Библиотечный каталог авторефератов Украины

ЛУГАНСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ  МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

К Л О Ч К О В

Олександр  Євгенович

УДК  616.002.5-056.76:616.153.915-3

КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ГЕПАТИТУ НА ТЛІ ТУБЕРКУЛЬОЗУ  ЛЕГЕНІВ І ХРОНІЧНОЇ  АЛКОГОЛЬНОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ

14.01.02 - внутрішні  хвороби

Автореферат

дисертації  на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Луганськ   -   2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому державному медичному універ­­­ситеті, від­ділі екологічної генетики та іму­но­логії Українського наукового центру медичної генетики НАН і МОЗ України 

Науковий керівник: доктор медичних наук, доцент

ГУБЕРГРІЦ Наталя Борисівна

Донецький державний медичний уні­вер­ситет, про­фе­сор кафедри внут­ріш­ніх  хвороб  № 1

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

ХАРЧЕНКО Наталія  Вячеславівна

Київська медична академія післядип­лом­ної освіти ім. П.Л. Шупика, завідуюча кафедрою гастроенте­ро­ло­гії і дієтотерапії

доктор медичних наук, доцент 

ПАСІЄШВІЛІ  Людмила Михайлівна

Харківський державний медичний уні­вер­ситет, доцент кафедри факультет­сь­кої те­ра­пії

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця (Київ)

Захист дисертації відбудеться 3 березня  2000 р. о 14 го­ди­ні на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.600.01 при Луган­сь­кому державному медичному університеті МОЗ України (348045, м. Лу­ганськ, кв. 50 річчя Оборони Луганська, 1; т. 54-85-57)

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці  Лу­ган­ського державного медичного університету (348045, м. Лу­ганськ, кв. 50 річчя Оборони Луганська, 1)

Автореферат розісланий 2 лютого 2000 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук, професор _________ Коломієць В.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Ак­ту­аль­ність про­б­ле­ми. Токсичний вплив на печінку відбувається як при туберкульозі легенів, особливо його деструктивних формах, при яких хворі протягом тривалого періоду от­ри­му­ють протитуберкульозні препарати (А.Г. Хо­мен­­ко, 1996; С.Д.По­­ди­­мова, 1998), так і при хроніч­но­му ал­ко­голізмі (В.Н. Хво­рос­тин­ка і В.Г. Тес­ленко, 1998). В тепе­ріш­ній час ал­ко­го­лізм і побутове пияцтво ви­яв­­ляються у 60-80% хворих на ту­бер­ку­льоз легенів чоловічої статі; особли­во значна розпов­сюд­же­ність  алко­го­ліз­му серед хворих на хронічний деструкт­ивний туберкульоз легенів (А.Г. Хо­мен­ко, 1996; М.С.Пилип­чук, 1998, В.Г. Мяс­ни­ков, 1998).

Спеціально проведеними в Україні дослідженнями вста­­­новлено, що час­тота зустрічності патології пе­чінки се­ред хворих з деструктивними фор­мами туберкульозу ле­ге­нів складає 60-66%; при цьому переважають токсич­ний ге­па­тит, пов’язаний з тривалим прийомом  протитубер­куль­оз­них пре­па­ра­тів, і загострення хронічної патології печінки (І.О. Новожи­ло­ва, 1998). Найчастіше хро­­нічна тубер­ку­льоз­на інтоксикація та нап­ру­женість імунологічних про­це­сів призводять до неспецифічних уражень пе­чінки у виг­ляді дистрофічних змін, які посилюються внаслідок негатив­ної дії протитуберкульоз­них препаратів; у хворих виникають токсичні меди­камен­тозні гепатити або загострюються супутні захворювання пе­чін­ки (С.Д. Поди­мо­ва, 1998; І.О. Но­во­­жи­лова, 1998).

Клініка і патогенетичні особливості уражень печінки, що виникають під впливом хронічної алкогольної інток­си­ка­ції (ХАІ), вивчені достатньо пов­но (О.Я. Бабак, 1999). Проте лише одиничні дослідження торкаються поєднаної патології печінки — у хворих при наявності туберкульозу л­е­ге­нів і ХАІ, причому відмічається недостатня ефек­тив­ність існуючих спо­со­бів лікування хроніч­них уражень пе­чін­ки при поєднанні туберкульозу і ХАІ.

Використання загальноприйнятого лікування гепато­про­текторами (есенціале, ліпостабіл, сілібор), віта­мінами і десенсибілізуючими за­со­бами не забезпечує в достатньому ступені корекції клініко-біохімічних показників у хворих на патологію печінки на тлі туберкульозу легенів, в зв’яз­ку з чим у більшості обстежених печінкові проби залишаються змі­­не­ни­ми до кінця перебування в стаціонарі (О.І. Но­во­жилова, 1998). Наявність патології печінки негативно впли­ває на ефек­тивність ліку­ван­ня хворих на деструктивний туберкульоз легенів, зокрема частоту заго­єн­ня порожнин роз­паду та знебацилення; середній показник пере­бу­ван­ня в ста­ціонарі у хворих на туберкульоз легенів на тлі уражень пе­чін­ки підвищується в 2,6-2,9 рази  (О.І. Но­во­жи­ло­ва, 1998).

Зловживання алкоголем має особливе значення у розвитку хронічного панкреатиту (ХП). За останні 30 років кіль­кість хворих на запальні захворювання підшлункової залози (ПЗ) збільшилась вдвічи (А.І.Хазанов з спіавт., 1999). За даними Державного центру статистики України захворюваність панкреатитами зростає на 90-100 випадків на 100 тисяч населення на рік. Двадцятирічний анамнез ХП підвищує ризик розвитку раку ПЗ у 5 разів (J.-M.Lohr, 1998). Зловживання алкоголем є причиною 75% випадків ХП (P.G.Lankisch et el., 1999). У хво­рих на туберкульоз легенів, зловживаючих алкоголем, негативний вплив на ПЗ чинять не тільки алкоголь, але й токсична дія протитуберкульозних засобів (B.A.Liu, 1997). Проте результат впливу комбінації цих факторів відносно ПЗ не вивчений.

В зв’язку з цим актуальним і важливим для клінічної прак­тики є вив­чен­ня особливостей патогенезу хронічних гепатитів (ХГ) у хворих з ту­бер­кульозом легенів на тлі ХАІ і розробка нових способів лікування па­то­логії печін­ки. Зокрема, при розробці метода оптимізації лікування па­тології печінки у даного контингенту хворих нашу увагу привернула мож­ливість використання ербісолу — нового українського препарату, який є комплексом природних органічних сполук ембріональної тканини великої рогатої худоби (реєстраційне посвідчення № 94.136.1). Це гепатотропний препарат, який стимулює про­цеси регенерації клітин печінки та володіє імуномодулюючою дією (Н.Г. Бич­ко­ва і співавт., 1995; В.П. Шипулін і співавт., 1995). Ербісол здійснює мембраностабілізуючий та антиокси­дантний ефекти, нормалізує функціональний стан гепатоцитів, стимулює регенерацію виразок та ерозій слизової оболонки шлунково-кишкового тракту (Н.Г. Бичкова і співавт., 1995). Раніше цей препарат для лікування хворих на ХГ та тлі туберкульозу легенів та ХАІ не використовувався.

Зв'я­зок ро­бо­ти з на­у­ко­ви­ми про­гра­ма­ми, пла­на­ми, те­ма­ми. Ро­бо­та ви­ко­ну­ва­лась від­по­ві­д­но до ос­но­в­но­го пла­­ну нау­ково-дослідної роботи До­нець­кого дер­жа­в­но­го ме­ди­ч­но­го уні­вер­си­те­ту та відділу екологічної ге­не­тики та імунології Українського наукового центру медичної генетики МОЗ та НАН України і є фра­г­мен­том НДР "Роз­­роб­ка си­с­те­ми іму­но­ло­гі­ч­но­го мо­ні­то­рин­гу і іму­но­ре­а­бі­лі­та­ції ро­бі­т­ни­ків ос­но­в­них га­лу­зей ве­ли­ко­го про­ми­с­ло­во­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва і груп ри­зи­ку на­се­лен­ня про­ми­с­ло­вої зо­ни До­н­ба­су" (№ дер­ж­ре­є­с­т­ра­ції 019000242).

Ме­та ро­бо­ти: на підставі вивчення клініко-пато­ге­не­тичних особ­ли­вос­тей ХГ у хворих з поєднанням туберкульозу легенів і ХАІ, а також характеру ушкодження підшлункової залози при цій патології, розробити ра­ці­ональний спосіб її лі­ку­ван­ня із за­сто­су­ван­ням ербісолу.

Для ре­а­лі­за­ції озна­че­ної ме­ти поста­в­ле­ні на­сту­п­ні кон­к­ре­т­ні за­да­чі:

1. Вивчити клі­ні­ко-­бі­о­хі­мі­ч­ні показники у хворих з хроніч­ни­ми гепа­ти­­тами на тлі туберкульозу легенів та ХАІ.
2. Оцінити частоту, виразність і особливості ушкодження ПЗ у хворих на туберкульоз легенів, зловживаючих алкоголем.
3. Дослідити характер імунологічних розладів у обстежених хво­­­­рих на ХГ, з урахуванням характеру патології ПЗ.
4. Дослідити виразність ендогенної “метаболічної” інтоксика­ції, інтенсивність процесів перекисного окислення ліпідів, стан антиоксидантного захисту, рівні циклічних нуклеотидів у крові хворих на ХГ на тлі туберкульозу легенів та ХАІ.
5. Визначити вплив ербісолу на клініко-біохімічні та імуно­ло­гіч­­­­ні показ­­ники у хворих на ХГ на тлі туберкульозу легенів та ХАІ, в тому числі при наявності ХП.
6. Дослідити віддалені ре­­зуль­та­ти лікування ХГ ербісо­лом, зок­­рема пов­­ноту і три­валість досягнутої ре­мі­сії ХГ та ХП.

На­у­ко­ва но­ви­з­на ро­бо­ти. Встановлено особливос­ті клінічного пе­ре­­бігу ХГ у хворих на туберкульоз легенів на тлі ХАІ. Вперше проаналізовано частоту, виразність ушкод­жен­ня підшлункової залози у даного контингенту хворих. Вперше вивчені особливості клінічного перебігу ХП, що розвинувся під впливом по­єд­нання алкоголя і про­ти­тубер­ку­льоз­них засобів. Вперше досліджено зовніш­ньосек­ре­тор­ну та ендокринну функції ПЗ у цих хворих. Новим є обгрунтування лі­ку­вання ХП ербісолом. Ви­яв­ле­на роль іму­но­ло­гі­ч­них зсу­­вів та біохімічних порушень в па­то­ге­не­зі ХГ і уражень підшлункової залози у хворих на туберкульоз легенів на тлі ХАІ. Вста­но­в­ле­но взає­мо­зв’язок між клінічними, імунними, біохімічними та функціональними показ­ни­ка­ми при ХГ на тлі туберкульозу легенів та ХАІ. Патогенетично обг­рун­то­ва­на доцільність використання ербісолу при лі­ку­ванні ХГ у хворих з поєднанням туберкульозу легенів і ХАІ.

Пра­к­ти­ч­не зна­чення отри­ма­них ре­зуль­та­тів. Доведе­на ефек­тивність ербісолу відносно лікування ХП у хво­рих на туберкульоз легенів, зловживаючих алкоголем. Роз­ро­б­ле­но за­сіб лі­ку­ван­ня хронічних то­к­си­ч­них ге­па­титів у хворих з туберкульозом леге­нів на тлі ХАІ із застосуванням ербісолу. По­ка­зан­нями до при­зна­чен­ня ербі­солу при ХГ у хворих з поєднанням туберкульозу легенів і ХАІ є не­до­ста­т­ня ефе­к­ти­в­ність за­галь­но­прий­ня­тих ге­па­то­п­ро­те­к­то­рів, на­яв­ність вто­рин­но­го іму­но­де­фі­ци­т­но­го ста­ну та ен­до­ген­ної ін­то­к­си­ка­ції, уражень підшлункової залози. Для під­ви­щен­ня ефе­к­ти­в­но­с­ті лі­ку­ван­ня і про­ве­ден­ня ме­ди­ч­ної ре­а­бі­лі­та­ції ре­ко­мен­ду­є­ть­ся по­вто­р­не призначення курсу лікування ербісолом хворим на ХГ че­рез 3-4 мі­ся­ці.

Для ви­зна­чен­ня ефе­к­ти­в­но­с­ті про­ве­де­но­го лі­ку­ван­ня до­ці­ль­но досліджувати на­сту­п­ні по­ка­з­ни­ки: рівень “серед­ніх молекул” (СМ), вміст ци­р­ку­лю­ю­чих іму­н­них ком­п­ле­к­сів (ЦІК), кон­цен­т­ра­цію їх се­ре­д­ньо­мо­ле­ку­ля­р­ної фра­к­ції (11S-19S) та вміст цГМФ. При кон­цен­т­ра­ції СМ 0,9 г/л і вище, рівні  ЦІК 2,5 г/л і більше, вмі­с­ту їх се­ре­д­ньо­­мо­ле­ку­ля­р­ної фра­к­ції 43,0% і біль­ше та значенні цАМФ/цГМФ понад 3,2 з імо­ві­р­ні­с­тю (86±5)% про­гно­зу­ю­ть­ся не­до­ста­т­ній ефект від проводимого лі­ку­ван­ня ХГ, від­су­т­ність стійкої ре­мі­сії па­то­ло­гі­ч­но­го про­це­су і подальше прогресу­ван­ня гепатиту. Такі показники, особливо їх збіг, є підставою для призначення ербісолу.

Впро­ва­джен­ня ре­зуль­та­тів. Ос­но­в­ні ре­зуль­та­ти про­ве­де­­них до­слі­д­жень впро­ва­дже­ні в клі­ні­ч­ну пра­к­ти­ку те­ра­пев­ти­ч­них та га­с­т­ро­ен­те­ро­ло­­гі­­ч­­них від­ді­лень мі­сь­ких клі­ні­ч­них лі­ка­рень м. Донецька, Донецького міського та Луганського облас­ного протитуберкульозних диспансерів, ТМО мм. Ал­чев­сь­ка, Кре­мен­ної, Кра­с­но­го Лу­ча, Кра­с­но­­до­на, Ста­ха­но­ва, Ма­рі­у­по­ля, Краматорська.

Отри­ма­ні да­ні вклю­че­ні до навчаль­но­го про­це­су на ка­фе­д­рах вну­т­рі­ш­ніх хво­роб та туберкульозу До­не­ць­ко­го, Хар­ківського та Лу­ган­сь­ко­го дер­­жа­в­них ме­ди­ч­них уні­вер­си­те­тів, Укра­їн­сь­кої ме­ди­ч­ної сто­ма­то­ло­гі­ч­ної ака­­де­мії (По­л­­та­ва), Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Осо­би­с­тий вне­сок здо­бу­ва­ча. Ав­то­ром осо­би­с­то об­сте­же­но 206 хво­рих на ХГ на тлі туберкульозу легенів і 106 здо­рових. Спо­шу­ку­вач при­ймав участь в про­ве­ден­ні ком­п­ле­к­с­них до­слі­джень іму­н­но­го ста­ту­су і біо­хі­мі­ч­них по­ка­з­ни­ків, функціонального стану ПЗ у об­с­те­же­них хво­рих. Ним са­мо­стій­но бу­ло роз­ро­б­­ле­но за­сіб лі­ку­ван­ня та ме­ди­ч­ної ре­а­бі­лі­та­ції хво­рих на ХГ і ХП з поєднанням туберкульозу легенів і ХАІ з ви­ко­ри­с­тан­ням ербісолу і про­ве­де­но йо­го впро­ва­джен­ня до клі­ні­ч­ної пра­к­ти­ки. Хво­рі, ві­до­мо­с­ті про яких на­ве­де­но в ди­сер­та­ції, осо­би­с­то спо­сте­рі­га­лись ав­то­ром під час дис­пан­се­р­но­го на­гля­ду. Ав­то­ром про­ве­де­на ста­ти­с­ти­ч­на об­роб­ка ре­зуль­та­тів клі­ні­ч­них, іму­но­ло­гі­ч­них та ла­бо­ра­то­р­них по­ка­з­ни­ків.

Ап­ро­ба­ція ро­бо­ти. Ос­но­в­ні по­ло­жен­ня ди­сер­та­ції до­по­ві­да­лись і об­го­во­­ре­ні на регіональ­­­ній нау­ко­вій конференції "Екологія промислового ре­гіо­ну Донба­­­су" (До­нецьк, 1995), на Українському семінарі "Еко­ло­гія, іму­­ні­тет та здоров'я на­селення" (Київ-Луганськ, 1994), наукових сим­по­зіу­­­мах "Ак­туальні проблеми екології, клініч­ної іму­нології та ін­­­фек­­цій­ної па­то­логії" (Київ-Луганськ, 1995), між­на­ро­д­ній на­у­ко­во-­пра­к­ти­ч­ній кон­фе­ре­н­­ції “Актуальні пи­тан­ня те­о­ре­ти­ч­ної та клі­ні­ч­ної ме­ди­ци­ни на су­ча­с­но­му рі­в­ні” (По­л­та­ва, 1996), на­у­ко­вій кон­фе­ре­н­ції з про­б­лем клі­ні­ч­ної іму­но­­ло­гії та але­р­го­ло­гії (Ки­їв, 1996), Між­на­ро­д­ній кон­фе­ре­н­ції “Фізіологія та па­то­ло­гія іму­ні­те­ту, ге­мо­с­та­зу та пе­ре­ки­с­но­го оки­с­лен­ня лі­пі­дів” (По­л­та­ва, 1997), І національ­но­му конгресі України з імунології, алергології та іму­но­­реа­бі­лі­та­ції (Алушта, 1998), за­сі­дан­нях Донецького об­ла­с­но­го на­у­ко­во­­го то­ва­ри­с­т­ва те­ра­пев­тів, Донецької регіональної асоціації клінічних іму­нологів України (1996-1999).

Стру­к­ту­ра та об­сяг ди­сер­та­ції. Ди­сер­та­ція ви­кла­де­на на 180 сто­рін­ках ма­ши­но­пи­су та вклю­чає вступ, огляд лі­те­ра­ту­ри, 4 роз­ді­ли вла­с­них до­слі­джень і ви­снов­ки. Спи­сок ви­ко­ри­с­та­них дже­рел скла­дають 210 російськомовних і 99 іно­зе­м­них лі­те­ра­ту­р­них по­си­лань. Ма­те­рі­а­ли ди­сер­та­ції ілю­с­т­ро­ва­но 22 таб­ли­ця­ми, 7 ри­сун­ка­ми і 3 клі­ні­ч­ни­ми спо­сте­ре­жен­ня­ми.

Пу­б­лі­ка­ції. Ре­зуль­та­ти ди­сер­та­ції опу­б­лі­ко­ва­ні в 8 на­у­ко­вих стат­тях (в то­му чи­с­лі — 7 од­но­осі­б­них у фа­хо­вих ви­дан­нях) та 1 те­зі до­по­ві­дей на­у­ко­вих кон­фе­ре­н­цій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Ма­те­рі­а­ли та ме­то­ди до­слі­джен­ня. Під нашим наглядом знаходились 206 хворих — 160 (77,7%) чоловіків та 46 (22,3%) жінок з ХГ на тлі туберкульозу легенів віком від 30 до 65 років. Діагноз хронічного гепатиту формувався  згідно Міжнародної класифікації хвороб 10-го переогляду (МКХ 10), а також заснованій на ній  “Уніфікованій  клініко-статистичній  класифікації  хвороб органів травлення”, яка була затверджена МОЗ України 29.03.1998 р.  Внаслідок того, що етіологія ХГ у обстежених хворих була зміша­ною (токсичний вплив на печінку протитуберкульозних за­со­бів, алкоголя, в низці випадків вірусний генез ушкодження печінки), тому ми  використовували терміни “хронічний переважно токсичний (медикаментозний) гепатит” (шифр К 71.0), “хронічний переважно  алкогольний гепатит” (шифр К 70.1), “хронічний переважно вірусний гепатит” (шифр В 18).  Загострення ХГ розвинулось в усіх хворих на тлі прийому протитуберкульозних препаратів, переважно комбінації ізоніазиду, ріфампіцину та етамбутолу. При сумісному обстеженні з лікарем-наркологом цього кон­тингенту хворих у 59 (28,6%) з них було виявлено донозологіч­ні фор­ми зловживання алко­го­лем з наявностю ХАІ, у 42 (20,4%) — хро­нічний алко­го­лізм (ХА) I ст. і у 27 (13,1%) хворих — ХА II ст. Таким чином, у 128 (62,1%) обстежених хворих мала місце наявність ХАІ (основна група). Гру­па порівняння містила 78 (37,9%) хворих на ХГ, у яких не було виявлено оз­нак зловживання алкоголем. Обидві гру­пи за віком і тривалістю захворю­вання на ту­беркульоз були спів­ставимими. Обстежено також 106 здорових.

Усі хворі обстежені на наявність у крові маркерів вірусу ге­па­титу В — НВsAg та HВeAg — радіоімунним мето­дом, анти-HВс та анти-НВе — за до­помогою імунофермент­ного аналізу (ІФА), а також антитіл до ві­ру­су ге­патиту С (анті-НСV) за допомогою ІФА. Маркери вірусу В були виявлені у 23 (11,2%) обстежених, антитіла до НСV — у 15 (7,3%). У більшості хворих загострення хроничного токсичного гепатиту (ХТГ) медикаментозного генезу виникало через 2-3 місяці з початку прийому протитуберкульозних препаратів. Як ос­новний діагноз ХТГ був  виставлений у 125 (60,7%) обстеже­них; у 81 (39,3%) мало місце загострення ХГ переважно алкогольного або вірусного генезу. Серед супутньої патології у обстежених хворих виявлена наявність хронічного обструктив­ного бронхіту у 85 (41,3%), емфіземи легенів, пневмосклеро­зу — у 56 (27,2%), легеневого серця — у 48 (23,3%), кардіосклерозу та ІХС — у 75 (36,4%), хронічного некалькульозного холециститу — у 102 (49,5%), хронічного панкреатиту — у 140 (68,0%), виразкової хвороби шлунку або дванадцятипалої кишки — у 18 (8,7%), хронічного гастродуоденіту — у 36 (17,5%), цукрового діабе­ту — у 17 (8,3%), хронічного пієлонефріту — у 25 (12,1%) хворих.

Хворі із поєднанням туберкульозу легенів і ХАІ були по­ділені на дві рандомізовані за віком і клінічним перебігом ХГ групи. Паці­єнти пер­шої групи (72) в комп­лексі лікування отри­му­вали ербісол по 2 мл внутрішньом’язово протягом 25-30 діб; решта 56 пацієнтів — тільки загальноприйняту терапію ХГ (есенціале, карсил, гепабене, токоферола ацетат та інші гепатопротектори). При встановленні діагнозу ХП хворим призначали традиційне лікування панкреатиту (спаз­мо­літики, ферментні, антисекреторні засоби, інгібітори протеаз, тощо). Диспансерний нагляд за об­стеженими па­ці­єнтами прово­див­­ся про­тягом року, а при необ­хіднос­ті — триваліше.

Поряд з загальноклінічним обстеженням та дослідженням функціональ­них проб печінки (білірубін та його фракції, ак­тив­ність АлАТ, АсАТ, ГГТП та ЛФ, ти­мо­­ло­ва проба, рівень холестерину, ββ-ліпо­про­те­ї­дів, загального білку, білкових фрак­­цій), хворим проводився  комп­лекс ін­стру­мен­­­тального та біохімічного обсте­­жен­­ня для уточ­нення харак­теру та вираз­ності патологічного процесу в печінці та підшлунковій залозі (УЗД органів черевної порожнини, активність амілази крові та сечі, ЛДГ та її ізоферментного спектру та ін.). Крім того, для характеристики рівня ендогенної інтоксикації досліджували концентрацію СМ у си­ро­­ватці крові. Активність перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) оці­нювали по вмісту в крові малонового діальдегіду (МДА) і дієнових кон’ю­гатів (ДК) та показнику перекисного ге­мо­лізу ерит­ро­ци­тів (ПГЕ). Визначали активність ферментів системи АОЗ — супероксиддисмутази (СОД) у крові та каталази в еритроцитах (КТЕ) спектрофотометрично. Концентрацію цик­ліч­них нуклеотидів (ЦН) — цАМФ та цГМФ вив­­­чали радіоімунним методом з використанням стандартних комерційних наборів виробництва Інституту ізотопів Угорської Академії Наук.

Комплекс обстеження хворих відносно патології ПЗ був побудований на клінічних, лабораторних та інструментальних методах. Вивчались зовнішньо- та внутрішньосекре­торна функції ПЗ. Екзокринна функція оці­нювалась пря­мим (зондовим) і побічними (беззон­дови­ми) методами. Для стимуляції гідрокінетичної та екболіч­ної активності ПЗ застосовували еуфіліно-кальцієвий тест. Враховували об’єм одержаного дуоденального вміс­ту до і після стимуляції, визначали базальні та стимульовані дебіти бікарбонатів методом оберненого титрування, амілази - методом Каравєя, ліпази за Тітцем, трипсину за Гроссом. В крові вивчали рів­ні амілази, ліпази та іму­нореактивного трипсину (ІРТ) (на­бо­ри фірми CIS, Франція). Вив­чали та­кож вміст амілази у се­чі. Одер­жані результати дослід­жен­ня рівнів амілази кро­ві, сечі до і після хар­чового навантаження викорис­то­ву­ва­ли для обчислення  трьох дебітів уроамілази (ба­зальний — D1, через 30 хв. після пробного сніданку — D2, через 60 хв. — D3). Вира­хо­вували також коефіцієнти індукції ендогенно­го панкреозиміну: К1 — через 30 хв. та К2 — через 60 хв. після харчового навантаження. Ендокринна функція ПЗ оціню­ва­лась за рівнями глюкози та імуно­ре­ак­тивного інсуліну (на­бори виробництва Білорусі) у крові. При  вивченні функціонального ста­ну ПЗ були використані біохімічний аналізатор ’’Kone-Progress-Plus’’ (Фін­­лян­дія), лічильник ’’Гам­ма-12’’. Сонографію ПЗ проводили апа­ратом ALOKA-SSD-630. Для верифікації діагнозу в ряді випадків зроблено ком­п’ю­­тер­ну томографію органів черевної порожнини, заочеревинного просто­ру.

Обсяг іму­нологічного обстеження включав визначення кількісних показ­ників Т (CD-3+), В (CD-22+) лім­фо­ци­тів, субпопуляцій Тh (CD4+), Тs (CD-8+) в цитоток­сич­­ному тесті із застосуванням моноклональ­них анти­тіл. Функціо­нальну активність Т-лімфоцитів вивчали за допомогою реакції бластної трансформації лімфоцитів (РБТЛ) — спонтанної та з фітогемаглютиніном (ФГА). Сенсибілізацію іму­ноцитів перифе­ричної крові вив­ча­ли в реакції гальмування міграції лейкоцитів (РГМЛ) з анти­ге­нами тимусу (ТА), стінки жов­ч­но­го міхура (АЖМ), під­шлун­кової залози (АПЗ), тканини ле­генів (ЛА) та ліпопротеїдом печінки людини (ЛПЛ). Для оцінки фагоцитар­ної активності мо­но­ци­тів (ФАМ) зас­тосову­вався чашечковий засіб. Крім того у частини хворих (185 осіб) здійснювалась постановка тесту гальмування міграції макрофагів (ГММ) дерми на моделі шкірного вікна по Rebuck. Дослід­жували вміст ЦІК у сироватці крові та їх молекулярний склад шляхом диференційованої пре­ци­пі­тації в 2%, 3,5% і 6% розчинах полі­етилен­гліколю. Визначення кон­центрації сироваткових імуно­гло­бу­лінів (Ig) класів А, М, G, проводилось методом радіальної імунодифузії в агарозному гелі. Мате­ма­тич­на об­­роб­ка от­ри­маних цифрових даних проводилась на комп’ютері Penti­um 233 MMX.

Результати власних досліджень. Загострення ХГ у біль­шості обстеже­них (125 — 60,7%) мало поступовий розви­ток: на тлі вживання протитуберкульозних препаратів виника­ли слабкість, нездужання, зниження апетиту, потім — тяжкість в правому під­ре­бер’ї, епігастрії, нудота. Жовтяниця була виявлена у 62 (30,1%), суб­ік­те­рич­ність склер та шкіри — у 78 (37,9%). У всіх обстежених відмічались ге­па­томегалія різного ступеня виразності, у 42 (20,4%) — також спленомега­лія (переважно при наявності НВsAg у крові). При огляді малі пе­чін­ко­ві ознаки (паль­мар­на еритема, матовість нігть­ових лож, телеан­гі­оектазії та інш.) виявлені у 192 (93,2%) паці­ентів, екскоріації - у 52 (25,2%). При наявності ХАІ були більш виразними сту­пінь гепатомегалії, розширення дрібних судин на шкірі обличчя та пе­ред­ній черевній стінці, частота зустрічності малих печінкових оз­­нак, а також ін­тен­сив­но­го свербіжу шкіри, як прояву холестазу.

Патологія ПЗ виявлена у 97 (75,8%) хворих основної гру­пи і у 43 (55,1%) осіб групи порівняння. Особливостями клініки ХП в основній групі були незначна інтен­сивність больового синдрому, виразність проявів і швидке прогресування функціональної недостатності ПЗ, латентний перебіг ХП (частіше виявлення змін лабораторних та інструмен­таль­них показників порівняно з частотою клінічних проявів захворювання ПЗ). У хворих, зловживавших алкоголем, винайдено вірогідне підви­щен­ня рівнів ІРТ у крові, D2, D3, K2. Причому, у них реєструвались пато­логічні співвідношення D3>D2 i K2>K1, що побічно свідчить про утруднений відток панкреатичного секрету. У хворих групи порівняння визначено суттєве підвищення D2 та К1 із збереженням нормальних співвід­но­шень між дебітами уроамілази та коефіцієнтами індукції панк­реозиміну.

За результатами зондового дослідження виявилось, що у хворих основної групи були суттєво знижені продукція бікарбонатів, трипсину і ліпази, а також об’єм секреції ПЗ. У них лише в 17,6% випадків визначався нормальний тип секреції ПЗ. В 32,4% випадків мав місце гіпо­сек­ре­тор­ний тип, в 30,9% - нижній обтураційний і в 19,1% - верхній обтурацій­ний тип секреції ПЗ. У хворих групи порівняння зондове дос­лід­ження виявило зменшення об’єму секреції ПЗ, дебітів ліпази та трипсину. У цих хворих нормальний тип секреції зустрічався частіше - в 30,6% випадків. У 55,6% випадків мав місце верхній обтураційний тип, у 8,3% - нижній обтураційний тип і в 5,5% випадків - гіпосекреторний тип сек­реції ПЗ. Результати вивчення зов­ніш­ньо­­секретор­ної функції ПЗ свід­чать про те, що її порушення значно час­ті­ше зустрічались при зловживанні алкоголем. У цих же хворих функція ПЗ була знижена більш суттєво. Крім того, у третини хворих мало міс­це порушення відтоку її секрету, підтверджене як зон­довим, так і беззондовими методами. У хворих групи порівняння частіше мало місце пер­винне ураження ацинарних клітин. Це пояснюється тим, що при злов­живанні алкоголем формувались білкові преципітати у протоках, а протитуберкульозна терапія додатково токсично впливала безпосередньо на паренхиму ПЗ. У хворих групи порівняння мав місце тільки останній вплив на ПЗ. У пацієнтів основної групи зниження ендокринної функції ви­яв­лялось значно частіше (25,0%), ніж у хворих групи  порівняння (3,8%).

При УЗД черевної порожнини у всіх обстежених хворих відмічена наяв­ність гепатомегалії, у 186 (90,3%) — нерівномір­ність ехощільності пе­чін­ки, у 35 (17%) — розширення внут­рішньопечінкових жовчних шляхів. Потов­ще­н­­ня стінки жовчного міхура було виявлено у 165 (80,1%) обстежених, на­явність у його отворі мікролітів або “замазки” - у 128 (62,1%). При УЗД ПЗ для хворих основної групи характерні були збільшення розмірів ПЗ (19 хворих), наявність кальцинатів та кальцифікатів в її тканині (61 хворий), нечіткість, нерівність контурів ПЗ, неоднорідність структури за рахунок ділянок фіброзу (12 осіб), розширення вірсунгової протоки (28 хворих),  кисти ПЗ (20 осіб). У хворих гру­пи порівняння зміни у ПЗ виявлялися рідше: так, збіль­шення ПЗ встановлено у 8 осіб, кальцифікати — у 3, розшир­ення протоки — у 2, нечіткість, нерівність контурів, ділянки фіброзу — у 15 хворих, а кисти взагалі не виявлялись. Ана­логічні результати отримані при комп’ютерній томографії органів черевної порожнини. Вираз­ність клінічних проявів ХП, змін лабораторних та інструмен­тальних показників у хворих основної групи залежали від стадії ХАІ та тривалості зловживання алкоголем.

При біохімічному обстежені встановлено, що у хворих з наявністю ХАІ більш значним було підвищення зв’я­за­ної фракції білірубіну, показника тімолової проби, активності АсАТ, ЛФ та ГГТП, коефіцієнту де Рітіса, рів­ня холестерину,