|
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
Харківська державна академія культури
На правах рукоптсу
Уманець Ольга Віталіївна
УДК 930.8:78
Кантата А. Шнітке “Історія доктора Іогана Фауста”: культурологічний аспект”
17.00.01-теорія і історія культури
автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства
Харків-1998
Дисертаціїю є рукопис.
Робота виконана в Національній юридичній академії України
Імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти України, м. Харків
Науковий керівник-кандидат мистецтвознавства, доцент Шило Олекесандр Всеволодович, доцент кафедри культурології Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Офіційні опоненти:-доктор мистецтвознавства, доцент Зборовець Іполіт Васильович, професор кафедри літератури Харківської державної академії культури
-кандидат мистецтвознавства, доцент Рощенко Олена Георгіївна, доцент кафедри історії музики Харківського інституту мистецтв ім. І.П. Котляревського
провідна установа-Харківський державний університет, кафедра теорії культури та філософії науки, Міністерство освіти України, м. Харків
Захист відбудеться 1998 р.о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 при Харківській державній академії культури за адресою:310003, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4, мала зала.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: Харків, Бурсацький узвіз, 4.
Автореферат розіслано 1998 р.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради, професор Є.О.Бортник
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. Теперішня культурна ситуація складна та неоднозначна. Загальновизнаним стало розуміння культури сучасності як однієї з головних арен, де впродовж XX ст. розігрується драма руйнування та творення образу світу. Сучасний образ світу формується не тільки численністю індивідуальних його осягань та різним спрямуванням пошуків у царині культури, але й прагненням до інтеграції знань людства. Яскравим проявом такої тенденції є культурологічна орієнтація в усвідомленні художньої практики.
Величезний світ та людина - такими є межі художнього мислення епохи, що визначають творчість видатних митців. Один із них - Альфред Гаррієвич Шнітке, музична спадщина якого пов’язана з осягненням кардинальних проблем сучасної культури. Його художнє бачення світу - одна з можливих відповідей на одвічні питання, що стають перед кожним, про сенс світобудови, про вічне та мінливе. У своїх творах композитор будує мета-образ Людини на межі історико-культурних епох. Концептуальний зв’язок творчості А. Шнітке з культурними процесами сьогодення також зумовлений його самобутнім творчим методом, що втягує до своєї орбіти знаки різних - у синхронії та діахронії - музичних культур. Апелюючи до досвіду музичного мистецтва як до цілісного художнього надбання людства, цей метод адекватний синтезуючій спрямованості сучасного гуманітарного знання. Маючи своїм філософським сенсом створення особливої мета-мови сучасної культури, він потребує для свого аналізу насамперед культурологічного дослідження.
Однією з художніх проекцій, що втілюють роздуми людства про сенс буття, є фаустіана. Звернення А. Шнітке до цієї вічної теми європейської культури породжено і самобутністю творчого світу митця, і самою культурною ситу- ацією, що зумовлює його творчість. Унікальна за тривалістю та чисельністю концептуальних та жанрових інтерпретацій, фаустіана неодмінно знаходить своє продовження в культурі XX ст. Гуманітарні пріоритети, що стали лейтмотивом сучасного образу світу, загострили проблематику етичної сутності пізнання та спричинили нове осмислення моральних імперативів людства, актуалізували образ вічного трагічного героя в художній практиці сучасності в цілому та у творчості А. Шнітке зокрема.
Кантата “Історія доктора Іоганна Фауста” - музична інтерпретація роздумів про дуалізм добра та зла, що є призмою нескінченного процесу самопізнання та освоєння світу людиною. Звернення до літературного тексту періоду Реформації , з одного боку,та філософський, синтезуючий метод композитора з іншого, - фундамент живого, творчого діалогу культур у кантаті. Він потребує дослідження зв’язків семантичного поля твору з різними музичними епохами. Діалог культур знаходить своє втілення не тільки в музичній тканині тексту кантати, але й у позатекстовому її аспекті - культурно-кон-текстуальному. Він пов’язує твір з різними історико-культурними образами світу та з гострою проблематикою сьогоденних соціально-культурних пошуків, тому також потребує культурологічного усвідомлення. Найбільш плідним його ракурсом уявляється дослідження особливостей художнього втілення образів простору, часу та образу людини, що мають універсальну значущість у контексті різних історико-культурних епох, а також дослідження культурної детермінованості і специфіки втілення А. Шнітке моральних опозицій фаустіани і трактування образу Фауста.
Нинішній стан наукової розробки проблеми зумовлений інтегративними тенденціями розвитку сучасного музикознавства. Наочним стає його тяжіння до комплексного аналізу музичного тексту та музичної творчості в широкому соціокультурному контексті, до синтезу спеціального дослідження конкретних музичних явищ та соціально-духовної, філософсько-світоглядної, історико-культурної проблематики. Визначаючи численність своїх конкретних дослідницьких втілень, культурологічний підхід до музичного мистецтва передусім зумовлює збагачення категоріального та понятійного апарату музикоз-навства, традиційно спрямованого на вузькопрофільне дослідження складових музичного тексту. Засади культурологічного підходу до музичного мистецтва, розроблені у працях М. Арановського, І. Барсової, О.Закса, В. Медушевського, М. Михайлова, С. Скребкова, Т. Чередниченко, Є. Назайкінського та ін., спираються на ідею органічного буття мистецтва у культурі як системній єдності взаємозв’язаних та взаємозумовлених елементів. У контексті цих праць формується ракурс усвідомлення музичного твору як особливого зрізу художнього образу світу, що специфічними засобами музичного мистецтва відбиває компоненти світу реального.
Культурологічний підхід, методологія якого активно розробляється сучасним музикознавством, базується на злитті методів, що досліджують музичний твір у непорушній єдності тексту та позамузичного його аспекту. Одна з граней культурологічного підходу у контексті музикознавства - спрямованість на дослідження сутності та специфіки втілення категорій часу та простору в музиці. Ця тенденція грунтуєтсья на положеннях теорії хронотопу М. Бахтіна та знаходить свій розвиток у працях О. Зубаревої, Н. Герасимової-Персид-ської, Н. Притикіної, І. Киричик та ін.
Однак сучасне музикознавство, усвідомлюючи світове значення творчості А. Шнітке, культурологічну сутність його філософсько-музичних концепцій та творчого методу, досі не звернулося до відповідного їх усвідомлення. Ситуація в критиці, що склалася в зв’язку з ім’ям та творчістю композитора, тривалий час була досить суперечливою. В останні роки часта безапеляційність та суб’єктивність суджень критиків поступилися місцем намаганню осмислити еволюцію та специфіку філософського сприйняття світу композитором (праці С. Савенко, О. Івашкіна, Л. Гільдінсон, В. Холопової, О. Чигарьової та ін.)
Заразом стосовно багатьох творів композитора і кантати “Історія доктора Іоганна Фауста”зокрема, досі лишаються відкритими питання культурної детермінованості творчості композитора, співвідношення його самобутньої стилістики, філософсько-музичних концепцій та сучасного культурного кон- тексту. Синтезуючий характер творчого методу А. Шнітке та культурологічна сутність його художнього бачення світу зумовлюють необхідність пошуку музикознавством адекватних засобів та методів вивчення його творів, спонукають до контактів з іншими галузями гуманітарного знання. З особливою гостротою ця ситуація виявляє себе у сфері вивчення культурно-контекстуального - позатекстового - аспекту творів композитора. Музикознавством останнього десятиліття осягнена його концептуальна значущість та надзвичайна важливість у творах композитора. Також усвідомлена і його сутність, що розуміється як домінування моральних пріоритетів та прагнення до акумулювання історичних змістів, створюваних інтелектуальними зусиллями багатьох поколінь. Але на сьогодні цей аспект творів А. Шнітке музикознавством не простудійований.
Ця ситуація цілком стосується й кантати “Історія доктора Іоганна Фауста”. Відтворюючи суттєві компоненти сучасного образу світу та особливості культурної ситуації, вона є значним явищем у сучасній культурі.
Таким чином, дослідження спрямоване на заповнення прогалин, що були зазначені. Актуальність роботи зумовлена особливостями сучасної культурної ситуації, інтегративною спрямованістю гуманітарного знання кінця XX ст., специфікою творчого стилю та філософсько-культурологічною сутністю творчості А. Шнітке.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі культурології Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого у відповідності до кафедральної ком- плексної науково-дослідної програми “Моральна та естетична культура особистості: фактори її формування”.
Мета та задачі дослідження. Мета роботи полягає у виявленні зв’язків тексту твору з досвідом музичного мистецтва різних епох і позатекстового його аспекту з різними історико-культурними образами світу для формування уявлення про кантату як твір, що репрезентує основні характеристики сучасного образу світу та проблематику культурної ситуації кінця XX ст.
Досягнення поставленої мети потребує розв’язання комплексу завдань: дослідження знакового поля твору; розкриття особливостей музичного втілення моральних опозицій фаустіани та образу Фауста; дослідження драматургії кантати та визначення концептуальних її складових, виявлення та обгрунтування філософсько-культурологічного ракурсу усвідомлення їх композитором; аналіз інтерпретації фаустіани А. Шнітке; співвіднесення образної специфіки просторово-часових уявлень у різних історико-культурних контекстах, які стосуються кантати, з особливостями хронотопічної організації твору та образу людини, що у ньому формується; виявлення особливостей філософської та культурологічної концепції твору та співвіднесення їх з образом світу у сучасній культурі та проблематикою культурного процесу кінця XX ст.
Об’єкт дослідження - кантата А. Шнітке “Історія доктора Іоганна Фауста” як образ світу сучасної культури, втілений специфічними засобами музичної виразності.
Предмет дослідження - специфіка та концептуальний сенс різноманітних та різнорівневих зв’язків кантати А. Шнітке з різними історико-культурними контекстами та особливостями сучасної культурної ситуації.
Матеріал дослідження - музичний текст кантати А. Шнітке, літературні та музичні джерела, що інтерпретують фаустіанську тематику, праці з культурології та мистецтвознавства, присвячені як загальним проблемам культури і мистецтва, так і сьогоденним їх особливостям.
Методологічну основу дослідження складають культурологічні праці М. Бахтіна, О.Лосєва, О.Гуревича, Д. Лихачова, Г. Гачева, І. Данилової, Ж. Ле Гоффа та ін. Теоретико-методологічна база дослідження спирається на принцип компаративності, що синтезує в собі досягнення музикознавства та інших галузей гуманітарного знання. Розвинений у працях М. Арановського, С. Скребкова, І. Барсової, В. Медушевського, М. Михайлова, В. Конен та ін., він формує засади культурологічного підходу до музичного мистецтва. У дослідженні також використовуються принципи етимологічного аналізу музичного твору, обгрунтовані І. Барсовою, які експлікуються на всі рівні музичного тексту, семантичного вивчення музичного мистецтва, що викладені у пра- цях Г. Орлова, системного підходу до вивчення художнього твору, які розроблені у працях Ю. Лотмана та Г. Орлова.
Дане дослідження використовує положення теорії хронотопу М. Бахтіна, що розвинуті в контексті музикознавства у працях О. Зубарєвої, Н. Герасимової-Персидської, Н. Притикіної, І. Киричик, та ін. Складовою методологічного апарату дослідження є також праці О. Гуревича, Ж. Ле Гоффа, В. Ярської, М. Трубникова, В. Васильєва, А. Ахундова, М. Молчанова, В. Полікарпова, які обгрунтовують специфіку темпорально-просторових уявлень у контексті різних історико-культурних епох та образів світу.
Дослідження також звертається до праць філософсько-антропологічного та культурологічного змісту С. Кіркегора, О. Шпенглера, Х.Ортегі-і-Гассета, М. Хайдеггера, Е. Кассірера, В. Біблера та ін., що розкривають особливості та проблематику культурної ситуації і образу людини сьогодення.
Наукова новизна дослідження. У дослідженні вперше:
- відтворено панораму та простежено концептуальну динаміку критичного усвідомлення творчості А. Шнітке за період з 1959 по 1995 роки;
- на засадах поєднання принципів етимологічного, семантичного аналізу та системного підходу досліджено семантичне поле твору та розроблено панораму глибинних зв’язків тексту кантати з досвідом музичного мистецтва різних історико-культурних епох, виявлено багаторівневість та спектр засобів їх відтворення;
- сформовано уявлення про специфіку хронотопічної організації кантати та співвіднесено особливості темпорально-просторової організації образів твору з відповідними параметрами образів світу, що формуються в контексті різних історико-культурних епох;
- обгрунтовано філософсько-культурологічну сутність інтерпретації фа-устіани А. Шнітке та сформовано культурологічне бачення кантати “Історія доктора Іоганна Фауста” як твору, що засобами музичного мистецтва змістовно відображає суттєві особливості та проблематику сучасної культури та образу світу.
У дослідженні вдосконалено:
- осягнення творчості композитора у контексті сучасної культури;
- уявлення про специфіку втілення в кантаті моральних опозицій фа- устіани та особливості авторського її сприйняття;
- уявлення про зв’язки творчості А. Шнітке та філософської концепції кантати з ключовими проблемами культури кінця XX ст.: прагненням до інтеграції культурного досвіду, необхідністю нового осягнення етичного змісту пізнання на зламі епох та моральних орієнтирів особистості в умовах кризового стану сучасної культури та формування нового образу світу.
У дослідженні дістало подальший розвиток:
- вивчення закономірностей критичного усвідомлення творчості А.Шнітке в аспекті осмислення полістилістичного методу композитора, специфіки жанрових пріоритетів та провідної тематики творчості - людина та культура;
- вивчення особливостей змісту та образного перетворення категорій простору та часу в музичному мистецтві на засадах досягнень теорїї хронотопу М. Бахтіна;
- обгрунтування творчої близькості А. Шнітке та Т. Манна в аспекті виявлення концептуальних та жанрових взаємозв’язків перетворень ними фа-устіанської тематики.
Практичне значення результатів дослідження. Плідним та передбачаючим подальший розвиток - у плані більш тісного та органічного зв’язку культурології та музикознавства - є культурологічний ракурс дослідження музичного твору.
Вивчення музичного твору у контексті образу світу збагачує арсенал засобів теоретичного аналізу проблем художньої культури спеціалістами-культурологами. Дослідження заповнює певні прогалини в критичному осмисленні творчості А. Шнітке та зокрема кантати “Історія доктора Іоганна Фауста”, що має сенс в контексті сучасного музикознавства.
Дане дослідження може суттєво доповнити історію осмислення фаустіани в музиці і розширити уявлення про її концептуальні інтерпретації. Спостереження і висновки, що містяться в дослідженні, можуть бути використані у вузівських курсах української та зарубіжної художньої культури, а також у вузівських курсах з історії вітчизняної та зарубіжної музики.
Апробація дослідження. Основні теоретичні та методологічні положення дослідження апробовано на міжнародній науково-практичній конференції “III тысячелетие: гармония человека, общества и природы” ( Чугуїв, 1996), на всеукраїнській науково-практичній конференції “Творче, практичне та критичне мислення” (Житомир, 1997), обговорювалися на засіданнях кафедри культурології Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, доповідались на міжкафедральних та теоретичних семінарах кафедр культурології та філософії Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого (1996-1998 рр.)
Публікації. Основні ідеї та результати дослідження висвітлено у 7 публікаціях загальним обсягом 3,7 друкованих аркуша (6 статей, з яких 3 опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК та 1 тези).
Структура дослідження. Дисертація містить 182 сторінки тексту і складається зі вступу, 3 розділів, які об’єднують 6 підрозділів. Список використаних джерел (160 найменувань) і додатки (з 9 фрагментів музичного тексту тво-ру) мають 34 сторінки обсягу. Повний обсяг дисертації становить 206 сторінок.
Основний зміст роботи
У Вступі обгрунтовується актуальність дослідження, зв’язок з науковими програмами, мета та задачі дослідження, наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення. У Вступі також вказано на апробацію результатів дослідження та публікації.
1 розділ “Розвиток фаустіани в художній культурі та її інтерпретація в кантаті А. Шнітке” складається з 2 підрозділів.
У підрозділі 1.1 “Етапи та тенденції критичного осмислення творчості композитора (1959-1 половина 1990 рр.)” висвітлені особливості критичного усвідомлення творчості та естетики А. Шнітке, у якому простежується декілька етапів. Першим є період інформаційного висвітлювання його творів (1960-ті рр.),коли глибоке зацікавлення поєднувалося з критикою стилістики та естети-ки молодого композитора, що незгоджувалися з орієнтацією музикознавства на вивчення музичного твору та оцінкою його у відповідності до офіційно декларованих естетичних установок.
Другий період позначився усвідомленням художньої цінності творчості композитора (1970-ті рр.). У цей період твори А. Шнітке часто є орієнтирами у виявленні змісту та спрямованості тенденцій розвитку сучасного музичного мистецтва. Разом з тим творчий метод А. Шнітке, який спирається на оперування знаками різних музичних культур, знаходить широкий спектр критичних оцінок. Це свідчить про відсутність адекватних засобів та методів його вивчення. У ці роки також виникають праці, присвячені питанням специфіки та еволюції творчого світу композитора. Однак музикознавство ще практично не звертається до спеціального дослідження філософського та світоглядного рівнів творчості Шнітке.
Надзвичайно пильною та доброзичливою увагою до творчості композито- ра відмічений третій період (1980-ті рр.). Це відбилося у зростаючій кількості публікацій, що присвячені композиторові. Стверджується значущість творів Шнітке в радянській музиці та у світовому масштабі. Важливою тенденцією цих років є намагання дослідити еволюцію творчості та простежити зв’язок естетики Шнітке з творчими поглядами Д. Д. Шостаковича.
У цей період критичне та теоретичне музикознавство досягає важливого обгрунтування генеральної тематики творів композитора - людина та культура, усвідомлення її органічного зв’язку з культурною ситуацією сучасності. Це зу-мовлює перегляд критичного ставлення до полістилістики та методу узагальнення стилів, що формується у творчості Шнітке цих років, в аспекті стверд-ження їх самостійності та художньої цінності. Однак прагнення дослідити їх концептуальний зміст суперечить традиційним засобам музикознавчого аналізу. Процес формування засад культурологічного підходу до музичного мистецтва, зумовлений інтегративною спрямованістю гуманітарного знання сучасності та прагненням епохи до складення цілісного нового образу світу у всій різноманітності його художніх осягнень, існує паралельно з критичним усвідомленням творів композитора.
Концептуальний ракурс бачення творчості А. Шнітке закріплюється у наступному періоді, що припадає на 1990-ті рр. та приносить з собою також визнання надзвичайної важливості позамузичного аспекту його творів. Його зміст усвідомлюється дослідниками у двох площинах - у домінуванні моральних орієнтирів та спрямованості усієї творчості до акумулювання історичних змістів та культурних, духовних скеровувань багатьох поколінь.
У критичному висвітленні в цей період творчість Шнітке постає як масштабне філософське втілення культури сучасності засобами музичного мистецтва. Визначаючи детерміновану контекстом епохи потребу входження музикознавства до синтезуючого поля гуманітарного знання, дослідники в останні роки звертаються до аналогій творчих світів А. Шнітке та Л. Беріо, Х. Л. Борхеса, К. Пендерецького, Г. Гессе, Т. Манна, У. Еко та інших визначних митців культури сучастності. Порушується питання про сутність концептуальної основи творів Шнітке та позамузичного їх аспекту - як носія зв’язків творчості ком-позитора з культурним контекстом сьогодення. Це зумовлює наполегливу необхідність у формуванні спеціальних засобів та методів культурологічного вивчення творчості Шнітке та залученні досягнень інших галузей гу- манітарного знання, що спираються на методологію культурологічного аналізу художнього твору (зокрема системного підходу, семантичного аналізу та теорії хронотопу М. Бахтіна).
У підрозділі 1.2. “Спадкоємність та новаторство у трактовці фаустіани А. Шнітке” обгрунтовується значущість культурологічної проблематики у творчості композитора, виникнення та розвиток якої зумовлені специфікою сучасної культурної ситуації. Етапами втілення цієї домінуючої тематичної лінії є 1, 2, 3, та 4 симфонії. Полістилістична основа цих творів - художня проекція сучасного образу світу, що існує у численності особистісних художніх його осягнень та інтерпретацій. Цей образ пізнається композитором через культуру як цілісність духовного та художнього досвіду людства.
Важливим етапом творчої еволюції композитора та закономірним в її межах та в умовах сучасної культури зверненням до однієї з вічних тем європейського мистецтва є кантата “Історія доктора Іоганна Фауста”, що була завершена у 1983 р. У підрозділі 1.2. дисертації вперше простежено етапи сценічної долі твору, відтворено панораму критичного його висвітлення музикознавством. Неоднозначність оцінки стилю кантати, думка про концептуаль-ну незавершеність твору та домінування у ньому негативного начала зумовлені багатьма причинами. Серед них - відсутність адекватних творчому методу композитора засобів та методів вивчення музичного тексту,спрямованість їх на вузькопрофільний аналіз складових музичної тканини без урахування глобаль-ного у своій значущості позатекстового - культурно-контекстуального - аспекту, дослідження твору поза його зв’язками з багатовічною традицією фаустіани в художній культурі. Заразом кантата Шнітке є самобутнім зразком втілення фаустіани в музиці кінця XX ст. Її основою стала “Народна книга” - перший літературно закріплений варінт давньої легенди. Убираючи у себе вікову історію музичного буття фаустіани, твір є масштабним синтезом жанрів, що об’єднує в художнє ціле риси симфонії, опери, кантати, ораторії, пасіону. Специфічною є композиція кантати, що поєднує номерну структуру з принципами наскрізного розвитку музичного матеріалу. Другою характерною рисою твору є нонперсоніфікованість дійових осіб (окрім Фауста), що зумовлює узагальнено-філософський ракурс розуміння фаустіани композитором.
Фаустіана, що сформувалася у надрах середньовічної культури, спирається на тематику пізнання, осмислення сутності та співвідношення моральних орієнтирів соціуму та людини - категорій добра та зла. Ці глобальні у своій значущості категорії, що є призмою усвідомлення світу людиною та самоусвідомлення, окрім свого абсолютного значення у контексті християнського світобачення, отримували й конкретний, історико-культурно та особистісно детермінований зміст. Саме ця їх мобільність, що призводить до втрати однозначності в сучасній культурі, та нескінченність процесу пізнання світу людиною, у ході якого нівелюється етичний зміст знання - причини вічної актуальності фаустіани та особливої її співзвучності культурі кінця XX ст.
Звертаючись до кардинальних проблем людського буття, фаустіана репрезентує в собі конститутивні якості образів світу та людини, що були сформовані різними історико-культурними епохами. Різні інтерпретації теми в ху- дожній культурі демонструють існування в її межах декількох модусів втілення. Філософський модус своїм центром має проблематику пізнання, усвідомлення сутності та співвідношення добра і зла. Сміховий, знижуючи високий філософський сенс теми, втілює в собі потяг людства до подолання ост-раху перед непізнанним та інерції попереднього знання про світ, прориву в його усвідомленні, та прагнення до складення нового образу світу та людини. Логіка розвитку фаустіани демонструє намагання до особливої актуалізації вічної теми в рубіжні епохи, що підсумовують знання про світ та неодмінно звертаються до формування нового образу світу та людини.
Саме тому фаустіана в художній культурі людства набуває статусу символу невпинності його духовних пошуків в осмисленні світу, нескінченності процесу вибора особистості між моральними полюсами його буття.
Історія музичної фаустіани генетично пов’язана з культурою романтизму. Надзвичайна значущість особистісного в її контексті зумовлює формування третьої складової теми - ліричної, що втілює трагедію особистості в її конфлікті з соціумом. Ця лінія тематики також переводить філософський сенс фаустіани в площину індивідуальних ліричних почуттів, інтерпретує їх як засіб подолання непізнанного та стверждення індивідуальної свободи. Практично вперше ця лінія була розроблена в шедеврі світової літератури “Фаусті” І. В. Гете. Саме лірична лінія гетевського “Фауста” надовго визначила відповідну трактовку фаустіани в музиці, що знаходить своє відображення у творчості А. Радзівілла, Р. Шумана, Ш. Гуно, А. Бойто, частково Г. Берліоза, Ф. Ліста. Водночас романтичному мистецтву виявляється близькими філософська та сміхова традиції тематики, що знаходять втілення у творчості Ф. Ліста. Фактична невивченість музичної фаустіани 20 ст. дозволяє лише накреслити деякі тенденції її буття в сучасному музичному мистецтві. Серед них потяг до відродження її сміхової традиції (опера Ф. Бузоні “Доктор Фауст”), спроби створення філософської інтерпретації легенди (лібретто опери-алегорії Х. Ейслера).
Культурологічне дослідження кантати А. Шнітке дозволяє виявити специфіку авторської інтерпретації фаустіани, що спирається на нетрадиційну для музичного мистецтва філософську її компоненту, розкрити сутність позамузичного аспекту твору, який зв’язує кантату з культурним контекстом сучас- ності, а також сутність та специфіку засобів виразності, що відтворюють в кантаті образ світу та людини, сформований культурою кінця XX ст.
У відповідності до особливостей творчого методу А. Шнітке першим етапом на цьому шляху необхідно є вивчення масштабного семантичного поля твору, який спирається на численність знаків різних у синхронії та діахронії музичних культур, що розташовані на інтонаціонному, структурному, жанровому, тембровому рівнях музичної тканини. Цьому присвячено розділ 2 дисертації “Семантичне дослідження кантати “Історія доктора Іоганна Фауста”. У підрозділі 2.1. “Семантичний зміст образів позитивного та негативного начал у творі” розглядаються способи втілення та сутність зв’язків знакового поля твору з досвідом різних історико-музичних епох.
Залежно від образної структури твору в цьому розділі знакове поле кантати було диференційоване на 3 складових. Вони характеризують образ Фауста, образи Добра і Зла, відзначені у дисертації у такий спосіб внаслідок їх анонімності в кантаті.
Характерна відзнака семантичного поля образу Зла - численність та змістовна конкретність його знаків, що розташовані на всіх рівнях музичного тексту. Вони є різноманітними втіленнями злого, жахливого, що закріпилися у музичній культурі різних епох. Дане семантичне поле також позначається орієнтацією на світський пласт музики, у тому числі й сучасного масового музичного мистецтва. Специфічна ознака цього семантичного поля - репрезен- тація його знаками, що складають зміст цілого. Це веде до розосередження знаків негативного в музичній тканині твору й до проникнення їх у семантичні поля інших образів. Композитором також створено особливий ракурс бачення негативного як вульгарного, спокусливо-привабливого, що характерно для культури XX ст. У межах семантичного поля образу Зла створено й унікальну логіку пересемантизації. Її сутність полягає у використанні для характеристики образу знаків, що маскують його справжній етичний зміст. Однак їх накопичення, кількісна їх гіперболізація, яка є суттєвою ознакою комічного, має своїм результатом зворотній ефект - розшифровку сутності образу. Це багато в чому зближує трактовку образу Зла зі сміховою традицією фаустіани,основний зміст якої полягав у подоланні остраху перед непізнанним через сміхове розставання з минулим, ствердження свободи людини в її моральному виборі та волевияв-ленні.
Суттєвою рисою семантичного поля образу Добра також є численність складаючих його знаків. Але на відміну від опозиційного йому образу Зла, вони, маючи різну культурно-стильову належність, насамперед орієнтовані на са-кральну сферу музичного мистецтва. Це визначає статус образу Добра у творі як втілення духовності людства. У межах даного семантичного поля особливої значущості набувають знаки, що співвідносяться з різними історико-культурними та жанровими втіленнями індивідуального. Це певною мірою пов’язує кантату з домінуючою в музичному мистецтві минулого ліричною традицією фаустіани, яка не знаходить безпосереднього втілення у творі. Специфічними характеристиками образу Добра є потяг до збереження структурної цілісності тематизму, що його характеризує, а також алюзійного його відтворення окремими складовими, набагато більш масштабними, ніж у рамках опозиційного образу. Це створює особливий ракурс розуміння позитивного начала як цілісного та нероздільного. У цьому семантичному полі композитором також використано логіку пересемантизації. Але в даному випадку зміна етичного змісту образу досягається іншими засобами. Гіперболічне накопичення знаків, що втілюють саме позитивне в контексті різних музичних культур, створює ефект негативізації і обумовлює переосмислення його початкового змісту.
Тим самим образ Добра набуває амбівалентності, трактовка його стає неоднозначною. На перший план виходить акутуалізована культурою сучасності проблема визначення етичного “знаку” людського знання, яке у своєму розши-ренні та поглибленні приховує загрозу потенційної загибелі людства - й не стільки фізичного, але й перш за все духовного, морального. Подібна трактовка також породжена загостреною проблематикою виявлення “меж”, країв моральних орієнтирів людства в умовах їх амбівалентного усвідомлення в контексті культури кінця XX ст.
У підрозділі 2.2 “Семантичний зміст образу Фауста” виявлено сутність персоніфікації образу при анонімності інших дійових осіб, що полягає у своєрідній компенсації ліричної складової фаустіани.
Поєднання в цьому семантичному полі знаків, що втілюють ліричне і аліричне, зумовлює трактовку образу композитором як такого, що синтезуює у собі особистісне та загальне. Характерною ознакою семантичного поля образу Фауста є орієнтація його численних складових, що належать різним музичним культурам - від середньовічної до сучасної, на засоби виразності, які притаманні саме культурі XX ст., зокрема використання серійної техніки у вокальній партії Фауста. Це формує трактовку образу героя композитором, з одного боку, як позачасового символу духовних пошуків людства, з другого, як уособлення образу людини сучасності, що знаходить духовні опори у віками накопиченій культурній спащині.
У підрозділі 2.2 розкрито драматургічну логіку розвитку образів кантати, що відбиває специфіку філософської трактовки фаустіани композитором. Одна з основ драматургії твору полягає в тому, що образи Добра та Зла, інтонаційно близькі один одному, виявляють свою відмінність не тільки завдяки культурно-стильовій, жанровій, тембровій та структурній диференціації. Різна логіка роз-витку образів у процесі викладення музичного матеріалу все більш віддаляє їх один від одного. Драматургія твору втілює специфічне усвідомлення композитором співвідношення позитивного та негативного як уособлення духовних та художніх цінностей людства з одного боку, та масової культури, що нівелює їх значущість та культивує вульгарне, з другого. У драматургії твору знаходить своє відображення функціонування образу Зла на рівні його складових, розосе-редження їх та проникнення у сфери інших образів. Це підтверджує трактовку образу як усюдисущого та усюдипроникаючого. Разом з логікою пересемантизації, що зумовлює й неоднозначну трактовку позитивного начала, це веде до втілення моральних модусів буття людини у творі не як замкнутих етичних сфер, а як мобільних, взаємозв’язаних та взаємозумовлених. Амбівалентність їх осягання композитором є адекватною суті культури сучасності.
Суттєва ознака драматургії твору - особлива трактовка образу Фауста. Він єднає у собі особистісне та загальне, а також поєднує знаки образів Добра та Зла. Це породжує неоднозначність, етичну проміжність образу, розуміння його як нероздільного єднання позитивного і негативного.
У драматургії твору конституціональної значущості набуває тенденція акумулювання знаків різних музичних культур - різних у синхронії та діахронії, що є музичною проекцією синтезуючого розуміння культури в умовах сучасності, усвідомлення її як єдиного й нероздільного духовного та художнього надбання людства, як призми осягнення світу.
Таким чином, у драматургії кантати “Історія доктора Іоганна Фауста” знаходить втілення філософська, сміхова та лірична компоненти фаустіани. Завдяки цьому формується самобутній ракурс усвідомлення фаустіанської тематики А. Шнітке - культурологічний, у якому вона набуває статус масштабного символу пам’яті культури й духовності людства, невпинності його пошуків у процесі осягнення світу та себе.
Найбільшою самобутністю відзначений фінал твору. Декілька його но-мерів - варіантів не є втіленням “даності” однозначного філософського висновку в кантаті відносно результату боротьби добра та зла. “Численний” фінал відбиває в собі амбівалентність позитивного та негативного начал у сучасній культурі, загострення проблематики необхідного позитивного розв’язання особистістю проблеми духовності на засадах осягнення значущості культурного надбання. Тим самим, філософська концепція кантати уособлює у собі суттєві проблеми культури кінця XX ст. - збереження культурного досвіду людства та нового осягнення сутності та співвідношення позитивного та негативного на-чал в умовах розширення знання людства про світ, формування нового образу світу та людини наступного тисячоліття.
Розділ 3 “Хронотоп, образ людини та образ сучасного світу в кантаті” складається з 2 підрозділів. У підрозділі 3.1. “Хронотопічна організація об-разів Добра та Зла” на засадах культурологічного підходу та положень теорії хронотопу М. Бахтіна досліджується позамузичний - культурно-контекстуаль-ний - аспект кантати.
Особливості стилістики та філософської концепції кантати зумовлюють потенційну можливість співвіднесення їх з різними культурами у численності площин бачення. Відтак культурологічне дослідження кантати спрямоване на виявлення змістовної сутності та специфіки втілення у творі загальних, глобальних у своїй значущості параметрів, що структурують образи світу в контексті різних історико-культурних епох та усвідомлюються на рівні образного мислення, художнього відтворення, саме часу, простору та образу людини.
Особливості художнього часу й простору полягають у таких їх спе-цифічних показниках як неоднорідність, дискретність, чисельність, зображувальність та виражальність як в межах художнього твору в цілому, так і в межах окремого художнього образу. Специфічні особливості художнього просто-ру та часу в музичному мистецтві - подвійна їх сутність, що зумовлена реальною тривалістю та просторовою визначеністю звучання, а також ідеальною іпостассю - співтворчим часом та простором виконавця та суб’єкта сприйняття. Як художнє втілення концептів буття ідеальний час та простір у музичному мистецтві також містять у собі адекватні параметри суб’єкта художньої творчості. Вони втілені на рівні концептуальному - змістоутворювальному - та перцептуальному - уявлення та зображення.
У багаторівневій структурі концептуального часу та простору особливої значущості для цього дослідження набуває іманентно-музичний (образно-тематичний) та позамузичний семантичний (ідейно-художній та соціокультурний) їх параметри. Дослідження специфіки їх втілення в кантаті дозволяє співвіднести хронотопи образів з темпорально-просторовими уявленнями, образами світу та людини тих історико-культурних епох, музичні знаки яких складають семантичне поле твору в цілому.
Специфічною ознакою хронотопу образу Добра є намагання до створення образу вічності - однорідного, всеоохплюючого простору та часу, що зумовлює інтерпретацію образу як апріорного та нескінченного. Прагнення до створення циклічного часу та простору, значущість колективного начала у межах цього образу формує хронотоп колективного буття соціуму, що у свою чергу співвідноситься з образом світу середньовічної культури.
Звернення до даного образу світу, що аксіологічно диференцює світобудову та опозиційно усвідомлює етичні орієнтири людства, спирається на філософські засади. В культурологічному ракурсі усвідомлення образу Доб-ра він є художнім втіленням необхідних потреб сучасної культури. В умовах амбівалентного розуміння сутності позитивного та негативного начал стає актуальним повернення до розуміння їх як опозиції, до первісного їх змісту, звернення до вічних духовних ціностей, та в умовах плюралізму індивідуальних осягань світу загальне їх усвідомлення, що однак не втрачає при цьому особистісних своїх підвалин.
Характерні показники хронотопу образу Зла, що створюють (ана-логічно хронотопу образу Добра) його позачасову та надпросторову трактовку, є надзвичайне значення остинатності, з одного боку,та плюралістичність просторово-часової організації, акумулювання в його межах численних аспектів образного бачення категорій простору та часу з іншого. Це відповідає наповненню семантичного поля образу численністю знаків, що музичними засобами виразності репрезентують різні історико-культурні епохи. Внутрішня неоднорідність й дискретність, потяг до нескінченного, “векторного” розширення та експансії у часі і просторі формує умови для кореспондування цього хронотопу з образом світу сучасності, що реляційно пізнає відповідні параметри у контексті наукового знання та в багатстві індивідуальних інтерпретацій у контексті художнього пізнання світу.
Хронотоп образу Зла також відзначений зв’язками з темпорально-просторовими параметрами образу світу Нового часу, що змінив сакральну орієнтацію колективного світорозуміння секулярною та особистісною. Все це дає підстави для усвідомлення концептуальної змістовності хронотопу образу як втілення неоднозначності шляху розвитку людського знання про світ та ево-люції уявлень про сутність етичних модусів буття в контексті різних історико-культурних епох.
Підрозділ 3.2. “Хронотоп образу Фауста та антропологічні пошуки культури 20 ст.” присвячено дослідженню особливостей часово-просторової організації образу Фауста та зіставленню її з модусами розуміння образу люди-ни в різних історико-культурних контекстах та в культурі сучасності.
Особливою характеристикою хронотопу цього образу є векторність. Вона складається завдяки структурній відкритості монологів героя і зумовлює можливість підміни Фауста іншими дійовими особами. Ця риса хронотопу формує потенційну здатність образу до нескінченого розвитку на рівні перцептуально-го часу та простору. Особливе усвідомлення цих параметрів як неоднорідних, відносних та існуючих у нескінченій численності атомізованих, самодостатніх систем, зумовлює кореспондування цього хронотопу з сучасними реляційними уявленнями про сутність простору та часу. Характерною ознакою хронотопу образу Фауста є поєднання в ньому темпорально-просторових показників образів Добра та Зла. Завдяки цьому він поєднує в собі атрибути образів світу різних історико-культурних епох - від середньовічної до культури Новітнього часу, що необхідно містять і відповідні філософсько-антропологічні образи.
Філософський сенс має зв’язок хронотопу образу Фауста з образами світу Нового та Новітнього часів, що безумовною аксіологічною константою мають особистісне, осягнене у всій його різноманітності та неповторності. Саме тому суттєвою характеристикою філософської концепціїї твору стає наголошення на необхідності індивідуального вибору моральних орієнтирів буття. Це загос-трення проблематики особистісного пізнання щодо сутності та співвідношення позитивного та негативного, а також етичних меж людського знання в умовах сучасної культури багато в чому наближує філософську концепцію кантати до поглядів С. Кіркегора, зокрема до його думок про значущість акта вибору, доброї волі в жаданні вибору між добром та злом. Ця тенденція знаходить своє відображення у численності філософського висновку фіналу. Декілька модусів рішення етичної колізії переводять кінцевий концептуальний підсумок твору в площину особистісного осягнення, що обумовлює виключне значення перцептуального рівня простору та часу. Даний ракурс усвідомлення фіналу дозволяє обгрунтувати в дисертації нове його розуміння, ствердити глибоко філософське осмилення композитором фаустіани як вічної теми європейського мистецтва, що необхідно містить у собі проблематику особистісного її сприйняття.
Хронотоп образу Фауста особливо співзвучний культурі кінця XX ст., якій притаманна напруженість пошуків духовних та моральних опор людського буття в умовах небезпеки фізичного знищення сучасної цивілізації та морального розпаду особистості.
Трактовка образу Фауста в кантаті А. Шнітке також близька думкам О. Шпенглера та Х. Ортега-і-Гассета стосовно трагічної моральної та духовної дезорієнтованості особистості, суперечності західноєвропейської культури сучасності. Це відбивається в дуалістичній етичній природі образу героя твору та амбівалентності осягнення композитором позитивного та негативного начал.
У дисертації обгрунтовано, що поєднання у хронотопі образу Фауста ат-рибутів образів світу різних історико-культурних епох формує його трактовку композитором як грандіозної філософської реконструкції образу людини - у всій нескінченності його історично та культурно конкретних втілень протягом невпинного процесу пізнання світу, його моральних координат та самого себе у виборі моральних, духовних та культурних пріоритетів.
На підставі відзначених темпорально-просторових особливостей образів у дисертації обгрунтовано специфіку хронотопічної організації кантати в цілому. Вона полягає в акумулюванні образних уявлень про світоустрій та людину, що склалися в контексті різних історико-культурних епох. Як результат цього в кантаті виникає масштабний синтезуючий образ часу-простору культури, що є сферою буття людини в усій цілісності її конкретних історичних втілень.
Хронотопічна організація кантати має виключну значущість у філософській концепції твору. Саме хронотоп кантати, звертаючись до різних образів світу та людини, є засобом моделювання історико-культурної динаміки в розв’язанні етичної опозиції добра і зла та історично мінливої ролі людини в ній. Ця динаміка осягнена композитором як цілісне культурне надбання людст-ва, безперервний шлях цілісного пізнання людиною світу в численності культурно обумовлених та індивідуальних розв’язань проблеми співвідношення моральних орієнтирів: від опозиційності, даності їх та замкненості - до амбівалентності, виключно індивідуалізованого усвідомлення їх як консти-туційних компонент духовності та значущості доброї волі у вирішенні вічного вибору людини між добром та злом, що набувають значення призми осягнення світу та самого себе. Особливо тісні зв’язки виявляються між кантатою та рома-ном Т. Манна “Доктор Фаустус”. Вони полягають у колажності образу головного героя, однаковому жанровому втіленні фаустіанської тематики в музиці (герой Т. Манна створює кантату “Плач доктора Фаустуса”). Спорідненість творів виявляється також у плюралістичності та всеоохоплюючому характері їх хронотопів. Кантата А.Шнітке синтезує в собі суттєві риси образів світу різних історико-культурних епох, роман Т. Манна також оснований на поєднанні у рамках єдиного художнього цілого декількох просторово-часових пластів. Один з них - середньовіччя в його переході до Реформації, що відповідає часу створення “Народної книги” - літературної основи кантати А. Шнітке. Другий - початок XX ст.: час життя героя роману і час виникнення та розвитку серійної техніки, що є характеристикою інтонаційного змісту образу Фауста у кантаті. Третій пласт - час створення життєпису героя романа, що припадає на період завершення 2-ї світової війни і відзначається надзвичайним загостренням напруженості духовних пошуків культури, проблематики етичного змісту знання людини про світ, прагненням до нового осягнення сутності та взаємовідношення добра і зла. Ці духовні проблеми не втратили своєї акту-альності і в останні десятиліття XX ст.
Дослідження хронотопічної організації кантати А. Шнітке та зіставлення її з відповідними аспектами роману Т. Манна дозволяє в дисертації обгрунту-вати трактовку даних творів як втілення трагедії змін епох та образів світу, що актуалізує необхідність нового пізнання сутності та взаємозумовленості моральних орієнтирів людства, а також суттєву потребу сучасної культури в збереженні духовного та художнього надбання людства.
Концептуальний сенс цієї культурної, етичної та філософсько-антропологічної ретроспекції зумовлений самою сутністю сучасної культури та змістовно втілює її образ. Унікальний зразок фаустіани у мистецтві кінця XX ст. вбирає в себе всі складові вічної тематики - філософську, сміхову та ліричну. Грандіозний у своїх масштабах та глибоко філософський задум твору полягає у створенні художньої проекції сучасного образу світу, який фор-мується культурою сьогодення.
Цей образ створюється в кантаті іманентно музичними засобами завдяки акумулюванню знаків різних історико-культурних епох. Це відображує концептуальну чисельність індивідуалізованих художніх осягань сучасного образу світу, що складаються в єдине, непорушне поле культури у всій його цілісності та різномаїтті.
Образ світу сучасної культури створюється в кантаті й позамузичними засобами. За допомогою відтворення темпорально-просторових особливостей композитор апелює до самої сутності історико-культурних образів світу з їх баченням глобальних параметрів людського буття та усвідомленням сутності добра та зла у процесі осягання світу людиною. Зміст цієї історико-культурної та філософської апеляції - спонукання необхідного індивідуального та загального розуміння моральних імперативів людства, всеохоплюючої значущості духовних та художніх цінностей для формування основ нового образу світу, що створюється культурою сучасності.
У Висновках містяться підсумки проведеного дослідження, узагальнено особливості критичного усвідомлення творчості А. Шнітке. Суперечливе та неоднозначне в оцінках стилю та концепцій композитора на початку його творчого шляху, воно в останні роки усвідомлює світову значущість творчості А.Шнітке, філософське підгрунтя його творчого світу, виключну роль темати-ки “людина та культура”, а також позамузичного аспекту його творів, який му-зикознавством не досліджено.
У Висновках також наголошено на особливостях розвитку фаустіани в художній практиці. Втілюючи в собі кардинальні проблеми людського буття - пізнання світу, сутності та взаємовідношення моральних орієнтирів людиною, фаустіана стає вічно актуальною темою. Художнє розв’язання цих глобальних питань міститься у фаустіані у філософській, сміховій та ліричній її складових, що актуалізуються в контексті конкретних історико-культурних епох.
Узагальнено особливості семантичного поля кантати, яке акумулює в собі знаки різних у синхронії та діахронії музичних епох, та семантичних полей образів твору. Також вказано на самобутність трактовки фаустіани композитором, яка на відміну від традиційно ліричної інтерпретації фаустіани в музиці спирається головним чином на філософську її складову, поєдуючи в собі суттєві ознаки сміхової та ліричної складових. У Висновках відмічена амбівалентність розуміння композитором моральних концептів людського буття.
У Висновках вказано на специфіку хронотопічної організації образів тво-ру зокрема та кантати в цілому. Особливості цього аспекту твору мають культурно-контекстуальний зміст, оскільки пов’язують музичний текст кантати з характерними показниками образного розуміння часу, простору та образу людини, що сформовані у контексті різних історико-культурних епох та образів світу.
У Висновках наголошено на філософсько-культурологічній сутності концепції кантати. Об’єднання у художнє ціле ознак різних історико-культурних образів світу та образів людини репрезентує суттєві якості сучасного образу світу, що пізнається людством через культуру. Моделюючи образи світу за до-помогою їх музичних знаків та темпорально-просторових уявлень, А. Шнітке в кантаті відтворює динаміку осягання людством кардинальних його проблем. Ця масштабна ретроспекція культурного та етичного шляху людства своїм сенсом має спонукання до необхідності нового осягнення їх соціумом та осо- бистістю, збереження культурного, духовного надбання людства, що є нагальними проблемами культури сьогодення.
Список опублікованих праць.
1. Уманец О. В. Проблемы полистилистики и диалога культур в контексте художественного произведения ( на материале творчества А. Шнитке) // Тра-диції та новаторство у вищій архитектурно-художній освіті. Вип. 5. - Харків: ХХПІ, 1997. - С. 112-115 (0,4 др. арк.).
2. Уманец О. В. Проблемы художественного пространства и времени в контексте музиыкального произведения // Традиції та новаторство у вищій архитектурно-художній освіті. Вип. 6. - Харків: ХХПІ, 1997. - С. 59-60 (0,4 др. арк.).
3. Уманец О. В. Представления о картине мира в современном гуманитарном знании //Традиції та новаторство у вищій архитертурно-художній освіті. Вип.1. - Харків: ХХПІ, 1998. - С. 76-78 (0,4 др. арк.).
4. Уманец О. В. Элегия в русской музыке. - Харків, 1996. - 18 стор. - Рус. Деп. у ДНТБ України 05. 06. 96, №1755 - Ук96//Анот. у РЖ “Депоновані наукові роботи”, №2, 1996, № б/о 963 (0.8 др. арк.)
5. Уманец О. В. Элегия в западноевропейской музыкальной культуре. - Харків, 1996.-27 стор.- Рус. Деп. у ДНТБ України 05. 06. 96, № 1756 - Ук96 //Анот. у РЖ “Депоновані наукові роботи”,№2,1996,№ б/о964 (1,2 др. арк.).
6. Уманец О. В. Особенности философской концепции кантаты А. Шнитке “История доктора Иоганна Фауста//Творче, практичне та критичне мислення. - Житомир, 1997. - С. 116-119 (0,4 др. арк.) .
7. Уманец О. В. Проблемы духовности в кантате А. Шнитке “История доктора Иоганна Фауста” // III тысячелетие: гармония человека, общества и природы. - Чугуев, 1996. - С. 103-104 (0,1 др. арк.).
Уманець О. В. Кантата А. Шнітке “Історія доктора Іоганна Фауста”: культурологічний аспект. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.01 - теорія та історія культури. - Харківська державна академія культури, Харків,1998.
Дисертація присвячена культурологічному дослідженню маловивченого твору А. Шнітке. В роботі на основі семантичного аналізу й системного підходу розглядається знакове поле твору, що засновано на взаємодії знаків різних у синхронії та діахронії музичних культур. Також у роботі вивчається позатекстовий аспект кантати, за допомогою художньо втілених образів простору, часу та образу людини кореспондуючий з відповідними параметрами образів світу історико-культурних епох. Встановлено філософський сенс ціх кореляцій, що актуалізує суттєві для сучасної культури та образу світу пробле-ми етичного змісту знання людства та індивідуального морального вибору.
Ключові слова: культура, знакове поле, хронотоп, образ людини, образ світу.
Уманец О. В. Кантата А. Шнитке “История доктора Иоганна Фауста”: культурологический аспект. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.01 - теория и история культуры. - Харьковская государст-венная академия культуры, Харьков, 1998.
Диссертация посвящена культурологическому исследованию малоизученого произведения А. Шнитке. В работе на основе синтеза семантического анализа и системного подхода рассматривается знаковое поле произведения, основанное на взаимодействии знаков различных в синхронии и диахронии музыкальных культур. Также в работе изучается внетекстовый аспект кантаты, с помощью художественно воплощенных образов пространства, времени и об- раза человека корреспондирующий с соотвествующими параметрами образов мира историко-культурных эпох. Установлен философский смысл этих корреляций, актуализирующий сущностные для современной культуры и образа мира проблемы этического содержания знания человечества и индивидуального морального выбора.
Ключевые слова: культура, знаковое поле, хронотоп, образ человека, образ мира.
Umanetz O. V. Cantata of A. Shnitke “The history of doctor Yogann Faust”: culturological aspect. - Manuscript.
The thesis for candidat degree of art criticism on the speciality 17.00.01-theory and history of culture. - Kharkov state academy of culture, Kharkov, 1998.
These thesis are devoted to the culturological research of insufficiently known work of A. Shnitke. In the work on the basis of semantic and systematic approach we consider the symbolic field of this musical composition, wich is based on the interaction of different musical culture in sinchronism and diachronism. Also, in this work we study out of text aspect of the Cantata, with the help of the art incarnate image of a time, space and a man,wich corresponds the parameters of images of the world of historical-culture epochs. We determinated the philosophical sense of this correlations, wich are actual for modern culture and image of world, the problems of ethical content of the knowledge of mankind and individual moral choice.
The key words: culture, symbolic field, chronotop, image of man, image of world.
| 
