|
ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ХАНЮКОВ Олексій Олександрович
УДК: 616.12 – 008.331.1:612.018] – 02 – 085
ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН
РЕНІН-АНГІОТЕНЗИН-АЛЬДОСТЕРОНОВОЇ СИСТЕМИ
У ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ
14.01.11 – Кардіологія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
ХАРКІВ – 2002
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Дніпропетровській державній медичній академії МОЗ України.
Науковий академік АМН України, доктор медичних наук, професор
керівник: Дзяк Георгій Вікторович, Дніпропетровська державна
медична академія МОЗ України, завідувач кафедри
госпітальної терапії № 2.
Офіційні доктор медичних наук, професор Ковальова Ольга
опоненти: Миколаївна, Харківський державний медичний
університет МОЗ України, завідувачка кафедри
пропедевтики внутрішніх хвороб;
доктор медичних наук, професор Воронков Леонід
Георгійович, Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска
АМН України, завідувач відділом серцевої недостатності.
Провідна Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця
установа: МОЗ України, м. Київ, кафедра пропедевтики внутрішніх
хвороб № 1.
Захист відбудеться 12 грудня 2002 року о 1330 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 при Харківському державному медичному університеті МОЗ України за адресою: 61022, м. Харків, пр. Леніна, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного медичного університету за адресою: 61022, м. Харків, пр. Леніна, 4.
Автореферат розісланий 24 жовтня 2002 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доцент Овчаренко Л.І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Захворювання серцево-судинної системи займають одне з провідних місць у структурі загальної захворюваності, інвалідизації і смертності населення. Урбанізація, стресові ситуації, паління, нераціональний спосіб життя, пізня діагностика і неадекватна терапія призводять до постійного збільшення кількості хворих на серцево-судинну патологію (у т.ч. на артеріальну гіпертензію). Своєчасна діагностика цих захворювань та їх наступне лікування дозволяє попередити розвиток важких ускладнень і поліпшити прогноз захворювання (Коваленко В.М, Свіщенко Є.П., Смірнова І.П., 1999).
Артеріальна гіпертензія (АГ) - одне з найбільш поширених захворювань серцево-судинної системи. Високий артеріальний тиск (АТ) є чинником ризику багатьох патологічних станів: гіпертрофії лівого шлуночка, атеросклерозу, ішемічної хвороби серця (інфаркт міокарда), цереброваскулярних захворювань (ішемічних і геморагічних поразок мозку), серцевої недостатності, ниркової недостатності (Малая Л.Т., Коваль С.М., 2001).
За даними офіційної статистики у 2000 році на Україні зареєстровано понад 7,6 млн. хворих на АГ. Однак результати епідеміологічних досліджень свідчать про те, що значна частина хворих на АГ у нашій країні не виявляється – реальна кількість осіб із підвищеним АТ вдвічі більше (Сіренко Ю.М., 2002).
Остання чверть ХХ століття в кардіології ознаменувалася інтенсивним вивченням ролі нейрогормональних чинників у патогенезі захворювань серцево-судинної системи. Саме хронічний дисбаланс нейрогормональних систем є ключовим чинником розвитку і прогресування АГ, дисфункції лівого шлуночка і хронічної серцевої недостатності (Kaplan N.M., 1994).
Зокрема, гіперактивація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) грає найважливішу роль у патогенезі серцево-судинних захворювань, у тому числі й АГ (Мареев В.Ю., 2000).
Тривала гіперактивація РААС веде до вазоконстрикції, збільшення загального периферичного судинного опору, гіпоперфузії органів та тканин (у першу чергу, зниження швидкості клубочкової фільтрації та зменшення ниркового кровотоку), затримки рідини, зростання об'єма циркулюючої крові, підвищення чутливості міокарда до токсичної дії катехоламінів, ремоделювання міокарда та судин, розвитку міокардіального та періваскулярного фіброзу (Преображенский Д.В., Сидоренко Б.А., 1997; Kaplan N.M., 1998).
Одним з основних механізмів, що включається в регуляцію рівня АТ, поряд із ренін-ангіотензиновим, а також у тісному взаємозв'язку з ним, є альдостероновий механізм.
Дія альдостерону сприяє затримці натрію, втратам магнію і калію, підвищує симпатичну активність і пригнічує парасимпатичну, стимулює розвиток міокардіального і періваскулярного фіброзу, порушує функцію барорецепторів, а також призводить до ушкодження судинної стінки і зниження її податливості (Shrier R.W., Abraham W.T., 1999). Тому блокада активності альдостеронової системи представляється необхідним для успішного лікування пацієнтів, що страждають на АГ.
Зв' язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Подану роботу виконано в межах науково-дослідної роботи кафедри госпітальної терапії №2 Дніпропетровської державної медичної академії. Вона входить до тематичного плану кафедри, як фрагмент комплексної науково-дослідної роботи: “Клініко-функціональна, імунологічна оцінка ефективності нових методів медикаментозної терапії найбільш поширених серцево-судинних захворювань – артеріальної гіпертензії, атеросклерозу, ішемічної хвороби серця”, затвердженої МОЗ України (номер державної реєстрації – 0199U001556). Автор є співвиконавцем комплексної теми (автором вивчений функціональний стан РААС у хворих на АГ на тлі різних схем терапії, розроблені показання для призначення антагонистів альдостерону у цієї категорії хворих).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є оптимізація лікування хворих на артеріальну гіпертензію II – III ступеня, що ускладнена і неускладнена хронічною серцевою недостатністю, шляхом вивчення функціонального стану ренін-ангіотензин-альдостеронової системи на тлі застосування інгібітора АПФ, бета-адреноблокатора і діуретика, та розробки показань для призначення антагонистів альдостерону у цієї категорії хворих.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні задачі:
1. Вивчити функціональний стан ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у хворих на артеріальну гіпертензію, що ускладнена і неускладнена хронічною серцевою недостатністю.
2. Вивчити функціональний стан ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у хворих на артеріальну гіпертензію, що ускладнена і неускладнена хронічною серцевою недостатністю, на тлі різних схем терапії:
2.1. на тлі застосування інгібітора АПФ;
2.2. на тлі застосування інгібітора АПФ та діуретика;
2.3. на тлі застосування бета-адреноблокатора.
2.4. на тлі застосування бета-адреноблокатора та діуретика.
2.5. на тлі застосування інгібітора АПФ, бета-адреноблокатора та діуретика.
3. Визначити групи хворих на артеріальну гіпертензію, що ускладнена і неускладнена хронічною серцевою недостатністю, які потребують корекції стану альдостеронової системи.
4. Оцінити ефективність корекції порушеного стану альдостеронової системи у хворих на артеріальну гіпертензію, що ускладнена і неускладнена хронічною серцевою недостатністю.
Об'єкт дослідження – хворі на артеріальну гіпертензію II – III ступеня, що ускладнена і неускладнена хронічною серцевою недостатністю.
Предмет дослідження – функціональний стан ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у хворих на артеріальну гіпертензію II – III ступеня, що ускладнена і неускладнена хронічною серцевою недостатністю, на тлі різних схем терапії.
Методи дослідження – загально-клінічні та лабораторно-інструментальні (загальний аналіз крові і сечі; біохімічне дослідження крові (функціональні проби печінки, нирок); визначення
рівнів електролітів у плазмі крові і мембранах еритроцитів, активності реніну плазми крові (АРП), рівнів ангіотензину II і альдостерону плазми крові; 12-канальна електрокардіографія; комплексне ехокардіографічне обстеження з визначенням лінійних, об'ємних показників та локальної скорочуваності ЛШ, систолічної і діастолічної функції; добове моніторування електрокардіограми; добове моніторування АТ).
Наукова новизна одержаних результатів. На підставі комплексного клініко-експериментального дослідження встановлена наявність гіперактивації РААС у хворих на АГ II – III ступеня, причому вираженість цих змін більш значна у пацієнтів з АГ III ступеня, а також в осіб із супутньою ХСН.
Проведене дослідження дозволило продемонструвати зміну активності РААС на тлі різних схем антигіпертензивної терапії.
Доведено, що призначення інгібітора АПФ або бета-адреноблокатора пацієнтам з АГ II ступеня призводило до задовільного пригнічення активності РААС (АРП достовірно зменшувалась на тлі застосування бета-адреноблокатора та суттєво не змінювалась на тлі застосування інгібітора АПФ; рівні ангіотензину II та альдостерону плазми крові значно знижувались і практично досягали нормальних величин). У тей же час, прийом діуретика приводить до підвищення активності альдостеронової системи у хворих на АГ. Визначені категорії хворих на АГ, які потребують корекції стану альдостеронової системи: пацієнти з АГ III ступеня (особливо на тлі застосування діуретика); хворі із супутньою ХСН.
Практичне значення одержаних результатів. Доведена необхідність дослідження стану РААС у хворих, що страждають на АГ, для підбору та контролю проводимої терапії.
Обгрунтовано використання антагоністів альдостерона як складової частини терапії у пацієнтів з АГ III ступеня (особливо на тлі застосування діуретика), а також в осіб із ХСН II – III функціонального класу.
Результати даної роботи можуть бути використані практичними лікарями і науковцями для оптимізації лікування хворих, які страждають на АГ.
Результати дослідження впроваджені в практичну роботу Дніпропетровського обласного діагностичного центру, лікувальних закладів м. Дніпропетровська (Обласної лікарні імені Мечнікова, міської клінічної лікарні № 2, міської клінічної лікарні № 11, лікарні Придніпровської залізниці). Результати досліджень використовуються в навчальному процесі кафедр факультетської терапії та ендокринології, госпітальної терапії № 1, госпітальної терапії № 2 Дніпропетровської державної медичної академії, госпітальної терапії Запорізького державного медичного університету.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана під час навчання в очній аспірантурі в Дніпропетровській державній медичній академії. Автором самостійно обгрунтовані актуальність і необхідність проведеного дослідження, його мета і задачі. Самостійно проведений аналіз наукової літератури, клінічні обстеження, добове моніторування ЕКГ і АТ, лікування хворих. Автор брав участь у плануванні і проведенні експериментального дослідження. Особисто дисертантом виконані статистичне опрацювання, аналіз, узагальнення отриманих результатів і сформульовані виводи. Самостійно проведене підготування наукових даних до публікацій, написання й остаточне оформлення всіх розділів дисертаційної роботи. З 11 друкованих праць 9 написано у співавторстві (дисертант забезпечував підбір та обстеження хворих, проводив математичну обробку отриманих даних, брав участь в обгрунтуванні положень та висновків, оформлював роботу).
Апробація результатів дисертації. Дисертаційна робота апробована на засіданні кафедри госпітальної терапії № 2 Дніпропетровської державної медичної академії 26.03.2002 р. Основні положення результатів дисертаційної роботи викладені та обговорені на III республіканській науково-практичній конференції “Нове в клінічної фармакології та фармакотерапії захворювань внутрішніх органів” (Харків, 2000); Українській науково-практичній конференції, присвяченій 125-річчю з дня народження М.Д.Стражеска “Сучасні проблеми кардіології та ревматології – від гіпотез до фактів” (Київ, 2001); міжнародній науковій конференції студентів і молодих вчених “Актуальні проблеми клінічної і теоретичної медицини” (Дніпропетровськ, 2001); II Національному з'їзді фармакологів України “Фармакологія 2001 – крок у майбутнє” (Дніпропетровськ, 2001); науково-практичній конференції “Профілактика і лікування артеріальної гіпертензії в Україні в рамках виконання національної програми” (Київ, 2002); II міжнародній конференції “Мікроциркуляція та її вікові зміни” (Київ, 2002).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 робіт, з них 5 статей у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 6 тез в матеріалах пленумів і наукових конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 164 сторінках друкованого тексту і складається з вступу, огляду літератури, матеріалів і методів досліджень, результатів власних спостережень, обговорення отриманих даних, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Список використаних джерел містить 157 джерел, з них 73 джерела на російській та українській мові, та 84 джерела закордонних авторів, що складає 15 сторінок. Дисертація ілюстрована і документована 34 таблицями та 89 рисунками (14 повних сторінок).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріал і методи дослідження. У дослідження було включено 200 чоловіків: 180 пацієнтів з есенціальною АГ II - III ступеня та 20 практично здорових людей (контрольна група) у віці від 46 до 75 років (середній вік - 56,7 + 8,4 роки). Термін існування есенціальної АГ склав біля 8 років (7,8 + 4,3 роки). ХСН II функціонального класу за класифікацією NYHA виявлена у 40 хворих, III функціонального класу - у 40 хворих. У 72 пацієнтів спостерігалася ішемічна хвороба серця: стабільна стенокардія напруги II - III функціонального класу. За 3 дні до початку дослідження всім пацієнтам було відмінено медикаментозну терапію (період “відмивання”). Пацієнти були розділені на 5 груп.
У I групу увійшли 50 хворих з есенціальною АГ II - III ступеня, що, у свою чергу, підрозділялися на дві підгрупи: Iа - 20 пацієнтів з АГ II ступеня одержували комбінований інгібітор АПФ Енап-Н (1 таблетка містить 10 мг еналаприлу малеату і 25 мг гідрохлортіазиду) із
розрахунку 2 таблетки на добу; Iб - 30 пацієнтам з АГ III ступеня у якості антигіпертензивної терапії призначали комбінований інгібітор АПФ Енап-Н із розрахунку 2 таблетки на добу і діуретик (як правило, гіпотіазид 2 - 3 рази на тиждень по 50 мг).
II групу склали 50 хворих із есенціальною АГ II - III ступеня, що також були поділені на дві підгрупи: IIа - 20 пацієнтів з АГ II ступеня одержували селективний бета1-адреноблокатор егілок (метопрололу тартрат; автор висловлює щиру подяку фірмі “Егіс” за участь у проведенні дослідження) - по 100 мг 2 рази на добу; IIб - 30 пацієнтам з АГ III ступеня у якості антигіпертензивної терапії призначали селективний бета1-адреноблокатор егілок - по 100 мг 2 рази на добу і діуретик (як правило, гіпотіазид - по 50 мг 2 - 3 рази на тиждень).
40 хворих із есенціальною АГ II ступеня і ХСН II функціонального класу по класифікації NYHA, що приймали комбінований інгібітор АПФ Енап-Н із розрахунку 2 таблетки на добу і діуретик (як правило, гіпотіазид - по 50 мг 2 - 3 рази на тиждень), увійшли в III групу.
IV групу склали 40 пацієнтів із есенціальною АГ III ступеня і ХСН III функціонального класу по класифікації NYHA, що одержували комбінований інгібітор АПФ Енап-Н із розрахунку 2 таблетки на добу, селективний бета1-адреноблокатор егілок (титрація до 150 мг на добу у 3 прийоми) і діуретик (як правило, гіпотіазид - по 50 мг через день).
20 практично здорових людей увійшли у контрольну групу.
Слід зазначити, що ХСН у пацієнтів III і IV груп розвинулась як ускладнення АГ. Групи були рівноцінні за віком.
Хворим, включеним у дослідження, проводили фізікальне обстеження, визначення лабораторних показників (загальний аналіз крові і сечі, біохімічне дослідження крові, рівні електролітів у плазмі крові і мембранах еритроцитів), визначення АРП крові, рівнів ангіотензину II і альдостерону плазми крові, електрокардіографію, ехокардіографію, добове моніторування ЕКГ, добове моніторування АТ. Період спостереження склав 3 місяці.
У всіх хворих визначали рівні натрію і калію в плазмі крові і мембранах еритроцитів методом плазменної фотометрії. АРП, рівні ангіотензину II та альдостерону плазми крові визначали радіоімунним методом з використанням наборів “IMMUNOTECH ANGIOTENSIN I RIA kit” (Чехія), “IBL ANGIOTENSIN II RADIOIMMUNOASSA Kit” (Франція), “IMMUNOTECH ALDOSTERON RIA kit” (Чехія).
Електрокардіографічне дослідження виконували за допомогою 12-канального електро-кардіографа “CARDIOFAX GEM” фірми “NIHON KOHDEN” (Японія) зі швидкістю 50 мм/с.
Ультразвукове обстеження серця проводили на ультразвуковому сканері “SONOS 100” (“HEWLETT PACKARD”) з механічним датчиком 3,5 МГц за загальноприйнятою методикою з визначенням розміру лівого передсердя, кінцево-систолічного (КСР) та кінцево-діастолічного (КДР) розміру ЛШ, товщини задньої стінки ЛШ. Кінцево-діастолічний (КДО) і кінцево-систолічний (КСО) об'єми ЛШ вимірювали за формулою L.Teicholz. Фракцію викиду (ФВ) обчислювали як співвідношення різниці кінцево-діастолічного і кінцево-систолічного об'ємів до кінцево-діастолічного об'єму ЛШ.
Добове моніторування ЕКГ виконували амбулаторним цифровим самописцем “Cardiosoft Holter SEER® MC” виробництва фірми “Marquette Medical Systems”. У ході дослідження реєстрували максимальну, середню, мінімальну частоту серцевих скорочень (ЧСС) на протязі доби, кількість епізодів тахікардії (ЧСС більш 90 у хвилину) і брадикардії (ЧСС менше 60 у хвилину), порушення ритму і провідності, кількість ектопічних скорочень у хвилину, у годину і за добу, час появи і кількість епізодів депресії сегмента ST, їхню тривалість і глибину, ЧСС у цей момент, тривалість інтервалу QT.
Добове моніторування АТ проводилося за допомогою “Системи для виміру кров'яного тиску в амбулаторних умовах TONOPORT IV” компанії “Marquette Hellige” з визначенням добового профилю АТ, максимального, середнього, мінімального систолічного і діастолічного АТ, систолічного та діастолічного індексу часу (ІЧс, ІЧд), ЧСС.
Статистичне опрацювання результатів проводилося на персональному комп'ютері типу “Pentium-II” з використанням програмної системи “Biostat”. Вираховувалися значення середньої величини (М), середньоквадратичного відхилення (SD), помилки середньої величини (m), критерію достовірності t і значення достовірності р. Для оцінки значимості відмінностей одержаних результатів в різних групах хворих був використаний тест Ст'юдента.
Результати дослідження і їх обговорення. У пацієнтів (хворі з АГ II та III ступеня, особи з АГ II ступеня та ХСН II функціонального класу, АГ III ступеня та ХСН III функціонального класу), включених у дослідження, АРП, рівні ангіотензину II та альдостерону плазми крові були достовірно вищими, ніж у осіб контрольної групи, що свідчить про гіперактивацію РААС у обстежених хворих. Слід зазначити, що підвищення активності РААС було більш значним у пацієнтів з АГ III ступеня, а також у випадку супутньої ХСН (рис.1–3).
Примітка: достовірна різниця між активністю реніну плазми у осіб контрольної групи та пацієнтів з АГ II ст. (р < 0,05), хворих з АГ III ст., АГ II ст. та ХСН II ФК, АГ III ст. та ХСН III ФК (р < 0,01).
Рис 1. Активність реніну плазми у включених в дослідження пацієнтів.
Примітка: достовірна різниця між рівнем ангіотензину II плазми у осіб контрольної групи та пацієнтів з АГ II ст. (р < 0,05), хворих з АГ III ст., АГ II ст. та ХСН II ФК, АГ III ст. та ХСН III ФК (р < 0,01).
Рис 2. Рівень ангіотензину II плазми у включених в дослідження хворих.
Примітка: достовірна різниця між рівнем альдостерону плазми у осіб контрольної групи та пацієнтів з АГ II та III ст., АГ II ст. та ХСН II ФК, АГ III ст. та ХСН III ФК (р < 0,01).
Рис 3. Рівень альдостерону плазми у включених в дослідження хворих.
Виявлений тісний кореляційний зв'язок між АРП, рівнями ангіотензину II та альдостерону плазми крові у включених в дослідження хворих. Необхідно відмітити, що ступінь кореляції зростав з прогресуванням тяжкості АГ або у разі ускладнення перебігу захворювання ХСН. Так, у пацієнтів з АГ II ступеня коефіцієнт кореляції між АРП та рівнем ангіотензину II плазми крові склав 0,673, між рівнем ангіотензину II плазми крові та рівнем альдостерону плазми крові – 0,684; у хворих з АГ III ступеня – 0,698 та 0,711; у осіб з АГ II ступеня та ХСН II функціонального класу – 0,744 та 0,756; у пацієнтів з АГ III ступеня та ХСН III функціонального класу – 0,812 та 0,832 відповідно.
Аналіз стану РААС у пацієнтів, що страждають на АГ, на фоні різних схем лікування приведений нижче.
У осіб з АГ II ступеня, що приймали комбінований інгібітор АПФ енап-Н (Ia група), АРП декілька зросла з 2,01 + 0,19 (нг/мл)/г до 2,14 + 0,21 (нг/мл)/г, рівень ангіотензину II плазми крові значно знизився з 52,4 + 4,1 пкмоль/л до 37,1 + 2,6 пкмоль/л (р < 0,01), рівень альдостерону плазми крові достовірно зменшився з 166,2 + 12,1 пг/мл до 122,4 + 11,3 пг/мл (р < 0,05). Наприкінці періоду спостереження визначено недостовірне зменшення рівнів калію і натрію в плазмі крові та мембранах еритроцитів, що не виходило за межі норми. Гарний антигіпертензивний ефект (цифри АТ не перевищували 140/90 мм рт ст) отриманий у 17 із 20 (85%) пацієнтів Iа групи. ЧСС через 3 місяця спостереження суттєво не змінювалася. На фоні проведеної терапії виявлена тенденція до зменшення товщини задньої стінки ЛШ: зі 1,21 + 0,24 см до 1,12 + 0,17 см (у осіб контрольної групи цей показник початково дорівнював 0,98 + 0,21 см, через 3 місяця – 0,96 + 0,19 см). Тривалість коригованого QT інтервалу практично не відрізнялась у цієї категорії хворих до лікування (0,42 + 0,04 мс) та після нього (0,41 + 0,05 мс). У хворих Iа групи зафіксовано достовірне зниження ІЧс (з 36,2 + 4,8% до 21,4 + 3,2%, р < 0,05; у осіб контрольної групи цей показник майже не змінювався – 5,2 + 1,3% та 5,1 + 1,2% відповідно) та ІЧд (з 33,1 + 3,7% до 19,7 + 2,7%, р < 0,01; у осіб контрольної групи цей показник майже не змінювався – 4,8 + 1,1% та 4,6 + 0,9% відповідно). Слід відзначити, що у цієї категорії хворих зареєстровано недостовірне зменшення індексу маси міокарду ЛШ (ІММЛШ) з 118,56 + 10,11 г/м2 до 110,14 + 9,32 г/м2, тоді як у осіб контрольної групи ІММЛШ практично не відрізнявся початково (82,12 + 7,54 г/м2) та через 3 місяця спостереження (83,42 + 7,42 г/м2).
У хворих на АГ II ступеня, що приймали селективний бета1-адреноблокатор егілок (IIa група), АРП значно зменшилася з 2,03 + 0,18 (нг/мл)/г до 1,34 + 0,16 (нг/мл)/г (р < 0,01), рівень ангіотензину II плазми крові декілька знизився з 54,9 + 4,3 пкмоль/л до 45,4 + 3,1 пкмоль/л, рівень альдостерону плазми крові недостовірно зменшився з 170,3 + 16,7 пг/мл до 144,1 + 15,7 пг/мл. Наприкінці періоду спостереження рівень калію в плазмі крові і мембранах еритроцитів практично не змінився, відмічалась тенденція до незначного зменшення рівня натрію в плазмі крові і мембранах еритроцитів. Гарний антигіпертензивний ефект отриманий у 15 із 20 (75%) пацієнтів IIа групи. ЧСС через 3 місяця спостереження недостовірно зменшувалась з 72,4 + 6,4 до 65,3 + 7,1 за хвилину. На фоні проведеної терапії виявлена тенденція до зменшення товщини задньої стінки ЛШ: зі 1,21 + 0,24 см до 1,14 + 0,18 см. Тривалість коригованого QT інтервалу практично не відрізнялась у цієї категорії хворих до лікування (0,42 + 0,04 мс) та після нього (0,43 + 0,05 мс). У хворих IIа групи зафіксовано достовірне зниження ІЧс (з 36,2 + 4,8% до 21,4 + 3,2%, р < 0,05) та ІЧд (з 33,1 + 3,7% до 19,7 + 2,7%, р < 0,01). Крім того, зареєстровано недостовірне зменшення ІММЛШ (з 118,56 + 10,11 г/м2 до 111,24 + 9,41 г/м2).
У пацієнтів з АГ III ступеня, яким був призначений комбінований інгібітор АПФ енап-Н і діуретик (Iб група), АРП декілька збільшилася з 2,11 + 0,21 (нг/мл)/г до 2,19 + 0,13 (нг/мл)/г, рівень ангіотензину II плазми крові достовірно знизився з 58,6 + 4,5 пкмоль/л до 39,4 + 2,8 пкмоль/л (р < 0,01), рівень альдостерону плазми крові значно збільшився із 198,4 + 13,2 пг/мл до 278,5 + 14,7 пг/мл (р < 0,01). Наприкінці періоду спостереження виявлено недостовірне зменшення рівнів калію і натрію в плазмі крові і мембранах еритроцитів, що не виходило за межі норми. Гарний антигіпертензивний ефект отриманий у 24 із 30 (80%) пацієнтів Iб групи. ЧСС через 3 місяця спостереження суттєво не змінювалася (з 78,8 + 7,2 до 74,1 + 6,8 за хвилину). На фоні проведеної терапії виявлена тенденція до зменшення КСО та поліпшення ФВ. Крім того, зафіксовано достовірне зниження розміру лівого передсердя (з 4,93 + 0,18 см до 4,44 + 0,15 см, р < 0,05; у осіб контрольної групи цей показник суттєво не змінювався – 3,62 + 0,41 см та 3,60 + 0,39 см) та товщини задньої стінки ЛШ (з 1,49 + 0,07 см до 1,31 + 0,05 см, р < 0,05). Тривалість коригованого QT інтервалу практично не відрізнялась у цієї категорії хворих до лікування (0,43 + 0,01 мс) та після нього (0,42 + 0,01 мс). У хворих Iб групи зафіксовано достовірне зниження ІЧс (з 48,7 + 5,1% до 23,5 + 3,6%, р < 0,01) та ІЧд (з 42,4 + 4,9% до 21,8 + 3,2%, р < 0,01). Слід відзначити, що у цієї категорії хворих зареєстровано достовірне зменшення ІММЛШ (з 132,47 + 5,35 г/м2 до 117,57 + 4,89 г/м2, р < 0,05).
Відзначалося достовірне зменшення АРП з 2,13 + 0,24 (нг/мл)/г до 1,37 + 0,21 (нг/мл)/г (р < 0,05), рівень ангіотензину II плазми крові незначно змінився з 58,2 + 4,7 пкмоль/л до 56,5 + 3,9 пкмоль/л, рівень альдостерону плазми крові суттєво збільшився з 196,1 + 14,7 пг/мл до 282,3 + 16,9 пг/мл (р < 0,01) у хворих з АГ III ступеня, що приймали селективний бета1-адреноблокатор егілок та діуретик (IIб група). Наприкінці періоду спостереження виявлено недостовірне зменшення рівнів калію і натрію в плазмі крові і мембранах еритроцитів, що не виходило за межі норми. Гарний антигіпертензивний ефект отриманий у 26 із 30 (87%) пацієнтів IIб групи. ЧСС через 3 місяця лікування зменшилась (з 78,8 + 7,2 до 68,3 + 5,9 за хвилину). На фоні проведеної терапії виявлена тенденція до зменшення КСО та поліпшення ФВ. Крім того, зафіксовано достовірне зниження розміру ЛП (з 4,93 + 0,18 см до 4,42 + 0,16 см, р < 0,05) та товщини задньої стінки ЛШ (з 1,49 + 0,07 см до 1,29 + 0,06 см, р < 0,05). Тривалість коригованого QT інтервалу практично не відрізнялась у цієї категорії хворих до лікування (0,43 + 0,01 мс) та після нього (0,44 + 0,02 мс). У хворих IIб групи зафіксовано достовірне зниження ІЧс (з 48,7 + 5,1% до 24,2 + 3,5%, р < 0,01) та ІЧд (з 42,4 + 4,9% до 22,8 + 3,1%, р < 0,01). У цієї категорії хворих зареєстровано достовірне зменшення ІММЛШ (з 132,47 + 5,35 г/м2 до 116,01 + 4,23 г/м2, р < 0,05).
Виявлене збільшення АРП з 2,15 + 0,21 (нг/мл)/г до 2,38 + 0,24 (нг/мл)/г, значне зменшення рівню ангіотензину II плазми крові з 67,9 + 6,4 пкмоль/л до 42,7 + 4,9 пкмоль/л (р < 0,01), достовірне зростання рівню альдостерону плазми крові з 225,3 + 14,1 пг/мл до 331,8 + 15,2 пг/мл (р < 0,01) у осіб з АГ II ступеня тяжкості і ХСН II функціонального класу, що одержували комбінований інгібітор АПФ енап-Н і діуретик (III група). Наприкінці періоду спостереження виявлено недостовірне зменшення рівнів калію і натрію в плазмі крові і мембранах еритроцитів, що не виходило за межі норми. Гарний антигіпертензивний ефект отриманий у 30 із 40 (75%) пацієнтів III групи. ЧСС через 3 місяця лікування достовірно зменшилась (з 92,3 + 5,3 до 78,8 + 4,1 за хвилину, р< 0,05). На фоні проведеної терапії виявлена тенденція до зменшення КСО, КДО та поліпшення ФВ. Крім того, зафіксоване достовірне зниження розміру лівого передсердя (з 5,12 + 0,19 см до 4,65 + 0,13 см, < 0,05) та товщини задньої стінки ЛШ (з 1,41 + 0,05 см до 1,28 +0,04 см, р< 0,05). Тривалість коригованого QT інтервалу несуттєво зменшувалась у цієї кате-горії хворих (з 0,45 + 0,03 мс до 0,43 + 0,02 мс). У хворих III групи зафіксовано достовірне зни-ження ІЧс (з 39,3 + 4,6% до 23,7 + 3,1%, р< 0,01) та ІЧд (з 34,9 + 4,9% до 21,5 + 3,4%, р< 0,05). У 22 із 40 (55%) III групи покращився функціональний клас ХСН. У цієї категорії хворих заре-єстровано достовірне зменшення ІММЛШ (з 139,13 + 4,94 г/м2 до 124,32 + 4,24 г/м2, р< 0,05).
У пацієнтів з АГ III ступеня і ХСН III функціонального класу, що приймали комбінований інгібітор АПФ енап-Н, селективний бета1-адреноблокатор егілок і діуретик (IV група), АРП достовірно зменшувалася з 2,21 + 0,18 (нг/мл)/г до 1,27 + 0,15 (нг/мл)/г (р < 0,01), рівень ангіотензину II плазми крові істотно знизився з 72,4 + 6,9 пкмоль/л до 38,4 + 4,1 пкмоль/л (р < 0,01), рівень альдостерону плазми крові значно збільшився з 247,6 + 15,4 пг/мл до 345,5 + 9,3 пг/мл (р < 0,01). Наприкінці періоду спостереження виявлено недостовірне зменшення рівнів калію і натрію в плазмі крові і мембранах еритроцитів, що не виходило за межі норми. Гарний антигіпертензивний ефект отриманий у 32 із 40 (80%) пацієнтів IV групи. ЧСС через 3 місяця лікування достовірно зменшилась (з 98,9 + 5,1 до 79,4 + 4,4 за хвилину, р < 0,01). На фоні прове-деної терапії зафіксовано достовірне зниження розміру лівого передсердя (з 5,42 + 0,21 см до 4,87 + 0,17 см, р < 0,05), КСО (з 143,33 + 6,58 мл до 98,49 + 5,84 мл, р < 0,01; у осіб контрольної групи цей показник суттєво не змінювався – 41,52 + 5,98 мл та 41,58 + 5,65 мл), КДО (з 234,31 + 7,76 мл до 198,57 + 6,54 мл, р < 0,01; у осіб контрольної групи цей показник майже не змінювався – 116,65 + 9,12 мл та 117,21 + 8,89 мл), товщини задньої стінки ЛШ (з 1,58 + 0,05 см до 1,41 + 0,06 см, р < 0,05), поліпшення ФВ (з 38,4 + 4,2% до 50,4 + 3,7%, р < 0,05; у осіб контрольної групи цей показник практично не змінювався – 65,4 + 5,9% та 66,3 + 5,7%). Трива-лість коригованого QT інтервалу значно зменшувалась у цієї категорії хворих (з 0,48 + 0,01 мс до 0,45 + 0,01 мс, р < 0,05). У хворих IV групи зафіксовано достовірне зниження ІЧс (з 52,2 + 5,6% до 24,4 + 3,4%, р < 0,01) та ІЧд (з 44,8 + 4,3% до 23,8 + 3,2%, р < 0,01). У 16 із 40 (40%) IV групи покращився функціональний клас ХСН. Слід відзначити, що у цієї категорії хворих заре-єстровано достовірне зменшення ІММЛШ (з 148,42 + 5,58 г/м2 до 132,56 + 5,24 г/м2, р < 0,05).
Як видно з вищезазначеного, адекватний контроль стану РААС спостерігався у пацієнтів Iа і IIа груп (хворі з АГ II ступеня, що приймали або комбінований інгібітор АПФ енап-Н або селективний бета1-адреноблокатор егілок). У той же час призначена терапія не змогла призвести до достатнього зниження рівня альдостерону плазми крові у осіб Iб (хворі з АГ III ступеня, що одержували комбінований інгібітор АПФ енап-Н та діуретик), IIб (хворі з АГ III ступеня, що приймали селективний бета1-адреноблокатор егілок та діуретик), III (пацієнти з АГ II ступеня і ХСН II функціонального класу, яким був призначений комбінований інгібітор АПФ енап-Н та діуретик) та IV (пацієнти з АГ III ступеня та ХСН III функціонального класу, що приймали комбінований інгібітор АПФ енап-Н, селективний бета1-адреноблокатор егілок та діуретик) груп.
Пацієнти Iб, IIб, III і IV груп були розділені на підгрупи. З метою корекції порушеного стану альдостеронової системи хворим Iб2, IIб2, IIIб і IVб підгруп до призначеної терапії додавали антагоніст альдостерону спіронолактон (25 мг зранку щодня), тоді як особи Iб1, IIб1, IIIа і IVа підгруп продовжували приймати призначену терапію.
На фоні прийому спіронолактону у пацієнтів Iб2 підгрупи достовірно знизився рівень альдостерону плазми крові з 278,5 + 14,7 пг/мл до 112,4 + 11,4 пг/мл (р < 0,01), тоді як у хворих Iб1 підгрупи (не приймали спіронолактон) цей показник істотно не змінився – 278,5 + 14,7 пг/мл та 284,9 + 12,1 пг/мл відповідно (табл. 1).
Таблиця 1
Змінення активності РААС у пацієнтів Iб групи.
Група Активність реніну плазми ((нг/мл)/г) Ангіотензин II плазми крові (пкмоль/л) Альдостерон плазми крові (пг/мл)
початково через 3 міс початково через 3 міс початково через 3 міс
Iб1 підгрупа 2,19+0,13 2,22+0,17 39,4+2,8 38,7+2,1 278,5+14,7 284,9+12,1*
Iб2 підгрупа 2,19+0,13 2,21+0,16 39,4+2,8 38,2+2,0 278,5+14,7 112,4+11,4*
* достовірна різниця між рівнями альдостерону плазми до і через 3 місяця лікування (р < 0,01)
Слід зазначити, що у хворих Iб2 підгрупи спостерігалась тенденція до збільшення рівня калію та зменшення рівня натрію в плазмі крові та мембранах еритроцитів, а у пацієнтів Iб1 підгрупи знижувались як рівень калію, так і рівень натрію в плазмі крові та мембранах еритроцитів (ці показники не виходили за межі норми). Крім того, гарний антигіпертензивний ефект лікування (цифри АТ наприкінці періоду спостереження не перевищували 140/90 мм рт ст) відзначався у 93,3% хворих Iб2 підгрупи та у 80% хворих Iб1 підгрупи. Практично не було різниці між ЧСС у хворих Iб1 та Iб2 підгруп: через 3 місяця спостереження вона склала 72,1 + 5,4 та 71,3 + 5,2 за хвилину відповідно (початково цей показник дорівнював 74,1 + 6,8 за хвилину). У пацієнтів Iб2 підгрупи зменшення розміру ЛП, товщини задньої стінки ЛШ, поліпшення ФВ було більш вираженим, ніж у хворих Iб1 підгрупи. Нами були отримані дані про достовірну різницю товщини задньої стінки ЛШ через 3 місяця лікування у осіб Iб1 та Iб2 підгруп (1,28 + 0,04 см та 1,16 + 0,04 см, р < 0,05). Тривалість коригованого QT інтервалу у хворих Iб2 підгрупи недостовірно знижувалась (з 0,42 + 0,01 мс до 0,40 + 0,03 мс), тоді як у пацієнтів Iб1 підгрупи вона практично не змінювалась (0,42 + 0,01 мс і 0,41 + 0,02 мс). У осіб Iб1 підгрупи зареєстровано незначне зменшення ІММЛШ (з 117,57 + 4,89 г/м2 до 114,81 + 3,01 г/м2), а у пацієнтів Iб2 підгрупи цей показник суттєво знижувався (з 117,57 + 4,89 г/м2 до 106,07 + 2,71 г/м2, р < 0,05). Крім того, зафіксована достовірна різниця між ІММЛШ наприкінці періода спостереження у хворих Iб1 та Iб2 підгруп (р < 0,05).
На фоні прийому спіронолактону у пацієнтів IIб2 групи достовірно знизився рівень альдостерону плазми крові з 282,3 + 16,9 пг/мл до 113,8 + 11,2 пг/мл (р < 0,01), тоді як у хворих IIб1 групи (не приймали спіронолактон) цей показник практично не змінився - 282,3 + 16,9 пг/мл та 286,4 + 13,5 пг/мл відповідно (табл. 2).
Таблиця 2
Змінення активності РААС у пацієнтів IIб групи.
Група Активність реніну плазми ((нг/мл)/г) Ангіотензин II плазми крові (пкмоль/л) Альдостерон плазми крові (пг/мл)
початково через 3 міс початково через 3 міс початково через 3 міс
IIб1 підгрупа 1,37+0,21 1,32+0,15 56,5+3,9 54,3+2,7 282,3+16,9 286,4+13,5*
IIб2 підгрупа 1,37+0,21 1,34+0,14 56,5+3,9 52,1+2,9 282,3+16,9 113,8+11,2*
* достовірна різниця між рівнем альдостерону плазми до і через 3 місяця лікування (р < 0,01)
Необхідно відмітити, що у хворих IIб2 підгрупи спостерігалась тенденція до збільшення рівня калію та зменшення рівня натрію в плазмі крові та мембранах еритроцитів, а у пацієнтів IIб1 підгрупи знижувались як рівень калію, так і рівень натрію в плазмі крові та мембранах еритроцитів (всі показники не виходили за межі норми). Крім того, гарний антигіпертензивний ефект лікування відзначався у 93,3% хворих IIб2 підгрупи та у 86,7% хворих IIб1 підгрупи. Практично не виявлено різниці між ЧСС у хворих IIб1 та IIб2 підгруп: через 3 місяця спостереження вона склала 65,2 + 4,9 та 67,7 + 5,4 за хвилину відповідно (початково цей показник дорівнював 68,3 + 5,9 за хвилину). У пацієнтів IIб2 підгрупи зменшення розміру ЛП, КСО, товщини задньої стінки ЛШ, поліпшення ФВ було більш вираженим, ніж у хворих IIб1 підгрупи. Нами були отримані дані про достовірну різницю товщини задньої стінки ЛШ через 3 місяця лікування у осіб IIб1 та IIб2 підгруп (1,25 + 0,04 см та 1,14 + 0,03 см, р < 0,05). Тривалість коригованого QT інтервалу у хворих IIб2 підгрупи недостовірно знижувалась (з 0,44 + 0,02 мс до 0,42 + 0,02 мс), тоді як у пацієнтів IIб1 підгрупи вона практично не змінювалась (0,44 + 0,02 мс і 0,44 + 0,01 мс). У осіб IIб1 підгрупи зареєстровано незначне зменшення ІММЛШ (з 116,01 + 4,23 г/м2 до 113,17 + 3,02 г/м2), а у пацієнтів IIб2 підгрупи цей показник суттєво знижувався (з 116,01 + 4,23 г/м2 до 104,36 + 2,94 г/м2, р < 0,05). Зафіксована достовірна різниця між ІММЛШ наприкінці періода спостереження у хворих IIб1 та IIб2 підгруп (р < 0,05).
У пацієнтів IIIб групи на фоні прийому спіронолактону достовірно знизився рівень альдостерону плазми крові з 331,8 + 15,2 пг/мл до 141,6 + 10,1 пг/мл (р < 0,01), тоді як у хворих IIIа групи (не приймали спіронолактон) цей показник істотно не змінився - 331,8 + 15,2 пг/мл та 339,2 + 11,7 пг/мл відповідно (табл. 3).
Таблиця 3
Змінення активності РААС у пацієнтів III групи.
Група Активність реніну плазми ((нг/мл)/г) Ангіотензин II плазми крові (пкмоль/л) Альдостерон плазми крові (пг/мл)
початково через 3 міс початково через 3 міс початково через 3 міс
IIIа підгрупа 2,38+0,24 2,44+0,16 42,7+4,9 44,9+2,6 331,8+15,2 339,2+11,7*
IIIб підгрупа 2,38+0,24 2,42+0,15 42,7+4,9 43,1+2,4 331,8+15,2 141,6+10,1*
* достовірна різниця між рівнем альдостерону плазми до і через 3 місяця лікування (р < 0,01)
Слід зазначити, що у хворих IIIб підгрупи спостерігалась тенденція до збільшення рівня калію та зменшення рівня натрію в плазмі крові та мембранах еритроцитів, а у пацієнтів IIIа підгрупи знижувались як рівень калію, так і рівень натрію в плазмі крові та мембранах еритроцитів (всі показники не виходили за межі норми). Крім того, гарний антигіпертензивний ефект лікування відзначався у 85% хворих IIIб підгрупи та у 75% хворих IIIа підгрупи. У пацієнтів IIIб підгрупи через 3 місяця лікування виникла тенденція до зменшення частоти серцевих скорочень (з 78,8 + 4,1 до 73,4 + 3,7 за хвилину), тоді як у хворих IIIа підгрупи цей показник суттєво не змінювався (з 78,8 + 4,1 до 76,7 + 3,9 за хвилину). У пацієнтів IIIб підгрупи зменшення КСО, КДО, поліпшення ФВ було більш вираженим, ніж у хворих IIIа підгрупи. Нами були отримані дані про достовірну різницю розміру ЛП (4,52 + 0,05 см та 4,37 + 0,04 см, р < 0,05) та товщини задньої стінки лівого шлуночка (1,25 + 0,04 см та 1,14 + 0,03 см, р < 0,05) через 3 місяця лікування у осіб IIIа та IIIб підгруп. Тривалість коригованого QT інтервалу у хворих IIIб підгрупи недостовірно знижувалась (з 0,43 + 0,02 мс до 0,40 + 0,02 мс), тоді як у пацієнтів IIIа підгрупи вона практично не змінювалась (0,43 + 0,02 мс і 0,42 + 0,01 мс). У осіб IIIа підгрупи зареєстровано незначне зменшення ІММЛШ (з 124,32 + 4,24 г/м2 до 120,71 + 4,01 г/м2), а у пацієнтів IIIб підгрупи цей показник суттєво знижувався (з 124,32 + 4,24 г/м2 до 110,21 + 3,18 г/м2, р < 0,05). Крім того, зафіксована достовірна різниця між ІММЛШ наприкінці періода спостереження у хворих IIIа та IIIб підгруп (р < 0,05). Слід зазначити, що у 5 пацієнтів IIIб групи поліпшився функціональний клас ХСН по класифікації NYHA, у той час як у IIIа групі поліпшення функціонального класу спостерігалося лише у 2 хворих.
У пацієнтів IVб групи на фоні прийому спіронолактону достовірно знизився рівень альдостерону плазми крові з 345,4 + 9,3 пг/мл до 145,4 + 9,7 пг/мл (р < 0,01), тоді як у хворих IVа групи (не приймали спіронолактон) цей показник істотно не змінився – 345,4 + 9,3 пг/мл та 348,9 + 12,1 пг/мл відповідно (табл. 4).
Таблиця 4
Змінення активності РААС у пацієнтів IV групи.
Група Активність реніну плазми ((нг/мл)/г) Ангіотензин II плазми крові (пкмоль/л) Альдостерон плазми крові (пг/мл)
початково через 3 міс початково через 3 міс початково через 3 міс
IVа підгрупа 1,27+0,15 1,22+0,13 38,4+4,1 38,8+2,9 345,4+9,3 348,9+12,1*
IVб підгрупа 1,27+0,15 1,20+0,11 38,4+4,1 38,1+2,2 345,4+9 ,3 145,4+9,7*
* достовірна різниця між рівнем альдостерону плазми до і через 3 місяця лікування (р < 0,01)
У хворих IVб підгрупи спостерігалась тенденція до збільшення рівня калію та зменшення рівня натрію в плазмі крові та мембранах еритроцитів, а у пацієнтів IVа підгрупи знижувались як рівень калію, так і рівень натрію в плазмі крові та мембранах еритроцитів (всі показники не виходили за межі норми). Крім того, гарний антигіпертензивний ефект лікування відзначався у 90% хворих IVб підгрупи та у 80% хворих IVа підгрупи. У пацієнтів IVб підгрупи через 3 місяця лікування виникла тенденція до зменшення частоти серцевих скорочень (з 79,4 + 4,4 до 72,2 + 4,8 за хвилину), тоді як у хворих IVа підгрупи цей показник суттєво не змінювався (з 79,4 + 4,4 до 76,5 + 4,9 за хвилину). Нами були отримані дані про достовірну різницю розміру ЛП (4,62 + 0,09 см та 4,38 + 0,07 см, р < 0,05), КСО (79,17 + 4,28 мл та 64,66 + 4,09 мл, р < 0,05), КДО (173,24 + 3,24 мл та 162,46 + 2,98 мл, р < 0,01), товщини задньої стінки лівого шлуночка (1,35 + 0,05 см та 1,21 + 0,04 см, р < 0,05) та ФВ (54,3 + 1,8 % та 60,2 + 1,9 %, р < 0,05) через 3 місяця лікування у осіб IVа та IVб підгруп. Тривалість коригованого QT інтервалу у хворих IVб підгрупи достовірно знижувалась (з 0,45 + 0,01 мс до 0,41 + 0,01 мс, р < 0,01), тоді як у пацієнтів IVа підгрупи вона практично не змінювалась (0,45 + 0,01 мс і 0,43 + 0,02 мс). У осіб IVа підгрупи зареєстровано незначне зменшення ІММЛШ (з 132,56 + 5,24 г/м2 до 126,28 + 3,01 г/м2), а у пацієнтів IVб підгрупи цей показник суттєво знижувався (з 132,56 + 5,24 г/м2 до 118,89 + 2,04 г/м2, р < 0,05). Крім того, зафіксована достовірна різниця між ІММЛШ наприкінці періода спостереження у хворих IVа та IVб підгруп (р < 0,05). Слід зазначити, що у 5 пацієнтів IVб групи поліпшився функціональний клас ХСН по класифікації NYHA, у той час як у IVа групі поліпшення функціонального класу спостерігалося лише у 2 осіб.
Таким чином, з огляду на те, що на фоні прийому спіронолактону у пацієнтів Iб2, IIб2, IIIб і IVб підгруп рівень альдостерону плазми крові достовірно знизився і практично досяг нормальних величин, спостерігався надійний контроль за цифрами АТ, покращились ехокардіографічні показники, зменшилась тривалість коригованого QT інтервалу (у осіб IIIб і IVб підгруп), знизився ІММЛШ, поліпшився функціональний клас ХСН (у осіб IIIб і IVб підгруп), нами не зафіксовані електролітні порушення, не зареєстровані побічні ефекти лікування спіронолактоном, можна зробити висновок про ефективну корекцію стану альдостеронової системи у цих хворих. Необхідно відмітити, що вищезведені дані свідчать про необхідність корекції порушеного стану альдостеронової системи у пацієнтів з АГ III ступеня, особливо у разі ускладнення перебігу АГ розвитком ХСН.
ВИСНОВКИ.
1. У хворих на артеріальну гіпертензію II та III ступеня виявлена гіперактивація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Слід зазначити, що активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи була більш значною у пацієнтів з артеріальною гіпертензією III ступеня, а також у разі ускладнення перебігу артеріальної гіпертензії хронічною серцевою недостатністю.
2. Призначення інгібітора АПФ або бета-адреноблокатора пацієнтам з артеріальною гіпертензією II ступеня призводило до задовільного пригнічення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (активність реніну плазми достовірно зменшувалась на тлі застосування бета-адреноблокатора та суттєво не змінювалась на тлі застосування інгібітора АПФ; рівні ангіотензину II та альдостерону плазми крові значно знижувались і практично досягали нормальних величин).
3. Прийом діуретика викликає значну активацію альдостеронової системи як у хворих на артеріальну гіпертензію III ступеня, так і у разі супутньої хронічної серцевої недостатності II – III функціонального класу.
4. Визначено групи хворих на артеріальну гіпертензію, що потребують корекції стану альдостеронової системи:
- пацієнти з артеріальною гіпертензією III ступеня (особливо на тлі застосування діуретика);
- пацієнти з артеріальною гіпертензією II – III ступеня, що була ускладнена хронічною серцевою недостатністю II – III функціонального класу;
5. Застосування спіронолактону (25 мг щодня на протязі 3 місяців) на тлі загальноприйнятої терапії хворих на артеріальну гіпертензію, що ускладнена і неускладнена хронічною серцевою недостатністю, нормалізує стан альдостеронової системи, дозволяє надійно контролювати цифри артеріального тиску, сприяє зворотньому розвитку гіпертрофії міокарда, поліпшує функціональний клас хронічної серцевої недостатності, не викликає електролітних порушень.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ.
1. Рекомендується проводити корекцію стану альдостеронової системи наступним категоріям пацієнтів:
- хворим на артеріальну гіпертензію III ступеня (особливо на тлі застосування діуретика);
- хворим на артеріальну гіпертензію II – III ступеня, що була ускладнена хронічною серцевою недостатністю II – III функціонального класу;
2. Адекватна корекція стану альдостеронової системи у хворих на артеріальну гіпертензію III ступеня та у пацієнтів з супутньою хронічною серцевою недостатністю досягається прийомом антагоніста альдостерону спіронолактону - по 25 мг щодня ранком.
СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Дзяк Г.В., Ханюков А.А. Спиронолактон в лечении хронической сердечной недостаточности у больных с эссенциальной артериальной гипертензией // Український терапевтичний журнал. – 2001.-№1.– С.41–44. Автором самостійно виконано клінічне обстеження, аналіз результатів, статистична обробка, формування висновків.
2. Ханюков О.О. Клінічний досвід застосування антагоністів альдостерону в лікуванні хронічної серцевої недостатності у хворих на есенціальну артеріальну гіпертензію // Медичні перспективи. – 2001. - №2. – С.27 – 30.
3. Дзяк Г.В., Васильева Л.И., Ханюков А.А. Эгилок в лечении больных с артериальной гипертензией и хронической сердечной недостаточностью // Український медичний часопис. – 2001. - №11-12. – С.8 – 10. Здобувачем особисто виконано клінічне випробування егілоку, математична обробка даних, аналіз результатів.
4. Дзяк Г.В., Васильева Л.И., Ханюков А.А. Активность ренин-ангиотензин-альдостероновой системы у больных артериальной гипертензией и хронической сердечной недостаточностью на фоне разных схем лечения // Український кардіологічний журнал. – 2002. - №1. – С.58 – 60. Дисертант забезпечував підбір та обстеження хворих. Проводив математичну обробку отриманих даних, приймав участь у формуванні висновків та оформлював роботу.
5. Ханюков О.О. Спіронолактон в лікуванні хворих з артеріальною гіпертензією // Медичні перспективи. – 2002. - №1. – С. 40 – 43.
6. Дзяк Г.В., Ханюков А.А. Спиронолактон в лечении хронической сердечной недостаточности // Материалы III республиканской научно-практической конференции “Новое в клинической фармакологии и фармакотерапии заболеваний внутренних органов”. – Харьков. – 2000. – С. 96 – 98. Автор самостійно обстежував хворих, проводив математичну обробку отриманих результатів, приймав участь у формуванні висновків.
7. Дзяк Г.В., Ханюков А.А. Особенности электролитного состава крови у больных с эссенциальной артериальной гипертензией, сопровождающейся хронической сердечной недостаточностью, на фоне лечения комбинированным препаратом эналаприла и гидрохлортиазида // Матеріали української науково-практичної конференції “Сучасні проблеми кардіології та ревматології – від гіпотез до фактів” – Київ. – 2001. – С. 120. Дисертант забезпечував підбір та обстеження хворих, виконував математичну обробку результатів, оформлював роботу.
8. Ханюков А.А. Эгилок в лечении хронической сердечной недостаточности у больных с эссенциальной артериальной гипертензией // Тези доповідей міжнародної наукової конференції студентів і молодих вчених “Актуальні проблеми клінічної і теоретичної медицини”. – Дніпропетровськ. – 2001. – С. 40 – 41.
9. Дзяк Г.В., Ханюков А.А. Опыт использования спиронолактона в лечении хронической сердечной недостаточности при эссенциальной артериальной гипертензии // Тези доповідей II Національного з'їзду фармакологів України. – Дніпропетровськ. – 2001. – С. 78 – 79. Здобувач проводив клінічне обстеження, аналізував отримані дані, брав участь у формуванні висновків.
10. Дзяк Г.В., Ханюков А.А. Спиронолактон в лечении больных с артериальной гипертензией и хронической сердечной недостаточностью // Матеріали української науково-практичної конференції “Профілактика і лікування артеріальної гіпертензії в Україні в рамках реалізації національної програми”. – Київ. – 2002. – С. 39. Автор виконував дослідження, статистично оброблював та аналізував результаті, оформлював роботу.
11. Дзяк Г.В., Ханюков А.А. Антагонисты альдостерона в лечении больных с артериальной гипертензией, ишемической болезнью сердца и хронической сердечной недостаточностью // Матеріали II міжнародної наукової конференції “Мікроциркуляція та її вікові зміни”. – Київ. – 2002. – С. 92 – 94. Дисертант здійснював набір клінічного матеріалу, математичну обробку даних, брав участь в обгрунтуванні положень та висновків.
|
