Библиотечный каталог авторефератов Украины

Український державний лісотехнічний університет

Пацура

Ігор Михайлович

УДК: 630*187+502.7+581.55

малопоширені лісові природні комплекси
карпатської частини басейну дністра

06.03.03 – лісознавство і лісівництво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата сільськогосподарських наук

Львів – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі лісівництва Українського державного лісотехнічного університету Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться  “10” липня 2003 р. року о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради  Д 35.072.02  в Українському державному лісотехнічному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 79057, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 103, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського державного лісотехнічного університету за адресою: 79057, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 101.

Автореферат розісланий  “09”  червня 2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради                                                         Третяк П.Р.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна лісова політика України, як лісодефіцитної держави, спрямована на охорону і розширене відтворення лісів, формування якісних деревних ресурсів (Самоплавський, 2002), підвищення їх санітарно-екологічної та соціальної функції, а також збереження біорізноманіття як національного надбання (Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної еколо­гічної мережі України на 2000–2015 роки”). Поряд із завданням вирощування висо­ко­продуктивних деревостанів найбільш поширених автохтонних деревних порід, особливо гостро постає питання збереження і відтворення малопоширених та рідкісних лісових фітоценозів, в складі яких, зокрема, поширені рідкісні види рослин.

Рідкісність природних рослинних угруповань – це складне фітоісторичне, фітогеографічне та фітоценотичне явище, пов’язане з динамічним процесом розвитку рослинного покриву, а також впливом господарської діяльності. Рідкісні лісові угруповання в Україні, на жаль, є слабо дослідженими. Вітчизняне лісівництво не приділяло цим питанням достатньої уваги (Генсірук, 1971, 1992).

Актуальні ці питання і для лісових природних комплексів карпатського реґіону, які відзначаються біогеографічною оригінальністю. Рідкісні автохтонні рослинні угруповання краю, ще потребують виявлення, всестороннього вивчення та розробки методів їх охорони і розширення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводились протягом 1999–2002 рр., за програмою держбюджетної теми ДБ 36.01–02 “Еколого-біологічні засади збереження та розширення генофонду рідкісних рослин у західному регіоні України” (№ держ. реєстрації 0102U001918).

Мета і завдання дослідження – виявити малопоширені та рідкісні природні лісові угруповання карпатської частини верхів’я басейну ріки Дністер і дослідити їх сучасний стан, особливості генези та динамічні тенденції. Відповідно передбачалося розв’язати наступні завдання:

1. Проаналізувати лісовий фонд району досліджень і виявити малопоширені та рідкісні деревостани, рідкісні популяції деревних видів, типи едафотопів і типи лісу;

2. Дослідити та узагальнити сучасний стан, структурно-динамічні та лісотипологічні особливості, а також відновний потенціал малопоширених і рідкісних лісових угруповань та популяцій деревних видів;

3. Розробити наукові основи охорони і відновлення малопоширених рідкісних лісових угруповань та ведення господарства в них.

Об’єкт дослідження – малопоширені та рідкісні лісові природні комплекси карпатської частини басейну р. Дністер.

Предмет дослідження – особливості стану, структури, ґенези, формуван­ня та тенденцій розвитку малопоширених та рідкісних лісових угруповань.

Методи дослідження. Польові – загальноприйняті у лісівництві та геоботаніці, що застосовуються при закладенні тимчасових пробних площ і складанні геоботанічних описів, визначенні біометричних показників деревостанів, обліку самосіву і підросту. Камеральні – картометричні та математико-статистичні за допомогою стандартних комп’ютерних засобів.

Наукова новизна роботи. Вперше розроблено кількісні критерії оцінки поширення лісових угруповань, на основі яких виділено малопоширені, рідкісні й унікальні деревостани та популяції деревних рослин, типи едатопів та типи лісу в межах карпатської частини верхів’я басейну р. Дністер. Узагальнено особливості генези, стану, тенденцій розвитку та перспективи збереження малопоширених і рідкісних лісових природних угруповань. У межах основних типів лісу виділено їх ценотичні варіанти.

Практичне значення. Розроблено шляхи збереження та розширення рідкісних лісових природних комплексів реґіону, які можуть бути використані в природоохоронній діяльності та при веденні захисного лісового господарства. Отримані кількісні критерії оцінки поширення лісових угруповань та популяцій можуть бути покладені в основу розбудови та удосконалення національної екологічної мережі. Виділені ценотичні варіанти рідкісних лісових угруповань можуть бути використа­ні для удосконалення номенклатури типів лісу і слугувати прототипами для їх практичного відтворення. За нашими рекомендаціями створю­ються нові заповідні об’єкти: лісовий заказник “В’язина Болехівська”, ландшафтний заказник “Бистрець”, заповідне урочище “Підлюте”.

Особистий внесок автора. Дисертантом проведено збір основної частини фактичного  матеріалу (польового і відомчого), його обробка та фаховий і статистичний аналіз, теоретичні узагальнення, а також обґрун­тування кількісних критеріїв оцінки поширення лісових угруповань та популяцій деревних видів. У наукових працях, опублікованих у співавторстві, дисертантом представлені результати експериментальних досліджень, з участю співавторів зроблено їх теоретичний аналіз.

Апробація роботи. Основні положення, висновки та результати досліджень були викладені на наукових конференціях Українського державного лісотехнічного університету (Львів, 2001–2002), на міжнародних науково-практичних конференціях: “Національні природні парки: проблеми становлення і розвитку” (м. Яремче, 2000), Розточанський збір 2000 (с. Старичі, 2000), “Ліси у третьому тисячолітті” (Росія, Москва, 2001) та “Гори і люди” (м. Рахів, 2002).

Публікації. Результати досліджень за темою дисертації опубліковані в 11 наукових працях, в т.ч. 5 – у фахових виданнях, з яких 4 роботи написані особисто, а також на WEB-сторінках (у співавторстві).

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел (151 найменування). Додатки викладені на 129 сторінках. Загальний обсяг роботи становить 311 сторінок, в т.ч. основний текст – на 155 сторінках, містить 32 таблиці, 15 рисунків.

Основний зміст роботи

Проблема охорони та відтворення рідкісних
лісових угруповань

Актуальним завданням сьогодення ґлобального, національного та реґіонального масштабів є проблема охорони та відтворення рідкісних лісових угруповань (Лавренко, 1971; Стойко, 1977, 1983, 1991; Голубев, Русина, 1987; Шеляг-Сосонко, 1987; Стойко, Мілкіна, Ященко, Кагало, Тасєенкевич, 1997 та ін.). Існуючі теоретичні обґрунтування та критерії виявлення рідкісних рослинних угруповань і таких, що потребують охорони, виявилися малопридатними для аналізу лісового покриву, оскільки вони не базувалися на аналізі його ресурсів. Тому, їх виділення, категоризація та розробка практичних заходів з охорони та відтворення потребують поглиблених досліджень. Перш за все необхідним є просто­ровий і структурний аналіз лісових ресурсів  у якісному і кількісному вимірах. Це дозволить виділити лісові природні комплекси різного ступеня поширення. Практичні заходи з їх охорони та розширення, штучного відтворення потребують вивчення особливостей їх ґенези, сучасного стану та тенденцій розвитку, вразливості до дії несприятливих природних та антропогенних факторів.

Програма, методика та об’єкти досліджень

Карпатська частина верхів’я басейну ріки Дністер представлена поєднанням гірської та передгірської території Лівобережжя Дністра від межиріччя р. Сян та р. Дністер на заході і до межиріччя р. Бистриці Надвірнянської та р. Прут на сході, аж до головного карпатського вододілу на півдні. Вибір району досліджень зумовлений його географічною оригінальністю та репрезентативністю для Карпатського регіону в цілому, оскільки охоплює на площі біля 2 млн. га лісові території підприємств Держколісгоспу на площі більше 500 тис. га передгір’я та гірської частини північного макросхилу Українських Карпат.

В його межах, зважаючи на істотно відмінні лісорослинні умови та характер лісового покриву, виділені чотири категорії (типи) гірського ландшафту (Географічна енциклопедія України, 1990, 1993), а саме – передгірну рівнину, перед­гірну височину, низькогір’я та середньогір’я, які  послужили основою для лісівничо-екологічного поділу території досліджуваного району, проведення ландшафтно-типологічного аналізу та узагальнення лісового фонду і зібраного матеріалу.

Виявлення рідкісних лісових угруповань здійснювалося на основі аналізу струк­ту­ри лісового фонду на ландшафтно-географічній основі. Для цього було вико­ристано матеріали ділянкового обліку лісового фонду, на основі яких було створено базу даних у середовищі СУБД Access-2000. Вона містить інформацію про 158013 ділянок, загальна площа яких скла­дає 559476 га. Для забезпечення можливості про­ве­дення структурно-ланд­шафтного аналізу лісового фонду на рівні кварталів вказує­ться інформація про віднесення їх до вищенаведених категорій типів ландшафту.

З метою поглибленого аналізу складу деревостанів і представ­ництва популяцій деревних видів у базі даних створено спеціальну таблицю, в якій у стовпцях зберігається інформація про представництво кожної породи на кожній ділянці у складі деревостанів у процентах. У подальшому ці дані використовуються для структурно-просторового аналізу лісового фонду.

Натурні дослідження лісових угруповань були зосереджені, головним чином, у деревостанах середньовікових та старшого віку. Проводилися вони маршрутним методом з закладкою тимчасових пробних площ (254). Застосувалися відомі ланд­шафтно-геоботанічні, лісівничі та фітоценотичні методики, зокрема, методи опису природно-територіальних комплексів за Г.Міллером (1974, 1996), фітоценозів за В.Несторовим (1949), В.Сукачовим (1938), Г.Вальтером (1982), В.Альохіним (1951), облік самосіву і підросту за М.Горшеніним (1959, 1977), аналіз типів лісу за З.Герушинським (1988, 1996), а також комп’ютерні засоби збереження і аналізу таких матеріалів, що розроблені під керівництвом П.Третяка (1986, 1996), які дозволяють здійснювати:

1. Систематичний, географічний та екологічний аналіз множин флористичних елементів;

2. Факторну ординацію лісових рослинних угруповань за домінантами, типами ландшафту, вологістю та складом ґрунтів;

3. Облік природного поновлення, з узагальненням його якісного та кількісного стану.

Аналіз особливостей формування рослинних угруповань здійснювався на основі методу побудови фітоценонів (Миркин, 1985), тобто узагальне­них таблиць, що характеризують певні типи лісу (множини рослинних угруповань). В них подається усереднена характеристика фітоценозу за ярусами та видами рослин. Для кожного виду подається частота трапляння, клас постійності, середнє значення рясності, проектив­ного покриття, життєвості та біометричних показників (висоти, діаметра).

Назви варіантів рослинних угруповань складали за постійними видами деревостану та трав’яного покриву з врахуванням домінуючої ролі їх у фітоценозі.

Лісові природні комплекси району досліджень

У цілому для гірської та передгірської території характерним є помірно континентальний клімат з надлишковим і достатнім зво­ложенням, а також  чіткою вертикальною поясністю.

Рівнинний тип ландшафту представлений меліорованими водно-акумулятивними структурами з перевагою вологих і сирих суглинистих дернових ґрунтів. Лісовий покрив, займає 10 % території, представлений змішаними деревостанами з перева­гою дуба звичайного, решта – зайнята вторинними заплавними луками та ріллею.

Височинний тип ландшафту представлений горбистими структурно-денудаційними комплексами з перевагою багатих свіжих вологих суглинистих та глинис­тих дерново-підзолистих ґрунтів. Лісовий покрив охоплює 25 % площі, в його складі переважають змішані ліси за участю бука лісового, граба звичайного, дуба звичайного та ялиці білої.

Низькогірний тип ландшафту охоплює невисокі пологосхилі гірські хребти в межах висот від 400–600 до 800 м над рівнем моря, лісовий покрив (40 %) яких представлений переважно змішаними деревостанами за участю бука та ялиці на багатих свіжих та вологих суглинистих буроземах.

Середньогірний тип ландшафту – це крутосхилі гірські хребти висотою понад 800 м над рівнем моря (до 1836) складені пере­важ­но пісковиками різної шаруватості, рідше глинистими сланцями на яких поширені свіжі та вологі гірські буроземи різного гранулометрич­ного складу та скелетності. Лісовий покрив (більше 80 % площі): у ниж­ній частині – переважно змішані деревостанами за участю ялиці, бука та ялини; у середній частині – переважно чисті ялинові деревостани; у верхній частині стелюхи – сосни гірської та душекії зеленої.

Аналіз флори досліджених лісових угруповань показав, що в цілому тут виявлено 478 види вищих судинних рослин, що належать до 95 родин та 275 родів. Серед них ендемів Карпат – 10, монтанних видів – 45, занесених до Червоної книги України – 12.

У межах території району дослідження переважають за площею вологі сугруди (54,8 %) і груди (34,5 %). Найбільш поширеними в районі є букові ліси, що зростають на рівнині, в передгір’ї і на схилах гір. Вони займають майже 35 % лісової площі. Їх вікова структура близька до оптимальної, близько 40 % припадає на групу пристигаючих, стиглих та перестійних. Близько 31 % вкритої лісом площі припадає на ліси з перевагою ялини європейської. Дубові ліси з дуба звичайного поширені переважно в межах прикарпатської рівнини та височини на площі біля 13% загальної площі вкритої лісом. На ялицеві ліси припадає 11 % лісової площі. На невеликих площах представлені деревостани за участю вільхи чорної, сосни звичайної, вільхи сірої, дуба скельного, берези повислої тощо. Вище верхньої межі лісу суцільне поширення мають стелюхи сосни гірської.

Протягом останніх століть на розвиток рослинності Карпат суттєво впли­нула господарська діяльність людини, що позначилася на розповсюдженні і чисельності популяцій лісоутворюючих видів і структурі рослинних угрупо­вань. На передгір’ї на місці складних ялицево-дубових лісів виникли моно­культури дуба та сосни звичайної, а в горах на місці мішаних ялиново-яли­цево-букових лісів – моно­культури ялини. Такі зміни у природному конти­нуумі лісової рослинності зумовили скорочення її біорізноманіття на ценотич­ному та видовому рівні, у наслідок чого ряд угруповань стали рідкісними.

Малопоширені лісові природні комплекси

Близько 27 % від загальної площі вкритих лісом земель Держкомлісгоспу, або 51 % від площі лісів умовно природного походження, займають деревоста­ни віком понад 60 років 16 головних лісоутворюючих автохтонних деревних видів. Тому, враховуючи представництво їх у п’яти двадцятирічних групах віку, можна вважати середнім значенням відносного поширення за площею 1,25 %, а відповідно критерієм малопоширених деревостанів відносну площу менше 1 %, рідкісних – менше 0,1 %, унікальних – 0,01 %, що відповідно до площі дослідженого регіону становить 2839,5 га, 283,9 га і 28,4 га.

У цілому в межах району малопоширеними виявилися деревостани віком більше 60 років умовно природного походження з перевагою  в їх складі берези повислої, вільхи чорної, граба звичайного, липи серцелистої, сосни звичайної та клена-явора, а рідкісними – вільхи сірої, дуба скельного, липи широколистої, модрини європей­ської, осики та ясена звичайного.

Аналіз представництва головних лісоутворюючих порід у деревостанах у цілому в межах досліджуваного району показав, що до категорії малопошире­них слід віднести популяції вільхи сірої, осики, ясена звичайного, до рідкісних – душекії зеленої, липи широколистої, модрини європейської, сосни кедрової, черешні, а до унікальних – в’яза голого та дуба скельного.

Аналіз поширення рідкісних рослин у деревостанах показав (таблиця), що найбільше їх під наметом таких едифікаторів: ялини  – 8 видів; ялиці і бука – 5 видів; в’яза і дуба – 4 види; клен-явір – 3. Найціннішими у цьому відношенні є змішані середньоповнотні деревостани: бука, ялини і ялиці, під наметом яких створюється відповідні екологічні ніші для астранції великої, баранця звичайного, лілії лісової, лунарії оживаючої, плауна колючого; дуба, бука і в’яза – астранції великої, лілії лісової, цибулі ведмежої; бука, клена-явора і в’яза – астранції великої, лілії лісової, лунарії оживаючої.

Таблиця

Поширення рослин занесених до Червоної книги
під наметом різних деревостанів

На підставі лісотипологічного аналізу до рідкісних лісових природних комплексів можна віднести:

1. Угруповання гірської сосни у середньогір’я у свіжих та сирих борах;

2. Кедрово-ялинові та ялиново-соснові угруповання у вологих борах середньогір’я;

3. Ялинові угруповання у низькогір’ї та середньогір’ї у свіжих суборах;

4. Ялицево-ялинові угруповання на височині, низькогір’ї і середньогір’ї у сирих сугрудах та ялиново-ялицеві у середньогір’ї у сирих грудах;

5. Ялиново-соснові угруповання у межах височини і низькогір’я в умовах мокрих борів і сирих суборів, а також у середньогір’ї у вологих борах і сирих суборах;

6. Букові угруповання з грабом, ялицею та ялиною на рівнині, височині та низькогір’ї у свіжих грудах і у середньогір’ї у свіжих сугрудах і грудах;

7. Сіровільхові угруповання на височині, низькогір’ї та середньогір’ї у сирих сугрудах і грудах;

8. Дубові та ялицеві угруповання на височині у свіжих сугрудах;

9. Дубово-соснові угруповання на височині у свіжих та вологих суборах;

10. Грабово- та ясенево-дубові угруповання на височині у сирих грудах;

11. Чорновільхові угруповання на рівнині у сирих і мокрих грудах, а у низькогір’ї і середньогір’ї у сирих суг рудах і грудах;

12. Чорновільхово-дубові на рівнині у сирих сугрудах.

генеза та Структурно-динамічні особливості малопоширених і рідкісних лісових природних Угруповань

Генеза лісових природних комплексів тісно пов’язана з основними етапами еволюції рослинності у Східній та Центральній Європі (Зеров, 1952; Нейштадт, 1957; Зойомі, 1961; Козій, 1963 та ін.). У ранньому голоцені в реґіоні сформувалася лісова і лісотундрова рослинність, зокрема соснові ліси з участю сосни звичайної, сосни кедрової, сосни гірської, модрини, ялини, вільхи сірої, деревних видів берези, деяких видів верб. У період середнього голоцену ця лісова і лісотундрова рослинність була майже повністю витіснена теплолюбними ялиновими та змішаними широколистя­ними лісовими угрупо­ваннями. Отже, сучасні природні лісові угруповання з участю сосни звичайної, сосни кедрової, сосни гірської, модрини, ялини, вільхи сірої, видів берези і верб є реліктами раннього голоцену, які залишилися лише у певних едафічних і висотно-кліматичних умовах, де вони виявилися конкурентноздатними щодо листяних лісоутворювачів. До таких належать природні соснові ліси, які зараз, у межах дослідженого району, трапляються рідко, хоча штучні такі ліси мають значне поширення. Зараз природні лісові угруповання сосни звичайної збереглися лише на кам’янистих розсипищах та скелях грубозернистих пісковиків, або на торф’яних болотах. Найкращими показни­ка­ми росту вони відзначаються в умовах свіжих гігротопів на кам’янистих розсипах, значно гіршими у мокрих та болотно-застійних місцезростаннях на торфовищах.

Угруповання сосни звичайної на кам’янистих та брилистих ґрунтах є рідкісними оригінальними флорокомплексами у горах, пристосованими до існування в ксеро-оліготрофних умовах. Вони флористично досить бідні (54 види судинних рослин, з яких Lycopodium annotinum занесено до Червоної книги). Їх можна віднести до варі­анту березово-ялинових сосняків чорницево-левкобрієвих в свіжих соснових субо­рах. Вони відносно стабільні, хоча деяку перевагу над сосною у складі підросту набуває ялина. Це дає підстави прогнозувати можливе поступове витіснення нею сосни.

Угруповання сосни звичайної на болотах трапляються в межах прируслових терас як на передгір’ї, так і в гірських долинах досить рідко. Вони є оригінальними флорокомплексами (84 види судинних рослин, з яких Oxycoccus microcarpus, Lycopodium annotinum і Gymnadenia conopsea, занесено до Червоної книги), пристосованими до існування в гігро-оліготрофних умовах. Їх можна віднести до варіанту березово-ялинових сосняків чорницево-сфагнових у мокрих соснових борах. Вони є значною мірою стабільними ценотичними угрупованнями, проте у підрості деякої переваги набуває ялина, що дає підстави передбачати у перспективі поступове витіснення нею сосни.

Природні угруповання за участю сосни кедрової європейської поширені у горах у верхньому лісовому поясі найвищих хребтів у межах висот 1000-1700 м на площі майже 4000 га. Протягом останніх десятиліть спостерігається розширення ареалу популяції і формування деревостанів з її  значною участю. Подекуди сосна кедрова має вищі біометричні показники росту ніж ялина. Угруповання за участю сосни кедрової поширені переважно на темно-бурих гiрськолiсових середньоглибоких, кам’янистих, брилистих, не вапнистих змитих, супіщаних, кислих, свіжих та вологих ґрунтах. Вони є оригінальними, хоча бідними флорокомплексами (45 видів судинних рослин, з них Pinus cembra Huperzia selago і Lycopodium annotinum занесено до Червоної книги). Їх можна віднести до варіанту кедрових яличників чорницевих вологих кедрово-ялинових суборів, рідше сугрудів.

Угруповання вільхи сірої генетично пов’язані з березово-сосновими лісами реґіону. У передбореальний період та внаслідок потепління клімату під час атлантичного періоду вони були витісненні у гірські долини. протягом агрокультурного періоду зазнали тотального знищення. Екологічний оптимум угрупо­вань вільхи сірої в умовах вологих та сирих гігротопів. Вони є ориґінальними і багатими флорокомплексами (123 види судинних рослин, з яких Allium ursinum, Leucojum vernum і Huperzia selago занесено до Червоної книги). Їх можна віднести до варіанту яворово-ялинових сіровільшняків кропивно-розхідникових сирих сіровільхових сугрудів і грудів.

З середнім голоценом пов’язане поширення на території Прикарпаття широколистяних лісів дуба звичайного і скельного, усіх видів в’яза, ясена, ліщини, а також клена гостролистого клена-явора, а в горах формування ялинових лісів, якими майже повністю витіснені ліси березово-соснові. У пізньому голоцені з’явилися інші потужні лісоутворювачі – бук і пізніше ялиця. Ними витіснені угруповання, що сформувалися в середньому голоцені. Їх скорочення значною мірою пов’язане з господарською діяльністю людей. Зокрема, масове вирубування лісів призвело до тотального скорочення насаджень дуба скельного, в’язів і клена-явора тощо. Деревостани з участю цих видів зараз є вже рідкісними в досліджуваному районі.

Виявлене унікальне угруповання в’яза голого на височині поблизу м. Болехова є стабільним і високопродуктивним, підтримується за рахунок відповідного природного поновлення. Склад фітоценозу оригінальний (30 видів вищих судинних рослин, з яких Allium ursinum, Leucojum vernum і Lilium martagon занесено до Червоної книги). Його можна назвати варіантом ясенево-дубовим в’язівником ведмежоцибулевим вологої діброви. За нашими рекомендаціями тут створено лісовий заказник “В’язина Болехівська”. Угруповання з домішкою в’яза голого в горах трапляються спорадично. Біогрупи цього виду відомі серед змішаних деревостанів за участю ялини, ялиці, бука та клена-явора. Такі угруповання є рідкісними оригінальними і досить багатими флорокомплексами (116 видів судинних рослин, з яких Astrantia major, Lunaria rediviva і Lilium martagon занесено до Червоної книги). Такі угруповання можна віднести до варіанту в’язово-смерекових букняків маренково-щитникових вологих ялинових бучин.

Рідкісні в горах угруповання з участю клена-явора, як виявилося, мають більше поширення ніж це було  відомо. Їх можна віднести до варіанту ялиново-яворових букняків щитникових вологих ялицево-ялинових бучин. Вони є оригінальними, багатими та стабільними флорокомплексами, що складаються з 145 видів судинних рослин з яких Lilium martagon і Lunaria rediviva занесені до Червоної книги.

Стабільні дуже рідкісні угруповання формуються дубом скельним. Їх можна віднести до варіанту букового скельнодубняка чорницево-ожикових вологої букової судіброви.

Угруповання з участю бузку угорського у горах поблизу с. Климець трапляються дуже рідко. Таке угруповання не є стабільним. Описане угрупо­вання в 1985 році П.Третяком і Р.Беднарчиком можна віднести до варіанту бузку угорського живокостово-розхідникового, а цеж саме угруповання в 2002 році – до варіанту ялинового сіровільшняка калюжницево-гадючникового. Порівнюючи дані спостережень, можна сказа­ти, що відбувається витіснення бузку угорського ялиною і вільхою сірою. Оскільки бузок угорський краще росте і цвіте при повному освітлені, тому потрібно провести ряд лісогоспо­дарських заходів, спрямованих на збереження і відновлення цього виду.

Оригінальними і багатими флорокомплексами на височині, є угруповання з участю ялиці і дуба, які можна віднести до варіанту складних дубових яличників веснівково-безщитникових вологих дубових суяличин. У їх складі зафіксовано 163 види судинних рослин, з яких Astrantia major і Allium ursinum занесені до Червоної книги. Склад підросту в них свідчить про можливу трансформацію цих угруповань у ялинові суяличини з домішкою дуба.

Стабільними, дуже багатими і оригінальними флорокомплексами в горах є угруповання з участю бука, ялини і ялиці, які можна віднести до варіанту складних ялицево-ялинових букняків щитниково-кислицевих вологих ялицево-ялинових бучин. До них належить 178 видів судинних рослин, з яких Astrantia major, Lycopodium annotinum, Lilium martagon, Lunaria rediviva, Huperzia selago, Pinus cembra занесені до Червоної книги.

ШЛЯХИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА РОЗШИРЕННЯ МАЛОПОШИРЕНИХ І РІДКІСНИХ ЛІСОВИХ ПРИРОДНИХ КОМПЛЕКСІВ

Ряд рідкісних видів потребують негайних і особливих заходів щодо збереження. Це, насамперед, стосується бузку угорського та дуба скельного, меншою мірою в’яза голого. Шляхом освітлення окремих особин можна звільнити для них життєвий простір. Це покращить умови їх розвитку, а в перспективі може забезпечити плодоношення і формування природного поновлення. Доцільним є здійснення ряду лісогосподарських заходів щодо сприяння природного поновленню шляхом усунення конкурентів.

За рахунок значного відновного потенціалу, такі види як сосна кедрова, клен-явір, вільха сіра і в’яз гладкий можуть розширювати свої територіальні межі природним шляхом. Для розширення просторових меж сосни кедрової і модрини європейської, передбачається штучне насадження їх у відповідних грунтово-гідрологічних умовах свіжих і вологих суборів.

Для збереження реліктових сосняків передбачається проведення низки лісогосподарських заходів: доглядових рубань та усунення великих біогруп ялини. На кам’янистих розсипах доцільно проводити штучне насадження молодих особин сосни звичайної, вирощених з насіння, зібраного у цих угрупованнях. У гідрологічному заказнику “Турова дача”, доцільно засипати меліоративні канави, щоб повернути колишні умови мокрого бору. Лише за такої умови автохтонна популяція сосни звичайної на торфовищі отримає необхідну перевагу над з ялиною і ялицею.

Всебічної підтримки заслуговує природний процес проникнення ялиці в дубові деревостани на височині, що забезпечує відродження природних ялицевих дібров.

Проблематичний характер ведення лісового господарства є на ділянках рідкісних едафотопів, особливо коли це стосується відтворення корінних деревостанів, про які ми не маємо достатньої уяви. Тому, створення штучних лісокультур в таких умовах та застосування доглядових рубань повинно практикуватися з великою обереж­ністю. Воно повинно враховувати тенденції природного відновлення деревних порід в таких умовах, особливості росту та розвитку молодого поновлення. Удоско­налення потребує також надто деталізоване виділення рідкісних типів лісу. З точки зору практичної доцільності деякі типи лісу варто було б об’єднати, оскільки їх важко об’єктивно визначити та прогнозувати розвиток рослинності. А тому проблематичним є ведення лісового господарства у таких умовах.

Ведення заповідного господарства повинно передбачати максимальне збереження рідкісних популяцій, що знаходяться у критичному стані (бузок угорський, дуб скельний, в’яз голий) і забезпечення насіннєвої бази для штучного розширення їх на прилеглих територіях. Є необхідність розроблення спеціальних проектів ведення диференційованого лісового господарства на землях природно-заповідного фонду в залежності від вікової структури та породного складу лісів. Воно також повинно орієнтуватися на розширення популяцій рідкісних піднаметових рослин, особливо тих, що занесені до Червоної книги України. Тому формування молодих і середньовікових деревостанів повинно передбачати максимальне збереження ценопопуляцій рідкісних рослин, їх репатріацію – штучне введення у відповідні типи лісу. Особливо це стосується таких видів як лілія лісова, цибуля ведмежа, білоцвіт весняний, билинець комарниковий, підсніжник білоцвітий, окремих видів роду Аконіт, тощо.

ВИСНОВКИ І ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та аналіз експериментальних даних щодо виділення малопоширених, рідкісних та унікальних деревостанів, популяцій деревних рослин, типів едафотопів та типів лісу. З’ясовані особливості генези, стану, динамічних тенденцій та перспективи рідкісних природних лісових угруповань. У межах основних типів лісу виділено їх ценотичні варіанти. Визначено шляхи збереження та розширення рідкісних лісових природних комплексів.

1. В межах досліджуваного району близько 27 % від загальної площі вкритих лісом земель Держкомлісгоспу, або 51 % від площі лісів умовно природного походження, займають деревостани віком понад 60 років 16 головних лісоутворюючих автохтонних деревних видів. Критерієм їх поширення обґрунтовано величину суми площ ділянок, на яких вони зростають. До малопоширених віднесено деревостани, зростаючі на площі менше 1 %, рідкісних – менше 0,1 %, унікальних – менше 0,01 % від площі вкритих лісовою рослинністю земель досліджуваного реґіону.

2. В межах карпатської частини басейну Дністра до категорії малопоширених підпадають деревостани з перевагою  у складі берези повислої, вільхи чорної, граба звичайного, липи серцелистої, сосни звичайної та клена-явора, а рідкісних – з перевагою у складі вільхи сірої, дуба скельного, липи широколистої, модрини європейської, осики та ясена звичайного.

3. Серед малопоширених популяцій в реґіоні досліджень віднесено популяції вільхи сірої, осики, ясена звичайного, рідкісних – душекії зеленої, липи широколистої, модрини європейської, сосни кедрової, черешні, унікальних – в’яза голого та дуба скельного.

4. На підставі лісотипологічного аналізу до рідкісних лісових природних комплексів віднесені такі угруповання:

• гірської сосни у середньогір’я у свіжих та сирих борах;
• кедрово-ялинові та ялиново-соснові у вологих борах середньогір’я;
• ялинові у низькогір’ї та середньогір’ї у свіжих суборах;
• ялицево-ялинові на височині, низькогір’ї і середньогір’ї у сирих сугрудах та ялиново-ялицеві у середньогір’ї у сирих грудах;
• ялиново-соснові у межах височини і низькогір’я в умовах мокрих борів і сирих суборів, а також у середньогір’ї у вологих борах і сирих суборах;
• букові з грабом, ялицею та ялиною на рівнині, височині та низькогір’ї у свіжих грудах і у середньогір’ї у свіжих сугрудах і грудах;
• сіровільхові на височині, низькогір’ї та середньогір’ї у сирих суґрудах і грудах;
• дубові та ялицеві на височині у свіжих суґрудах;
• дубово-соснові на височині у свіжих та вологих суборах;
• грабово- та ясенево-дубові на височині у сирих ґрудах;
• чорновільхові на рівнині у сирих і мокрих грудах, а у низькогір’ї і середньогір’ї у сирих сугрудах і грудах;
• чорновільхово-дубові на рівнині у сирих сугрудах.

5. Аналіз поширення рідкісних рослин у деревостанах показав, що найбільше їх під наметом таких едифікаторів: ялини – 8 видів; ялиці і бука – 5 видів; в’яза і дуба – 4 види; клена-явора – 3. Найціннішими у цьому відношенні є змішані середньоповнотні деревостани за участю:

• бука, ялини та ялиці, під наметом яких створюється відповідні екологічні ніші для астранції великої, баранця звичайного, лілії лісової, лунарії оживаючої, плауна колючого;
• дуба, бука і в’яза – астранції великої, лілії лісової, цибулі ведмежої;
• бука, клена-явора і в’яза – астранції великої, лілії лісової, лунарії оживаючої.

6. В межах основних типів лісу є підстави виділити ценотичні варіанти рідкісних лісових угруповань, які можуть послужити прототипами для їх практичного відтворення, зокрема:

6.1. Угруповання, які генетично пов’язані з періодом раннього голоцену:

• березово-ялинові сосняки чорницево-левкобрієві у свіжих соснових суборах на кам’янистих та брилистих ґрунтах;
• березово-ялинові сосняки чорницево-сфагнові у мокрих соснових борах на болоті;
• кедрові ялинники чорницеві у вологих кедрово-ялинових суборах, рідше сугрудах на темно-бурих гiрськолiсових середньоглибоких, кам’янистих, брилистих ґрунтах;
• яворово-ялинові сіровільшняки кропивно-розхідникові сирих сіровільхових суґрудів і ґрудів у гірських долинах.

6.2. Угруповання, що генетично пов’язані з періодом середнього голоцену, зокрема:

• з участю бузку угорського у гірських долинах (в 1985 році – до варіанту бузку угорського живокостово-розхідникового, а у 2002 році – ялинового сіровільшняка калюжницево-гадючникового;
• ясенево-дубового в’язівника (в’яза голого) ведмежоцибулевого вологої діброви на височині.

6.3. Угруповання, що сформувалися у пізньому голоцені:

• букового скельнодубняка чорницево-ожикового вологої букової судіброви у низькогір’ї;
• в’язово-ялинових букняків маренково-щитникових вологих ялинових бучин у горах;
• ялиново-яворових букняків щитникових вологих ялицево-ялинових бучин у горах;
• складних дубових яличників веснівково-безщитникових вологих дубових суяличин на височині;
• складних ялицево-ялинових букняків щитниково-кислицевих вологих ялицево-ялинових бучин у горах.

7. Рідкісні лісові популяції та  угруповання потребують різних підходів щодо збереження та розширення:

• популяції бузку угорського та дуба скельного, меншою мірою в’яза голого – негайних і активних заходів: освітлення, усунення конкурентів, сприяння природному поновленню;
• популяції сосни кедрової і модрини європейської – не потребують активних заходів, але бажаним є штучне насадження;
• популяції сосни звичайної на кам’янистих розсипах та на болотах у горах –  підтримання екологічних ніш шляхом збереження локального гідрологічного режиму та проведення доглядових рубань.

8. Ведення природоохоронного господарства повинно передбачати мак­симальне збережен­ня рідкісних популяцій, що знаходяться у критичному стані: бузку угорського, дуба скельного, в’яза голого і забезпечення насіннєвої бази для штучного розширення їх на прилеглих територіях. Воно повинно орієнтуватися і на розширення популяцій рідкісних піднаметових рослин, в першу чергу таких видів як лілія лісова, цибуля ведмежа, білоцвіт весняний, билинець комарниковий, підсніжник білоцвітий, окремих видів роду Аконіт, тощо.