Библиотечный каталог авторефератов Украины

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імшенецька Наталія Анатоліївна

УДК  630*182.3:630*272

ФІТОЦЕНОТИЧНА СТРУКТУРА ПАРКОВИХ НАСАДЖЕНЬ

ЛЬВІВЩИНИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

06.03.01 – Лісові культури, селекція, насінництво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата сільськогосподарських наук

Львів — 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі екології та ландшафтної архітектури Українського державного лісотехнічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор сільськогосподарських наук, професор

      Кучерявий Володимир Панасович, завідувач кафедри

      екології та ландшафтної архітектури Українського

      державного лісотехнічного універсиету, м. Львів

Офіційні опоненти: – доктор сільськогосподарських наук, професор

       Білоус Василь Іванович, кафедра екології та лісів-

       ництва Уманської сільськогосподарської академії,

       м. Умань

      кандидат сільськогосподарських наук,

      Левон Федір Михайлович, старший науковий співро-

      бітник відділу дендрології та паркознавства Націо-

      нального ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН

      України, м. Київ

Провідна установа – Інститут екології Карпат НАН України, м. Львів

Захист відбудеться 22 червня 2000 р.  о     годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.072.02 в Українському державному лісотехнічному університеті за адресою: 79057, Львів, вул. генерала Чупринки, 103, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського державного лісотехнічного  університету  за  адресою: 79057,  Львів,  вул.  генерала  Чупринки, 101.

Автореферат розісланий 22 травня 2000 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради                                              Зеленський М.Н.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. При вирішенні завдань формування культурного ланд­шафту вчені і практики часто зустрічаються із ще слабо вивченими питаннями стійкості насаджень до умов урбанізованого середовища. Еколого-фітоценотичні аспекти формування паркових насаджень, без сумніву, є основ­ними коли йдеться про оцінку їхнього стану та стабільності до зовнішніх впливів і прогнозування перспектив їх розвитку. Вироблення загальних теоретичних положень паркової фітоценології вимагає поглибленого дослідження просторової структури парко­вих насаджень, їх ентропічних властивостей, встановлення прямих контактних зв`язків та взаємовідносин між компонентами, вивчення особливостей розвитку культурфітоценозів в часі і просторі, впливу на них антропогенної діяльності. Тому при розробленні науково обґрунтованих рекомендацій для сучасного садо­во-паркового господарства, на одне з перших місць виступають питання струк­тури та динаміки паркових фітоценозів, вивченню яких і присвячена дана робота.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводились протягом 1995-1999 рр. відповідно до держбюджетної теми кафедри екології та ландшафтної архітектури Українського державного лісотехнічного університету “Підвищення фітомеліоративної ефективності рос­линного покриву урбогенних та техногенних ландшафтів” (№ РК 0196U024100).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи було дослідження фітоценотичної структури та тенденцій розвитку паркових фітоценозів, розробка заходів з оптимізації їхньої організації та підходів щодо прогнозування розвитку і підвищення стійкості, довговічності та естетичності рослинних угруповань.

Отже необхідно було вирішити такі завдання:

• дослідити просторові особливості формування структури паркових насаджень;
• з’ясувати особливості еколого-ценотичної стратегії поширених у паркових фітоценозах видів автохтонної та інтродукованої флори;
• скласти шкали диференційованої оцінки віолентних, патієнтних та експле­рентних властивостей паркових деревних і чагарникових рослин;
• обґрунтувати з еколого-ценотичних позицій підходи до прогнозування розвитку паркових фітоценозів та заходи щодо оптимізації їхньої структури.

Наукова новизна роботи. В умовах Львівщини вперше досліджено структурні особливості формування піднаметових гіперсинузій в паркових фітоценозах. Обгрунтовано доцільність виділення двох нових асоціацій паркової рослинності та восьми типів гіперсинузій за едифікаторними видами. Розроблено шкали оцінки віолентних, патієнтних та експлерентних властивостей видів паркової рослинності. З’ясована еколого-ценотична стратегія для 90 видів деревних і чагарникових рослин у паркових фітоценозах. Побудовано прогнос­тичну модель розвитку паркового фітоценозу. На цій основі запропоновано підходи до прогнозу розвитку паркових фітоценозів та оптимізації їх структури.

Практичне значення. Розроблено науково-практичні рекомендації для  ведення садово-паркового господарства, в основу яких покладено особливості еколого-ценотичної стратегії паркових рослин та просторового формування гіперсинузій. Обгрунтовано доцільність штучної заміни складу піднаметових гіперсинузій шляхом впровадження інших декоративних і тіньовитривалих видів.

Рекомендації з оптимізації структури паркових насаджень прийняті для впровадження у практику паркового будівництва Львівським міським виробни­чим трестом зеленого господарства.

Особистий внесок автора. Автором зібрано і опрацьовано весь фак­тичний матеріал, виділено основні гіперсинузії, обгрунтовано необхідність виді­лення двох нових асоціацій паркової рослинності, розроблено шкали оцінки віо­лентних, патієнтних та експлерентних властивостей паркових деревних і чагар­никових видів рослин. З’ясована еколого-ценотична стратегія для 90 видів дерев­них і чагарникових рослин у паркових фітоценозах та побудована таблична модель розвитку паркової рослинності в часі. Розроблені рекомендації виробництву.

Апробація роботи. Основні положення роботи та результати досліджень були оприлюднені на ІІ-му міжнародному симпозіумі “Старовинні парки та проблеми їх збереження”, присвяченому 200 – річчю дендорпарку “Софіївка” (Умань, 1996), науково-практичній конференції “Пам’ятки та визначні місця Шевченківського краю. Проблеми охорони та досліджень” (Канів, 1997), І-му міжнародному семінарі “Проблеми ландшафтної архітектури, урбоекології та озеленення населених місць” (Львів, 1997), Українсько-польському семінарі “Сучасна екологія та екологічна патологія людини” (Львів, 1997), І-ій всеукраїнській конференції “Теоретичні та прикладні аспекти соціоекології” (Львів, 1996), на науково-технічних конферен­ціях УкрДЛТУ (Львів, 1995-1999 рр.).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у трьох наукових статтях та матеріалах і тезах п’яти доповідей на конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, шес­ти розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Робота викладена на 120 сторіноках машинописного тексту, включає 27 рисунків, 26 таблиць, 7 додатків. Список літературних джерел складається з 194 найменувань.

ЗМІСТ РОБОТИ

ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПАРКОВИХ ФІТОЦЕНОЗІВ

Незважаючи на значний розвиток фітоценології як розділу екологічної нау­ки, теоретичні концепції паркової фітоценології знаходяться на початкових стаді­ях узагальнення фактичного матеріалу, зокрема коли йдеться про їх консти­туційну структуру (флористичний склад, стан ценопопуляцій та синузії). У роботах Ю.П.Бялловича (1936), А.П.Шеннікова (1951), М.В.Маркова (1962), А.А.Ніценко (1977, 1980), Т.Г.Ларіної, А.А.Аненкова (1980), Н.Д.Успенської (1985), В.О.Крамарця (1991, 1992), А.В.Бакланова (1991), Г.А.Миронової (1991), В.П.Кучерявого (1972, 1973, 1981, 1984, 1991, 1999) обгрунтовано необхідність проведення геоботанічних та екологічних досліджень паркових рослинних угруповань, які виконують різноманітні соціально-культурні та середовищетвірні функції. Зокрема, актуальним є вивчення структури паркових фітоценозів, тенденцій їхнього розвитку, взаємодії усіх їх компонентів.

Важливо володіти знаннями еколого-ценотичних стратегій паркових рос­лин (засобів виживання популяцій рослин в угрупованнях і екосистемах). Лише на таких засадах можливе формування стійких та довговічних міських зелених насаджень та забезпечення оптимізації їх екологічної та психофізіологічної комфортності, вкрай необхідних сучасному паркобудівництву.

ПРОГРАМА, ОБ'ЄКТИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Досліджувались структурно-функціональні особливості паркових фітоце­нозів. Об’єктами досліджень послужили, в основному, молоді паркові насаджен­ня лісостепової зони Львівщини. Структура паркових угруповань досліджувалась за допомогою загально прийнятих лісівничих, екологічних, таксаційних та мате­матичних методик. Картування проводилось за допомогою напівінструменталь­ного знімання. Для кожної ділянки складені дві картосхеми, на одній з яких пред­ставлено горизонтальну структуру намету деревостану, а на другій структуру тра­в’яного і чагарникового ярусів включно з підростом деревних видів (гіперсинузії). Описи фіто­ценозів виконувались маршрутним методом та на пробних ділянках на основі рекомендацій Т.Г. Ларіної, А.А. Аненкова (1980), В.П. Кучерявого (1984, 1991). Аналіз та узагальнення зібраних матеріалів здійснювали за еколого-флористичним принципом школи Й. Браун-Бланке. Математичну обробку матеріалів виконували у середовищі СУБД Access. Для введення назв рослин при здійсненні систематичного, географічного та екологічного аналізів досліджувано­го біорізноманіття застосовували інформаційно-пошукову систему “Ботанік”. Результати обробки та узагальнення матеріалів фітоценотичних досліджень представлялись у вигляді фітоценонів. Дослідження еколого-фітоценотичної стратегії деревних, чагарникових та трав’яних рослин виконували шляхом візу­альної оцінки, орієнтуючись на структурні особливості паркових фітоценозів різного складу, віку та на основі літературних даних.

ПРИРОДНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

Природні умови району досліджень типові для рівнинних ландшафтів Західного лісостепу України. Вони зазнали під впливом урбанізації певних змін. Ці зміни полягають у формуванні штучного шару грунту, його ущільнення внаслідок антропогенного впливу, а також синантропізації рослинності.

.

СУЧАСНА СТРУКТУРА ПАРКОВИХ ФІТОЦЕНОЗІВ

Паркові насадження представлені як інтродукованими видами субнемо­ральної, неморальної та бореальної зони Північної півкулі, так і типовими автохтонними у даному регіоні видами.

Переважають види євроазіатського та євроазіатсько-північноафриканського походження (63 види). Характеризуються космополітним, голарктичним та пан­бореальним типом природного ареалу 16 видів. Тобто, паркові фітоценози фор­муються переважно за рахунок видів рослин широкого географічного та еколо­гічного ареалу. В цілому зареєстровано 133 види вищих рослин, що відносяться до 37 порядків, 47 родин і 100 родів. Загалом для флори парків досліджуваної частини Львівщини характерне широке видове представництво родин Rosaceae (11 видів), Asteraceae (6 видів), Poaceae (5 видів), Fabaceae (6 видів).

На основі прямого градієнтного аналізу флористичного складу паркових фітоценозів в залежності від зімкнутості намету деревостану, встановлено, що найбільше видове різноманіття підросту, чагарників та ліан спостерігається при зімкнутості крон 0,5 – 0,8. Підріст Acer platanoides L. і Acer pseudoplatanus L. зустрічається найчастіше. Його рясність та проективне покриття майже не зале­жить від зімкнутості крон намету. Подібні тенденції виявляють Quercus borealis Michx, Fraxinus lanceolata Borkh., Crataegus monogyna Jacq., Fagus sylvatica L., Tilia cordata Mill., Quercus robur L., Sorbus aucuparia L.

Приуроченість до зімкнутості крон 0,6 – 0,8 проявляють Acer saccharinum L., Fraxinus excelsior L., Robinia pseudoacacia L., Prunus divaricata Ledeb. Інші 18 деревних видів зустрічаються в паркових фітоценозах спорадично.

Чагарниковий ярус формує переважно Sambucus nigra L., яка нерідко у низькоповнотних та середньоповнотних деревостанах утворює густі зарості (про­ективне покриття біля 30 %). Лише у високоповнотних насадженнях (0,9 – 1) вона зустрічається значно рідше. Нещільні угруповання під наметом середньо­повнотного деревостану може формувати і Swida sanguinea (L.) Opiz., яка утво­рює на галявинах досить щільні біогрупи. Рідше під наметом деревостанів зус­трічається Ligustrum vulgare L., Symphoricarpus albus Blake, Sambucus racemosa L. Решта 17 видів чагарників зустрічаються під наметом паркових фітоценозів в поодиноких випадках, спорадично.

У трав’яному покриві найчастіше спостерігаються рясні ценопопуляції Geum urbanum L. (4-й клас постійності), Impatiens parviflora DC. (3-й клас пос­тійності), Urtica dioica L.,  Aegopodium podagraria L., Dactylis glomerata L. Це дає підстави вважати ці види діагностичними при виділенні рослинних асоціацій за флористичним принципом Браун-Бланке.

Досить часто зустрічаються ценопопуляції Salvia glutinosa L., Poa pratensis L., Anthriscus nemorosa (Bieb.) Spreng., Galeopsis pubescens Bess., Achillea millefolium L. p.p., Poa nemoralis L. Інші види, зокрема Lysimachia nummularia L., Potentilla erecta (L.) Raeusch., Glechoma hederacea L., Ranunculus acris L., Pulmonaria angustifolia L., Holcus mollis L., Galeobdolon luteum Huds., Geranium robertianum L., Carex sylvatica Huds., Dryopteris filix-mas (L.) Schott, Equisetum sylvaticum L. (переважно лісові) зустрічаються значно рідше, що є наслідком десильватизації урбанізованого середовища. Лучні види Trifolium sativum (Schreb.) Crome, Vicia cracca L., Cirsium vulgare (Savi) Ten., Tussilago farfara L. проникають до складу паркових фітоценозів з невеликою зімкнутістю крон. До трав’яних рослин, що зустрічаються дуже рідко, віднесені ще 26 видів. Серед них цікавою знахідкою слід визнати Epipactis atropurpurea Rafin. — рідкісний вид з родини орхідних, що занесений до Червоної книги України.

Узагальнюючи матеріали дослідження стану паркових фітоценозів, прихо­димо до висновку, що паркові насадження є рослинними угрупованнями зміша­ного (штучного і природного) походження значної ценотичної сформованості. Флористичний склад паркових фітоценозів формується за рахунок регене­ративного потомства інтродуцентів та автохтонних видів лісової та лучної фло­ри. Присутність у складі паркових фітоценозів характерних видів для лісових та лучних автохтонних асоціацій рослинності свідчить про їх тісний генетичний зв’язок з природним фітоценогенезом. Значний вміст у складі фітоценозів паркових насаджень рудеральних видів свідчить про певний рівень процесів денатуралізації і десильватизації. Парковим фітоценозам, незалежно від особли­востей штучного деревостану, властива істотна просторова спільність у форму­ванні піднаметових гіперсинузій.

Картувальними дослідженнями було охоплено широкий спектр різнома­нітних варіантів горизонтальної структури паркових фітоценозів різного складу, зімкнутості і віку. Аналіз таких картографічних матеріалів свідчить, що піднаме­това мозаїка рослинного покриву помітно корелюють з відповідною структурою намету деревостану та фітоценотичною ситуацією на прилеглих територіях.

Частим явищем під наметом деревостанів різного складу і зімкнутості  є формування бузиново-гравілатово-шавлієвого трав’янисто-чагарникового комп­лексу рослинності з великою кількістю в природному поновленні Quercus borea­lis, Quercus robur, Fagus sylvatica, Acer platanoides, Acer pseudoplatanus.

Варіанти вертикальної структури середньовікових та молодих паркових фітоценозів, які залежать від складу та зімкнутості паркових насаджень, представлені у вигляді спряжених діаграм (рис. 1).

Паркові фітоценози старшого віку (100 і більше років) формують піднаме­тові структури рослинного покриву аналогічного типу, однак їм властиві ознаки глибших процесів сильватизації. Про це свідчать бузинові комплекси піднамето­вої рослинності разом з Galeobdolon luteum, Aegopodium podagraria, Urtica dioica, Hedera helix L.

Екологічний аналіз найбільш поширених флористичних елементів свідчить, що едафотопи обстежених парків представлені переважно грудовими та сугрудовими типами з різними варіантами вологозабезпечення. В цілому піднаметову рослинність паркових фітоценозів слід визнати мегатрофною.

Формування піднаметової рослинності значною мірою зумовлено відно­шенням конкретних видів рослин до умов освітлення, про це свідчать матеріали

          Проективне покриття ценопопуляцій,%

Рис.1. Формування вертикальної структури паркових фітоценозів в залежності від складу насадження (зімкнутість 0,6): Д — дубові, К — кленові, Б — березові, Ш — шпилькових видів, Я — ясеневі, В — вільхові, Р — робінієві, Л — липові

ординації поширення ценопопуляцій піднаметової рослинності залежно від інсоляційних умов.

Статистичний аналіз поширення ценопопуляцій в паркових фітоценозах показав, що під наметом деревостану найчастіше формують потужні гіперсинузії такі види як Geum urbanum, Sambucus nigra, Swida sanguinea, Impatiens parviflora, Urtica dioica, Aegopodium podagraria, Dactylis glomerata, Salvia glutinosa. Найбільшою постійністю відзначається Geum urbanum. Поширення цих гіперсинузій залежить від складу деревостану (табл.1).

Таблиця 1

Поширення гіперсинузій у різних за складом паркових насадженнях

Представництво гіперсинузій у парках є неоднаковим. Якщо воно неповне у відносно молодих паркових насадженнях, то у старих парках поширені всі типи гіперсинузій, що очевидно, пов’язано з високим ступенем сильватизації екотопів.

Висока едифікаторна постійність у гіперсинузіях таких видів як Geum urbanum та Sambucus nigra, потужного природного поновлення Acer pseudoplata­nus дає підстави для виділення нових асоціацій (субасоціацій) — Geum urbaneti-Aceretum pseudoplatanoidis і Sambuco nigrae-Aceretum pseudo­platanoidis.

Таксономічний рівень виділених одиниць потребує уточнення на прикладі значно ширших територіальних досліджень. Наведені асоціації та структурні компоненти фітоценозів (гіперсинузії) є поширеними і достатньо стабільними в часі утвореннями, тобто зустрічаються у багатьох парках різного віку.

Практика інтродукції високорослих папоротей Dryopteris filix-mas та Athyrium filix-femina (L.) Roth. доводить, що ці види, за умови впорядкування рекреаційного використання паркових фітоценозів, могли б теж утворювати по­тужні піднаметові високодекоративні гіперсинузії. Подібно поводять себе і Sym­phytum officinale L., Symphytum cordatum Waldst. et Kit. ex Willd., Vinca minor L.

ЕКОЛОГО-ЦЕНОТИЧНА СТРАТЕГІЯ ФЛОРИСТИЧНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ПАРКОВИХ ФІТОЦЕНОЗІВ

Процес природного розвитку паркових фітоценозів головним чином залежить від еколого-ценотичної стратегії їх компонентів та специфіки їх просторової та алелопатичної взаємодії. Флористична специфіка паркових фітоценозів зумовлена взаємним існуванням популяцій автохтонних лісових, лучних та інтродукованих рослин різної еколого-ценотичної стратегії. За Л.Г. Раменським (1971) існують три типи еколого-ценотичної стратегії рослин (фітоценотипи) — це віоленти (рослини, що є едифікаторами рослинних угруповань), патієнти (рослини, що адаптовані до життя в умовах постійного фіоценотичного стресу) і експлеренти (рослини з низькою конкурентною здатністю, але з властивістю швидко захоплювати звільнені території).

Обстеження паркових фітоценозів різного віку дозволило виявити особ­-ливості еколого-ценотичної стратегії для 90 деревних і чагарникових видів. Застосовувалась спеціально розроблена п’ятибальна система оцінки (табл.2).

До деревних видів, особини яких відзначаються максимальною віолентною здатністю і яким водночас властиві високі патієнтні та експлерентні властивості, віднесено Acer pseudoplatanus, Acer platanoides, Picea abies (L.) Karst., Quercus borealis, Fagus sylvatica. Інші сильні віоленти проявляють менші патієнтні та експлерентні властивості. Це Aesculus hippocastanum L., Alnus glutinosa (L.) Gaertn. Juglans regia L., Populus tremula, Fraxinus excelsior, Fraxinus lanceolata, Fraxinus pensylvanica Marsh., Betula pendula Roth., Quercus robur, Populus nigra L. Вони здатні давати насіннєве природне поновлення, але однак чисельність його невисока, а в умовах піднаметового затінення воно зазнає сильного пригнічення і часто гине. Вище наведеним видам поступаються за віолентністю Acer negundo, Acer saccharinum, Alnus incana (L.) Moench, Abies concolor (Gord.) Hildebr., Salix alba (L.). Однак вони водночас є сильними патієнтами та експлерентами. Інші 35 видів, переважно дерев другої-третьої величини та високих чагарників, вияв­ляють себе як середні та слабкі віоленти, патієнти та експлеренти. Це, наприклад, Acer campestre L., Acer ginnala Maxim., Buxus sempervirens L., Caragana arbores­cens Lam., Crataegus monogyna, Gleditschia triacanthos L., Padus racemosa (Lam.) Gilib., Philadelphus coronarius L., Prunus divaricata, Rhododendron luteum Sweet, Rosa canina L., Salix caprea L., Salix triandra L., Sambucus nigra, Sorbus aucuparia, Syringa vulgaris, Taxus baccata L.

Таблиця 2

Шкала оцінки віолентних, патієнтних та експлерентних властивостей особин, груп особин (ценопопуляцій)
деревних та чагарникових видів у паркових насадженнях

Такі чагарники як Cotoneaster horizontalis Decne., Forsythia intermedia Zab., Forsythia suspensa (Thunb.) Vahl, Juniperus communis L., Juniperus sabina L. не про­являють помітних віолентних, патієнтних та експлерентних властивостей. Це пов’язано з обмеженим габітусом їхньої крони та низькою здатністю до автономного поновлення. Фактично, ці чагарникові види можуть зростати у паркових композиціях за умови належного догляду та своєчасного штучного усунення конкурентів.

Трав’янисті рослини віолентами під наметом паркових деревостанів не виступають, але експлерентні властивості таких видів як Impatiens parviflora, Urtica dioica, Salvia glutinosa очевидні. Найбільш поширений у паркових фітоценозах вид Geum urbanum, може формувати досить щільні прикореневі розетки, але здійсню­вати віолентний тиск, захоплюючи певний життєвий простір, він не здатний.

У паркових фітоценозах іноді зустрічається ряд типових лісових патієнтів: Anthriscus nemorosa, Galeopsis pubescens, Lysimachia nummularia, Glechoma hederacea, Galeobdolon luteum, Geranium robertianum, Carex sylvatica, Dryopteris filix-mas, Equisetum sylvaticum, Oxalis acetosella L., Stellaria holostea L., Hedera helix, Lamium purpureum L., Circaea alpina L., Asarum europaeum L., Pyrola rotun­difolia L., Pulmonaria obscura Dumort., Viola canina L..

Обмеженими патієнтними властивостями відзначаються лучні види: Tara­xacum officinale, Cirsium vulgare, Poa pratensis, Achillea millefolium, Poa nemoralis, Fragaria vesca, Poa trivialis, Potentilla erecta (L.) Raeusch., Plantago major L., Trifolium pratense, Trifolium sativum, Chelidonium majus L., що досить рідко зу­стрічаються під наметом деревостанів.

Охарактеризовані вище види, в залежності від їх еколого-ценотичної стратегії, взаємодіючи між собою, з часом утворюють певні ценотично сформо­вані і стабільні угруповання. За домінантною фітоценотичною системою можна виділити наступні їх варіанти:

1. Acer pseudoplatanus + Robinia pseudoacacia + Sambucus nigra + Geum urbanum;
2. Betula pendula + Acer platanoides + Dactylis glomerata + Impatiens parviflora;
3. Alnus glutinosa + Dactylis glomerata + Geum urbanum;
4. Quercus robur + Quercus borealis + Acer platanoides + Geum urbanum;
5. Acer pseudoplatanus + Acer platanoides + Sambucus nigra + Geum urbanum + Dactylis glomerata + Impatiens parviflora;
6. Tilia cordata + Acer pseudoplatanus + Geum urbanum + Aegopodium podagraria;
7. Larix decidua Mill. + Pinus sylvestris L. (Picea abies) + Acer pseudoplatanus +

     Sambucus nigra + Geum urbanum + Urtica dioica.

Кожен з цих варіантів характеризується певним видовим насиченням, структурою, наявністю відповідних піднаметових гіперсинузій.

У межах досліджуваних паркових насаджень різного віку виявлено превалюючі тенденції формування та тривалого стабільного існування фітоценозів з домінуванням автохтонних деревно-чагарникових та трав’яних видів: Alnus glutinosa, Acer platanoides, Acer pseudoplatanus, Betula pendula, Pinus sylvestris, Picea abies, Quercus robur, Tilia cordata, Sambucus nigra,  Aegopodium podagraria, Geum urbanum, Dactylis glomerata, Impatiens parviflora, Urtica dioica. З інтродуцентів домінуючу роль виконують Robinia pseudoacacia, Larix decidua, Quercus borealis.

ДИНАМІКА ТА ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ ПАРКОВИХ ФІТОЦЕНОЗІВ, УПРАВЛІННЯ ЇХ СТРУКТУРОЮ

Однією з найважливіших причин зміни зовнішнього вигляду та структурно-функціональних особливостей паркових насаджень є динаміка їх об’ємно-просторової структури, яка залежить від темпів росту рослин, їх еколого-ценотичної стратегії, зокрема, здатності захоплювати простір екологічних ніш. Проект паркового комплексу повинен передбачати розвиток рослинності в часі на перспективу 20, 40, 60 і більше років. Таке прогнозування можна здійснити шляхом побудови відповідних прогнозних моделей, що представляють кількісні характеристики та якісні властивості фітоценозів на різних етапах вікового розвитку. З віком у паркових фітоценозах змінюються і біометричні параметри окремих ценопопуляцій (табл. 3).

В процесі природного розвитку паркових фітоценозів формуються мало­комфортні гіперсинузії за участю Sambucus nigra та Urtica dioica. У складі дере­востанів набувають все більшого едифікаторного значення  листяні автохтонні деревні види та інтродуценти. Особини шпилькових деревних видів, як правило, програють у конкурентній боротьбі та зазнають пригнічення. Це призводить до зниження санітарно-гігієнічної вартості паркових насаджень.

Наведена модель не є вичерпною, однак наочно ілюструє окремі, найбільш важливі аспекти розвитку паркового фітоценозу. Такі моделі повинні враховува­ти і процеси відпаду експлерентів, патієнтів та деревних порід коротшого періоду життя. Подальше їх вдосконалення вимагає проведення спеціальних біомет­ричних досліджень ходу росту і розвитку широкого спектру деревних та чагарникових видів, в умовах зростання особин в групах і окремо. У цьому зв’язку необхідно відмітити, що чагарникові види з незначними віолентними, патієнтними та експлерентними властивостями не доцільно висаджувати разом з рослинами, які є сильними віолентами і в найближчій перспективі займуть більшу частину життєвого простору. Це призводить до пригнічення та відмирання високодекоративних рослин.

Сильні віоленти, які здатні формувати перший ярус деревостану доцільно висаджувати разом зі слабшими віолентами, які відзначаються високою паті­єнтністю (тіньовитривалістю), а отже можуть формувати цікавий у декоратив­ному відношенні другий ярус деревостану або намет чагарників.

З деревних та чагарникових видів, яким притаманні середні та слабкі віолентні, патієнтні та експлерентні властивості, доцільно формувати біогрупи відкритих просторів, на достатній відстані від сильних віолентів. Для таких угруповань слід передбачати періодичний догляд.

Деревні та чагарникові рослини з високими експлерентними властивостями потрібно застосовувати для формування паркових насаджень в обмеженій кількості, оскільки вони представляють загрозу для молодих посадок інших рослин.

Таблиця 3

Модель розвитку найбільш поширеного паркового фітоценозу за участю Acer platanoides, Tilia cordata, Carpinus betulus, Robinia pseudoacacia, Aesculus hippocastanum, Fraxinus excelsior

       З точки зору естетики та комфортності паркового ландшафту наявність природно сформованих піднаметових гіперсинузій за участю Sambucus nigra і Urtica dioica тут є небажаною. Їх екологічні ніші краще заповнити іншими ценопопуляціями, впроваджуючи гемікриптофітні види з високими патієнтними властивостями, які водночас відзначаються вищою декоративністю і здатні додавати парковому насадженню більшої психофізичної комфортності. Практика інтродукції показала, що для цього перспективними є папороті Dryopteris filix-mas, Matteuccia struthiopteris (L.) Tod., Athyrium filix-femina, Pteridium aquilinum (L.) Kuhn, Polystichum aculeatum (L.) Roth, Polystichum braunii (Spenn.) Fee. Вони здатні в умовах Прикарпаття та Розточчя формувати потужні синузії у насадженнях із світлолюбивих видів. Їх надземна фітомаса заповнює піднаметовий простір, витісняє інші трав’янисті види і своїм яскраво-зеленим забарвленням ефектно доповнює композиції паркових ландшафтів. Особливий ефект парковим насадженням можуть надати трав’яні рослини ефемери Leucojum vernum L., Helleborus purpurascens Waldst. et Kit., Anemone nemorosa L., грунтопокривні повзучі напівчагарники та ліани Hedera helix, Vinca major, біогрупи багаторічників Hepatica nobilis Mill., Asarum europaeum L., Symphytum cordatum, тіневитривалі трав’яні інтродуценти Hosta ventricosa Stearn. та Hosta lancifolia Engl., а також їх декоративні сорти та форми.

Періодично (раз у 10 – 15 років) у паркових деревостанах доцільно прово­дити рубки догляду та формування крон. Починаючи з 50-ти річного віку у насадженнях необхідно проводити рубки формуваня ландшафту, видаляти особи­ни та групи деревних видів, що відзначаються короткою тривалістю життя (береза, горобина, черемха, яблуня тощо). На місці зрубаних дерев виникатимуть галявини, які формуванню напіввідкритого ландшафту На галявинах будуть формуватись зімкнуті синузії трав’яних рослин та чагарників, що додаватимуть парковим насадженням декоративності. Утримання напівзімкнутих деревостанів у парках забезпечить формування специфічного інсоляційного режиму напівза­тіненя, що є особливо сприятливим для росту, розвитку та поширення широкого спектру автохтонних та інтродукованих видів рослин, сприятиме підтриманню та розширенню рослинного біорізноманіття урбанізованих ландшафтів.

Проникнення у міські насадження рідкісних видів рослин, таких як Epipactis atropurpurea, є надзвичайно цікавим в екологічному та доцільним в флористичному відношеннях. Загалом контроль за підтриманням та розширенням рослинного біорізноманіття урбанізованих ландшафтів повинен стати складовою частиною локального екологічного моніторингу.

Висновки та рекомендації

1. Незважаючи на значний розвиток фітоценології як розділу екологічної науки, теоретичні концепції паркової фітоценології знаходяться на початкових стадіях узагальнення фактичного матеріалу, зокрема конституційної структури паркових фітоценозів.
2. Паркові насадження є рослинними угрупованнями змішаного (штучного і природного) походження значної ценотичної сформованості.
3. Флористичний склад паркових фітоценозів формується за рахунок регенеративного потомства інтродуцентів та автохтонних видів лісової і лучної флори. Присутність у складі паркових угруповань характерних видів для лісових та лучних автохтонних асоціацій рослинності свідчить про їх тісний генетичний  зв’язок з природним фітоценогенезом.
4. Парковим фітоценозам, незалежно від особливостей видової структури штучного деревостану, властива істотна просторова спільність у формуванні піднаметових гіперсинузій. Найбільш часто формують потужні гіперсинузії такі едифікаторні види: Geum urbanum, Sambucus nigra, Swida sanguinea, Impatiens parviflora, Urtica dioica, Aegopodium podagraria, Dactylis glomerata, Salvia glutinosa та деякі інші. Висока едифікаторна постійність у гіперсинузіях Geum urbanum, Sambucus nigra та потужного природного поновлення Acer pseudoplatanus дає підстави запропонувати виділити нові асоціації (субасоціації) — Geum urbaneti-Aceretum pseudoplatanoidis і Sambuco nigrae-Aceretum pseudoplatanoidis.
5. Виділені асоціації та структурні компоненти паркових фітоценозів (гіперсинузії), є поширеними, достатньо стабільними в часі утво­реннями і зустрічаються у багатьох парках різного віку.
6. У межах досліджуваних паркових насаджень різного віку виявлено переважаючі тенденції формування та тривалого стабільного існування фітоценозів з домінуванням автохтонних деревних, чагарникових та трав’яних видів: Alnus glutinosa, Acer platanoides, Acer pseudoplatanus, Betula pendula, Pinus sylvestris, Picea abies, Quercus robur, Tilia cordata, Sambucus nigra, Aegopodium podagraria, Geum urbanum, Dactylis glomerata, Impatiens parviflora, Urtica dioica. З інтродуцентів домінуючу роль виконують Robinia pseudoacacia, Larix decidua, Quercus borealis, Aesculus hippocastanum
7. Процес природного розвитку паркових фітоценозів залежить, головним чином, від еколого-ценотичної стратегії їх компонентів та специфіки їх взаємодії. Ці особливості видів слід враховувати при проектуванні і створенні паркових насаджень. З їх врахувунням доцільно будувати моделі розвитку паркових фітоценозів у часі.
8. Чагарникові види з незначними віолентними, патієнтними та експлерентними властивостями не доцільно висаджувати разом з рослинами, які є сильними віолентами і які у найближчі 5-10 років займуть більшу частину життєвого простору.
9. Сильні віоленти, що здатні формувати перший ярус деревостану, доцільно висаджувати разом зі слабшими віолентами, які відзначаються  високою патієнтністю і можуть формувати цікавий у декоративному відношенні другий ярус деревостану або намет чагарників. У першому–другому десятилітті росту вони формують загальний фон насадження.
10. Деревні та чагарникові рослини з високими експлерентними властивостями (Acer negundo, Acer platanoides, Acer pseudoplatanus, Aesculus hippocastanum, Alnus glutinosa, Alnus incana, Fagus sylvatica, Quercus borealis, Robinia pseudoacacia, Rosa canina та ін.) потрібно застосовувати для формування паркових насаджень в обмеженій кількості, оскільки вони представляють загрозу для молодих посадок інших рослин.
11. З деревних та чагарникових видів, яким притаманні середні та слабкі віолентні, патієнтні та експлерентні властивості (Cotoneaster horizontalis, Forsythia intermedia, Forsythia suspensa, Juniperus communis, Juniperus sabina та ін.) доцільно формувати біогрупи відкритих просторів, розташовані на значній відстані від сильних віолентів. Для таких угруповань слід передбачати періодичний догляд (омолодження, усунення всохлих гілок).
12. Природним шляхом у паркових насадженнях формуються малоестетичні піднаметові гіперсинузії чагарникових та трав’яних рослин – патієнтів, а також рудеральних видів. Їх екологічні ніші доцільно заповнити ценопопуляціями гемікриптофітних видів з високими патієнтними властивостями, більшою декоративністю і кращою комфортністю. Перспективними у цьому відношенні є високорослі види папоротей, екзотичні види тіньовитривалих чагарників, грунтопокривні ліани і напівчагарники, трав’яні ефемери та декоративні гемікриптофітні рослини.
13. Періодично (раз у 10-15 років) у паркових деревостанах доцільно проводи­ти рубки догляду та формування крон. Починаючи з 50-річного віку у насад­женнях необхідно проводити санітарні рубки та рубки формування ланд­шафту, видаляти особини та групи деревних видів, що відзначаються корот­кою тривалістю життя. Утримання напівзімкнутих деревостанів у парках (зімкнутість насаджень 0,5 – 0,6) забезпечить формування специфічного інсо­ляційного режиму напівзатінення, що є особливо сприятливим для росту, роз­витку та поширення широкого спектру автохтонних та інтродукованих видів рослин, підтримання та розширення біорізноманіття рослинності урбанізо­ваних ландшафтів.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Імшенецька Н.А. Інтродуценти в паркових фітоценозах м. Львова //Науковий вісник: Сучасна екологія і проблеми сталого розвитку суспільства.– Вип. 9.7. — Львів: Укр ДЛТУ. — 1999. — С. 76 –79.
2. Імшенецька Н.А. Ценотичний аналіз паркових насаджень // Науковий вісник: Сучасна екологія і проблеми сталого розвитку суспільства.– Вип. 9.8. — Львів Укр ДЛТУ. — 1999. — С. 55 – 60.
3. Імшенецька Н.А. Еколого-ценотична стратегія деревно-чагарникових видів в паркових насадженнях // Науковий вісник: Сучасна екологія і проблеми сталого розвитку суспільства.– Вип. 9.11. — Львів Укр ДЛТУ. — 1999. — С. 16 – 21.
4. Сірооченко Н.А., *Павлиш Н.А. Проблеми збереження старовинних парків на рельєфі // Тези доп. 2-го Міжн. симпозіуму “Старовинні парки та проблеми їх збереження”. — Умань, 1996. — С. 108.
5. Сірооченко Н.А., *Павлиш Н.А. До питання реконструкції парків на різних формах рельєфу в системі озеленення // Тези доп. наук.- практ. конф. “Пам’ятки та визначні місця Шевченківського краю. Проблеми охорони та досліджень”.— Канів, 1997. — С. 109 – 112.
6. Сірооченко Н.А., *Павлиш Н.А. Формування садово-паркового ландшафту на складному рельєфі (на прикладі м. Львова) //Матер. І-го Міжн.семінару “Проб­леми ландшафтної архітектури, урбоекології та озеле­нення населених місць”.—Львів: Укр ДЛТУ, Том 1. 1997.— С. 225 – 227.
7. Сірооченко Н.А., *Павлиш Н.А. Соціально-екологічні аспекти створення парків на складному рельєфі // Матер. І-ої всеукраїнської Міжн. Конференції “ Теоретичні та прикладні аспекти соціоекології”. — Львів: ВНТЛ. Том 2. 1996.— С. 22.
8. *Павлиш Н.А. Структурна архітектоніка паркового фітоценозу і його ком­фортність // Матер. україно-польського семінару “Сучасна екологія та еколо­гічна патологія людини”.— Львів: Урбоекологічний центр, 1997. — С. 104 – 105.

—————

*Павлиш Н.А. — дівоче прізвище Імшенецької Н.А.