|
Міністерство охорони здоров’я України
Національний медичний університет ім.. О.О.Богомольця
Бей Людмила Іванівна
УДК: 616.97-002.621/622-092:612.015.14:612.015.39:546.72]-085.33
Об’єктивізація етіотропного лікування активних форм
сифілісу антибіотиками пеніцилінового ряду і визначення
найбільш раціональних схем терапії
14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Київ – 2001
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у харківській медичній академії післядипломної освіти та Харківському обласному клінічному шкірно венерологічному диспансері.
НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: - кандидат медичних наук, професор
Рижко Павло Петрович,
Харківська медична академія післядипломної освіти, професор кафедри соціальної медицини, управління та бізнесу в охороні здоров’я, головний лікар Харківського обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру.
ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: - доктор медичних наук, професор
Глухенький Борис Тихонович,
Київська медична академія післядипломної освіти ім..П.Л.Шупіка, професор кафедри шкірних та венеричних хвороб.
- доктор медичних наук, професор
Кравченко Володимир Григорович,
Українська медична стоматологічна академія, професор кафедри шкірних та венеричних хвороб.
ПРОВІДНА УСТАНОВА: Інститут дерматології та венерології АМН України.
Захист відбудеться 29 листопада 2001р. о 13°° годині на засіданні Спеціалізованої Вченої ради Д 26.003.02 Національного медичного університету ім..О.О.Богомольця за адресою: м. Київ, вул..Шовковична, 39/1, Центральна міська клінічна лікарня, корпус 2.
Автореферат розісланий 8 жовтня 2001р.
Вчений секретар спеціалізованої Свирид.С.Г.
вченої ради, д.м.н., доцент
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Проблеми сифілісу та інших хвороб, що передаються статевим шляхом, є вельми актуальною не тільки в Україні та інших країнах СНД, а і у всьому світі. Захворюваність на сифіліс є досить висока, і у 1999 році в Україні склала 113,9 на 100 тис. населення. Підйом захворюваності має більшість ознак епідемії, що визначає соціальну та медичну значимість проблеми. Крім того, перебіг сифілісу на теперішній час набув нових клінічних проявів, які обумовлені біологічними та імунологічними особливостями взіємодії макро- та мікроорганізму [Лосева В. А. и соавт., 1995; Соколовский Е.В. и соавт., 1996; Калюжная Л.Д., 1999; Резенкина Л.Д., 1999; Родин Ю.А. и соавт., 1999; Малров Г.И., 2000].
Препарати пеніциліну продовжують залишатись базісними у лікуванні усіх стадій сифілітичної інфекції. При цьому, в останнє десятиріччя широко стали використовуватися похідні бензатин-бензілпеніциліну, особливо в терапії хворих на ранні форми сифілісу. При вивченні ефективності дюрантних препаратів пеніцилінового ряду основна увага приділяється терміну зникнення сифілідів та динаміці негативації стандартних серологічних реакцій. Разом з тим ряд авторів вказують, що на фоні лікування препаратами бензатин-бензілпеніциліну трапляються випадки затримки негативації серологічних реакцій, а також серорезистентності, розвитку нейросифілісу і специфічного ураження органа зору [Шахтмейстер И.Я. и соавт., 1995; Федорова Л.Д. и соавт., 1996; Машкилейсон А.А. и соавт., 1997; Чеботарев В.В. и соавт., 1999].
Сифіліс, як хронічна інфекція, викликає значні метаболічні розлади у організмі хворих і хзіріктеризується тим чи іншим ступенем виразності запального процесу, який виникає у зв′язку з виробленням її збудником (блідою трепонемою) надмірної кількості антигенів і пригніченням імунітету [Майборода А.А. и соавт., 1995; Иванов В.М., 1998]. Однією з маловивчених ланок сифілітичної інфекції є стан обміну заліза у організмі хворих, а також діагностичне та прогностичне значення змін вмісту металопротеїдів – трансферину та феритину. Дефіцит заліза, одночасно з широким спектром відомих негативних для організму наслідків, сприяє активізації процесів вільнорадикального окислення у тканинах з пошкодженням біологічних мембран [Рыжко П.П.,1973; Белоус А.М, и соавт., 1991; Барабой В.А.и соавт., 1997]. При цьому стан процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та функціювання антиоксидантної системи (АОС) при сифілісі досліджені недостатньо, а їїх взаємозв′язок з метаболізмом заліза не визначений [Свирид А.А. и соавт., 1983; Романенко В.Н. и соавт., 1989]. Подальше поглиблене вивчення стану процесів ПОЛ і АОС та метаболізму заліза в організмі хворих на сифіліс буде сприяти більш глибокому розумінню молекулярних механізмів патогенезу захворювання, а також дозволить визначити біохімічні критерії оцінки регресузапального процесу і розробити найбільш раціональні та ефективні схеми специфічної терапії сифілітичної інфекції.
Зв′язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційні дослідження є фрагментом планової науково-дослідної роботи Харківської медичної академії післядипломної освіти № держреєстрації 0197V015565, в якій пошукачем самостійно виконано фрагмент “Результати дослідження і лікування хворих на сифіліс”.
Мета дослідження. Об′єктивізувати етіотропну терапію активних форм сифілітичнох інфекції антибіотиками пеніцилінового ряду, базуючись на даних обміну заліза, показників перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) і стану антиоксидантної системи (АОС) в організмі хворих.
Основні задачі дослідження.
1. Виявити ососбливості клінічних проявів та характери перебігу раннього маніфестного сифілісу на сучасному етапі.
2. Вивчити основні показники обміну заліза (залізо сироватки крові, загальна залізозв′язуюча здібність сироватки, трасферин, відсоток насичення трансферину залізомферитин, вміст гемоглобіну у 1 еритроциті, середній об′єм еритроциту) у динаміці проведення специфічної терапії хворих на ранній маніфестний сифіліс.
3. Дослідити стан процесів ПОЛ та АОС у організмі хворих на ранній маніфестний сифіліс та зміни їх показників під впливом пеніцилінотерапії.
4. Оцінити значимість параметрів обміну заліза у якості посередніх показників ефективності проведеної специфічної терапії.
5. Виявити можливість взаємозв′язку між характером клінічних проявів первинного і вторинного сифілісу та показниками обміну заліза, станом ПОЛ та АОС у організмі хворих.
6. Провести порівняльний аналіз ефективності лікування хворих на ранній маніфестний сифіліс антибіотиками пеніцилінового ряду (водорозчинним пеніциліном, біциліном – 3, – 5, бензатин-бензилпеніциліном) з урахуванням найближчих та віддалених показників клініко-серологічної вилікуваності (терміни регресу клінічних проявів, негативація серологічних реакцій), та визначити найбільш раціональні схеми етіотропної терапії.
Об′єкт дослідження. Хворі на ранній маніфестний сифіліс (первинний серонегативнйи – 49, первинний серопозитивний – 52, вторинний свіжий – 52, вторинний рецидивний – 56). Вік обстежених на сифіліс коливався від 16 до 35 років.
Предмет дослідження. Кров та сироватка крові хворих на первинний та вторинний сифіліс і здорових осіб.
Методи дослідження. Всі хворі підлягали клініко-лабораторному обстеженню:
1) Для оцінки стану обміну заіза і металопротеїдів прроводили дослідження рівня негемоглобінного заліза, загальної залізозв′язуючої здатності сироватки крові, відсотка насичення трансферину залізом, трансферину, кількості еритроцитів, гемоглобіну крові, середнього вмісту гемоглобіну у одному еритроциті і середнього об′єму 1 еритроциту з використанням біохімічних та імуноферментних методів.
2) Для визначення стану ПОЛ та АОС проводили дослідження вмісту первинних та вторинних продуктів ПОЛ, α-токоферолу, відновленого глутатіону у сироватці крові та еритроцитах проводилися біохімічними методами. Математична обробка одержаних результатів проводилася за допомогою стандартних комп′ютерних пакетів програм “Microsoft Excel 97”. Обчислення значень середнього арифметичного (М), середнього квадратичного (δ) відхилень, помилки визначення середнього квадратичного (m), рівня вірогідності розбіжностей (p) порівнюваних середніх групових проводилися за допомогою t-крітерію Ст′юдента.
Наукова новизна.
1. Вперше виявлені закономірності розвитку порушень обміну заліза в організмі хворих на сифіліс у залежності від тривалості перебігу сифілітичної інфекції. Підтверджена роль процесів ПОЛ і стано АОС у розвитку мембранодеструктивних процесів при сифілісі. Виявлено прямий взаємозв′язок між тяжкістю клінічних проявів сифілітичної інфекції та деякими показниками метаболізму заліза та ПОЛ, відмічена роль гіпоферемії у активізації процесів вільнорадикального окислення у організмі хворих.
2. Вперше доведено додаткове прогностичне значення вивчення рівня заліза сироватки крові й гострофазового білка феритину для оцінки ефективності лікування антибіотиками хворих на ранні форми сифілісу.
3. На підставі виявлених порушень показників обміну заліза у організмі хворих в залежності від тривалості і характеру клінічного перебігу сифілітичної інфекції та порівняльної оцінки ефективності лікування хворих антибіотиками пеніцилінового ряду визначено раціональні схеми етіотропної терапії раннього маніфестного сифілісу.
Практичне значення отриманих результатів. Аналіз результатів лікування хворих на ранні маніфестні форми сифілісу антибіотиками пеніцилінового ряду свідчить, що найбільш позитивними є результати терапії у хворих, які одержували препарати бензатин-бензілпеніциліну. Незначно відрізнялися від них результати терапії хворих, які лікувалися водорозчинним пеніциліном. Запропоновано нові додаткові прогностичні критерії оцінки ефективності проведеної терапії. Показано, що існування перерозподільного залізодефіциту у хворих на первинний та вторинний сифіліс не вимагає коригуючої терапії.
Особистий внесок здобувача. Особистий внесок здобувача у виконанні дисертаційної роботи полягає в тому, що Бей Л.І. проведені біохімічні дослідження та клініко-серологічні обстеження 209 хворих на первинний та вторинний сифіліс. Розроблений додатковий тест для прогнозування вилікуваності хворих на первинний та вторинний сифіліс на підставі дослідження негемоглобінного заліза та гстрофазового білка феритину у сироватці крові.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідались та обговорювались на: 1) VII з′їзді дерматовенерологів України (Київ, 1999р.); 2) науково-практичній конференції “Актуальные вопросы медицины и биологии” (Дніпропетровськ, 1996р.); 3) науково-практичній конференції “Сучасні проблеми в дерматології, косметології та управлінні охороною здоров′я” (Харків, 1997р.); науково-практичній конференції молодих вчених Харківської медичної академії післядипломної освіти “Медицина на межі століть: відкриття та перспективи” (Харків, 1999р.); 5) “Днях спеціаліста”, які проводилися на базі Харківського обласного клінічного шкіровенерологічного диспансеру (1996-2000рр.).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 робіт (всі без співавторів), з них 4 журнальні статті у виданнях, рекомендованих ВАК України, і 5 у збірниках матеріалів профільних науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів власних досліджень, обговорення наукової і практичної значущності одержаних результатів, висновків і списку літератури. Наводяться повні бібліографічні дані про 245 джерел – 165 на українській і російській мовах, а 80 – на англійській та інших європейських мовах. Рукопис дисертації викладено на 154 сторінках тексту, ілюстровано 37 таблицями та 11 малюнками.
ЗМІСТ РОБОТИ
Результати дослідження та їх обговорення. З 1996 по 2000рр. під нашим спостереженням знаходилося 209 хворих на ранній маніфестний сифіліс у віці 16-45 років, з них 119 (56,9%) чоловіківта 90 (43,1%) жінок. Переважну більшість хворих (80%) склали особи у віці 16-35 років.
Залежно від стадії хвороби пацієнти розділені на чотири групи. Сифіліс первинний серонегативний був діагностований – 49 (23,4%) хворих (30 чоловіків і 19 жінок), сифіліс первинний серопозитивний – 52 (24,9%) хворих (31 чоловік і 21 жінка), сифіліс вторинний свіжий – 52 (24,9%) хворих (33 чоловіки і 19 жінок), сифіліс вторинний рецидивний – 56 (26,8%) хворих (25 чоловіків і 31 жінка). У 31 хворого (14,8%) виявлена супутня патологія, якав 77,4% випадків представлена патологією ШКТ (хронічний гастрит і гастродуоденіт, виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки та інш.).
Хворі вищевизначених груп підлягали ретельному клініео-лабораторному обстеженню, яке включало дослідження на бліду трепонему (забір матеріалу для дослідження з твердого шанкру, ерозивних папул), загальноклінічні аналізи (клінічний аналіз крові та сечі, загальний білок та його фракції, коагулограма, печінкові проби), серологічні дослідження – стандартний комплекс серологічних реакцій (КСР), реакція зв′язування комплементу з кардіоліпіновим та трепонемним антигенами і мікрореакція преципітації з кардіоліпіновим антигеном, а також реакція імунофлюоресценції – РІФ-200 з модифікацією РІФ-абс, реакція імобілізації блідих трепонем (РІБТ), визначенняу сироватці крові протисифілітичних антител IgG з використанням тест-наборів ЗАО “Вектор-Бест” (Росія) методом імуноферментного аналізу. Серологічні реакції проводилися відповідно діючого наказу МОЗ України № 204 від 29.12.92р. після лікування дослідження проводили щомісячно протягом строку, визначеного в Інструкції МОЗ України 1995р.
Негемоглобінне (сироваткове) залізо (мкмоль/л) визначали використовуючи комерційні набори фірми “Lachema” Био-Ла-Тест “Железо” (Чеська республіка). Принцип дослідження базувався на визначенні негемоглобінного заліза після його звільнення з білкового комплексу у кислому середовищі з подальшою взаємодією з бетафенантроліном й утворенням забарвленого комплексу.
Загальна залізозв′язуючаздатність сироватки (333С, мкмоль/л) досліджувалася за допомогою стандартних тест-систем фірми АО “Реагент” (Україна). Принцип методу базується на насиченні сироватки надлишком іонів заліза. Залізо, яке не зв′язалося трансферином сироватки, визначається колоріметрично (фотоелектроколоріметр КФК-2-УХЛ-4,2) при довжині хвилі 540-570 нм у вигляді забарвленого комплексу з ферозіном.
Відсоток насичення трансферину залізом (ВНТр) розрахувався по формулі з використанням значень негемоглобінного заліза та ЗЗЗС.
негемоглобінне залізо сироватки крові, мкмоль/л
ВНТр = ----------------------------------------------------------------- х 100%
333С, мкмоль/л
Трансферин сироватки крові (мкмоль/л) та феритин сироватки крові (мкмоль/л) визначали імуноферментним методом з використанням тест-систем фірми “Биоіммуноген” (Росія).
Кількість еритроцитів (Т/л), гемоглобіну крові (ммоль/л), середній вміст гемоглобіну у одному еритроциті – МСН (фмоль/л), середній об′єм еритроцита – MCV (фл) визначали з використанням загальноприйнятих лабораторних методик.
Дієнові кон′югати (ДК, нмоль/л) визначали у сироватці крові й еритроцитах за методом Placer (1968), для ДК – у модифікації Ю.О. Владимирова, А.І. Арчакова (1972); для МДА – у модифікації І.Д. Стальної, Т.Г. Гарішвілі (1977). При високій температурі у кислому середовицщі МДА у реакції з 2-тіобарбітуровою кислотою утворює забарвлений триметиновий комплекс з максимумом поглинання променів при довжині хвилі 532 нм. Основою методу визначення ДК є екскреція дослідженого продукту з послідуючим вимірюванням оптичної щільності проби при довжині хвилі 232 нм з допомогою спектрофотометру СФ-16. вміст ДК та МДА у пробах вимірювали, виходячи з величин молярних коефіциентів екстинцій.
Концентрацію α-токоферолу (ммоль/л) у сироватці крові та еритроцитах визначали за методом Р.Ч. Черняускєнє з співавт. (1984), відновленого глутатіону (GSH, нмоль на 1 л еритроцитарної зависі або на 1 л сироватки) у реакції з використанням реактиву Елмана, при которій утворюється тіонітрофенольний аніон, кількість якого прямо пропорційна вмісту SH – груп (Ellman,1959) у модифікації Ф.Є. Путіліна (1982).
Усі вищеозначені (біохімічні) дослідження проводилися у кожного хворого в одній пропорції крові перед лікуванням та після закінчення купсу терапії. У донорів контрольної групи у весь спектр досліджень проводився одноразово.
Таблиця 1
Клінічні прояви первинного та вторинного сифілісу
Клінічні прояви сифілісу у обстежених хворих були різноманітні та мали свої особливості залежно від стадії захворювання (табл.1). інкубаційний період сифілітичної інфекції склав 32,1±2,5 днів. У клінічній картині первинного серонегативного сифілісу переважали виразкові шанкри (71,4% випадків). У більшості хворих первинний афект був одиничним, а у 30,6% пацієнтів були виявлені численні шанкри генітальної локалізації. У 61,2% випадків твердий шанкр супроводжувався одностороннім, а у 38,8% - двостороннім регіонарним склераденітом. При первинному серопозитивному сифілісі також переважали виразкові шанкри – у 52% хворих, поряд з якими зустрічалися ерозивні – 28,8%, ерозивно-виразкові – 13,4% і гангренозні – 5,8%. У хворих цієї групи у 67,3% випадків визначені численні шанкри, у 32,7% - одиничні. У 55,4% хворих спостерігався двосторонній склераденіт і рідше (44,6%) процес був одностороннім. Первинний сифіліс ускладнювався явищами баланіту і баланопостіту у 12,9% випадків, фімозу – у 5,9%, парафімозу – у 2,9%, індурактивного набряку – у 3,9%.
Клінічні прояви у хворих на вторинний свіжий сифіліс характиризувалися шанкрами, що рубцювалися – 69,1%, або наявністю свіжого рубця на місці первинного афекту – 30,9% в сполученні з поліморфним висипом на шкірі і видимих слизових оболонках, зокрема, у вигляді розеоли тулубу (у 71,1%), папульозних елементів на тулубі (у 36,5%), долонно-підошовних сифілідів (у 25%), сифілідів геніталій (у 28,8%), себорейних папул волосистої частини голови (у 5,8%), сифілідів слизової оболонки порожнини роту (у 9,6%), специфічної ангини (у 19,2%).
У хворих на вторинний рецидивний сифіліс відзначені нечисленні, різноманітні прояви у вигляді згрупованого розельозного (75,0%), папульозного (62,5%), пустульозного висипу (12,5%). Ураження долоней і підошов спостерігалися у 58,9% хворих, слизової оболонки порожнини роту – у 57,2% пацієнтів. У переважній більшості випадків (92,7%) виявлено залучення до процесу аногенітальної ділянки у вигляді ерозивних і неерозивних папул, широких кондилом. У 57,1% хворих встановлено явища поліаденіту, у 42,8% - двостороннього склераденіту. Дрібно-осередкова алопеція відмічена у 10,7% хворих, поширена лейкодерма – у 8,9% паціентів.
Проведені нами дослідження метаболізму заліза і металопротеїдів у хворих на ранній маніфестний сифіліс дозволили виявити розлади обміну заліза, що характеризувалися гіпоферемією і зменшенням рівня транспортного та зростанням рівня запасного заліза. По мірі прогресування сифілітичної інфокції вказані порушення поглиблювалися і були найбільш виразні у хворих на вторинний рецидивний сифіліс (табл.2).
У паціентів з первинним серонегативним, серопозитивним та вторинним свіжим сифілісом відбувалося зменшення в сироватці крові вмісту заліза (у чоловіків – на 8,1%, у жінок – на 14,1%), трансферину на 15,9%, ВНТр залізом на 12,7%, ЗЗЗС – на 17,2%, при одночасному збільшенні феритину на 26,1%. При цьому, у хворих вторинним рецидивним сифілісом ці показники змінювалися більш виразно, зокрема, концентрація негемоглобінного заліза знижувалася у чоловіків на 60,2%, у жінок – на 58,6%, трансферину – на 60,6%, ВНТр – на 60,1%, ЗЗЗС – на 57,4%, а вміст феритину підвищувався на 164,2%.
Таблиця 2
Показники обміну заліза (M ± m) у крові хворих
на первинний та вторинний сифіліс
Примітка: * - вірогідність відзнак показників у хворих по відношенню до здорових осіб при р<0,05; ** - при р<0,01.
Виявлена також залежність змін показників обміну заліза від клінічних особливостей сифілісу. Так, ухворих на вторинний рецидивний сифіліс з папульозними висипами рівень заліза сироватки крові в 1,4 рази перевищував аналогічний у пацієнтів з пустульозним висипом і ураженням слизової оболонки порожнини роту. При цьому найбільш низький вміст негемоглобінного заліза був виявлений у хворих з розповсюдженою лейкодермою, дрібно-осередковою алопецією. Концентрація феритина у пацієнтів з такими проявами перевищувала середній показник по групі в цілому на 28,4%. На нашу думку, зниження рівня негемоглобінного заліза і трансферину, та одночасне підвищення феритину у хворих на ранній маніфестний сифіліс свідчать про їх участь у патогенезі захворювання, що підтверджується кореляційною залежністю між ступенем змін показників обміну заліза та особливостями клінічних проявів і тривалістю перебігу інфекції.
В розвитку залізодефіцитного стану при сифілісі відзначена певна послідовність, зокрема, спочатку змінювався рівень транспортного, а потім депонованого заліза. Вже в первинному періоді сифілісу зменшувався вміст трансферину та ЗЗЗС, що вказувало на зниження здатності сироватки крові транспортувати залізо. У хворих цієї групи відхилень концентрації депонованого білка феритину не відзначено. Ці відхилення були зареєстровані у вторинному періоді інфекції, коли рівень відповідного показника перевищував у 1,7 разів аналогічний у хворих первинним сифілісом. Це дає підстави гадати, що активація макрофагів, яка відбувається при сифілісі, призводить до посилення ними синтезу феритина, що, в свою чергу, обумовлює зв′язування білком вільного заліза та перешкоджає зв′язуванню заліза з трансферином. Розвивається перерозподільний залізодефіцит внаслідок накопичення заліза у тканинних макрофагах. Зміни метаболізму заліза при сифілісі є наслідком активації імунокомпетентних клітин. Таким чином, в патогенезі розвитку анемії при сифілісі приймають участь декілька факторів: 1) існує блок вивільнення заліза із тканинних макрофагів, що є першопричиною розвитку анемії і обумовлює виникнення “функціонального дефіциту заліза”; 2) зниження синтезу еритропоетину, яке відбувається при хронічній інфекції внаслідок посиленої секреції протизапальних цитокінівімунокомпетентними клітинами, спричиняє пригнічення еритропоезу.
Роль останнього фактора в патогенезі сифілісу підтверджують проведені нами дослідження показників еритропоезу. Зниження вмісту заліза в сироватці крові у хворих на вторинний рецидивний сифіліс не обмежує надходження заліза у кістковий мозок, тому що потреба в ньому знижена через пригнічення еритропоезу. Синтез гемоглобіну у хворих не порушений, анемія носить нормохромний нормоцитарний характер, про що свідчать незмінені показники вмісту гемоглобіна в 1 еритроциті та середній об′єм 1 еритроциту.
Разом з тим, у 11,5% обстежених нами хворих на ранній маніфестний сифіліс з патологією ШКТ була виявлена дійсна залізодефіцитна анемія у гіпорегенераторній стадії, коли поряд їз зниженням рівню заліза і феритина, MCV і MCH, спостерігалось збільшення концентрації трансферину, 333С.
Вивчення показників системи ПОЛ-АОС у хворих на первинний і вторинний сифіліс до лікування виявило дисбаланс цієї системи, вираженість якого залежала від тривалості перебігу інфекції (табл.3). при первинному серопозитивному сифілісі підвищувався у середньому у 1,3 рази рівень продуктів ПОЛ тільки у еритроцитах, концентрація відновленого глутатіону у сироватці (у 1,3 рази), еритроцитах (в 1,1 рази), вітаміну Є у обох середовищах (у 1,25 рази).
Таблиця 3
Концентрація ДК, МДА, α-токоферолу і активність відновленого
глутатіону (M±m) у хворих на первинний та вторинний сифіліс
Примітка: * - вірогідність відзнак показників у хворих порівняно до контрольної групи при р<0,05; ** - при р<0,01.
Помірне накопичення продуктів ліпопероксидації і посилення активності GSH при відносно незміненому рівні б-токоферолу спостерігалось у хворих на вторинний свіжий сифіліс, коли значно збільшувавсявміст ДК (у 1,5 рази) і МДА (у 1,4 рази) у еритроцитах. Концентрація глутатіону відновленого в цей період інфекції досягала максимальних значень як у сироватці, так і у еритроцитах (зростає відповідно у 1,7 та 1,4 рази). Значна інтенсифікація ПОЛ спостерігалась у хворих на вторинний рецидивний сифіліс пр одночасному зниженні активності антиоксидантного захисту по ферментативному і неферментативному блокам. Вміст ДК збільшувався у сироватці і еритроцитах (відповідно у 1,7 і 1,9 рази), МДА в обох середовищах – у 1,3 і 1,9 рази. Активність антиоксидантного ферменту помірно посилювалась (в середньому у 1,2 рази), рівень б-токоферолу у хворих вторинним рецидивним сифілісом знижувався як у сироватці крові, так і у еритроцитах на 23-24%.
Кореляційний аналіз виявив існування негативного помірного зв′язку негемоглобінного заліза з еритроцитарними ДК та МДА, який свідчить про можливу активацію ПОЛ у хворих на сифіліс при дефіциті заліза. При незначному зниженні концентрації заліза сироватки у хворих на первинний серонегативний і серопозитивний, вторинний свіжий сифіліс має місце компенсація механізмів, що підтримують рівновагу в забезпеченні організму субстратами енергопродукції в умовах порушення гомеостазу заліза і, відповідно, кисню. Подальше зниження рівня заліза сироватки у хворих на вторинний рецидивний сифіліс супроводжується вираженою активацією ПОЛ (особливо в еритроцитах), накопиченням токсичних продуктів ліпопероксидації, що, ймовірно, пов′язане зі зривом компенсаторних механізмів, насамперед антиоксидантної системи крові, зокрема, її неферментативної ланки.
З метою порівняння ефективності лікування хворих на ранній маніфестний сифіліс антибіотиками пеніцилінового ряду нами вивчена динаміка клініко-серологічних та біохімічних показників в процесі лікування. У залежності від проведеної терапії хворі були розподілені на 3 групи. Лікування хворих на первинний і вторинний сифіліс проводилося відповідно “Інструкції по лікуванню та профілактиці сифілісу та гонореї” (1995). І група хворих (71 пацієнт) одержувала лікування водорозчинним пеніциліном, ІІ група (64 хворих) отримувала біцилін-3 або біцилін-5 і ІІІ група (74 пацієнти) лікувалася бензатин-бензілпеніциліном (ретарпеном або екстенциліном).
Вищевказані терапевтичні групи за віком, статтю та клінічними діагнозами були рівноцінні. Ефективність лікування оцінювали на підставі результатів клінічних і лабораторних досліджень: частота та інтенсивність реакції загстрення Яріша-Герксгеймера, термін регресу сифілідів, швидкість негативації стандартних і специфічних реакцій.
Реакція Яріша-Герксгеймера спостерігалася найбільш часто у хворих, які одержували бензатин-бензілпеніцилін (у 93,2%). У хворих, що лікувалися водорозчинним пеніциліном, реакція відзначена у 87,3%, біциліном-3,-5 – у 76,6%.
При порівняльному аналізі ефективності трьох вищевказаних методик етіотропної терапії сифілітичної інфекції було виявлено, що при терапії бензатин-бензілпеніциліном більшість активних клінічних проявів сифілісу регресувало більш прискорено, ніж при використанні водорозчинного пеніциліну і, особливо, біциліну (табл.4). Так, при лікуванні ретарпеном або екстенциліном ерозивні шанкри епітелізувалися на протязі 7,0 ± 0,2 днів, рубцювання виразкових шанкрів наступало протягом 9,0±0,3 днів, регіонарний склераденіт регресував за 30,0±0,9 днів. У хворих, які одержували пеніцилін, епітелізація ерозивних шанкрів наступала за 8,5±0,3 днів, виразкових шанкрів – за 11,5±0,4 днів, регіонарний склераденіт зникав за 32,5±1,2 днів. При лікуванні біцилінами ці показники становили відповідно 8,5±0,4 днів, 13,0±0,5 та 40,2±1,8 днів.
Таблиця 4
Порівняльні найближчі результати лікування хворих
на ранній маніфестний сифіліс антибіотиками пеніцилінового ряду
Клінічні прояви, характерні для вторинного періоду сифілісу, регресували також більш прискорено при лікуванні бензатин-бензілпеніциліном, зокрема, розельозна висипка на тулубі зникала через 5,2±0,3 днів, папули тулубу – 10,51±0,7 днів, папули долоней і підошов – 14,0±0,9 днів, папули геніталій – 11,0±0,3 днів, папули слизової оболонки порожнини роту – 6,5±0,3 днів, лейкодерма – 19,5±1,1 днів, алопеція – 21,2±1,3 днів. При лікуванні пеніциліном і біциліном розеола тулубу регресувала за 7,0±0,4 днів і 7,5±0,7 днів, папули тулубу – 11,0±0,8 днів і 12,4±1,1 днів, папули долоней та підошов – за 16,5±1,1 днів і 17,7±0,9 днів, папули геніталій – за 11,5±0,7 днів і 11,5±0,5 днів, папули слизової оболонки порожнини роту – за 9,3±0,8 днів і 10,0±0,9 днів, лейкодерма – за 22,0±1,5 днів.
Вищенаведені дані свідчать, що мінімальний час регресу сифілідів спостерігався при лікуванні бензатин-бензілпеніциліном. Несуттєво (на 1-3 дні) відрізнялися терміни зникнення висипів (окрім алопеції) у хворих, що лікувалися пеніциліном.
Застосування в терапії ранніх форм сифілісу біциліну визначило по деяким показникам східні з результатами використання пеніциліну дані, однак більшість параметрів перевищувала аналогічні у пацієнтів І ті ІІІ груп на 3-6днів.
Аналіз результатів строків негативації КСР під впливом терапії у хворих на ранній маніфестний сифіліс виявив повну негативацію серологічних реакцій наприкінці другого року спостереження у 100% хворих, які лікувалися бензатин-бензілпеніциліном, у 98,1% хворих, що одержували водорозчинений пеніцилін, і у 95,8% пацієнтів, яким призначався біцилін. Незважаючи на високу ефективність лікування сучасними антибіотиками, у 5 (3,1%) хворих (у одного І групи, у 3 – ІІ групи і у одного – ІІІ групи) через 12 міс. Повна негативація РС не відзначена, з них у 1,8% простежувалась тенденція до негативації, а у 2 (1,3%) хворих, що лікувалися біциліном, діагностована стійкасерорезистентність. Негативація РІФ та РІБТ наприкінці 2-го року спостереження відбулася у 82,8% і 86,2% хворих, лікованих бензатин-бензілпеніциліном, у 82,0% і 86,0% пацієнтів, що одержували водорозчинний пеніцилін, та у 75,5% і 80% хворих, яким призначали біцилін-3, -5 (табл.5).
Таблиця 5
Порівняльні діані строківнегативації КСР у хворих на ранній маніфестний
сифіліс у процесі лікування різними антибіотиками (абс.%)
|
