|
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ БОТАНІКИ ІМ. М.Г. ХОЛОДНОГО
Губарь Любов Максимівна
УДК 575(477.16)
УРБАНОФЛОРИ СХІДНОЇ ЧАСТИНИ МАЛОГО ПОЛІССЯ
(НА ПРИКЛАДІ ОСТРОГА, НЕТІШИНА, СЛАВУТИ ТА ШЕПЕТІВКИ)
03.00.05 – ботаніка
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата біологічних наук
Київ – 2006
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у відділі систематики та флористики судинних рослин Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України.
Науковий керівник: кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник
Шевера Мирослав Васильович,
Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України,
старший науковий співробітник
відділу систематики та флористики судинних рослин.
Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор
Бурда Раїса Іванівна,
Національний аграрний університет КМ України,
в.о. завідувача кафедри екології та економічного контролю;
кандидат біологічних наук, доцент
Мойсієнко Іван Іванович,
Херсонський педагогічний університет МО України,
доцент кафедри ботаніки.
Провідна установа: Донецький ботанічний сад НАН України (відділ природної флори).
Захист відбудеться „__9__” червня 2006 р. о 10°° год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.211.01 Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України за адресою: 01601, м. Київ-1, вул. Терещенківська, 2.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України за адресою: 01025, Київ–25, вул. В. Житомирська, 28.
Автореферат розісланий „__6__” _травня_ 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
О.М. Виноградова
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Урбанофлористика є актуальним напрямком флористики, оскільки вивчення рослинного покриву міст, аналіз динаміки їх флори у результаті впливу антропогенних факторів, дослідження нових флористичних комплексів, вивчення буферних можливостей аборигенної фракції урбанофлор мають як теоретичне так і практичне значення.
Під впливом урбанізації відбувається загальна синантропізація рослинного покриву міських та приміських фрагментів, напівприродних та антропогенних ділянок, внаслідок чого збіднюється видовий склад аборигенної фракції урбанофлори, змінюються домінуючі види, відбувається деградація біоценозів, порушуються трофічні ланцюги тощо. Міста є осередками первинного занесення і початкової стадії натуралізації та подальшого поширення на прилеглі території багатьох видів адвентивних рослин, через поширення яких активізуються процеси синантропізації флори регіону. Одночасно у містах збереглися фрагменти природних і напівприродних ландшафтів, стан яких підтримує фіторізноманітність урбанофлор, забезпечує якість навколишнього середовища, життєві та естетичні потреби їх мешканців.
Спеціальні урбанофлористичні дослідження розпочалися у країнах Західної Європи у другій половині ХХ ст. (Kornaњ, 1968; Faliсski, 1971; Klotz, 1987; Sudnik-Wojcikowska, 1987; Sukopp, 1990; Jackowiak, 1990; Kunick, 1990 та ін.). В Україні роботи цього напрямку започатковані наприкінці ХХ ст. (Бурда, 1982, 1991; Приходько, 1994; Мойсієнко, 1999; Мельник, 2000; 2001 та ін.). Дослідженнями встановлено видовий склад урбанофлор, їх структуру та флороекотопологічну диференціацію. Метод картування видів урбанофлор в Україні досі не застосовувався, хоча він дає вагомі результати щодо встановлення просторового поширення, екотопологічної та зональної приуроченості видів урбанофлор. Тому нами було приділено особливу увагу саме цьому аспекту дослідження.
В Україні налічується 436 міст, близько 90% з яких становлять малі та середні міста (ГЕУ, 1999). Спеціальне вивчення урбанофлор східної частини Малого Полісся (Острог, Нетішин, Славута, Шепетівка) проводиться вперше. Досліджені міста належать до категорії малих, характеризуються різним віком, історією розвитку, статусом, площею, соціально-економічною спрямованістю, що обумовлює різноманітну просторову диференціацію їх рослинного покриву.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота пов’язана з науково-дослідною тематикою відділу систематики та флористики судинних рослин Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України („Біорізноманіття судинних рослин України: створення узагальнюючого флористико-таксономічного зведення „Флора України”(№ 0101U007825)).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – встановити видовий склад та структуру, виявити особливості урбанофлор східної частини Малого Полісся.
Завдання:
- встановити видовий склад урбанофлор Острога, Нетішина, Славути, Шепетівки та скласти їх анотований конспект;
- провести аналіз систематичної, біоморфологічної, географічної та еколого-ценотичної структур досліджених урбанофлор;
- провести фракційний аналіз досліджених урбанофлор;
- з’ясувати особливості натуралізації видів адвентивних рослин;
- провести зонування міст, аналіз екотопологічної диференціації видів досліджених урбанофлор, з’ясувати їх структуру за стійкістю до урбанізації, скласти карти поширення видів судинних рослин на території мм. Нетішин та Острог;
- виявити поширення рідкісних видів рослин досліджених урбанофлор, запропонувати шляхи їх охорони в містах.
Об’єкт дослідження – урбанофлори Острога, Нетішина, Славути та Шепетівки.
Предмет дослідження – структура урбанофлор Острога, Нетішина, Славути та Шепетівки.
Методи дослідження. В основу дослідження урбанофлор покладено класичний порівняльний морфолого-еколого-географічний метод та картування.
Наукова новизна роботи. Вперше проведено комплексне дослідження модельних урбанофлор східної частини Малого Полісся. На основі структурного та фракційного аналізів встановлено подібність урбанофлор загалом до зональної флори Полісся, та виявлено більш широкі зв’язки з флорою Давнього Середземномор’я. З використанням індексів синантропізації, модернізації, нестабільності, кенофітизації, апофітизації та ін. визначено відсоткову участь видів по відношенню до антропопресії в урбанофлорах та їх фракціях, оцінено ступінь їх антропогенної трансформації, що виявляється у переважанні видів аборигенної фракції, а у складі адвентивної – активізації процесу модернізації за рахунок адвентивних видів рослин. Встановлена структура урбанофлор за стійкістю до урбанізації, що проявляється у підвищені частки урбанонейтралів. Вперше проведено картування видів урбанофлор Нетішина та Острога, складено 1259 картосхем, встановлено S- (Острог) та V-подібні (Нетішин) градієнти розподілу видового багатства досліджених урбанофлор, що пов’язано з типом розбудови та соціально-економічним розвитком цих малих міст.
Складено анотований конспект урбанофлор, що нараховує 811 видів. Вперше виявлено 2 для флори України (Eragrostis albensis H. Scholz., Vitis aestivalis Michaux) та 136 нових для регіону видів рослин, у т.ч. Achillea micrantha Willd., Amaranthus powellii S. Watson, Corispermum pallasii Steven, Eragrostis pectinacea (Michx.) Nees, Grindelia squarrosa (Pursh.) Dunal, Zizania latifolia (Griseb.) Stapf та ін.
Практичне значення отриманих результатів. Дана оцінка сучасного стану досліджених урбанофлор, що може бути використана у процесі оптимізації довкілля досліджених урбанофлор. Розроблено обґрунтування створення для заповідання об’єкту природно-заповідного фонду урочище місцевого значення “Болото Солов’є” (Нетішин). На основі проведених досліджень наведені аргументи для включення до системи регіональної екомережі Малого Полісся територій досліджених міст у зв’язку з їх созологічним значенням. Виявлено в урбанофлорах 35 рідкісних видів рослин, у т.ч. 14 включених до „Червоної книги України” (1996) та 21 регіонально рідкісних, встановлено їх стан та поширення.
Виявлено місцезнаходження двох карантинних бур'янів: Ambrosia artemisiіfolia L., Cuscuta epilinum Weihe.
Результати дисертаційної роботи використано при підготовці „Флори України”, „Екофлори України”, можуть бути включені у лекційні та практичні курси „Урбоекологія” та „Міська флора”, а також при написанні „Визначників”, конспектів.
Особистий внесок здобувача. Матеріали, викладені у дисертації, отримані автором особисто у 2001-2005 рр. Узагальнено літературний матеріал, що стосується предмета досліджень, зібрано понад 1500 гербарних зразків. Встановлено видовий склад урбанофлор, проведено структурний та фракційний аналізи, складено карти поширення видів рослин урбанофлори Острога та Нетішина. Узагальнено отримані результати, сформульовані висновки.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень та основні положення роботи доповідалися і представлялися на XVII International Botanical Congress (Vienna, 2005), V і VI міжнародних наукових конференціях „Anthropization of rural settlements. Flora and vegetation” (Uzhgorod, Kostryno, 2002; Daniњovce, 2004), міжнародній конференції „Изучение флоры Восточной Европы” (Санкт-Петербург, 2005), IV міжнародних Читаннях пам’яті Й.К. Пачоського (Херсон, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Ландшафтне та біологічне різноманіття Хмельниччини: дослідження, збереження та відтворення” (Кам’янець-Подільський, 2003), третій міжнародній науковій конференції молодих вчених „Молодь і досягнення науки у вирішенні проблем сучасності” (Чернівці, 2004), конференції молодих вчених-ботаніків України (Канів, 2004), засіданнях відділу систематики і флористики судинних рослин Інституту ботаніки НАНУ (2002-2005 рр.).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 12 робіт, у т.ч. 3 статті у фахових виданнях та 9 у матеріалах і тезах доповідей конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, восьми розділів, висновків, списку літератури (236 джерел, у т.ч. 59 іноземні), трьох додатків, що включають анотований конспект урбанофлор та картосхеми. Текст викладений на 578 сторінках машинопису (основний текст – 161). Робота ілюстрована 29 таблицями, 20 рисунками та 1259 картосхемами.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
РОЗДІЛ 1. КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ УРБАНОФЛОР
Процес урбанізації викликає перетворення природних екосистем, деградацію рослинного покриву, забруднення повітря, ґрунту, вод, погіршення умов існування. У зв’язку з цим активізувалися дослідження різноманітних аспектів цього процесу (Born, 1977; Niemeier, 1977; Zimny, 1977; Sukopp, Werner, 1983; Schwarz, 1989; Голубець, 1989; Wittig, 2002 та ін.) та зростає кількість публікацій по урбанофлористиці.
1.1. Огляд історії урбанофлористичних досліджень
Найбільш ранні відомості про рослинний покрив міст Європи подані у роботах дослідників середини-кінця ХVIIІ ст., які узагальнені B. Sudnik-Wуjcechowska (1998) та H. Sukopp (2002). Пізніше починається вивчення рослинності та флори міських екотопів, результати яких узагальнені Mucina, (1990). Урбанофлористика, як окремий напрямок флористичних досліджень сформувався і розвивається з 60-70-х рр. ХХ ст. (Kornaњ, 1968, Faliсski, 1971, Forster, Hыbl, 1971, Kunick, 1974, Krawiecowa, Rostaсski, 1976; Sukopp, 1978, Burton, 1983, Sudnik-Wуjcechowska, 1987, Klotz, 1990, Jackowiak, 1990, 1993, Pyљek, Pyљek, 1990; Brandes, 1995; Celesti-Grapow, Blasi, Andreis, Biondi, Raimondo, Mossa, 1996; Pyљek, 1998, Chocholouљkovб, 2003 та ін.).
Під впливом ідей польських та німецьких, а також російських дослідників урбанофлористичні дослідження в Україні були ініційовані Р.І. Бурдою (Бурда, 1982, 1990, 1991) і реалізувалися у спеціальне дослідження флори Херсона (Мойсеєнко, 1999) та Миколаєва (Мельник, 2001); згодом інших міст країни, наприклад, Донецька-Макіївки, Слов’янська, Луганська (Бурда, 1982, 1991; Burda, 1997), Ужгорода (Protopopova, Shevera, 2002; Протопопова, Шевера, 2003), Кривого Рогу (Кучеревський, Шоль, 2003), Кременчука (Некрасенко, 2004), Кам’янця-Подільського (Кагало, Скібіцька, Любінська, та ін., 2004) та ін.
1.2. Історія дослідження флори Малого Полісся
Рослинний покрив своєрідного регіону Малого Полісся здавна привертав увагу спочатку природодослідників, згодом флористів і геоботаніків. Початкові відомості про флору у ХІХ ст. пов’язані з дослідженнями В.Г. Бессера (1822), згодом О.С. Роговича, В.В. Монтрезора (1886, 1887, 1891), І.Ф. Шмальгаузена (1886, 1895-1897). У ХХ ст. флору регіону досліджували – Й.К. Пачоський (1897, 1899, 1900), Я. Панек (1930, 1938, 1939), пізніше рослинність та флору – А.І. Барбарич (1953, 1955, 1961), Є.М. Брадіс (1956, 1977), В.О. Поварніцин (1959), Г.Ф. Бачуріна (1960), Б.В. Заверуха (1985), Т.Л. Андрієнко (1997), В.І. Мельник (1993), А.В. Шумілова (1993), Н.В. Мшанецька (1995), Ю.Р. Шеляг-Сосонко, Я.П. Дідух, П.М. Устименко та ін. (2000, 2001), Ю.Р. Шеляг-Сосонко, Я.П. Дідух, П.Г. Плюта та ін. (2001), Л.С. Юглічек (2003) та ін. У публікаціях подано фрагментарні відомості і про флору міст регіону, однак спеціальних досліджень не проводилось.
РОЗДІЛ 2. ФІЗИКО–ГЕОГРАФІЧНА, ІСТОРИЧНА ТА
СОЦІАЛЬНО–ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІСТ
СХІДНОЇ ЧАСТИНИ МАЛОГО ПОЛІССЯ
2.1. Фізико-географічна характеристика
Досліджувані міста розташовані у східній частині Малого Полісся, яке межує на півночі з Волинською височиною, на півдні – з Подільською височиною, на південному заході – з Розточчям, на сході, через Острозько–Славутську низовину, з Житомирським Поліссям (Бондарчук, 1949; Бучинский, 1963; Геренчук, Койнов, Цись, 1972) і входять відповідно до Ікво–Вілійського та Шепетівського природних геоморфологічних районів Малого Полісся (Маринич, 1962). Клімат міст помірно–континентальний (Бучинский, 1963; Грубрин, 1972; Маринич, 1962), ґрунти переважно дерново–підзолисті, а по долинах річок – лучні чорноземи, глейово–лучні і болотно–торфові. Досліджувані міста розташовані у басейні р. Горинь: у мм. Нетішин та Острог річка утворює заплаву 1-2 км завширшки, у центрі м. Славути – 1-3 км, окрім того через місто протікає р. Утка (права притока Горині), на якій розміщені 5 штучних ставів. Через Шепетівку протікає р. Гуска. Район досліджень відноситься до Європейської широколистянолісової області, Центральноєвропейської провінції широколистяних лісів, Південнопольсько-Західноподільської підпровінції широколистяних лісів, лук, лучних степів та евтрофних боліт Малополіського округу грабово-дубових, соснових лісів, заплавних лук та евтрофних боліт (Дідух, Шеляг-Сосонко, 2003).
2.2. Історія формування та розвитку міст східної частини Малого Полісся: Острога, Нетішина, Славути та Шепетівки
Досліджувані міста належать до категорії малих (Географічна енциклопедія України, 1990); за соціально-економічною спрямованістю розвитку – Нетішин, Славута та Шепетівка – промислові, Острог – освітньо-культурний; за віком – Нетішин є молодим, решта – історично давні. Історичні відомості про них узагальнені на основі архівних матеріалів та історико-статистичних праць (Михайлинина, 1999, Теодорович, 1999, Манько, 2000, Вихованець, 2001, 2002 та ін.), у яких подано різноманітні відомості про їх виникнення, етапи формування, особливості соціально-економічного розвитку тощо.
Острог (Ровенської обл.) – місто районного підпорядкування, засноване в 1100 р., загальна площа становить 10,8 км2, населення – 14,8 тис. чол. В місті розвиваються харчова, будівельних матеріалів, лісова та деревообробна галузі промисловості. Більшість населення міста зайнята в енергетичній промисловості, на Хмельницькій атомній електростанції (ХАЕС).
Нетішин (Хмельницька обл.) – місто обласного підпорядкування, його площа – 24,6 км2, населення – 36 тис. чол. Місто об’єднує старовинне село засноване у 999 р., та новоствореної частини побудованої у 1984 р у зв’язку з будівництвом ХАЕС. У місті функціонує ХАЕС та понад 30 малих підприємств сфери обслуговування, харчового та сільськогосподарського виробництва.
Славута (Хмельницька обл.) – місто районного підпорядкування, засноване в 1629 р., його площа складає 22,4 кмІ, населення – 37,7 тис. чол. Тут функціонують підприємства з виробництва будівельних матеріалів, металопереробки, деревообробки, легкої, харчової та сільськогосподарської галузей промисловості, а також залізнична станція.
Шепетівка (Хмельницька обл.) – місто обласного підпорядкування, засноване ймовірно в 1594 р, його площа складає 37,6 км2, населення – 48,1 тис. чол. Основною у місті є транспортна (залізничний вузол) та металообробна, деревообробна, будівельна, харчова галузі промисловості.
Рослинний покрив досліджуваних міст Малого Полісся сформувався у подібних едафо-кліматичних умовах, проте їх території різняться геологічною будовою та гідрологічною мережею, що зумовлює різноманітність екологічних груп рослин. Хаотичне розширення меж міст, пов’язано з наявністю значних природних ділянок, непридатних для забудови та обробітку (заплави рік, болота, яри, вільшняки та бори, що розташовані на пагорбах).
РОЗДІЛ 3. ОБ’ЄКТ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Об’єктом спеціального дослідження були урбанофлори Острога, Нетішина, Славути та Шепетівки (Мале Полісся). Об’єкт обмежується адміністративними межами міст. У роботі використано підходи та методи порівняльної флористики та термінологія узагальнена у праці Б.О. Юрцева та Р.В. Камеліна (1991), а також класифікації та індекси подані у праці B. Sudnik-Wуjcechowska (1987). У роботі прийнято концепцію монотипічного стандарту виду (Клоков, 1973), традиційну для української школи систематиків і флористів.
В основу дослідження покладені оригінальні матеріали зібрані протягом 2001 – 2005 рр. Були охоплені всі типи міських екотопів з різними ступенями антропогенного навантаження. У роботі також використані літературні та архівні матеріали, адміністративні карти, картосхеми. В ході маршрутного та напівстаціонарного дослідження урбанофлор за час 19 експедиційних виїздів було зібрано близько 1500 гербарних аркушів, частина яких передана до Гербарію Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України (KW). Окрім того, критично опрацьовано гербарні матеріали KW, у т.ч. персональні колекції О.С. Роговича та І.Ф. Шмальгаузена, LWKS, LWS, LW, Тернопільського державного педагогічного університету, Хмельницького, Нетішинського краєзнавчого музеїв, які стосуються флори досліджуваних міст. Всього критично переглянуто близько 3000 гербарних аркушів. В основу дослідження урбанофлор покладено класичний порівняльний морфолого-еколого-географічний метод. Систематична структура урбанофлор досліджувалася за принципами запропонованими О.І. Толмачовим (1974). Біоморфологічна структура урбанофлор визначалась відповідно до уявлень І.Г. Серебрякова (1952, 1954), К. Раункієра (1956). Закономірності поширення видів урбанофлор були визначенні за флористичними зведеннями. При дослідженні еколого-ценотичних особливостей рослин урбанофлор використовувалися підходи відображені у роботах Я.П. Дідуха, П.Г. Плюти (1994) та І.А. Коротченко (2002). Для оцінки ступеня антропогенної трансформації флори були використані індекси синантропізації, апофітизації, адвентизації, модернізації та нестабільності флори та ін. (Kornaњ, 1968; Jackowiak, 1990; Sudnik-Wуjcechowska, 1987). Диференціацію видів рослин за стійкістю до урбанізованого середовища проводили за R. Wittig (1985, 2001) на підставі аналізу складених нами картосхем їх поширення у межах території міст Острога і Нетішина. Картосхеми поширення видів урбанофлор Острога та Нетішина складені крапковим способом з використанням сітки квадратів розміром 500 х 500 м. Окремо для Нетішина нанесенні екотопи згідно модифікованої схеми D. Woіkowycki (2003). Созологічні категорії рідкісних видів рослин урбанофлор приведені згідно “Червоної книги України” (1996). Латинські назви видів рослин загалом подаються відповідно до зведення S.L. Mosyakin, M.M. Fedoronchuk "Vascular plants of Ukraine: a nomenclatural checklist” (1999).
РОЗДІЛ 4. СТРУКТУРНИЙ АНАЛІЗ УРБАНОФЛОР
СХІДНОЇ ЧАСТИНИ МАЛОГО ПОЛІССЯ
Систематична структура. В результаті проведених спеціальних досліджень урбанофлор східної частини Малого Полісся встановлено їх видове багатство: в Острозі – 540 видів, що належать до 323 родів та 89 родин, відповідно в Нетішині – 719, 391, 102, Славуті – 570, 331, 91 та Шепетівці – 550, 328, 92. Загальний список урбанофлор включає 811 видів, що належать до 431 роду, 109 родин та 5 відділів: Lycopodiophyta (1 родина, 3 роди, 4 види), Equisetophyta (1, 1, 6), Polypodiophyta (5, 5, 7), Pinophyta (2, 4, 6), Magnoliophyta (100, 414, 788). Досліджена спонтанна урбанофлора загалом подібна до флори Малого Полісся, яка налічує 1149 видів (Мшанецька, 1995) і становить 70,6% від її складу і багатша на 6,3% за флору східної частини Малого Полісся, яка представлена 760 видами (Юглічек, 2003). Для досліджених урбанофлор співвідношення середньої кількості видів у роді, родині та родів у родині становить 1 : 3,9 : 7,4, середня кількість видів у роді – 1,9. Переважна більшість видів належать до відділу Magnoliophyta (97,2%); у т.ч. Liliopsida – 20,6%, Magnoliopsida – 79,4%, що складає співвідношення 1 : 3,9. Цей показник трохи нижчий за такий для флори Давнього Середземномор’я – 1 : 4,0-4,5 (Тахтаджян, 1978) та вищий за відповідний показник для флори Середньої Європи – 1 : 2,9-3,6 (Новопокровский, 1908), що характеризує зв’язки з даними флорами. Відділи Lycopodiophyta (0,5%), Equisetophyta (0,7%), Polypodiophyta (0,9%) та Pinophyta (0,7%) відіграють незначну роль в досліджених урбанофлорах, на їх долю припадає 2,8 %, що є характерним і для флори Земної кулі загалом (Гроссгейм, 1936). У спектрах провідних родин урбанофлор (табл. 4.1) спостерігається підвищена роль родин, які у своєму походженні пов’язані з флорами Давнього Середзем’я, насамперед Fabaceae, Lamiaceae, Brassicaceae, а також Apiaceae. Їх позиції зростають у синантропній та адвентивній фракціях урбанофлор. Родини, які характерні для флор помірної зони Голарктики, відіграють другорядну роль. Високе положення у спектрі урбанофлор родин Rosaceaе (4 ранг, 40 видів) та Ranunculaceae (10 ранг, 22), які не типові для синантропних флор, пояснюється значною площею субурбанзони досліджуваних міст, переважно представленою лісовими та лучними ділянками. Спектр систематичної структури аборигенної фракції урбанофлор, на першому місці в якому є Poaceae, Cyperaceae (по 35 видів), відображає еколого-ценотичні особливості фрагментів природних і напівприродних екотопів у межах міст, рослинний покрив яких представлений переважно лучно-лісовими угрупованнями. Десять провідних родин об’єднують понад половину видів урбанофлор (471/58,0%) і займають проміжне положення між флорою Розточчя – 57,7% (Сорока, 1998) та Волино-Поділля – 61,5% (Заверуха, 1985).
Найбільшим видовим багатством характеризується типовий бореальний рід Carex L. (28/3,5%) та рід Salix L. (3 місце, 10/1,2%), представлені в основному видами аборигенних рослин. Рід Veronica L. (2 місце, 16/2,0%) більш інвазійноспроможний і представлений у всіх фракціях урбанофлор. Видове багатство інших родів виглядає так: по 10 родів представлені шістьма та п’ятьма видами, 16 – чотирма, 28 – трьома, 73 – двома і 279 роди – одним видом.
Географічний аналіз видів досліджених урбанофлор загалом показав, що аборигенна та апофітна фракцій подібні до загального географічного спектру урбанофлор, а синантропна та адвентивна – відмінні, за рахунок збільшення кількості видів з космополітним типом ареалу, та підвищення положення у адвентивній фракції видів із північноамериканським типом ареалу (8/1,0%). В результаті географічного аналізу встановлено, що у досліджених урбанофлорах домінують види євроазіатського, голарктичного та космополітного класів ареалів, що становить 90,7% від загальної їх кількості.
Отже, в досліджених урбанофлорах переважають види з голарктичним типом ареалів, відмінності у географічному спектрі спостерігаються у синантропній та адвентивній їх фракціях.
Таблиця 4.1.
Спектри провідних родин в урбанофлорах Малого Полісся
*Примітка: А– ранг родин у флорі; Б – число видів (%).
Біоморфологічна структура. В результаті аналізу життєвих форм видів досліджуваних урбанофлор (Серебряков, 1962) встановлено, переважання трав’янистих полікарпіків (438/54,0%) та трав’янистих монокарпіків (263/32,4%), відсоток інших груп, які об’єднують деревно-чагарникові види, незначний: дерева (47/5,8%), кущі (49/6,0%), кущики (8/1,0%) та напівкущики (6/0,7%) представлені 111 видами (13,6%). В результаті аналізу біологічних типів видів досліджених урбанофлор за К. Раункієром (1934) встановлено переважання гемікриптофітів (59,0%), що свідчить про наближення флори досліджених міст до помірних голарктичних флор. Наявність в містах значних напівприродних угруповань сприяла зменшенню кількості терофітів (26,5%). Наступні біологічні типи представлені у незначній кількості та загалом становлять 14,5%.
За періодичністю вегетації у досліджених урбанофлорах переважають літньозелені рослини: 766 видів (94,5%). Нижчі позиції займають літньо-зимовозелені види (21/2,6%), зимовозелені (14/1,7%), ефемероїди (7/0,8%) та ефемери (3/0,4%). В результаті аналізу надземних пагонів за положенням листків встановлено переважання видів з безрозетковими надземними пагонами – 506 видів (62,4%), нижчі позиції займають види з напіврозетковими пагонами (267/32,9%) та з розетковими (38/4,7%). В досліджених урбанофлорах переважають види зі стрижневою кореневою системою (389/48,0%). Значно менший відсоток складають види з мичкуватою (345/42,5%) та стрижнево-мичкуватою (75/9,2%) кореневою системою. Лише у двох видів рослин, Viscum album L. та Cuscuta epilinum Weihe коренева система відсутня. За будовою підземних пагонів переважають рослини без кореневищ (258/31,8%) та короткокореневищні рослини (236/29,1%). Наступні позиції займають каудексові (174/21,5%) та довгокореневищні (134/16,5%), бульбові (6/0,7%), цибулинні (2/0,3%) та бульбово-довгокореневищні (1/0,1%) відповідно. Таким чином для досліджених урбанофлор характерно переважання трав`янистих рослин (Серебряков, 1962) та гемікриптофітів (Раункієр, 1934); видів із стрижневим типом кореневої системи, безрозетковими надземними пагонами, літньозеленим характером вегетації, короткокореневищниими та безкореневищними типами підземних пагонів.
Отже, значне підвищення відсотку трав’янистих монокарпіків, терофітів і стрижнекореневих рослин в урбанофлорах порівняно з аборигенною фракцією флори свідчить про значну синантропізацію досліджених урбанофлор.
Еколого-ценотична структура. Види досліджених урбанофлор за ступенем пристосування до водного режиму чітко розподіляються на чотири екологічні групи. У еколого-ценотичному спектрі досліджених урбанофлор мезофільна група найбільш чисельна і становить 598 види рослин (73,8%) і представлена мезофільними – 358 (44,2%), ксеромезофільними – 203 (25,0%) та гігромезофільними видами – 37 (4,6%). Друге місце у екологічному спектрі урбанофлор займає гігрофільна група, яка нараховує 138 видів рослин (17,0%); група представлена гігрофітами – 80 (9,9%) та мезогігрофітами – 58 (7,1%). Ксерофільна (47/5,8%) та гідрофільна (28/3,4%) групи нечисленні. У спектрі геліоморф досліджених урбанофлор переважають геліофіти 489 видів рослин (60,3%),. Наступну позицію займають сциогеліофіти 217 (26,8%), значно нижчі позиції займають геліосциофіти (77/9,5%) та сциофіти (28/3,4%), що зумовлено незначною представленістю на території міст затінених ділянок.
У еколого-ценотичному спектрі досліджених урбанофлор переважають види синантропних угруповань – 247 (30,4%), що пов’язано з великою площею антропогенних екотопів. Майже однакову позицію займають види лісових – 192 (23,7%) та лучних – 188 (23,2%) угруповань. Наявність на території досліджених урбанофлор розвиненої гідрологічної мережі та заболочення місцевості, зумовило значне поширення видів болотних угруповань – 60 (7,4%). Види степових, піщаних, прибережно-водних, прибережних та водних угруповань менш поширені – 124 (15,3%).
РОЗДІЛ 5. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ УРБАНОФЛОР
СХІДНОЇ ЧАСТИНИ МАЛОГО ПОЛІССЯ
За результатами проведених досліджень встановлено, що урбанофлора Острога становить 540 видів, які відносяться до 323 родів та 89 родин, відповідно Нетішина – 719, 391, 102, Славути – 570, 331, 91 та Шепетівки – 550, 328, 92. Флори інших малих міст лісової зони налічують, відповідно: Бєльськ (Польща) – 648 видів; Коростишів – 682, Середина-Буда – 505, Севськ (Росія) – 454 види рослин (Woіkowycki, 2003; Якушенко, 2003; Панченко, 2004, 2005; Панасенко, 2002).
При порівнянні досліджуваних урбанофлор з використанням коефіцієнта Жак кара встановлено, що найбільш подібними є урбанофлори Славути і Шепетівки – 0,79, найменш – Нетішина і Острога – 0,61. Для інших урбанофлор одержано наступні показники, наприклад: Нетішина і Славути – 0,71; Нетішина і Шепетівки – 0,69; Острога і Славути – 0,73; Острога і Шепетівки – 0,72. Отже, досліджуваним урбанофлорам властивий високий показник подібності, що пояснюється їх близьким розташуванням, схожістю природних умов, що обумовлює подібність рослинного покриву.
Отже, найбільшим флористичним багатством відзначається урбанофлора Нетішина, що зумовлене, з одного боку, збереженням у місті значних природних та напівприродних екотопів, а з другого, – активному занесенню видів адвентивних рослин, що пов'язано із будівництвом ХАЕС.
Перші три місця у систематичному спектрі десяти провідних родин досліджених урбанофлор займають Asteraceae, Poaceae та Fabaceae (табл. 5.1). Показовим є високий ранг родини Brassicaceae (5-6), що є наслідком антропогенної трансформації флори і привело до зміщення та видозміни спектру в цілому. Відмінність від порядку розташування родин у загальному спектрі полягає, наприклад, у підвищені ролі Rosaceae (з четвертого на третє) у спектрі родин у м. Славуті та Lamiaceae (з сьомого на третє) – Острозі.
У результаті дослідження географічної структури урбанофлор нами встановлено 4 типи регіональних ареалів. Дані типи включають в Острозі – 17 класів, 20 груп та 30 підгруп; відповідно у Нетішині – 20, 23, 39; у Славуті – 15, 19, 32; У Шепетівці – 15, 19, 32 (табл. 5.1). Голарктичний тип ареалу у всіх урбанофлорах займає провідне положення; такий тип ареалу мають 77,7%-75,3% видів від їх загальної кількості. Наступну позицію займає космополітний тип ареалів (22,2%-19,6%); він властивий переважно видам синантропної та адвентивної фракцій урбанофлор. Найменшу кількість налічують види з перехідним (2,2%-1,7%) та середземноморським (0,5%-0,3%) типами ареалів, що представлений в основному видами адвентивних рослин.
Таблиця 5.1.
Спектри провідних родин урбанофлор Нетішина, Острога, Славути та Шепетівки
*Примітка: А– ранг родин у флорі; Б – чисельність видів (частка, %).
В результаті дослідження біоморфологічної структури урбанофлор встановлено переважання трав’янистих полікарпіків (53,1%-51,0%) та трав’янистих монокарпіків (34,4%-33,2%); гемікриптофітів (в середньому 58,2% для всіх урбанофлор). Характерне переважання літньозеленого типу вегетації, наприклад: Острог – 92,2%, Нетішин – 94,5%, Славута – 94,0% та Шепетівка – 94,4 %. За типом надземних пагонів домінують безрозеткові види, в середньому 64,4% для усіх урбанофлор; за типом кореневої системи – види із стрижневою кореневою системою (50,5%-47,5%). У екологічному спектрі всіх урбанофлор переважає мезофільна група: Нетішині – 529 видів (73,5%), Острозі – 403 (74,6%), Славуті – 430 (75,5%) та Шепетівці – 425 (77,3%); спектрі геліоморф – геліофіти (56,2%-59,9%), у еколого-ценотичному – види синантропних угруповань (34,4%–29,8%).
Таким чином виявлені особливості структури урбанофлор свідчать про антропогенну трансформацію рослинного покриву міст.
РОЗДІЛ 6. ФРАКЦІЙНИЙ АНАЛІЗ УРБАНОФЛОР
СХІДНОЇ ЧАСТИНИ МАЛОГО ПОЛІССЯ
У результаті проведеного фракційного аналізу досліджуваних урбанофлор встановлено переважання аборигенної фракції – 582 види (71,7) з них 410 видів (50,5%), які не зустрічаються на антропогенних екотопах та 172 видів апофітів (21,2%). Адвентивна фракція представлена 229 видами (28,2%). Таким чином синантропна фракція урбанофлор, яка складається з апофітів та видів адвентивних рослин, представлена 401 видом з 263 родів, 66 родин та 3 відділів, або 49% від загальної чисельності видів.
Апофітна фракція урбанофлор представлена 172 видами з 121 роду та 33 родин що складає 21,2% від загальної кількості видів, зокрема у Нетішині – 157 видів, Острозі – 130, Славуті – 135 та Шепетівці 133. У спектрі провідних родин чітко виділяються Asteraceae 34 види, Lamiaceae – 16, Fabaceae – 14, Caryophyllaceae – 10. У спектрі біоморф видів даної фракції переважають трав’янисті полікарпіки – 89 види (51,7%) та монокарпіки – 75 (43,6%); у спектрі біологічних типів – гемікриптофіти – 119 видів (69,2%). Серед основних типів вегетації переважають літньозелені види – 164 (95,3%); серед типів надземних пагонів – безрозеткові – 108 (62,8%); серед типів підземних пагонів – безкореневищні – 71 (41,3%); серед типів кореневої системи – стрижнева – 91 (52,9%). В еколого-ценотичному спектрі домінують: за фактором зволоження – мезофіти – 72 види (41,9%); за фактором освітлення – геліофіти – 102 (59,3%); за еколого-ценотичними групами – види лучних фітоценозів – 77 (44,8%). За відношенням до антропопресії переважають геміапофіти та евапофіти (по 64 види, 34,9%), нижчу позицію посідають евентапофіти (44/25,6%) (рис. 6.1).
Рис. 6.1. Розподіл видів апофітної фракції по відношенню до антропопресії
Адвентивна фракція урбанофлор налічує 229 видів з 167 родів та 59 родин, що складає 28,2% від загальної кількості видів. У першу трійку спектру провідних родин фракції урбанофлор (табл. 4.1) входять ті ж родини, що і до спектру адвентивної фракції флори України (Протопопова, 1991). В адвентивній фракції урбанофлор за часом занесення переважають кенофіти – 146 видів (63,7%), археофіти становлять 83 види (36,3%) (рис. 6.2), у т.ч. у Нетішині: кенофіти – 118 (60,5%), археофіти – 77 (39,5%); Острозі: кенофіти – 101 (62,0%), археофіти – 62 (38,0%); Славуті: кенофіти – 99 (60,4%), археофіти – 65 (39,6%); Шепетівці: кенофіти – 100 (59,9%) та археофіти – 67 (40,1%). За походженням переважають види північноамериканські (51 видів, 22,3%), середземноморські (41, 17,9%) та середземноморсько-ірано-туранські (24, 10,5%). За ступенем натуралізації види розподіляються на п’ять груп: агріофіти (16/7,0%), агріоепекофіти (14/6,1%), епекофіти (117/51,1%), ефемерофіти (17/7,4%), ергазіофіти (65/28,4%) (рис. 6.3). Ці співвідношення дещо нижчі за відповідні для великих міст лісової зони – Варшави, Познані та Кракова (Trzcinska-Tacik, 1978, 1979; Jackowiak, 1990; Sudnik-Wуjcechowska, 1987).
Рис. 6.2. Розподіл видів адвентивних рослин урбанофлор за часом занесення
Рис. 6.3. Спектр груп адвентивних видів урбанофлор за ступенем натуралізації
Для оцінки ступеню антропогенної трансформації досліджуваних урбанофлор були використані індекси, які визначають відсоткову частку різних за відношенням до антропопресії груп в урбанофлорі або її фракціях (табл. 6.1). У порівнянні з флорою великих міст в урбанофлорах Острога та Нетішина спостерігається зниження індексів синантропізації, апофітизації та кенофітизації, що вказує на переважання процесів адвентизації над апофітизацією, незважаючи на менш інтенсивне ніж у великих містах занесення видів адвентивних рослин.
Таблиця 6.1.
Індекси, що характеризують ступінь трансформації урбанофлор
*Примітка: IS – синантропізації; Iаp – апофітизації; Iаn – антропофітизації; Iаrch – археофітизації; Iкen – кенофітизації; IM – модернізації; IJ – нестабільності.
РОЗДІЛ 7. ЕКОТОПОЛОГІЧНА СТРУКТУРА УРБАНОФЛОР
СХІДНОЇ ЧАСТИНИ МАЛОГО ПОЛІССЯ
За екотопологічною структурою малі міста чітко відрізняються від великих переважанням фрагментів природних та напівприродних екотопів в наслідок хаотичної забудови міст, рудеральних екотопів та агроценозів, широко представлених у приватному секторі.
В межах міста ми виділяємо урбанзону та субурбанзону. Відповідно до концентричної моделі міста R. Wittig (1991, 2002). Більшість видів (78,5%–73,9%) у всіх досліджених урбанофлорах поширені як в урбан-, так і субурбанзонах. Виключно до урбанзони приурочена незначна кількість видів (7,3%–5,9%), серед яких переважають види адвентивних рослин, в субурбанзоні (20,2%–14,5%) поширені головним чином види аборигенної фракції. Всі антропогенні екотопи в містах ми об’єднуємо у 17 підгруп (табл. 7.1), серед яких
Таблиця 7.1.
Розподіл видів урбанофлор на антропогенних екотопах (у відсотках)
найбільшу територію займають подвір’я будинків (18,3%), подвір’я з фрагментами перелогів (14,1%), незаасфальтовані узбіччя вулиць (11,5%), засміченні пустирі (10,1%) та насипи (9,6%) та ін. Спектр антропогенних екотопів обумовлюється віком та соціально-економічним розвитком малих міст. Найбільша їх різноманітність представлена в Острозі та Нетішині. Видовий склад домінуючих видів кожного типу екотопів загалом стабільний і характеризується переважанням апофітів, а серед них більшість складають лучні види.
Складено 1259 оригінальних карт поширення видів рослин на території мм. Острог та Нетішин (рис. 7.1). На основі проведеного картування поширення видів судинних рослин в Острозі та Нетішині встановлені групи видів за відношенням до урбанізації (евурбанофіли: Острог – 53; Нетішин – 24; геміурбанофіли: Острог – 95; Нетішин – 103; урбанонейтрали: Острог – 255; Нетішин – 287; геміурбанофоби: Острог – 104; Нетішин – 263; евурбанофоби: Острог – 33; Нетішин – 42) та приуроченістю до окремих типів міських екотопів.
1. 2.
*Примітка:  - лісові;  - лучні;  - болотні;  - с/г ділянки;  - зона ущільненої забудови;  - зона розрідженої забудови;  - промислова зона.
Рис. 7.1. Поширення Eragrostis pectinacea в Острозі (1) та у Нетішині (2).
|
