|
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ДРЕШПАК Валерій Михайлович
УДК 35::366.636
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ
ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
У СФЕРІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
25.00.01 – теорія та історія державного управління
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління
ДНІПРОПЕТРОВСЬК – 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.
Науковий керівник – кандидат історичних наук, доцент
РОМАНОВ Владислав Євгенович,
Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, докторант.
Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор
ЧУКУТ Світлана Анатоліївна,
Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри інформаційної політики;
кандидат наук з державного управління
ГРИГОР Олег Олександрович,
Черкаський державний технологічний університет, начальник навчального відділу.
Провідна установа – Національний інститут стратегічних досліджень, відділ гуманітарної політики, м. Київ.
Захист відбудеться 9 листопада 2005 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.866.01 у Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 49044, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 29, к.104.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 29).
Автореферат розісланий 7 жовтня 2005 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Н.Т. Гончарук
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Необхідність дослідження обумовлена важливими змінами, що сталися протягом останнього часу в інформаційній сфері України і були спричинені політичними, економічними, соціальними, технологічними та іншими факторами. Такі перетворення вимагають наукової розробки принципово нової системи поглядів, теоретичних та методологічних підходів стосовно чинників формування державної політики України у сфері засобів масової інформації (ЗМІ) як складової державної інформаційної політики.
Посилення впливовості та ролі сфери ЗМІ в українському суспільстві, суттєві корективи в системі відносин засобів масової інформації, держави і громадян, з одного боку, і подальше входження України у світовий інформаційний простір та активізація зовнішніх впливів – з іншого, визначають низку проблем, що стосуються, зокрема, питань ефективності державного управління цією сферою, узгодження позицій і повноважень у ній державного, приватного та суспільного секторів, безпеки національного інформаційного простору. Розв’язання цих та інших проблем, на думку автора, знаходиться у площині формування концептуальних засад цієї політики, які б були: системно укладеними і аргументованими, простими і водночас універсальними; зрозумілими для впроваджувачів, суб’єктів даної сфери та громадськості; придатними для подальшого розвитку як на національному, так і на регіональному й місцевому рівнях. Поняття “концептуальні чинники формування державної політики” сформульовано як комплекс умов, рушійних сил та причин, що визначають характер державної політики, надають їй структурованості й співвідносні із загальною системою поглядів на цю політику.
Українськими та зарубіжними вченими розроблено достатню теоретико-методологічну базу, на основі якої проведено це дослідження. Теоретичні засади науки з державного управління, передусім методологічні, філософські, правові та прикладні її аспекти, викладені у працях Г.В. Атаманчука, В.Д. Бакуменка, О.Л. Валевського, В.М. Князєва, В.Я. Матвієнка, Н.Р. Нижник, інших авторів. Питання розвитку вітчизняного медіа-простору досліджені в роботах українських науковців у найрізноманітніших аспектах. Загальні проблеми державної політики України у сфері ЗМІ в контексті формування державної інформаційної політики та сучасних світових і європейських тенденцій цієї сфери досліджуються у роботах: О.М. Гриценко, В.Д. Демченка, О.В. Литвиненка, Є.А. Макаренко, А.З. Москаленка, Г.Г. Почепцова, О.М. Сосніна, Ю.Е. Фінклера, С.А. Чукут та інших авторів. Ними обґрунтовані засади напрямів демократичного розвитку сфери ЗМІ в Україні, базові принципи державної інформаційної політики, системи інформаційної безпеки, структури і принципи розвитку світового та національного інформаційного простору, проаналізовано зарубіжний досвід вироблення та впровадження медіа-політики, можливості застосування його в українських умовах.
Роботи зарубіжних авторів: Е. Багерстама, Д. Кіна, В.О. Копилова, Д. Корню, П. Круга, Х. Майна, І.С. Мелюхіна, Є.П. Прохорова, П. Філліпса та інших – стосуються широкого спектру проблем державної політики у сфері ЗМІ і, зокрема, розкривають такі напрями, як державна інформаційна політика та взаємини держави і ЗМІ, законодавче регулювання мас-медійної сфери, саморегулювання сфери ЗМІ. Ці роботи, передусім, дозволяють екстраполювати описані чинники і моделі формування державної політики у сфері ЗМІ на українські реалії, перевірити розроблені моделі державної політики з використанням ситуативних прикладів із зарубіжного досвіду.
Разом з тим, незважаючи на значну увагу до проблематики стосовно державної політики у сфері ЗМІ, вітчизняні та зарубіжні наукові дослідження не дають комплексної відповіді на питання щодо практики формування даної політики як цілісного процесу та його концептуальних чинників. Ця проблема набуває особливої актуальності у зв’язку з визначенням в Україні нових підходів до формування й реалізації внутрішньої та зовнішньої політики держави за умов демократичного розвитку, інтеграції до європейського та світового співтовариства, становлення інформаційного суспільства. Зазначені вище системні суспільні зміни є також умовою внесення до порядку денного питання про необхідність оптимізації державного управління у сфері ЗМІ, що має ґрунтуватися і формуватися на засадах нової державної політики. Отже, актуальність теми дослідження визначається практикою державно-управлінської діяльності, яка потребує науково обґрунтованих рекомендацій щодо формування державної політики України у сфері ЗМІ.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах наукової роботи кафедри державного управління та місцевого самоврядування Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Дослідження проведено згідно з темами науково-дослідних робіт “Розробка теоретичних та прикладних аспектів аналізу державної політики та їх впровадження в практичну діяльність органів державного управління та місцевого самоврядування” (державний реєстраційний номер 0102U003691) і “Розробка методики проведення аналізу та оцінки інформації щодо надання управлінських послуг у регіонах органами державної влади та органами місцевого самоврядування” (державний реєстраційний номер 0104U006876), в яких дисертант брав участь як науковий співробітник. Автор також брав участь як співвиконавець у спільних проектах Дніпропетровської обласної ради, Канадського Бюро Міжнародної Освіти (СВІЕ), громадської організації “Асоціація аналітиків політики”: “Ефективна політика для місцевої громади” і “Місцеве самоврядування та ЗМІ: моделі ефективної комунікації”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення та аналіз комплексу концептуальних чинників формування державної політики України у сфері ЗМІ як складової державної інформаційної політики України та розроблення на цій основі моделей і рамкового проекту концептуальних засад відповідної державної політики.
Виходячи з поставленої мети, у дисертаційній роботі були визначені такі завдання:
- проаналізувати і узагальнити визначення понять “державна інформаційна політика”, “державна політика у сфері ЗМІ”, “національний інформаційний простір” та його складових;
- установити основні етапи розвитку державної політики України у сфері ЗМІ та проаналізувати їх зміст;
- дослідити зарубіжну практику формування державної політики у сфері ЗМІ;
- визначити і проаналізувати зовнішні та внутрішні чинники формування державної політики України у сфері ЗМІ;
- розробити моделі державної політики України у сфері ЗМІ і запропонувати проект концептуальних засад державної політики України у сфері ЗМІ.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, пов’язані з процесами формування державної політики України у сфері ЗМІ як складової державної інформаційної політики України, що зазнають системного внутрішнього та зовнішнього впливів.
Предмет дослідження – концептуальні чинники процесів формування державної політики України у сфері ЗМІ.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що визначення і наукове обґрунтування концептуальних чинників державної політики України у сфері ЗМІ забезпечить формування цієї політики на принципах демократії, верховенства закону і конституційних прав громадян на свободу слова й інформаційної діяльності, що сприятиме розвитку в Україні громадянського суспільства, інтеграції України у світовий інформаційний простір за умови забезпечення інформаційної безпеки держави та визначатиме напрями і способи оптимізації системи державного управління в цій сфері.
Методи дослідження. У дисертаційній роботі використані як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Методи аналізу застосовані на всіх етапах дослідження. Використовуючи їх, сформовано понятійно-категоріальний апарат, з’ясовано внутрішні та зовнішні чинники формування державної політики України у сфері ЗМІ. Системний метод використовувався під час вивчення понять та сутності процесів цієї державної політики і створення її моделей. Метод моделювання застосовувався як один з найбільш придатних для демонстрації взаємодії чинників формування державної політики і прогнозування процесів в інформаційному просторі. Під час висування основної гіпотези дослідження, крім зазначених методів аналізу, було використано метод аналогії. А в процесі висування робочих гіпотез, крім аналогії, були використані і методи аберації, екстраполяції, розвідувального аналізу. Під час опрацювання документальних джерел було використано метод контент-аналізу. Методи ретроспективного аналізу та аналізу ситуативних прикладів застосовано для верифікації запропонованих моделей. На всіх етапах виконання роботи застосовано спеціальні методи аналізу державної політики, що полягають у дослідженні державної політики за допомогою комплексного використання теоретичних розробок та інструментальних можливостей різних галузей науки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що через комплексне дослідження поставленої проблеми в роботі досягнуто таких нових наукових положень та висновків:
уперше:
- у наукових дослідженнях в Україні застосовано підходи аналізу державної політики під час вивчення сфери діяльності ЗМІ як складного і мультикомпонентного об’єкта досліджень, обґрунтовано доцільність використання аналізу державної політики в практичній діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері ЗМІ, що може підвищити ефективність процесів формування державної політики;
- розроблено часово-просторову модель типології впливів на формування державної політики і застосовано її для опису та класифікації чинників, що обумовлюють формування державної політики України у сфері ЗМІ;
- розроблено моделі державної політики України у сфері ЗМІ, що ґрунтуються на результатах аналізу чинників внутрішнього та зовнішнього впливу на її формування;
удосконалено:
- періодизацію етапів розвитку державної політики України у сфері ЗМІ з 1991 р., що дало можливість визначити напрями її трансформації в сучасних умовах;
дістали подальшого розвитку:
- понятійно-категоріальний апарат досліджень державної політики у сфері ЗМІ: на підставі результатів аналізу документальних джерел та наукових праць дисертантом запропоновано власні визначення понять “державна інформаційна політика”, “державна політика у сфері ЗМІ”, “національний інформаційний простір” та елементів його структури;
- підходи щодо визначення концепції державної політики України у сфері ЗМІ: запропонований рамковий проект концептуальних засад державної політики України у сфері ЗМІ;
- ідеї стосовно розмежування функцій державного, приватного та суспільного секторів, зокрема в частині масово-інформаційного забезпечення громадян як специфічного виду послуг, що обумовлено нестійкістю межі між інформацією – товаром та інформацією – суспільним благом.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дослідження можуть бути використані:
- у практичній діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування для оптимізації системи державного управління у сфері ЗМІ, а саме для методологічного забезпечення формування державної політики у сфері ЗМІ та інших складових державної інформаційної політики України на різних рівнях;
- у процесі формування національного законодавства в інформаційній сфері, підготовки інших нормативно-правових актів з метою підвищення результативності зазначеної політики;
- під час вироблення, упровадження та оцінювання спеціальних, галузевих, регіональних і місцевих програм у сфері ЗМІ;
- під час розробки навчальних програм, методичних матеріалів та підготовки навчальних посібників за спеціальністю “Державне управління”;
- у процесі підготовки практичних посібників для державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, що займаються виробленням, упровадженням та оцінюванням державної політики у сфері ЗМІ та інших сферах державної інформаційної політики на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.
Запропоновані в дисертації положення, висновки і рекомендації використані під час: розробки Регіональної програми розвитку телерадіоінформаційного простору Дніпропетровської області на 2004 –2007 роки (довідка про впровадження від 25.02.2004 № 107); удосконалення діяльності департаменту телебачення і радіомовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України, розробки Концептуальних засад створення суспільного телебачення і радіомовлення України та доопрацювання проектів Інформаційного кодексу України і Концепції національної інформаційної політики України (довідка про впровадження від 18.07.2005 № 3549/29/1); реалізації проектів “Ефективна політика для місцевої громади” і “Місцеве самоврядування та ЗМІ: моделі ефективної комунікації” (довідка про впровадження від 26.07.2005 № 8/21-1755).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Висновки, пропозиції та рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, вироблені автором особисто. Усі дослідження та розробки, ідеї та гіпотези, використані і подані в дисертації, виконано та висунуто особисто здобувачем.
Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень та висновки, що включені до дисертації, були оприлюднені й обговорені на 8 наукових і науково-практичних конференціях, у тому числі за міжнародною участю: “Дев’ята річниця Незалежності України: досвід та тенденції розвитку” (Дніпропетровськ, 2000), “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001), “Аналіз державної політики” (Дніпропетровськ, 2001), “Українська журналістика сьогодення у світовому інформаційному просторі (співвідношення глобального, загальнонаціонального та регіонального)” (Дніпропетровськ, 2001), “Структура і зміст зв’язків з громадськістю у сучасному світі” (Луганськ, 2002), “Суспільна інформація – інструмент позитивних змін” (Київ, 2003), “Пріоритетні напрями розвитку євроатлантичної інтеграції України: загальнодержавний та регіональний аспекти” (Дніпропетровськ, 2005), “Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції” (Дніпропетровськ, 2005) – та на 12 семінарах.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано: 5 наукових статей у фахових виданнях, 4 статті в інших виданнях, укладено 1 навчально-методичний посібник, 10 публікацій – як тези науково-практичних конференцій, семінарів.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 234 сторінки, з них – 178 сторінок основного тексту. Дисертація містить 12 додатків на 28 сторінках. Список використаних джерел (26 сторінок) налічує 281 найменування.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету й завдання дисертації, об’єкт і предмет дослідження, наведено характеристику використаних методів дослідження, сформульовано основні положення щодо наукової новизни роботи. Показано практичну значущість результатів дослідження, наведено дані щодо апробації результатів дисертації та публікації за темою дослідження.
У першому розділі – “Державна політика України у сфері засобів масової інформації як об’єкт наукових досліджень” – проведено огляд документальних джерел та наукових публікацій за темою роботи, визначено методи та понятійно-категоріальний апарат дослідження.
Автор зазначає, що, незважаючи на значне зацікавлення проблематикою стосовно даної державної політики, вітчизняні та зарубіжні наукові дослідження не дають системної відповіді на питання щодо комплексу концептуальних чинників формування державної політики. Разом з тим, теоретичні, практичні та універсальні наукові розробки з цієї тематики дозволяють розвинути зазначені напрями у контексті вивчення державної політики України у сфері ЗМІ. Цією базою є праці з теорії державного управління (Г.В. Атаманчука, В.М. Князєва, Н.Р. Нижник та ін.), аналізу державної політики (українські автори В.А. Ребкало, В.В. Тертичка, В.Є. Романов, О.М. Рудік, Т.М. Брус, зарубіжні – Ю. Бардач, П. Браун, К. Вайс, Е. Ведунг, Д. Веймер, Е. Вайнінг, А. Вілдавскі, М. Говлет, М. Рамеш, Л. Пал та ін.), теорії, історії та сучасного стану ЗМІ в Україні (О.М. Гриценко, В.Ф. Іванов, С.О. Костилєва, О.В. Литвиненко, А.З. Москаленко, Г.Г. Почепцов, О.М. Соснін, С.А. Чукут та ін.).
Автор, відзначаючи зростання уваги українських науковців до проблематики, пов’язаної з державною політикою у сфері ЗМІ, протягом останніх років, детально аналізує дисертаційні роботи. За його оцінками, найбільшу увагу цій темі приділено в дисертаціях у галузі філологічних та політичних наук. Для досліджень з визначення термінологічної бази були залучені як джерела енциклопедичні та спеціальні словники і довідники, видані в різні роки у різних країнах. Використання цих джерел сприяло дослідженню динаміки змін понятійно-категоріального апарату досліджень у сфері масової інформації.
Вибір методологічного підходу, який би найповніше відповідав специфіці державної політики у сфері ЗМІ, ґрунтується на тому, що вона є поліаспектною за своєю суттю: до її кола входить значна кількість суспільних проблем, вона зачіпає інтереси багатьох суб’єктів і водночас є об’єктом уваги з боку багатьох гравців політики, має різнобічний і багатофункціональний вплив на суспільство, складна у виробленні та неоднозначна й конфліктна на етапі впровадження, надзвичайно чутлива до суспільних змін. Така складність досліджуваного об’єкта зумовила застосування ряду як загальнонаукових (аналіз, системний метод, моделювання, прогнозування, інші), так і спеціальних методів (компаративний метод, методи ретроспективного аналізу, аналогії, розвідувального аналізу, контент-аналізу, аналізу ситуативних прикладів тощо).
Як спеціальні базові в дисертаційній роботі застосовувалися методи аналізу державної політики. Наведено аргументи на користь такого підходу, а саме: аналіз державної політики має міждисциплінарний та мультидисциплінарний характер, а у сфері ЗМІ також перехрещується багато впливових векторів суспільного розвитку, що вказує на максимальну відповідність обраних методів специфіці об’єкта дослідження. Державна політика у сфері ЗМІ є надчутливою до будь-яких втручань, а тому використання у такій специфічній сфері перевірених демократичних методів формування державної політики, яким є аналіз політики, має для України вагоме значення.
Автор аналізує підходи українських і зарубіжних дослідників до основних понять, що характеризують державну політику у сфері ЗМІ, та формулює власні визначення. Національний інформаційний простір дисертант визначає як соціальне середовище, на яке розповсюджується юрисдикція держави і де здійснюються процеси й відносини, пов’язані з творенням, поширенням та споживанням інформації, до яких залучені національні, іноземні та міжнародні соціальні об’єкти, інформаційні ресурси й інформаційні інфраструктури (рис.1).
Поняття “державна інформаційна політика” визначено як цілеспрямовану діяльність держави з метою подолання чи попередження суспільних проблем у сфері інформаційних процесів, до яких залучено певну сукупність інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури та суб’єктів інформаційних відносин. Державну політику у сфері засобів масової інформації визначено як таку, що є складовою державної інформаційної політики і яка полягає в цілеспрямованій діяльності держави з метою подолання чи попередження суспільних проблем у сфері творення, поширення та споживання масової інформації.
Рис. 1. Модель національного інформаційного простору
У другому розділі – “Вітчизняний і зарубіжний досвід та зовнішні чинники формування державної політики України у сфері ЗМІ” – вміщено аналіз ключових етапів розвитку державної політики у сфері ЗМІ на території України, зарубіжної практики формування державної політики у медіа-сфері та комплексу впливів, що обумовлюють дану політику в Україні.
Аналізуючи історію розвитку державної політики у сфері ЗМІ на території України, автор зазначає, що, практично протягом усіх періодів, ЗМІ були для влади, передусім, засобом пропаганди, вони не вважалися самостійним гравцем політики, були підзвітні й підконтрольні владі. Переважними моделями державної політики тут були авторитарна та тоталітаритарна. Демократичні прояви були обмежені і здебільшого поставали як опозиційні. Перетворення, здійснені після здобуття незалежності, не забезпечили демократичних змін в медіа-сфері України.
З 1991 р. дисертант виділяє чотири періоди розвитку державної політики України у сфері ЗМІ. Перший – від проголошення незалежності до початку 1995 р. – названо періодом стихійного плюралізму. Другий – з початку 1995 р. до 1999 р. – період нового регулятивізму, який відрізняється від прямого керування ЗМІ у радянський період, але має лише формальні ознаки демократичного регулювання медіа-сфери. Третій – від президентських виборів 1999 р. та референдуму 2000 р. до виборів Президента у 2004 р. – визначено як маніпулятивний. Четвертий – з 2005 р., на думку автора, за низки умов може стати періодом наближення державної політики України у сфері ЗМІ до європейських стандартів.
Дисертантом здійснено аналіз зарубіжного досвіду законодавчого унормування, урядового регулювання, саморегулювання медіа-сфери. Оглянуто положення міжнародних документів, які є базовими для розвитку демократичного законодавства у сфері масової інформації. Проаналізовано основні засади законодавчого регулювання. Наведено приклади формування та діяльності національних інституцій, що здійснюють регулювання у сфері телерадіомовлення, контролюють виконання законів у інших галузях медіа-сфери. Оглянуто способи забезпечення саморегулювання сфери ЗМІ через кодекси журналістської етики та ради преси.
Зовнішні чинники формування державної політики у сфері ЗМІ поділено на чинники прямого та непрямого впливів. На думку дисертанта, типи цих впливів найбільш наочно може проілюструвати часово-просторова модель (табл. 1).
Таблиця 1
Типи зовнішніх впливів на формування державної політики
Оскільки державна політика зазнає в тій чи іншій мірі одночасного впливу кожного з описаних типів, наводиться 15 моделей комплексного впливу. На думку автора, перспективними для України можуть стати моделі, визначені як “чужа конфліктна” та “запозичена”, суть яких полягає у конфлікті чужого досвіду і втручання з вітчизняною ініціативою, а також розвитку власної політичної ініціативи на засадах зарубіжного досвіду. Для України, яка, з погляду демократичних принципів, мала лише негативні традиції розвитку державної політики у сфері ЗМІ, друга з цих моделей впливів може бути найбільш прийнятною.
У третьому розділі – “Внутрішні чинники формування та моделі державної політики України у сфері ЗМІ” – розкрито сутність таких чинників, як проблеми, цілі, ресурси, інструменти, суб’єкти та способи впровадження, вміщено опис інтегрованої моделі державної політики України у сфері ЗМІ, а також принципів формування Концептуальних засад цієї державної політики.
Ключовими блоками проблем державної політики України у сфері ЗМІ, на думку дисертанта, є: відсутність чітко сформульованої і науково обґрунтованої концепції цієї державної політики, низька ефективність правового регулювання масово-інформаційної сфери, низька конкурентоспроможність національного масово-інформаційного продукту, неефективне забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України, недостатня інформаційна активність України за кордоном. Провідними цілями державної політики України у сфері ЗМІ, на думку автора, слід визначити: ефективність, безпеку, свободу, самореалізацію, справедливість.
Проаналізовано комплекси ресурсів та інструментів державної політики, обумовлені ними моделі державної політики. Формування державної політики здійснюється із використанням чотирьох груп ресурсів: ресурси влади, фінансові ресурси, соціально-технологічні ресурси, ресурси суспільної підтримки. Як інструменти політики можуть бути використані регулювання, економічні інструменти, інформаційний вплив.
Суб’єктами та способами впровадження (впроваджувачами) державної політики України у сфері ЗМІ названо державні організації, нейтральних державних службовців, органи місцевого самоврядування, громадські організації, приватні організації, корпоративні (агентські) угоди, використання професій, частково – державних службовців, призначених за політичним принципом. Їх поєднано у три основні групи: державні, змішані, приватні. Можуть застосовуватися і компоновані моделі. Для реалізації державної політики у сфері ЗМІ на рівні регіону автором запропоновано комплексну модель – регіональне агентство з медіа-політики.
Державна політика у сфері ЗМІ має враховувати серед інших факторів і те, що межа між інформацією-товаром та інформацією-суспільним благом є хиткою. Це, зокрема, впливає на розмежування функцій державного, приватного та суспільного секторів в інформаційній сфері.
Інтегровану модель державної політики у сфері ЗМІ подано як факторну (аналітичну). Така модель відображає структуру, динаміку процесу формування державної політики. Запропонована модель придатна для вивчення інформаційного простору, прогнозування його розвитку, визначення системи державного управління цією сферою (рис. 2).
Рис. 2. Інтегрована модель формування
державної політики у сфері ЗМІ
Основними принципами вироблення концепції державної політики у сфері ЗМІ визначено: обґрунтованість, об’єктивність, системність, структурованість. Їх дотримання досягається шляхом посилення аналітичної складової, структурної логіки та чіткості концепції, розширення кола виробників державної політики та їх спеціалізації, комплексного врахування усіх чинників формування цієї державної політики.
|
