Библиотечный каталог авторефератов Украины

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

АНТОНЮК Сергій Андрійович

УДК 351.77:353:614.2(477)

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ

ПРИВАТНОГО СЕКТОРА В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

25. 00. 02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Захист відбудеться 27 червня 2006 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії дер­жавного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 26 травня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                 В.К. Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС) реальним стає запровадження нашою державою стандартів діючої демократії й цивілізованого, соціально орієнтованого господарства. В таких умовах українські системи охорони здоров’я і освіти орієнтується на досягнення сучасного світового рівня, оновлення змісту, форм і методів діяльності, організаційних засад побудови і функціонування, зміцнення здоров’я українського народу, примноження інтелектуального потенціалу України, збільшення внеску в розвиток економіки, науки, освіти, культури країни й добробуту народу.

Незважаючи на складні еконо­мічні й соціальні умови, в яких Україна перебувала довгий час, триває формування організаційних і правових засад ринкової економіки одночасно з реформуванням відносин у сфері державного управління. Посилення уваги до проблем державного регулювання приватного сектора охорони здоров’я зумовлене складністю реалізації держав­ної політики України в галузі охорони здоров’я .

Системний аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, аналітичних звітів “Україна. Людський розвиток” (1996-2004), матеріалів Державної національної програми “Освіта. Україна XXI сторіччя”, Міжгалузевої комплексної програми “Здоров’я нації” на 2002-2011 роки, “Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті”, статистично-аналітичних довідників, інформаційно-аналітичних матеріалів Кабінету Міністрів України, присвячених пріоритетним сферам досліджень у галузі науки “Державне управління”, з одного боку, показав, що стратегічними напрямами діяльності охорони здоров’я нашої держави мають стати: вироблення та реалізація державної політики щодо розвитку галузі, дотримання медичних стандартів, формування єдиного медичного простору країни з метою вирівнювання медичного потенціалу регіонів, а з другого – дав підстави зробити висновок, що рівень державного регулювання приватного сектора охорони здоров’я України не відповідає новим умовам й потребує формування якісно нової системи управління згідно з вимогами сучасного менеджменту. При цьому особливо гостро відчувається брак молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів з надання якісних медичних послуг у приватних лікувально-профілактичних закладах. В Україні поки що не розроблено необхідні механізми, технології та процедури, що давали б змогу повною мірою реалізувати завдання, визначені державною політикою в галузі охорони здоров’я. Однією з причин цього є і відсутність необхідних теоретико-методологічних напрацювань щодо державного регулювання приватного сектора охорони здоров’я, технологій оцінювання якості в системі підготовки і післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів та бакалаврів медицини й ефективності державного управління ними. Для вирішення зазначених вище завдань нагальною є необхідність концептуального обґрунтування механізмів державного регулювання приватного сектора в охороні здоров’я України на регіональному рівні в умовах реформування галузі та науково-організаційне забезпечення використання здобутих результатів у практиці державного управління підготовкою та перепідготовкою молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів та бакалаврів медицини.

Аналіз наукових досліджень свідчить про наявність значної кількості праць вітчизняних і зарубіжних авторів, що стосуються проблем державного управління взагалі та державної політики в галузі охорони здоров’я зокрема.

Так, сутність, методологічні засади, історію розвитку та особливості впровадження нової парадигми державного управління в різних галузях народного господарства розкрито в роботах В.Д.Бакуменка, З.С.Гладуна, В.М.Князєва, М.Х.Корецького, В.С.Куйбіди, В.І.Лугового, В.К.Майбороди, С.В.Майбороди, Н.Р.Нижник, В.М. Рижих, Г.П.Ситника, Ю.П.Сурміна, В.В.Токовенко, В.П. Троня, О.І.Черниш, Т.І.Чернишенко, Ю.П. Шарова та ін.

Однак поки що відсутні наукові праці та узагальнені теоретичні дослідження, присвячені аналізу державної політики і механізмів її впро­вадження та державному регулюванню приватного сектора охорони здоров’я України на регіональному рівні.

Нагальна потреба в комплексному дослідженні державного регулю­вання розвитку приватного сектора в охороні здоров’я України, що певною мірою дасть можливість осмислити й узагальнити коло питань, які поки що випадають з поля зору фахівців медичної галузі, й зумовила вибір теми дослідження, визначили його мету, завдання та гіпотезу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта­ційне дослідження виконано в межах комплексного наукового плану Націо­нальної академії державного управління при Президентові України за темою “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0201 U004833) відповідно до програм наукових робіт Міністерства охорони здоров’я України та програми наукових досліджень Хмельницького універ­ситету управління та права, в якій автор був співвиконавцем.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування механізмів державного регулювання приватного сектора в охороні здоров’я України на регіональному рівні в умовах реформування галузі та організаційно-правове забезпечення шляхів використання здобутих результатів у практиці державного управління підготовкою середнього медичного персоналу.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

• здійснити системний аналіз наукової літератури, законодавчої та нормативної бази, що стосуються досліджуваної проблеми, вітчизняного і зарубіжного досвіду управління приватним сектором системи охорони здоров’я;
• визначити програмно-цільову структуру, механізми, етапність дослідження та розкрити принципи державного регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров’я України на регіональному рівні;
• уточнити на основі систематизації та узагальнення науково-прак­тичних підходів понятійно-категорійний апарат, зокрема конкретизувати дефініції понять “медична допомога”, “медична (стоматологічна, фарма­цевтична) послуга”, “державне управління якістю освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів” та “державне регулювання розвитку при­ватного сектора охорони здоров’я на регіональному рівні” як категорій державного управління охороною здоров’я в Україні;
• сформулювати теоретико-практичні засади моніторингу якості освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів як засобу державного управління охороною здоров’я України;
• виявити суттєві протиріччя, властиві розвитку приватного сектора охорони здоров’я України;
• обґрунтувати концептуальне розуміння та реалізацію методів державного регулювання якості приватного сектора охорони здоров’я як складної, багатоаспектної, динамічної системи та необхідність створення техно­логічної бази щодо її інформаційного забезпечення з метою ефектив­ного управління охороною здоров’я України.

Об’єкт дослідження – державна політика України в галузі охорони здоров’я.

Предмет дослідження – механізми державного регулювання при­ват­ного сектора в охороні здоров’я України на регіональному рівні як основа реалізації сучасної державної політики України в галузі охорони здоров’я.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що запровадження механізмів державного регулювання приватного сектора в охороні здоров’я на регіональному рівні на основі державних стандартів з надання медичних послуг і використовуваних у системі підготовки й післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів та бакалаврів медицини, а також системи їх моніторингу, сприятиме реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я, підвищенню ефективності державного управління галуззю та конкурентоспроможності національної системи охорони здоров’я.

Методи дослідження. Для реалізації мети дослідження та поставлених завдань використовувався комплекс сучасних загальнонаукових методів дослідження і підходів, а саме:

• теоретичного аналізу для вивчення вітчизняних і зарубіжних літературних джерел, законодавчої та нормативної бази з питань державного регулювання охорони здоров’я, якості медичних послуг, управління середньою медичною освітою і використання механізмів та інструментів контролю їх якості й оцінювання;
• історико-логічного аналізу, що дав можливість вивчити генезис та тенденції розвитку наукових досліджень з управління підготовкою й після­дипломною освітою медичних і фармацевтичних спеціалістів та бакалаврів медицини;
• системний підхід, який застосувався в процесі комплексного аналізу реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я та оцінки стану національної освіти у вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації;
• структурно-функціональний підхід, що дав змогу визначити механізм державного управління якістю в системі підготовки і після­дипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів та бакалаврів медицини з погляду його організаційної будови, функціональної реалізації та динаміки змін;
• компаративістський метод, який дав можливість порівняти й проаналізувати різні підходи до визначення державного управління якістю середньої медичної освіти, стоматологічних послуг, моніторингу якості освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів, побудови механізмів управління якістю їх підготовки на регіональному рівні функціонування приватного сектора системи охорони здоров’я України;
• інформаційно-аналітичні методи дослідження, які використо­вувались для оцінювання досягнутого стану приватного сектора охорони здоров’я та ефективності державного управління якістю в системі підготовки і післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів та бакалаврів медицини й ефективності державного управління охороною здоров’я щодо забезпечення якості медичних послуг і доступності медичної допомоги як пріоритетного напряму державної політики України у галузі охорони здоров’я;
• соціологічні методи (анкетування, опитування, бесіди, інтерв’ю­вання) з метою вивчення громадської думки щодо результативності реформ у галузі охорони здоров’я та якості підготовки молодших медичних і фарма­цевтичних спеціалістів.

Методологічною основою дисертаційної роботи є системний підхід, який використовувався для вирішення завдань дослідження.

Комплексний аналіз інформації з досліджуваної теми та її систематизація дали змогу конкретизувати напрями й методику проведення дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що автором отримані науково обгрунтовані результати, які розкривають сутність державного регулювання приватного сектора охорони здоров’я України на регіональному рівні та його важливу роль у реалізації пріоритетних напрямів державної політики в галузі охорони здоров’я. Дисертаційна робота є першим науковим дослідженням з проблеми державного регулювання приватного сектора охорони здоров’я України.

Державне регулювання приватного сектора охорони здоров’я розглядається як одна із підсистем наукової галузі “державне управління” взагалі та як невід’ємна складова державного управління охороною здоров’я, зокрема з позицій системного підходу. У дисертації здійснено концептуальне обґрунтування державного регулювання приватного сектора охорони здо­ров’я; досліджено генезис та тенденції розвитку системи підготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів, системно подані прин­ципи і функції державного управління якістю підготовки і післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів. У результаті наукових досліджень у дисертації

вперше:

• здійснено цілісний науковий аналіз державної політики України щодо регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров’я;
• конкретизовано дефініції категорійно-понятійного апарату регулю­вання розвитку приватного сектора охорони здоров’я та введено у науковий обіг удосконалені поняття “медична допомога”, “медична (стоматологічна, фармацевтична) послуга”, “державне управління якістю освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів” та “державне регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров’я на регіональному рівні”;
• введено у науковий апарат велику кількість нових документів, фактів і теоретичних ідей.

удосконалено:

• зміст системи підготовки і післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів і її особливості в контексті суспільних потреб в умовах перебудови галузі охорони здоров’я в Україні;
• систему якості підготовки фахівців для охорони здоров’я на регіональному рівні;

набули подальшого розвитку:

• використання результатів моніторингових досліджень у практиці роботи регіональних органів державного управління;
• вироблення й коригування державної політики України в галузі охорони здоров’я.

Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення дослідження, висновки й рекомендації за змістом, діапазоном і фактографією сприятимуть удосконаленню державної політики в галузі охорони здоров’я України.

Наукові висновки й рекомендації щодо державного регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров’я України на регіональному рівні можуть бути використані:

• у практичній діяльності органів державного управління охороною здоров’я;
• в подальших наукових дослідженнях з теорії та історії державного управління, а також у процесі розробки механізмів державного регулювання різних складових системи охорони здоров’я України.

Результати дослідження щодо розробки та вдосконалення механізмів державного регулювання приватного сектора охорони здоров’я на регіо­нальному рівні використані:

• відділом науки і освіти Департаменту кадрової політики освіти і науки Міністерства охорони здоров’я України при формуванні плану підготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів на 2005-2006 рр. (довідка від 3 березня 2006 р. № 8.01-35/500);
• постійними комісіями Хмельницької обласної ради при підготовці та прийняті Програми соціально-економічного та культурного розвитку Хмельницької області (довідка від 6 березня 2006 р. № 300-1/01-15);
• Хмельницьким міським управлінням охорони здоров’я при розробці інфор­маційно-програмного забезпечення (довідка від 22 лютого 2006 р. № 214);
• кафедрою державного управління та місцевого самоврядування Хмельницького університету управління та права в процесі підготовки фахівців за спеціальністю “менеджмент організацій” (довідка від 1 березня 2006 р. № 248/87-04-20/06);
• Хмельницьким базовим медичним училищем у навчальному процесі (довідка від 1 березня 2006 р. № 23).

Дисертаційна робота створює передумови для подальших досліджень проблематики, змісту, форм та ефективності державного управління охоро­ною здоров’я.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Результати одержані безпосередньо дисертантом і відобра­жені в опублікованих ним працях. У дисертації не використовувалися ідеї та розробки, що належать співавторам.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації дисертації оприлюднені на науково-практичній конференції за міжнародною участю “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення”, присвяченій 10-річчю Національної академії державного управління при Президентові України (Київ, 2005), на нараді директорів вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів і деканів медсестринських факультетів медичних університетів та академій з питань реалізації положень Болонської декларації (Житомир, 2004).

Матеріали і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри управління охороною суспільного здоров’я Національної академії держав­ного управління при Президентові України.

Результати апробації були схвалені, а тексти наукових доповідей, оприлюднені на конференції та нарадах і рекомендовані до опублікування.

Публікації. Матеріали дисертації відображено у шести друкованих працях, з них чотири надруковані у фахових виданнях.

Структура роботи: Дисертація складається із вступу, трьох розділів, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 185 сторінок, обсяг основного тексту – 160 сторінок. Список використаних джерел включає 215 найменувань

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами й темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення, отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації, охарактеризовано особистий внесок здобувача стосовно робіт, надрукованих у співавторстві, подано перелік публікацій за темою дисертації та розкрито її структуру.

У першому розділі – “Приватний сектор – важлива складова системи охорони здоров’я (огляд літературних джерел за темою дослідження)” – на системній основі з використанням методів причинно-наслідкового аналізу досліджено науково-практичні праці вітчизняних дослідників і нормативно-правові акти України з розвитку приватного сектора охорони здоров’я.

У розділі показано, що в умовах розбудови української державності важливим чинником успішного функціонування вітчизняного підприєм­ництва, що визначає його економічний і соціальний вибір, є орієнтація на ринок. Ринкова економіка при всій різноманітності моделей, відомих світовій практиці, характеризується тим, що являє собою соціально орієнтований господарський механізм, доповнений державним регулюванням. Велику роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграють фінанси, які є невід’ємною складовою ринкових відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики. Першочергове значення в сучасних умовах матиме вирішення питання стабілізації економічної та фінансової ситуації в охороні здоров’я. Сучасний стан переходу економіки до ринкових відносин потребує усвідомлення українським суспільством цінності здоров’я населення, економічної резуль­тативності інвестицій у галузь охорони здоров’я. Адже добре відомо, що стан здоров’я громадян відображає рівень економічного розвитку країни, є інтегра­тивним показником соціальної спрямованості державної політики.

Указується, що для успішної перебудови галузі охорони здоров’я потрібно точно визначити цілі, на які спрямовані перетворення, а також ре­зультати, яких необхідно досягнути. В цих умовах головним завданням є ре­ор­ганізація системи бюджетного фінансування охорони здоров’я, яка б дала змогу: інтегрувати медицину у фінансові потоки розширеного відтворення; збалан­сувати бюджетні і позабюджетні джерела, залучення коштів з певною де­централізацією фінансів галузі на користь територіальних медичних програм; розширити права регіонів, місцевих органів влади і трудових ко­лективів щодо накопичення та використання ресурсів галузі охорони здоров’я.

Одним із принципів реформування системи охорони здоров’я є розвиток економічних відносин багатоукладної системи охорони здоров’я, тобто створення поряд із державною безоплатною системою охорони здоров’я розвинутого приватного сектора. Зазначається, що в Україні сьогодні фактично вже існують ці два сектори охорони здоров’я – державний, що фінансується з державного та місцевого бюджетів, та недержавний, який має позабюджетні джерела фінансування. Лікувально-профілактичним закла­дам, які належать до недержавного сектора, властивий різний організаційно-правовий статус і найчастіше вони мають форму товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств, індивідуальних приватних під­приємств. Крім того, недержавний сектор охорони здоров’я представляють лікарі, що приватно практикують і займаються медичною практикою як фізичні особи.

У дослідженні наголошується на тому, що приватна система охорони здоров’я являє собою сукупність об’єктів охорони здоров’я, що здійснюють приватну медичну діяльність, тобто діяльність з надання медичної допомоги суб’єктами приватної системи охорони здоров’я. Приватні медичні орга­нізації – це комерційні та некомерційні організації, майно яких перебуває в приватній та інших, крім державної, формах власності. У статутах таких організацій зазначено, що медична діяльність є для них основною.

Наявність розвинутого приватного сектора медичних послуг, як показує зарубіжний досвід, дає змогу знизити навантаження на державну систему охорони здоров’я, оскільки він обслуговує частину громадян, які спроможні самостійно сплачувати за лікування. Це зумовило подальший розвиток наукових засад управління охороною здоров’я, що висвітлені в роботах українських учених М.М.Білинської, В.Ю.Вороненка, В.М.Лехан, В.М.Лобаса, І.М.Солоненка, О.І.Черниш, М.М.Шутова та ін.

На важливості та актуальності ґрунтовного дослідження проблем державного управління охороною здоров’я України наголошується в працях сучасних науковців-медиків М.М.Білинської, Ю.В.Вороненка, В.І. Журавля, Б.П.Криштопи, В.М.Лехан, В.М.Лобаса, В.Ф.Москаленка, В.В.Паська, Л.А.Пирога, В.М.Пономаренка, Я.Ф.Радиша, І.М.Солоненка, А.Р.Уваренка, О.С.Шаптала, М.М.Шутова та ін. Наукове обґрунтування інформаційних процесів у галузі охорони здоров’я регіону та шляхи їх вдосконалення здійснила О.В.Балуєва. Проблеми та перспективи реструктуризації регіо­нальної системи охорони здоров’я досліджувалися О.М.Бердановою, механізми державного регулювання реформування системи охорони здо­ров’я великого міста – В.В.Загороднім, підходи до реформування управління охороною здоров’я на регіональному рівні – О.П.Перетякою. Теоретичне обґрунтування та розробку організаційно-економічного механізму якісних перетворень у системі управління охороною здоров’я на регіональному рівні з урахуванням загальних тенденцій функціонування й реальних можливостей фінансування цієї сфери в трансформаційних умовах провів О.В.Галацан. Концепція управління напрямами розвитку національної медсестринської освіти науково обґрунтована, розроблена та впроваджена у практичну діяльність Т.І.Чернишенко.

Аналіз основних державних документів з питань управління охороною здоров’я свідчить, що в сучасних умовах розбудови незалежної України суттєво змінюється роль держави: вона стає демократичним регулятором суспільних відносин, гарантом та захисником інтересів і прав кожного громадянина. Поряд з цим дослідження фактичного стану норма­тивно-правової бази охорони здоров’я України переконує в необхідності її подальшого вдосконалення щодо надання прав лікарським громадським асоціаціям впливати на управління галуззю, реалізовувати свої наміри й побажання з покращання системи охорони здоров’я в державі.

Результати аналізу теоретичних основ та існуючої практики дер­жавного управління охороною здоров’я в Україні й за кордоном під­твердили необхідність демократичних перетворень в галузі охорони здоров’я. Для цього визначені такі напрями подальших досліджень: розробка механізмів державного управління приватним сектором охорони здоров’я на регіо­нальному рівні та визначення технологій щодо їх реалізації; місце і роль приватних лікувально-профілактичних закладів у загальнодержавній системі охорони здоров’я на засадах єдиного медичного простору України.

У другому розділі – “Теоретичні та методичні засади дослідження державного регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров’я України на регіональному рівні” – обґрунтовано концептуальні підходи та методологію проведення дисертаційного дослідження.

Науково-теоретичне обґрунтування базових принципів оптимізації державного регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров’я України на регіональному рівні у вимірах сучасної євроінтеграційної парадигми з урахуванням історико-національних традицій і основних напрямів світового розвитку – багатогранне і складне завдання, пов’язане з розробкою спеціальної програми дослідження з використанням системного підходу. Це сприяло послідовному вирішенню цілої низки специфічних завдань, визначенню конкретного предмета й об’єкта дослідження, а також його етапності, що забезпечувало можливість отримання досить повної і достовірної інформації щодо кожного з поставлених завдань.

Дисертаційне дослідження проводилося в п’ять основних етапів (див. рисунок). Така багаторівнева структуризація його завдань забезпечувала системність, оскільки результати, отримані на кожному попередньому етапі, ставали логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення цих результатів і наукового обґрунтування досягнення мети дослідження.

На першому етапі визначалися напрям, мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, його концепція, а також здійснювався вибір можливих джерел інформації.

Метою другого етапу став системний аналіз стану державного регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров’я України взагалі та на території Хмельницької області зокрема (регіональний рівень) у вимірах сучасної євроінтеграційної парадигми та дослідження особливостей підходів МОЗ України до управління цією сферою діяльності.

На третьому етапі після уточнення формулювання понять “медична та сто­матологічна допомога”, “медична (стоматологічна, фармацевтична) послу­га”, “державне управління якістю освіти молодших медичних і фар­ма­цевтичних спеціалістів” та “державне регулювання розвитку приват­ного сектора охорони здоров’я на регіональному рівні” як категорій державного управління охороною здоров’я в Україні оцінювалась відповідність існуючих механізмів державного регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров’я задекларованим державною політикою України в галузі охорони здоров’я. Основними джерелами інформації стали офіційні документи МОЗ України та Хмельницької обласної ради (майже 50 джерел). Дослідження термінології, пов’язаної з державним регулюванням розвитку приватного сектора охорони здоров’я України, зумовлені необхідністю вироблення рішень державними органами влади стосовно існування і розвитку при­ватного сектора галузі в умовах ринкових відносин.

Структурно-логічна схема етапності дослідження

Вирішення завдань на цьому етапі дослідження супроводжувалося використанням методів функціонально-структурного аналізу та системного підходу.

Завданнями четвертого етапу стали: обґрунтування концептуального розуміння державного регулювання якості медичної допомоги приватного сектора охорони здоров’я як складної, багатоаспектної, динамічної системи, необхідність створення технологічної бази щодо її інформаційного забез­печення з метою ефективного управління охороною здоров’я України та формулювання теоретико-практичних засад моніторингу якості освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів як засобу державного управління охороною здоров’я України.

На заключному, п’ятому, етапі узагальнювалися результати теоретичного дослідження та формулювалися на їх основі рекомендації і пропозиції з удосконалення механізмів державного регулювання приватного сектора охорони здоров’я України на регіональному рівні.

У розділі встановлено, що на сьогодні система охорони здоров’я України перебуває у стані реформування, головна мета якого – забезпечення ефективного розвитку галузі, збереження генофонду нації, проведення гли­боких структурних змін у медичній галузі, запровадження європейських стан­дартів щодо забезпечення права громадян на медичну допомогу. За таких обста­вин особливого значення набуває ефективна державна політика щодо ре­гулювання приватного сектора охорони здоров’я України на регіональному рівні.

Обґрунтовується, що роль державної кадрової політики в охороні здоров’я населення України значною мірою підвищується у зв’язку з інтеграцією медичної освіти держави в єдиний європейський освітній простір на засадах Болонського процесу, зміною нормативно-правових основ медичного обслуговування, раціоналізацією використання медичних ресурсів. З огляду на це робиться висновок, що в сучасних умовах державне регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров’я на регіональному рівні, передусім, має ґрунтуватися на перспективній потребі в приватних медичних послугах як важливому джерелі додаткового фінансування медичної галузі.

З’ясовано, що стоматологічні послуги є різновидом професійних медичних послуг, орієнтованих на особливе благо – здоров’я людини. При цьому для підтримання, зміцнення та відновлення здоров’я людини стоматологи здійснюють спеціальні втручання, використовують численні інвазивні та неінвазивні способи впливу на органи і тканини щелепно-лицевої ділянки.

Наголошується на необхідності враховувати те, що через високий ступінь неоднорідності абсолютна уніфікація послуг значною мірою утруднена. Проте можна використати різні підходи до класифікації стоматологічних послуг. Так, за ступенем складності стоматологічні послуги розподіляються на прості, складні та комплексні. Проста стоматологічна послуга – неподільна послуга, що надається за формулою “пацієнт” + “спеціаліст” = “один елемент профілактики, діагностики або лікування”. Складна стоматологічна послуга – набір простих стоматологічних послуг, реалізація якого передбачає певний склад персоналу, спеціальні при­міщення, технічне оснащення тощо, які відповідають формулі “пацієнт” + “комплекс простих послуг” = “етап профілактики, діагностики або лікування”.

Комплексна стоматологічна послуга – набір складних і (або) простих стоматологічних послуг, що завершуються або проведенням профілактики, або встановленням діагнозу, або закінченням певного етапу лікування (наприклад санація порожнини рота, протезування тощо) за формулою “пацієнт” + “прості + складні послуги” = “проведення профілактики, встано­влення діагнозу або закінчення проведення певного етапу лікування”.

У розділі наголошується на тому, що сучасна стоматологія є високоспеціалізованим науковим і трудомістким соціально значущим виробництвом з чіткою медико-клінічною, біологічною, організаційно-економічною та правовою специфікою. Головною ж проблемою в приватних стоматологічних клініках вважається відсутність законодавчого забезпечення цієї сфери діяльності. З огляду на те, що, за оцінками багатьох експертів, недержавна медицина в Україні розвиватиметься швидкими темпами, норма­тивно-правове врегулювання всіх аспектів діяльності приватних стома­тологічних лікувально-профілактичних закладів є надзвичайно актуальними.

Доведено, що на сучасному етапі серед працюючого медичного персоналу надзвичайно багато осіб, які бажають працювати у приватному секторі охорони здоров’я. З окремих фахівців найбільше в цьому зацікавлені стоматологи, гінекологи, хірурги, провізори та фармацевти.

Обґрунтовується, що тривале стримування розвитку приватного сектора в галузі охорони здоров’я України може призвести до відпливу в близьке та далеке зарубіжжя великої кількості висококваліфікованих медичних кадрів.

У третьому розділі – “Система та організаційно-правові форми управління підготовкою молодших медичних спеціалістів як важлива складова регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров’я України” – визначаються шляхи удосконалення підготовки і післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів.

Медичні заклади освіти України І-ІІ рівня акредитації вже понад 15 ро­ків готують фахівців як для державного, так і для приватного сектора охорони здоров’я. Проте загальний незадовільний стан досліджуваної галузі та гальмування ринкових перетворень в ній не сприяють розкриттю потенційних можливостей нової генерації спеціалістів та їх залученню до активної участі в прискоренні темпів реформування галузі.

Утвердження демократичних перетворень у суспільстві, формування нової концепції державного управління в галузі охорони здоров’я населення України передбачають наукове обґрунтування системи управління її складовими. Серед них особливе місце належить освіті фахівців охорони здоров’я як надзвичайно складному, важливому, з великими потенційними можливостями чиннику впливу на ефективність діяльності галузі, наукомісткому процесу сучасного етапу реформування системи охорони здоров’я.

Посилення уваги до проблем державного управління підготовкою фахівців для охорони здоров’я України зумовлене складністю вирішення питань щодо якості вищої медичної освіти й необхідністю приведення національного законодавства у цій сфері у відповідність з європейськими нормами і стандартами. Ще більшої актуальності набуває досліджувана проблема у зв’язку зі вступом України до єдиного європейського освітнього простору на засадах Болонської декларації.

Обґрунтовано, що, незважаючи на певну професійну роль кожної групи медичних фахівців, вирішальне значення в підтримці реалізації реформ в охороні здоров’я мають три групи спеціалістів, а саме: керівники органів управління та лікувально-профілактичних закладів, лікарі загальної/сімейної медичної практики та молодші медичні спеціалісти зі спеціальностей “сестринська справа”, “лікувальна справа”, “стоматологія” та “фармація”. На сьогодні молодші медичні і фармацевтичні спеціалісти – найбільша за чисельністю ланка фахівців в охороні здоров’я України. Понад 486 тис. медичних сестер, фельдшерів, акушерок, лаборантів, помічників санітарних лікарів, зубних техніків та фармацевтів працюють у системі охорони здоров’я нашої держави, що становить 70,5% від усіх працівників цієї галузі.

У розділі в результаті дослідження доводиться, що елементи національної системи управління підготовкою молодших медичних спеціалістів формувалися під впливом історичних, регіональних, фахових та інших особливостей, притаманних українській державності, і продовжують динамічно розвиватися під впливом структурних і функціональних реформ в галузі охорони здоровся України.

На основі системного аналізу архівних документів встановлено, що фельдшерсько-акушерська школа в м. Шепетівка функціонувала до початку Другої світової війни. Це підтверджується тим, що в Державному архіві Хмельницької області виявлено “Книгу финансирования подведомственных медицинских учреждений за 1941 год”, де наведені кошториси Кам’янець-Подільської, Проскурівської та Шепетівської фельдшерсько-акушерських шкіл. Ще одним підтвердженням функціонування Шепетівської фельдшерсько-акушерської школи в довоєнний період є свідоцтво, видане жителю міста Славута Л.К.Захожому про те, що він 1 вересня 1933 р. вступив, а 1 липня 1937 р. закінчив Шепетівську медичну школу, отримавши квалі­фі­ка­цію фельдшера. Інших матеріалів, які б стали підставою для докладного ана­лізу процесу підготовки середнього медичного персоналу на базі Ше­петівської фельдшерсько-акушерської школи, виявити не вдалося, оскільки приміщення школи було зруйновано в роки Великої вітчизняної війни 1941-1945 рр. Новітня історія підготовки молодшого медичного персоналу для галузі охорони здоров’я в м. Шепетівка бере початок з 1 серпня 1990 р., коли за наказом Міністерства охорони здоров’я УРСР від 3 липня 1990 р. № 129 згідно з рішенням Хмельницького облвиконкому від 18 липня 1990 р. № 133 та наказом завідувача Хмельницьким обласним відділом охорони здоров’я від 24 липня 1990 р. № 258 в цьому місті було відкрито медичне училище.

З 1990 по 2003 р. Шепетівське медичне училище функціонувало як вищий заклад освіти І рівня і здійснювало підготовку молодших спеціалістів для галузі охорони здоров’я з ліцензованим обсягом 270 осіб за такими спеціальностями: 5.110102 “сестринська справа”, кваліфікація – “медична сестра”, ліцензований обсяг прийому – 90 осіб; 5.110109 “стоматологія ортопедична”, кваліфікація – “зубний технік”, ліцензований обсяг прийому – 90 осіб; 5.110106 “стоматологія”, кваліфікація – “зубний лікар”, ліцензований обсяг прийому – 90 осіб.

У дисертаційний роботі основна увага зосереджувалась на дослі­дженні особливостей процесу підготовки в училищі середнього медичного персоналу за спеціальностями “стоматологія” та “фармація”. Такий вибір спеціальностей підготовки зумовлений, принаймні, чотирма обставинами. По-перше, майбутні фахівці середньої ланки в стоматології та фармації стано­влять 56,8% від загальній чисельності студентського колективу Шепетів­ського медичного училища. По-друге, фахівцям саме цих кваліфікацій найчастіше пропонуються робочі місця не тільки в державних, а й у приватних закладах охорони здоров’я як в Україні, так і за кордоном. По-третє, наявність як навчально-виробничої бази Шепетівського медичного училища студентської стоматологічної поліклініки та спеціальної аптеки свідчить про певні особливості навчального процесу, які й забезпечують високу якість підготовки фахівців середньої ланки для стоматологічних та аптечних підрозділів лікувально-профілактичних закладів системи охорони здоров’я. І, зрештою, по-четверте, велика популярність спеціальностей “стоматологія” та “фармація” серед студентів училища пояснюється наявністю нових для вищих медичних закладів освіти І та ІІ рівнів акредитації навчальних дисциплін: основи менеджменту і маркетингу в стоматології; основи економічної теорії (36 годин – 30% від загальної кількості годин циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки); основи маркетингу та менеджменту фармації; комп’ютерне забезпечення обліку та звітності фармації; організація і економіка фармації (293 години – 20% від загальної кількості годин циклу професійної та практичної підготовки). Опанування саме цих “популярних” на сьогодні серед студентів навчальних дисциплін дає можливість випускникам впевнено почуватися, працюючи як у державних, так і в приватних медичних установах.

У розділі запро­­по­новано підходи до комплексного вирішення питань підготовки середнього медичного персоналу як важливої складової розвитку приватного сектора охорони здоров’я України.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні й науково-теоретичному обґрунтуванні сутності, функціонування, структурування та еволюції держав­ного регулювання розвитку приватного сектора в галузі охорони здоров’я України на регіональному рівні.

Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дають можливість зробити основні висновки й запропонувати рекомендації щодо використання результатів дослідження.

1. Аналіз літературних джерел і нормативно-правової бази із дослі­джуваної теми свідчить, що державне регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров’я України на регіональному рівні залишається надзвичайно важливою проблемою, що на сьогодні, незважаючи на певні наукові здобутки вітчизняних фахівців і практиків, характеризується не­достат­ньою дослідженістю. Особливе значення комплексне вивчення і розв’я­зання цієї проблеми набуває в контексті обмеженого бюджетного фінан­сування галузі охорони здоров’я.

Законотворчі акти щодо існування й розвитку приватного сектора охорони здоров’я України не набули системного характеру і приймалися, в основному, внаслідок поглиблення кризових ситуацій у різних складових сфери охорони здоров’я. В Україні в умовах переходу до ринку необхідне подальше вдосконалення законотворчого процесу в медичній галузі на системній основі.

2. Доведено, що державному регулюванню розвитку приватного сектора охорони здоров’я України властиві такі суттєві протиріччя: між обсягом фінансування з державного і місцевих бюджетів функціонування та розвитку системи охорони здоров’я України і обсягом інвестицій, необхідним для розвитку галузі на рівні світових досягнень, що призводить до поступового руйнування складових наявної інфраструктури охорони здоров’я; між необхідністю юридичного оформлення дер­жавного регулю­вання розвитку приватного сектора охорони здоров’я України й відсутністю належної нормативно-правової бази для інтегрування усіх складових системи охорони здоров’я в єдиний медичний простір держави; між цінами на медичні послуги в недержавних лікувально-профілактичних закладах і неспро­можністю широких верств працюючого населення України споживати ці послуги внаслідок низького рівня заробітної плати, що призводить до обмеження можливостей для багатьох українців отримувати якісну та сучасну, з широким використанням новітніх технологій, медичну допомогу в приватних клініках; між потребою в розвитку приватного сектора в охороні здоров’я України, наближенні рівня його медичних послуг до світових стандартів і забезпеченні широкої конкуренції на українському ринку високоякісних медичних послуг та інерційністю щодо викорінювання залишків радянських зразків безоплатної медичної допомоги, що зумовлює все частіше користування платоспроможним населенням України послугами передових зарубіжних клінік; між прагненням Міністерства охорони здоров’я України до централізації управління приватним сектором охорони здоров’я регіону і необхідністю реалізації тери­торіального принципу управління Міністерством охорони здоров’я Автономної Республіки Крим та управліннями охорони здоров’я обласних державних адміністрацій, наслідком чого є відсутність коорди­наційного органу, який дав би змогу за наявності цілої низки відомчих лікувально-профілактичних закладів забезпечити реальний розвиток приватного сектора охорони здоров’я в єдиному медичному просторі України.

3. Державне регулювання розвитку приватного сектора в галузі охорони здоров’я України – це передбачена законом діяльність органів виконавчої влади (Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров’я обласних і міських у м. Києві та Севастополі державних адміністрацій), пов’язана з реалізацією їх владних повноважень, виконувана за ініціативою фізичних та юридичних осіб, що здійснюють приватну медичну діяльність, і спрямована на реалізацію як прав, свобод і законних інтересів виробників медичних послуг, так і державної політики України в галузі охорони здоров’я.

Державне управління якістю освіти молодших медичних і фарма­цевтичних спеціалістів – це один з видів соціального управління, специ­фічний вид суспільної діяльності, що спрямована на підтримку та підвищення якості й результативності функціонування галузі охорони здоров’я в цілому та загальноосвітнього, фахового і культурного рівня студентів вищих медичних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

4. Сформульовані принципи державного регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров’я України на регіональному рівні. До основних із них віднесені: пріори­тетність охорони життя і здоров’я людини, державних засад в організації та розвитку приватного сектора охорони здоров’я та гарантій прав громадян на отримання якісних і ефективних медичних послуг у цьому секторі; дотримання державних стандартів у наданні медичної допомоги, оптимальність співвідношення державної і прива­тної власності в галузі охорони здоров’я; залучення громадських лікарських організацій до участі у виробленні державної політики щодо приватної медицини; інформованість населення про діяльність приватних лікувально-профілактичних закладів і її прозорість.

5. Обґрунтовано, що конкретним інструментом реалізації методів державного регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров’я України в умовах ринкової економіки має бути розробка способів реалізації відповідних регіональних цільових програм, в яких тією чи іншою мірою будуть відображені практично всі методи управління, а реформування структурних складових системи охорони здоров’я в умовах ринкових відносин вимагає розробки типових договорів з урахуванням прав громадян на медичну допомогу, а також змін форм власності, що відбуваються.

6. Урахування основних наукових результатів дисертаційного до­слідження, вітчизняного й світового досвіду, потреб сучасного розвитку приватної медицини як в окремих регіонах, так і в Україні в цілому дає підстави запропонувати такі практичні рекомендації:

• розробити та затвердити на рівні Кабінету Міністрів України з метою наведення належного порядку у приватному секторі охорони здоров’я України Положення про приватну медицину. Цей документ має визначати порядок та умови видачі ліцензій на надання медичних послуг у приватних лікувально-профілактичних закладах;
• розробити й прийняти в установленому порядку нову редакцію Основ законодавства України про охорону здоров’я, в якому передбачити спеціальний розділ “приватна медицина”;
• створити умови для розвитку партнерських відносин між дер­жавними та приватними структурами в галузі охорони здоров’я та залучення громадських лікарських організацій до вироблення та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я;
• забезпечити відповідність ціноутворення на приватні медичні послуги рівню оплати праці широких верств працюючого населення України з метою їх споживання і підтримки здоров’я населення на потрібному рівні;
• інформувати населення регіонів через засоби масової інформації про успіхи та проблеми в діяльності приватного сектора охорони здоров’я, забезпеченні соціального захисту надавачів та споживачів приватних ме­дич­них послуг.

До подальших напрямів дослідження цієї проблеми слід віднести: наукове обґрунтування процесу впровадження платних медичних послуг на базі приватних лікувально-профілактичних закладів; розробку моделей та визначення механізмів державного регулювання діяльності приватних лікувально-профілактичних закладів; розробку технологій проведення моніторингу діяльності приватних клінік.