Библиотечный каталог авторефератов Украины

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МОЗ УКРАЇНИ

РаЗУМНИЙ Роман Валерійович

       УДК: 616.233-002-08+616.12-008.331.1

КлІнІко-патогенетичНІ ОСОБЛИВОСТІ  І ЛІКУВАННЯ

ХРОНІЧНОГО ОБСТРУКТИВНОГО БРОНХІТУ,

сполученого З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ

14.01.02 - внутрішні хвороби

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Луганськ – 2003Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському державному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник:        доктор медичних наук, професор Путінцев Володимир Гнатович, Луганський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри госпітальної терапії №2

Офіційні опоненти:        доктор медичних наук, Ячник Анатолій Іванович, Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновсь­кого АМН України, провідний науковий співробітник клініко-функціо­наль­ного відділення

       доктор медичних наук, професор Спіцин Олег Миколайович, Луганський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри терапії невідкладних станів

Провідна установа:        Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, кафедра факультетської терапії та ендокринології

Захист відбудеться 30.05.2003 р. о 9  годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.600.01 при Луганському державному медичному університеті МОЗ України (91045, м. Луганськ, 50-річчя Оборони Луганська, 1. Телефон: 54-85-86)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Луганського державного медичного університету МОЗ України (91045, м. Луганськ, 50-річчя Оборони Луганська, 1. Телефон: 54-85-86)

Автореферат розісланий 29.04.  2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

д.мед.н., професор        В.І. Коломієць

Загальна характеристика роботи

У даний час в індустріально розвинутих країнах світу, в тому числі і в Україні зберігається зростання захворюваності хронічними неспецифіч­ними захворюваннями легень [Фещенко Ю.І. і співав., 2001; Barnes P.J., 2003]. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про те, що поширеність на хронічний обструктивний бронхіт (ХОБ) варіює від 0,2 до 40,4% і у розвине­них країнах складає 3-17%, у країнах, що розвиваються – 13-27% [Ball P. et al., 1998]. В Україні поши­реність захворювання серед дорослого населення в 1999 р. складала 2,5% [Фещенко Ю.І., 2002].

Актуальність теми. До числа найважливіших патогенетичних механізмів розвитку ХОБ відносяться порушення ефективності сис­теми місцевого захисту бронхів і ле­гень [Чернушенко Е.Ф. и соавт., 2000; Спіцин О.М. і співав., 2003], зміна сурфактантних властивостей легень [Синяченко О.В. і співав., 1999; Родіонова В.В., 2001], метаболічної активності епітеліального покрову бронхів [Норейко Б.В. і співав., 2000; Дзюб­лик О.Я. і співав., 2000], розладу мікрогемодинаміки і зміна реологіч­них властивостей крові [Петренко В.И., 2001; Лещенко С.І., 2001] та ін. Проте, патогенез ХОБ у даний час вивчений недостатньо.

У хворих на ХОБ артеріальна гіпертензія зустрічається у 38% випадків [Фуштей И.М. и соавт., 1999]. Це обумовлено зростаючою захворюваністю обома захворюваннями [Фещенко Ю.І. і співав., 2001; Москаленко В.Ф. і співав., 2002], а також схильністю до збіль­шення їхньої поширеності з віком [Дворецкий Л.И., 2001; Кобалава Ж.Д. и соавт., 2002; Viegi G. et al., 2001]. У 36,6% випадків її розці­нювали як гіпертонічну хворобу (ГХ), у 63,4% – як симптоматичну гіпер­тензію [Палеев Н.Р. и соавт., 2002]. Рядом авторів [Задионченко В.С. и соавт., 2000; Ларина Т.А., 2002] відмічено взаємопотенційований вплив артеріальної гіпертензії і ХОБ, що вира­жалося у більш ранньому формуванні у пацієнтів пост­капілярної леге­невої гіпертензії з наступним набряком інтерсти­ція, розвитком пневмо­склерозу і бронхіальної обструкції [Ячник А.І. і співав., 2000], збільшувалася швидкість стабілізації підвищення артеріального тиску (АТ), його добова варіабельність [Ольбинская Л.И. и соавт., 2001], відмічався більш ранній розвиток легенево-серцевої недостатності, зниження скоро­чувальної здатності міокарда, систоло-діастолічної дисфункції лівого шлуночка серця, пере­вантаження правих відділів серця, легеневої гіпертонії [Ячник А.І., 1996; Зельвеян П.А. и соавт., 2002]. В цієї категорії хворих є актуальним подальше вивчення інтегральних механіз­мів розвитку ХОБ, пошук діагностичних критеріїв і патогенетич­но обґрунтованих терапевтич­них заходів, що комплексно впливають на різні ланки патогенезу ХОБ. До числа таких засобів нале­жить індуктор ендогенного інтерфе­рону циклофе­рон. Особливостями цього препарату є багатосторонність пози­тив­ного впливу на гомеостатичні процеси організму за рахунок протизапальної, інтерфероно­ген­ної та імуномоделюючої дії, відсутність мутагенного, тератогенного, ембріотоксичного, канцерогенного й інших токсичних ефектів, гарна сполучуваність із традиційними терапевтичними засобами [Ершов Ф.И. и соавт., 1999]. У літературі зазначалася важлива роль інтерферо­нового статусу в підтримці адекват­ного функціонування органів і систем та порушень інтерфероногенезу в розвитку бронхо-легеневих [Перцева Т.О. і співав., 2001] і серцево-судин­них захворювань [Суркина И.Д. и соавт., 1999]. Ми не знайшли досліджень, присвячених вивченню впливу циклоферону на перебіг ХОБ у хворих із супутньою ГХ.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота була фрагментом комплексної науково-дослід­ної теми основного плану НДР Луганського державного медичного університету “Клініко-патогенетична характеристика захворювань внутрішніх органів та їхня корекція” (№ держреєстрації 0198U002238).

Мета дослідження – підвищення ефективності лікування хворих на хронічний обструктивний бронхіт, сполучений з гіпертонічною хворо­бою, шляхом патогенетичного обґрунтування включення до ком­плексної терапії індуктора ендогенного інтерферону циклоферону.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні задачі:

1. Вивчити особливості клінічних проявів і перебігу ХОБ, сполученого з ГХ.
2. Встановити у хворих на ХОБ, сполучений з ГХ, характер клітинного складу, метаболічної і функціональної активності клітин бронхо-альвео­ляр­ного простору в різні фази захворювання.
3. Дослідити у хворих на ХОБ, сполучений з ГХ, показники пристінного рН трахео­брон­хіаль­ного дерева.
4. Вивчити особливості порушень сурфактант­них властивостей легень і сироватки крові у хворих на ХОБ, сполуче­ний з ГХ.
5. Проаналізувати  особливості порушень з боку системи мікрогемоцирку­ляції у хворих на ХОБ, сполуче­ний з ГХ.
6. Патогенетично і клінічно обґрунтувати доцільність використання в комплексному лікуванні хворих на ХОБ з супутньою ГХ індуктора ендоген­ного ін­терферону циклоферону.

Об’єкт дослідження – клінічні прояви ендобронхіту, системні механізми неспецифічної реактивності, шляхи їхньої корекції у хворих на ХОБ із супут­ньою ГХ.

Предмет дослідження – особливості клінічних проявів, цитологіч­ного складу бронхо-альвеоляр­ного секрету (БАС), метаболічної і фагоци­тарної активності клітин, пристінного рН трахеї і бронхів, сурфактант­них власти­востей конденсату вологи видихуваного повітря (КВВП) і сироватки крові (СК), показників мікрогемоциркуляції в хворих на ХОБ, сполучений з ГХ, вплив циклоферону на клінічні прояви і патогенетич­ні механізми захворю­вань, прогнозування ефективності лікування.

Методи дослідження – клінічні, біохімічні (комплекс показників для оцінки активності запалення), бактеріологічні (типію­вання мік­робної флори БАС), цитологічні (загальний цитоз БАС і його струк­тура), цитохі­мічні (визначення життєздатності клітинних елементів БАС, НСТ-тест), імуноло­гічні (фагоцитарна і потенційна мікробі­цидна активність альвео­лярних макрофагів), інструментальні (бронхоскопічне, рент­гено­логічне, ультразву­кове, електрокардіографічне, спірографічне, біомікроскопія буль­барної кон’юнктиви, офтальмоскопія очного дна, селективна ендоброн­хіальна пристінна рН-метрія), фізико-хімічне (тензіо- і реометрія КВВП і СК), ста­тистичні (параметричні і непараметричні методи).

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в хворих на ХОБ з супутньою ГХ проведена оцінка клітинного складу, метаболічної і функ­ціональної активності клі­тин БАС, за даними динамічної міжфаз­ної тензіо- і ре­­о­­­­мет­рії досліджені фізико-хімічні властивості КВВП, методом ендо­бронхіальної селективної рН-метрії вивчені показ­ники пристінного рН ТБД. Характеризовано взаємозв’язок між цими показни­ками, активністю і пошире­ністю ендо­бронхіту. Встановлено негативний вплив супутньої ГХ на показники клітинних механізмів неспецифічної реактивності ТБД, рео­логічні властивості СК, стан мікрогемоциркуляції. Патогенетично об­ґрун­тована доціль­ність використання в комп­лексному лікуванні хворих на ХОБ з супут­ньою ГХ індуктора ендогенного інтерферону циклофе­рону. Вста­новлено його позитивний вплив на клітинні фактори неспе­цифічної реак­тивності бронхів, сурфактантні і реологічні властивості КВВП і СК, показ­ники пристінної рН-метрії ТБД та мікро­гемоциркуляції.

Практичне значення одержаних результатів. Результати ро­боти призначені для поліпшення якості діагностики і лікування хво­рих на ХОБ з супутньою ГХ.

Конкретизовані особливості цитологічних, цитохімічних, імуно­ло­гіч­них показників БАС, показників тензіо- і реометрії КВВП і СК, при­стін­ного рН трахеї і бронхів, мікрогемоциркуляції дозволили розробити додат­кові критерії загострення ХОБ, установити діагностичні і прогностичні критерії ефективності лікування.

Автором розроблені і впроваджені в практику “Пристрій для збору конденсату вологи ви­дих­­нутого повітря” (Патент 48672 А України, А61В5/0205), “Спосіб ендоброн­хіаль­ної пристінної ендос­копіч­ної рН-мет­рії” (Патент 48671 А України, А61В5/0205). Обґрунтовано доціль­ність за­стосування останнього для діагностики активності і поширеності ендо­бронхіту.

Розроблено і впроваджено у практику метод лікування ХОБ, сполуче­ного з ГХ, шляхом додаткового призначення циклоферону в період загост­рення захворювання.

Особистий внесок здобувача. Внесок автора в отримані резуль­тати дослідження полягає в підборі, клінічному обстеженні і ліку­ванні хворих на ХОБ сполученого з ГХ. Автором безпосередньо обстежені 155 хво­рих на ХОБ і 25 практично здорових осіб, у яких вивчалися клінічні, лабора­тор­но-біохімічні, цитологічні і цитохімічні показники БАС, про­ведені тензіо- і реометрія КВВП і СК, селективна пристінна ендобронхіальна рН-метрія, мікрогемоциркуляція. Здобувачем запропо­новані і впроваджені в клінічну практику спосіб ендоброн­хіаль­ної при­стінної ендос­копіч­ної рН-метрії (Па­тент 48671А України) і пристрій для збору конденсату вологи ви­дих­­нутого по­вітря (Патент 48672А України). Автором запропонований метод ліку­ван­ня циклофе­ро­ном у комплексній терапії хворих на ХОБ, спо­луче­ним з ГХ, прове­дена оцінка його клінічної ефективності, впливу на лабораторні показ­ники і впровадження в клінічну практику. Здобува­чем самостійно система­ти­зовані, статистично оброблені і проаналізовані результати дослід­ження. Дисертантом не були використані результати та ідеї співавторів публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на міжнародній конференції “Фізіологія і патологія імуні­тету, гемостазу і перекисного окислювання ліпідів” (Полтава, 1997), ІІ з’їзді фтизіатрів і пульмонологів України (Київ, 1998), респуб­ліканській науково-практичній конференції “Досягнення і неви­рішені питання гастроентеро­логії” (Харків, 1998), XIV з’їзді терапевтів України (Київ, 1998), International Workshop on Surface Science in Medicine and Biology (Donetsk, 2000), науково-практичній конференції “Роль первин­ної і вторин­ної профілактики основних терапевтичних захворювань у поліп­шенні якості життя” (Харків, 2001), науково-практичній конференції “Досяг­нення і перспективи розвитку в клініці внутрішніх хвороб” (Харків, 2001), нау­ково-практич­ній кон­ференції “Сімейна медицина і розвиток поліклініч­ної допомоги в Україні” (Луганськ, 2001), IX конгресі Світової Федерації Українських лікарських товариств (Луганськ, 2002), науково-практичній конфе­ренції “Актуальні проблеми клінічної пульмонології” (Київ, 2003).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових статей у про­відних виданнях, затверджених ВАК України, серед яких 5 виконані здобу­вачем самостійно, отримано 2 деклараційних патенти України на ви­нахід, а також 12 тез доповідей у матеріалах наукових конференцій і сим­позіумів.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація викладена україн­сь­кою мовою на 139 сторінках тексту і включає вступ, 5 розділів (у тому числі огляд літератури, матеріали і методи дослідження, 3 роз­діли власних до­сліджень), ана­­ліз і узагальнення результатів дослідження, висновки, прак­тичні рекомендації. Робота ілюстрована 21 таблицями і 6 рисунками. Спи­сок використаних джерел літератури, містить 361 найменування, зокрема 185 – кирилицею і 176 латиницею.

основний зміст роботи

Матеріал і методи дослідження. Під спостереженням знаходилося 155 хворих на ХОБ у віці 20-59 років (115 чоло­віків і 40 жінок). Верифіка­ція діагнозу здійснювалася на підставі даних анамнезу, клінічної картини, результатів комплексного лабо­раторного та інстру­ментального обсте­ження. В усіх пацієнтів захво­рю­вання знаходи­лося у стадії загострення. I стадія ХОБ була діагнос­то­вана­­ в 45 обстеже­них, ІІ ­– у 110. Обсте­жені хворі були розділені на дві репрезентативні групи: I – 50 хворих на ХОБ з нор­маль­ним рівнем АТ, II – 105 пацієнтів, у яких ХОБ сполучався з ГХ І стадії. Лікуван­ня хворих здійснювалося у відповід­нос­ті зі схемою “кроко­вої те­рапії” ХОБ [Фещенко Ю.І. і співав., 2001; Чуча­лин А.Г., 2001]: використо­вувалися се­лективні анти­холінер­гічні препа­рати, β2-агоністи короткої дії чи комбінації цих пре­паратів, призна­чалися мукорегуляторні препарати, за показан­нями – антибакте­ріальні, імуно­корегуючі, антиоксидантні засоби та ін. Хво­рим на ХОБ із супутньою ГХ призна­чалися гіпотензивні препа­рати з груп антаго­ністів кальцію, інгібіторів ангіотензин-перетворюючих ферментів, антаго­ністів рецеп­торів ангіотензину II. Таке лікування ми умов­но позна­чили як “базисне”. З числа хворих на ХОБ із супутньою ГХ були сформо­вані репрезентативні підгрупи: ІІ-а – 50 осіб, що одержували тільки засоби базисної терапії, і ІІ-б (55 осіб), лікуван­ня яких було допов­нено індукто­ром ендогенного інтерферону цикло­фероном внут­рішньом’язово по 2 мл 12,5% розчину (250 мг препарату) 1 раз на добу на 1, 2, 4, 6, 8, 11, 14 і 17 день з моменту госпіталізації. При збе­реженні актив­ності ендобронхіту введення препарату продовжува­лося на 20, 23, 26 і 29 дні в амбулатор­ному періоді. При призначенні циклоферону з базисної терапії виключалися імуномоде­люючі й анти­оксидантні засоби.

У перші й останні 1-2 дні перебування пацієнтів у стаціонарі уні­фі­кова­ними методами проводилися клінічні, біохімічні і лабора­торні до­слід­ження; виконувалося бронхоскопічне, рентгенологічне, електрокардіогра­фічне дослідження, аналізува­лися об’ємні і швидкісні показники функції зовніш­нього дихання. Для вивчення цитологічного складу, метаболічної і фагоци­тар­ної активності клітин бронхо-альвеоляр­ного простору в БАС визнача­лися загальний цитоз, віднос­ний і абсолют­ний зміст клітин брон­хіального епітелію, АМ і нейтро­філів [Danel C. et al., 1996], життєздатність епітеліо­цитів і АМ за допомогою тесту на виклю­чення трипанового си­нього [Гавриленко Т.И., 1998], потенційна мікро­бицідна активність АМ у пробі з нітросинім тетразолієм (НСТ-тест) [Маянский Д.Н. и соавт., 1988], вивча­лася фагоцитарна активність АМ за результатами їхньої інкубації з част­ками латексу (визначення ФЧ і ФІ) [Суховская О.А. и соавт., 1997]. Сурфак­тантні властивості КВВП і СК вивчалися методами тензіо- і реомет­рії [Синяченко О.В. і співав., 2000]. Пристінний рН ТБД вивчався розробле­ним нами способом ендоброн­хіальної пристінної ендоскопічної рН-метрії (Патент 48671 А України) з ви­користанням апаратно-програм­ного комплексу комп’ютерної внутрішньопорожнин­ної рН-метрії [Чер­нобровий В.М. і співав., 1999]. Стан мікрогемоцирку­ляції вивчався мето­дом біомікро­скопії бульбарної кон’юнктиви за допомо­гою щілинної лампи ЩЛ-2М з обчислен­ням кон’юнктивальних індексів – КІ1, КІ2 і КІ3; загаль­ний кон’юнктивальний індекс (КІзаг) розраховувався як сума КІ1+КІ2+КІ3 [Селезнев С.А. и соавт., 1985]. Контрольні значення досліджу­ваних показ­ни­ків були отримані при дослідженні 25 практично здоро­вих осіб. Матема­тична обробка отриманих даних виконувалася на IBM сумісної ЕОМ Pen­tium II 450 Intel MMX Technology з використанням пакетів ліцензійних про­грам “Microsoft Excel”, “Statistika”. Вірогідність розходжень оціню­ва­лася різнице­вим методом за критеріями Ст’юдента. Взаємозв’язок між кількіс­ними ознаками вивчався за коефіцієнтами кореляції Персона та ран­гової – Спірмана. Для ха­рак­терис­тики інтервалу індивідуальної норми використо­ву­вався метод диспер­сійного аналізу для обчислення найменшої істотної різ­ниці.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Особливос­тями клінічних проявів ХОБ у хворих з ГХ було підвищення в 36,0% випадків системного АТ в гострій фазі захворювання, значна виразність бронхооб­струк­тив­ного і значна  частота виявлення астено-невротичного синдромів. Так, у порівнянні з обстеженими I групи, в II-а і II-б під­групах частіше від­значалися продуктивний приступоподібний кашель (відповідно, 60,0 ±6,9%, 82,0 ±5,4%,  Р<0,05 і 85,4 ±4,8%, Р<0,05), був більш акцентуйований астено-невро­тичний синдром. Скарги на слабість, підвищену стомлюва­ність, зни­ження працездатності, поверхневий сон, дратівливість і головний біль у I групі пред’являли 42,0 ±7,0% обстежених, у II-а підгрупі – 80,0 ±5,7% (Р<0,05) і II-б – 72,7 ±6,0% (Р<0,05). На відміну від пацієнтів I групи (в 4,0 ±2,8% випадків), у хворих з сполученою ГХ (в II-а підгрупі у 26,0 ±6,2% хво­рих, Р<0,05 і II-б – 25,4 ±5,9%, Р<0,05) частіше вислухувалися вологі хрипи в нижніх латеральних відділах грудної клітки. При електро­кардіографіч­ному дослідженні частіше реєструвалися ознаки гіпертрофії правого перед­сердя (в I групі у 4,0 ±2,8% хворих, II-а підгрупі – 18,0 ±5,4%, Р<0,05, II-б – 16,4 ±5,0%, Р<0,05), екстрасистолічні порушення серцевого ритму (відповід­но, 2,0 ±1,9%, 14,0 ±4,9%, Р<0,05 і 16,4 ±5,0%, Р<0,05). Уста­новлено лінійну залежність виразності венти­ляцій­них порушень і актив­ності ендобронхіту в хворих І групи, а також більш виражені явища ХЛН при меншій активності запалення у пацієн­тів із супутньою ГХ. В остан­ніх мало місце більш вира­жене зниження показників FEV1 (відпо­відно, 58,6 ±1,7%, 53,6 ±1,6%, Р<0,05 і 54,0 ±1,4%, Р<0,05), FEV1/VC (68,8 ±1,5%, 63,4 ±1,3%, Р<0,05 і 64,7 ±1,2%, Р<0,05), FEF75% (70,9 ±4,7%, 57,8 ±4,3, і 58,4±3,7, Р<0,05). В умовах базисної терапії в хворих ІІ-а підгрупи був виявле­ний повіль­ний темп регресії бронхообструк­тив­ного, інтоксика­цій­ного й ас­тено-вегетативного синд­ро­мів. До моменту виписки зі стаціо­нару явища ендобронхіту зберігалися в хво­рих на ХОБ з нормальним рів­нем АТ в 12,0 ±4,9% випадків, із супут­ньою ГХ – у 32,0 ±6,6% (Р<0,05). До моменту випис­ки зі стаціонару в 24% хворих II-а підгрупи самостійно від­новлюва­лися належні величини АТ, і при досягненні клінічної ремісії ХОБ у 32,0% випадків зберігалися клінічні і лабораторні ознаки ендобронхіту.

Дослідження БАС у періоді загострення ХОБ у хворих обох груп вияв­ляло однотипний характер змін ендобронхіальних факторів неспе­ци­фічної реактивності. У них збільшувався цитоз БАС (у 6,9 разів вище у по­рівнянні з референтною нормою) за раху­нок абсолют­ного числа клітин бронхіаль­ного епітелію, АМ і нейтро­філів. Разом з тим, у БАС зменшува­лися віднос­ний зміст клітин брон­хіального епі­телію, АМ і збільшувалося число нейт­рофілів. Збіль­шення цитозу БАС ми поясню­вали посиленням міграції фор­мених елементів крові, переважно нейтрофілів, у бронхо-аль­веолярний прос­тір. У гострій фазі ХОБ у хво­рих знижувалася життєздат­ність епітеліо­цитів (в І групі – 41,96 ±1,05%, в ІІ-а підгрупі – 40,03 ±1,32%, у практично здо­рових осіб – 51,0 ±2,3%, Р<0,05)

Таблиця

Показники динамічної міжфазної тензіометрії та реометрії КВВП і СК у хворих на ХОБ у гострій фазі захворювання (x±m)

Примітка.  * – Р<0,05 при порівнянні з показниками практично здорових осіб.

і АМ (від­повідно, 65,81 ±1,99% і 61,09 ±1,99%, 88,3 ±4,2, Р<0,05), зменшувалася кіль­кість АМ здат­них відновлю­вати нітросиній тетразолій (23,80 ±0,81% і 22,4 ±1,0%, 30,0 ±2,1%, Р<0,05) та інтенсив­ність його відновлення (1,70 ±0,11 і 1,66 ±0,12, 2,12 ±0,15, Р<0,05), знижувалося ФЧ (35,38 ±1,58% і 31,76 ±2,06%, 47,5 ±2,7%, Р<0,05) і ФІ (5,63 ±0,28 ум.од. і 5,14 ±0,30 ум.од., 8,85 ±0,85 ум.од., Р<0,05). Вираз­ність змін була найбільшою при II стадії ХОБ. До мо­менту виписки зі ста­ціонару після лікування засобами базисної тера­пії, віднов­лення належних показників БАС у хво­рих І групи відбува­лося в 42,0 ±7,0% випадків, ІІ-а підгрупи – у 20,0 ±5,7% (Р<0,05). При усуненні ендо­бронхіту в ІІ-а підгрупі в БАС збері­галися на 25,9% більш високий абсолютний і менший віднос­ний вміст АМ, пригноб­лення їх метабо­лічної і функціо­нальної активності, на 32,3% більш значний абсолют­ний і відносний вміст у БАС нейтрофілів свідчили про збереження в хворих на ХОБ, сполуче­ного з ГХ, напруги компен­саторних механіз­мів захисту слизової ТБД при зни­женні актив­ності ендобронхіту.

Тензіо- і реограми КВВП і СК в хворих на ХОБ з нормальним рів­нем системного АТ і з супутньою ГХ у гострій фазі захворювання мали одно­спря­мовану тенденцію змін (табл.). У порів­нянні з практич­но здоро­вими особами в них у КВВП на 16,7% були менші значення σ4, і на 32,7% більше λ2. Подібні зміни ми поясню­вали наявністю в хворих витіснуваної адсорб­ції молекул поверхнево-активних речовин (ПАР), що раніше  існу­вали спо­лу­чен­нями  з менш вираженими властивостями, і пригнобленням інак­тива­ції ПАР у легенях та/чи підвищенням про­никненості аеро­гематичного бар’єра, посиленим виділенням їх з ви­дихуваним повіт­рям. Сумісне зни­ження σ4 і збільшення показника λ2, свідчили про збільшення сумарної концентрації  ПАР  з  низькою поверхневою ак­тив­ністю і могли бути сполучені з функціо­нальною дезорганізацією сурфактантної системи ле­гень. Очевидно, знижен­ня специфічної функції, спрямованої на синтез фосфоліпідів сурфак­танту, за рахунок конкурентних взаємин з неспецифіч­ною метаболіч­ною функцією клі­тин було однією з причин зниження по­верхневої активності КВВП. По­рушення реологічних властивостей КВВП вияв­лялося збільшен­ням показ­ників ε і τ, відповідно в 1,8 і 1,5 рази. Збіль­шення  σ1 ми пояс­нювали дифу­зією до межі розподілу фаз  і витісню­ваною адсорб­цією сурфактантів, що раніше існували, низькомолеку­ляр­ними ПАР. Зміна сумарної концентрації ПАР в сироватці крові характери­зува­лася збільшен­ням λ1 і зниженням λ2 (при ГХ). Значення показників σ3-σ4 і λ2/λ1 у 1,7 рази були нижче  за  такі  у  практично  здо­рових осіб. Змен­шення різниці між рівно­важним поверх­невим натя­гом СК  в  МРТ2  і поверхневим натягом у ADSA, і зни­ження співвідношення λ2/λ1 було зв’язано з виразністю вентиляцій­них порушень і стадією захворю­вання. Реологічні пору­шення СК виявлялися збільшенням у 1,3 рази ε і в 2,9 рази τ, що відби­вало надмо­ле­кулярну дезорганізацію сур­фак­танту. Кореляційне зіставлення тензіо- і реограм КВВП і СК свідчило  про  тісні зв’язки  між фізико-хімічними  параметрами біоло­гічних субстра­тів  (напр. був установ­лений взаємозв’язок між λ2 СК і λ2 КВВП r=+0,64). Зазна­чені тензіо-рео­метричні порушення КВВП і СК свідчили про системне пору­шення дина­мічного адсорб­ційного поводження ПАР, їхньої моле­куляр­ної організації і фракційного складу. Виразність порушень залежала від ста­дії ХОБ і зрос­тала за мірою збільшення активності ендобронхіту. При базис­ній терапії відновлення тензіо-реограм КВВП і СК в І групі відбувалося в 52,0 ±7,1% випадків, в ІІ-а підгрупі – у 16,0 ±5,2% (Р<0,05).

Порушення мікроциркуляторних показників при загостренні ХОБ виявлялося зменшенням артеріоло-вену­ляр­ного коефіцієнта до 1:4-1:6 (у практично здорових осіб - 1:2-1:3), нерівномір­ністю калібру, звивистістю і поліморфізмом мікросудин, редукцією капілярної сітки, збільшенням чис­ла артеріоло-венулярних шунтів, що функціонували, яке представлялося у вигляді сітчастої структури судин. У 44,0 ±7,0% випадків у хворих I групи, у 56,0 ±7,0% II-а і 54,5 ±6,7% – II-б підгрупи були діагностовано мікроаневризми і сакуляції венул і капілярів; відповідно, у 22,0 ±5,9%, 36,0 ±6,8% і 30,9 ±6,2% спостережень – меандроподібна звивистість мікро­су­дин. Се­ред інтраваскулярних змін реєструвалися уповільнений  і ретро­гра­д­­­­ний кровоплин, стаз крові в капі­ля­рах і поодиноких артеріолах, у венулах – сладж-синдром II-III ступеня. Се­ред позасудинних порушень найбільш часто виявлялися периваскуляр­ний набряк I і II ступеня, що свідчив про підвищення проникненості судин­ної стінки, мікрогеморагії і пігментні плями. Одночасно у хворих збільшу­валися значення всіх КІ. Особливістю порушень мікроциркуля­торного гомеостазу при супутній ГХ були вірогідно великі (у порівнянні з хворими на ХОБ з нормальним рівнем АТ) величини показників КІ1 (4,6 ±0,2 бали, 5,6 ±0,2 бали, Р<0,05 і 5,8 ±0,2 бали, Р<0,05) і КІ2, (4,0 ±0,2 бали, 4,8±0,3 бали, Р<0,05 і 4,9 ±0,2 бали,  Р<0,05), що відби­вали пору­шення судинного і внутрішньо­судин­ного компонентів мікро­цирку­ля­торного русла. В умовах базисної терапії при супутній ГХ був констатова­ний повільний темп поліпшення порушених показ­ників. Ендо­бронхіальна пристінна рН-метрія при загостренні ХОБ не виявляла істот­них розходжень між групами хворих при подібному характері і пошире­нос­ті ендобронхіту. При ХОБ, як і в практично здорових осіб, більш високі значення рН реєстру­валися в прокси­маль­них відділах ТБД. Відмінністю змін рН у гру­пах хворих було зменшення градієнта показника між прок­си­мальними і дистальними відділами ТБД. Величина пристінного рН залежа­ла від актив­ності і характеру ендобронхіту, його поширеності. При дифу­зійному ендо­бронхіті зміни рН реєструвалися в усіх селективних ділянках ТБД, при об­меженому – на ділянці слизової в зоні ендобронхіту. При ката­ральному і катарально-гнійному ендобронхіті нами встановлене збіль­шен­ня рН більш ніж на 3% (щодо референтної норми), що, очевидно, було сполучено з вазо­дилятируючим ефектом у зоні запа­лення ПАР на ендо­те­ліальні клітини посткапілярних венул, що при­водять до зміни кровопли­ну і підвищенню трансфузії плазми із судинного русла в інтерстиційний прос­тір, гіпертро­фією, гіперпла­зією і гіперфункцією клітин мукоциліар­ного комплексу, збільшенням осмотичної концент­рації секрету, зміною фракцій сіало- і фуко­муцинів [Орлов А.В. и соавт., 1999]. У 24,0% випадків у хво­рих на ХОБ з нормальним рів­нем АТ й у 25,7% із супутньої ГХ вели­чини рН більш, ніж на 2% були нижчі за показники референтної норми. В цих па­цієн­тів зменшення рН сполучалося з візуальними ознаками атрофіч­ного процесу в слизо­вій ТБД і, ймовірно, було обумовлене виснаженням ком­пен­саторних механізмів, розвитком склеротичних і метапластичних проце­сів у слизовій, редукцією кровоплину. В умовах базисної терапії в хворих на ХОБ із супутньою ГХ темп відновлення рН був уповільнений. Менш виражені зміни рН при ката­ральному і катарально-гнійному ендо­брон­хіті були зв’язані з помірно вираженими залишковими явищами ендо­бронхіту і незнач­ною кількістю, відповідно, слизува­того чи слизувато-гній­ного сек­рету в просвіті бронхів. При візуальних ознаках дифузій­ного атро­фіч­ного процесу в слизовій ТБД, зміни по­казників пристінного рН, так само, були зареєстровані тільки серед пацієнтів з нормальним рівнем сис­темного АТ.

Включення в комплексну терапію хворих на ХОБ із супутньою ГХ ін­дуктора  ендогенного інтерферону циклоферону робило виражений пози­тив­ний вплив на клінічні, лабораторні й інструментальні показники, що характеризували прояви основного захворювання. У порівнянні з особами, що отримували базисну терапію, в них до моменту виписки зі стаціонару частіше ліквідувалися астено-вегетативний і бронхообструк­тив­ний синд­роми. При призначенні циклоферону в 2,7 рази рідше при виписці зі стаціо­нару в хворих реєструвалися ознаки ендоброн­хіту. При усуненні ендоброн­хіту самостійне відновлення належного рівня АТ в II-а підгрупі виявлено в 24,0 ±6,0% і II-б – у 20,0 ±5,4% випадків. При призначенні цик­лоферону в ІІ-б підгрупі (у порівнянні з II-а підгрупою) при усуненні актив­ності ендоброн­хіту в БАС реєстру­ва­лося в 1,4 рази менший вміст клі­тин. Абсолютне число клі­тин бронхіального епітелію в ІІ-а підгрупі скла­дало, 7,15 ±0,47×105/мл і ІІ-б – 5,37 ±0,37×105/мл (Р<0,05), АМ, – відпо­відно, 3,86 ±0,17×105/мл і 2,71 ±0,10×105/мл (Р<0,05), нейтрофілів – 6,16 ±0,43×105/мл і 3,86 ±0,26×105/мл (Р<0,05). Цитохімічне дослідження вияв­ляло в ІІ-б підгрупі більш високий вміст НСТ-позитивних АМ (22,93 ±0,91% і 25,88 ±0,78, Р<0,05) і підвищен­ня життєздатності даного пула клі­тин (65,47 ±1,71% і 71,41 ±1,59%, Р<0,05). Темп від­новлення фагоцитарної активності АМ, так само, був найбільш істот­ним при призначенні циклофе­рону. ФЧ в пацієнтів ІІ-а підгрупи до мо­менту виписки складало 36,26 ±1,66% і ІІ-б – 41,33 ±0,95% (Р<0,05), ФІ, – відповідно, 6,38 ±0,18 ум.од. і 7,09 ±0,18 ум.од. (Р<0,05). У хворих ІІ-б під­групи, більш повне у порівнянні з обстеженими II-а підгрупи, в КВВП було встановлене збільшення σ4­­ і зниження λ2, що відбивало збільшення поверх­невої активності сурфактан­тів і зниження концентрації ПАР в КВВП. Вели­чина τ, складала відповідно 554,3 ±22,1 с, 637,1 ±25,2 с (Р<0,05), у практично здорових осіб – 461,8 ±23,7 с (Р<0,05). У СК до моменту виписки зі стаціо­нару в II-б підгрупі реєструвалося більш повне від­новлення величини σ1 (70,93 ±0,4 мН/м, 72,54 ±0,24 мН/м, Р<0,05, і 69,6 ±0,3 мН/м, Р<0,05) і σ3 (57,26 ±0,28 мН/м, 56,07 ±0,30 мН/м, Р<0,05, і 58,9 ±0,4мН/м, Р<0,05). Вели­чина λ1 у них на 10,7% була нижче аналогічного значення в II-а підгрупі, а показники σ3-σ4 і λ2/λ1, відповідно, на 13,6% і 16,9% більші. Позитивний вплив цикло­ферону встановлений і на реологічні показники СК. Так, при усуненні актив­ності ендобронхіту в ІІ-а підгрупі значення ε складало 40,6 ±0,94 мН/м, ІІ-б – 36,3 ±1,04 мН/м (Р<0,05) і в практично здоро­вих осіб 32,8 ±1,3 мН/м (Р<0,05), τ, – відповідно, 264,0 ±11,0 с, 202,0 ±10,0 с (Р<0,05), і 103,7 ±3,2 с (Р<0,05). У хворих ІІ-б підгрупи вияв­лялася більш виразна тен­денція до відновлення мікрогемоперфузії: підвищу­валася лінійна щільність капілярів за рахунок розкриття нефункціонуючих раніше судин, у частині випадків ліквідувався сладж-синдром, розсмоктувалися мікрогеморагії, змен­шува­лася площа периваскулярного набряку. Пози­тивні зміни супро­воджува­ли­ся поліпшенням всіх КІ. Проведена при виписці зі стаціонару роздільна ендобронхіальна пристінна рН-метрія виявляла в обстежених під­групах різний темп відновлення величин рН. У пацієн­тів II-б підгрупи вели­чини рН зменшувалися на 3% і більше, скла­даючи в аналогічній селективній ділянці ТБД при однаковій пошире­ності й активності ендобронхіту – 6,75 ±0,07, і 6,56 ±0,02 (P<0,05). Найбільш виражені позитивні зміни рН реєстру­валися в них у прокси­мальних відділах ТБД. Зокрема, величина рН в ділянці каріни трахеї в них при виписці зі стаціонару не відрізня­лася від анало­гічних значень рН у практично здорових осіб: 6,61 ±0,04 і 6,53 ±0,02. У сукупності включення в базисну терапію циклоферону в середньому на 3 дні скорочу­вало терміни перебування хворих із супутньою ГХ в стаціо­нарі.

ВИСНОВКИ

Результати дослідження поглиблюють уявлення про патогенез хро­ніч­ного обструктивного бронхіту, сполученого з артеріаль­ною гіпертензією, за рахунок уточнення ендобронхіальних факторів неспецифічної реактив­ності (цитологічна і цитохімічна харак­теристика бронхо-альвеолярного секрету, пристінного рН у селективних ділянках трахеобронхіального де­рева, дисба­лансу сур­фактантної системи легень і сироватки крові, пору­шень мікрогемо­динаміки). За результатами ро­боти зроблені наступні висновки:

1. Загострення хронічного обструктивного бронхіту, сполученого з гіпер­то­нічною хворобою, в 36,0% випадків супроводжувалося підвищен­ням системного артеріального тиску, вираженим бронхообструктивним синдро­мом при відносно невисокій активності ендобронхіту, на 30,7% більш час­тішим розвитком акцентуйованого і тривалого астено-вегетатив­ного синдрому. Базисна терапія в 24,0% випадків сприяла нормалізації артеріального тиску; при досягненні клінічної ремісії в 32,0% випадків у хворих зберіга­лася активність ендобронхіту.
1. Загострення хронічного обструктивного бронхіту супроводжува­лося збільшенням цитозу бронхо-альвеолярного секрету внаслідок десква­мації бронхіального епітелію, міграції з крові нейтрофілів, збільшення числа альвеолярних макрофа­гів, пригнобленням функціональної і метаболічної активності останніх. В умовах базисної терапії в хворих з наявністю супут­ньої гіпертонічної хвороби відновлення належних значень  показників бронхо-альвеолярного секрету відбувалося в 20,0% випадків.
1. У хворих на хронічний обструктивний бронхіт пристінний рН трахео­бронхіального дерева зменшувався від проксимальних до дисталь­них відділів і був на 3% і більше вищий відносно показників у здорових осіб. Значення рН залежали від поширеності, активності ендобронхіту, вираз­ності атрофічних змін слизової оболонки. У хворих із супутньою гіперто­нічною хворобою при лікуванні лише засобами базисної терапії був уповільнений темп відновлення рН.

4. При загостренні хронічного обструктивного бронхіту у хворих з супут­ньою гіперто­нічною хворобою виявлені порушення реологічних влас­тивостей конденсату вологи видихуваного повітря і сироватки крові – погір­шення дилатаційних характеристик адсорбційних шарів, зниження поверх­невого натягу, зміна молекулярної організації сурфактанту за раху­нок збіль­шення низькомолекулярних і зменшення високомолекулярних фракцій. Ба­зисна терапія сприяла відновленню цих показників лише в 16,0% випадків.
5. Загострення хронічного обструктивного бронхіту супроводжува­лося порушенням показників судинного, внутрішньо- і позасудинного відді­лів мікрогемоциркуляції. В хворих із супутньою гіпертонічною хворобою були на 17,9% більш значні негативні зміни в судинному і внутрішньосу­динному відділах мікрогемоперфузії.
6. При включенні в комплекс лікування хворих на хронічний обструктив­ний бронхіт із супутньою гіпертонічною хворобою індуктора ендо­генного інтерферону циклоферону, в них у більш ран­ній термін відбу­валося усунення бронхообструктивного, астено-вегетативного та інтоксика­­ційного синдромів, порушень пристінного рН трахеї і бронхів, у бронхо-аль­веолярному секреті цитозу і функціональної активності альвео­лярних мак­рофагів, поверх­невого натягу, дилатаційних і реологічних характеристик, молеку­лярної організації сурфактантів біологіч­них рідин, мікрогемодина­міки в судинному, внутрішньо- і позасудин­ному відділах, на 3 дні скорочу­валися терміни перебування пацієнтів у стаціонарі.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Критеріями загострення хронічного обструктивного бронхіту в хво­рих із супутньою гіпертонічною хворобою поряд із бронхообструктивним, астено-вегетативним та інтоксикаційним синдромами є вміст у бронхо-аль­веолярному секреті загальної кількості клітин >19×105/мл і нейтрофілів >7,8×105/мл, показники тензіо-реограм конденсату вологи видихуваного повітря σ4 <55 мН/м, λ2 >332,9 мНм–1сЅ, ε >26,4 мН/м, τ >507,2 с, сироватки крові - σ1 >70 мН/м, σ3 <57 мН/м, λ1 >21 мНм–1сЅ, ε >39 мН/м і τ >264 с, збільшення загального кон’юнктивального індексу >6,3 балів.
1. Ознаками наявності активного ендобронхіту при виконанні пристін­ної ендобронхіальної рН-метрії є збіль­шення рН у селективних ділянках трахеобронхіального дерева >3% щодо референтної норми і зменшення гра­дієнта рН між проксималь­ними і дистальними відділами.
1. При загостренні хронічного обструктивного бронхіту хворим із супут­ньою гіпертонічною хворобою в комплексну терапію доцільно вклю­чати індуктор ендогенного інтерферону циклоферон у дозі 2 мл 12,5% роз­чину (250 мг) 1 раз на добу внутрішньом’язово в 1, 2, 4, 6, 8,11, 14 і 17 дні (при явищах, що зберігаються, ендобронхіту введення препарату необхідно продовжувати в 20, 23, 26 і 29 дні в амбулатор­ному періоді).

Перелік праць, опублікованих за темою дисертації

1. Разумний Р.В. Імунокорегуючий ефект лаферону у хво­рих на хроніч­ний обструктив­ний бронхіт // Укр. медич. альма­нах. – 1999. – Т.2, №2. – С.125-126.
2. Путинцев В.И., Разумный Р.В. Диагностическое знач­е­ние межфаз­ной тензио­­­­­метрии конден­са­та выды­хае­мого воз­духа и сыво­ротки крови у боль­ных хроническим обструктивным брон­хи­том // Укр. пульмонол. журн. – 2000. – №4. – С.35-38.

Особистий внесок автора полягає в тому, що здійснено підбір і обсте­ження хворих методом динамічної міжфазної тензіо- та реометрії.

3. Разумный Р.В. Методика эндо­брон­хиаль­ной прис­теночной рН-метрии // Укр. медич. альма­нах. – 2000. – Т.3, №4. – С.177-178.
4. Разумный Р.В. Динамика показателей сурфактантного гомеос­­­та­за и микро­цирку­ля­ции у больных хроническим обструк­тивным бронхи­том в условиях диф­ферен­цированной терапии // Укр. хіміотерапевт. журн. – 2001. – №3. – С.31-36.
5. Путинцев В.И., Разумный Р.В. Селективная раздельная рН-метрия брон­хов и сурфактантная система легких у больных хро­ни­ческим обструк­­­тив­ным бронхитом // Укр. тер. журнал. – 2001. –  Т.3, №2. – С.81-86.

Особисто здобувачем здійснено визначення пристінного рН і дослідження сурфактантної системи легень.

6. Використання пристін­­ної комп’юте­рної рН-метрії порож­нин­них орга­нів у діагностич­ному процесі / Ю.Г. Бурмак, Р.В. Разумний, І.В. Путін­цева, В.В. Бі­бік, Л.О. Гаврі­лова // Наук. вісн. Ужгород­ського уні­верситету се­рія мед. – 2001. – Вип. 13. – С. 59-60.

Особистий внесок автора полягає в проведенні ендобронхіальної пристін­ної рН-метрії.

7. Разумный Р.В. Сурфактант легких и сыворотки крови у боль­ных хрони­ческим обструктивным брон­хи­том в условиях диф­ференцированной те­ра­пии // Лікар. справа. – 2002. – №3-4. – С.58-63.
8. Разумный Р.В. Неспецифическая реак­тивность бронхов у боль­­­ных хрони­ческим обструктив­ным бронхи­том с сочетан­ной мяг­­кой артери­альной гипер­тен­зией // Укр. пульмонол. журн. – 2002. – №1. – С.40-44.
9. Путінцев В.Г., Разумний Р.В. Спосіб ендоброн­хіаль­ної пристін­ної ендоско­піч­ної рН-метрії // Патент 48671 А України, А61В5/0205. – №2001117612, заявл. 07.11.2001; Опубл. 15.08.2002; Бюл. №8.

Особистий внесок автора полягає в проведенні ендобронхіальної пристін­ної рН-метрії.

10. Путінцев В.Г., Разумний Р.В. Пристрій для збору конденсату вологи ви­дих­­нутого повітря // Патент 48672 А України, А61В5/0205. – №2001117613, заявл. 07.11.2001; Опубл. 15.08.2002; Бюл. №8.

Особистий внесок автора полягає в виготовлені та апробуванні пристрою для збору кон­денсату вологи видихуваного повітря.

11. Разумный Р.В. Состояние микро­гемо­­циркуляции у больных хроничес­ким брон­хи­том // 3б. тез Між­на­родної конфе­­­­ренції “Фізіологія та пато­логія імунітету, гемос­тазу та пере­кис­ного окислення ліпідів”. – Полтава. – 1997. – С.68-69.
12. Долинская М.Г. Разумный Р.В. Состояние микро­цир­ку­ляции и нес­пеци­фи­чес­кая реак­тив­ность трахео­­брон­хиального дерева у больных хрони­чес­ким обструк­тив­ным бронхи­том (ХОБ) // Медико-биологи­чес­кие про­блемы про­мыш­­ленного ре­гиона: сборник науч­ных ста­тей ученых Луган­ского госу­дарст­вен­ного медицин­ского уни­вер­­си­тета. – Вып.1. – Луганск: Виталина, 1997. – С. 103-106.
13. Путинцев В.И., Разумный Р.В., Водяник Т.В. Эффективность интер­фе­рона и амизона в ле­чении неспеци­­фичес­ких заболеваний лег­ких (НЗЛ) // Матеріали ІІ з’їзду фтизіатрів і пульмо­но­логів України. – Київ. – 1998. – С.193.
14. Разумный Р.В., Путинцева И.В. Поражение гастро­дуоде­­нальной зоны у больных хроническим об­структивным брон­хи­том (ХОБ) // Матеріали наукових праць республі­кансь­кої науково-прак­тич­ної конференції “До­сягнення та неви­рі­­шені питан­ня гастро­ентерології”. – Харків. – 1998. – С.160.
15. Разумный Р.В., Разумный В.И. Течение хронического обструк­тивного брон­хита (ХОБ) при атрофи­ческих и гипер­трофи­чес­ких изме­нениях слизис­той брон­­­­хов // Матеріали XIV з’їзду терапевтів України. – Київ. – 1998. – С.19.
16. Razumniy R.V. Dynamic surface tension of condensate of exhale air and discrete pH-measuring trachea-bronchial branch among patients with chroni­cal obstructive bronchitis (COB) // Program and Abst­racts International Work­­shop on Surface Science in Medicine and Biology. – Donetsk (Ukraine). – 2000. – P.57.
17. Разумный Р.В. Неспецифическая реак­тив­ность бронхов в ста­дии ремис­сии хро­ни­чес­кого обструктивного бронхита // Материалы науч.-прак­ти­ч. конф. “Роль первичной и вторичной профи­лак­тики основных терапев­тиче­ских забо­ле­ваний в улучшении качества жизни”. – Харьков. – 2001. – С.113.
18. Разумний Р.В. Ендобронхіальні фак­тори неспе­ци­фічної реак­тив­ності брон­хів у хворих на хронічний обструк­тив­ний бронхіт // Українські медичні вісті. – 2001. – Т.4, №1.– С.91-92.
19. Разумний Р.В., Лінніченко О.Р. Що до питання про кри­терії ремісії хроніч­ного обструктивного бронхі­ту (ХОБ) // Міжвузівська наук.-практич. конф. “Сімей­на медицина та розвиток поліклінічної допо­мо­ги в Україні”. – Лу­ганськ. – 2001. – С.62-63.
20. Разумный Р.В. Патогенетические аспек­­­­ты хрони­чес­кого обструк­­­тив­ного брон­хита при сопутст­ву­­­ющей мягкой артери­альной гипер­тензии // Зб. тез наук.-прак­­тич. конф. “Досяг­нення та перспективи розвитку у клі­ніці внутрішніх хвороб”. – Харків – 2001. – С.32-33.
21. Разумний Р.В. Клініко-патогенетичні аспекти застосування цикло­фе­рону в комп­лекс­ній терапії хворих на хронічний обструктив­ний бронхіт з супут­ньою артеріальною гіпертензією // Тези доповідей IX Конгресу Світової Феде­рації Українських лікарських товариств. – Луганськ-Київ-Чикаго. – 2002. – С. 230.
22. Разумный Р.В., Путинцева Н.В. Инструментальные и лабо­раторные ме­тоды оценки неспецифичес­кой реактивности брон­хов у больных хро­ни­чес­ким обструк­тивным бронхитом с со­путствующей мягкой артериаль­ной гипер­тен­зией // Матеріали науково-практичної конфе­ренції ”Актуаль­ні пробле­ми клінічної пульмо­нології”. – Київ. – 2003. – С.74-75.

АНОТАЦІЯ

Разумний Р.В. Клініко-патогенетичні особливості і лікування хро­нічного обструктивного бронхіту, сполученого з артеріальною гіпертензією. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 – внутрішні хвороби. Луганський державний медич­ний університет, Луганськ, 2003.

Дисертаційна робота присвячена обґрунтуванню й вирішенню нау­ко­вої проблеми – поліпшення якості діагностики й ефективності ліку­вання хворих на ХОБ, сполученого з ГХ. У хворих на ХОБ із супутньою ГХ про­ведено комплексне дослідження цитологічних, цитохімічних, імунологіч­них показ­ників БАС, показників тензіо- і реометрії КВВП і СК, пристінної рН трахеї і бронхів, мікрогемоциркуляції. Описано взаємозв’язок між цими показни­ками, активністю і поширеністю ендо­бронхіту. Встановлено нега­тивний вплив ГХ на показники неспецифіч­ної реактивності ТБД, реоло­гічні власти­вості СК, стан мікрогемоцирку­ляції. Патогенетично обґрунто­вана доціль­ність використання в комплексному лікуванні хворих на ХОБ з супутньою ГХ індуктора ендогенного інтерферону циклофе­рону. Установ­лене його позитивний вплив на клітинні фактори неспецифічної реактивності бронхів, сурфактантні і реологічні власти­вості КВВП і СК, показники пристінної рН-метрії ТБД, мікро­гемоциркуляції.

Ключові слова: хронічний обструктивний бронхіт, гіпертонічна хво­роба, патогенез, діагностика, лікування, циклоферон.