|
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
Чорномаз Богдан Данилович
УДК 94(477) “1939/1945”
Національно-патріотичне підпілля Уманщини у Другій світовій війні
(військово-політичний аспект)
20.02.22. – військова історія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
ЛЬВІВ – 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі історії України, науки і
техніки Інституту гуманітарних і соціальних наук
Національного університету “Львівська політехніка”.
Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент
Зінкевич Роман Дмитрович,
заст. директора Інституту гуманітарних
і соціальних наук Національного
університету “Львівська політехніка”.
Офіційні опоненти: доктор історичних наук,
Русначенко Анатолій Миколайович,
професор Київського педагогічного
університету ім. Б. Грінченка
кандидат історичних наук
Бондаренко Костянтин Петрович,
директор Центру досліджень
суспільних процесів “Експерт”
Провідна установа: Інститут історії України НАН України,
відділ історії України періоду Другої світової війни.
Захист відбудеться 25 березня 2005 р. о 12 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 у Національному університеті “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів – 13, вул. Степана Бандери, 12.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів – 13, вул. Професорська, 1.
Автореферат розісланий 19 лютого 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
к.філос.н., доцент Гусєв В.І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. У кінці 80-х рр. ХХ ст. формально були зняті адміністративні та ідеологічні перепони на шляху наукових досліджень історії визвольної боротьби українського народу періоду Другої світової війни. Політичні явища, породжені процесами демократизації суспільства, що з’явились після проголошення незалежності в Україні, поставили перед історичною наукою безліч завдань, пов’язаних з потребою збагачення суспільства незалежної держави об’єктивними знаннями своєї історії.
За таких передумов до вивчення теми боротьби українських національно – патріотичних сил за побудову незалежної держави під час Другої світової війни українські науковці приступили лише з початком 90-х років минулого століття. За роки незалежності України науковцями зібрано і опрацьовано значну кількість історичних джерел. Однак, на думку автора дисертації, робити остаточні висновки, виходячи із здобутих знань про національно – визвольну боротьбу згаданого періоду, ще надто рано.
До недостатньо вивчених подій і явищ з історії національно – визвольних змагань згаданого періоду слід віднести факт участі широких верств населення Наддніпрянщини у визвольній боротьбі і масштаби популярності державницьких ідей у першій половині 40-х років минулого століття.
Досі поза увагою дослідників залишається проблема факту існування на території України ідеологічно невизначеного антинімецького підпілля з ознаками національного патріотизму, а також нерозкрито причини зачислення радянсько-більшовицькою владою цього виду підпілля до активу комуністичного. Тобто, наукові проблеми існують.
Лише об’єктивне з’ясування істориками цієї ще досі нерозпрацьованої теми дасть відповідь нашим сучасникам на питання: чого в дійсності прагнув український народ у періоди складних політичних катаклізмів. Обраний автором дисертації напрям досліджень дає можливість заповнити певну кількість прогалин, які існують до сьогодні у наявних здобутках з вивчення історії національно – визвольного руху в часі Другої світової війни.
Пропоноване дослідження актуалізує сучасна різновекторність політичних процесів, які прогресують в Україні на рівні найвищих органів влади. На нашу думку саме дефіцит об’єктивних знань з історії українського визвольного руху є причиною труднощів при виборі політичних пріоритетів нашою науковою і політичною елітою.
У цьому контексті важливість пропонованого дослідження полягає, насамперед, у детальному розгляді процесів зародження національно – визвольного руху в одному з регіонів Великої України – Уманщині. Показано його масштаби, характер діяльності, зв’язки з Проводом ОУН. Особлива увага приділяється популярності державницьких ідей у середовищі місцевого населення і його практичній участі у визвольній боротьбі та процесах, пов’язаних із спробами державобудівництва.
Дослідження тематики національно-визвольної боротьби українців у період Другої світової війни на теренах, що знаходяться східніше Галичини, змушує нас відкидати існуючий нині міф про різницю між українцями із Західної України і Східної. Така постановка питання має і загальнодержавне значення [у цьому контексті до визначення “Східна Україна” сучасні політики здебільшого відносять і Центральну, тобто території, які були до 1939 р. під протекторатом більшовицько-радянської влади].
До зазначення ступеню актуальності даного дисертаційного дослідження слід згадати і загальновизнану істину, сутність якої полягає в тому, що об’єктивні знання історії свого народу зумовлюють можливість правильного вибору політичних орієнтирів громадянами гіпотетичної чи конкретної держави і сприяють формуванню в суспільстві громадянської свідомості. Знання історії свого народу і своєї держави лежать в основі формування у громадян України, передусім у підростаючого покоління, почуття зконсолідованості, патріотизму і національної гідності.
Сучасний ступінь наукового опрацювання теми. Висвітлення теми національно – визвольної боротьби українців періоду Другої світової війни з огляду на здобуття Україною статусу незалежної держави і виникненні перед українським суспільством комплексу невідкладних завдань гуманітарного характеру, передусім, в освітньо – виховному процесі, не можна вважати задовільним. Хоча слід зазначити, що літератури та публікацій з цієї тематики вже вийшло у світ досить багато. Опубліковані матеріали про діяльність національно – визвольного підпілля умовно можна розділити на дві категорії. Перша: література мемуарного характеру, опубліковані збірники документів і повідомлення в засобах масової інформації, що з’явились за межами України в повоєнний період завдяки старанням української еміграції, яку ми ще називаємо українською діаспорою. Друга: література, наукові розвідки, збірники архівних документів, матеріали науково-практичних конференцій і публікації в ЗМІ, які були опубліковані в незалежній Україні, а також у виданнях підрадянського періоду історії України, які вийшли у видавництвах колишнього СРСР. Тобто цю категорію літератури можна теж розділити на дві частини, які суттєво різняться одна від одної. Перша частина - це література, що була опублікована до проголошення незалежності України. Друга частина матеріалів опубліковані в Україні як незалежній державі. Перший бібліографічний покажчик історіографії теми ОУН і УПА, який, до речі, є неповним, налічує більше двох тисяч праць1. Опублікована наукова і депонована література, яка висвітлює національно – визвольну боротьбу націоналістичного підпілля в основному присвячена діяльності ОУН і УПА на території Західної України. Це стосується і публікацій виданих в середовищах української діаспори, і публікацій виданих в Україні.
Спільною ознакою опублікованих матеріалів виданих як за межами України, так і в Україні є дефіцит інформації про діяльність ОУН і УПА у регіонах Великої України. В найкращому випадку про масштаби діяльності ОУН і УПА у регіонах Центральної і Східної України автори публікацій згадують лише побіжно і фрагментарно.
До найновіших досліджень національно – патріотичного підпілля слід віднести праці сучасного дослідника Анатолія Кентія. В його працях процес визвольної боротьби проаналізовано на підставі великої кількості документів з раніше закритих фондів2. Весь процес визвольної збройної боротьби А. Кентій у своїх дослідженнях ділить
___________________
1Здіорук Гриневич. Покажчик публікацій про діяльність ОУН та УПА 1945 – 1998 рр. / Інститут історії України НАН України. – К. : 1998. – 174 с.;
2Кентій А. В. Українська повстанська армія в 1942 – 1943 рр. /НАН України, Інститут історії України, Головне архівне управління при Кабінеті міністрів України, Центральний державний архів громадських об’єднань України. – К. : 1999. – 285 с.
на декілька частин у хронологічному порядку3.
Однак зауважимо, що увага дослідника концентрується в основному на подіях у Західній Україні і Волині. У структурі викладу результатів досліджень А. Кентій розглядає окремо діяльність ОУН і УПА. Також у своїх працях А. Кентій досить відособлено і грунтовно визначив місце і значення формації “Поліська Січ”, організованої отаманом Бульбою-Боровцем. Разом з тим, слід відмітити недостатнє висвітлення участі населення Центральної і Східної України в процесах національно-визвольної боротьби під час Другої світової війни, хоча ми вважаємо, що цей факт повинен відігравати не тільки значну наукову роль у процесі становлення сучасної української історичної науки, але й мати значення в освітньо-виховному процесі і формуванні консолідуючих чинників українського суспільства.
У значній за обсягом досліджуваного матеріалу праці “Народ збурений” її автор Анатолій Русначенко зумів визначити в загальних рисах політичне тло, на якому проходила активізація діяльності ОУН і зароджувалися збройні формування УПА в Західній Україні. Дослідницький набуток А. Русначенка є чи не найбільшим за об’ємом опрацьованого матеріалу у спектрі сучасних досліджень на цю тему. Безперечною заслугою автора є спроба подачі історіософських висновків при розгляді результатів і підсумків діяльності національно – визвольного руху під проводом ОУН. Єдиним недоліком автора дослідницької праці “Народ збурений”, як на нашу думку, є нечітке трактування ролі Греко-католицької Церкви і її кліру у діяльності підпілля ОУН. А. Русначенко помилково стверджує, що УГКЦ і її клір дотримувалися відособленої позиції у практичних діях оунівського підпілля в процесі боротьби. Насправді це було не так. Голова УГКЦ Андрей Шептицький і клір УГКЦ відігравали величезну роль у визвольній боротьбі українців у середині ХХ століття. У згаданій праці використано величезну кількість документів, які ще не були в науковому обігу. Однак, увага автора в основному концентрується на регіонах Галичини і Волині. Про національно – визвольний рух у регіонах Великої України, зокрема на території Уманщини, А. Русначенко згадує досить фрагментарно і в загальних рисах4.
Менш значні за обсягом матеріали досліджень багатьох інших сучасних авторів теж торкаються діяльності ОУН і УПА на теренах Великої України лише в загальноих рисах. Передусім, до таких авторів слід віднести Юрія Киричука5, Степана Якима6, Ігоря Андрухіва7 Олександра Кучерука8 і ряду інших. Зокрема, у працях І. Андрухіва і О. Кучерука слід відмітити помітне
розширення рівня історичних досліджень, яке відзначається концентрацією
__________________
3Кентій А. В. Українська повстанська армія в 1944 – 1945 рр. /НАН України, Інститут історії України, Головне архівне управління при Кабінеті міністрів України, Центральний державний архів громадських об’єднань України. – К. : 1999. – 218 с.;
4Русначенко А. Народ збурений. // Національно-визвольний рух в Україні і національні рухи в Білорусі, Литві, Латвії, Естонії у 1940 – 1950 рр. – К. : Вид-во “Пульсари”, 2002. – 518 с.;
5Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40-50-х років ХХ століття. – Львів. : Вид-о “Каменяр”, 2000. – 304 с.;
6Яким С. Перші загони УПА на теренах південної волині. / Вісник Державного університету “Львівська політехніка”. – Львів. : Число 344. 1998.;
7Андрухів І. Спроби збройного повстання ОУН на Західно Українських землях (грудень 1939 – грудень 1940 рр.) , / Культурно-просвітницький краєзнавчий часопис Галичина. – Івано-Франківськ. : Число 7. 2000.;
8Кучерук О. Українське повстання вересня 1939. / Пам’ять століть. Історичний науковий та літературний журнал. - К. : Число 5. 2000.
уваги автора на низці конкретних взаємопов’язаних подій, виділених із загального процесу національно-визвольної боротьби українців періоду Другої світової війни.
Значну кількість інформації, яка стосується в загальних рисах теми боротьби ОУН і УПА, містять опубліковані в післявоєнні роки за межами України мемуари та спогади колишніх функціонерів ОУН і УПА. Однак, інформація, яку подають автори, ті, які в післявоєнні роки опинились в еміграції в основному базована на спогадах. Документальна основа їхніх праць майже відсутня. Наприклад, Лев Шанковський подає не точні дані про одного з визначних діячів визвольного підпілля на теренах Центральної України [який мав стосунок до Уманщини], Осипа Безпалька “Остапа”. Невідомо, на якій підставі Л. Шанковський розшифровує його псевдо і твердить, що справжнє прізвище “Остапа” Маріян Мартин9. Цей же автор, описуючи фрагменти боротьби на Кіровоградщині і Уманщині, не торкається теми масштабів і популярності ідей боротьби за незалежну державу в середовищі місцевого населення на теренах Великої України. У цьому аспекті більш ширші напрацювання Ярослава Стецька, які він доповнює фрагментами спогадів та опису подій інших авторів, які були на Уманщині і брали участь у заходах із створення органів місцевого самоврядування10.
З моменту проголошення незалежності України кожного року з ініціативи державних та освітніх інституцій в багатьох містах України проводяться науково-практичні конференції. Опубліковані тексти виголошених учасниками конференцій доповідей і повідомлень мають велику наукову цінність.
Існуючий стан досліджень національно – визвольних змагань середини ХХ століття дає нам підстави вважати, що період первинного накопичення загальної інформації історичного характеру придатної для наукового опрацювання тематики національно – визвольної боротьби українців періоду Другої світової війни вже завершено і визріли умови для детальніших досліджень окремих регіонів та вдосконалення системних методів досліджень. Власне, цей процес вже започатковано невеликим числом праць, в яких увага дослідників акцентується на окремих регіонах. До таких досліджень слід віднести дві праці Нестора Мизюка, в яких подано ретроспективу боротьби ОУН і УПА в західних районах Тернопільської області11. Ще один дослідник Михайло Андрусяк опублікував результати своєї грунтовної праці з історії визвольної боротьби в околицях кількох сіл Коломийського району Івано-Франківської області12.
Тобто ми доходимо до правомірного висновку, що з відновленням незалежності України значно зросла кількість наукових досліджень, присвячених діяльності націоналістичного підпілля. Однак увага дослідників до національно-визвольних процесів, що відбувалися східніше Галичини, у тих регіонах, які ми називаємо регіонами Великої України, є недостатньою. Мусимо констатувати, що на сторінках сучасних дослідницьких праць, опублікованих з історії національно – визвольного руху другої половини ХХ століття, не
______________
9Шанковський Л. Похідні групи ОУН. – Мюнхен. : Вид-во “Український Самостійник”, 1958. – 369 с.;
10Стецько Я. 30 червня 1941 року. // Проголошення відновлення України. – Торонто. : Вид-во “Гомін України”, 1975. – 525 с.;
11Мизюк Н. За тебе моя Україно. // Південне надзбруччя у визвольних змаганнях ОУН – УПА. – Чернівці:, Вид-во “Буковина”, 1998. – 447 с.;
12Андрусяк М. Брати грому. – Коломия. : Видавничо-поліграфічне тов-во “Вік”, 2001. – 797 с.
приділено достатньої уваги участі місцевого населення Центральної України у національно-визвольних процесах. Перші спроби наукового дослідження національно – патріотичного підпілля одного з регіонів Великої України, а саме: на теренах Уманщини, відображені в публікаціях автора даної дисертації.
Маючи коротку характеристику стану сучасних досліджень національно – визвольної боротьби ініційованої ОУН, слід відмітити, що у наукових працях сучасних авторів досі цілковито відсутня тема існування ідеологічно невизначеного підпілля на території України під час Другої світової війни.
Термін “ідеологічно невизначене” введений вперше автором дисертації, оскільки цей вид підпілля був досі поза увагою дослідників. “Ідеологічно невизначені” підпільні групи мали декілька характерних ознак: а/ виникали як здорова стихійна реакція на жорстоке поводження німецьких окупаційних властей з місцевим населенням; б/ не визнавали підпорядкування ні ПУН, ні десантованим представникам радянської влади; в/ мирно співіснували із структурами ОУН, а в деяких моментах і співпрацювали з ними; г/ в кінці 1943 на початку 1944 рр. з причин загрози можливих переслідувань з боку більшовицької влади після її повернення визнали зверхність Центрального штабу радянського партизанського руху.
Слід підкреслити, що саме цей вид антинімецького підпілля був досить поширеним явищем на теренах Центральної і Східної України, в тому числі у досліджуваному нами регіоні Уманщини. Антинімецьке підпілля, назване на сторінках дисертації як “ідеологчно невизначене”, враховуючи мотивацію політичних настроїв і дій його учасників, автор дисертації вважає слід відносити до національно - патріотичного.
Отже, необхідність висвітлення теми ідеологічно – невизначеного підпілля зумовлюється її актуальністю і практичною важливістю для подальших історичних досліджень проблем національно – визвольної боротьби у регіонах Великої України. Дотеперішня наукова нерозпрацьованість тематики ідеологічно – невизначеного підпілля обумовила виділення в тексті дисертації цієї теми окремим розділом з розглядом особливостей функціонування цього виду антинімецького підпілля на Уманщині, тобто, у типовому для Центральної України регіоні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі історії України науки і техніки Національного університету “Львівська політехніка”, і співпадає з напрямками досліджень в рамках програми кафедри “Дослідження історії національно-визвольних змагань першої половини ХХ ст.”.
Тема пропонованого дослідження також збігається з напрямками роботи Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН – УПА створеної при Інституті історії України НАН України, яку очолює професор, С.В. Кульчицький.
Мета і завдання дослідження: дослідити причини, умови і етапи розвитку подій пов’язаних з діяльністю національно-патріотичного підпілля на Уманщині в роки Другої світової війни і показати це явище, як елемент всеукраїнського руху за побудову самостійної держави.
Реалізація поставленої мети супроводжувалась вирішенням таких завдань:
а/ дослідити початки виникнення структур ОУН – УПА на Уманщині.
б/ показати зв’язок націоналістичних структур регіону Уманщини із координаційними центрами підпільної боротьби ОУН.
в/ розкрити форми і методи діяльності національно-патріотичного підпілля Уманщини.
г/ встановити рівень достовірності і об’єктивності нововведених в науковий обіг історичних фактів і документів.
Об’єктом дослідження є національно-визвольні змагання в регіоні Уманщини в роки Другої світової війни.
Предметом дослідження є діяльність ОУН і УПА в період 1941 – 1945 рр. на території Уманщини в контексті загальноукраїнських процесів та визначення їх місця і ролі у спробах державотворення.
Методи дослідження. Основними методами дослідження є метод аналізу і синтезу, метод порівняльно – історичного та емпіричного наукового пізнання.
Методологічною основою дослідження є принцип історичного аналізу та наукової об’єктивності, що грунтується на пріоритеті документальних фактів. Для дослідження суті боротьби національно-патріотичного підпілля застосовано методологічні підходи, в основу яких покладено теоретичні напрацювання дослідників взаємостосунків між націями Раймона Арона і Карла фон Кляйзевіца, ряду соціологів-еволюціоністів Еміля Дюркгейма, Едварда Кеннета та теорію про виживання живих організмів, автором якої є Чарльз Дарвін.
У пропонованому дослідженні оконкретизовано і використано концепцію наукових досліджень феномену національно-визвольних змагань як соціологічного і закономірного явища. Сформульована концепція, в поєднанні з методологічними принципами, дає можливість вважати, що в даному випадку застосовано новий системний підхід до вивчення історичних явищ, пов’язаних з національно-визвольною боротьбою української нації.
Хронологічні межі дослідження. Праця охоплює період діяльності ОУН у період Другої світової війни, тобто з 1939 по 1945 р. включно. Протягом цього періоду відбувався процес оформлення ОУН в організаційні структури і поширення її впливу на територію всієї України, в тому числі і в регіоні під назвою Уманщина.
Восени 1945 р. внаслідок посилення боротьби репресивних органів радянської влади з національно-патріотичним підпіллям припинив існування місцевий загін УПА під назвою “Граніт”. У цьому ж році практично припинила існування як структура вся діюча підпільна мережа ОУН Уманщини. Вцілілі після масових арештів учасники підпілля були вимушені або виїхати за межі регіону, або переховуватись в глибокому підпіллі, не виявляючи ознак діяльності. Отже, 1945-й рік правомірно вважати роком припинення діяльності національно-патріотичного підпілля у регіоні Уманщини.
Джерельною базою дослідження є значна кількість нововідкритих архівних документів та опубліковані збірники архівних документів. Використані архівні матеріали умовно можна поділити на дві групи:
а/ матеріали з центральних архівів, що стосуються діяльності ОУН-УПА у всеукраїнському масштабі без обумовлення конкретного регіону. Це - накази, розпорядження, донесення, звіти, довідки і т.п.
б/ матеріали архіву Служби Безпеки України, які стосуються території досліджуваного регіону Уманщини. У справах архіву СБУ, що стосуються Уманщини, зібрано дані про масштаби місцевого націоналістичного підпілля, дані про персональний склад, аналітичні висновки про діяльність всієї місцевої структури ОУН, а також про її популярність у досліджуваному регіоні, кількість учасників, опис методів протидії, організаційну структуру, методи конспірації тощо.
В якості допоміжних матеріалів використано письмові свідчення, інтерв’ю та аудіозаписи спогадів колишніх учасників національно-визвольної боротьби регіону Уманщини. Здобуті таким чином матеріали в співставленні з архівними документами, зібраними свого часу радянськими спецслужбами, дають багатий матеріал для наукового аналізу і висновків.
Збірники текстів документів, випущені, як за часів панування радянського режиму, так і в роки незалежності України, які теж умовно можна поділити на:
- радянські збірники, які містять тексти документів про діяльність радянських партизан і покладені на них завдання Центральним штабом партизанського руху, довідки про їх чисельність, боєздатність, взаємостосунки з німцями і націоналістами тощо.
- збірники текстів документів з німецьких архівів. В них зібрано розвідувальні дані німецьких спецслужб про діяльність ОУН, аналіз діяльності, сферу функціонування. Також збірники містять велику кількість документів ОУН, які дісталися німцям як трофеї після боїв з УПА.
- збірники документів, серед яких є тексти з архівів Російської федерації. У зв’язку з тим, що доступ до російських архівів в другій половині 90-х років дуже ускладнився, то ці збірники мають велику цінність для досліджень діяльності ОУН – УПА.
Досить широко в дослідженні використано мемуари, спогади, та іншу депоновану літературу, авторами якої є учасники національно-визвольних змагань, видану у 1940 – 80-х роках минулого століття за кордоном. Однак, слід зауважити, що ця література є неоднозначною для використання в наукових дослідженнях. На її наукову якість впливає корпоративний підхід авторів, що різняться за ознакою зорієнтованості на конкуруючих між собою різних лідерів та середовищ, що утворилися після розколу ОУН у 1940 р. Ця обставина ще досі чинить негативний вплив на наукову якість мемуарів та спогадів колишніх учасників національно – визвольного руху.
Наукова новизна одержаних результатів проведеного дослідження полягає в постановці та розробці актуальних проблем, які ще не отримали всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. На підставі документальних даних в дослідженні
вперше
- доведено факт існування розгалуженої підпільної мережі ОУН на Уманщині, встановлено факти виникнення самоініціативних націоналістичних формувань в досліджуваному регіоні.
- виявлено і оприлюднено архівні дані, які свідчать, що м.Умань деякий час [з осені 1942 по середину 1943 рр.] було центром обласної організації ОУН.
- виявлено і доведено факт існування “ідеологічно невизначеного” підпілля на Уманщині і запропоновано відносити його до національно-патріотичного, оскільки учасники “ідеологічно невизначеного” підпілля у 1941 – 1942 рр тісно співпрацювали з ОУН і визнали підпорядкування Радянській владі лише в кінці 1943 на початку 1944 рр. не із своєї волі. У дисертації доведено, що процес підпорядкування ідеологічно невизначеного підпілля органам більшовицької влади відбувся не згідно з переконаннями членів цього виду підпілля, а під тиском загрози можливих репресій і переслідувань з боку карально - репресивних органів радянської влади, які можна трактувати як загрозу для життя учасників “невизначеного підпілля”, що однозначно було загрозою і їхнім родинам.
- запропоновано доповнити нині існуючі системні підходи до дослідження феномену національно-визвольних змагань шляхом розширення методологічних принципів і новою концепцією, що грунтується на засадах теорій та вчень загальновизнаних у світі соціологів-еволюціоністів.
Наукове і практичне значення одержаних результатів проведеного дослідження полягає у введенні в науковій обіг нових знань і документів. Сприяє подальшому формуванню нових підходів до аналізу історії України періоду 40-х років ХХ ст. Матеріали дисертації збагатять наші знання про масштаби популярності державницьких ідей на території Центральної України. Результати виконаних дисертаційних досліджень сприятимуть процесу консолідації нашого суспільства на основі прикладів патріотизму і відданості ідеї суверенної України. Можуть використовуватись для збагачення і вдосконалення освітньо-виховного процесу в Україні.
Особистий внесок здобувача. У процесі дослідницької праці введено у науковий обіг і використано значну кількість нововідкритих документів, довершено спробу вдосконалити системні підходи вивчення історії національно-визвольної боротьби періоду Другої світової війни. Значною мірою розширено обсяг знань про масштаби поширення українського національно-визвольного руху у період Другої світової війни.
У дисертаційному дослідженні застосовано новий системний підхід до вивчення історії національно – визвольного руху періоду Другої світової війни.
Користуючись даними архівів та результатами особистої пошукової роботи, автор дослідження опублікував іменний довідник членів націоналістичного підпілля Уманщини, значну кількість нововідкритих документів і фотографій. Дана праця розширює коло невирішених наукових проблем, пов’язаних з дослідженням національно-визвольного руху в Україні періоду Другої світової війни, і сприяє їхньому вивченню.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та окремі аспекти дослідження дисертантом доповідались на науково – практичних конференціях:
- Проблеми дослідження історії Черкащини 20 – 40-х років. – Черкаси, 7 – 9 жовтня 1997.
- Черкащина в новітній історії української нації і держави. – Черкаси, 25 – 26 березня 1999.
- Політична культура молоді і формування духовної особистості. – Умань, 19 – 20 жовтня 2000.
- Друга світова війна і Україна. Причини і наслідки. – Львів. 25 – 26 травня 2000.
- Політичні репресії на Поділлі в ХХ столітті. – Вінниця, 23 – 24 листопада 2001.
- Уманщина: історія і сучасність. – Умань, 17 грудня 2002.
- Участь у засіданні “круглого столу”, присвяченому 60-річчю УПА. – Київ, 31 жовтня 2002.
Дисертант у 2002 р. на тему дослідження опублікував монограію (18 друк. аркушів).
На тему дисертаційного дослідження в загальній сумі опубліковано 11 праць у наукових виданнях, в тому числі 4 надруковані у фахових виданнях визначених ВАК України.
Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, 4-х розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (170 найменувань). Загальний обсяг з додатками 207 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації та її зв’язок з темами, планами та науковими програмами, визначено хронологічні рамки періоду досліджуваних подій, сформульовано завдання дослідження, визначено об’єкт і предмет роботи, зазначено використані методи і джерельну базу. Охарактеризовано історіографію досліджуваної проблеми, її наукову новизну, практичне значення, апробацію і структуру викладу, обгрунтовано методологію дослідження.
У першому розділі - “Історіографія та джерельна база дослідження” - подано загальну характеристику використаних у дослідженні літератури та публікацій, архівних джерел.
Досить широко використано збірники документів з українських архівів опубліковані Володимиром Сергійчуком13. Велику наукову вартість представляють опубліковані збірники документів, авторами яких є науковці-історики Іван Білас14, який на початку 90-х років минулого століття мав доступ до архівів Росії і Володимир Косик15, який опублікував велику кількість документів з архівів Німеччини. Цінність збірників І. Біласа і В. Косика полягає в тому, що в цих збірниках подаються тексти документів, до яких пересічному досліднику доступ утруднений.
Використану при написанні дисертації літературу можна поділити на декілька градацій. Передусім, це сучасні наукові дослідження згадуваних вище А. Русначенка, Ю. Киричука, А. Кентія, в яких автори, використовуючи нововідкриті документи, аналізують події національно-визвольної боротьби ОУН і УПА в період Другої світової війни. Дослідження перелічених авторів є безсумнівним прогресом у становленні української історичної науки, але на думку автора дисертації, їхні праці варто б було доповнити історіософськими висновками і вдосконалити методологічні підходи до предмету їхніх досліджень.
Для більш повного висвітлення діяльності українського національно –патріотичного підпілля і політичних процесів, які відбувалися на Уманщині в його середовищі, широко використано спогади та мемуари учасників національно-визвольної боротьби, видані в післявоєнні роки за межами України. Значне місце серед цих авторів посідають Микола Лебідь16, Петро Мірчук17,
_________________
13Сергійчук Володимир. ОУН – УПА в роки війни. // Нові документи і матеріали. – К. : Вид-во “Дніпро”, 1996. – 493 с.;
14Білас Іван. Репресивно-каральна система в Україні 1917 – 1953. // Суспільно-політичний та правовий аналіз. У двох книгах. Книга перша. – К. : Вид-во “Либідь” – “Військо України”, 1994. – 424 с.;
15Косик Володимир. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. / Наукове товариство імені Т.
Шевченка у Львові, Українознавча бібліотека НТШ. – Париж – Нью-Йорк – Львів. : Б.в., 1993. – 657 с.;
16.Лебідь Микола. УПА. // ІІ генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за українську самостійну державу. – Дрогобич. : Вид-во “Відродження” , 1993. – 175 с.;
17Мірчук Петро. Українська Повстанча Армія 1942 – 1952. // Документи і матеріали. – Львів. : Вид-во Книгозбірня “Просвіти”, 1991. – 447 с.
| 
