|
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК
ІНСТИТУТ РОЗВЕДЕННЯ І ГЕНЕТИКИ ТВАРИН
ЧУПРИНА ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
УДК: 636.082.432/088.3
ФОРМУВАННЯ М’ЯСНОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ
У ТВАРИН РІЗНИХ ГЕНОТИПІВ ВЕЛИКОЇ
РОГАТОЇ ХУДОБИ В УМОВАХ ПОЛІССЯ
06.02.01 – розведення та селекція тварин
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата сільськогосподарських наук
с. Чубинське Київської області – 2003
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Інституті розведення і генетики тварин УААН
Науковий керівник: доктор сільськогосподарських наук, професор Сірацький
Йосип Зенонович, завідувач відділу відтворення Інституту
розведення і генетики тварин УААН
Офіційні опоненти:
- доктор сільськогосподарських наук, професор Рудик Іван Адамович, завідувач кафедри розведення і генетики сільськогосподарських тварин Білоцерківського державного аграрного університету;
- кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник Костенко Олександр Іванович, начальник відділу зоотехнії Української академії аграрних наук.
Провідна установа: Інститут сільського господарства Полісся УААН, відділ розведення і генетики великої рогатої худоби, м. Житомир.
Захист відбудеться “18” лютого 2003 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.355.01 Інституту розведення і генетики тварин УААН за адресою: 08321, Київська область, Бориспільський район, с. Чубинське, вул. Погребняка, 1.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту розведення і генетики тварин УААН.
Автореферат розісланий “ 14 ” січня 2003 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Мільченко Ю.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. В умовах Полісся України розводять поліський внутрішньо-породний тип української чорно-рябої молочної породи та абердин-ангуську і поліську м’ясні породи. У Поліській зоні України на землях, забруднених після аварії на Чернобильській АЕС радіонуклідами, йде перепрофілювання господарств. На базі схрещування корів молочних порід з бугаями м’ясних порід створюється галузь м’ясного скотарства. Для створення цієї галузі необхідно розширити племінну базу м’ясного скотарства за рахунок вітчизняних та імпортних порід, продовжити подальше вивчення їх біологічних, селекційно-генетичних та господарських ознак в умовах України. За останні 20-25 років в Україні створено українську, волинську та поліську м’ясні породи, створюється південна, знам’янська та інші породи і типи м’ясної худоби. Успіхи створення нових порід на Україні в значній мірі зумовлені роботами М.А. Кравченка, К.Б. Свєчина, П.Л. Погребняка, В.Ю. Недави, Ф.Ф Ейснера, М.В. Зубця, В.П. Бурката, Е.М. Доротюка, О.Г. Тимченка, Д.Т. Вінничука та інших вчених.
Д.Л. Левантин (1987) на підставі аналізу сучасного стану та перспектив розвитку скотарства стверджує, що роль і значення спеціалізованого м’ясного скотарства буде рости і воно отримає подальший розвиток, в тому числі і в тих країнах, де ця галузь раніше була слабо розвинена.
Складний процес формування популяції чорно-рябої худоби в Україні сприяв формуванню досить різних регіональних масивів за рівнем основних продуктивних ознак – надоями, жирномолочністю та типом будови тіла. Результативність схрещування з голштинськими бугаями за відгодівельними ознаками, м’ясністю та забійним виходом туш неоднозначна і потребує дослідження в кожному конкретному регіоні.
Аналіз літературних джерел показує, що ріст і розвиток та м’ясна продуктивність різних генотипів української чорно-рябої молочної породи в умовах Полісся вивчені недостатньо. Фрагментарні дані з цього питання, що є в літературі (В.Ф. Митюко, 1973; М.С. Духницький, 1992; Я.І. Чергавий, 1994; А.М. Якусевич, 1985, Р.В. Бакиш, 1995; М.А. Люльченко, 1997, 1998), не дають повного уявлення про м’ясні якості тварин різних генотипів поліського внутрішньопородного типу. Зовсім відсутні роботи по вивченню в онтогенезі закономірностей формування м’ясної продуктивності у тварин цього типу та абердин-ангусів, а також їх помісей з чорно-рябою худобою.
Тому вивчення закономірностей формування м’ясної продуктивності різних генотипів в онтогенезі має теоретичне і практичне значення. Це і визначає актуальність теми дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи була складовою частиною плану науково-дослідних робіт Інституту розведення і генетики тварин УААН проблеми “Розробити методи оцінки племінних ресурсів, ефективного і довготривалого використання сільськогоспо-дарських тварин. Провести адаптаційну оцінку племінних ресурсів порід України” в 1998-2000 роках (№ державної реєстрації 0196 U 016326) та “Розробити методи підвищення відтворювальної здатності тварин та раціонального використання племінних ресурсів” (№ державної реєстрації 0101 U 003123) в 2001-2002 роках.
Мета та завдання досліджень. Метою наших досліджень було вивчення в онтогенезі закономірностей формування м’ясної продуктивності у різних генотипів поліського внутрішньопородного типу української чорно-рябої молочної породи, абердин-ангуської породи та їх помісей з чорно-рябою породою. Для реалізації мети необхідно було дослідити: 1) вікову динаміку росту живої маси бугайців; 2) динаміку лінійного росту тварин; 3) м’ясну продуктивність бугайців; 4) ріст і розвиток внутрішніх органів тварин; 5) ріст і розвиток шкіри; 6) хімічний склад м’яса; 7) хімічний склад внутрішніх органів; 8) трансформацію (біоконверсію) поживних речовин корму у їстівні частини тіла бугайців; 9) морфологічні та біохімічні показники крові; 10) показники природної резистентності; 11) накопичення радіонуклідів Сs-137 і Sr-90 у м’ясі бугайців різних генотипів.
Об’єктом дослідження були бугайці різних генотипів поліського внутрішньопородного типу української чорно-рябої молочної породи, абердин-ангуської та помісі чорно-рябої з абердин-ангуською породою
Предметом дослідження були закономірності формування м’ясної продуктивності.
Методи дослідження: зоотехнічні – взяття лінійних промірів тіла, вивчення живої маси, індексів будови тіла; морфологічні – забійні якості, маса внутрішніх органів, маса шкіри; біологічні – морфологічні та біохімічні показники крові, показники природної резистентності; хімічні – вивчення хімічного складу м’яса, внутрішніх органів та кормів; біометричні – визначення середніх величин та їх похибки за методикою М.О. Плохинського (1969; 1970), П.Ф. Рокицького (1974), Є.К. Меркур’євої (1970), А.Т. Опрі (1994).
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в умовах українського Полісся вивчено вікову динаміку росту живої маси та лінійного росту бугайців різних генотипів поліського внутрішньопородного типу української чорно-рябої молочної породи, абердин-ангусів та помісей абердин-ангусів з чорно-рябою, породою. Також вперше в онтогенезі встановлені закономірності формування м’ясної продуктивності та розвитку шкіри, вивчено вікову динаміку хімічного складу м’яса та внутрішніх органів, закономірності біоконверсії поживних речовин корму у їстівні частинах тіла бугайців різних генотипів. Отримано нову інформація про морфологічні та біохімічні показники крові та природної резистентності цих тварин вивчено накопичення у їх м’ясі радіонуклідів – цезію-137 та стронцію-90.
Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень забезпечують науково-обґрунтоване формування галузі спеціалізованого м’ясного скотарства в умовах Полісся та практичних питань раціонального використання бугаїв-плідників абердин-ангуської породи. Результати досліджень використані при удосконаленні поліської м’ясної породи, співавтором якої є дисертант, та при розробці програми селекційно-племінної роботи з м’ясними породами великої рогатої худоби у Рівненській області. Вони використані у монографії “Селекційно-генетичні та біологічні особливості абердин-ангуської породи України” (Київ, Науковий світ, 2002) та впровадженні в господарствах Рівненської області (Акт впровадження від 15 травня 2002 року). Отримані дані про морфологічний, біохімічний склад крові, показники природної резистентності та про накопичення в м’ясі радіоцезію та радіостронцію вказують на необхідність підтримання відповідного рівня годівлі та технології утримання тварин.
Особистий внесок здобувача. За безпосередньою участю дисертанта розроблено методику досліджень, організовано і проведено науково-виробничі досліди та лабораторні дослідження, зібрано первинні зоотехнічні дані, статистично проаналізовано, описано й узагальнено результати досліджень, сформульовано висновки та пропозиції виробництву, які випливають із результатів досліджень.
Апробація результатів досліджень. Основні положення дисертаційної роботи викладено та обговорено в доповідях на міжнародній науково-практичній конференції “Перспективи розвитку скотарства у третьому тисячолітті” (Суми, 2001) на науково-виробничій конференції “Нове в селекції, генетиці та біотехнології тварин” (Київ, 2002), на щорічних засіданнях відділу та вченій раді і на щорічних координаційно-методичних нарадах Інституту розведення і генетики тварин УААН в 1998-2002 роках.
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в журналах, міжвідомчих наукових тематичних збірниках, матеріалах конференцій та двох монографіях. Всього по темі дисертаційної роботи у фахових виданнях опубліковано 6 наукових праць.
Структура та об’єм дисертації. Дисертація викладена на 192 сторінках маши-нописного тексту. Складається із вступу, огляду літератури, методики і матеріалу досліджень, результатів власних досліджень, їх аналізу і узагальнення, висновків, пропозицій виробництву, список використаних літературних джерел та додатків. Ілюстрована 45 таблицями. Перелік використаної літератури нараховує 361 джерело, із них 48 іноземною мовою.
МЕТОДИКА І МАТЕРАІЛ ДОСЛІДЖЕНЬ
Дослідження виконані в Інституті розведення і генетики тварин УААН в період з 1998 по 2002 рік.
Об’ектом дослідження були бугайці абердин-ангуської та різних генотипів української чорно-рябої породи. Дослідження проведені у фермерському господарстві ім. Шевченка Здолбунівського району (друга-шоста групи) та сільськогосподарському приватному господарстві “Сехи-Абердин” Рокитнівського району Рівненської області (перша група).
Схема науково-виробничого досліду наведена в таблиці 1.
1. Схема науково-виробничого досліду
Рис. 1. Схема досліджень
Для проведення досліджень було сформовано шість піддослідних груп тварин. Формування піддослідних груп тварин проведено за принципом пар-аналогів. Схема досліджень наведена на рисунку 1.
Живу масу бугайців вивчали шляхом індивідуального щомісячного зважування тварин. Абсолютний приріст за окремі періоди і за весь період дослідження визначали за загальноприйнятими методиками, а відносну швидкість росту – за формулою С.Броді.
Для характеристики лінійного росту, екстер’єру та загального розвитку тварин в 6-, 12- і 15-місячному віці за допомогою мірної палиці, циркуля та мірної стрічки брали слідуючі проміри: висота в холці, висота в попереку, висота в крижах, глибина грудей, ширина грудей, обхват грудей за лопатками, коса довжина тулуба (палицею), коса довжина тулуба (стрічкою), коса довжина заду, довжина тулуба, напівобхват заду, обхват п’ястка, ширина в клубах, ширина в тазостегнових зчленуваннях, ширина в сідничних горбах, довжина голови і ширина голови (лоба). На підставі взятих промірів вираховували індекси будови тіла тварин шляхом співвідношення відповідних промірів.
Для дослідження морфологічних і біохімічних показників із яремної вени кров брали в чисті пробірки з гепарином (10 од/мл). Для отримання сироватки проби крові центрифугували. Загальний білок в крові визначали рефрактометрично, концентрацію гемоглобіну, кількість еритроцитів в 1 мм3 – фотоелектричним еритрогемометром моделі 065, вміст каротину – за П.Т.Лебедєвим і А.Т. Усовичем (1969), кальцій – за Де-Вардом, фосфор – за Брігсоном в модифікації А.Т. Усовича (1969), фракції білків – за С.А. Карпюном (1962), резервну лужність – дифузійним методом, кількість лейкоцитів і лейкоцитарну формулу – за загальноприйнятою методикою. Активність аланін-амінотрансферази (К.Ф.2.6.11) та аспартат-аміно-трансферази (К.Ф. 2.6.12) визначили з допомогою наборів реактивів “Аспарт-атамінотрансфераза” і “Аланінамінотрансфераза” за методикою Умбрайт в моди-фікації Т.С. Пасхіної (М.Д.Лемперт, 1968; О.К.Смірнов, А.П. Пасічник, 1969) Фагоцитарну активність нейтрофілів, фагоцитарний індекс, фагоцитарне число за методикою В.Ю. Чумаченко, А.М. Висоцького, Н.А. Сердюка, В.В. Чумаченка (1990). Кількість Т-лімфоцитів – в реакції спонтанного резеткоутворення (Е-РОК), В-лімфоцитів – комплектарного резеткоутворення (ЕАС-РОК) за методикою В.Ю. Чумаченка, А.М. Висоцького, Н.А. Сердюка, В.В. Чумаченка, (1990). Вміст радіоце-зію 137 (Сs-137) визначали спекриметрочним методом на приладі АІ-1024 і Стронцію-90 (Sr90) – радіохімічним методом із розрахунками на приладі УМФ-1500 (1980).
Для оцінки м’ясних якостей тварин різних генотипів в онтогенезі проводили контрольний забій бугайців у 6-, 12- і 15-місячному віці по три голови з кожної групи за методикою ВІТа. Визначали масу парної туші, внутрішнього жиру, внутрішніх органів, шкіри. Обвалку правих напівтуш проведено після 24 годинного охолодження. В напівтуші визначали масу м’якоті, масу кісток, масу жиру і сухожилок. Розміри шкіри визначали шліхом взяття промірів довжини та ширини з допомогою мірної стрічки. Для проведення хімічного аналізу відбиралися проби найдовшого м’яза спини, внутрішніх органів і крові. Хімічний склад та поживність кормів в пробах визначали вміст вологи, сухої речовини, білка, жиру та попелу, за загальноприйнятими методиками, описаними П.Т. Лебедєвим і А.Т. Усовичем (1969). Кількість спожитих кормів визначали шляхом щомісячного контрольного обліку спожитих кормів. Вихід основних поживних речовин (ВОПР) і конверсію сухої речовини, протеїну та енергії корму розраховували за методикою Л.К. Лепайие (1975) та В.М. Кандиби (1983).
Одержаний матеріал наукових досліджень обробляли методом варіаційної статистики за методиками М.О. Плохинського (1969; 1970), П.Ф. Рокицького (1974), Є.К. Меркур’євої (1970), А.Т. Опрі (1994).
РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Динаміка росту живої маси
За період науково-виробничого досліду у сільськогосподарському приватному підприємстві “Сехи-Абердин” витрачено у середньому на одну голову до 15-місячного віку 2749,2 к.од., 3087,4 кг сухої речовини, 29575,3 МДж обмінної нергії, 293,4 кг перетравного протеїну, 25,10 кг кальцію, 12,03 кг фосфору і 198,9 г каротину і у фермерському господарстві ім. Шевченка – відповідно 2684,3; 2757,8; 28998,8; 259,8; 16,5; 8,8 і 218,7.
Найважливішим показником росту є їх жива маса. Результати наших досліджень показують, що тварини першої групи (Табл. 2) за живою масою вірогідно
2. Вікова динаміка живої маси бугайців різних генотипів, М±m, кг
переважали тварин другої групи у 3-, 6-, 9-, 12- і 15-місячному віці (Р<0,05). Від народження до 12-місячного віку жива маса у абердин-ангуських бугайців збільшилася в 13,09-13,46 раза, помісей чорно-рябої з абердин-ангуською – в 12,07 раза і помісей чорно-рябої з голштинською в 10,79-11,34 раза, а до 15-місячного віку – відповідно в 16,32-16,62, 14,86 і 13,30-13,99 раза. Бугайці абердин-ангуської породи (І група) мали значно вищі середньодобові прирости в порівнянні з тваринами інших дослідних груп. Вони переважали бугайців другої групи від народження до 6-місячного віку на 45 г (Р<0,05), до 9-місячного – на 32 г (Р<0,10), до 12-місячного – на 30 г і від народження до 15-місячного віку – на 39 г (Р<0,10). Між піддослідними бугайцями другої і третьої, четвертої і п’ятої дослідних груп за весь період вирощування суттєвої різниці за середньодобовими приростами не встановлено. За середньодобовими приростами тварини шостої групи переважали тварин ІІ, ІІІ, ІV і V груп, але вони поступалися тваринам першої групи.
Коефіцієнти відносної інтенсивності росту до 6-місячного віку бугайців були вищими у тварин абердин-ангуської породи. Найнижчими вони були у тварин ІV, V і VI групи.
Лінійний ріст
Вікові зміни живої маси визначають зміни лінійних розмірів, екстер’єрних промірів частин тіла та індексів будови тіла тварин. Результати досліджень показують, що бугайці різних генотипів у 6-, 12- і 15-місячному віці мають неодна-кові проміри висоти, ширини, обхвату і довжини. До 12-місячного віку у тварин першої групи висота в холці, висота в попереку, висота в крижах, довжина тулуба збільшується в 1,06-1,07 раза, другої – в 1,07 раза, третьої, четвертої – в 1,07-1,08, п’ятої – в 1,05-1,07 і шостої – в 1,07. Глибина грудей, коса довжина заду, коса довжина тулуба (палицею і стрічкою), обхват п’ястка, ширина в тазостегнових зчленуваннях, ширина в сідничних горбах, ширина в клубах і довжина голови в 12-місячному віці в порівнянні із 6-місячним у тварин першої групи збільшуються в 1,11-1,25 раза, другої – в 1,11-1,21, третьої і четвертої – в 1,11-1,24, п’ятої і шостої – в 1,11-1,33 раза. Ширина грудей, обхват грудей за лопатками, напівобхват заду і ширина голови у тварин першої групи збільшилися в 1,23-1,40 раза, другої – в 1,22-1,29, третьої, четвертої, п’ятої і шостої – в 1,21-1,29 раза.
У 15-місячному віці в порівнянні з 6-місячним у бугайців першої групи проміри висоти в холці, висоти в попереку, висоти в крижах, довжини тулуба збільшилися в 1,16-1,19 раза, другої – в 1,17-1,20 раза, третьої і четвертої – в 1,17-1,22, п’ятої і шостої – в 1,16-1,20 раза. Глибина грудей, коса довжина заду, коса довжина тулуба (палицецею і стрічкою), обхват п’ястка, ширина в тазостегнових зчленуваннях, ширина в сідничних горбах, ширина в клубах і довжина голови в 15-місячному віці в порівнянні із 6-місячним у тварин першої групи збільшилися в 1,19-1,47 раза, другої – в 1,13-1,36, третьої і четвертої – в 1,17-1,40, п’ятої і шостої – в 1,17-1,43 раза. Результати досліджень показують, що в різні вікові періоди окремі проміри тіла тварин ростуть із неоднаковою інтенсивністю і між піддослідними бугайцями різних груп суттєвої різниці у рості одноіменних промірів не виявлено.
З віком тварин відбувається збільшення індексів збитості, розтягнутості, ма-сивності, важковаговості, широтного, глибокогрудості, м’ясності, масометричного, умовного об’єму тулуба. Індекс статі та тазогрудний показують, що у бугайців абердин-ангуської породи ширина в клубах більше наближається до ширини грудей, ніж у помісних бугайців (ІІІ, ІV, V i VI групи). Індекси масивності за Дюрстом, важковаговості, широтний і масометричний показують, що бугайці різних генотипів гармонійно розвивалися як за живою масою, так і за промірами.
М’ясна продуктивність
За результатами контрольних забоїв бугайців різних генотипів встановлено, що основні показники м’ясної продуктивності піддослідних тварин з віком збільшувались (Табл. 3). Так, маса парної туші у 12-місячному віці в порівнянні з 6-місячним у тварин першої групи збільшилася на 90,2 кг (Р<0,001), забійна маса – на 92,85 кг (Р<0,001), у другої групи – відповідно на 82,0 (Р<0,001) і 83,4 кг (Р<0,001), третьої – 82,3 (Р<0,001) і 83,3 (Р<0,001), четвертої – 82,13 (Р<0,001) і 83,03, п’ятої 80,43 – (Р<0,001) і 82,03 (Р<0,001) та шостої – 82,13 (Р<0,001) і 83,53 (Р<0,001). Із 6-ти до 12-місячного віку у тварин першої групи маса туші збільшилася у 1,99 раза, забійна маса – у 2,01 раза, у другої групи – відповідно у 1,94 і 1,94 раза, третьої – у 1,95 і 1,95, четвертої – у 1,95 і 1,96, п’ятої – у 1,95 і 1,95 і шостої – у 1,95 і 1,96 раза.
3. Забійні якості бугайців різних генотипів
У 15-місячному віці в порівнянні з 6-місячним маса туші зібльшилася у тварин першої групи на 143,0 кг (Р<0,001), забійна маса – на 146,65 кг (Р<0,001), а в порівнянні з 12-місячним віком – відповідно на 52,8 (Р<0,001) і 53,8 кг (Р<0,001), у другої групи – відповідно на 135,7 (Р<0,001); 138,2 (Р<0,001); 53,7 (Р<0,001) і 54,7 кг (Р<0,001); третьої – 129,64 (Р<0,001); 131,44 (Р<0,001); 47,3 (Р<0,001) і 48,1 кг (Р<0,001), п’ятої – 129,7 (Р<0,001), 131,7 (Р<0,001), 49,741 (Р<0,001) і 49,67 кг (Р<0,001) та шостої – 128,3 (Р<0,001), 129,0 (Р<0,001), 46,17 (Р<0,001) і 45,47 кг (Р<0,001).
До 12-місячного віку в порівнянні із 6-місячним вихід туші у бугайців першої групи збільшується на 2,08, забійний вихід – на 2,74% (Р<0,001), у другої групи – відповідно на 1,06 і 1,14% (Р<0,10 – 0,05), третьої – 1,45 і 1,36% (Р<0,05 – 0,01), четвертої – 1,21 і 1,20% (Р<0,01), п’ятої – 1,17 і 1,42 (Р<0,001) та шостої – 1,21 (Р<0,02) і 1,40 (Р<0,001).
У 12-місячному віці найвищі показники виходу туші і забійного виходу були у піддослідних тварин першої групи. За виходом туші бугайці цієї групи переважали ровесників другої на 1,66%, за забійною масою – на 1,94% (Р<0,01), тварин третьої – відповідно на 2,34 (Р<0,001) і 2,88% (Р<0,001), четвертої – на 3,12 (Р<0,001) і 3,68% (Р<0,001), п’ятої – на 4,23 (Р<0,001) і 4,60 (Р<0,001) і шостої – на 3,91 (Р<0,001) і
4,34 (Р<0,001).
4. Морфологічний склад туші бугайців різних генотипів
У 15-місячному віці в порівнянні із 6-місячним тварини першої групи мали вихід туші більший на 4,07 (Р<0,01), забійний вихід – на 4,83 % (Р<0,01), бугайці другої групи – відповідно на 4,82 (Р<0,001) і 5,13 % (Р<0,001), третьої – на 3,08 (Р<0,001) і 3,08 % (Р<0,01), четвертої – на 2,89 (Р<0,001) і 2,95 % (Р<0,001), п’ятої – на 3,68 (Р<0,001) і 3,91% (Р<0,001) та шостої – на 3,21 (Р<0,001) і 3,85% (Р<0,001), а в порівнянні з 12-місячним віком тварини першої групи – відповідно на 1,99 (Р<0,10) і 1,99 % (Р<0,10), другої – на 3,88 (Р<0,001) і 3,99 % (Р<0,001), третої – на 1,63 (Р<0,01) і 3,72 (Р<0,001), четвертої – на 1,68 (Р<0,001) і 1,73 % (Р<0,001), п’ятої – на 2,51 (Р<0,05) і 2,24 (Р<0,10) і шостої – на 2,0 (Р<0,01) і 1,75% (Р<0,01).
Якість туш в значній мірі визначається співвідношенням у них м’язової, жиро-вої та кісткової тканин (Табл. 4). Одержані дані свідчать, що маса всіх тканин з віком збільшується у піддослідних тварин всіх груп. Збільшення маси тканин у бугайців різних генотипів проходило неоднаково. Так, маса м’якоті півтуші у тварин І групи в 12-місячному віці в порівнянні із 6-місячним віком збільшується на 42,8 кг (Р<0,001), в 15-місячному віці – на 63,83 кг (Р<0,001), у тварин другої групи – відповідно на 38,10 (Р<0,001) і 59,90 кг (Р<0,001), третьої – на 37,20 (Р<0,001) і 56,60 кг (Р<0,001), четвертої – на 36,40 (Р<0,001) і 54,70 кг (Р<0,001) п’ятої – на 35,70 (Р<0,001) і 54,80 (Р<0,001) та шостої – на 36,30 (Р<0,001) і 53,80 (Р<0,001). З 12- до 15-місячного віку маса м’якоті у бугайців першої групи збільшилася на 21,03 кг (Р<0,001), другої – на 21,80 (Р<0,001), третьої – на 19,4 (Р<0,001), четвертої – на 18,3 (Р<0,001), п’ятої – на 19,90 (Р<0,001) і шостої – на 17,50 кг (Р<0,001). Така ж закономірність спостерігається і в рості маси кісток. Ріст маси м’якоті проходить інтенсивніше росту кісток. У бугайців різних генотипів з віком змінювалося співвідношення між м’якотю кістками і сухожилками.
Ріст внутрішніх органів
Наші дослідження показують (Табл. 5), що абсолютна маса внутрішніх органів як у чистопородних абердин-ангусів (І і ІІ груп), так і у помісей чорно-ряба х абердин-ангуси (ІІІ група) і чорно-ряба х голштинська (ІV-VI групи) з віком тварин збільшується.
У 6-місячному віці найменшу масу серця мали бугайці першої групи. Різниця між І і ІІ; І і ІІІ; І і ІV; І і V та І і VI групами складає 258,0-296,3 г (Р<0,01-0,001). Маса легенів найвищою була у тварин третьої групи. Різниця між ІІІ і ІІ групою складала 362,3 г (Р<0,01) та ІІІ і VI – 277,3 (Р<0,05). Між іншими групами суттєвої різниці не було. Абсолютна маса нирок найнищою була у тварин четвертої групи. Між бугайцями І і ІV групи вона становила 47,0 г, а між іншими групами різниця несуттєва. За масою селезінки різниця між ІV і VI групою становила 77,3 г (Р<0,05), а між іншими групами різниця не суттєва. Маса печінки найвищою була у бугайців першої групи. Різниця між І і ІІ групою становила 160 г, І і ІІІ – 500,7 г (Р<0,01), І і ІV – 540 (Р<0,001), І і V – 647,3 (Р<0,001), І і VІ – 623 г (Р<0,001). Маса язика найвищою була також у бугайців першої групи. Різниця між групами за цим показником становила відповідно 90,6; 105,0 (Р<0,05), 48,0 г, 153,6 (Р<0,05) і 88,35. Маса шлунка найвищою була у бугайців ІІ групи. Різниця між І і ІІ групою складала – 60,0 г, ІІ і ІІІ – 190,0 г (Р<0,05), ІІ і ІV – 690 г (Р<0,001), ІІ і V – 590 (Р<0,001) та ІІ і VI – 490 (Р<0,001). Маса кишечника найвищою була у бугайців VІ групи. Різниця між І і VІ групою вірогідна і складала 260,0 г (Р<0,05), ІІ і VI – 240 (Р<0,05), ІІІ і VI – 130, IV i VI – 80 та V i VI - 402.
У 15-місячному віці найвища абсолютна маса серця відмічена у бугайців шостої групи. Різниця за цим показником між тваринами І і VІ групи була 379,3 г (Р<0,001), ІІ і VІ – 370,6 (Р<0,001), ІІІ і VI – 151 г, IV i VI – 155,3 та V i VI – 69,0 г. За
5. Маса внутрішніх органів бугайців різних генотипів (М±m, г)
масою легенів бугайці першої групи переважали тварин інших груп. Різниця за цим показником між бугайцями першої і другої групи складала 1236,3 г (Р<0,001), І і ІІІ – 1115,0 г (Р<0,001), І і ІV – 580,3 г (Р<0,001), І і V – 681,3 (Р<0,001) та І і VI – 422,7 (Р<0,002). Абсолютна маса нирок, селезінки та печінки найбільшою була у бугайців шостої групи. Різниця за масою нирок між тваринами І і VІ групи – становила 342,7 г (Р<0,001), ІІ і VІ – 361,7 г (Р<0,001), ІІІ і VІ – 258,4 г (Р<0,001), IV i VI – 71,7 (Р<0,01) та V і VI – 84,4 г за масою селезінки – відповідно 382,0 (Р<0,001), 312,3 (Р<0,001), 247,3 (Р<0,01), 226,7 (Р<0,02) та 101,7 г та за масою печінки – відповідно 428 (Р<0,01), 829,7 (Р<0,001), 605,3 (Р<0,001), 305 (Р<0,005), 245 (Р<0,05). За абсолютною масою язика тварини першої групи переважали бугайців інших дослідних груп. Різниця за цим показником між І і ІІ групою складала 376,0 (Р<0,01), І і ІІІ – 360,0 (Р<0,01) та І і ІV – 363,0 г (Р<0,01), І і V – 235 (Р<0,05) та I i VI – 200(Р<0,10). Абсолютна маса шлунка найбільшою була у бугайців другої групи, а кишечнику – у тварин шостої групи. Різниця за масою шлунка між бугайцями І і ІІ групи складала 670 г (Р<0,001), ІІ і ІІІ – 500 г (Р<0,001), ІІ і ІV – 920 г (Р<0,001), ІІ V – 800 (Р<0,001) та ІІ і VI – 700 (Р<0,001), а за масою кишечнику тварини шостої групи переважали ровесників першої на 1250г (Р<0,001), ІІ і ІV – 400 г (Р<0,001), ІІІ і VІ – 830 г (Р<0,001), IV i VI – 400 (Р<0,001) та V і IV – 230 (Р<0,01).
При вивченні відношення маси внутрішніх органів до живої маси піддослідних тварин не виявлено певної закономірності. Встановлено, що відносна абсолютна маса внутрішніх органів у бугайців різних генотипів у різні вікові періоди змінюється неоднаково. Коефіцієнти відносного росту внутрішніх органів бугайців різних генотипів були неоднаковими.
Ріст і розвиток шкіри
Результати наших досліджень показують, що у бугайців різних генотипів у 6-місячному віці маса парної шкіри була різною. Найвищі показники парної шкіри були у бугайців другої групи і найменші – у шостої групи. Різниця за масою шкіри між тваринами І і VI групи – 0,90 (Р<0,05), ІІ-VI – 1,10 (Р<0,02), ІІІ і VI – 0,70 (Р<0,05), ІV і VI – 0,40 та V і VI – 0,70 найвищій вихід шкіри також був у бугайців другої групи, а найменший – у шостої.
За довжиною шкіри між групами піддослідних тварин різниці не виявлено. Показники площі шкіри найвищими були у тварин четвертої групи, а найменшими – у першої. Різниця за цим показником між бугайцями І і ІV групи була 42,73 дм2 (Р<0,01), ІІ і ІV – 21,79 (Р<0,10), ІІІ і IV – 19,15 дм (Р<0,05), V і VI – 3,89 та VI і IV – 16,71. Вихід маси шкіри на 1 дм2 був найвищим у абердин-ангусів, а найменшими – у помісей 1/2 чорно-ряба х 1/2 голштинська. У 12-місячному віці бугаців найбільша маса парної шкіри була у тварин другої групи. Різниця між масою парної шкіри тварин І і ІІ групи становила 0,33 кг, ІІІ і ІІ – 0,87, ІV і ІІ – 2,33 кг (Р<0,01), V і ІІ – 1,70 (Р<0,10) та VI і ІІ – 1,37. Маса парної шкіри бугайців 12-місячного віку збільшилася в порівнянні із 6-місячними у тварин різних груп в 1,89-2,06 раза. Найбільший вихід шкіри виявлено у бугайців ІІ групи, а найменший – у четвертої. За шириною, довжиною та площою шкіри вірогідної різниці між тваринами дослідних груп не встановленоо. Найбільший вихід шкіри на 1 дм2 був у бугайців першої, а найменший – четвертої групи.
У 15-місячному віці найбільша маса парної шкіри була у тварин першої, а найменша – четвертої групи. Різниця за масою парних шкір між бугайцями І і ІІ групи становила 1,03 кг, І і ІІІ – 1,22, І і ІV групи – 1,30 кг, І і V – 0,80 та І і VI – 0,70. Вона була невірогідна. У 15-місячному віці в порівнянні із 6-місячним маса парної шкіри збільшилася в 2,20-2,47 раза в залежності від групи тварин. За шириною шкіри різниця між І і ІІ групою складала 2,47 см, І і ІІІ – 0,23, І і ІV – 3,43 см (Р<0,10), І і V – 5,0 (Р<0,02) та І і VI – 5,4 (Р<0,02). За довжиною шкіри тварини першої групи переважали ровесників другої на 8,54 см (Р<0,05), І і ІІІ – на 8,87 (Р<0,10), І і ІV – на 5,76 см (Р<0,05) І і V – 2,80 та І і VI – 1,97. За площею шкіри різниця між групами бугайців становила відповідно 12,89 (Р<0,10), 16,09 (Р<0,10), 3,50, 5,51 та 7,99 дм2. Вихід шкіри на 1 дм2 був найвищим у тварин першої групи, а найменшим – у шостої. Результати досліджень показують, що найбільш інтенсивне формування шкіри за кількісними показниками, тобто за масою і розмірами, у бугайців різних генотипів проходить до 12-місячного віку, а після 12-місячного віку – знижується.
|
