Библиотечный каталог авторефератов Украины

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ГЕОЛОГІЇ І ГЕОХІМІЇ ГОРЮЧИХ КОПАЛИН

КРУПСЬКИЙ Юрій Зиновійович

УДК 551.2/3:553.(477.8)

ГЕОДИНАМІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ І НАФТОГАЗОНОСНІСТЬ

КАРПАТСЬКОГО І ВОЛИНО-ПОДІЛЬСЬКОГО

РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Спеціальність 04.00.17 - Геологія нафти і газу

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора геологічних наук

Львів - 1999

       Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державному геологічному підприємстві “Західукргеологія” Комітету України з питань геології та

використання надр

       Захист відбудеться 5 листопада 1999 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.152.01 в Інституті геології і геохімії горючих копалин (ІГГГК) НАН України за адресою: 290053, м.Львів-53, вул.Наукова, 3а.

       З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ІГГГК НАН України: 290053, м.Львів-53, вул.Наукова, 3а.

       Автореферат розісланий 1 жовтня 1999 р.

       Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат геолого-мінералогічних наук                                О.В.ХмелевськаЗ А Г А Л Ь Н А   Х А Р А К Т Е Р И С Т И К А   Р О Б О Т И

       Забезпечити Україну нафтою і газом - одне з найактуальніших завдань сьогодення. Важливу роль в його розв’язанні відіграє власний видобуток вуглеводнів. Із трьох нафтогазоносних регіонів Західний, до складу якого входять Карпатський і Волино-Подільський, стоїть на другому місці з видобутку нафти і газу. Не допустити тут подальшого спаду нафтогазовидобутку, а навпаки, збільшити - таке завдання постало перед геологічною службою. Для цього потрібно відкривати нові родовища і поклади, що в умовах ‘‘старих’’ площ Західного регіону, де видобуток нафти і газу ведеться протягом півтора сторіччя, здійснювати важко. Необхідні розробка нових наукових концепцій геологічного розвитку нафтогазоносних регіонів, вивчення та узагальнення всього геолого-геофізичного матеріалу і даних про нафтогазоносність, визначення закономірностей розміщення та умов формування покладів вуглеводнів і на цій основі встановлення нових і уточнення відомих напрямів геологічних розвідувальних робіт. Не менш важливим в умовах економічної кризи є здешевлення робіт, на що суттєво може вплинути пошук родовищ на малих і дуже малих глибинах (70-2000 м).

       Автор, працюючи понад 35 років на різних геологічних посадах, безпосередньо причетний до відкриття і розвідки чотирьох родовищ вуглеводнів у районі Уренгоя Тюменської області Росії і більше 25 - на території Західної України, в тому числі північно-західних і південно-східних блоків найбільшого родовища Передкарпатського прогину - Битківського, першого родовища нафти в автохтоні Покутсько-Буковинських Карпат - Лопушнянського, перших газових родовищ у Закарпатському прогині - Солотвинського, Русько-Комарівського, Станівського, Королівського, першого родовища нафти на Волино-Подільській окраїні Східно-Європейської платформи - Павлівського. Великий фактичний матеріал, отриманий при виконанні цих робіт, його аналіз і узагальнення використані автором при підготовці дисертації. В результаті співпраці з польськими, словацькими і угорськими геологами автором зібраний багатий новий фактичний матеріал по геології і нафтогазоносності цих країн. Разом з літературними даними та інформацією, почерпнутою з доповідей і повідомлень на міжнародних конференціях, він дозволив скласти уявлення про сучасний стан пізнання геологічної будови і розвитку нафтогазової геології в аналогічних геологічних регіонах суміжних держав.

Актуальність теми. Нові геолого-геофізичні матеріали показали, що у вивчені перспектив нафтогазоносності Західної України і прилеглих закордонних територій є багато невирішених проблем, пов’язаних з трактуванням історії геологічного розвитку і геодинаміки, зіставленням і ув’язкою тектонічної будови, з’ясуванням закономірностей просторового розміщення та умов формування покладів.

       Українські дослідники після періоду досить активного обговорення можливості застосування для Карпатського регіону концепцій нової глобальної тектоніки і теорії тектоніки літосферних плит у 70-х і на початку 80-х років і критики цих концепцій недостатньо в подальшому розвивали запропоновані ідеї. В останній період обгрунтовується погляд на формування Карпатського регіону з позиції ‘‘пульсуючої’’ Землі. Зарубіжні геологи здебільшого застосовують для Карпатського регіону теорію тектоніки літосферних плит. Слід підкреслити цікавий аспект: тільки території України і Румунії охоплюють всі основні геологічні формування, які визначили розвиток Карпатського регіону. Так, в Україні виділяють Східно- і Західно-Європейську платформи, Передкарпатський і Закарпатський прогини, Панонську западину, Складчасті Карпати. Інші країни включають тільки деякі з цих регіонів, наприклад, в межі Польщі не входить Закарпатський прогин, Словаччини - Передкарпатський. Це не дозволяє зарубіжним геологам детально вивчати дуже складно побудований регіон Карпат, який вони досліджують по фрагментах. Враховуючи недостатність нової інформації з геологічної будови і особливо нафтогазоносності Румунії, очевидно, що сучасне, аргументоване уявлення про геодинаміку Карпат можна скласти за даними, одержаними на території України. Таке уявлення вкрай необхідне для подальшого трактування тектонічної будови регіону, виділення нових перспективних зон, особливо в автохтоні покривно-складчастої споруди Карпат, тому що в подібних геологічних умовах отримані позитивні результати нафтогазоносності в інших регіонах (Скелясті гори, США та ін.). Аналогічні питання важливі і для Волино-Подільського геологічного регіону, де пошуки нових родовищ вуглеводнів поки що не дають бажаних результатів, хоча більшість дослідників вважає його перспективним. Вивчення історії геологічного розвитку і геодинаміки цього регіону повинно сприяти виявленню нових перспективних зон у першу чергу там, де можливі контрастна тектоніка і формування надійних пасток, а також там, де є кращі колектори та умови для міграції та акумуляції вуглеводнів. Дослідження, які висвітлили б вищевказані проблемні питання, слід визнати актуальними.

       Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибрані напрями досліджень повністю збігаються з планами ДГП ’’Західукргеологія’’, яке проводило і продовжує проводити геологорозвідувальні роботи на нафту і газ глибоким бурінням у Карпатському і Волино-Подільському геологічних регіонах.

       Виконані автором дослідження та їх результати, викладені в дисертаційній роботі, сприяють виконанню Національної енергетичної програми, Національної програми ‘‘Нафта і газ України до 2010 року.’’, Державної програми ‘‘Мінерально-сировинна база України на період до 2005 року.’’

       Метою дослідження було з’ясування геодинамічних процесів геологічного розвитку Карпатського і Волино-Подільського регіонів, які привели до формування їх сучасної геологічної будови, пояснення закономірностей розміщення та умов формування тут покладів вуглеводнів, обгрунтування нових і уточнення відомих напрямів геолого-пошукових робіт.

       Основні задачі дослідження:

виявити зони зіткнення плит і мікроплит у Карпатському регіоні, обгрунтувати їх місцезнаходження і характер взаємодії ;

обгрунтувати з позиції теорії літосферних плит геодинаміку формування Складчастих Карпат, Передкарпатського і Закарпатського прогинів;

розглянути геодинамічні процеси Волино-Подільського регіону, вияснити вплив руху літосферних плит на його сучасну тектонічну будову;

на основі нових уявлень про геологічний розвиток Карпатського і Волино-Подільського регіонів, одержаних нових даних про нафтогазоносність запропонувати пояснення формування тут нафтових і газових родовищ і покладів, виявити закономірності нафтогазоносності;

узагальнити і систематизувати дані по нафтогазоносності досліджуваних регіонів і аналогічних геологічних регіонів у суміжних із Західною Україною країнах, виявити взаємозв’язок нафтогазоносності з геодинамічними процесами і на основі цього запропонувати нові перспективні комплекси і території для пошуків вуглеводнів;

розробити нові й уточнити відомі напрями геологорозвідувальних робіт на нафту і газ, у тому числі на малих і дуже малих глибинах.

       Наукова новизна одержаних результатів:

досліджені геодинамічні умови формування Карпатської складчасто-покривної структури, Передкарпатського і Закарпатського прогинів, які узгоджуються з теорією літосферних плит;

уперше для Волино-Подільського регіону пояснено причини наявності тектонічних структур взаємно перпендикулярного простягання;

уточнено геотектонічне районування Передкарпатського прогину і Волино-Поділля;

уперше, виходячи з умов геотектонічного розвитку, Карпатську нафтогазоносну провінцію віднесено до нафтогазоносного басейну колізійного типу, а Волино-Подільську нафтогазоносну область - до басейну типу пасивних континентальних палеоокраїн;

вивчено процес формування родовищ і покладів нафти і газу, уточнено час початку їх утворення в різних нафтогазоносних областях;

узагальнено і систематизовано нові дані по нафтогазоносності досліджуваних регіонів і прилеглих закордонних територій;

визначено нові й уточнено відомі напрями геологорозвідувальних робіт на нафту і газ.

       Практичне значення одержаних результатів. Паралельно з підготовкою роботи частина одержаних результатів використовувалася в практичній діяльності. В першу чергу це відноситься до розробки і корекції напрямів геологорозвідувальних робіт ДГП ‘‘Західукргеологія’’. Тільки за останні 13 років цією організацією, де відповідальним за результати геологічних досліджень з нафти і газу є автор, підготовлено до промислового освоєння більше 24 млрд. м3 газу і 9 млн. т нафти, що відображено в Державних балансах запасів корисних копалин. Розроблені теоретичні умови геодинамічного розвитку регіонів і формування родовищ дозволять активізувати пошуки вуглеводнів, насамперед у піднасувних зонах Карпатського регіону і в запропонованих ділянках Волино-Поділля. В даний час реалізуються ідеї автора про пошуки родовищ у виділених найбільш перспективних зонах Передкарпатського прогину і Волино-Поділля і особливо інтенсивно та ефективно розвивається напрям з  пошуків і розвідки родовищ вуглеводнів на малих і дуже малих глибинах.

       Особистий внесок. Здобувач самостійно сформулював поставлені проблеми. Особисто автору належать ідеї алохтонного положення всієї Карпатської складчасто-покривної структури, формування Закарпатського прогину на ложі Панонської мікроплити, формування взаємно перпендикулярної складчастості Волино-Поділля в результаті правостороннього зсуву Східно-Європейської платформи відносню Західно-Європейської по лінії їх зчленування, ідеї гідродинамічно екранованих пасток і утворення покладів біогенним газом, ряд практичних ідей з відкриття покладів вуглеводнів, у тому числі в тонкошаруватих колекторах сармату і на невеликих глибинах Зовнішньої зони.

       Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень оприлюднено на нарадах, конференціях і симпозіумах, що проводились в Україні: ‘‘Підвищення ефективності і підготовки ресурсів газу і нафти в зв’язку з перспективами розвитку газової і нафтової промисловості УРСР’’ (Харків, 1974); ‘‘Роль мінералогії в пошуках і розвідці нафтових і газових родовищ’’ (Івано-Франківськ, 1976); ‘‘Газогеохімічні методи пошуків корисних копалин у Південно-Каспійській западині і в обрамляючих гірських системах’’ (Баку, 1979); ‘‘Республіканська наукова конференція з застосування геохімічних і гідрохімічних досліджень при розвідці і розробці покладів нафти, газу і конденсату’’ (Баку, 1980); ‘‘Перспективи розширення ресурсів нафти і газу в Українській РСР’’ (Чернігів, 1980); ‘‘Походження нафти і газу, їх міграція і закономірності утворення і розміщення нафтових і газових покладів’’ (Львів, 1981); ‘‘Проблеми геології і геохімії горючих копалин заходу Української РСР’’ (Львів, 1989); ‘‘Тектогенез і нафтогазоносність надр України’’ (Львів, 1992); ‘‘Нафта і газ України’’ (Київ, 1994); ‘‘Стан, проблеми і перспективи розвитку нафтогазового комплексу Західного регіону України’’ (Львів, 1995); ‘‘Нафта і газ України - 96’’ (Харків, 1996); ‘‘Нафта і газ України - 98’’ (Полтава, 1998), а також на міжнародних конгресах і конференціях: ‘‘Органічна геохімія вод і пошукова геохімія’’ (Москва, 1982); ‘‘Глибинна будова літосфери та нетрадиційне використання надр Землі’’ (Київ, 1996); ‘‘Геологічні і палеогеоморфологічні аспекти нафтогазоносності’’ (Україна, Крим, 1996); ‘‘European union of geosciences’’ (Strasbourg, 1997); ‘‘Carpation-Balkan geological association. XVI congres’’ (Vienna, 1998); Карпатській науковій конференції ‘‘Przemysl naftowy i nauka razem w XXI wiek’’. Польща, 1999.

       Публікації. Матеріали дисертаційної роботи опубліковано в 62 друкованих працях, включаючи 2 монографії, 29 статей і понад 30 тез доповідей.

       Основні положення, що захищаються:

1. Дугоподібна Карпатська складчасто-покривна структура формувалася на початковому етапі між жорсткими блоками древніх масивів і в подальшому в результаті руху плит і мікроплит.

2. У результаті колізії і пологої субдукції більш важкої і холодної Євразійської плити під Панонську мікроплиту, яка починаючи з палеогену проходить у межах сучасного Закарпатського прогину, сформувалась алохтонна складчасто-покривна структура флішевих крейдово-палеогенових Карпат і неогенових Передкарпатського і Закарпатського прогинів.

3. Карпатська нафтогазоносна провінція відноситься до нафтогазоносних басейнів колізійного типу, Волино-Подільська нафтогазоносна область - до басейнів типу пасивних континентальних окраїн.

4. Більшість родовищ були сформовані в зонах інтенсивної міграції, які приурочені до районів перетину великих поздовжніх розломів з поперечними.
5. Головними є пошуки покладів вуглеводнів в:

автохтонних відкладах мезозою чохла платформ у піднасуві Покутсько-Буковинських Карпат і в ложі південно-західної частини Складчастих Карпат;

автохтонних відкладах крейдово-палеогенового флішу в смузі Передкарпатського розлому;

параавтохтонних відкладах флішевого палеогену Скибової зони під покривом Кросненської і Кросненської - під покривом Дуклянсько-Чорногорської;

колекторах мезозою, які розвинуті в неструктурних пастках у Зовнішній зоні;

пісковиках баденію і сармату в літологічних або стратиграфічних пастках у зоні флексур, бортів палеорік і палеопіднять Зовнішньої зони, а також у пісковиках сармату Крукеницької западини;

відкладах нижнього палеозою і протерозою в Львівському палеозойському прогині, Волино-Подільській монокліналі і Ковельському виступі.

       Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 6 розділів, висновків і списку використаної літератури. Текст викладено на 201 сторінці комп’ютерного набору, ілюстрації складають 110 рисунків і 10 таблиць. Список літератури містить 303 назви.

       Для виконання роботи важливим було сприяння керівництва Комітету з питань геології і використання надр д. т. н. С.В.Гошовського, д. г. н. М.І.Євдо-щука, генерального директора ДГП ‘‘Західукргеологія’’ В.О. Побережського.

За цінні поради автор вдячний світлої пам’яті директору ІГГГК НАН України академіку В.Ю.Забігайлу, члену-кореспонденту НАН України професору Львівського державного університету ім. І.Франка Глушку В.В.

       За консультації з геологічної будови Польщі і допомогу в збиранні фактичного матеріалу вдячний працівникам Polskiego Gуrnictwa Naftowego i Gasownictwa доктору П. Карнковському, доктору Е. Явору, доктору В. Морісу за спільну роботу з вивчення напруженості земної кори Волино-Поділля - співробітнику GeoForschungsZentrum Potsdam у Німеччині доктору Ф. Роту.

       Висловлюю щиру подяку колегам - геологам Українського державного геологорозвідувального інституту, Комплексної геолого-екологічної партії ДГП ‘‘Західукргеологія’’, Калуської, Самбірської і Стрийської нафтогазо-розвідувальних експедицій глибокого буріння, Центральної науково-дослідної лабораторії АТ ‘‘Укрнафта’’, Львівського відділу Українського науково-дослідного інституту природних газів, Західно-Української геологорозвідувальної експедиції за допомогу при збиранні фактичного матеріалу, плодотворні дискусії і зауваження з питаннь, що розглядаються в роботі.

Вдячний співробітникам ДГП ‘‘Західукргеологія’’ С.В.Коліді, Л.М.Задко, Л.А.Андрущак, Н.В.Колодій, В.М.Мелимуці, Ж.С.Наконечній за допомогу при оформленні дисертації.

З М І С Т     Р О Б О Т И

1.ГЕОДИНАМІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ

КАРПАТСЬКОЇ СКЛАДЧАСТО-ПОКРИВНОЇ СТРУКТУРИ

       Геологічна будова Українських Карпат, Передкарпатського і Закарпатського прогинів протягом довше як півтора сторіччя досліджувалася багатьма вченими.

       Дослідженя, в яких зроблені спроби пояснити формування Карпатської складчастої структури з позиції тектоніки літосферних плит були виконані Л.Г.Данилович, 1975; Г.Н.Доленком та ін., 1976; В.В.Колодієм, 1989. Ці автори дотримуються  схеми підсуву, на їх думку, оксанічної кори під континентальну з південного заходу на північний схід. У роботах А.В.Чекунова, 1976, Г.В.Свириденка, 1978 критично оцінено можливість застосування концепції  тектоніки літосферних плит для даного регіону. С.С.Круглов та ін., 1985, пояснюють формування Карпат дією тектонічних тисків з боку розігрітих і розширених мас під Панонською і Трансільванською западинами, а наявність цих мас пов’язують з періодичним стисканням і розширенням земної кори (“пульсуючої” Землі). Цінні ідеї розвитку Карпатсько-Пононського регіону з позицій тектоніки літосферних плит висловлені В.Є.Хаїним і М.Г.Ломізе (1995), а О.С.Ступка (1998) доходить висновку про доцільність застосування плитотектонічного підходу.

       Описувана територія Карпатського орогена відноситься до Альпійсько-Карпатсько-Кавказько-Гімалайської зони колізій (В.Є.Хаїн, М.Г.Ломізе, 1995). Важливо встановити, де саме проходить зона колізій у Карпатському регіоні. Ознаками колізій літосферних плит згідно з Л.П.Зоненшейном (1984), К.Конді (1990), В.Є.Хаїним (1995) є: наявність офіолітів, післяорогенний магматизм, інтенсивне збільшення теплових потоків, строкате за складом флюїдонасичення, металогенічне зруденіння, інтрузивні тіла, різниця в глибині залягання границі Мохо плит, що зіткнулися, широкий розвиток інтенсивної складчастості і тектонічних покривів, присутність гравіметричних реперів у зоні зіткнення.

       Ці всі ознаки присутні у Закарпатському прогині. Так, фрагменти офіолітів відомі в основі Закарпатського прогину, в зоні Мармароських скель, в смузі насуву Рахівсько-Буркутської зони на Кросненсько-Чорногорську і в фронтальній частині Мармароського кристалічного масиву (Л.Г.Данилович, 1972; Г.Н.Доленко і ін., 1980). Мезозойський вулканізм проявився в декілька фаз від тріасу до ранньої крейди і характеризується близькістю хімічного складу основних порід рахівсько-чивчинського, угольського і закарпатського комплексів (південна смуга) і деякою відмінністю порід тростянецького комплексу (північна смуга) (О.С.Варичев, 1994).

       Післяорогенний магматизм яскраво виражений Вигорлат-Гутинським вулканічним пасмом, яке простежується на північно-східному схилі Закарпатського прогину від кордону з Словаччиною до м. Хуст, у районі якого простягання змінюється на меридіональне і  продовжується на території Румунії. Пасмо складено андезито-базальтами (70%), базальтами (20-25%) і кислими диференціатами (2-6%). Однозначно вважається, що ці вулканічні породи формувалися в пліоцені в умовах острівних дуг і їх можна віднести до типових острівно-дугових утворень (В.П.Костюк, 1961; Г.Н.Доленко та ін. 1980).        

У Закарпатському прогині спостерігається інтенсивне збільшення теплових потоків порівняно з Складчастими Карпатами і Передкарпатським прогином. Так, Передкарпатський прогин характеризуються низьким тепловим потоком, у складчастих Карпатах він поступово підвищується від 1,2-1,3 мккал/см2с у північно-східній частині Скибової зони Карпат до 1,6-2,0 мккал/см2с в районі Мармароського кристалічного масиву. В Закарпатському прогині тепловий потік різко зростає і стає більшим за 2 мккал/см2с. Такі ж його значення характерні для Словацької, Панонської і Трансільванської западин (Р.І.Кутас, 1975, 1996).

У Закарпатському прогині в останні роки відкриті чотири газові родовища: Русько-Комарівське, Станівське, Королівське і Солотвинське, перше в Україні родовище вуглекислого газу - Мартівське, відомі також численні газопрояви. Прояви нафти були виявлені в шахтах в районі міст Солотвина і Хуст, спостерігались у свердловинах 1, 5, 7-Солотвинські, 9-Тячівська, в ряді свердловин на площах Нанкове і Макарове. Нафтопрояви відомі в селах Новоселиця, Ліпша, Доробратів, м. Хуст. У селах Новоселиця і Дусина встановлено сліди асфальтиту. Численні газопрояви і мінеральні вуглекислі джерела відмічені в зоні Мармароських скель і на Мармароському кристалічному масиві.

У Закарпатському прогині в зоні Берегівських горстів відкриті Біганське поліметалічне родовище і Мужіївське родовище золота, а в  Мармароському кристалічному масиві - Савуляцьке родовище золота.

У Закарпатському прогині вулканогенні утворення мають велике поширення у відкладах баденію, сармату і пліоцену. Представлені вони в основному дацитовими і ріоліт-дацитовими туфами і туфітами. Однак потужні тіла інтрузивів відкриті порівняно недавно. Свердловиною 1-Руські Комарівці в Мукачівській западині у відкладах середнього баденію в інтервалі 1900-2644 м пройдена потужна інтрузія гранодіорит-порфірів, складених кварцем, калійовими польовими шпатами і домішками рудних мінералів. Інтрузивне тіло кварцових діорит-порфірів виявлено в нижньому баденію і на Мартівській площі в свердловині 1 в інтервалі 1890-1950 м. Інтрузії сарматського віку відомі також на Свалявській площі в зоні П’єнінських скель. Тут вони пройдені у відкладах крейди свердловинами 1 (650-915 м) і 3 (1230-1325 і 1404-1444 м).

Границя Мохо характеризується значним підняттям (до 25-30 км) у Закарпатському прогині порівняно з зануренням (до 55-65 км) під Складчастими Карпатами і Передкарпатським прогином по геотраверсу Берегове - Долина - Вишневець. Відповідно по геотраверсу Чоп - Самбір - Горохів у Закарпатському прогині вона знаходиться на відмітці 28-32 км, а в Складчастих зонах Карпат і Передкарпатському прогині - 55-65 км.

У даний час покривно-складчаста структура Українських Карпат ні в кого з дослідників не викликає сумнівів. Детальніше вона вивчена багатьма дослідниками, в тому числі автором (Ю.З.Крупський, 1975, 1981, 1995), у добре розбурених районах Передкарпатського прогину і Скибовій зоні Карпат.

На південному сході української частини Складчастих Карпат на основі даних глибокого буріння на площах Лопушна, Бісків, Сергії і сейсморозвідувальних робіт можна впевнено стверджувати, що крейдово-палеогеновий фліш Покутсько-Буковинських складок, Скибової і Дуклянсько-Чорногорської зон знаходиться в алохтонному положенні, нижче його залягають неогенові моласи і мезозой чохла платформи. На південному схилі Українських Карпат покривний характер зони Мармароських скель і П’єнінської доведений свердловинами 3 і 1 на Свалявській площі.

У Польщі на продовженні Східних Карпат і в Західних Карпатах глибоким бурінням на ряді площ підтверджено, що зони Складчастих Карпат (Скольська, Підсілезька, Сілезька, Магурська) знаходяться в алохтонному положенні (В.Морис, 1992; Е.Явор, 1992; С.Полтовіч, 1992). На території Румунії під насунутим флішем виділяють автохтонні відклади міоцену, палеогену і мезозою (Сандулеску, 1994; Сандулеску, Вісаріон, Станіца, 1994).

Таким чином, в геологічній будові Карпат і Передкарпатського прогину наявні два основні тектонічні елементи автохтон і алохтон, а самі Карпати мають інтенсивно дислоковану покривно-складчасту структуру.

Автором у межах Закарпатського прогину показаний гравіметричний репер зони зіткнення, який виражений додатньою аномалією сили тяжіння, пов’язаною з крайовим валом плити, що підсувається, потім від’ємною аномалією, зумовленою глибоководним жолобом, і знову додатньою, пов’язаною з зануренням у зону субдукції більш щільних і холодних шарів. Наведені ознаки підтверджують наявність зони колізії в межах цього прогину.

Багато інформації про формування  Карпат одержано в результаті вивчення сейсмоактивної в даний час зони глибокофокусних землетрусів Вранча в Румунських Карпатах. ЇЇ наявність пояснюється локальним вторгненням дуже нагрітих магматичних мас в неоднорідності на рівні мантії викликаних перетином двох великих розломів, приурочених до південно-західної межі Східно-Європейської платформи, а також планетарного розлому  Сицилія-Урал-Західний Сибір (А.В.Чекунов, 1987), або рухом на верхніх рівнях кори досить вузької пластини на північний захід і підйомом у зоні Вранча розігрітої і розм’якшеної мантійної маси (В.М.Бобринський, В.С.Макареску, Н.А.Поята, 1990). Однак, враховуючи, що в зоні Вранча відсутні ознаки зіткнення літосферних плит, а в південній частині Трансільванської западини, як і в Закарпатському прогині, є більшість цих ознак, можна допустити, що мікроплита, яка рухається з південного сходу (Північно-західного руху за  В.Бобринським, або Західно-Чорноморська за Л.П.Зоненшейном) у процесі субдукції занурюється під Трансільванську западину, викликає високотемпературний тепловий потік і розширення розігрітих глибинних мас. Це інтенсивно проявляється у вигляді глибокофокусних землетрусів у районі гір Вранча, де більш високозалягаючі шари земної кори розущільнені зоною перетинів великих розломів.

       Отже, можна стверджувати, що формування південної частини Карпатської дуги пов’язано із зіткненням Євразійської плити з  Аравійською через проміжні мікроплити Трансільванської западини, Західно-Чорноморську і Анатолійську.

На побудованому автором глибинному розрізі по лінії Волино-Поділля (Україна) - острів Корсика (Франція) відмічаються субдукція Африканської плити під Адріатичну мікроплиту, колізія і полога субдукція Адріатичної мікроплити під Пононську з формуванням Динарид, насунутих у західному напрямку, колізія і полога субдукція Євразійської плити під Пононську з формуванням Східних Карпат, насунутих у північно-східному напрямку. Колізійний пояс Африканської плити обмежований  Б-субдукційною зоною, а інших мікроплит і Євразійської плити - А-субдукційними складчасто-насувними зонами. Враховуючи, що Західні Карпати розташовані випуклою стороною на північний захід і є ознаки колізії в Словацькій западині, логічно припустити рух Західно-Європейської мікроплити на південний схід від Серединно-Атлантичної зони спредингу.

Таким чином, формування Західних, Східних і Південних Карпат, а також кільцеподібних Панонської і Трансільванської западин і високий тепловий потік в їх межах пояснюються зіткненням і субдукцією під ці западини більш важких і холодних плит з північного заходу, північного сходу, південного сходу і південного заходу.

2.ГЕОДИНАМІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ І ПРИНЦИПИ

РАЙОНУВАННЯ ПЕРЕДКАРПАТСЬКОГО ПРОГИНУ

       Формування прогинів, тим більше так складно побудованого як Передкарпатський, з позицій тектоніки літосферних плит вивчено недостатньо. Виконане нами моделювання показує, що такі великі геоструктурні елементи земної кори, а також супутні їм орогени починають утворюватися внаслідок зіткнення літосферних плит (колізії) з наступною субдукцією однієї плити під іншу. Залежно від маси літосферних плит, які зіткнулися, можливе формування одного орогена і одного прогину перед ним у разі явно більшої маси плити, яка йде в зону занурення і субдукції, і виникнення одного орогена і двох прогинів у разі приблизно однакової маси плит, що зіткнулися. При цьому один прогин виникає в тилу орогена в зоні колізії і наступної субдукції, другий - перед фронтом орогена. Загальною першопричиною формування прогинів, так само як і орогенів, є сили стиснення. Однак у момент, коли ці геоструктурні елементи починають свій власний геодинамічний розвиток, у прогинах більш інтенсивно розвиваються сили розтягання, викликані в основному опусканням територій.  Другий варіант формування орогена і прогинів характерний для Карпатського регіону. Тут протягом пізнього олігоцену - пізнього сармату сформувалися Карпатський ороген, Передкарпатський і Закарпатський прогини.

       На місце закладання, особливості будови і розвиток прогину в напрямку платформи впливали складнопобудовані древніші структури Західно- і Східно-Європейської платформ, докембрійського Лежайсько-Добрудзького масиву, розміщення пасивних континентальних окраїн з юрським і крейдовим прогинами і особливо поперечних структур, з яких у межах України найбільш чіткими є Північно-Буковинське підняття і Панонського-Волинський прогин.

       Аналіз нових матеріалів буріння і сейсміки показує, що на території України область пасивної континентальної окраїни, де відкладався крейдово-палеогеновий фліш, з північного сходу обмежовувалася Лежайським масивом або його палеозойським облямуванням по сучасному положенню Передкарпатського розлому, який у розумінні автора відповідає регіональному мінімуму сили тяжіння.

       У сучасному тектонічному плані давня південно-західна границя області відкладання крейдово-палеогенового флішу збігається з зоною П’єнінських і Мармароських скель. Аналіз умов седиментації вказує на загальну тенденцію до прогинання дна флішевого басейну при більш піднятому положенні його північно-східного борту.

       Наприкінці олігоцену флішеві товщі піддаються дії першої фази Карпатської складчастості (Савська складчастість). Це підтверджується розмивом порід верхньоменілітових відкладів (середній покрив у Битківському перетині), наявністю туфів у верхньоменілітових утвореннях (чечвинські туфи в Рожнятівському перетині), а також майже повсюдним поширенням конгломератів у нижній частині поляницької товщі. В результаті цих рухів зароджується власне Передкарпатський прогин у вигляді жолоба перед Карпатською гірською спорудою. Північно-східна частина шельфової ділянки палеогенового моря в процесі орогенезу не була втягнута в підняття і залишилася в автохтонному положенні. Такий висновок випливає з попереднього аналізу нових матеріалів сейсморозвідки згідно з якими на ряді поперечних профілів через Бориславський, Вигодський, Майданський і Лопушнянський перетини на великих глибинах (6000 - 8000 м) спостерігається зона виклинювання відкладів, сейсмічні відбиття від яких за характером запису відповідають породам флішевого палеогену.

       На початку міоценового часу прогин зміщується до північного сходу за рахунок опускання прилеглої частини платформи. Опускання платформи і підняття флішевих Карпат відбуваються диференційовано по великих поперечних блоках. У південно-східній частині прогину інтенсивніше опускається північно-західний схил Буковинського підняття, що в середині егенбурзького часу приводить до сповзання в прогин частини крейдово-палеогенових товщ флішу, які тут пізніше утворили нижній покрив крейдово-палеогенових структур. У подальшому ці відклади розвиваються разом з прогином, що підтверджується неузгодженістю залягання слобідських конгломератів на різних горизонтах палеогенового флішу в районі Слободи-Рунгурської.

       При формуванні покривів у Передкарпатському прогині суттєву роль відігравала сила тяжіння (В.Г.Корнєєва, 1959; Ю.З.Крупський, 1975; В.Г.Гутерман, 1992).

       В отнанзький і карпатський час продовжується інтенсивне опускання краю платформи, утворюються потужні товщі молас стебницької і балицької світ. Основа прогину за простяганням на українській території інтенсивно занурюється з південного сходу на північний захід до центральної частини (район міст Болехів, Долина, Стрий) і з меншою інтенсивністю далі на північний захід (район м. Добромиль).

       Сповзання у прогин частини крейдово-палеогенового флішу, накопичення міоценових молас великої потужностї сприяло активізації нисхідних рухів по поздовжніх розломах древнього закладання (зона Передкарпатського розлому), формуванню нових поздовжніх розломів, особливо в центрі і на південному сході прогину (Калуський, Шепітський та ін.). Сушею залишилася тільки жорстка частина на північному заході, представлена рифейськими відкладами і палеозойським обрамленням Лежайського масиву.

Наприкінці карпатію - початку баденію в опускання втягуються великі простори платформи. Майже повсюдно тут присутні гіпси та ангідрити тираської світи. По Краковецькому, Судово-Вишнянському, Городоцькому і Калуському поздовжніх розломах опускаються північно-західна і центральна частини території, яка складена рифейськими, палеозойськими і мезозойськими товщами, причому останні у зв’язку з великою перервою в осадконагромадженні характеризуються інтенсивно еродованим і диференційованим рельєфом з добре розвинутою системою долин палеорік.

У баденії і сарматі прогин далі розширяється на північний схід і його границя в цьому напрямку набуває сучасних обрисів. У баденії нисхідні рухи активніші на південному сході, а в сарматі - на північному заході, де формується Крукеницька западина.

У пізньосарматський час інтенсивно проявляється друга фаза Карпатської складчастості. Вона викликала формування в прогині насунутих структур, складених флішем і моласами. Ці структури згрупувались в окремі покриви. В українській частині Передкарпатського прогину нами виділені три покриви: нижній - Рунгурсько-Соколовецький, середній - Битківсько-Іваниківський і верхній - Майдансько-Долинський. Рівнем зриву пластин окремих покривів  є стрийські відклади верхньої крейди.

Слід відзначити, що покривна будова фіксується тільки на північний-захід від Покутсько-Буковинських складок до кордону з Польщею і викликана, очевидно, наявністю Панонсько-Волинської депресії в ложі прогину.

Підтвердженням сказаного може бути те, що в зоні розвитку Покутсько-Буковинського підняття для крейдово-палеогенового флішу характерно тільки чергування антикліналей і синкліналей.

Перед фронтом насунутих структур менш інтенсивно були зім’яті моласи, які в основному сформували три лінії антиклінальних складок, нахилених у північно-східному напрямку. Ці структури, утворені тільки моласами, доцільно виділити в окрему зону. Величезні маси крейдово-палеогенового флішу і міоценових молас були пересунуті на значну віддаль у північно-східному напрямку. З них сформувався алохтонний комплекс відкладів, який перекриває значну частину різновікової основи прогину. Південно-західна частина цього комплексу порід була перекрита Скибовою зоною Карпат.

В ложі прогину - автохтоні утворилася його Зовнішня зона з глибокоопущеною південно-західною частиною і піднятою - північно-східною.

Важливо підкреслити, що при  насуванні флішевих мас, утворенні складок і покривів відбувається потоншення горизонтів флішу (В.Є.Хаїн, 1954, 1973). Дослідження, виконані автором у перетині Гвізд-Бистриця, показали, що  при формуванні покривів потужність флішу зменшувалася в середньому на 12,8 м на кожний кілометр його пересування.

У зв’язку з відкриттям Лопушнянського нафтового родовища в автохтоні під Покутсько-Буковинськими Карпатами надзвичайно важливим завданням є вивчення ложа прогину в піднасуві алохтонних товщ молас і флішу, а також дослідження основи - ложа складчастої області Карпат.

Спираючись на результати глибокого буріння по профілю Санок-Ярослав на території Польщі, на ряді площ у Стрийському перетині, на Ластівецькій і Богородчани-Парищенській площах у Надвірнянському перетині, а також на Чорногузькій, Шереметівській, Мигівській, Сегівській, Святославській, Лопушнянській, Бисківській, Сергіївській, Роженській, Гринявській площах, враховуючи матеріали сейсморозвідувальних робіт, можна стверджувати, що на різних ділянках у будові автохтонного ложа прогину будуть брати участь відклади протерозою, палеозою, платформного мезозою і палеогену, а також крейдово-палеогенового флішу.

На північний захід від Болехівського перетину під автохтонними моласами в ложі прогину поширені утворення платформного мезозою починаючи від Городоцького розлому на північному сході до Краковецького - на південному заході. Під моласами Крукеницької западини залягають відклади протерозою, вік яких за даними по території Польщі встановлено як докембрійський (П.Карнковські, 1983). На південний захід від Передкарпатського розлому  під алохтонними моласами і насунутими структурами з моласами і флішем прогнозується автохтонний крейдово-палеогеновий фліш.

На південний схід від Болехівського перетину під автохтонними і алохтонними моласами і флішем, Складчастими Карпатами починаючи від зони флексур на північному сході до зони Передкарпатського розлому  поширені відклади платформного мезозою. На ряді ділянок (Коломия, Отиня та ін.) вони мають ерозійний рельєф. На деяких ділянках над товщею мезозою присутні породи палеогену в платформних фаціях (Лопушна). На південний захід від Передкарпатського розлому під покривом Складчастих Карпат прогнозується автохтонний крейдово-палеогеновий фліш.

Передкарпатський прогин підрозділяють на три самостійні зони: Більче-Волицьку, Самбірську і Бориславсько-Покутську (В.С.Буров, В.В.Глушко, В.О.Шакін, П.Ф.Шпак, 1969). Ця схема районування збереглася дотепер. Однак, як видно з викладеного, вона не відображає повною мірою характерних рис будови прогину і його розвитку. Враховуючи сучасний рівень знань, тут слід виділяти насамперед основу (ложе) прогину - автохтон і насунутий комплекс відкладів - алохтон. Зовнішня і Внутрішня зони в їх класичному розумінні можуть бути простежені тільки в основі прогину, причому існування Внутрішньої зони (складчасте флішеве ложе) можна тільки припускати на великих глибинах на території, обмеженій з північного сходу Передкарпатським розломом, а на південному заході - глибинним розломом, який проходить приблизно посередині складчастої області Карпат (Ужоцький розлом). В алохтоні доцільно виділити зони насунутих молас і насунутих структур з моласами і флішем. Запропоноване районування точніше відповідає складу порід, історії розвитку і тектонічному характеру Передкарпатського прогину.

3.ГЕОДИНАМІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ

ЗАКАРПАТСЬКОГО ПРОГИНУ

       Історія геологічного розвитку Закарпатського прогину висвітлювалася багатьма дослідниками, однак детального розгляду геодинамічних умов формування Закарпатського прогину виходячи з основ сучасних знань про тектоніку літосферних плит зроблено не було.

У геологічній будові ложа Закарпатського прогину беруть участь відклади палеозою, мезозою і палеогену, які характеризуються гетерогенною блоковою будовою. Сам прогин виповнений неогеновими моласами, потужністю до 3500 м, що неузгоджено залягають на цьому різновіковому ложі.

Найдавнішими тут є палеозойські породи, які розкриваються свердловинами в центральній і північно-західній частинах. В мезозої ложа прогину встановлені породи тріасу, юри і крейди.

У відкладах мезозою давно відомі офіоліти в районі м. Берегове. В свердловині 1-Русько-Комарівська, глибиною 4521 м відклади мезозою (крейда) пройдені в інтервалі 3400-3920 м. З інтервалів 3814-3822 і 3847-3855 м піднято керн, представлений кристало-літокластичними туфами основного і середнього складу з уламками базальтів, андезито-базальтів і андезитів. Ці дані, на думку автора, дозволяють провести межу поширення офіолітів мезозою ложа прогину до центральної частини Мукачівської западини.

Палеогенові породи ложа прогину представлені центрально-карпатським палеогеном (підгальським флішем еоценового віку), який поширений в центральній і північно-західній частинах прогину і шопурським флішем такого ж віку в південно-східній частині.

На розмитому мезозойсько-палеогеновому ложі залягає товща неогену власне Закарпатського прогину, представлена міоценовими, пліоценовими і плейстоценовими відкладами.

Найдавніші породи міоцену - егенбурзькі (буркалівська світа). Вище розміщаються так звані терешульські конгломерати карпатію, туфи і туфіти низів баденію (новоселицька світа), кам’яна сіль, сіль з прошарками глин нижньо-тереблянської підсвіти, флішоїдні породи середнього і верхнього баденію (верхньотереблянська підсвіта, солотвинська, тересвинська і басхівська світи). В сарматських відкладах, які поширені в Мукачівській западині, виділяють доробратівську, луківську і алмаську світи, вище яких залягають породи панону, понту і дакій - румунію (ільницька світа). Завершується осадовий розріз  прогину глинами і лігнітами плейстоцену (чопська світа), а в області вулканічного пасма - це вивержені андезити і базальти бужорського комплексу.

Треба звернути увагу на надзвичайно велике поширення у розрізі неогену туфів, туфітів, туфопісковиків. Вони присутні в усіх світах починаючи від новоселицької баденію. Потужності цих відкладів великі, в новоселицькій світі вони досягають 600 м. У світах, що залягаючих вище, їх потужність змінюється від декількох до десятків і сотень метрів.

У сучасному тектонічному положенні Закарпатський прогин обмежений на північному сході зоною П’єнінських скель і Мармароським кристалічним масивом, на південному сході Марамуреським басейном, на південому  заході Панонською западиною і на північному заході переходить у Східно-Словацьку западину. У поздовжньому напрямі в прогині виділяють: північно-східний моноклінальний схил, центральну зону антиклінальних структур і зону Берегівських горстів. Уздовж північно-східного схилу прогину простягається Вигорлат-Гутинське вулканічне пасмо, яке в районі м. Хуст пересікає його в меридіональному напрямку, розділяючи на дві западини: Мукачівську і Солотвинську.

В прогині доцільно виділити три структурно-тектонічні поверхи: палеозойський, мезозойсько-палеогеновий і неоген-плейстоценовий. Перші  два складають ложе, деталі їх  тектонічної будови вивчені мало. Набагато краще досліджена тектоніка неоген-плейстоценового структурно-тектонічного поверху. Геологічною зйомкою, структурним і глибоким бурінням, а також сейсморозвідкою тут виявлено ряд антиклінальних піднять. Вони являють собою невеликі брахіантиклінальні складки малої амплітуди, розбиті поперечними, поздовжніми, деколи різноспрямованими, як правило, малоамплітудними порушеннями на окремі блоки. Заслуговує на увагу те, що простягання структур не обов’язково "карпатське", тобто північний захід - південний схід. Зустрічаємо простягання і меридіональне, і північно-східне, чого не могло бути в інших зонах Складчастих Карпат і в Передкарпатському прогині. Це свідчить, що в неоген-плейстоцені не тільки сили стиснення були причиною формування локальних антикліналей. Аналіз матеріалів добре розвіданих структур показує, що на даний процес впливали ще три суттєві фактори. По-перше, це могли бути структури обволікання гетерогенних мезозойсько-палеогенових і палеозойських блоків ложа прогину. По-друге, складки формувалися під дією інтрузій гранодіорит-порфирів баденського віку, в основному в Мукачівській западині. По-третє, вони виникли в результаті соляного діапіризму, переважно в Солотвинській западині.

Значне поширення в Закарпатському прогині мають давні стратовулкани, що знаходяться в зонах поздовжніх або поперечних розломів і в зоні поширення ефузивів Вигорлат-Гутинського пасма, яке, без сумніву, також пов’язане з великоамплітудними розломами.

Процеси формування прогину відбувалися в нерозривному зв’язку з геотектонічними подіями в Панонській западині, Складчастих Карпатах і Передкарпатському прогині, тобто Карпатсько-Панонський регіон розвивався як нерозривне ціле.

Закарпатський прогин, як і вся Карпатська складчаста система, до якої він входить, сформувався в альпійську епоху складчастості. В свою чергу, Карпатська система є частиною Середземноморського складчастого пояса, який простягається в широтному напрямі від Карібського до Південно-Китайського моря. Цей пояс виник на місці обширного океану Тетис, який наприкінці середньої юри розділяв суперконтинент Пангею на Лавразію і Гондвану. На початку крейдового часу в результаті зближення Євразії з Африкою, Аравією, Індією та Австралією море почало скорочуватися. Таким чином, Середземноморський складчастий пояс є міжконтинентальним, для процесу розвитку якого характерні поглинання океанічної кори, колізія континентів і мікроконтинентів. Наявність океанічної кори в розглядуванному регіоні однозначно підтверджується виявленими офіолітами. Треба відзначити, що офіоліти відомі також у Внутрішніх Карпатах і Панонській западині. Таке розміщення повністю узгоджується з головним механізмом обдукції при закритті басейнів океанічного типу (В.Є.Хаїн, М.Г.Ломідзе, 1995). Як відомо, офіоліти завжди знаходяться в алохтонному становищі. В.Є.Хаїн навіть вважає, що покриви кристалічних порід у Внутрішніх зонах Карпат (Мармароський масив) початково належали вже другому мікроконтиненту, а саме Бихарському (Панонська западина).

Г.Н.Доленко та ін. (1980) вважали, що Карпатська геосинклінальна зона знаходилась у жорстких межах докембрійських геоструктурних споруд: Чеського масиву, Волино-Подільської плити, Мізійської плити і Панонського серединного масиву. Автор думає, що власне наявність жорстких меж та їх обриси обумовили великою, можливо, вирішальною мірою сучасну дугоподібну конфігурацію Карпатської складчастої споруди.

У крейді і палеогені в Карпатській області Середземноморського складчастого пояса на пасивних окраїнах Східно- і Західно-Європейської платформ починає формуватися потужний акреційний уламковий клин, складений флішевою формацією. На місці Закарпатського прогину зароджується зона субдукції, над якою виникла вулканічна зона, а перед нею розвивається глибоководний жолоб - переддуговий прогин. В окраїнному морі, яке займало територію між Панонським масивом і сучасною зоною П’єнінських скель, відкладалися товщі крейди і палеогену ложа Закарпатського прогину.

Крайовим валом переддугового прогину  могли бути вапняки, можливо, рифові вапняки юрського і крейдового віку. Протилежним берегом окраїнного моря був Панонський масив. Складений він діабазо-філітами докембрію і нижнього кембрію, серицитовими сланцями, кварцитами, пісковиками і аргілітами верхнього кембрію, ордовику і девону, моласоподібними відкладами карбону і пермі, платформними - тріасу та юри, флішоподібними - крейди і еоцену, на ерозійній поверхні якого відкладалися породи міоцену. Як видно, Панонський серединний масив сформувався на корі континентального типу.

Таким чином, в області сучасного положення Закарпатського прогину  наприкінці палеогену розпочинаються колізія і полога субдукція сформованих на корі континентального типу мікроконтиненту Панонського масиву з континентом Євразії. Сама ж область, над якою утворилось окраїнне море, як випливає із наявності офіолітів, формувалася на корі океанічного типу, і вулканічна зона Закарпаття являє собою енсиматичну дугу. На початкових стадіях розвитку колізії в цьому регіоні (кінець ранньої крейди - палеоген), коли закінчився спрединг і завершилося поглинання океанічної кори в пологу зону субдукції, тут установились умови стиснення, які не виключають, а навпаки, мабуть, закономірно викликають розтягнення крил прогину і відповідно зменшення їх товщини. Це привело до того, що в Закарпатському прогині при його формуванні появилися розломи і у пізньому палеогені розпочалася вулканічна діяльність.

Палеогеновий вулканізм був початком колізії і зародження Закарпатського прогину. Область останнього з розвитком  процесу колізії і пологої субдукції повинна була прогинатися чим раз більше, а інтенсивність вулканічної діяльності зростати. Фактично це і відбувалось. Велика потужність і широкий розвиток у прогині вулканічних відкладів свідчать про масштаби проявів вулканізму.

Початок колізії супроводжувався стисненням і в обширній області акреційного флішевого клину, що формувався на окраїнах платформ. У результаті тут зароджуються підводні хребти і надводні кордильєри, які в палеогеновий час досягли великого розвитку, що спричинило утворення різних літолого-фаціальних зон крейди і палеогену, з урахуванням яких, тепер проводять поділ Складчастих Карпат.

Різні частини Закарпатського прогину опускалися з різною інтенсивністю. В баденії цей процес найактивніше проходив на південному сході (Солотвинська западина), в сарматі - на північному заході (Мукачівська западина). В Солотвинській западині в баденії формувалися потужні товщі евапоритових відкладів, а в Мукачівській інтенсивно проявлялося вторгнення інтрузій гранодіорит-порфірів. Найбільш інтенсивним вулканізм був у сарматі, паноні і дакій-румунії. В цей самий час діяли і сили стиснення, про що свідчить більш часте північно-західне - південно-східне простягання брахіантиклінальних структур Закарпатського прогину.

Як відомо, туфи і туфіти поширені в сарматі Закарпатського і Передкарпат-ського прогинів. Однак у першому з них потужності вулканогенних порід досягають сотень метрів, а в Зовнішній зоні Передкарпатського прогину це тільки прошарки потужністю в декілька метрів, які використовуються для стратифікації розрізу сармату в північно-західній частині зони. Наявність цих вулканогенних реперів витриманої потужності, що повторюються на великій території Зовнішньої зони, слід пояснити випаданням у Сарматське море вулканічного попелу, джерелами якого могли бути тільки вулкани Закарпатського прогину.

Взагалі північно-західні частини обох прогинів більш прогнуті в сарматі, а південно-східні - в баденії; склад порід прогинів також подібний, що ще раз підтверджує синхронність і однакову причинність їх зародження і розвитку.

Процеси регіонального стиснення в орогенну стадію, що викликали формування і розвиток Закарпатського і Передкарпатського прогинів у Складчастій зоні Карпат, зумовлювали утворення складчастості і покривів.

Як уже вказувалося, субдукція Євразійської плити під Панонську мікроплиту викликала розігрів мантійних мас і виникнення мантійного астеноліту, його підняття і зменшення потужності кори під Панонською западиною. Цим, а не присутністю океанічної кори можна пояснити високе положення границі Мохо під даною западиною.

По-новому слід трактувати дані гравіметрії. Регіональні максимуми аномалій сил тяжіння в Закарпатському прогині необхідно пов’язувати не з наявністю давніх щільних порід, як це уявлялося раніше, а із зоною крайового валу (північно-східний максимум аномалій сил тяжіння) і зі смугою більш різкого занурення Євразійської плити в зону субдукції (південно-західний максимум аномалій сил тяжіння).

4.ГЕОДИНАМІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ

І ПРИНЦИПИ РАЙОНУВАННЯ ВОЛИНО-ПОДІЛЛЯ

       Вивченням геологічної будови і корисних копалин Волино-Поділля займалося багато дослідників, проте треба відзначити, що для нафтогазової геології цей регіон порівняно з Карпатським був другорядним і часто розглядався тільки побіжно, причому як такий, де в основному переважали вертикальні рухи земної кори.

       Вважається, що блокова тектоніка кристалічного фундаменту служила каркасом для закладення фанерозойських регіональних геоструктур. У різні геологічні епохи тут були сформовані: в рифеї - Волино-Поліський рифейський прогин і Подільський докембрійський виступ; у венді - ранньому девоні - Дністерський перикратонний прогин; у середньому девоні - карбоні - Львівський палеозойський прогин, Ковельський виступ і Луківсько-Ратнівський горст; у мезозої - Стрийський юрський прогин і Мазовецько-Львівський крейдовий прогин (І.І. Чебаненко та ін., 1990).

       У  геологічній будові території беруть участь осадові утворення верхнього протерозою (рифей, венд), палеозою (кембрій, ордовик, силур, девон, карбон), мезозою (юра, крейда) і кайнозою (неоген). Вони залягають на архей-протерозойському кристалічному фундаменті, що виходить на поверхню в області УЩ і занурюється в південно-західному напрямі до глибини 8 км на границі з Передкарпатським прогином, тому повнота розрізу і товщини осадових утворень збільшуються до південного заходу. Стратиграфічне розчленування осадового комплексу, склад порід, їх фаціальні зміни і заміщення вивчені досить детально. Ці дані та їх кореляція для Львівського палеозойського прогину, Волино-Подільської монокліналі і Ковельського виступу автором наводяться на схемі, складеній за матеріалами УкрДГРУ і ДГП ‘‘Західукргеологія’’. Основні розмиви, кутові і стратиграфічні незгідності приурочені до границь: нижній протерозой - рифей, рифей - нижній венд; нижній венд - верхній венд; кембрій - силур; нижній девон - середній девон: верхній девон - карбон; палеозой - мезозой; мезозой - кайнозой. Рухи, які викликали ці незгідності, пов’язані з карельською, байкальською, каледонською, варисційської, ламарійською та альпійською складчастостями.

У рифейський етап розвитку Волино-Поділля заклався Волино-Поліський прогин, що було викликано глобальною зміною геотектонічного режиму планети, деструкцією Пангеї та утворенням океану Прототетису. Формування прогину супроводжувалося прогинаннями частини території і розривом суцільності кори і літосфери глибинними розломами, по зонах яких відбувалися періодичні виливи магми, про що свідчать пластові інтрузії кристалічних порід. Вважають, що ці найдревніші розломи мали північно-західний і північно-східний  напрями (Г.Н. Доленко та ін., 1980; І.І.Чебаненко та ін., 1990). Наприкінці рифею - на початку венду розвиток пасивної окраїни платформи був ускладнений короткочасною фазою стиснення, що зумовило насування на край Східно-Європейського кратону його батіальних осадків (О.С.Ступка, 1980). У пізньому рифеї - ранньому венді на південний захід від розглядуваної території розвивається Галицька рухома область, у зв’язку з чим в умовах розтягнення у смузі м. Кобрин - м. Тернопіль формується трапова формація волинської серії. У кембрійський час продовжується занурення всієї території, а на початку силуру, в результаті рухів каледонського орогенезу в суміжній рухомій області, територія Волино-Поділля входить до складу єдиного східного шельфу Західно-Європейського морського басейну, у східній частині якого утворилися бар’єрні рифи на уступах північно-західного простягання. В ранньому девоні на північному заході в рухомій області Галицид тривають  інтенсивні процеси орогенезу, а крайова частина старої платформи інтенсивно опускається  і закладається Боянецький передгірський прогин. У середньому девоні починає розвиватися Львівський палеозойський прогин, осьова частина якого на протязі середнього - пізнього девону мігрує на північнй схід. У цей період у межах південно-західної частини території  продовжують формуватися лінійні антиклініальні підняття північно-західного простягання, а на північному сході, перед Ковельским виступом, - структури Локачинського валу північно-східного простягання. В карбоні в прогині  сформувалася потужна формація Львівсько-Волинського вугільного басейну і, після довгої перерви в осадконакопиченні, тільки в юрі у південно-західній частині  утворився Стрийський юрський прогин, а в крейді - Львівська крейдова мульда.

Історія формування Волино-Поділля підтверджує планетарні закономір-ності  геодинамічного розвитку, згідно з якими на пізньопалеозойському - ранньомезозойському етапах відродилася Пангея, а з середини юри знову розпочався її розпад, що продовжується тепер.

Автором на території Волино-Поділля вивчалися характеристика неотектонічних рухів, сейсмічність, дислокованість, тріщинуватість і напруженість гірських порід. Неотектонічні рухи найбільші на південний захід і південний схід від м.Львів, причому в першому випадку  ізолінії їх сумарних амплітуд мають північно-західне - південно-східне простягання, в другому - перпендикулярне до нього, тобто північно-східне. Вважалося, що територія Волино-Поділля слабосейсмічна або несейсмічна. Однак тут зафіксовані місцеві землетруси. Так, два землетруси сталися в районі м. Заліщики в 1880 і 1903 рр. Еліпс ізосейт останнього з них був витягнутий у карпатському напрямку. В 1885 р. землетрус стався в районі м. Великі Мости. Його інтенсивність досягала 6 балів. Ще один епіцентр сейсмічної активності зафіксований в районі м. Сторожинець (Л.Д.Гофштейн, 1979). У березні 1999 р. преса повідомила про землетрус у районі міст Одеса і Чернівці. Очевидно, що епіцентри вказаних землетрусів слід пов’язувати з відновленням активності розломів земної кори Волино-Поділля.

Те, що сейсмічно активними виявився такий, здавалося б, стабільний регіон, як Волино-Поділля, можливо, пояснюють виділені останнім часом аномалії теплового потоку, які перевищують фонові на 20-30 мВт/м2 і простягаються ланцюжком від Ботнічної затоки Балтійського моря до Аравійського півострова (Клайпедська, Хелмська, Яворівська, Чернівецька, Белзька, Баксуська, Ренійська, Тарханкутська та ін.)  (В.В.Горденко та ін., 1996). Епіцентри землетрусів приурочені до трансформного розлому, який добре трасується по лінеаментах, виділених за космофотознімками, в напрямку міст Одеса - Кишинів - Кам’янець-Подільський - Збараж - Луцьк (І.Б.Вишняков та ін., 1984). Ще одна зона розлому майже меридіонального простягання трасується по лінії міст Рівне - Борщів Тернопільської обл. - с. Новосілки (Чернівецька обл). Продовження цього розлому на території Румунії проходить через сейсмічно активну тепер зону Вранча. Лінеаменти подібних напрямків виділяють також І.Д. Гофштейн і А.П. Медведєв (1989).

Наявність вказаних розломів, їх активність можна пов’язати з рухом Аравійської плити, Анатолійської і Західно-Чорноморської мікроплит у північному і північно-західному напрямах. Одна частина (південно-західна) Західно-Чорноморської мікроплити йде в зону субдукції під Трансільванську западину, а друга продовжує рух на північний захід. Границею між ними є, ймовірно, розділ між Східно- і Західно-Європейською платформами (зона Тейссейре - Торнквіста).

Розривні порушення Волино-Поділля простежуються через усю товщу осадових порід і просторово збігаються з розломами, виявленими в кристалічному фундаменті (Б.А.Соловйов та ін., 1989).

На Волино-Поділлі існують дві системи взаємно перпендикулярних тріщин: північно-західна діагональна і північно-східна перпендикулярна до неї. Ці  системи альпійського віку розвинуті в усіх відкладах, включаючи неогенові (І.Д. Гофштейн, 1979). Тріщинуватість порід у районі Бібрка - Винники вивчена за керном девонського віку М.М. Андрейчуком у рамках нашої спільної роботи з GeoForschungsZentrum Potsdam (Німеччина). Встановлено, що переважаючий напрям тріщинуватості в східних районах Волино-Поділля (Монастирськ, Підгайці, Козева) і західних (Винники - Бібрка) перпендикулярний. Це, очевидно, можна пояснити взаємно перпендикулярним станом векторів напруженості порід у даних районах: північно-західним у першому і північно-східним у другому.

Виконаний автором аналіз матеріалів сейсморозвідувальних і бурових робіт останніх років показав, що просторове розміщення всіх виявлених і підготовлених до буріння сейсморозвідкою структур характеризується двома ознаками: північно-західне або південно-західне простягання та інтенсивність дислокацій. Структури Павлівська, Підберезівська і Колинківська - південно-західного або не явно вираженого простягання, спокійного залягання. Друга група структур - Лудинська, Комарівська, Великомостівська, Дібрівська, Забір’ївська, Міліївська - лінійно-витягнуті вузькі антикліналі північно-західного або меридіонального простягання, дислоковані тектонічними порушеннями і малоамплітудними насувами у девонських відкладах. Границя між ними проходить по Нововолинському і Радехів-Рогатинсько-Монастирському розломах. Тому, враховуючи вище викладене, підтверджуємо висновок С.С. Круглова та ін. (1985) про те, що границя між Східно-Європейською і Західно-Європейською платформами (зона Тейссейре - Торнквіста) проходить по цих розломах. Наведені дані збігаються з уявленнями А.П.Медведєва, згідно з якими на схід і захід від Радехівського розлому рельєф поверхні Мохоровичича має різну характеристику та інфраструктуру дорифейського і рифейського фундаменту. Інформація про рухи земної кори в межах Волино-Поділля і місце положення зони Тейссейре - Торнквіста підтверджена аналізом альпійської складчасті. Розгляд структурної карти по підошві альб-верхньокрейдового (ранньоальпійського) комплексу, яку склав І.Б. Вишняков (1990), показує, що від південно-західної частини території до північно-східної простягання ізогіпс підошви альб-верхньокрейдових відкладів змінюється з північно-західного до північно-східного і майже східного. Ця зміна приурочена до зони Тейссейра - Торнквіста. На південь від Ковельського виступу видно численні мульди, а на південь від зони - відсутність альб-верхньокрейдових відкладів (Подільський виступ) простягання ізогіпс майже широтне, що в регіональному плані підтверджує зроблені висновки.

Існують різні точки зору щодо геолого-тектонічного районування Волино-Поділля (С.С. Круглов, С.Є. Смирнов та ін., 1985; І.І.Чебаненко, І.Б.Вишняков, та ін., 1990; М.І.Палюк, Б.П.Різун, та ін., 1998). Також неоднозначно трасується місцеположення границі між Східно- і Західно-Європейською платформами (В.В. Глушко, 1968; Г.Н. Доленко та ін., 1980; С.С. Круглов, С.Є. Смирнов та ін., 1985; І.Д. Гофштейн, 1992). Також є ряд невияснених питань щодо границь Львівського палеозойського прогину і зон  у його межах, не існувало аргументованого пояснення причин взаємно перпендикулярної складчастості.

Викладений матеріал дозволяє автору стверджувати, що складки і вали субширотного простягання характерні для Східно-Європейської платформи. Вони виникли там, де був упор правосторонньому рухові на північний захід частини кори цієї платформи, обмеженої зоною трансформного розлому північно-західного напрямку і зоною Тейссейре - Торнквіста. Таким підняттям був і залишається Ковельський виступ і, можливо, служить Подільське підняття. На південний схід від першого був сформований Локачинський вал, на південний схід від другого за даними сейсморозвідки, виконаної тут ще в недостатніх обсягах, також намічається північно-східне простягання структур (Колинківська площа в районі м. Чернівці та ін.).

З урахованням механізму геодинамічного розвитку Волино-Поділля уточнена схема його геолого-тектонічного районування. В першу чергу тут слід виділяти Східно-Європейську (стару) і Західно-Європейську (молоду) платформи. Границя між ними проходить по Нововолинському і Радехів-Рогатинсько-Монастирському розломах (зона Тейссейре-Торнквіста). У Східно-Європейській платформі встановлені Волино-Подільська монокліналь, Ковельський виступ і Львівський палеозойський прогин. Контур прогину слід проводити по границях поширення середньодевонських відкладів. У прогині необхідно виділяти Зовнішню зону, що сформувалася на слабодислокованих відкладах рифей-середньодевонського віку. На Західно-Європейській платформі доцільно виділити - Львівський палеозойський прогин - Внутрішню зону, що сформувалася на дислокованих відкладах рифей-середньодевонського віку, і Рава-Руську складчасту зону з накладеною Львівською крейдовою мульдою в її північно-західній частині.

На південний схід від Внутрішньої зони Львівського палеозойського прогину на Західно-Європейській платформі слід виділити зону лінійно витягнутих структур північно-західного простягання, тектонічна будова яких подібна до будови структур прогину, але в розрізі яких відсутні відклади середнього девону і карбону. Цю зону пропонується назвати Міліївською за назвою першої структури, виявленої тут сейсморозвідкою.

5.ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗМІЩЕННЯ І УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПОКЛАДІВ ВУГЛЕВОДНІВ

Закономірності розміщення і умови формування покладів вуглеводнів у Карпатському регіоні, особливо в Передкарпатському прогині, вивчалися багатьма дослідниками.

Як свідчить аналіз наукової літератури, існують дві концепції походження вуглеводнів у Карпатському регіоні - неорганічного та органічного. І перша, і друга знаходять, на думку їх прихильників, незаперечні підтвердження саме в Карпатському регіоні. Тут, як вважають ті, хто поділяє думку про неорганічне походження вуглеводнів, є класичні умови для саме такого їх утворення і міграції в пастки по численних поперечних і поздовжніх розломах. Вказують також імовірні джерела міграції вуглеводнів, пов’язані з зонами пересічення поздовжніх і поперечних розломів, поблизу яких групуються родовища. Прихильники органічного походження вуглеводнів посилаються на присутність у Карпатському регіоні ряду можливих нафтоматеринських (нафтопродукуючих) відкладів, класичним зразком яких вважається багата органікою менілітова світа.

Зроблені спроби пов’язати наведені погляди в один, шляхом застосування теорії літосферних плит до процесів нафтогазоутворення. Припускається, що осадові відклади разом з розсіяною в них органікою потрапляють в зону субдукції, де в результаті дії високих температур і тисків генерують вуглеводні, які по зонах розломів мігрують у пастки. На думку автора, не потрібно беззастережно віддавати перевагу якійсь одній гіпотезі походження вуглеводнів. Це може привести до небажаних наслідків і в результаті до відставання в теорії, а потім і в практиці геологорозвідувальних робіт на нафту і газ.

Щодо закономірностей розміщення покладів вуглеводнів у Карпатському регіоні, то майже всі дослідники звертають увагу на приуроченість покладів нафти і газоконденсату в основному до зони насунутих структур з моласами і флішем Передкарпатського прогину, а газу і газоконденсату - до Зовнішньої зони. Більшість авторів пов’язує наявність скупчень газу в Зовнішній зоні з його латеральною міграцією по зонах розломів, а деякі вбачають його у розсіяній органіці баденій-сарматських або юрських відкладів. Дослідники переважно погоджуються на тому, що формування покладів у крейдово-палеогенових відкладах Внутрішньої зони прогину і в Складчастих Карпатах відбувалося в два етапи: донасувний і післянасувний.

Геодинамічний розвиток Складчастих Карпат, Передкарпатського і Закарпатського прогинів показує, що для даних геологічних регіонів він був взаємопов’язаний і відбувався згідно з тектонікою літосферних плит.

У Закарпатському прогині відомі чотири газові родовища вуглеводнів, три з них у Мукачівській (Русько-Комарівське, Станівське, Королівське) і одне (Солотвинське) в Солотвинській западинах. Відкрито також промислове скупчення вуглекислого газу в сарматі на Мартівській площі.

       Встановлюється така закономірність: розміщення всіх відкритих родовищ вуглеводнів і скупчення вуглекислого газу пов’язане з поздовжньою смугою в центральній частині Закарпатського прогину, тобто з зоною розвитку Центрально-Закарпатського поздовжнього розлому. На всіх родовищах промислові поклади газів приурочені до неогену. Непромислові їх скупчення встановлені в конгломератах карпатію, флішоподібних відкладах палеогену на Солотвинській площі і в утвореннях крейди - на Тереблянській. Звертають на себе увагу високий вміст у газах азоту (0,66-33%), вуглекислоти (0,2-10,6%), а крім того, сліди сірководню у газах Русько-Комарівського родовища.

Закарпатський прогин знаходиться в зоні колізії Євроазійської плити з мікроплитою Панонської западини. Він утворився на ложі останньої, і формування тут родовищ повинно бути аналогічним. У дійсності так воно і є. І тут, і там присутні аналогічні комплекси порід, які містять поклади вуглеводнів. Характерно, що в Панонській западині промислові поклади вуглекислого газу відомі вже давно на багатьох родовищах; в газі високий вміст азоту.

Склад газів покладів Закарпатського прогину і Панонської западини дозволяє припустити, що утворилися вони в результаті вертикальної міграції. Шляхами міграції у пастки є поздовжні регіональні розломи - Закарпатський, Центрально-Закарпатський, Припанонський, а також тріщини, що виникли в результаті укорінення магми. Такі тріщини ідуть на великі глибини досягаючи верхньої мантії. Субдукція під Закарпатським прогином і Панонською западиною великих мас гірських порід, у тому числі багатих органікою, могла привести до генерації нафтових вуглеводнів і їх міграції в пастки мезозою, палеогену і неогену. Не виключено, що при вторгненні магматичних тіл в осадові товщі з розсіяною або гомогенною органікою високі температури викликають природний крекінг-процес з утворенням газоподібних і легких вуглеводнів.

Родовища вуглеводнів утворились у постпліоценовий час і, напевно, продовжують формуватись у сучасну епоху. Більш раннє виникнення покладів виключено, тому що вони були б зруйновані пліоценовим вулканізмом. У ложі прогину велике значення мають збагачені органікою породи крейдово-палеогенового флішу. При наявності пасток і добрих екранів тут могли сформуватися поклади не тільки газу, але і нафти.

В українській частині Складчастих Карпат було виявлено більше десятка родовищ нафти у відкладах флішу верхньої крейди, еоцену, в менілітовій і головецькій світах олігоцену у Скибовій і Кросненській зонах на глибинах від перших сотень до 4600 м. На території Польщі відомо понад сорок родовищ нафти в усіх структурно-тектонічних зонах.

У Складчастих Карпатах сучасна річкова система характеризується наявністю долин головним чином північно-східного або південно-західного напрямків, пов’язаними з зонами поперечних порушень. Більшість відомих нафтопроявів, закартованих на поверхні в Складчастих Карпатах, приурочені до долин рік і потоків, тому можна стверджувати, що вони є результатом руйнування покладів внаслідок міграції по провідних зонах поперечних розломів. Провідний характер поперечних розломів доводять також дані геохімічних досліджень. Тому, аналізуючи матеріали по давно відомих і недавно відкритих родовищах і скупченнях вуглеводнів, враховуючи нафтогазопрояви і причини негативних результатів, можна зробити висновок, що необхідною умовою наявності покладів вуглеводнів у Складчастих Карпатах повинні бути кондиційні пастки в межах одного поперечного блока структури. Це слід розуміти так, що поперечні розломи або зсуви навіть при їх значній амплітуді в умовах компетентних порід флішу не є екранами. В антикліналях Скибової зони, Майданського тектонічного піввікна і Покутсько-Буковинських Карпат міцні пісковики еоцен-палеоценових і крейдових відкладів в їх ядрах зумовили підвищене положення в рельєфі склепінь структур. Периклінальні частини, як правило, розбиті поперечними порушеннями, що досягають денної поверхні на більш низьких абсолютних позначках, ніж позначки склепінь структур. Для таких структур в еоцен-палеоценових і крейдових відкладах характерна інфільтраційна водонапірна система руху води від склепіння до перикліналей і далі до зони розвантаження по вертикальних провідних поперечних порушеннях у периклінальних частинах, викликана більш високим гіпсометричним положенням зони живлення вод над зоною їх розвантаження. Виявлення цих особливостей геологічної будови і руху інфільтраційних вод дозволило автору вперше прогнозувати можливості наявності гідродинамічно екранованих покладів в відзначених вище районах.

У зоні насунутих структур з моласами і флішем нафтові і газоконденсатні поклади відомі у фліші палеогену, а скупчення вуглеводнів, в основному газоподібних, з аномально високими пластовими тисками - у фліші верхньої крейди і моласах неогену; в останніх виявлені також родовища озокериту.

Більшість відомих родовищ розташовані в зоні поздовжнього Передкарпатського розлому, який ототожнюється з Передкарпатським регіональним мінімумом сили тяжіння і який є північно-східною границею поширення автохтонного флішу. Очевидно, таке розташування пов’язано з глибоким проникненням розлому в земну кору. Друга поздовжня смуга родовищ, менших за запасами, простягається на відстані 20-30 км на південний захід від першої. Це такі родовища, як Південно-Монастирецьке, Новосхідницьке, Заводівське, Витвицьке, Бистрицьке, Довбушанське. Проте найбільші скупчення вуглеводнів спостерігаються в зонах перетину поздовжнього Передкарпатського і ряду поперечних розломів. Ці вузли перетину є джерелами інтенсивної міграції вуглеводнів з глибин до поверхні. Можна виділити сім таких основних джерел у зоні перетину з Передкарпатським поперечних розломів: Дністерського (Старосамбірське, Блажівське, Страшевицьке родовища), Роточинського (Бориславське і прилеглі родовища), Стрийського (Стинавське, Заводівське, Семигинівське, Мельничинське і прилеглі родовища), Турянського (Долинське і Північно-Долинське родовища), Лімницького (Струтинське, Верхньолуквинське і прилеглі родовища), Манявського (Монастирецьке, Росільнянське, Космацьке, Дзвиняцьке родовища), Бистрицько-Надвірнянського (Бистрицьке, Битківське, Пасічнянське, Гвіздецьке, Пнівське і прилеглі родовища) і Покутського (Микуличинське родовище). В цих зонах інтенсивної міграції, як правило, нафтогазоносні всі відомі пастки по всьому розкритому бурінням розрізу флішу. Прогнозується, що в другій, розташованій далі на південний захід смузі родовищ будуть також виявлені подібні джерела інтенсивної міграції і вони будуть пов’язані з зонами перетину вищеназваних поперечних розломів з поздовжнім глибинним розломом, що проходить приблизно посередині Скибової зони по лінії сіл Східниця - Сколе - Зелена - Яблуниця.

Встановлені закономірності в нафтогазонакопиченні окремих тектонічних покривів зони насунутих структур з моласами і флішем. Так, для південно-східної частини зони було простежено зростання перевищення пластових тисків над умовно гідростатичними від верхнього покриву до нижнього (С.С. Бучковський, В.Я. Боришко, Ю.З. Крупський, 1976). Ця закономірність у подальшому була підтверджена для всієї зони простягання флішевих структур прогину (В.В.Колодій, Л.Т.Бойчевська, Л.В.Курилюк, 1997) і свідчить про те, що відбувається процес вертикальної міграції флюїдів.

За температурними замірами складені графіки зміни геотермічних градієнтів майже для всіх відомих покладів у палеогені Передкарпатського прогину і визначені температури структур на зрізі мінус 2000 м і на основі цього встановлено підвищення геотермічного градієнта і середніх значень температур у нафтогазоносних структурах від нижнього покриву до верхнього, що також підтверджує вертикальну міграцію флюїдів (Ю.З.Крупський, В.Я.Боришко, 1982). Дослідженнями змін відношень між етилбензолом і метаксилолом, а також між мета- і параксилолам у нафтах і конденсатах південно-східної частини зони насунутих структур з моласами і флішем показано, що найінтенсивніша міграція вуглеводнів пов’язана зі Свіцьким, Турянським, Лімницьким, Бабченським і Бистрицько-Надвірнянським розломами (Ю.З.Крупський та ін., 1982).

У Бориславсько-Покутському нафтогазоносному районі на великих глибинах (більш 4000 м), відкриті нафтові родовища: Південно-Стинавське, Мельничинське, Соколовецьке, Новосілківське, відомі нафтопрояви в свердловинах, що важко пояснити міграцією з мантійних зон. Тому висловлюється припущення про можливість генерації нафтових вуглеводнів на цих глибинах у флішевих відкладах нижньої і верхньої крейди, палеоцен-еоцену і, в основному, в менілітових відкладах олігоцену. Саме ці породи можуть вважатися нафтогенеруючими, що встановлено за методикою Рок-Евал спеціалістами Франслабу, які виконали дослідження в рамках програм ТАСІС (1997), і Ю.В.Колтуном (1998).

Формування покладів у Складчастих Карпатах і покривах Бориславсько-Покутського нафтогазоносного району не могло розпочатися раніше кінця складко- і покривоутворюючих рухів, тобто почалося в післясарматський час і продовжується тепер одночасно з процесом руйнування деяких з них.

У Зовнішній зоні відомі нафтові, газоконденсатні і газові поклади, однак основну кількість складають газові, тому її можна назвати зоною переважного газонакопичення. Відкрито тільки два родовища нафти: Лопушнянське в південно-східній частині під покривом Покутсько-Буковинських Карпат з покладами нафти в юрських, крейдових і палеогенових відкладах і Коханівське в північно-західній частині з покладом важкої окисленої сірчистої нафти в юрських і карпатських утвореннях. Подібні скупчення важкої нафти в карпатій-юрських відкладах в останні роки виявлені на Никловицькому і Вишнянському родовищах. Деякі поклади газу і газоконденсату відкриті у верхній розмитій частині мезозою і у відкладах карпатію, де сформований єдиний резервуар під регіональною покришкою порід гіпсоангідритового горизонту баденію. Найбільша кількість родовищ газу і газоконденсату пов’язана з піщаними горизонтами баденію (центральна і південно-східна частини зони) і сармату (північно-західна частина зони).

Майже всі родовища просторово розміщені вздовж зон регіональних поздовжніх розломів - Городоцького, Вишнянського, Краковецького, Калуського, однак знову ж таки треба констатувати, що вони утворюють групи, які тяжіють до зон перетину поздовжніх і поперечних розломів, тобто в Зовнішній зоні існують місця інтенсивної міграції вуглеводнів.

Нафти з юрських, крейдових і палеогенових відкладів Лопушнянського родовища за фізико-хімічними властивостями подібні між собою і аналогічні нафтам флішевих відкладів. Спеціалісти Франслабу за даними досліджень за методикою Рок-Евал вважають, що ці нафти могли утворитись тільки з органіки платформних відкладів альбу, тому що зразки всіх інших порід мезозою і палеозою тут не мають достатнього нафтогазогенеруючого потенціалу (1997); подібних поглядів дотримується  і Б.Й.Маєвський (1992). На думку автора, нафтогазогенеруючими можуть бути флішеві відклади крейди і палеогену, які  на південний захід залягають на більших глибинах, а міграцію в пастки Лопушнянського родовища забезпечила система добрих колекторів і розривних порушень. Важкі в’язкі нафти у відкладах юри-карпатію на північному заході зони - це залишки покладів, зруйнованих під час тривалої перерви між крейдою і карпатієм, які частково збереглися внаслідок відкладання екрануючих товщ баденію, або це “незрілі” ранньокатагенетичні, згідно з О.К.Баженовою (1990), нафти. Скупчення нафтових вуглеводнів під моласами неогену на території Польщі могли формуватися внаслідок міграції знизу з глибших горизонтів, тим більше що прояви нафти спостерігалися в корі вивітрювання докембрію на родовищі Пшемисль. Відомі також численні прояви і родовища нафти в кристалічному фундаменті Карпатського регіону (Г.М.Ладиженський, 1982).

Нафтові родовища Зовнішньої зони Передкарпатського прогину могли утворитися тільки після відкладення екрануючих товщ нижнього баденію.

При розгляді умов формування покладів газу в карпатій-мезозойській товщі Зовнішньої зони можна вважати доведеним, що тут має місце єдиний резервуар на великій території центральної частини зони. В результаті відбору великої кількості газу з цих відкладів на Рудківському, Угерському і Більче-Волицькому родовищах і спаду в них пластових тисків, відповідно понизилися пластові тиски і в покладах родовищ, відкритих недавно (Летнянське, Гаївське, Східно-Довгівське, Південно-Грабинське). Спад тисків досить значний - 10,0-11,0 МПа нижче від гідростатичного. Виявлення скупчень газу в новому для сарматських відкладів тонкошаруватому колекторі на Вижомлянському родовищі, а потім на Вишнянському, де в кожному пропластку пісковику товщиною від 0,1 до декількох метрів наявний ізольований мікропоклад газу, дозволяє стверджувати, що такі мікропоклади, які в сумі складають поклад з уявним ‘‘вертикальним’’ газо-водяним контактом, могли формуватися тільки в результаті бокової міграції вуглеводнів.

На південному сході зони відкрито ряд родовищ газу (Чорногузьке, Шереметівське, Красноїльське, Пилипівське, Струпків-Черемхівське, Дебеславицьке) на малих і дуже малих глибинах. Ці родовища сформовані біогенним газом, що утворюється в результаті діяльності метанутворюючих бактерій. Вони продовжують формуватись і тепер. Газо-водяні контакти в них можуть бути нахиленими. Подібні родовища прогнозуються на обширній території центральної і південно-східної частин Зовнішньої зони в районах флексурного зчленування з платформою.

На території Волино-Поділля відомі Локачинське і Великомостівське газові родовища і нафтове скупчення на Павлівській площі. Мала кількість відкритих покладів не дозволяє аргументовано висвітлити умови їх формування. Однак можна стверджувати, що пастки в протерозої  і кембрії утворені байкальськими рухами, в ордовику, силурі і нижньому девоні - варисційськими, тому конформність пасток у цих відкладах малоймовірна. Єдиною регіональною покришкою у відкладах палеозою є товща масивних доломітів та доломіто-ангідритів великомостівської світи, а в мезозойських породах, що перекривають палеозойські, можливі  тільки локальні екрани. Поклади вуглеводнів в палеозої утворені не раніше відкладення  порід верхнього карбону.

Пізніше відбувалися процеси активізації формування покладів у зв’язку з розвитком тектонічних рухів по розломах, але в той самий час могло бути і прискорене їх руйнування у зв’язку зі збільшенням тріщинуватості порід. Таким чином, стає очевидним, що в нафтогазоносній області Волино-Поділля важлива роль у формуванні покладів вуглеводнів належить розломній тектоніці, що, можливо, недооцінювалося при проведенні тут пошукових робіт.

Розглянувши закономірності розміщення і умови формування покладів вуглеводнів Карпатського і Волино-Подільського регіонів, можна стверджувати, що в цих регіонах є райони довготривалого і стабільного прогинання, такі, як Передкарпатський і Закарпатський прогини, автохтон Складчастих Карпат, Львівський палеозойський прогин, Волино-Подільська монокліналь. Для подібних територій встановлено прямий генетичний зв’язок між їх виникненням, розвитком і знаходженням в них великих родовищ вуглеводнів. Тому слід наголосити, що у вищеперелічених районах досить детально розвідано тільки алохтонні відклади Передкарпатського прогину, а в: Закарпатському прогині, автохтоні Передкарпатського прогину і Складчастих Карпат, Львівському палеозойському прогині і на Волино-Подільській монокліналі, ймовірно, наявні ще невідкриті родовища вуглеводнів, у тому числі із середніми і великими запасами.