового регулювання розвитку виробничої сфери головним чином з метою суттєвого скорочення масштабів "тіньової" економіки.
Розвиток виробничої сфери сьогодні значною мірою визначається темпами і пропорціями інвестицій в технологічне переозброєння підприємств, зміну галузевої структури економіки. Основні фонди переважної більшості підприємств зношені, використовуються відсталі енерго і ресурсомісткі технологічні системи. Це потребує суттєвих інвестицій, перш за все у виробничу сферу.
Для успішного забезпечення інвестування підприємств виробничої сфери на рівні регіону необхідно вирішити три ключові проблеми:
визначити джерела і обсяг інвестиційних ресурсів, які можуть бути залучені в виробничу сферу;
обґрунтувати інвестиційні пріоритети;
розробити ефективний механізм акумуляції і використання інвестиційних ресурсів.
Для цих цілей розроблено методику формування оптимальної інвестиційно-фінансової програми підприємства, яка включає:
формулювання цілі здійснення капіталовкладень;
формування переліку планованих альтернативних інвестиційних об'єктів;
прогнозування необхідних витрат і можливих прибутків, пов'язаних із реалізацією інвестицій;
формування переліку потенційно можливих джерел фінансування інвестиційної програми;
формування умов, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;
розрахунок показників економічної ефективності окремих інвестиційних проектів;
установлення критерію добору інвестиційних проектів і проектів фінансування;
формування цільової функції і системи обмежень;
безпосереднє рішення задачі сиплекс-методом;
розрахунок значень цільової функції й інтепретація результату.
Використання запропонованої методики при довгостроковому плануванні діяльності підприємства дозволить ув`язати вигідність від реалізації інвестиційних проектів з оптимізацією умов їхнього фінансування і тим самим забезпечити найбільш ефективні результати капіталовкладень. Це дозволить домогтися бажаного кінцевого результату від інвестування й у результаті стабілізувати фінансове положення підприємства.
Програми та індикативні плани розвитку виробничої сфери мають бути рекомендаційними для підприємств і організацій. Суб‘єкти господарювання самі вирішують, якою мірою їм виконувати чи не виконувати завдання, що передбачені програмами, виходячи, перш за все, з можливостей досягнення цілей власного підприємства. Ці можливості визначаються законодавством щодо економічної підтримки виконання програм.
Для України є дуже актуальним законодавче визначення важелів державної підтримки підприємців, які виконуватимуть завдання відповідних програм розвитку. Мова йде про розробку економічних законів та норм, які б сприяли заохоченню вкладення інвестицій у розвиток економіки. Обґрунтовано що таких важелів можна виділити кілька груп (рис. 4).
| 
