|
Львівська державна академія ветеринарної
медицини ім. С.З. Гжицького
Спека Семен Сергійович
УДК 636.22/28.082.2
Поліська м’ясна порода великої рогатої худоби
(селекційно-генетичні методи створення)
06.02.01 – розведення та селекція тварин
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора сільськогосподарських наук
Львів – 2002
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті агроекології та біотехнології УААН
Науковий консультант: заслужений діяч науки і техніки України, доктор сільськогосподарських наук, професор, академік УААН Зубець Михайло
Васильович, президент Української академії аграрних наук
Офіційні опоненти: доктор сільськогосподарських наук, професор Рубан Юрій Дмитрович, Харківська зооветеринарна академія, завідувач кафедри крупного тваринництва;
доктор сільськогосподарських наук, професор Пелехатий Микола
Сергійович, Державний агроекологічний університет України, завідувач кафедри розведення і генетики тварин;
доктор сільськогосподарських наук, професор, академік УААН,
Богданов Григорій Олександрович, заступник академіка-секретаря відділення зоотехнії Української академії аграрних наук
Провідна установа: Білоцерківський державний аграрний університет Мінагрополітики України, кафедра розведення і генетики тварин
Захист відбудеться “___” __________ 200__ р. о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.826.02 у Львівській державній академії ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького за адресою: 79010, м. Львів, вул. Пекарська, 50
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської державної академії ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького.
Автореферат розісланий “___” ___________ 200 __ р.
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Згідно науково обґрунтованим нормам споживання м'яса і м’ясопродуктів на душу населення в середньому повинно складати 85 кг в рік, в тому числі яловичина і телятина – 50 кг. Для досягнення цих нормативів доцільно поряд з іншими галузями тваринництва інтенсивно розвивати нову спеціалізовану галузь – м’ясне скотарство (П.Л. Погребняк, 1974, 1979; М.В. Зубець, 1989, 1994, 1997; Ю.Д.Рубан, 1993; І.В. Мамчак, 1994; О.Г. Тимченко, 1994, 1996 та інші).
В класичному варіанті ця галузь з успіхом розвивається в регіонах, багатих на пасовища. В Україні ж розораність сільськогосподарських угідь складає біля 80%. Лише Полісся, гірські та передгірні райони Карпат, де збереглися обширні природні пасовища, цілком придатні для розведення м’ясної худоби. Тим більше, що значна частина господарств цих регіонів постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і перепрофілюється на розвиток м’ясного скотарства.
Але, щоб галузь розвивалась і прогресувала, необхідно мати вітчизняні породи і типи м’ясної худоби, добре пристосовані до природно-кліматичних умов регіону, сучасні маловитратні та енергозберігаючі технології її ведення та відповідну кормову базу.
Теоретичні положення створення нових порід сільськогосподарських тварин розроблені і висвітлені в працях М.Ф. Іванова, 1933; Є.А. Богданова, 1938; О.І. Овсяннікова, 1970; М.А. Кравченка, 1979, 1982; Ф.Ф. Ейснера і співавт., 1979; М.В. Зубця і співавт., 1986, 1995 та інших. Основні принципи породостворювального процесу розроблені даними авторами були покладені в методики виведення поліського зонального типу (М.В. Зубець, С.С. Спека та ін., 1991), який успішно трансформовано в поліську м’ясну породу великої рогатої худоби (С.С. Спека і співавт., 1995, 1996).
Поліська м’ясна порода створена на основі власних генетичних ресурсів: тварин ПМ-1, ЧМ-1 та помісних 1/2А1/4Ш1/4С, що є певним винятком з глобального процесу формування нових порід, тому стало необхідним розкрити селекційно-племінний процес її виведення, формування в ній генеалогічної структури, методи подальшого удосконалення породи шляхом ціленаправленого добору та підбору тварин у напряму підвищення плодючості, молочності, відтворної здатності, живої маси та енергії росту, забійних та м’ясних якостей.
Практичну цінність мають розроблені і впроваджені у виробництво сучасні маловитратні та енергозберігаючі технології та системи утримання, вирощування і годівлі м’ясних тварин, наближених до природних, які за технологічними рішеннями не поступаються світовим стандартам.
Тому теоретичні розробки і реалізація основних принципів створення поліського зонального типу і поліської м’ясної породи, освоєння сучасних маловитратних та енергозберігаючих технологій ведення м’ясного скотарства, обумовлюють актуальність і доцільність виконаної роботи для розвитку галузі м’ясного скотарства на Українському Поліссі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до Державних та Міждержавних комплексних науково-технічних програм (1974-1999 рр.) – накази МСГ СРСР від 04.04.1978 р. № 116 і 11.12.1981 р. № 360 та завданнями: ДКНТ СРСР № 374 від 30.10.1982 р. на 19811985 рр. та 11.07.Ж і 11.09.Н – на 1986-1990 рр. від 30.10.1985 р. № 555 та від 31.12.1986 р. № 535. Науково-технічною програмою “Продовольство-95”, проект “Яловичина” та підпрограмами ДКНТ України: “Вивести поліський тип м’ясної худоби і створити галузь м’ясного скотарства на Поліссі України” (№ UА01016883 Р, 1991-1995 рр.); “Вдосконалити поліський зональний тип м’ясної худоби по комплексу господарсько-корисних ознак і спрямувати селекційно-племінну роботу на завершення створення поліської м’ясної породи” (№ 0194U025556, 1994-2000 рр.); “Створення нових та поліпшення існуючих порід, типів і ліній молочної і м’ясної худоби та їх адаптації до умов сталих агроекосистем” (№ 0194U012974, 19942000 рр.); “Завершення виведення поліської м’ясної породи великої рогатої худоби” (№ 0197U014671, 1997-2000 рр.).
Мета і задачі досліджень. Мета: 1) створити нову поліську м’ясну породу великої рогатої худоби, добре пристосовану до природно-кліматичних та кормових умов Полісся України; 2) розробити і впровадити у виробництво сучасні маловитратні та енергозберігаючі технології і системи утримання, вирощування, годівлі та відтворення тварин м’ясного напряму продуктивності для господарств зони Полісся України.
У зв’язку із цим ставились наступні задачі:
- розробити методики, схеми і цільові стандарти створення поліського зонального типу (ПЗТ) та поліської м’ясної породи (ПМП);
- вивчити ваговий та лінійний ріст, забійні та м’ясні якості, затрати корму на одиницю продукції у молодняка вихідних генотипів, поліського зонального типу та породи;
- проаналізувати відтворну функцію у телиць, тривалість сервіс-періоду у корів та тривалість господарського використання маточного поголів’я різних генотипів в умовах Полісся;
- створити генеалогічну структуру в породі, достатню для її функціонування і розвитку з врахуванням результатів оцінки родоначальників ліній і їх продовжувачів за власною продуктивністю та якістю потомства;
- розробити і реалізувати основні селекційно-генетичні прийоми поліпшення існуючих та створення нових ліній в поліській м’ясній породі;
- розробити і реалізувати програму селекційної роботи з породою в цілому на основі щорічних планів підбору бугаїв-плідників в племзаводах і племрепродукторах, що розводять ПМП;
- визначити ефективність використання бугаїв поліської м’ясної породи в промисловому схрещуванні з худобою молочного та комбінованого напрямів продуктивності, розповсюджених в Україні;
- розробити технології і системи утримання, вирощування, годівлі та відтворення м’ясної худоби для зони Полісся України і впровадити їх у виробництво.
Об’єкт досліджень – закономірності створення нової поліської м’ясної породи методом складного відтворного схрещування на протязі 25-річного періоду (1974-1999 рр.). Тварини вихідних генотипів та бажаного типу – бугаї-плідники, корови та молодняк.
Предмет досліджень – ріст та розвиток, м’ясна продуктивність, селекційно-генетичні параметри, оцінка фенотипу і генотипу бугаїв-плідників та їх потомства, процес консолідації проміжних генотипів, формування генеалогічної структури новоствореної породи, випробування плідників за якістю нащадків, планування селекційного процесу на перспективу.
Методи досліджень – зоотехнічні (проведення дослідів на тваринах, визначення живої маси та лінійного росту у відповідні вікові періоди, індексів будови тіла); фізико-хімічні (аналіз хімічного і морфологічного складу м’яса); імуногенетичні (оцінка поліморфізма еритроцитарних антигенів); біометричні (визначення середніх величин, їх похибки та взаємозв’язок між показниками) та інші.
Наукова новизна. На основі власних експериментальних досліджень теоретично обґрунтовано, розроблено і реалізовано:
- селекційну програму створення нової поліської м’ясної породи (ПМП) в умовах центрального Полісся України, яка сформована на основі власних генетичних ресурсів, без залучення тварин та генетичного матеріалу зарубіжної селекції і за основними зоотехнічними та морфо-фізіологічними параметрами не поступаються аналогам світового рівня;
- проведено комплексний аналіз особливостей формування поліської м’ясної породи з врахуванням динаміки генеалогічної структури, використання інбридингу близьких ступенів, вибору родоначальників та продовжувачів ліній, оцінка їх генотипу, виділені родини породного значення;
- удосконалено методику відбору корів ПМП за живою масою, молочністю, відтворною здатністю та легкістю отелень;
- розроблено методику відбору бугаїв у ранньому віці (12 міс.) для подальшого використання їх в селекційному процесі на основі кореляційних взаємозв’язків вагових та лінійних показників росту;
- розроблені і впроваджені у виробництво сучасні маловитратні та енергозберігаючі технології і системи утримання, вирощування, годівлі та відтворення м’ясних тварин, наближені до природних, що суттєво вплинуло на рентабельність галузі і дало можливість цілеспрямовано вести селекційно-племінний процес на подальше удосконалення створених порід і типів м’ясної худоби за основними господарсько-корисними ознаками, що в сукупності є значним вкладом в теорію і практику породотворчого процесу.
Практичне значення одержаних результатів. За розробленими дисертантом методиками, схемами і цільовими стандартами і під його безпосереднім керівництвом створено поліський зональний тип та поліську м’ясну породу, яка представлена 7 заводськими лініями (Іриса 559, Каскадера 530, Омара 814, Лайнера 65, Пакета 93, В.-Селектора 24, Тонака 662) і 31 родиною, що дає можливість цілеспрямовано вести селекційно-племінний процес у напрямі удосконалення м’ясних стад за основними зоотехнічними та господарсько-економічними показниками: плодючістю, молочністю та м’ясною продуктивністю.
Тварини новоствореної породи в промисловому та поглинальному схрещуваннях стали селекційною базою створення галузі м’ясного скотарства в 94 господарствах Полісся України, включаючи і регіони, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і перепрофілюються під розвиток м’ясного скотарства.
Бугаї поліської м’ясної породи використовуються і при створенні нових типів м’ясної худоби в інших регіонах України.
Розроблені технології безприв’язного утримання м’ясної худоби на вигульно-кормових майданчиках з використанням приміщень або навісів легкого типу широко впроваджуються у виробництво не тільки на Поліссі, але і в інших регіонах України.
Матеріали досліджень були використані при розробленні й впровадженні наступних нормативних документів: “Рекомендации по созданию и использованию полесского типа мясного скота” (1991); “Технологія м’ясного скотарства на Поліссі України (рекомендації)” (1992); “Інструкція по бонітуванню великої рогатої худоби м’ясних порід і типів” (1993); “Селекційна програма виведення поліської породи м’ясної худоби” (1995); “Програма завершення виведення поліської породи м’ясної худоби” (1996); “Селекційні програми виведення нових порід і типів м’ясної худоби на Поліссі України” (1996); “Програма перепрофілювання господарств на розвиток м’ясного скотарства в забруднених радіонуклідами районах України на 19962000 роки” (1996); “Національна програма розвитку галузі спеціалізованого м’ясного скотарства України на 1996-2005 роки” (1996).
Особистий внесок (о. в.) здобувача. Особисто здобувачем протягом 1974-1999 рр. розроблено концепцію створення поліського зонального типу і поліської м’ясної породи та реалізовані: методики і схеми виведення ПЗТ і ПМП та їх цільові стандарти; створено генеалогічну структуру в типі і породі (відбір родоначальників ліній та їх продовжувачів, а також випробування останніх за власною продуктивністю та якістю потомства; формування родин). Вивчено ваговий та лінійний ріст, забійні та м’ясні якості, оплата корму тваринами поліського зонального типу та поліської м’ясної породи порівняно з вихідними генотипами. Вивчено відтворну здатність та скороспілість тварин створеного типу та породи, проведено випробування бугаїв у промисловому схрещуванні з молочними та комбінованими породами, розповсюдженими в Україні. Розроблено і впроваджено у виробництво сучасні маловитратні та енергозберігаючі технології утримання і вирощування, системи годівлі та відтворення тварин м’ясного напряму продуктивності на Поліссі України.
При безпосередній участі пошукача створено 3 племзаводи, 12 племрепродукторів і племферм по розведенню м’ясної худоби на Поліссі України. На Новоград-Волинському агроплемпідприємстві сформовано спермобанк на 156 тис. спермодоз ПМП. За вказаний період часу пробонітовано 142 тис. голів м’ясної худоби.
Апробація результатів дисертації. Основні матеріали роботи були оприлюднені і отримали позитивну оцінку на: науково-практичній конференції “Тваринництво на шляху перебудови”, Дніпропетровськ (червень, 1981 р.; жовтень, 1988 р.); науково-виробничий конференції “Раціональне ведення галузі тваринництва”, Дніпропетровськ (1985 р.); науковій конференції “Шляхи інтенсифікації виробництва молока і м’яса на Україні”, Харків (1986 р.); ІІІ Всесоюзній нараді з проблем підвищення резистентності с.-г. тварин, Москва (травень, 1988 р.); координаційно-методичній раді з проблеми “Розробка та удосконалення інтенсивних систем виробництва молока та яловичини”, Харків (червень, 1991 р.); Науково-технічній раді секції тваринництва Мінсільгосппроду України “Поліський зональний тип м’ясної худоби”, Київ (1991 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Генетика продуктивності тварин”, Київ (грудень, 1994 р.) і науково-виробничій конференції “Теоретичні й практичні аспекти породоутворювального процесу у молочному та м’ясному скотарстві”, Київ (березень, 1995 р.); науково-практичній конференції “Теорія і практика племінної справи в тваринництві”, Харків (1996 р.); науковій конференції “Сталий розвиток агроекологічних систем в умовах обмеженого ресурсного забезпечення”, Київ (квітень, 1998р.); Науково-технічній раді секції тваринництва Мінагропрому України “Поліська м’ясна порода великої рогатої худоби”, Київ (листопад, 1998 р.) та інші.
Публікації. Результати дисертації опубліковані у 78 наукових працях, в т.ч. 18 без співавторів. Загальний обсяг – 31,2 аркуші. Основні – в монографії, 36 – у наукових провідних фахових журналах, 15 – у періодичних наукових фахових виданнях, визнаних ВАКом України, 12 – у матеріалах конференцій, у 7 авторських свідоцтвах, у 5 Державних програмах, 2 інструкціях, 2 методиках і 2 рекомендаціях.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається з вступу, розділів: огляду літератури і вибір напрямів досліджень, загальна методика і основні методи досліджень, результатів власних досліджень, аналіз і узагальнення результатів досліджень, висновків та пропозицій виробництву, списка літературних джерел, додатків. Дисертація викладена на 373 сторінках комп’ютерного тексту, містить 91 таблицю, 15 рисунків, 12 фотографій, 13 додатків. Перелік літератури включає 556 джерел, в тому числі 55 іноземних.
Обгрунтування доцільності створення поліської
м’ясної породи великої рогатої худоби
На Україні з її різноманітними природно-кліматичними зонами необхідно мати 5-6 м’ясних порід з їх внутрішньопородними типами.
Для виведення вітчизняних порід і типів м’ясної худоби було створено мережу базових господарств, в т.ч. і на Житомирщині (колишній колгосп “Заповіт Ілліча”), з метою виведення української м’ясної породи великої рогатої худоби. Вихідними при виведенні породи були: симентальська, сіра українська, шаролезська та кіанська, які не були поширеними в зоні Житомирського Полісся.
Отримані бугайці ЧМ-1 і ПМ-1 при високому рівні годівлі в зоні Лісостепу у 18-місячному віці здатні досягати живої маси 550-630 кг із забійним виходом 6061,8% (Ф.Ф. Ейснер та ін. 1978, В.Ю. Недава та ін. 1982). В племрепродукторі м’ясного напряму продуктивності колгоспу “Заповіт Ілліча” при середньому рівні годівлі, типовому для більшості господарств Житомирського Полісся, подібних результатів досягти не вдалося. Бугайці ЧМ-1 і ПМ-1 у 18-місячному віці поступалися своїм аналогам, вирощеним в зоні Лісостепу, за живою масою на 16,7-17,9% (Р>0,999) і забійним виходом на 1,0-1,1% (Спека С.С., Набока І.П., 1988). Крім того, тварини ЧМ-1 і особливо ПМ-1 мали низьку відтворну здатність (69,7-76,3%), а отриманий від них молодняк був недостатньо стійкий до легеневих та шлунково-кишкових захворювань, що спричиняло значний відхід телят в молочний період (30,4-32,7% від народжених). Тварини даних типів мали незадовільну скороспілість. Телиці ЧМ-1 плодотворно запліднювались у 25,4-29,4 міс., а ПМ-1 – 26,5-33,1 міс. (Козлов А.П., Міненко В.А., Спека С.С., 1986). Крім того, тварини створених типів виявилися вибагливими до умов годівлі та утримання. Тому тварини цих типів не знайшли широкого розповсюдження у спеціалізованих господарствах по м’ясному скотарству.
Використання бугаїв ЧМ-1 у промисловому схрещуванні на чорно-рябій худобі в зоні Полісся не дало бажаних результатів: помісний молодняк F1 мав порівняно високу живу масу при народженні (34-40 кг), що супроводжувалося утрудненими отеленнями у корів, особливо у первісток; помісі F1, отримані від схрещування чорно-рябої худоби з бугаями ПМ-1 в молочний період, часто хворіли на легеневі і шлунково-кишкові захворювання, що призводило до значної загибелі молодняка (іноді – до 30,6% ).
Тому, після ряду рекогносцировочних експериментів, було вирішено тваринам ЧМ-1 та ПМ-1 прилити “кров” абердин-ангуської породи через помісних бугаїв типу 1/2А1/4Ш1/4С і наближених до них за генотипом.
Специфіка Поліської зони не стільки у слабкій кормовій базі, а в тому, що досить значні коливання температур повітря пов’язані з високою вологістю, що зумовлює легеневі захворювання у тварин, завезених з інших зон.
Абердин-ангуська порода шотландської селекції сформована в зоні з підвищеною вологістю повітря і значними перепадами температур і характеризується відмінними м’ясними якостями, регулярною плодючістю, дрібноплідністю, комолістю, добре вираженими м’ясними формами.
Багаторічне (більше 30 років) використання бугаїв абердин-ангуської породи в промисловому схрещуванні з білоголовою українською та чорно-рябою худобою на Поліссі показало, що отриманий від такого схрещування помісний приплід стійкий до легеневих захворювань, а за енергією росту на 8-20% перевершував ровесників материнських порід. І за виходом туші і забійним ця перевага складала +2,8…4,2%.
Використання помісних бугаїв 1/2А1/4Ш1/4С і ін. в селекційному процесі при створенні поліської м’ясної породи стало базовим, оскільки попередні експериментальні дані засвідчили, що тварини з 1/4 часткою “крові” абердин-ангуса в породному поєднанні є оптимальною для даного регіону.
Було заплановано: отримати тварин, добре пристосованих до природно-кліматичних умов регіону, здатних до поїдання великої кількості грубих та соковитих кормів, в т.ч. невисокої поживної цінності; комолих і світлої масті, середньою живою масою повновікових корів 550-600 кг і бугаїв 900-1100 кг, а новонароджених телят – 28-34 кг, що є запорукою легкості отелень.
Загальна методика і основні методи досліджень
Робота по створенню поліської м’ясної породи виконана впродовж 19741999 рр. в племзаводі “Заповіт” та його дочірніх господарствах на племфермах і в племрепродукторах колишніх КСП “Нове життя”, “Переможець”, “Перемога”, ім. Б. Хмельницького, Поліському науково-виробничому селекційному центрі по м’ясному скотарству “Росія” Житомирської, племзаводі “Світанок”, племрепродукторі колишнього КСП “Промінь” та НВО “Еліта” Рівненської, а також в господарствах інших областей України, де розводять нині поліську м’ясну породу.
Схема досліджень відображена на рис. 1. В процесі експериментів були вивчені тварини ЧМ-1, ПМ-1, помісні тварини з кровністю абердин-ангуської, поліського зонального типу та поліської м’ясної породи.
Вивчали ефективність селекційного процесу на підставі:
- динаміки живої маси піддослідних тварин при щомісячному зважуванні;
- лінійного росту – періодичним взяттям промірів: при народженні, в 3, 6, 9, 12, 15 і 18-міс. віці та обчисленням індексів будови тіла: масивності, розтягнутості, костистості, довгоногості, грудного та ін.;
- молочність корів – за еталонною живою масою (ЕЖМ) їх телят у 6-місячному віці за формулою Г. Мініша і Д. Фокса (1986) у модифікації В. Пабата, А. Угнівенка, Д. Вінничука (1997);
- м’ясних якостей – при контрольних забоях за технологією, прийнятою на м’ясопереробних підприємствах. Визначали масу парної туші, жиру сирцю, шкіри і забійні якості згідно методики ВІТ і ВНДІМП (Д.Л. Левантин, 1966). Обвалкою правих напівтуш після 24-годинного охолодження за технологією ковбасного виробництва визначали кількість м’якоті за сортами, кількість кісток, жиру, сухожилок;
- хімічний склад м’яса визначили з середніх проб м’ясного фаршу правих півтуш;
- випробування бугайців за власною продуктивністю і якістю нащадків здійснювали за методикою ВНДІМС (Л.П. Прахов, 1972; Е.М. Доротюк та ін., 1991). Годівлю тварин здійснювали згідно з чинними нормами (Г.О. Богданов, 1977).
В процесі виведення поліського зонального типу і поліської м’ясної породи вивчали скороспілість тварин вихідних генотипів, створюваного типу та породи; сервіс-період; коефіцієнт відтворної здатності (КВ3) визначали за методикою Б.А. Багрія і Е.М. Доротюка (1979); перебіг отелень оцінювали в балах і підрозділяли на чотири класи (Д.О. Смірнов, 1981).
.
Генеалогічний аналіз поголів’я здійснювали за методикою М.А. Кравченка (1957, 1973), а ступінь інбридингу – за А. Шапоружем.
Програми створення поліського зонального типу і поліської м’ясної породи розроблені за методиками М.Ф. Іванова (1936) та принципами великомасштабної селекції (Ф.Ф. Ейснер, 1975; М.А. Кравченко, 1970; М.В. Зубець, В.П. Буркат, 1988 та ін.).
Одержаний матеріал оброблено методом варіаційної статистики (М.О. Плохінський, 1970).
Обгрунтування схеми виведення поліської
м’ясної породи. Методи створення
Поліська м’ясна порода формувалась в два етапи: 1) створення поліського зонального типу м’ясної худоби; 2) завершення виведення нової поліської м’ясної породи великої рогатої худоби.
Поліський зональний тип м’ясної худоби, який послужив фундаментом для створення поліської м’ясної породи, виведено методом складного відтворного схрещування, об’єднавши господарсько-корисні ознаки тварин вихідних генотипів: чернігівського (ЧМ-1), придніпровського (ПМ-1) – материнська основа, та помісних бугаїв 1/2А1/4Ш1/4С чи наближених до них за генотипом – батьківська сторона. При цьому ставилась мета: від генотипу бугаїв 1/2А1/4Ш1/4С використати: хорошу відтворну здатність (90-95%), дрібноплідність (24-30 кг), легкість отелень (1-1,5 бал.), комолість, невибагливість до умов годівлі та утримання, високий забійний вихід (63-65%) та смакові якості м’яса, невисокий вміст кісток у тушах (14-15%), добре виражені м’ясні форми; від ЧМ-1 – високу енергію росту при порівняно невисоких витратах кормів, здатність давати високі середньодобові прирости живої маси до 20-24-місячного віку (1100-1600 г), частково знизити раннє ожиріння туші, зберегти порівняно високу молочність; від ПМ-1 – довгорослість, розтягненість.
Згідно з схемою (С.С. Спека, М.В. Зубець, 1980) передбачалось одержати для розведення “в собі” тварин таких генотипів: 3/8Ш1/4А3/8С, 3/8Ш1/4А1/4С1/8К та наближених до них (рис. 2).
Одночасно були розроблені і реалізовані зоотехнічні та морфо-фізіологічні вимоги для тварин ПЗТ та ПМП (табл. 1). Тварини повинні мати міцну конституцію, бути довгими з добре розвиненими м’язами, особливо задньої третини тулуба, без явно виражених недоліків екстер’єру; світлої масті, комолі, спокійного норову.
Таблиця 1. Цільові стандарти поліського зонального типу
та поліської м’ясної породи
Результати власних досліджень
Починаючи з 1979 року, в племрепродукторі м’ясного напряму продуктивності колишнього колгоспу “Заповіт Ілліча” тваринам ЧМ-1 та ПМ-1 почали “приливати кров” абердин-ангуської породи через помісних бугаїв-плідників 1/2А1/4Ш1/4С та наближених до них за генотипом.
Одержані від такого схрещування помісні бугайці (3/8Ш1/4А3/8С, 3/8Ш1/4А1/4С1/8К та ін.) за живою масою від народження до 18-місячного віку не поступалися своїм ровесникам – бугайцям ЧМ-1 (1/2Ш1/2С, 3/4Ш1/4С), а аналогів ПМ-1 (1/2К1/4Ш1/4С, 1/4К1/4Ш1/4С1/4СУ) навіть перевершували за цим показником (Р>0,95-0,99), починаючи з 6-місячного віку (табл. 2). Аналогічна тенденція спостерігалась і у помісних бугайців 1/2А1/4Ш1/4С.
Результати випробування бугайців названих генотипів за власною продуктивністю (8-15 міс.), за аналогічних умов годівлі (витрачено 2002-2091 корм. од. на 1 гол.) та утримання показали (табл. 3), що бугайці поліського зонального типу за середньодобовими приростами живої маси переважали ровесників ПМ-1 (Р>0,999) і не поступалися аналогам ЧМ-1.
Контрольний забій бугайців (табл. 4) у 15-місячному віці показав, що тварини ПЗП і ПМП за виходом туші мають перевагу над тваринами вихідних генотипів: ЧМ-1 на 1,3%, ПМ-1 – 4,1 і 1/2А1/4Ш1/4С – на 3,2%. Аналогічна закономірність спостерігається і за забійним виходом. Із збільшенням віку забою відповідно збільшується вихід туші і забійний вихід.
Таблиця 2. Динаміка живої маси бугайців різних генотипів (M ± m), кг
Примітки: * Р=0,95; ** Р=0,99; *** Р = 0,999. Порівнюються тварини ПЗТ та ПМ-1.
Слід зазначити, що бугайці ПЗТ, ПМП і помісні 1/2А1/4Ш1/4С у 18-місячному віці мають вміст кісток в тушах 14,8-14,2%, що на 5-6,1% менше порівняно з ровесниками ЧМ-1 і ПМ-1 (Р>0,99-0,999), а м’язової тканини відповідно більше на 4,45,5% (Р>0,99-0,999). За рахунок збільшення частки м’якуша коефіцієнт м’ясності з віком підвищується.
Таблиця 3. Середньодобовий приріст бугайців різних генотипів, г
Вірогідної різниці між генотипами за хімічним складом м’яса не виявлено (табл. 5). М’ясо бугайців усіх генотипів за співвідношенням білка до жиру належить до висококласної яловичини. Проте в м’ясі бугайців ПЗТ і ПМП міститься дещо більше жиру (на 1-1,3%) порівняно з ровесниками ЧМ-1 та ПМ-1.
Одночасно було поставлено серію науково-господарських дослідів по вивченню енергії росту, забійних та м’ясних якостей при рівні годівлі, типовому для більшості господарств Житомирського Полісся, які традиційно одержують з 1 га с.-г. угідь по 28-30 корм.од. і за такого рівня кормовиробництва утримують 110-120 голів великої рогатої худоби на 100 гектарів.
Наведені дані (табл. 6 і 7) свідчать, що бугайці поліського зонального типу і
Таблиця 4. Забійні та м’ясні якості бугайців різних генотипів (M ± m; n = 3)
Таблиця 5. Хімічний склад м’якоті туші бугайців у 18 міс., %
поліської м’ясної породи за енергією росту не поступалися ровесникам ЧМ-1, а над аналогами ПМ-1 від 6 до 18-місячного віку мали перевагу (Р>0,95-0,99). Бугайці поліського зонального типу і поліської м’ясної породи у 18-місячному віці мали на 3,13,7% (Р>0,99-0,999) більший вихід туші порівняно з аналогами ЧМ-1 і на 4,4% більший порівняно з бугайцями ПМ-1 (Р>0,999). Аналогічна закономірність спостерігається і за забійним виходом (табл. 8). Обвалкою правих напівтуш встановлено, що м’язової тканини у бугайців ПЗТ було на 5,1% (Р>0,999) більше ніж у їх ровесників ПМ-1 і на 4,0-4,3% (Р>0,999) – ніж у ЧМ-1, а кісткової тканини відповідно менше.
Таблиця 6. Динаміка живої маси бугайців різних генотипів (M ± m), кг
(Спека С.С. в співавт., 1985)
Примітка. Порівнюються бугайці ПЗТ з ПМ-1.
Таблиця 7. Середньодобовий приріст піддослідних бугайців, по періодах, г
(Спека С.С. в співавт., 1985)
Примітка. Розрахунки проведені виходячи з тривалості 30,4 дня в місяці.
Встановлено високий кореляційний зв’язок між показниками живої маси бугайців у різні вікові періоди (табл. 9), що дає можливість вести відбір бугайців для племінних цілей в ранньому віці (починаючи з 12 місяців).
Вивченням лінійного росту у піддослідних бугайців було встановлено, що бугайці поліського зонального типу протягом усього періоду вирощування (від народження до 18-місячного віку) за висотою у холці і крижах, а також косою довжиною тулуба, дещо поступаються вихідним типам ЧМ-1 та ПМ-1 (Р>0,95), проте за глибиною грудей, шириною в клубах і довжиною заду мали перевагу (Р>0,99).
Виявлена висока кореляційна залежність між промірами екстер’єру та живою масою бугайців ПЗТ у 12-місячному віці: між живою масою і висотою у холці зв’язок становить 0,61±0,28 (tr = 2,18), висотою в крижах – 0,86±0,20 (tr = 4,92),
Таблиця 8. Забійні та м’ясні якості піддослідних бугайців
у 18-міс. віці (M ± m; n = 3) (Спека С.С. в співавт., 1985)
Таблиця 9. Коефіцієнт кореляції між показниками живої маси бугайців у різні
вікові періоди
глибиною грудей – 0,66±0,30 (tr=2,22), косою довжиною тулуба – 0,65±0,31 (tr=2,18), обхватом грудей за лопатками – 0,71±0,28 (tr=2,54), шириною у сідничих горбах – 0,63±0,31 (tr=2,04), спіральним проміром стегна – 0,83±0,23 (tr=3,59). Вирахувані індекси тілобудови бугайців у 15-місячному віці показали, що за індексами масивності і збитості бугайці поліського зонального типу дещо перевершують своїх ровесників – бугайців ЧМ-1 і ПМ-1 (Р>0,95-0,99). Проте за індексами: грудному, розтягненості, тазо-грудному, костистості і перерослості бугайці ПЗТ помітно поступалися бугайцям ЧМ-1 (Р>0,99-0,999). Поступалися вони і за індексами розтягненості, перерослості і високоногості бугайцям ПМ-1 (Р>0,99-0,999).
Жива маса і молочність корів. Наведені в табл. 10 дані свідчать про те, що корови ЧМ-1 за першим отеленням мають незначну перевагу над ровесницями ПЗТ і ПМ-1 (Р>0,95). По другому отеленню різниця за живою масою у корів ПЗТ і ЧМ-1 – відсутня, а над ровесницями ПМ-1 ця перевага вірогідна (Р>0,99). Аналогічна закономірність спостерігається у корів і по третьому отеленню (Р>0,999).
За молочністю корови ПЗТ по першій лактації переважають ровесниць ПМ-1 в середньому на 31 кг (Р>0,99) і ЧМ-1 на 5,7 кг. Вірогідна перевага спостерігається і у корів ЧМ-1 над ПМ-1 (Р>0,99). І по другій лактації корови ПЗТ мають перевагу за молочністю над ровесницями ЧМ-1 та ПМ-1 (Р>0,95-0,99). Аналогічна закономірність спостерігається у названих генотипів і в наступних лактаціях.
Таблиця 10. Жива маса і молочність корів різних генотипів (племзавод “Заповіт”)
Примітка. Порівняння живої маси і молочності корів ПЗТ і ПМ-1.
Відтворна здатність. У бугайців поліської м’ясної породи статева зрілість наступає в 10-11 міс. при живій масі 320-350 кг, а у ЧМ-1 та ПМ-1 у 13-14 міс. Статевозрілі бугаї ПМП (n = 39) мають такі показники спермопродукції: об’єм еякуляту – 2,7-4,3 мл, активність сперміїв – 8 балів, концентрація їх у спермі – 0,81,2 млрд./мл, придатність до заморожування – 83,6-94,8%. Запліднююча здатність сперміїв бугаїв-плідників 81-91%.
Вік першого плодотворного осіменіння у телиць (табл. 11), отриманих від схрещування самок ЧМ-1 з помісними бугаями 1/2А1/4Ш1/4С (1983 р.), зменшується порівняно з материнським поєднанням на 8,7-9,3 міс., а у телиць, отриманих від схрещування ПМ-1 з бугаями того ж генотипу, ця різниця досягає 10,8 міс. Різниця статистично вірогідна (Р>0,999). Це свідчить, що статевої зрілості помісні телиці ЧМ-1 та ПМ-1 у зоні Житомирського Полісся досягають відносно пізно.
Аналізуючи сервіс-період у корів ПЗТ, ЧМ-1 та ПМ-1 (табл. 12) встановили, що корови поліського зонального типу мали значно коротший сервіс-період порівняно з вихідними генотипами ПМ-1 та ЧМ-1 на 14-36,7% (Р>0,95-0,999).
Таблиця 11. Вік першого плодотворного осіменіння телиць, міс.
Таблиця 12. Тривалість сервіс-періоду у корів різних генотипів, днів
|
