Библиотечный каталог авторефератов Украины

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ Президентові України

ВАЛЕНТЮК Інна Вікторівна

УДК 351.85:379.85

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ

25.00.02 – механізми державного управління

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Захист відбудеться 6 вересня 2005 р. о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.02 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 5 серпня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                О.В. Жабенко        

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Політичні та соціально-економічні трансформації, які відбуваються в Україні з моменту здобуття нею незалежності, зумовили необхідність пошуку нових наукових підходів щодо визначення місця і ролі державного управління у подальшому розвитку суспільства.

Україна є однією з найбільших держав Європи, геополітичне поло­жен­ня, природні та антропогенні ресурси якої сприяють розвитку національного туризму. Проте значний потенціал туристично-рекреаційних ресурсів ще не є гарантом успішного розвитку туризму. Формування дієздатної туристичної сфери передбачає визначення чітких досконалих механізмів державного регулювання цього процесу. У зв’язку із зазначеним особливої актуальності набуває впровадження таких механізмів державного регулювання, які б сприяли підвищенню якості надання туристичних послуг і задовольняли б усі потреби як вітчизняних туристів, так й іноземних, що сприятиме підвищенню економічної ефективності туризму.

Туристична сфера України здійснює істотний вплив на соціальний та еконо­мічний стан держави та її регіонів. Вона не тільки залучає до вироблення туристичного продукту більшість галузей економіки, таких як будів­ництво, транспорт, зв’язок, комунальне господарство, сільське госпо­дар­ство, легку та важку промисловості, а й стимулює їх розвиток.

Успішний розвиток туризму в державі надає широкі можливості для забезпечення зайнятості населення за рахунок створення нових робочих місць. Завдяки туризму розвиваються місцеві об’єкти та інфраструктура, відроджуються культурні та історичні традиції. Він сприяє покращанню збалансованості економіки, являє собою потужний об’єднуючий фактор щодо досягнення взаєморозуміння між різними мовними і релігійними групами, укріплення національної єдності та культурної інтеграції.

Туризм все частіше відіграє роль індикатора політичних відносин між державами, стабілізатора партнерських відносин на міжнародній політичній арені. Тому, зважаючи на велике значення туризму, держава визначила його одним з пріоритетних напрямів розвитку національної економіки та культури, сферою реалізації прав і потреб людини, однією з визначальних складових соціально-економічної політики держави і регіонів.

Сучасні умови потребують створення механізмів та технологій, що давали б змогу у повному обсязі вирішити завдання, проголошені державною туристич­ною політикою. З огляду на це стає актуальною необхідність вдосконалення існуючих механізмів державного регулювання національної туристичної сфери.

В останні роки в Україні посилюється увага вчених та фахівців, які досліджують проблеми розвитку туризму, до формування національної турис­тичної індустрії, підвищення економічної ефективності туристичної сфери, використання рекреаційних систем тощо. Питання історії виникнення туризму досліджуються в працях В.Антонова-Саратовського, В.І.Бурчакова, В.Г.Герасименка, Т.А.Дьорової, О.В.Лугової, П.М.Слободяна, В.К.Федорченка та інших авторів.

Вагомий внесок у вивчення економічної ефективності туризму здійснили Г.М.Алейнікова, І.Т.Балабанов, А.І.Балабанов, Р.А.Велемєєв, А.Б.Гайдук, В.Г.Герасименко, В.Г.Гуляєв, А.П.Дурович, М.І.Кабушкін, В.М.Козирєв, М.П.Крачило, О.Д.Король, В.І.Нікіфоров, І.І.Ополченов, Т.В.Чернова, Ю.М.Чеботарь, А.Д.Чудновський, І.М.Школа, В.С.Янкевич та ін. Питанням розвитку міжна­род­ного туризму присвячені роботи М.А.Ананьєва, Н.С.Барчукової, С.В.Максименко, О.П.Пузакової, В.А.Честнікової, І.Ю.Фомічева та ін.

Розвиток туристично-рекреаційної діяльності вивчають такі дослідники, як В.Г.Жученко, О.В.Ільїна, В.І.Мацола, В.П.Руденко, В.В.Шмагіна, С.К.Харічков та інші вчені.

Проблеми формування державної туристичної політики аналізуються в роботах А.П.Дуровича, М.І.Кабушкіна, В.І.Цибуха та ряду інших авторів.

Роль державного управління, необхідність створення механізмів державного регулювання, застосування ефективних інструментів державної політики у різних сферах життєдіяльності досліджуються у працях В.Д.Бакуменка, В.М.Вакуленка, З.С.Варналія, В.Є.Воротіна, О.С.Ігнатенка, В.М.Князєва, О.Ю.Лебединської, Ю.П.Лебединського, А.В.Мерзляк, О.Г.Мордвінова, Н.Р.Нижник, М.К.Орлатого, Ю.П.Сурміна, В.В.Токовенко та інших учених.

Питання, пов’язані з визначенням місця та ролі державного регулювання розвитку туристичної сфери України, розробляються як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками. Проте на сучасному етапі ще не доведено залежність рівня розвитку туризму від ефективності державного управління цією сферою економіки; не повністю виявлено вплив механізмів державного регулювання на підвищення соціальної та економічної ефективності туристич­ної галузі, що є важливим елементом у процесі входження нашої держави на світовий туристичний ринок. Дещо звужено розглядаються питання вибору оптимальних шляхів розвитку національного туризму, організації і регулювання туристичної сфери з боку органів державної влади.

Актуальність проблеми, пов’язаної з удосконаленням організаційно-економічних механізмів державного регулювання туристичної сфери України, визначила вибір теми, мети, завдання і структуру дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер­та­ційна робота виконувалась на кафедрі управління містом Національної академії державного управління при Президентові України і містить результати нау­ко­вих досліджень автора, одержаних в процесі реалізації Комплексного наукового проекту “Державне управління і місцеве самоврядування” за темами: “Основні напрямки вдосконалення територіальної організації влади та управ­ління в контексті проведення Адміністративної реформи в України” (номер дер­жавної реєстрації 0101U003347) і “Визначення соціально-еконо­мічних передумов та розробка механізмів залучення територіальних громад до роз­витку туризму в Україні” (номер державної реєстрації 0103U006818), в яких автор дисертації була виконавцем.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування організаційно-економічних механізмів державного регулювання туристичної сфери України, визначення їх ролі в розв’язанні соціально-економічних та культурних проблем в умовах трансформаційної економіки.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

• здійснити аналіз вітчизняної й зарубіжної наукової літератури за темою дисертації та стану дослідженості теми в теорії державного управління на основі системного та порівняльного підходів;
• уточнити понятійний апарат, яким оперує туристична сфера, зокрема поняття “туризм”, “ туристична політика” та провести порівняльний аналіз дефініцій понять “туристичний” і “туристський”;
• оцінити відповідність нормативно-правової бази України потребам розвитку вітчизняного туризму;
• обґрунтувати теоретико-методологічні основи державного регулювання туристичної сфери, з’ясувати причини недостатньої ефективності її функціонування;
• розкрити суть та принципи дії організаційно-економічних механізмів державного регулювання туристичної сфери України, запропонувати можливі шляхи їх удосконалення;
• окреслити основні завдання і напрями розвитку національного туризму та дослідити його вплив на соціально-економічний розвиток регіонів України;
• розробити загальну схему державного регулювання національної туристичної сфери.

Об’єкт дослідження – туристична сфера України.

Предмет дослідження – організаційно-економічні механізми держав­ного регулювання туристичної сфери як засіб реалізації державної туристичної політики України.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що в сучасних соціально-економічних умовах організаційно-економічні механізми державного регулювання туристичної сфери потребують вдосконалення та проведення поглибленого аналізу сучасної практики їх формування й застосування, а впро­вадження запропонованих теоретичних положень і практичних рекомендацій, розроблених у процесі дослідження, забезпечить більш раціональний підхід до реалі­зації державної туристичної політики та вдосконалення всієї системи управ­ління вітчизняним туризмом.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисер­таційного дослідження слугували фундаментальні положення сучасної теорії державного управління, основоположні законодавчі й нормативні акти України, зокрема Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, а також наукові праці вітчиз­няних і зарубіжних учених з питань формування, розвитку та регулю­вання туристичної сфери.

Для досягнення поставленої в роботі мети застосовувались сучасні ме­тоди наукового дослідження, зокрема на основі системно-аналітичного методу здійснено теоретичне узагальнення наукових концепцій, розробок і пропозицій про­відних вітчизняних і зарубіжних вчених, що стосуються розвитку туризму.

З метою вирішення окремих завдань використовувались такі методи: ста­тистичного аналізу – для дослідження динаміки, структури й ефективності функціо­нування туристичної сфери; проблемно-орієнтовний метод – для нау­ко­вого обґрунтування напрямів вирішення проблем розвитку регіональних турис­тичних комплексів; компаративний метод – для порівняння розвитку турис­тичних систем в окремих країнах світу; метод синтезу – при визначенні основних напрямів наукових досліджень з теми роботи, узагальненні вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо застосування механізмів державного регулювання туристичної сфери; SWOT-аналіз – для визначення сильних та слабких сторін, внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на розвиток туризму. Застосовувались також методи комплексного системного аналізу економічних та управлінських явищ і процесів. Сукупність названих методів і прийомів становила методику дисертаційного дослідження.

Інформаційною базою дослідження слугували аналітичні та статистичні матеріали центральних органів державної виконавчої влади, Національної академії державного управління при Президентові України, науково-методичні огляди та публікації щодо функціонування туристичної сфери, формування й розвитку туристичної політики в періодичних виданнях, матеріалах науково-практичних конференцій і семінарів, а також інші інструктивні та нормативно-правові документи, особисті дослідження автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

уперше:

• обґрунтовано доцільність виділення державного регулювання туристичної сфери України в окремий об’єкт наукового дослідження;
• розкрито суть організаційно-економічних механізмів державного регу­­лювання вітчизняного туризму та виявлено взаємозалежність між вико­ристан­ням цих механізмів у туристичній сфері та ефек­тивністю її розвитку;
• здійснено системно-структурний аналіз туристичної сфери і на його основі виявлено та охарактеризовано взаємозалежність між рівнем розвитку туризму та соціально-економічним становищем у державі;
• розроблено загальну схему державного регулювання туристичної сфери України;

уточнено:

• сутність туризму як соціально-економічного явища та дефініції понять “туристичний” та “туристський”;
• класифікацію факторів, що визначають характер і особливості функціонування сучасної сфери туризму;

дістали подальшого розвитку:

• понятійно-термінологічний апарат туристичної сфери, що попов­нився низкою понять і термінів, запропонованих автором, зокрема таких, як “державне управління туристичною сферою”, “державне регулювання туристичної сфери”, “туристична політика”, а також на основі комплексного аналізу предмета та об’єкта дослідження розроблено авторську класифікацію туризму за існуючими критеріями;
• визначення шляхів удосконалення системи державного управлін­ня вітчизняною туристичною сферою.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що основні теоретичні положення дисертації сприятимуть удосконаленню процесу формування державної політики туристичної сфери України.

Висновки і рекомендації, а також матеріали дисертаційного дослі­дження були подані в Державну туристичну адміністрацію України і знайшли практичне застосування при розробці Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр. (довідка про впровадження № 1.6/08-1095 від 7 жовтня 2004 р.); використовувалися при підготовці навчальних курсів “Організація турис­тич­но-екскурсійної діяльності” та “Основи туристичного бізнесу” (довід­ка про впровадження № 726 від 30 серпня 2004 р.), а також у межах здійснення Комп­лексного наукового проекту “Державне управління і місцеве само­врядування” за темами: “Основні напрямки вдосконалення територіальної орга­ні­зації влади та управління в контексті проведення Адміністративної ре­фор­ми в України” і “Визначення соціально-економічних передумов та розробка меха­нізмів залучення територіальних громад до розвитку туризму в Україні” (до­відка про впровадження № 262 від 5 жовтня 2004 р.)

Рекомендації й пропозиції, сформульовані автором на підставі про­веденого в роботі аналізу та виявлені в процесі дослідження теоретичні підходи до державного регулювання туристичної сфери і запропоновані висновки можуть бути використані: у практичній діяльності державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері туризму; у процесі розробки концепції державного управління туристичною сферою України; при складанні навчальних програм, написанні підручників та мето­дичних посібників з державного управління, зокрема державного регулювання туристичної сфери, а також у навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України та інших вищих навчальних закладів за програмами підготовки магістрів державного управління.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки і результати, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, сформульовані й отримані автором особисто. У процесі одержання наукових результатів не використовувалися ідеї або розробки інших дослідників (В.Вакуленка, О.Куленкової, О.Лебединської, О.Лугової та ін.), у співавторстві з якими були опубліковані окремі наукові праці.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї і положення дисерта­ційного дослідження доповідались і дістали позитивну оцінку на науково-практичних конференціях, семінарах. Найважливішими з них були: міжна­род­ний науково-практичний семінар “Міське відновлення і економічний розвиток” (м. Одеса, 2001 р.); науково-практична конференція за міжнародною участю “Дер­жавне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (м. Київ, 2002 р.); науково-практична конференція за міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (м. Київ, 2003 р.); міжнародна науково-практична конференція “Проблеми регіональної політики України” (м. Київ, 2003 р.); науково-практична конференція за між­народною участю “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (м. Київ, 2004 р.).

Результати дослідження обговорювались на методологічних семінарах Національної академії державного управління при Президентові України та на засіданнях кафедри управління містом.

Публікації. Основні положення дисертації відображені у семи друко­ваних роботах, з них 4 – у фахових виданнях, 2 – у матеріалах конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 218 сторінок, містить 4 рисунки, 7 додатків. Список використаних літературних джерел (259 найменувань) розміщений на 24 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ роботи

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, що досліджується, обґрунтовано вибір та актуальність теми, вказано на зв’язок роботи з науко­вими напрямами досліджень Національної академії державного управління при Президентові України; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження; охарактеризовано наукову новизну й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх впровадження та апробації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади становлення та розвитку туристичної сфери України як об’єкта державного управління” – сис­тем­но вивчено вітчизняну та зарубіжну літературу сто­совно історії туризму, передумов та факторів його розвитку; всебічно проаналізовано наукові праці учених, присвячені дослідженню економічних, соціальних, медичних, правових, географічних аспектів туризму; розглянуто наукові роботи щодо становлення дефініцій державного управління туристичною сферою та механізмів реалізації туристичної політики України.

Поряд із цим зазначається, що сфера державного управління туризмом стала предметом наукового дослідження порівняно недавно, а проблема дер­жав­ного регулювання туристичної сфери практично не вивчалась. Таким чином, рівень наукової розробки механізмів державного регулювання віт­чиз­няного туризму не відповідає сучасним процесам його розвитку та модернізації системи державного управління туристичною сферою України.

Аналіз наукових праць (А.П.Дуровича, М.І.Кабушкіна, В.І.Цибуха та ін.) дав змогу визначити напрями дослідження щодо впровадження якісно нових підходів до управління вітчизняною туристичною сферою як на загальнодержавному рівні, так і на рівні регіонів.

Ґрунтуючись на положеннях теорії управління, економіки, туризму, вста­новлено, що при розробці концептуальних засад удосконалення системи державного управління туристичною сферою має бути забезпечена чіткість понятійного апарату. Важливим завданням сьогодення є уникнення термі­но­логічної невизначеності як у нормативно-правових доку­мен­тах, так і в науковій літературі при застосуванні таких понять як, “турис­тичний” та “туристський”.

У процесі дослідження чинної нормативно-правової бази України у сфері туризму встановлено, що не існує єдиного законодавчого регламентування щодо вживання термінів “туристичний” та “туристський”. Так, у Законі України “Про внесення змін до Закону України “Про туризм” в дефі­ніціях вживається як перший, так і другий терміни, зокрема поряд з понят­тями “туристичний продукт”, “туристична послуга”, “туристичні ресурси”, “туристичні агенти” вживається словосполучення “міжнародна туристська організація”. У Державній програмі розвитку туризму на 2002-2010 рр., затвердженій постановою Кабінету Міністрів України, трапляється термін “туристич­ний маршрут”. Водночас у розпорядженні Кабінету Міністрів України “Про затвердження заходів щодо державної підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму” використовується термін “туристський”: “туристська група”, “туристська поїздка”, “туристський маршрут” тощо.

Аналіз наукових робіт свідчить, що не існує єдиної думки щодо вживання зазначених термінів і серед науковців туристичної сфери. Так, у роботах В.Г.Герасименка, В.Ф.Кифяка, В.І.Мацоли, І.М.Школи та інших авторів вживається термін “туристичний”, а в працях В.К.Федорченка, І.М.Мініч та інших – “туристський”. Окремі дослідники застосовують термін “туристський” до всього, що пов’язано з туристом, а термін “туристичний” – до всього, що стосується діяльності в туризмі, проте наукового обґрунтування такого розмежування не існує. Це, на думку автора, вносить неточність в термінологію туризму, що призводить до неоднозначного, а подекуди й помилкового трактування одних і тих самих понять. Тому у дисертаційному дослідженні запропоновано на законодавчому рівні затвердити єдиний термін – “туристичний”, оскільки він широко використовується у практичній туристичній діяльності та є найбільш прийнятним для вітчизняних споживачів туристичних послуг.

На сучасному етапі в теорії державного управління також чітко не викристалізувались тлумачення понять “державне управління сферою туризму” та “державне регулювання туристичної сфери”. У дисертаційній роботі під державним управлінням сферою туризму розуміється вид діяльності держави, суттю якого є здійснення управлінського організуючого впливу на цю сферу шляхом використання повноважень органів виконавчої влади та органів місце­вого самоврядування через організацію виконання законів, здій­снення управлінських функцій з метою комплексного розвитку віт­чизняного туризму, а також забезпечення реалізації державної туристичної політики.

У свою чергу, державне регулювання туристичної сфери є сукупністю методів державного управління, які передбачають систему заходів законо­давчого, виконавчого і контрольного характеру, що здійснюється державними органами у сфері туризму з метою стабілізації та пристосування вітчизняного туризму до постійних суспільних змін. Державне регулювання є частиною державної туристичної політики і включає в себе систему механізмів з координації діяльності туристичної сфери.

Зазначено, що сучасний туризм характеризується великою кількістю видів, проте на цей час у наукових роботах не існує його єдиної класифікації.

У розділі автором удосконалено існуючі класифікації туризму за такими критеріями:

• географічною ознакою;
• метою подорожі;
• національною належністю туристів;
• тривалістю перебування у подорожі;
• віковим критерієм;
• способом пересування під час подорожі;
• сезонністю;
• застосуванням транспортних засобів у подорожі;
• використанням засобів розміщення у подорожі;
• кількістю учасників туру.

Чітка та повна класифікація туризму, яка враховує всі особливості сучасної туристичної діяльності, є однією з передумов ефективного застосування організаційно-економічних механізмів державного регулювання ту­ристич­ної сфери.

У процесі дослідження виявлено, що з кожним роком зростає увага до туризму з боку державних та місцевих органів влади. Аналіз нормативно-правової бази виявив, що туристична сфера регулюється нормами як загального, так і спеціального законодавства. Незважаючи на те, що у нашій державі практично сформоване правове поле щодо регулювання туристичної діяльності, існують прогалини у питаннях концептуального визначення туристичної сфери як об’єкта управління, не розроблено методичну основу для ефективного державного регулювання вітчизняного туризму.

У розділі також проаналізовано природно-географічні, соціально-еконо­мічні, політичні, демографічні, матеріально-технічні, культурні фактори розвитку туризму в Україні. З’ясовано, що національна туристична сфера являє собою відкриту підсистему, яка органічно взаємодіє з туристичними ринками інших країн світу.

На основі проведеного аналізу визначено, що сучасний стан розвитку туризму не відповідає наявному потенціалу туристичних та рекреаційних ресурсів, низькою є його економічна ефективність. Однією з основних причин такого стану є недостатній рівень теоретичного осмислення ролі державного регулювання туристичної сфери України.

У другому розділі – “Аналіз державної політики щодо розвитку туристичної сфери України” – на підставі проведеного дослідження здійснено оцінку сучасного стану вітчизняного туризму, обґрунтовано основні принципи й пріоритети державної туристичної політики, яка є  складовою загальнодержавної політики України, розглянуто особливості формування туристичної політики в регіонах.

Встановлено, що, незважаючи на трансформації, які відбуваються в суспільстві, туризм є тією сферою діяльності людини, яка постійно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту. За статистичними даними, результати туристичної діяльності в останні роки можна вважати такими, що свід­чать про сталий розвиток цієї сфери та набуття нею позитивних тенденцій. Так, за даними досліджень, приріст потоку іноземних туристів, які відвідали Україну в 2004 р., становить 25% порівняно з 2003 р., а у порівнянні з 2000 р. обсяг в’їзного туризму збільшився у 2,4 раза; на 5% збільшився за цей самий період потік туристів з України за кордон і на 15% – порівняно з 2000 р.; існують позитивні тенденції і у внутрішньому туризмі – зростання на 8% кількості туристів у 2004 р. порівняно з попереднім роком.

У розділі встановлено прямо пропорційну залежність між збільшенням туристичних потоків, підвищенням споживчого попиту і стабілізацією внутрішнього ринку сфери туризму та інших суміжних галузей економіки. Так, досліджено, що у 2004 р. обсяг туристичного споживання товарів та послуг різних галузей економіки зріс на 23% та становить близько 6,6 млрд дол. США. Підвищення попиту на національний туристичний продукт також сприяє зростанню рівня зайнятості населення у сфері послуг та у сфері виробництва споживчих товарів.

Незважаючи на сталий розвиток туристичної сфери, нашій державі необхідно долати жорстку конкуренцію на світовому туристичному ринку. З’ясовано, що причинами цього є: недостатній благо­устрій більшості міст з великою кількістю туристично-рекреаційних ресурсів, нерозвинена мережа транспортних магістралей, недостатня пропускна спроможність аеропортів, низький рівень готельних послуг, орієнтація туроператорів та турагентів на виїзний туризм тощо. Аналіз туристично-рекреаційних ресурсів також свідчить, що в Україні тривалість купального сезону менша, ніж у Болгарії, Греції та Іспанії. У процесі порівняння гірських систем було виявлено, що українські Карпати дещо поступаються Альпам. Виходячи із зазначеного постає гостра потреба у виробленні виваженої, стратегічно правильної та ефективної державної туристичної політики, яка б сприяла збільшенню туристичних потоків та подальшому розвитку вітчизняного туризму.

У розділі доведено, що туристична сфера, як і будь-яка інша складова економіки, не існує окремо від держави і суспільства. Встановлено, що формування сфери туризму в усіх розвинутих країнах регулюється державними органами і громадськими організаціями, на які покладена функція розробки туристичної політики держави та вироблення механізмів її реалізації.

Автор виходить з того, що суть туристичної політики полягає у діяль­ності держави щодо розвитку туристичної індустрії і суб’єктів туристичного ринку, вдосконалення форм туристичного обслуговування громадян і зміцнення на їх основі власного політичного, економічного і соціального потенціалу; вона є одним з видів соціально-економічної політики держави.

Крім того, запропоновано розглядати туристичну політику держави як систему методів і заходів соціального, економічного, політичного, пра­вового, екологічного та культурного характеру, що здійснюються держав­ними органами влади у сфері туризму з метою його регулювання, координації і створення умов для розвитку.

У розділі зазначено, що державна туристична політика реалізується на всій території України. На її основі місцевими органами влади з метою розв’язання існуючих соціально-економічних суперечностей між розвитком економіки регіону і туризму в ньому встановлюються регіональні цілі та завдання, які реалізуються в межах закріплених за ними територій.

Сьогодні до пріоритетів регіональної туристичної політики віднесено просторове спрямування економічної діяльності, розбудова туристичної інфра­структури, стимулювання приватного сектора щодо розміщення підприємств у певних регіонах, система заходів з підтримки розвитку туризму тощо. Реалі­зація цих пріоритетів має відбуватися у напрямі, що дає змогу визначити привабливість відповідної території для інвесторів та забезпечити фінансову стабільність шляхом збалансування грошових надходжень з видатками.

На певному етапі проведення туристичної політики закономірно вини­кає потреба у визначенні її дієвості та ефективності з метою з’ясування питань щодо виконання поставлених завдань стосовно розвитку вітчизняної туристичної сфери.

Установлено, що, незважаючи на досягнення, пов’язані з удосконаленням системи управління туризмом, практично всі її елементи функціо­нують з низькою ефективністю. Це стосується формування та реалізації завдань туристичної політики, визначення шляхів заощадливого використання туристичних та рекреаційних ресурсів, а також представлення вітчизняного туристичного продукту на міжнародній туристичній арені.

Аналізуючи цю закономірність, яка властива досліджуваному об’єкту державного управління, автор наголошує на тому, що дотепер в Україні не скла­лися система визначення ефективності державної туристичної політики та відповідні механізми її реалізації на різних рівнях.

Обґрунтовуючи це твердження, дисертант у роботі проводить порів­няльний аналіз туристичної політики окремих країн світу та особливостей розвитку національної політики у сфері туризму. Його результати свідчать про те, що розвиток туристичної політики нашої держави гальмувався існуючою системою державного управління у сфері туризму, яка була вкрай недоско­налою до моменту здобуття Україною незалежності. Доведено, що вихід турис­тичної сфери з кризи можливий за умови модернізації системи управління цією сферою та її переорієнтації на створення ефективних механізмів державного регулювання вітчизняного туризму.

Зважаючи на це в контексті проблематики дисертаційного дослідження запро­­поновано формування системи чинників успішної реалізації державної ту­рис­тичної політики, яка полягає у розробці та впровадженні ефективних орга­нізаційно-економічних механізмів державного регулювання туристичної сфери.

У третьому розділі – “Удосконалення механізмів державного регулювання т­ури­с­тичної сфери України” – розкрито суть, структуру та принципи дії меха­нізмів державного регулювання туризму на національному та регіональному рів­нях, обґрунтовано доцільність їх впровадження в практику державного управління цією сферою, а також запропоновано шляхи удоско­налення організаційно-еконо­мічних механізмів її державного регулювання, вироблено систему інструментів, які сприятимуть ефективній реалізації туристичної політики України.

У розділі доведена необхідність здійснення якісних перетворень у системі управ­ління туристичною сферою шляхом удосконалення організаційно-еконо­мічних механізмів державного регулювання.

Аналіз свідчить, що існуючі організаційно-економічні механізми держав­ного регулювання не можуть забезпечити ефективний взаємозв’язок окремих складових туристичної сфери та етапів їх розвитку, не враховують комплексний характер впливу туризму на суспільство. Відсутність відпрацьованих методик, які ґрунтуються на всебічному застосуванні існуючих механізмів державного регулювання, призводить до гальмування розвитку туристичної сфери в цілому та реалізації державної туристичної політики зокрема.

Усе це зумовило формування нових вимог, які ставляться до органі­заційно-економічних механізмів державного регулювання, зокрема: забез­печення високого ступеня сприйняття нововведень, створення конку­рентоспроможної туристичної продукції, досягнення високого для туризму рівня рентабельності, відповідності туристичної сфери системі організації економіки з урахуванням особливостей трансформаційного періоду тощо.

У зв’язку з цим у дисертаційному дослідженні під організаційно-економічними механізмами державного регулювання розуміється єдина система забезпечення взаємопов’язаної діяльності складових туристичної сфери в межах встановленої організаційної структури управління, яка включає в себе розробку комплексних програм розвитку туризму і оптимальне використання туристичних та рекреаційний ресурсів відповідно до вибраних пріоритетів розвитку національного туризму.

До організаційно-економічних механізмів державного регулювання нале­жать розробка державної політики розвитку туризму, узгодженої із загальними пріоритетами розвитку держави (зовнішньої, економічної, інвестиційної тощо); вироблення та проведення політики щодо територіального розміщення і нарощування туристичного потенціалу регіонів України; впровадження державної системи захисту внутрішнього туристичного ринку шляхом надання суб’єктам туристичної діяльності державних гаран­тій та інших видів державної підтримки за певними пріоритетами; експерт­на оцінка туристичного потенціалу окремих регіонів та областей України; покращання організаційної структури на рівні підприємств ту­ристичної сфери з використанням системи пільг та стимулів, орієнтованих на націо­нальні інтереси; створення національних систем бронювання, пов’язаних з мережами інших країн; залучення інвестицій, в тому числі іноземних; вирішення питань членства в міжнародних та регіо­нальних туристичних організаціях; розвиток системи наукового забезпечення сфери туризму, підготовка та підвищення кваліфікації туристичних кадрів тощо.

У розділі визначено, що організаційно-економічні механізми являють собою систему стимулів, створених за допомогою певного набору економічних інструментів (ліцензування, стандартизація, сертифікація тощо), для досягнення певної мети, вирішення встановлених завдань чи належного виконання відповідних функцій суб’єктами туристичної діяльності.

У розділі розроблено схему формування організаційно-економічних механізмів державного регулювання туристичної сфери України, яка наведена на рис. 1.