|
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ
САВКІНА Оксана Вікторівна
УДК 351.82:613/614
МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
СИСТЕМИ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ УКРАЇНИ
Спеціальність 25.00.02 – Механізми державного управління
А В Т О Р Е Ф Е Р А Т
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
наук з державного управління
Донецьк – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).
Офіційні опоненти:
доктор наук з державного управління, професор Радиш Ярослав Федорович, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри охорони суспільного здоров’я (м. Київ);
доктор медичних наук, професор Агарков Володимир Іванович, Донецький державний медичний університет ім. М. Горького Міністерства охорони здоров’я України, завідувач кафедрою соціальної медицини та управління охорони здоров’я з курсом історії медицини (м. Донецьк).
Провідна установа – Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, кафедра управління суспільного здоров’я (м. Харків).
Захист відбудеться 22 червня 2006 року о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.107.01 у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, пр. Б. Хмельницького, 108, ауд. 201.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.
Автореферат розісланий 19 травня 2006 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Клейнер Я.С.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Державне регулювання наданням медичної допомоги населенню включає різноманітність механізмів і стратегій законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, що здійснюється правочинними державними установами з метою збереження та зміцнення здоров’я нації. Основною метою державного регулювання є створення національної системи охорони здоров’я, яка б орієнтувалася на вибір ефективніших варіантів використання ресурсів і забезпечення потреб громади у медичних послугах та медичному ринку. Державне регулювання спрямоване на вибір, який виробники та споживачі медичних послуг зробили б на ринках за інших обставин.
Недостатня комплексність наукових досліджень державного регулювання системою охорони здоров’я України, причин і факторів, що детермінують рівень і структуру здоров’я суспільства у народногосподарському масштабі, призвела до негативних наслідків – насамперед відтворення робочого потенціалу, що веде до затримки темпів соціально-економічного розвитку країни. Гострота проблеми обумовила появу значної кількості наукових розробок по розвитку ринкових відносин в охороні здоров’я – О. Андрєєвої, В. Герасемчука, В. Гіріна, В. Євсєєва, В. Журавля, В. Лехан, Л. Пирога, І. Солоненка; з питань формування нормативно-правової бази – В. Бакуменка, Н. Болотіної, З. Гладуна, Б. Кліяненка, Я. Радиша, В. Рудого, С. Шевчука; з питань управління якістю медичної допомоги – П. Бобока, Л. Голіка, А. Нагорної, М. Хижняка; з питань підготовки управлінців-менеджерів – О. Баєва, Т. Вознюка, В. Дорофієнка, Б. Криштопи, С. Поважного; по використанню або впровадженню інновацій та нових технологій управління – А. Віленського, С. Гуткевича, А. Розумного, В. Куценко; по механізмам фінансування закладів в умовах перехідної економіки – В. Андрущенка, М. Дейкуна, С. Кондратюка та ряду інших, а також закордонних вчених – Д. Брунтлада, А. Вебера, Д. Кемберленда, Ф. Котлера, М. Мескона, Ю. Одума, Дж. Стиглера, П. Хаггета, Е. Хата, С. Шортела та ін.
Незважаючи на високий науковий рівень публікацій стосовно цих важливих проблем, багато аспектів державного регулювання охороною здоров’я залишаються недостатньо вивченими і вимагають поглибленого цілеспрямованого дослідження. Особливої уваги заслуговують питання організації системи управління суспільним здоров’ям населення, питання економічно обґрунтованого забезпечення необхідними ресурсами, регулювання розвитком медичного ринку й окремих його сегментів, питання методичного підходу до ціноутворення і маркетингу, питання логістики.
Теоретичне і практичне рішення цих питань обумовлює високий ступінь актуальності досліджень у цьому напрямку. Названі обставини визначили вибір теми дисертації, а отримані результати дослідження будуть сприяти розвитку державного регулювання системи надання медичної допомоги населенню України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження було виконано відповідно до планів науково-дослідних робіт Донецького державного університету управління, а також договору про наукову та творчу співдружність між кафедрою менеджменту невиробничої сфери ДонДУУ і кафедрою організації вищої освіти, управління охорони здоров’я і епідеміології Донецького державного медичного університету ім. М. Горького. Здобувачем виконувалися дослідження з 2001 по 2005 роки за темами № 99.06.02 “Розробка методів відновлення і розвитку організацій і підприємств соціальної інфраструктури” (номер держреєстрації 0102U001294) та № 99.06.01 “Регіональні аспекти інноваційної й інвестиційної діяльності, їх роль у вирішенні соціально-економічних проблем регіону” (номер держреєстрації 0102U001295). У межах цих тем здобувач дослідив можливості використання механізму державного регулювання системою надання якісної медичної допомоги населенню України та можливості збереження здоров’я жителів регіону.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробці й обґрунтуванні теоретико-методичних засад і практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів державного регулювання системи надання медичної допомоги населенню України на основі реальної бази лікувально-профілактичних закладів в умовах формування ринкових відносин в охороні здоров’я з урахуванням світового та вітчизняного досвіду.
Досягнення сформульованої мети обумовило необхідність вирішення таких задач:
проведено систематизацію наукових підходів і практичного рішення задач державного управління охороною здоров’я в Україні та за кордоном з метою визначення сутності й шляхів збереження здоров’я населення;
розглянуто сучасний стан організаційно-правових форм діяльності лікувально-профілактичних закладів різних форм власності, доведена економічна значущість законодавчого забезпечення ринкових відносин в охороні здоров’я;
досліджено демографічні зміни, динаміка народжуваності та смертності, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та інвалідності, зв’язок їх з екологічними ризиками, що погіршують здоров’я населення Донецької області з метою визначення пріоритетів державного інвестування;
визначено стратегію державного управління економічними відносинами лікувальних закладів різної форми власності на ринку суспільного здоров’я, що визначає їхній взаємозв’язок і взаємозалежність у наданні медичної допомоги;
вивчено стан основних ресурсів галузі та можливості використання різноманітних джерел фінансування охорони здоров’я регіону з визначенням їхніх структурних елементів і змісту;
розроблено та запропоновано порозуміння сутності медичної послуги як товару ринку медичних послуг, що регулюються державним ціноутворенням;
систематизовано оцінку впровадження інноваційних форм державного управління системою охорони здоров’я, що дозволяє визначити механізми регулювання системи надання медичної допомоги населенню України відповідно до вимог Європейських стандартів.
Об’єктом дослідження обрано нові економічні відносини у лікувальних закладах різних форм власності як цілісної системи державної моделі охорони здоров’я на ринку суспільного здоров’я України.
Предметом дослідження є механізми державного регулювання системи надання медичної допомоги населенню України.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є спадщина світової науки державного управління, сучасні роботи українських і закордонних вчених, вчених-медиків з питань розвитку державного управління охороною здоров’я, а також матеріали науково-методичних і науково-практичних конференцій, семінарів, з’їздів.
Вірогідність і обґрунтованість досліджень, отриманих результатів забезпечували: метод математичної обробки статистичних матеріалів – при оцінці стану здоров’я населення; метод експертних оцінок показників роботи лікувальних закладів – при порівнянні ефективності наданого лікування; графічний аналіз – при визначенні першочергової значущості рішення проблем організації медичної допомоги; кваліметричний метод – при оцінці факторів розвитку ринкових відносин в охороні здоров’я; маркетинговий метод дослідження – при розрахунку вартості медичних послуг і ціноутворення; системно-структурний аналіз – при удосконаленні механізмів державного управління галуззю, динаміки економічних перетворень.
Нормативно-правову базу дослідження склали Конституція України, Укази Президента України, закони і кодекси країни, накази Міністерства охорони здоров’я України, статистичні дані ООН, ВООЗ і держстандарту України, розпорядження та вказівки органів державної адміністрації, місцевого самоврядування.
Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат полягає у розробці теоретико-методичних засад і практичних рекомендацій щодо подальшого розвитку механізмів державного регулювання системи надання медичної допомоги населенню України. Результати дослідження дозволили обґрунтувати нові наукові положення і шляхи удосконалення регулювання галуззю:
вперше:
запропоновано шляхи адаптації державних лікувальних закладів до Європейських стандартів системи єдиного медичного простору, організацію контролю за якістю медичних послуг на основі удосконалення нормативно-правової бази державного управління;
розроблено концептуальну схему оцінки державного регулювання розвитком системи надання медичної допомоги населенню у лікувально-профілактичних закладах різних форм власності, що дозволяє підготувати рекомендації до раціонального розподілу і використання державного бюджету й інших грошових потоків з урахуванням попиту населення на медичні послуги;
удосконалено:
методи оцінки ефективності державного управління лікувально-профілактичними закладами, як інструмента регіональної політики у збереженні здоров’я населення, що на стабілізаційному етапі ринкових перетворень стає головною домінантою економічного розвитку суспільства;
методологічні положення фінансового менеджменту в охороні здоров’я, механізми раціонального використання місцевих бюджетів на основі тенденції переходу до регіонального самоврядування;
маркетингове управління охороною здоров’я в умовах ринку суспільного здоров’я, що дозволить розширити обсяги і доступ до споживання якісних медичних послуг;
отримали подальший розвиток:
шляхи удосконалення нормативно-правової бази, що регулює державне управління охороною здоров’я;
напрямки удосконалення діючої системи надання медичної допомоги населенню, що враховує функції й можливості її реалізації як в економіці у цілому, так і в умовах формування ринкових відносин у галузі;
принципи використання і розвиток різних джерел фінансування у рамках загальнодержавної концепції надання платних послуг в Україні.
Практичне значення одержаних результатів Медичні гарантії у державній системі охорони здоров’я є фундаментом, на якому будується вся система державної моделі управління галуззю. Звідси, практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що основні положення і висновки роботи доведені до рівня конкретних практичних рекомендацій удосконалення господарської роботи як окремих лікувальних закладів, так і органів місцевого самоврядування. Розроблено пропозиції доцільного застосування їх при підготовці нормативних документів, що дозволяють керівникам різного рівня управління прийняти найбільш прогресивні форми організації медичної допомоги населенню.
Пропозиції, що запропоновані в процесі дослідження, отримали позитивну оцінку Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (довідка від 19.01.2006 р.). Конкретні результати дисертаційної роботи використані Донецькою облдержадміністрацією у процесі формування бюджету охорони здоров’я області (довідка №04/34-16 від 18.01.2006 р.), Донецьким міським управлінням охорони здоров’я (довідка №01/6-45 від 13.01.2006 р.). Окремі аспекти дисертації використовувалися у навчальному процесі ДонДУУ при вивченні дисципліни “Менеджмент в охороні здоров’я” (довідка № 10-06 від 10.01.2006 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою працею, у якій запропоновано авторський підхід до проблеми державного регулювання системи наданням медичної допомоги населенню України в умовах ринкового розвитку економіки України. Приведені наукові результати, висновки, пропозиції і рекомендації належать особисто авторові. На основі узагальнення концепцій, методологічних підходів та особистого досвіду запропоновані нові механізми державного регулювання системою надання медичної допомоги населенню України.
Конкретний особистий внесок автора у цю роботу доведений у списку публікацій за темою дисертації.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися і були схвалені на наукових семінарах кафедри “Менеджменту невиробничої сфери” Донецького державного університету управління (2002-2005 рр.); II Всеукраїнській науково-практичній конференції “Менеджмент – освіта у вищих навчальних закладах України: підготовка, використання, роль та значення в соціально-економічному розвитку регіонів” (м. Слов’янськ, 2002 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції “Город, регион, государство: проблемы распределения полномочий” (м. Донецьк, 2003 р.); IV Міжнародній науковій конференції студентів і молодих вчених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємство, стале економічне зростання” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.); Міжрегіональній конференції “Реформування системи місцевого самоврядування великого промислового міста. Досвід та проблеми” (м. Макіївка, 2005 р.).
Публікації. За результатами виконаних досліджень опубліковано 9 робіт (8 у фахових наукових виданнях), з них 1 стаття у науковому журналі, 7 – у збірниках наукових праць, 1 – методичні рекомендації. Загальний обсяг – 7,0 д.а., з них особисто авторові належить – 1,5 д.а.
Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків по кожному розділу, загальних висновків, що викладені на 205 сторінках. Матеріали містять 21 рисунок, 14 таблиць, які наведено на 39 сторінках. Список використаних літературних джерел із 169 найменувань наведено на 17 сторінках, 4 додатків – на 18 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
Розділ 1. Організація державного управління та ринкові ініціативи в охороні здоров’я. Обґрунтовано суть формування системи державного управління здоров’ям населення України, розкрито особливості функціонування державної моделі охорони здоров’я та напрямки реформування механізму регулювання наданням медичної допомоги у лікарняних закладах різної форми власності.
Система охорони здоров’я країни являє собою сукупність установ, закладів і підприємств, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження та організацію споживання медичних послуг і товарів медичного призначення, в тому числі підтримання санітарно-епідеміологічної безпеки, надання суміжних лікувально-оздоровчих послуг, зокрема, у галузі санаторно-курортного оздоровлення, фізкультури тощо, забезпечуючи тим самим задоволення відповідних потреб населення, збереження та відновлення суспільного здоров’я. Вона характеризується територіальною, галузевою, функціональною та організаційною структурами, які відображають форми територіального зосередження установ, закладів і підприємств охорони здоров’я, масштаби розвитку та регіональні пропорції з надання відповідних послуг; структуру системи за галузевою належністю її елементів; роль окремих елементів щодо виконання певних зовнішніх і внутрішніх функцій; організаційні форми та органи управління, які забезпечують цілеспрямований узгоджений розвиток усіх елементів системи (рис. 1).
Рис. 1. Структура системи охорони здоров’я в Україні
Основою підвищення ефективності державного управління охороною здоров’я є вдосконалення регулювання системи надання медичної допомоги населенню України. Пропонуємо структура механізму державного регулювання системи надання медичної допомоги за функціональною ознакою включає три основні підсистеми: державне регулювання на різних рівнях (загальнодержавному, регіональному, локальному), громадське регулювання з боку населення регіонів, саморегулювання та саморозвиток на мікрорівні. Таким чином, механізм виражатиме типову форму поєднання елементів ринкової саморегуляції з елементами демократичного державного регулювання, властиву сучасній соціально-орієнтованій економіці.
У результаті дослідження встановлено, що в Європі спостерігається підвищення як суспільних вимог до рівня здоров’я, так і вартості його відновлення та підтримання. Ці обставини створюють мотивацію у реформуванні європейських систем охорони здоров’я як на макрорівні національних проблем, так і на мікрорівні служб охорони здоров’я, з пошуком нових шляхів і технологій забезпечення здоров’я націй та зменшення захворюваності населення. Зважаючи на викладене, новий погляд європейських країн на здоров’я включає сприятливі умови для духовного, психічного та фізичного розвитку людей, а також достатні соціально-економічні умови існування, розвиток популяцій і передбачає активну участь самого населення у процесах формування здоров’я. Тобто, розв’язання проблем зберігання здоров’я населення означає залучення не лише галузі охорони здоров’я, але й інших галузей (освіта, культура, спорт та ін.).
Досвід багатьох країн, де існує добре розвинена ринкова економіка свідчить про те, що проблеми, які виникають у секторі здоров’я, не можуть бути вирішені без участі держави. Серед сформованих моделей охорони здоров’я за кордоном можна виділити моделі, засновані на соціальному обов’язковому медичному страхуванні (модель Бісмарка), засновані переважно на загальному бюджетному фінансуванні (модель Беверіджа і модель Семашка), та засновані на приватному фінансуванні (ринкова модель Кеннеді). При цьому будь-яка система охорони здоров’я не може регулюватися винятково ні державним, ні ринковим інститутами. Необхідна комбінація цих двох форм. Здатність досягати стійкого балансу між невирішеними задачами системи охорони здоров’я залежить від розробки вірного набору заходів на правовому та системному рівнях. Цей набір заходів повинний завбачливо містити у собі як ринкові стимули, так і традиційні інструменти державного регулювання.
На початку становлення державної незалежності України та на етапах її розвитку, трансформаційні процеси формування ринкових відносин сприймаються українським суспільством неоднозначно. Широко дискутуються питання їх доцільності та темпів розвитку в охороні здоров’я. Увага до цієї проблеми обумовлена тим, що результати її діяльності впливають на всі сфери виробництва через суспільне здоров’я загалом.
Здоров’я досягається шляхом складних і постійно активних зусиль усіх структур та систем суспільства й держави, які беруть участь у процесі життєзабезпечення. При наявності соціальної спрямованості держави, воно займає одне з провідних місць у створенні благ життя. У більшості розвинених держав світу право на життя і життєзабезпечення визначається і закріплюється у конституціях і подальших законодавчих актах. Тобто, норма закону закріплює правові умови для економічного розвитку лікувальних закладів будь-якої форми власності. Діючі нормативно-правові документи України не систематизовані, розмиті і, як інструмент удосконалення державного управління галуззю, не вичерпують повноцінне юридичне забезпечення ринкових відносин, але чітко вказують, що розвиток ефективної медичної допомоги залежить від ринкової стратегії галузі.
Доведено, що економіка охорони здоров’я, яка є підсистемою загальнодержавної економічної системи, не може розвиватися ізольовано від змін, що у ній відбуваються. Історичний досвід планування державної системи охорони здоров’я виказав багато недоліків у галузі. Це й командно-адміністративний метод управління, й залишковий принцип фінансування, й низька офіційна заробітна плата медичних працівників, що не стимулює ефективну роботу, неадекватне забезпечення фармацевтичними ліками і матеріалами разового користування, зберігання постарілого медичного устаткування при недостатньому фінансуванні технічного відновлення, відсутність відтворення основних фондів (будинки, спорудження, комунікації, комунальні служби) та ін. Усе це визначає необхідність більш інтенсивного вивчення економічних процесів реформації державного управління охороною здоров’я.
Розділ 2. Аналіз факторів, які впливають на ефективність системи надання медичних послуг населенню. Проаналізовано сучасний рівень розвитку організації системи державного управління охороною здоров’я, наслідки реалізації державної політики збереження здоров’я населення регіонів, тенденції подальшого трансформування системи охорони здоров’я, оцінено вплив рівня здоров’я працюючого населення на національну економіку.
З позиції економічних і юридичних підходів до здоров’я, відображених у Цивільному кодексі України, “здоров’я людини – це його особисте немайнове право, яке надано йому природою при народженні, яким він розпоряджається за своїм розсудом за нормальних соціальних умов, спрямованих на максимальні біологічні можливості продовження життя”. Тобто, здоров’я населення, або суспільне здоров’я, складається зі здоров’я кожного окремого громадянина суспільства і визначається здатністю людини робити свій внесок у забезпеченість і підвищення особистого блага та благополуччя держави у цілому. Дослідження показують, що державна політика у сфері охорони здоров’я нації повинна характеризуватись, головним чином, результатами медико-демографічної ситуації, показниками здоров’я та захворюваності населення, станом фінансування галузі, що впливають на зміну суспільного здоров’я.
Упродовж останнього п’ятнадцятиріччя для України характерне значне погіршення стану здоров’я населення. Катастрофічно росте перевищення показників смертності над народжуваністю. Особливу увагу викликає стан здоров’я населення українського Донбасу та ріст смертності осіб працездатного віку. Донецька область входить до числа регіонів з найбільш високими показниками смертності населення в Україні. Її рівень у 2005 році склав 17,2 померлих з розрахунку на 1000 населення, при середньому в Україні – 16,0 ‰. За останній рік кількість померлих виросла у порівнянні з 1990 роком – з 67,9 тис. чоловік до 82,1 тис. чоловік, а темп приросту рівня померлих складає 1,3 ‰ щорічно (табл. 1).
Вплив соціально-економічних безладь перехідного періоду на смертність підсилюється процесом старіння населення, тобто збільшення частки осіб похилого віку, яка у 2005 році складала 26 % від загальної кількості жителів, що більше на 5 відсоткових пунктів у порівнянні з 1990 роком. У сільській місцевості процес старіння громадян більш інтенсивний, ніж у містах. У 2005 році у селах показник смертності склав 19,6 померлих на 1000 чоловік проти 14,5 ‰ у 1990 році, у селищах міського типу – 17,1 ‰ проти 16,9 ‰ відповідно. Але не менш визначальним компонентом надсмертності на селі виступає стан здоров’я населення. Кожен четвертий померлий селянин – людина працездатного віку. Достовірно не доведено наявність істотної залежності між величиною витрат на медичну допомогу та здоров’ям нації.
За умов фінансового дефіциту, реформування системи охорони здоров’я у Донецькій області було спрямоване на скорочення ліжкового фонду та кадрів лікувально-профілактичних закладів. Протягом 1990-2005 років мережа лікарняних закладів зменшилася на 23,1 %, число ліжок у них – на 54,3 %, кількість лікарів – на 11,2 %. Однак такі заходи не спричинили помітного зростання загальної ефективності охорони здоров’я, оскільки скорочення відбувалось без реформування державної системи первинної медико-санітарної допомоги.
З іншого боку, це поглибило залежність регіонів від організації муніципального фінансування лікарняних закладів та розподілу бюджету. Організація фінансування охорони здоров’я надана на рис. 2 у вигляді джерел, засобів та інститутів, що збирають податки.
Незважаючи на значну різноманітність форм організації фінансування охорони здоров’я, основною задачею національно-політичного характеру стає життєзабезпечення населення за рахунок бюджету. Отже, справедливість і прозорість його розподілу по регіонах здобуває особливе значення. Усі нині існуючі і застосовувані методики розподілу державних асигнувань не мають економічної основи. Вони не враховують значущості економічно активного населення у процесах ліквідації загальної кризи в економіці країни. Запропонована у дисертації методика розподілу державного бюджету країни з урахуванням вирівнювання здоров’я працюючого і непрацюючого населення регіонів зберігає принцип суспільної солідарності при економічній вигідності додаткових інвестицій з бюджету на програми усунення ризику погіршення здоров’я і передчасної смерті працюючого населення.
Таблиця 1.
Основні показники роботи системи охорони здоров’я
Донецької області
Таким чином, структура та динаміка кількісних і якісних показників фінансово-економічної та стан матеріально-технічної бази охорони здоров’я не відповідають наявним потребам. Іншим проявом кризи став неконтрольований розвиток квазіринкових форм медичного обслуговування – розширення спектру офіційно платних медичних послуг і зростання “тіньової” оплати медичних послуг. Пошук шляхів виходу з цієї кризи є головним завданням державної політики реформування галузі, передусім, механізмів державного регулювання фінансуванням та організацією нової системи надання медичної допомоги.
Рис. 2. Основні джерела фінансування, засоби здійснення платежів й
організації, що їх збирають
Розділ 3. Напрямки удосконалення механізмів регулювання системи надання медичної допомоги населенню України. Важливість державного регулювання охорони здоров’я зумовлена трьома економічними аргументами. По-перше, соціально незахищені верстви населення не завжди можуть отримати адекватну медичну допомогу, отже, державні фінансові інвестиції у їх здоров’я можуть знизити рівень бідності та послабити її наслідки. По-друге, деякі заходи, що сприяють здоров’ю, належать до суто суспільних благ чи створюють значні позитивні зовнішні ефекти, отже, приватний ринок неспроможний виробляти їх або може виробляти в обмеженому обсязі. По-третє, ринкова неспроможність охорони здоров’я і приватного страхування здоров’я означає, що урядове втручання може підвищити добробут через поліпшення функціонування ринку.
Для ефективного функціонування ринкової системи державне регулювання має принципове значення. Базовим елементом цієї регулятивної структури є законодавчі акти, які визначають повноваження об’єктів власності, порядок функціонування приватних організацій і роботу таких інститутів, як банки і фінансові ринки, без яких неможлива сучасна ринкова економіка.
Не зупиняючись на достатності цієї моделі, бажано було б підкреслити, що у наданій умовній логістичній формі розкритий закономірний зв’язок усіх елементів державного регулювання ринком медичних послуг, а отже, методи прямого державного регулювання, які визначають стратегічні цілі розвитку галузі та їх відображення у цільових програмах, й методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання, які ґрунтуються переважно на товарно-грошових важелях. Незалежно від засобів впливу на ринок розрізнюють такі методи державного регулювання, як правові, адміністративні та економічні (рис. 3).
Багато економістів скептично ставляться до можливості успішного регулювання на такому складному ринку, як ринок медичних послуг. Багато хто вважає, що зміна методів пропозиції медичних послуг, зокрема екстенсивніше використання можливостей системи профілактики, є найоптимальнішим способом зменшення витрат на медицину.
Упровадження і застосування державних регулятивних вимог може супроводжуватися багатьма невдачами. Однією з найбільш серйозних - є ситуація, коли регулююча організація виявляється “під тиском суб’єктів регулювання”. Впроваджуючи ті чи інші регулятивні заходи, регулююча організація має бути спроможною здійснювати регулювання і забезпечувати виконання його вимог. Суб’єкти регулювання серйозно зацікавлені у впливі на регулюючі організації з метою прийняття вигідних для себе управлінських рішень, включаючи структуру і формулювання адміністративних норм. Державні службовці регулюючої організації піддаються спробам тиску, домовленостей і підкупу з боку суб’єктів регулювання, і сила їхніх переконань залежить від їх політичної волі та професіоналізму. Найбільш небажаною є ситуація, коли суб’єкт регулювання може повністю підкорити собі регулюючу організацію, керівниками якої є чиновники, які захищатимуть її інтереси, а не державні.
Ще однією істотною причиною невдалого регулювання є некомпетентність. Урядовцям часто не вистачає знань, умінь та навичок для вироблення змістовних регулюючих положень. Сутність положень має бути ретельно продумана, а санкції та стимули розроблені так, щоб сприяти дотриманню вимог, у противному разі регулювання навряд чи буде ефективним. Вирішення цих завдань вимагає участі спеціалістів багатьох галузей. Для цього потрібні кваліфіковані експерти з кількох галузей. Неправильне регулювання може лише посилити помилку ринку. Іншим засобом усунення неефективності державного регулювання є забезпечення виконання і контроль дотримання регулятивних вимог (табл. 2).
| 
