Библиотечный каталог авторефератов Украины

КИЇВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ім. Л.В.ГРОМАШЕВСЬКОГО

Дубинська  галина  михайлівна

УДК 616.931+612.015.39+616–003.725

клініко-патогенетичне значення порушень у системі антиоксидантного захисту при  дифтерійній інфекції та  розробка методів  їх  корекції

14.01.13 — інфекційні хвороби

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

КиЇв — 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українській медичній стоматологічній академії

Наукові консультанти: Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор

               Бобирьов Віктор Миколайович, завідувач кафедри клінічної фармакології Української медичної стома­тологічної академії.

Офіційні опоненти:       Доктор медичних наук, академік АМН України

БУТЕНКО Геннадій Михайлович, завідувач лабораторії патологічної фізіології та імунології, заступник директора з наукової роботи Інституту геронтології АМН     України.

       Заслужений лікар України, доктор медичних наук, старший науковий співробітник

РУДЕНКО Антоніна Олексіївна, завідувач відділу ускладнених форм грипу, ГРЗ та нейроінфекцій КНДІ епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевсь­кого, головний інфекціоніст МОЗ України.

       Доктор медичних наук, професор

НІКІТІН Євген Васильович, завідувач кафедри інфекційних хвороб та епідеміології Одеського державного медичного університету.

Провідна установа:        Харківський державний медичний університет, кафедра інфекційних хвороб та епідеміології

Захист дисертації відбудеться "21" червня 1999 р.

о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.614.01 при Київському науково-дослідному інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім.Л.В.Громашевського за адресою: 252015, м.Київ-15, вул.Січневого повстання, 23

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського науково-дослід­ного інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім.Л.В.Громашевського

Автореферат розісланий "20" травня  1999 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук                                                        А.Д.Вовк

Актуальність теми. З 1991 року після відносно тривалого епідеміо­ло­гічного благополуччя на території України підвищився рівень захворю­ваності на дифтерію, що дозволило констатувати наявність епідемії (Л.М. Чудная и соавт., 1995; Ж.І.Возіанова, 1996; А.І.Мостюк і співавт., 1996). Зав­дяки проведенню низки різноманітних заходів, спрямованих на ліквідацію епі­демії, в останні роки захворюваність на дифтерію почала зменшуватися, але на цьому фоні значно збільшилась питома вага тяжких та ускладнених форм, зро­сли показники смертності (А.О.Руденко і співавт., 1993; Ю.А.Барштейн і співавт., 1996; А.І.Мостюк і співавт., 1996; М.Х.Турьянов и соавт., 1996 та інші). Значною мірою осо­бли­вості сучасного перебігу дифтерії обумовлені зниженням опірності насе­лен­ня до інфекцій в умовах соціально-еконо­міч­них негараздів та погіршання екологічної ситуації (Ю.А.Бар­штейн, 1993; 1998; А.М.Ордян і співавт., 1998; О.М.Зінчук і співавт.,1998).

Згідно з даними літератури, однією з основних ланок патогенезу пору­шень гомеостазу, які мають місце внаслідок дії на організм несприятливих фак­торів зовнішнього середовища, є активація реакцій вільнорадикального пере­кис­ного окислення ліпідів (ПОЛ) та виснаження резервних можливостей антиоксидантної сис­теми (АОС) (Н.Б.Поберезкина и соавт., 1989; Е.М.Лу­кьянова и соавт., 1995). Доведено, що надмірна активація реакцій вільноради­кального ПОЛ при інфекційних захворюваннях призводить до зростання тяжкості пе­ре-бігу та розвитку ускладнень, є головним або додатковим механізмом деструк­тивних змін на субклітинному, клітинному та органному рівнях, обумовлює по­рушення адаптаційно-пристосувальних процесів (Л.Л.Громашевская, 1997; Ю.А.Бар­штейн, 1998 та інші). Окремі дослід­ження останніх років свідчать про важливу роль реакцій ПОЛ та порушень АОС у патогенезі дифтерії, особливо – її ускладнених форм (В.П.Малий і співавт., 1995; Г.В.Мельник и соавт., 1996; О.М.Ізюмська, 1998 та інші). Посилилась ува­га дослід­ни­ків до оцінки антиоксидантного потен­ціалу при носійстві кори­не­бактерій дифтерії (C.d.) у зв'язку з доведеною можливістю трансформації не­ток­сигенних штамів збудника у токсигенні, а також імовірністю дифтерії у но­сіїв при пригніченні антитоксичного імунітету вна­слі­док дії на організм не­спри­ятливих внутрішніх і зовнішніх факторів (Ж.І.Возіанова і співавт., 1993; А.І.Мостюк і співавт., 1996; Л.С.Некрасова, Є.М.Горбань, 1997). Наголо­шуєть­ся на необхідності дослідження порушень у системах ПОЛ та антиоксидантного захисту як пріори­тетних при розробці засобів лікування (І.І.Даниленко, 1998). Ж.І.Возіа­но­ва і співавт. (1993) підкреслюють доцільність використання анти­оксидант­них препаратів у ком­плекс­ній терапії хворих з дифтерійним міокар­ди­том. З успіхом використали антиоксиданти (АО) при лікуванні хворих і запобігли розвиткові ускладнень дифтерії В.В.Лебедєв і співавтори (1996), А.В.Чорновіл і співавт. (1998).

Аналіз джерел літератури свідчить про перспективність дослідження вільнорадикальних механізмів і стану АОС у патогенезі дифтерії та дифтерій­ного бактеріоносійства, особливо у сучасних умовах підвищеного впливу не­спри­ятливих екологічних факторів. Актуальним  завданням сьогодення є розробка патогенетично обгрунтованих засобів фармакокорекції та фармакопрофілактики порушень у зазначених системах.

Мета і завдання дослідження. Мета – на основі експериментальних і клінічних досліджень з'ясувати роль вільнорадикальних механізмів і порушень у антиоксидантній системі в патогенезі дифтерії і дифтерійного бактеріоносійства та розробити засоби патогенетичної фармакокорекції виявлених порушень.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Дослідити інтенсивність реакцій вільнорадикального ПОЛ та стан АОС у кро­ві та тканинах різних органів тварин за умов експери­ментальної дифте­рійної інтоксикації.

2. Проаналізувати показники ПОЛ та ферментів АОС у хворих на дифтерію в динаміці залежно від клінічної форми, тяжкості перебігу та наявності ускладнень.

3. На підставі проведених експериментальних і клінічних досліджень запропонувати додаткові критерії діагностики тяжкого та ускладненого перебігу дифтерії.

4. Вивчити показники вільнорадикального ПОЛ, оцінити стан АОС та імунітету у носіїв токсигенних (С.d.tox+) і нетоксигенних (C.d.tox–) штамів кори­небактерій дифтерії.

5. Дослідити активність реакцій вільнорадикального ПОЛ, показники АОС та імунітету у людей із підвищеною сприйнятливістю до інфекцій дихальних шляхів.

6. Обгрунтувати та вивчити ефективність застосування водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової у комплексній терапіїї носіїв C.d.,  а також як засобу, що підвищує опірність до інфекцій дихальних шляхів у осіб зі зниженим рівнем резистентності.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримано нові дані, які свід­чать, що за умов експериментальної дифтерійної інтоксикації у тканинах внут­рішніх органів відмічається посилення реакцій вільнорадикального ПОЛ. Сту­пінь їх активації залежить від резервних можливостей антиоксидантних сис­тем досліджених органів, ферментативна ланка яких в умовах дифтерійної ток­семії виявляється пригніченою. Максимально виражені порушення у системі ПОЛ–АОС мають місце у міокарді та селезінці. Водорозчинний АО прямої дії емоксипін, введений у ранні строки дифтерійної інтоксикації, гальмує надмірну активацію реакцій вільнорадикального ПОЛ і сприяє збереженню функціо­наль­ної актив­нос­ті АОС, що також підтверджує роль вільнорадикальних механізмів у пато­генезі дифтерійної токсемії.

У хворих на дифтерію досліджений стан процесів ПОЛ та активність ферментів АОС залежно від клінічного перебігу та періоду захворювання і доведений взаємо­зв'язок посилення ПОЛ та порушень у АОС зі зростанням тяжкості перебігу та розвитком ускладнень дифтерії. Встановлена залежність розвитку множинних ускладнень дифтерії та поглиблення ступеня їх тяжкості з виснаженням резервних можливостей АОС. З урахуванням сучасних критеріїв діагностики уточнені ознаки раннього розпізнавання та прогнозування ускладнених форм дифтерії та визначення тяжкості її перебігу.

Показано, що носійство C.d. має місце при зниженні функціональної ак­тив­­ності місцевого та клітинного імунітету, а також при пригні­ченні фер­мен­тативної ланки АОС.

Комплексно оцінена специфічна фармакологічна активність водно-спирто­вих екстрактів ехінацеї пурпурової як засобів лікування та профілак­тики віль­но­радикального ушкодження органів і тканин, визначений віднов­лювальний вплив препаратів на стан імунної та антиоксидантної систем. На підставі отри­маних даних обгрунтоване призначення водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової пацієнтам зі зниженим рівнем резистентності та доведено, що його прийом посилює опірність до інфекцій дихальних шляхів.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження динаміки по­казників прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу у хворих на дифтерію дозво­лило рекомендувати визна­чення показників ПОЛ і АОС як додаткових кри­тері­їв діагностики тяжкого та ускладненого перебігу захворювання, які під­вищують якість дифе­рен­ціальної діа­гностики дифтерії та її ускладнень і впро­ваджені у міській клі­нічній інфек­ційній лікарні м.Полтави, інфекційному від­діленні 1-ї міської клі­нічної лікарні м.Полтави, обласній інфекційній клінічній лікарні м.Харкова.

На підставі отриманих експериментальних і клінічних даних доведена необхідність застосування АО як засобів лікування та профілактики тяжких і ускладнених форм дифтерії та розроблені умови використання водно-спирто­во­го екстракту ехінацеї пур­пурової у комплексній терапії носіїв C.d.

Результати дослідження доз­во­лили також рекомендувати використання водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової як засобу лікування і профі­лак­тики вільно­ра­дикального ушкод­жен­ня органів і тканин (патент України №9481А), а також як засобу нормалі­зації тканинного обміну і відновлення мор­фофун­кціонального стану органів і тканин (рішення про видачу патенту Украї­ни від 11.11.1998 р. за заявкою №980020682 від 09.02.1998 р.), впровад­ження яких у клінічну практику підви­щує ефективність реабілі­таційної терапії осіб зі зниженим рівнем резистент­нос­ті і сприяє підвищенню опірності до інфекцій дихальних шляхів, у тому числі і до дифтерії. Розроблені показання і визначені дози та тривалість при­йому водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової. Запропонована реабілі­таційна терапія впроваджена в обласній клінічній лікарні м.Полтави, міській клінічній інфекційній лікарні м.Полтави, дитячій міській клінічній лікарні м.Пол­тави, санаторії "Березовий гай" м.Мирогорода.

Спільно з НДІ фармакології і токсикології АМН України розроблена нормативно-технічна документація на водно-спиртовий екстракт ехінацеї пурпурової (ТФС  42У-13/18688-98 ), промисловий випуск якого розпочато на ВАТ "Лубнифарм".

Розроблена рецептура і нормативно-технічна документація на харчові продукти з включенням екстракту ехінацеї пурпурової, що запропоновані для дорослих і дітей, які знаходяться в умовах дії несприятливих екологічних факторів та професійних шкідливостей (патент України №24300А). Промисловий випуск "Лікувально-профілактичного продукту" впроваджено на заводі дитячого харчування ім.1 Травня, м.Сімферополь.

Основні положення дисертаційної роботи використовуються у навчально­му процесі при викладанні інфекційних хвороб, біохімії, клінічної  фармаколо­гії, патологічної анатомії в Українській медичній стоматологічній академії,  Вінницькому медичному університе­ті, Дніпропетровській державній медичній академії, Одеському державному ме­дичному університеті та Харківському державному медичному університеті.

Особистий внесок здобувача у розробку наукових результатів, що ви­но­сяться на захист. Автором дисертаційної роботи особисто розроблені програма і методоло­гія дослідження. Самостійно проведені експериментальні та клінічні дослід­жен­­ня, виконана більшість біохімічних, біофізичних, коагулологіч­них та іму­нологічних методів. Проведена статистична обробка і аналіз первинного мате­ріалу, написані всі розділи роботи, сформульовані висновки та практичні реко­мендації. Частина результатів експериментальних і клінічних досліджень була отримана спільно з  к.м.н.О.М.Ізюмською.

Фрагмент дисертаційної роботи виконаний у рамках конкурсної науково-дослідної роботи 1993 р. "Вивчення ролі взаємозв'язку вільноради­каль­них, ге­мо­коагулюючих, імунних механізмів у патогенезі захворювань, пов'язаних з дією підвищених доз іонізуючого випромінювання, та розробка методів їх патогенетичної корекції мембраностабілізуючими та поліпептидними препаратами" (№ держ. реєстрації 0193V024034).

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи були викладені та обговорені на І Українській конференції "Народная и нетрадицион­ная медицина и пути её развития" (Полтава, 1993), Радіобіологічному з'їзді (Київ, 1993), І Національному з'їзді фармакологів України "Сучасні проблеми фармакології" (Полтава, 1995), обласних наукових конференціях "Актуальні пи­тання теоретичної та клінічної медицини" (1995, 1996 рр.), обласній науково-практичній конференції (Полтава, 1997), Міжнародній науково-практичній кон­ференції "Изучение и использование эхинацеи" (Полтава,1998 ), V з’їзді інфекціоністів України "Актуальні питання клінічної інфектології" (Тернопіль, 1998), науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України (м.Луцьк, 1999), на підсумкових щорічних наукових конференціях УМСА (1992-1997 рр.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи надруковано   34  наукові ро­боти, з яких  18 статей (самостійних –  7 ) і 16 тез доповідей (самостійних – 6), отримано  5 патентів України. 16 статей опубліковано у фахових виданнях.

Структура і обсяг роботи.  Дисертація складається із вступу, огляду літе­ратури, розділу загальноклінічної характеристики обстежених груп хворих і здорових людей, матеріалів і методів дослідження, 5 розділів власних дослід­жень, заключення, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Робота викладена на 404 сторінках, містить 48 рисунків, 118 табли­ць, що займають 62 окремих сторінки. Бібліографія містить  411 найменувань і займає 40 сторінок.

Зміст роботи

Загальна характеристика обстежених груп хворих і здорових людей. Матеріал і методи дослідження.

Для реалізації мети і завдання дослідження нами обстежено 475 осіб: 133 хворих на дифтерію, 64 носії C.d., 112 осіб, які мали підвищену сприйнятли­вість до інфекцій дихальних шляхів та 166 практично здорових.

Серед обстежених хворих на дифтерію жінок було 75, чоловіків – 58; моло­дого віку – 111, середнього – 18, похилого – 4. Перебіг дифтерії аналізували залежно від клінічної форми, тяжкості та наявності ускладнень. При цьому об­сте­жених з локалізованими формами було 100, поширеними – 14, комбіновани­ми – 18. Легкий перебіг мав місце у 30, середньотяжкий – у 90, тяжкий – у 13 хворих. Характерні для диф­те­рії ускладнення розвинулися у 42 обстежених, із них: у 41 діагностували міокар­дит, у 11 – ураження нервової системи і у 11 – ни­рок. Пацієнтів з усклад­не­ннями, у яких розвинувся лише міокардит, було 30, у інших визначалися множинні ускладнення захворювання. За ступенем тяжкос­ті міокардиту хворі розподілилися так: легкий – 8, середньотяжкий – 21, тяжкий – 12 осіб.

Носійство C.d. реєстрували у 33 чоловіків і 21 жінки: 41 – молодого, 12 – се­реднього і 1 – похилого віку. Серед носіїв C.d. 28 виділяли токсигенні штами збудника і 36 – нетоксигенні; у 29 носійство C.d. розвинулося на фоні хроніч­ного тонзиліту. 10 носіїв C.d. із супутнім хронічним тонзилітом на фоні загаль­но­визнаної антибактеріальної терапії отримали водно-спиртовий екстракт ехі­нацеї пурпурової. З метою порівняння показників, які визначали у хворих на дифтерію та носіїв C.d., обстежили 56 практично здорових (донори).

Групу осіб з  хронічною патологією ЛОР-органів, у яких визначався низьким рівень резистентності, склали 12 студентів (7 чоло­ві­ків і 5 жінок молодого віку) з хронічним тонзилітом без клініко-параклінічних ознак іншої соматичної патології; а також війсь­ковослужбовці, які взяли участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у червні–серпні 1986 р. (100 чоловіків молодого віку). Результати дослід­ження цих груп порівнювали з даними, отриманими при обстеженні здорових з високим рівнем резистентності (32 студенти та 50 донорів).

12 осіб з низьким рівнем резистентності (учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС) отримали курс ре­абілітаційної терапії екстрактом ехінацеї пурпурової протягом 3 тижнів. Ефек­тивність проведеного лікування оцінювали при порівнянні з показниками аналогічної групи пацієнтів (18 чоловіків), яких ліку­вали тима­лі­ном протягом 10 діб.

Клінічну ефективність екстракту ехінацеї пурпурової визначали також у осіб з хронічним тонзилітом (28 чоловіків молодого віку).

Для встановлення діагнозу "дифтерія" враховували клінічні дані (вираже­ність симптомів та їх динаміку, строки виникнення і характер ускладнень, ефект від лікування та ін.), результати епідеміологічного, бактеріологічного та серологічних досліджень. Згідно з класифікацією, наведеною у виданні “Международная клас­сифи­кация болезней” (ВОЗ, 1985), дифтерію оцінювали за локалі­зацією, поширеніс­тю місцевого запального процесу, характером ура­жен­ня слизової оболонки та тяжкістю перебігу.  Для вста­­новлення діагнозу "ди­фте­рій­ний міокардит" та визначення ступеня його тяжкості використовували дані, викладені у мето­дич­них рекомендаціях “Кли­ника, диагностика дифтерийных миокардитов и прин­ципы их лечения” (Ж.И.Во­зи­а­нова и соавт., 1993; Ж.И.Во­зианова, 1996). Діагноз бактеріоносій­ства встановлювали за відсутності клініч­них проявів дифтерії, змін на ЕКГ у процесі нагляду та за наявності щеплень (С.О.Крамарєв і співавт., 1996).

При визначенні рівня резистентності вико­рис­товували підрахунок гострих захворювань дихальних  шляхів протягом 1 року життя: високий рівень визначали за їхньої відсутності, низький – за наявності частих (4 і більше) гострих захворювань (В.А.Доскин, М.Н.Рахманова, 1993; Г.Н.Дранник и соавт., 1994).

Хворим на дифтерію дослід­жен­ня проводили у динаміці: при госпіталіза­ції, кожні 5-7 днів перебування у стаціонарі та при виписці. 14 хворим, які пе­ре­несли дифтерійний міокардит, клініко-біохімічне обстеження виконане че­рез 6 місяців після виписки. Носіям C.d. дослідження виконували дво­разово: до і після проведення санації. Особам з низьким рівнем резистентності, які отримали курси реабілітаційної терапії, дослідження виконані до і після завершення курсів лікування.

Для вирішення поставлених завдань основними у обстеженні хворих і здо­рових людей, а також експериментальних тварин, були біохімічні та біофізичні методи, за допомогою яких оцінювали ліпідний обмін, інтенсивність реакцій віль­норадикального ПОЛ та стан АОС. Угрупування використаних біохімічних і біофізичних методів наведене у табл. 1.

Стан місцевого імунітету оцінювали за концентрацією sIgA (Е.В.Черно­хво­с­­това и соавт., 1975) у сли­­ні обстежених пацієнтів. Оцінку клітинного імуні­тету проводили за методом К.А. Лебедє­ва та І.Д.По­­някіної (1990), гумораль­ного – за концентрацією імуно­гло­булінів А, М і G у сироватці (G.Mancini et al., 1965). Вміст ЦІК у сироватці визначали преци­пітацією у розчині поліе­ти­ленглі­ко­лю (V.Haskova et al., 1977); комплементарну ак­тив­ність сироватки – за 50% гемо­лізом (О.Е.Вязов, М.Х.Ходжаева, 1973); фа­го­цитар­ну ак­тив­ність поліморфноя­дер­них нейтрофілів (ПЯH) – у реак­ції з нітросинім тетра­золієм (НСТ-тест) (Ю.И.Ба­жора и соавт., 1981), стан мік­ро­­циркуля­торного та коагу­ля­ційного гемостазу – за показниками агрега­тограми (G.V.R.Born, 1962)  та стан­дартними методиками (В.П.Балуда и соавт., 1980).

Експериментальні дослідження проведені на 91 статевозрілому кролику породи шиншила, 108 статевозрілих щурах лінії Вістар, 18 статевозрілих бі­лих мишах лінії BALB, 71 морській свинці.

Дифтерійну інтоксикацію моделювали шляхом одноразового внут­рішньооче­ревинного введення 0,3 DLM дифтерійного токсину на 1 кг ваги тва­рини (Л.А.Фаворова и соавт., 1988). Тварин виводили з досліду на 4, 7 та 15 до­бу. Частина тварин на фоні введення дифтерійного токсину отримувала емок­си­пін внутрішньоочеревинно з розрахунку 1,0 мг/кг маси протягом 5 діб.

У модельних, гострих та хронічних дослідах з’ясували перспективність ви­користання водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпуро­вої при станах, що фор­муються внаслідок дії несприятливих екологічних факторів. У роботі бу­ли використані такі моделі: променевого ушкодження (од­но­разове тотальне γ-оп­ромінення від джерела Со60 у дозі 5 Гр); хронічної ан­тиоксидантної недо­стат­ності (О.М.Воскресенський та співавт., 1983); гострого запалення (Ф.П.Три­­­нус и соавт., 1983).

У модельних дослідах визна­чали міні­мальну дію­чу дозу водно-спиртових екстрактів ехінацеї пурпурової як інгібіто­рів вільно­ради­кального ПОЛ у реакції термічного автоокислення олеату в при­сутності гомогенату печінки і досліджуваних екстрактів (А.В.Паранич и соавт., 1992).

Отримані дані піддавали варіаційному статистичному аналізу з викорис­тан­ням параметричного t-критерію Стьюдента. Для обмірковування зв’язаності змін параметрів застосовували кореляційний аналіз. Обчислення проводили на ПЕОМ IBM PC Pentium II з використанням програми "Statistica for Windows. Release 4.3" (Statsoft). При огляді літератури використовували банки даних систем "Medline" та "Current Contents".

Таблиця 1

Біохімічні і біофізичні методи дослідження

Стан вільнорадикального перекисного окислення ліпідів і показники  антиоксидантної системи за умов експериментальної дифтерійної інтоксикації

Експериментальні дослідження показали, що за умов дифтерійної інтокси­кації порушується метаболізм поліненасичених жирних кислот (ПНЖК), активуються реакції віль­норадикаль­ного ПОЛ та мають місце порушення у АОС. Зазна­че­ні зміни у тканинах різних орга­нів суттєво відрізнялися (рис.1). Макси­маль­на активація ПОЛ, яка реєструва­лася протягом усього терміну досліджен­ня, спостерігалася у міокарді та селезінці. У нирках визначалася короткочасна активація ПОЛ і на 15-ту добу віднов­лювався рівень ПОЛ, характерний для ін­тактних тварин. У печінці активація процесів ліпопероксидації спостерігалася тільки на 4-ту до­бу, а у наднирковиках мала місце виражена тенденція до активації ПОЛ протягом усього терміну досліду. Змі­ни показників плазми також свідчили про ак­ти­ва­цію ПОЛ, але на 7-му до­бу концен­трація МДА, на відміну від тканин досліджених ор­га­нів, різко змен­­ши­лась, що може бути пов’я­за­не з під­вищеним вмістом ТБК-ре­ак­тан­тів у тка­нинах та з виснаженням субстрату ПОЛ. Таким чином, за ступе­нем активації реакцій ліпопероксидації тканини дослідже­них органів розподі­лилися  так: міокард > селезінка > нирки > наднирковики> печінка.

Інтенсивність ПОЛ регламентується АОС. На початкових етапах дифте­рійної інтоксикації (4-а доба) у крові та тканинах досліджених органів відмі­ча­лася мобі­лі­зація резервів АОС, спря­мована на збе­реження метаболізму ПНЖК шляхом синтезу гуморально ак­тивних сполук і підтримку ПОЛ на рівні, харак­терному для інтактних тварин. При цьому най­більш виражену мобі­лі­зацію ре­зер­вів АОС спостеріга­ли у тка­нинах міокарду, селе­зінки та наднирковиків. На 7-у добу досліду зміни показників АОС у тканинах різних органів  мали суттєві відмінності: у міо­карді та селезінці реєструвалося різке зниження вмісту та дисбаланс у системі жи­ро­розчинних вітамінів та ферментів; у наднир­ковиках відмі­чалося виражене напруження у сис­темі, яке передбачає можливе виснаження ре­зерв­­них можливостей останньої при дії додаткових чинни­ків; у печінці та нир­ках рів­новага у АОС в цей пе­ріод відновлювалась. На 15-у добу спостерігалася тенденція до віднов­лення  функціо­нальної активності АОС у тка­нинах міо­кар­ду, селезінки та надниркови­ків. Найбільш стійкими по­рушення антиокислюваль­ного гомеостазу виявилися у міокарді.

Зміни у системі ПОЛ–АОС за умов дифтерійної токсемії пов’язані, на наш погляд, перш за все з дією дифтерійного токсину, який здатний кон­курувати з дихальними ферментами клітин (цито­хромами) та при­гнічувати синтез білка (Л.А.Фаворова и соавт., 1988), що, в свою чергу, сприяє ініціації ПОЛ та зни­жує функціональну активність ферментативної і неферментативної ланок АОС.

Привертає увагу той факт, що мак­си­мально виражену активацію ПОЛ і порушення у АОС спостерігалися у тканинах тих органів, які мають високу чут­ливість до дії дифте­рійного токсину, що дозволяє припустити роль вільнора­ди­кальних меха­нізмів у патогенезі їх ушкодження, зокрема у розвитку диф­терійного міо­кардиту. Проведені нами мор­фологічні дослід­ження підтвердили розвиток міо­кар­диту за умов проведеного досліду і довели взаємозв'язок ушкод­жень кар­діо­­міо­­цитів, нервових волокон, судин та строми з активацією реакцій вільно­ради­кального ПОЛ (О.М.Ізюмська і співавт., 1997). Слід зазначити, що накопи­чення альдегідних сполук, ут­во­рених у процесі реакцій ПОЛ, сприяє також роз­вит­ку ацидозу, що по­глиб­лює гіпоксію та може призвести до некрозу кардіоміо­цитів (Ф.З.Меерсон, 1988).

Відомо, що система біоантиоксидантів (БАО), перш за все жиророзчинних вітамінів ТФ, ретинолу, -каротину в умовах екстремального впливу на орга­нізм бере активну участь у збереженні антиокислювального  гомеостазу (В.П.Каз­начеев, 1980; Ж.И.Абрамова, Г.И.Ок­­сенгендлер, 1985; И.К.Беляев и соавт., 1992; О.Н.Воскресенский, В.Н.Бобырев, 1992 та інші), що підтверджу­ється проведеними нами дослід­жен­нями на моделі дифтерійної інтоксикації. Закономірним для дифтерійної інток­си­кації вияви­ло­ся зменшення вмісту ТФ та ретинолу на 7-у добу експери­мен­ту, насамперед у міокраді та селезінці, що мо­же бу­ти обумовлене їх посиленою витратою у зв'яз­ку з максимально вира­же­ною активацією ПОЛ у тка­нинах саме цих органів. Недостатність ТФ і ретинолу, в свою чергу,  може не­гативно вплинути на структурно-функціо­нальну повноцінність клітин і нега­тивно позначитися на процесах репара­тивної регенера­ції (Ж.И.Абрамова, Г.И.Оксен­гендлер, 1985; В.В.Спиричев, И.Я.Конь, 1989). На підставі аналізу даних літера­тур­и, а також результатів проведених досліджень, участь вільноради­кальних механізмів в у­шкодженні кардіоміоцитів можна пред­ста­вити у виг­ляді схеми (рис. 2).

Надмірна активація ПОЛ із нако­пиченням первинних і вторинних про­дук­тів ліпопероксидації у селезінці, яка морфофункціонально споріднена з тка­нинами інших імунокомпетентних органів, дозволяє припустити участь віль­норадикальних механізмів у патогенезі імунодепресії, характерної для дифте­рійної інфекції.

Для обгрунтування положення про те, що активація ПОЛ є вирішальною ланкою патогенезу ушкоджень, необхід­но довести, що АО в таких самих умо­вах досліду  будуть виявляти протекторну дію. У проведеному нами досліджен­ні був використаний емок­сипін – синтетичний водорозчинний прямий АО, який має комплексну дію: є мембранопротектором, імуномодулято­ром, нормалізує мікроциркуляторний ге­мо­стаз, зменшує проникність судин, запо­бігає розвит­ку ДВЗ крові (А.А.Шве­дова и соавт.; 1986) і нині застосо­вуєть­ся у клініч­ній практиці як кардіо­протектор.

Рис. 2. Участь вільнорадикальних механізмів в ушкодженні міокарда при дифтерійній токсемії.

Проведені дослідження показа­ли, що введення емоксипіну виявило макси­маль­но виражений протекторний ефект у тканинах тих органів, у яких спосте­рігали надмірну активацію ПОЛ, що також є дока­зом участі вільнорадикальних процесів у патогенезі дифтерійної токсемії. У першу чергу препарат ви­я­вив вираже­ну кардіопро­тек­торну активність: при його застосуванні зменшилося утво­­рен­ня вторин­них і кінцевих продуктів ПОЛ та наванта­ження на АОС на 4-у добу та не спостері­га­лося надмірної активації ПОЛ і виснаження ферментативних і неферментативних АО на 7-у добу. Введення емоксипіну сприяло також збереженню функ­ціональної активнос­ті ферментативної і неферментативної ланок АОС у тка­ни­нах інших органів. Закономірним виявилося зростання під впливом препа­рату вмісту жи­ророзчинних вітамінів на 15-у добу досліду, що може свідчити про сти­муля­цію процесів репаративної регенерації, для яких, як відомо, необ­хід­ний підви­щений рівень антиоксидантної забезпеченості (Е.Б.Бурлакова, 1975).

Захисний ефект емоксипіну обумовлений перш за все прямою ан­тиради­каль­ною дією, завдяки чому  препарат різко об­межує інтенсивність ПОЛ і за­побігає у­шкоджувальним ефектам ПОЛ і ліпідної тріади в цілому (Ф.З.Ме­ер­сон, 1988). Використання емоксипіну в ситуаціях критичних станів привабливе також у зв'язку з відсутністю побічних ефектів, а також з наявністю у препарату комплексної дії, на що вказувалося вище.

Таким чином, проведені експериментальні дослідження довели, що у пато­генезі дифтерійної токсемії значна роль належить порушенням АОС та над­мір­ній активації ПОЛ, і показали, що із зазначеними порушеннями можуть бути пов’язані ускладнення дифтерії. Цей висновок підтверджувався результатами клінічних спостережень і біохімічних досліджень, які детально описані далі. 

Метаболічні зміни у хворих на дифтерію

Проведені дослідження показали, що зміни показників ПОЛ та АОС у хворих на дифтерію знаходилися у залежності від тяжкості перебігу, наявності ус­кладнень та поширеності місцевого запального процесу. Так, при легкому пере­бігу в періоді розпалу хвороби мало місце зниження активності ферментів АОС, яке су­проводжувалося підви­щен­ням концентрації ЦП на 1-у тижні хвороби; у періоді реконвалес­ценції активність СОД відновлювалась, а активність ката­лази залишалася нижчою по­рівняно з групою здоро­вих людей. Вміст ДК та МДА у періоді розпалу хвороби при легкому перебігу утри­мували­ся на рівні показників здорових, але у періоді реконвалесценції з'явилася тенденція до їх зрос­тання. При середньотяжкому перебігу актив­ність каталази і СОД у пері­о­ді роз­палу змінювалась аналогічно легкому, але, по­чинаючи з 2-го тижня, відмі­чалася актива­ція ПОЛ і показники МДА утримувалися підвищеними і при ви­пис­ці зі ста­ціо­нару. Як по­казав кореля­цій­ний аналіз, із підвищенням вмісту продуктів лі­по­­пер­ок­си­­дації у хворих із перебігом дифтерії середньої тяжкості збігалася по­я­ва клі­ніко-ла­бораторних ознак міокардиту. При тяжкому пе­ре­бігу диф­те­рії у періоді роз­палу показники ПОЛ змінювалися у двох напрямках: у більшості хворих – підвищувалися, а у меншої частини – знижувалися; у періо­ді ре­кон­валес­ценції концен­тра­ція вторинних продуктів ПОЛ зако­но­мірно зростала. Показники активності ферментів АОС при тяжкому перебігу дифте­рії змі­ню­ва­лися різноспря­мо­вано: почина­ючи з 2-го тижня активність каталази зро­ста­ла, а СОД – змен­шу­валася; зазначені закономірності збе­рігали­ся у періоді реконвалесценції. Результати коре­ляційного ана­лізу показали, що зрос­тан­ня вміс­ту МДА та зниження активності СОД у хворих з тяжким перебігом збігалися з появою клініко-лабораторних ознак міокардиту (табл. 2, рис.3).

Аналіз показників ПОЛ і активності ферментів АОС залежно від клінічної фор­ми дифтерії пока­зав, що їхні зміни залежать від поширеності місцевого за­паль­ного процесу та пе­ріоду хвороби: ступінь зменшення активності ферментів та активації ПОЛ максимально ви­ражені у періоді розпалу та при поширенні місцевого запального про­цесу (табл. 2, рис. 3).

Аналіз динаміки показників ПОЛ і ферментів АОС залежно від наявності ускладнень провели у групах хворих, рівноцінних між собою за клі­нічними фор­мами і тяжкістю перебігу дифтерії. При неускладне­ному перебігу в періоді розпалу реєст­рувалося зниження активності ферментів АОС, але вираженої активації ПОЛ при цьому не спостерігалося. Слід зазначити, що на 2-у тижні та у періоді реконвалесценції у хворих з неускладненим перебігом дифтерії показ­ники ДК та ΔМДА мали тенденцію до зростання. При дифтерійному міокардиті динаміка вмісту продуктів ПОЛ і активності ферментів АОС була ін­шою. При появі клі­нічних, лабораторних та ЕКГ ознак міокар­диту від­мічалося значне під­вищення вмісту ДК та зростання ΔМДА, які реєструвалися на фоні низьких по­казників активності каталази,  концентрації ЦП та підвищення активності СОД. Найчас­тіше клініко-лабораторні ознаки міокардиту у обстежених нами хворих з’явля­лися на 2-му тижні, що спів­падало з мак­симально вираженими по­рушеннями у сис­те­мах ПОЛ – АОС. При виписці хворих з міокар­дитом відмічалося віднов­лен­ня активності ферментів АОС, але ΔМДА у них зберігався знач­но підвище­ним (табл. 2, рис. 3). Ката­мнестичне обстежен­ня цих хворих виявило норма­лі­зацію показників ПОЛ через 6 місяців після виписки.

Аналіз показни­ків ПОЛ та ферментів АОС у хворих залежно від  ступеня тяжкості міокар­ди­ту показав, що більш виражене зниження активності фермен­тів та значно вищий вміст продуктів ліпопер­о­кси­дації спостерігалися при середньому ступе­ні тяжкості міокардиту порівняно з лег­ким. При тяжкому міо­кар­диті реєстру­валися різке зменшення активності СОД та зростання активнос­ті каталази при різко під­ви­щеному або значно зменшеному вмісті продуктів ПОЛ.

Таблиця 2

Найнижчі показники активності СОД визначалися у хворих, які помер­ли від міокардиту. Вірогідно нижча, порівняно з хвори­ми на міокардит, актив­ність СОД протягом усього строку лікуван­ня відмічалася у хворих із множинними ускладненнями дифтерії. При­вер­тає увагу те, що на 1-у тижні захворювання у осіб, які не мали на мо­мент надходження до стаціо­на­ру ознак ускладнень дифтерії, але надалі вони розвинулися, реєстру­вали вірогідно вищі від норми по­каз­ники ДК і МДА та нижчі – каталази, ЦП і СОД, що дозволяє припустити більшу вірогідність розвитку ускладнень дифтерії у людей з ­ан­тиок­си­дантною недо­статніс­тю. Виявлені закономірності підтверджували ре­зультати ко­реляцій­но­го аналізу, завдяки якому встановлені вірогідні зворотні зв'язки між актив­ністю СОД та наяв­ністю множин­них усклад­нень і тяжкістю перебігу дифтерії.

На пригнічення активності ферментів, перш за все – каталази як характерної ри­си дифтерій­ної інфекції, наголошують також інші автори (Л.А.Фаворова и со­авт., 1988; Г.В.Мельник и соавт., 1996). В умовах пригнічення фермента­тив­­ної ланки АОС підтримка загального антиокислюваль­ного гомеостазу здійс­нюється за рахунок неферментативних біоантиокси­дан­тів та ЦП. Проведені на­ми дослід­ження по­ка­зали, що зазначена закономір­ність характерна для легкого перебігу, який має місце при локалі­зо­ваних формах дифтерії. Але навіть у даної кате­горії пацієн­тів у періоді рекон­валес­цен­ції з'являються ознаки активації ПОЛ, які потребують аде­кватної корекції. При поширенні місцевої запальної ре­ак­ції та при зростанні токси­ко­зу підвищується як ступінь  пригнічення ферментів АОС, так і ри­зик виснаження резервів біо­антиоксидантів, уна­слідок чого можлива активація ПОЛ. Активація ПОЛ навіть за наяв­ності при­­гнічен­ня ферментів АОС обумовлює індуктивне під­вищення актив­нос­ті каталази і СОД, що і спо­сте­рі­гали у хворих із серед­ньотяжким пере­бігом дифтерії. Інтенсивна продукція су­­пероксиданіон­радикалу в умовах порушення ферментативної ланки АОС веде до швидкого виснаження резервних можливостей системи синтезу СОД і обу­мовлює зростання вмісту пере­кисів і посилене наван­таження на каталазу. В цих умовах вміст каталази різко зростає, напев­не, за ра­хунок вивільнення її ме­мбранозв'язаної форми, яка мобілізується в умо­вах кри­тичних станів. АОС не може регламентувати рівень ПОЛ, про­цес на­бу­ває лавинопо­дібного характеру і обумовлює системні деструктивні пору­шен­ня. Безпосе­ред­ня участь дифтерійного токсину у пригніченні АОС у про­ведено­му нами дослід­женні під­тверджувалася результатами аналізу впливу про­тидиф­терійної сиро­ват­ки (ПДС) на показники ферментів АОС і ПОЛ, який показав, що введення ПДС у перші 3 дні захво­рю­вання сприяє збе­ре­женню ак­тивності ферментів АОС і зменшує інтенсивність ПОЛ. Проведені до­слідження показали також, що імовірність розвитку тяжких та усклад­нених форм дифтерії зростає у хворих з низьким вихідним рівнем анти­оксидантного потен­ціалу. Відомо, що кіль­­кість факторів ризику розвитку недостатності в АОС збільшується останніми роками (Ж.И.Абрамова, Г.И.Ок­сен­­гендлер, 1985). Тому фон, який передує захворюванню на дифтерію, може бути несприятливим (різним), що, у свою чергу, призводить до зростання кількості хворих з тяжкими та усклад­неними формами дифтерії. Участь вільнорадикальних меха­ніз­мів у пато­ге­незі дифтерії ми узагальнили у вигляді схеми, яка наведена на рис. 4.

Показники перекисного окислення ліпідів, активності ферментів

антиоксидантної системи та імунітету у носіїв токсигенних і нетоксигенних штамів коринебактерій дифтерії

Зазначені показники аналізували у носіїв C.d. залеж­но від наявності токсиген­ності у збудника, супутньої патології ЛОР-органів (хро­ніч­но­го тонзиліту) та у динаміці до і після санації антибіотиками.

Визначення активності ферментів АОС у бактеріоносі­їв залежно від наявності токсигенності у C.d.  показало, що носій­ство C.d.tox+ супроводжується зниженням, порівняно зі здоровими особами, активності ферментів АОС (СОД, каталази, ЦП), а при но­сій­стві C.d.tox– ці порушення реєструються менш вира­женими (тенденція до зниження каталази та зменшення вмісту ЦП). У но­сі­їв C.d.tox+ окремі показники ПОЛ визначалися вищими порів­няно з носіями C.d.tox–. Після санації анти­біотиками активність ферментів АОС у носіїв C.d.tox–  відновлювалась повністю, а при носійстві C.d.tox+ – частково. При цьому в обох групах носіїв C.d. зросла активність реакцій ПОЛ, що може бути пов’язане з побічною дією антибіотиків.

Враховуючи, що у патогенезі носійства C.d. важлива роль належить стану носоглотки, ми проа­на­лізували показники ПОЛ і АОС у носіїв C.d.tox+ та C.d.tox– залежно від наявності у них хронічного тонзиліту. Встановлено, що у носіїв C.d.toх+ із супутнім хронічним тонзилітом і без нього зміни показники активності ферментів АОС ма­ли одну спрямованість, але за наявності хроніч­ного тонзиліту активність СОД реєструвалася вірогідно нижчою. У носіїв C.d.tox– актив­ність каталази визначалася нижчою, порівняно зі здоровими особами, лише за наяв­ності хронічного тонзиліту, а показники інших ферментів АОС мали одно­спрямований з “чисти­ми” носіями C.d.tox– характер. Таким чином, вияв­лено, що наявність хронічного тонзи­літу у носіїв C.d. прризводить до виснаження резервів АОС, що чітко простежується у носіїв C.d.tox+. На підставі отриманих даних можна констатувати, що вегетація збудника дифтерії і токсиноутворення кори­не­бактеріями можуть бути пов’язані зі зниженням активності ферментів АОС. Згідно з даними літе­ра­тур­и, зі зниженням активності каталази пов’язують редепре­сію профага токсигенності (Л.А.Фаворова и соавт., 1988). Не виключе­но, що наяв­ність хронічного запального процесу мигдаликів і зниження функ­ціональної активності ферментативної ланки АОС є тим фоном, що сприяє конверсії нетоксигенних штамів C.d. у токси­генні. Це потребує подальшого доказу.

Оскільки від стану АОС значною мірою залежить функціональна повно­цін­ність імунокомпетентних клітин. Ми проаналізу­вали динаміку показників місцевого, клітинного та гуморального імунітету у носіїв C.d. Проведені дослід­ження показали, що у носіїв C.d.tox+  і C.d.tox– мають місце пригні­чення місце­во­го імунітету та реєструються порушення клітин­ної ланки систем­но­го іму­нітету,  які проявляються зменшенням кіль­кості Т-лімфоцитів, підви­щенням вмісту  0-клітин, пригніченням фагоцитарної активності нейтро­фі­лів. При но­сійстві C.d.tox+, крім зазначених порушень, закономірно реєстру­ва­ли зменшен­ня кількості розеткоутворюючих нейтрофілів та пригнічення їхньої адге­зивної ак­тивності. Після санації антибіотиками у  носіїв C.d.tox+ і C.d.tox–  під­вищу­валася до рівня норми кількість фагоцитуючих нейтрофілів, але зали­шали­ся вірогідно нижчими, порівняно зі здоровими донорами, вміст Т-лімфо­цитів та вищою – кількість 0-клітин. За наявності хронічного тонзиліту у носіїв C.d.  спо­стеріга­ли більш ви­ражене пригні­чення нейтро­філь­ного і лімфоцитарного пулів імуно­ком­петент­них клітин.

Отже, проведені дослідження показали, що носійство C.d. супроводжується зниженням активності ферментів АОС і реєструється при пригніченні функціональної активності місцевого та клітинного імунітету. У носіїв C.d.tox+ вияв­лені порушення є більш глибокими.

Слід відзначити, що порушення в імунній та антиоксидантній системах, виявлені нами у носіїв C.d., є також характерними для станів, що форму­ють­ся внаслідок  аліментарного дефіциту БАО і дії на організм несприятливих факторів зовнішнього середови­ща та протягом знач­ного часу  можуть клінічно не виявлятися, але сприяють розвитку патологічного процесу (Р.В.Петров и соавт., 1983; К.А.Ле­бе­дев, И.Д.Понякина, 1990; В.А.Барабой, 1991, 1994; В.М.Фролов, Л.Л.Пинский, 1997).

Таким чином, результати проведених експериментальних та клінічних до­сліджень свідчать про важливу роль вільнорадикальних механізмів та по­рушень антиокислювального гомеостазу у патогенезі дифтерійної інфекції, особливо у розвитку її тяжких та ускладнених форм. Вияв­лені особливості клінічних  і біо­хімічних показників залежно від клі­нічного пе­ре­бігу  та періоду захворювання є підставою для використання АО у комплек­сній терапії хворих на дифтерію як засобів профілактики тяжкого та усклад­не­ного перебігу захворювання та носіїв C.d. з метою підвищення ефективності санації

Проведені клініко-експериментальні дослідження вказують також, що актуальним завданням сьогодення є розробка засобів фармакопрофілактики та фармакокорекції порушень антиокислювального гомеостазу, які спостерігаються у осіб із підвищеною сприйнятливістю до інфекцій дихальних шляхів.

Біохімічні та імунні показники  у осіб із підвищеною сприйнятливістю до інфекцій дихальних шляхів

З метою з’ясування патогенетичних механізмів, які обумовлюють підвище­ну сприйнятливість до інфекцій дихальних шляхів, обсте­жили 3 групи па­цієнтів: до І увійшли практично здорові з високим рівнем резистентності, до ІІ і ІІІ – особи з низьким рівнем резистентності (студенти з хронічним тонзилітом і учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно). Обстежені І групи бу­ли практич­но здоровими і протягом ро­ку не хворіли.  Обстежені ІІ групи часто хворіли на ГРЗ з перебі­гом у вигляді ринофарингітів, ринофаринготонзилі­тів, загострень тонзилітів, усі вони мали ознаки хронічного тонзиліту. Крім цього, у 8 пацієн­тів цієї групи діагностували хронічний фарингіт, у 7 – хро­нічний риніт, у 3 – прояви алергії. Ознак інших соматичних захворювань у осіб ІІ групи не бу­ло. ІІІ група пацієнтів спостерігалася нами протягом 2 ро­ків, усі вони були обстежені через 5–6 років після участі у ліквідації аварії на ЧАЕС. Аналіз анам­нестичних даних, спостереження у динаміці дозволили зробити висновок, що у переважної більшості обстежених ІІІ групи протягом цього часу підвищилася сприйнятливість до інфекцій дихальних шляхів. Так, до 1986 року 86% осіб ІІІ групи були практично здоровими, а хронічний перебіг окремих інфекцій ди­халь­них шляхів (тонзиліт, риніт, фарингіт) мав місце у 14% із них. На момент обстеження встановлено, що, порівняно з періодом до 1986 року, в цій групі зросла кількість осіб з проявами хронічних тонзиліту і риніту у 2,5 рази, фарин­гіту і бронхіту – у 5 разів. Змінився також перебіг інфекцій: став менш гострим, набув затяжного рецидивуючого характеру з частотою рецидивів 5–6 за рік і більше. Клініко-параклі­ніч­ні ознаки ураження дихальних шляхів у ІІІ групі виявлялися у 100% обсте­жених. Крім цього, у 60% з них був виявлений алергіч­ний синдром, у 50% – герпетична інфекція, у 72% – захворювання шлунково-киш­ко­вого тракту, у 51% – нервової та у 28% – серцево-судинної систем.

Дослід­ження показників імунітету, активності ферментів АОС, вмісту про­дуктів ліпопероксидації, гемокоагуляції та деяких інших біохімічних показни­ків не виявило патологічних змін у обстежених І групи. У ІІ групі показники периферичної крові та імунограми змінювалися у довірчих межах норми, але, порівняно з І групою, ці зміни свідчили про пригнічення імунної системи: меншими визначалися кількість Т- і Т-активних лімфоцитів, відсоток фагоцитуючих нейтрофілів, вміст IgG  у сироватці тa sIgA  у слині. У ІІІ групі спостерігали ознаки вираженої імунної недостатності: значно нижчими, порівняно з І групою, реєструвалися вміст Т- і В-лімфоцитів, Т-активних лімфоцитів, кількість фагоцитуючих нейтрофілів, концентрація IgA, IgM, IgG у сироватці та sIgA у слині. Пригнічення імунної системи у осіб ІІ і ІІІ груп поєднувалося зі зниженою активністю ферментів АОС: у ІІ групі вірогідно нижчою реєструвалася активність СОД, у ІІІ – нижчою – СОД і ЦП та підвищеною – активність каталази. На цьому фоні у ІІ і ІІІ групах визначалося зростання вмісту продуктів ліпо­пер­оксидації. У осіб ІІІ групи реєструвалися також порушення ліпід­ного обміну (підвищувався вміст загальних ліпідів, β- і пре-β-ЛП, холестерину) та розлади мікроциркуляторного і коагуляційного гемостазу, які, як відомо, поглиблюють імунодепресію і призводять до виснаження резервів АОС. Виявлені у ІІІ групі порушення біохімічних, імунних та гемокоагуля­ційних процесів за даними літератури є факторами ризику критичних станів у разі виникнення та розвитку гострого інфекційного захворювання (Т.М.Зубик, 1995). Слід зазначити також, що аналогічні ІІ групі обстежених зміни показників АОС та імунітету реєструвалися у носіїв C.d.

Отримані дані свідчать, що порушення АОС та системи імунітету тісно по­в’язані між собою і є важливими факторами розвитку підвищеної сприйнят­ли­вості до інфекцій дихальних шляхів, що потребує пошуку нешкідливих засобів, зокрема лікарських препаратів комплексної патогенетичної дії, які б сприяли підвищенню власних захисних сил організму.

Експериментальне обгрунтування, оцінка клінічної ефективності водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової у носіїв коринебактерій дифтерії та осіб з хронічною патологією верхніх дихальних шляхів

Наведені вище дані про патогенетичну роль порушень АОС та імунітету у формуванні підвищеної сприйнятливості до інфекцій дихальних шляхів потребують розробки адекватних засобів фармакопрофілактики та фармакокорекції. Необхідною вимогою до засобів такого призначення є нешкідливість при тривалому застосуванні. Тому у проведеному дослідженні ми зупинилися на розробці лікарського препарату на основі рослинної сировини, зокрема, ехінацеї пурпурової.

Експериментальне обгрунтування застосування ехінацеї пурпурової провели на моделях станів, у патогенезі яких важлива роль належить порушен­ням АОС та активації ПОЛ: променевого ушкодження, хронічної антиокси­дантної недостатності та гострого запалення.

У дослідах in vitro встановлено, що екстракти, виготовлені на 40%  спирті, активніше, ніж виготовлені на 70%, інгібірують ПОЛ у широкому діапазоні доз. Порівняння дії екстрактів, виготовлених із надземної частини і кореня з кореневищем ехінацеї пурпурової, щодо впливу на показники ПОЛ і АОС довели їхню ідентичність, що обумовлене подібністю фітохімічного складу різних частин рослини. Тому надалі нами використовується термін “екстракт ехінацеї пурпурової”.

Досліди з опроміненням виконані на 80 щурах-самцях: І групу склали 10 інтактних, показники яких були прийняті за норму, ІІ – 10 щурів, то­таль­но опромінених дозою 5 Гр, ІІІ – щури, які до опромінення протягом 3-х тижнів отримували з кормом екс­тракт ехінацеї пурпу­рової із розрахунку 0,2; 2,0 і 5,0 мг/кг маси за добу (по 20 щурів у кожній підгрупі) і були опромінені аналогічно ІІ групі. Тварин декапітували через 7 діб після опромінення одночасно у всіх трьох групах. Проведе­ні дослідження показали, що опромінення індукувало вільнорадикальні процеси, про що свідчило зростання вмісту первинних, вторинних і кінцевих продуктів ліпопероксидації у плазмі та тканинах опромінених щурів. Радіоіндуковане ПОЛ призвело до активного ви­трачання низькомолекулярних АО, перш за все ТФ у тканинах печінки і селе­зінки, що обумовило зниження показників загальної АОА (табл. 3). Введення екстракту ехінацеї пурпурової дозою 2,0 мг/кг, яке передувало опроміненню, нормалізувало більшість показників ПОЛ у тканинах печінки та селезінки. Стабілізуючий вплив екстракту на біомембрани під­тверджувався зростанням резистентності мембран еритроцитів до перекисного та кислотного гемолізу. Так, у тварин ІІІ групи відсоток гемолізованих еритро­цитів зменшився порівняно з показниками ІІ групи на 49%, а кількість резис­тент­них еритроцитів у популяції зросла в 1,8 рази. При введенні екстракту фа­гоцитарна активність лейкоцитів периферичної крові оп­ро­мінених щурів збері­галася на рівні інтактної групи. Зменшення інтенсивності ПОЛ у крові та тка­нинах тварин ІІІ серії супроводжувалося зростанням загаль­-ної АОА тканин печінки та селезінки. Зазначені позитивні зміни реєструвалися на фоні мобілі­зації резервів редокс-системи ТФ. В умовах змен­шен­ня вмісту низь­комолекулярних АО зростання загальної АОА тканин може поясню­ватися індукцією синтезу ферментів АОС під впли­вом мікроелементів (перш за все селену та цинку), які містяться у різних частинах рослини.

У зв’язку з тим, що екстракт ехінацеї пурпурової виготовлений на ета­нолі, а в літературі є дані щодо радіопротекторної дії самого етанолу, ми також проаналізували зміни показників ПОЛ та АОС у крові та тканинах 10 щурів, які до опро­­мінення замість екстракту отримали 40% етанол у відповідній екстракту ехінацеї дозі. Встановлено, що введення етанолу зменшило вміст первинних, але підвищило – вторинних і кінцевих продуктів ПОЛ у крові та тканинах опромінених щурів. На відміну від етанолу, при введенні екстракту зменшувався вміст кінцевих продуктів ліпопероксидації у тканинах досліджених органів. Крім того, введення етанолу сприяло посиленій витраті резервів редокс-сис­теми ТФ та інших низькомолекулярних АО у тканинах печінки і селезінки.

Для вивчення дії екстракту ехінацеї пурпурової в умовах аліментарної недостатності біоантиоксидантів використовували модель хронічної антиоксидант­ної недостатності. Експерименти проведені на 91 статевозрілому кролику: І групу склали 9 інтактних тварин, ІІ – 46 кроликів, яких утримували на напівнатуральному безантиоксидантному раціоні і виводили з досліду на 25, 50 і 100 добу, ІІІ – 36 тварин, які на фоні безантиоксидантного раціону протягом 100 діб отримували з кормом щоденно екстракт ехінацеї пурпурової у дозах 0,05; 0,2 і 2,0 мг/кг маси (по 12 кроликів у кожній підгрупі).

Таблиця 3

Вплив водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової на показники ПОЛ, загальної АОА, та вміст жиророзчинних вітамінів у тканинах опромінених щурів

Примітки. Матеріал: 1 – плазма, 2 – печінка, 3 – селезінка.

* – різниця вірогідна порівняно з групою інтактних;

** – різниця вірогідна порівняно з групою опромінених.

Тварин ІІІ групи піддали евтаназії на 100 добу досліду. Проведені дослідження показали, що аліментарний дефіцит АО призводить до порушень ліпідного обміну, активації ПОЛ і зниження активності ферментативної і неферментативної ланок АОС у крові та тканинах піддослідних тварин. Введення екстракту ехінацеї пурпурової у дозі 0,2 мг/кг маси на добу протягом усього строку досліду запобігло надмірній активації ПОЛ та сприяло збереженню активності ферментів АОС на рівні інтактних тварин.

Протизапальну та регенераторну активність водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової оцінювали при зовнішньому використанні. Протизапальну дію визначали на моделях термічного запалення (18 білих мишей) та ультрафіолетової еритеми (18 морських свинок), регенераторну – на моделі альтеративного запалення (18 щурів). У кожному досліді тварини були поділені на 2 групи: перша, яка не отримувала препарат, друга – отримувала. Екстракт розводили фізіологічним розчином (1:10) і наносили методом аплікацій. Показано, що аплікації сприяли швидкій регресії симптомів запалення і прискорювали загоєння шкірних ран, що підтверджує наявність у препарату протизапаль­них і регенераторних властивостей.

Отже, наведені дані свідчать, що екстракт ехінацеї пурпурової спроможний гальмувати вільнорадикальні процеси незалежно від чинника, який викли­кав посилення ПОЛ. Використання екстракту зумовлює позитивний коригуючий вплив щодо основних показників АОС.

Отримані дані стали підставою для застосування водно-спир­тового екст­рак­ту ехінацеї пурпурової у клініці.

Оцінка клінічної ефективності водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової проведена у носіїв C.d. та осіб з хронічною патологією верхніх дихальних шляхів, які мали низький рівень резистентності.

Ефективність лікування оцінювали за клінічними, біохімічними та імунологічними показниками.

Носіям C.d. (10 осіб), у яких носійство збудника реєструвалося на фоні хро­нічного тонзиліту, поряд із загальновизнаною антибактеріальною терапією, призначали водно-спиртовий екстракт ехінацеї пурпурової по 30 крапель 3 рази за день протягом 3 тижнів, а також у вигляді полоскань екстрактом, розведеним 1:10 фізіо­логічним розчином 3–4 рази за добу. Контрольну групу склали 10 но­сіїв C.d. із супутнім хронічним тонзилітом, які отримували лише антибактеріальну тера­пію. Ефективність лікування оцінювали після завершення санації та за резуль­татами клінічного спостереження за носіями протягом 6 місяців після виписки. Встановлено, що після завершення лікування в обстежених обох груп відно­ви­лась активність ферментів АОС, але у лікованих екстрактом осіб не спостеріга­ли підвищення вмісту продуктів ліпопероксидації, яке реєстувалося у контроль­ній групі. Призначення екстракту помітно впливало на показники імунітету: у носіїв C.d. вірогідно підвищився вміст В-лімфо­цитів та розеткоутворюючих нейтрофілів, зменшилися і досягли рівня норми 0-клітини, відновлюва­лася функ­ціональна активність лімфоцитарного та нейтро­фільного пулів імуно­ком­пе­тентних клітин. Зазначені зміни супроводжувалися вірогідним зростанням концентрацій IgM i IgG у сироватці та sIgA у слині, що дозволяє зробити висно­вок про імуностимулюючий вплив екстракту. У пацієн­тів контрольної групи після завершення антибіотикотерапії показники імуно­гра­ми суттєво не змінювалися: відновлювалася лише фагоцитарна активність нейтрофілів та підвищувався вміст IgG, але зберігалися ознаки пригнічення клітинного імунітету, вміст sIgA залишився зниженим (рис. 5). Зазначені позитивні зміни підтверджували результати катамнестичного спостереження протягом 6 місяців: у носіїв C.d., яких лікували з включенням екстракту ехінацеї пурпурової, не спостерігали загострень хронічного тонзиліту; у контрольній групі загострення тон­зиліту  мали місце у 5 осіб.

Ефективність екстракту ехінацеї пурпурової як засобу реабілітації осіб з низьким рівнем резистентності вивчали у групі учасників ліквідації аварії на ЧАЕС (12 чоловіків). Екстракт призначали по 30 крапель 3 рази за добу протягом 3 тижнів. Як препарат порівняння використовували тималін, який призначали учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС (18 чоловіків) у дозі 10 мг за добу внутрішньом’язово протягом 10 діб. За групами спостерігали 6–9 місяців. Показано, що після завершення лікування обстежені обох груп відмітили значне покращання загального стану: підвищилась працездатність, зменшилися прояви астенічного синдрому, зникли металевий присмак у роті, судоми. В обох групах обстежених значно поліпшилися показники місцевого та системного імунітету: нормалізувалися Т-активні і В-лімфоцити, вміст IgA, IgG (а в групі з тималіном також IgM) у сироватці, зменшився відсоток 0-клітин та підвищився – фагоцитуючих нейтрофілів, зросла концентрація sIgA. Призначення екстракту ехінацеї пурпурової позитивно впли­нуло на стан систем, які порушувалися. Так, після завершення курсу реабілітації зменшилися приріст МДА та вміст загальних ліпідів у сироватці, підвищи­лася активність СОД, зросла кількість тромбоцитів у периферичній крові та поліпшилися їхні агрегаційні властивості, зменшилися ознаки ДВЗ-крові і нормалізувалася більшість показників коагулограми. В групі осіб, які отримали тималін, активність ферментів АОС залишилася зниженою, приріст МДА, навпаки, збільшився, підвищилася кількість тромбоцитів у периферичній крові, але зберігалися ознаки синдрому ДВЗ крові. Виражений клінічний ефект після курсу реабілітації екстрактом ехі­нацеї пурпу­рової у людей, які взя­ли участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС,  утримувався протягом 4–5 мі­сяців, а після лікування тималіном – 3–4 місяці.

Особам з хроні