|
Національний науковий центр
„Інститут грунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського” УААН
КАРИЧКОВСЬКА Ганна Іванівна
УДК 633.853:631.8
ОСОБЛИВОСТІ УДОБРЕННЯ АЗОТОМ РІПАКУ ЯРОГО
НА ЧОРНОЗЕМІ ОПІДЗОЛЕНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ
06.01.04 – агрохімія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата сільськогосподарських наук
Харків –2004
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Уманському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України
Науковий керівник – доктор сільськогосподарських наук, професор, Карасюк Іван Маркіянович, Уманський державний аграрний університет, завідувач кафедри агрохімії та ґрунтознавства
Офіційні опоненти:
доктор сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник Лісовий Микола Вікторович, Національний науковий центр „Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського” УААН, завідувач лабораторії математичного моделювання та управління хімізацією
кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник Глущенко Леонід Данилович, Полтавська державна сільськогосподарська дослідна станція, завідувач відділом хімізації сільськогосподарського виробництва
Провідна установа:
Національний аграрний університет Кабінету Міністрів України, м. Київ, кафедра агрохімії та якості сільськогосподарської продукції
Захист відбудеться 15.06.2004 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.354.01 у Національному науковому центрі „Інститут грунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського” УААН за адресою: 61024, м. Харків, вул. Чайковського, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського" УААН за адресою: 61024, м. Харків, вул. Чайковського, 4
Автореферат розісланий 14.05.2004 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради ____________________Павленко О.Ф.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Ріпак ярий відноситься до культур інтенсивного типу живлення, тому реалізація біологічного потенціалу його в значній мірі визначається застосуванням добрив у необхідній кількості і за оптимального співвідношення окремих елементів живлення. Особливо вимогливий ріпак до азотного живлення і загальна потреба його в азоті складає 90–120 кг/га для забезпеченості врожайності насіння близько 2 т/га. Проте, застосування високих доз азотних добрив має ряд недоліків. В окремі роки вони можуть викликати вилягання рослин, бути причиною розтягування періоду від бутонізації рослин до дозрівання насіння, стимулювати появу бур’янів, а враховуючи високі закупівельні ціни на добрива, їх застосування не завжди окуповується вартістю приросту врожаю. Тому в таких умовах актуальним є вирішення питання азотного живлення рослин, шляхом оптимізації доз азотних добрив та строків і способів їх внесення. Для цього необхідно визначити, як реагує рослина ріпаку ярого на зміни азотного режиму грунту при застосуванні азотних добрив.
В умовах правобережного Лісостепу питання удобрення азотом ріпаку ярого не вивчалося, що підтверджує актуальність досліджень в цьому напрямі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема досліджень щодо удобрення ріпаку ярого азотними добривами (№ ДР 0100U000463) виконувалась у відповідності з тематичним планом Уманського державного аграрного університету, розділ “Оптимальне використання природного і ресурсного потенціалу агроекосистем правобережного Лісостепу України” (№ ДР 0101U004495).
Мета і задачі досліджень. Мета досліджень – встановити шляхи оптимізації азотного живлення рослин ріпаку ярого за умов застосування різних доз, форм, строків та способів внесення азотних добрив на чорноземі опідзоленому важкосуглинковому правобережного Лісостепу України.
Для реалізації цієї мети передбачалось вирішення таких завдань: встановити міграцію рухомих сполук азоту по профілю грунту; визначити рівень забезпеченості рослин ріпаку ярого азотом протягом вегетаційного періоду; вивчити біологічну активність грунту; встановити залежність проходження фенологічних фаз розвитку ріпаку ярого та динаміку наростання надземної маси і формування врожаю насіння; вивчити фітосанітарний стан посівів; встановити умови вологозабезпеченості рослин ріпаку ярого та розрахувати коефіцієнт водовитрачання; визначити вміст азоту в рослинах; дати економічну, екологічну та енергетичну оцінку застосування різних систем азотного удобрення.
Об’єкт дослідження – процеси трансформації азотного режиму чорнозему опідзоленого за різних способів застосування мінеральних добрив.
Предмет досліджень – параметри вмісту амонійного і нітратного азоту в ґрунті, його біологічної активності та наростання надземної маси і формування врожаю ріпаку ярого за різних форм, доз і способів застосування азотних добрив.
Методи досліджень – польові досліди; лабораторно-аналітичні і статистичні методи досліджень для виявлення взаємозв’язків між забезпеченістю рослин рухомими сполуками азоту, наростанням надземної маси і формуванням врожаю; фізико-хімічні та біохімічні аналізи рослинного матеріалу за атестованими та стандартними методами.
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в умовах правобережного Лісостепу України для чорнозему опідзоленого розроблено систему удобрення ріпаку ярого, яка передбачає внесення азотних добрив весною під передпосівну культивацію і забезпечує максимальний приріст урожаю насіння, високу окупність добрив і високий чистий прибуток. Встановлено закономірність впливу різних форм, строків і способів внесення азотних добрив на зміни азотного режиму грунту, його біологічну активність, водний режим, забур'яненість посівів, динаміку наростання вегетативної маси та формування врожаю насіння ріпаку ярого і його якості. Обґрунтовано доцільність застосування розробленої системи удобрення.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати наукових досліджень щодо удобрення ріпаку ярого і його впливу на продуктивність цієї культури дають змогу пропонувати виробництву оптимальну систему внесення азотних добрив під ріпак ярий, від якої віддача буде найвищою. Основні результати досліджень впроваджено в агрофірмі „Добро”, СТОВ „Дружба” та фермерському господарстві „Аляска” Уманського району Черкаської області.
Особистий внесок здобувача полягає у визначенні мети та завдань досліджень, їх плануванні та проведенні лабораторних експериментів і польових спостережень, відборі зразків грунту і рослин для проведення аналізів за прийнятими методиками, статистичній обробці одержаних результатів, аналізі наукової літератури з питань, що стосуються предмета досліджень. Основні наукові положення і висновки, які наведено в дисертаційній роботі сформульовано та обгрунтовано автором особисто. Одноосібно проведено обробку результатів з подальшою інтерпретацією матеріалів та їх узагальнення.
Апробація результатів дисертації. Основні результати та положення дисертації доповідались і обговорювались на наукових конференціях науково–педагогічних працівників і аспірантів Уманського державного аграрного університету, на Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Актуальні проблеми землеробства на початку нового тисячоліття та шляхи їх вирішення” 18–20 вересня 2002 р. (м. Херсон), на Міжнародній науковій конференції „Біологічні науки і проблеми рослинництва” 24–26 червня 2003 р. (м. Умань), на Міжнародній науково–практичній конференції „Проблеми степового землеробства і рослинництва та їх вирішення в реформованих сільськогосподарських підприємствах” 10–13 вересня 2003 р. (м. Миколаїв).
Публікації За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових праць у виданнях, які затверджені ВАК України як фахові, з них 4 – одноосібно.
Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається з вступу, 8 розділів, висновків та пропозицій виробництву, списку літературних джерел, який включає 283 найменування. Загальний обсяг дисертації – 129 сторінок комп’ютерного набору і включає 5 рисунків та 44 таблиці. Додатки подано на 33 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Особливості мінерального живлення рослин ріпаку ярого
(огляд літератури)
Найбільший позитивний вплив на врожайність ріпаку ярого мають азотні добрива. Оптимальні їх дози за наявності рухомих форм фосфору і калію 100–120 мг/кг грунту (за методом Чирикова) коливаються в межах 90-120 кг/га (В.П. Савенков, 1997). Внесення азоту в дозі 30 кг/га на фоні фосфорних і калійних добрив підвищує врожайність насіння на 3–7 ц/га; в дозі 60 кг/га – на 4,5–6,2; в дозі 90 кг/га – на 6,4–7,7 ц/га (Ю.К. Новоселов, Т.В. Прологова, Н.А. Слепцов, 1988). Подальше підвищення рівня азотного живлення не сприяє істотному збільшенню врожайності ріпаку ярого. При високих дозах спостерігається сильне гілкування, продовжується період квітування, затримується процес дозрівання насіння, рослини часто вилягають, що призводить до зниження врожайності. При внесенні підвищених доз азотних добрив спостерігається також зниження вмісту олії в насінні ріпаку (А.И. Егорин, Н.И. Мальцева, 1987; Ю.К. Новоселов, Т.В. Прологова, Н.А. Слепцов, 1988; Н.А. Иншин, 1990). Тому вважається, що найдоцільніше вносити під ріпак ярий азотні добрива дозою N60.
В сучасних ринкових умовах застосування азотних мінеральних добрив тісно пов’язане не лише з агротехнічними, але й економічними, енергетичними і екологічними проблемами, що зумовило новий підхід до розробки системи азотного удобрення під ріпак ярий.
Умови та методи проведення досліджень
Польові дослідження проведено на дослідному полі Уманського державного аграрного університету, яке знаходиться в Маньківському природно–сільськогосподарському районі Середньо–Дніпровсько–Бузького округу Лісостепової Правобережної провінції України. Його рельєф – вирівняне плато водорозділу рік з пологими схилами південно-східної експозиції. Висота над рівнем моря – 245 м, підземні води залягають на глибині 22–24 м і у водному балансі кореневмісного шару ґрунту участі не беруть.
Грунт дослідних ділянок – чорнозем опідзолений важкосуглинковий на лесі, в орному шарі якого міститься 3,3% гумусу; рН сольової суспензії – 6,0; гідролітична кислотність – 2,4 м-екв/100 г грунту; ступінь насичення основами – 90,9 %; вміст азоту лужногідролізованого (за методом Корнфільда) – 108 мг/кг грунту; вміст рухомих сполук фосфору і калію (за методом Чирикова)– відповідно 112 і 104 мг/кг грунту.
Погодні умови за період проведення досліджень були досить контрастними. За вегетаційні періоди випало від 171 до 435 мм опадів, середньобагаторічний показник складає 311 мм. Це зумовило істотні зміни у продуктивності рослин ріпаку ярого в окремі роки. Найбільш несприятливі погодні умови були в 1999 році, який характеризувався високою середньодобовою температурою повітря в літні місяці (17,3–23,7оС) та значним дефіцитом вологи в повітрі і ґрунті.
Тимчасові польові досліди з ріпаком проведено в 10–пільній польовій сівозміні зерно-бурякового типу. Попередником ріпаку ярого була озима пшениця після конюшини. Зяблевий обробіток грунту під ріпак ярий полягав у лущенні стерні та оранці на 20–22 см, а весняний допосівний – у вирівнюванні ріллі важкими зубовими боронами і передпосівній культивації.
Сівбу ріпаку ярого сорту Клітинний 1 з нормою висіву 2,5 млн. шт./га або 6,5 кг/га проводили звичайною зерновою сівалкою з міжряддями 15 см, після чого посів коткували кільчасто-шпоровими котками. Догляд за ріпаком обмежувався обприскуванням посівів децісом-форте у період появи масових сходів та препаратом Бі–58 (новий) перед появою бутонів та на початку квітування.
Збирання врожаю проводили роздільно, рослини скошували в період біологічної стиглості ріпаку ярого, відбирали зразки снопів для визначення біологічного врожаю насіння. Після обмолочування валків урожайність з облікових ділянок перераховували до стандартних показників.
Система удобрення ріпаку ярого в досліді вивчалась за такою схемою:
1) без добрив – контроль абсолютний;
2) Р60К60 – фон (контроль фоновий);
3) фон + Nаа60 під оранку;
4) фон + Nаа60 під культивацію;
5) фон + Nа60 під культивацію;
6) фон + Nк60 при підживленні;
7) фон + Nаа30 під оранку + Nаа30 під культивацію;
8) фон + Nаа30 під оранку + Nа30 під культивацію;
9) фон + Nаа30 під оранку + Nк30 при підживленні;
10) фон + Nаа30 під культивацію + Nк30 при підживленні;
11) фон + Nа30 під культивацію + Nк30 при підживленні.
Із добрив вносили аміачну селітру (Nаа) під зяблеву оранку та під передпосівну культивацію; сульфат амонію (Nа) під передпосівну культивацію; карбамід (Nк) при підживленні водним розчином у фазу бутонізації; суперфосфат подвійний і калійну сіль – під зяблеву оранку восени.
Посівна площа ділянки – 30 м2, облікова – 25 м2, повторність – триразова. Розміщення ділянок у досліді систематичне.
Програмою досліджень передбачалось визначення таких показників: вміст нітратного азоту в ґрунті перед сівбою, в період квітування і в кінці вегетації – іонометричним методом; обмінного амонію – фотоколориметруванням з реактивом Несслера; вміст рухомих сполук фосфору і калію в грунті – методом Егнера-Ріма-Домінго; запаси продуктивної вологи в метровому шарі ґрунту за фазами розвитку рослин – термогравіметричним методом; сумарне водоспоживання і коефіцієнт витрати вологи на утворення врожаю – гравіметричним методом; динаміку наростання надземної маси – за різницею маси рослин з площі 0,25 м2 останнього і попереднього строків відбору; кількість листя на рослині у фазу квітування – шляхом їх підрахунку; листкову площу – методом висічок, %; обводненість рослин – термостатно-ваговим методом; вміст хлорофілу в рослинах ріпаку ярого – у спиртовій витяжці за допомогою фотоелектроколориметра; забур’яненість посівів в період бутонізації–цвітіння – кількісно-ваговим методом; вміст загального азоту в рослинних зразках – шляхом мокрого озолення сірчаною кислотою та пероксидом водню з подальшим фотоколориметруванням з реактивом Несслера; вміст олії в насінні – за допомогою рефрактометра; енергетичну і економічну оцінку – відповідно існуючих методик на основі технологічних карт; статистичну обробку результатів досліджень – методом дисперсійного і кореляційного аналізів.
Умови живлення ріпаку ярого залежно від форм і строків внесення азотних добрив
Для підвищення ефективності застосування азоту добрив у посівах ріпаку ярого необхідно забезпечити максимальне засвоєння його рослинами і меншу міграцію за межі кореневмісного шару грунту.
За середніми даними усіх років досліджень при осінньому внесенні азотних добрив нітрати переміщуються в нижні шари грунту до метрової товщі, що свідчить про промивання нітратів за осінньо-зимовий період за межі кореневмісного шару грунту. І чим більша доза азоту, тим більше вимивається нітратів з верхніх шарів грунту в нижні.
Передпосівне внесення азотних добрив за вмістом N–NO3 в шарі грунту 0–20 см, в якому на цей час знаходиться коренева система сходів ріпаку, мало достовірну перевагу перед осіннім їх внесенням (табл.1). Перенесення всієї чи половинної дози азоту в підживлення негативно позначалось на забезпеченості рослин нітратним азотом.
Таблиця 1
Вміст нітратного і амонійного азоту в грунті на час сходів (І) і квітування (ІІ) ріпаку ярого, мг/кг грунту (середнє за 1999-2001 рр.)
Найкраще забезпечувались амонійним азотом молоді рослини ріпаку, коли вся доза азоту у формі сульфату амонію вносилась під передпосівну культивацію. За вмістом N–NH4 в шарі грунту 0–20 см цей варіант, не залежно від погодних умов ранньовесняного періоду, мав істотну перевагу перед іншими варіантами з повною дозою азоту.
За вмістом нітратів у шарі грунту 0–20 см на час квітування рослин ріпаку ярого більше їх було в ґрунті, коли вносили аміачну селітру під передпосівну культивацію.
Під впливом різних форм та строків застосування азотних добрив не встановлено будь-яких істотних змін вмісту в ґрунті рухомих сполук фосфору і калію (табл. 2).
Таблиця 2
Вміст рухомих сполук фосфору і калію в грунті на час появи сходів ріпаку ярого (Р2О5 і К2О), мг/кг ґрунту (середнє за 1999–2001рр.)
Застосування фосфорних добрив одночасно з калійними в системі основного удобрення позитивно впливає на забезпеченість сходів ріпаку доступними формами фосфору і калію.
Біологічна активність грунту за різних форм і строків внесення азотних добрив під ріпак ярий
Застосування азотних добрив в різних досліджуваних варіаціях сприяло підвищенню біологічної активності чорнозему опідзоленого під посівами ріпаку ярого.
Перенесення строків внесення аміачної селітри з осені на весну практично не проявлялось на швидкості розкладу клітковини в ґрунті, яка в середньому за три роки складала відповідно 30,1 і 30,3%. Заміна аміачної селітри сульфатом амонію під час передпосівного внесення сприяла зростанню швидкості розкладу лляного полотна в грунті протягом 60-денного періоду експозиції як в окремі роки досліджень, так і в середньому за три роки, відповідно на 0,4; 0,8; 0,6 і 0,6%. Так само, як на швидкість розкладу лляного полотна, досліджувані варіанти впливали і на інтенсивність виділення вуглекислого газу з ґрунту.
Водний режим грунту під посівами ріпаку ярого залежно від внесення азотних добрив
На фоні внесених азотних добрив у процесі вегетації рослин ріпаку ярого ґрунтова волога використовується інтенсивніше, ніж на ділянках без внесення азотних добрив, хоч різні варіанти їх внесення практично не позначались на формуванні початкових запасів продуктивної вологи та її використанні впродовж першої половини вегетації.
Забур'яненість посівів ріпаку ярого в зв'язку з різними формами і строками застосування азотних добрив
Рівень забур'яненості посівів ріпаку ярого на початок квітування рослин визначається умовами азотного живлення, які складались на час появи сходів висіяної культури. Більше бур'янів було у варіантах, де до сівби ріпаку азотні добрива не вносились. Форми азотних добрив на рівень забур'яненості посівів майже не впливали, а перенесення строків застосування аміачної селітри з осені на весну супроводжувалось зменшенням забур'яненості на 29,8 % (табл. 3).
Таблиця 3
Наявність бур'янів у посівах ріпаку ярого в фазу бутонізації-квітування рослин, шт/м2
Рівень забур'яненості посівів на кінець вегетації ріпаку також був найнижчим на варіантах допосівного внесення азотних добрив, а найвищим – там, де азотні добрива всією дозою переносились в позакореневе підживлення.
Формування врожаю насіння та його якість при вирощуванні ріпаку ярого на різних фонах азотного живлення
Спостереження за ростом і розвитком ріпаку ярого показали, що в середньому за три роки досліджень високі показники виживання рослин були у варіантах з внесенням всієї дози азоту до сівби. Кращими за облистяністю рослин були варіанти з внесенням сульфату амонію повною і половинною дозами. Виділялись вони і більш високим вмістом загального азоту.
Вміст хлорофілу в листі у перерахунку на суху речовину у фазу квітування був у межах від 1,45 до 1,60%. При цьому кращим виділявся варіант із внесенням сульфату амонію під передпосівну культивацію (рис. 1).
Рис.1. Відносний вміст загального азоту і хлорофілу у листі ріпаку на час квітування рослин, % до абсолютного контролю
За однакових умов вологозабезпеченості грунтового середовища краще надходження води до листового апарату забезпечує рослина з добре розвинутою кореневою системою, а сам розвиток кореневої системи значною мірою визначається азотним живленням рослин. За рахунок внесення на фосфорно-калійному фоні азотних добрив обводненість листя, залежно від варіантів зросла на 0,7–2,1%. За цим показником осіннє внесення аміачної селітри практично не поступалось весняному, а дробне внесення азоту забезпечувало дещо вищу обводненість листя порівняно з разовим внесенням у тому випадку, коли проходило поєднання осінніх і ранньовесняних строків застосування азотних добрив.
Маса надземної частини рослин ріпаку ярого в перерахунку на суху речовину в середньому за три роки на період стеблування рослин була більшою на 5–19 г/м2 або на 6–24%. При цьому передпосівне внесення аміачної селітри мало перевагу перед осіннім. На період квітування рослин за цим показником кращими були варіанти з використанням усієї дози азоту, незалежно від форми добрив, внесених під передпосівну культивацію.
Різні варіанти застосування азотних добрив по-різному впливали і на насіннєву продуктивність рослин ріпаку ярого. В середньому за три роки кількість стручків на рослині у відношенні до фонового контролю зростала у варіантах з повною дозою азоту при весняному внесенні та при поєднанні половинних доз осінніх і весняних строків його внесення, а також при весняному внесенні сульфату амонію з підживленням карбамідом. Найвищим цей показник був на фоні сульфату амонію, внесеного під передпосівну культивацію.
В усі роки досліджень, враховуючи показники статистичних обрахунків, в усіх варіантах застосування азотних добрив був одержаний істотний приріст урожайності насіння ріпаку проти абсолютного контролю (табл. 4). Його рівень в 1999 році коливався від 1,7 до 3,5 ц/га, в 2000 році – від 1,6 до 6,1 ц/га і в 2001 році – від 2,3 до 7,7 ц/га при НІР05 відповідно 0,9; 1,6 і 1,2 ц/га.
Неоднаковою була віддача від окремих варіантів застосування азотних добрив у різні за погодними умовами роки досліджень. В несприятливому 1999 році практично однаковим за кінцевою ефективністю виявилось внесення повної дози азоту у вигляді аміачної селітри під основний зяблевий обробіток ґрунту та під передпосівну культивацію. Тенденція до підвищення врожайності насіння відмічена при заміні в системі передпосівного удобрення аміачної селітри сульфатом амонію.
За три роки досліджень найкращими і рівноцінними між собою за урожаями виявились варіанти, в яких повна доза азоту вносилась у формі сульфату амонію під передпосівну культивацію (15,7 ц/га) та де половинна його доза поєднувалась з половинною дозою карбаміду в позакореневому підживленні (15,8 ц/га). Дещо нижчою проти цих варіантів була врожайність ріпаку на ділянках, де під передпосівну культивацію повною дозою азоту вносили аміачну селітру і, де на половинну дозу внесеного з осені азоту накладались половинні дози аміачної селітри або сульфату амонію. Ще нижчою – в межах 12,9–13,6 ц/га – була врожайність насіння ріпаку при застосуванні всієї дози азоту з осені та при половинних дозах азоту, внесених з осені чи перед сівбою, в поєднанні з позакореневим підживленням карбамідом.
Перенесення в позакореневе підживлення всієї дози азоту не вплинуло суттєво на врожайність (12,3 ц/га), що лише на 0,8 і 1,9 ц/га вище відповідно фонового та абсолютного контролів.
Таблиця 4
Урожайність насіння ріпаку ярого на різних фонах азотного живлення, ц/га
Отже, за рахунок кращої системи застосування азотних добрив можна підвищити урожайність насіння ріпаку ярого на 4,2–4,3 ц/га або на 36,5–37,4%.
В середньому за роки досліджень вищою олійністю виділялось насіння ріпаку, вирощене на ділянках фонового варіанту та варіантів із внесенням сульфату амонію повною дозою і половинною – на фоні осіннього внесення аміачної селітри (табл. 5).
Таблиця 5
Вміст олії в насінні ріпаку ярого, %
Строки та способи внесення азотних добрив практично не позначились на вмісті олії в насінні ріпаку ярого.
Проведений кореляційний аналіз показує, що між розрахунковим виходом олії, врожайністю і олійністю існує пряма залежність, але вихід олії в першу чергу визначається рівнем врожайності. Тому внесення мінеральних добрив і підбір оптимальної системи удобрення повинно супроводжуватись в першу чергу ростом урожайності насіння як визначального показника продуктивності посівів цієї культури.
Агроекологічна, енергетична та економічна оцінка різних варіантів внесення азотних добрив під ріпак ярий
Загальний винос азоту був найвищим на ділянках, де вносили сульфат амонію повною дозою під передпосівну культивацію (143,5 кг/га) та на варіанті з половинною дозою цього добрива в поєднанні з карбамідом в підживлення (141,0 кг/га) (табл. 6). Серед варіантів з внесенням повної дози азоту до сівби досліджуваної культури найменше азоту (130,6 кг/га) виносилось урожаєм у варіанті з осіннім внесенням аміачної селітри.
На цих же варіантах відповідно були найвищими (59% і 54%) та найнижчими (37%) коефіцієнти використання азоту з добрив.
Таблиця 6
Винос азоту врожаєм та коефіцієнт використання азоту з добрив
(середнє за 1999-2001 роки)
Енергетичний показник загалом у досліді знаходився в межах 1,86–2,69, а у дослідних варіантах по відношенню до фонового контролю він був вищим на 7,1–35,8%, що зумовлене відповідним зростанням енергії врожаю (табл. 7). Найвищий енергетичний коефіцієнт на варіанті з внесенням повної дози сульфату амонію та половинної дози цього добрива в поєднанні з половинною дозою карбаміду в підживлення, а найнижчий – на варіанті з повною дозою карбаміду в підживлення.
При збільшенні витрат на внесення азоту мінеральних добрив в різних комбінаціях в порівнянні з фосфорно-калійним фоном на суму 71,9–96,6 грн./га вартість валової продукції зросла на 72–387 грн./га. При цьому не в усіх варіантах при зростанні затратності на певну величину відповідно збільшувалась і вартість одержаного врожаю, отже, не однаковою була віддача від кожної затраченої гривні. Так, якщо на кожну гривню витрат у варіантах з повною дозою сульфату амонію і половинною його дозою в поєднанні з карбамідом в підживлення було вироблено продукції на суму 2,18 і 2,20 грн.
Таблиця 7
Енергетична та економічна ефективність вирощування ріпаку ярого на різних фонах удобрення
(середнє за 1999–2001 рр.)
відповідно, то у варіанті з повною дозою карбаміду в підживлення цей показник знижувався до 1,77 грн. при 1,87 грн. на фоновому контролі. Тому і собівартість 1 ц насіння ріпаку в цьому варіанті перевищувала цей показник у фоновому варіанті. Дещо вищою собівартість 1 ц насіння була і при вирощуванні ріпаку у варіанті з половинними дозами аміачної селітри при осінньому внесенні та карбаміду в підживлення, в той час як у всіх інших дослідних варіантах вона була нижчою на 1,2–7,3 грн.
При застосуванні всієї дози азоту у вигляді позакореневого підживлення рослин чистий дохід був на рівні варіанту з фосфорно–калійним фоном, в той час як на решті дослідних варіантів цей показник був на 48,5–294,4 грн/га більшим.
Застосування азотних добрив на фоні фосфорно-калійних у варіантах з повною дозою карбаміду в підживлення і половинних доз аміачної селітри з осені в поєднанні з карбамідом в підживленні супроводжувалось зниженням рівня рентабельності відповідно на 10,1 – 3,1%, в той час як у решті варіантів цей показник зростав на 4,5–33,1%, досягаючи максимуму на ділянках з найвищою врожайністю валової продукції.
Якщо узагальнити економічну ефективність вирощування ріпаку на ділянках з різними комбінаціями внесення N60 на фоні фосфорних і калійних добрив, то визначальним для собівартості, чистого доходу і рівня рентабельності є вартість валової продукції, яка більше варіює за варіантами, ніж загальні витрати.
| 
