|
УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Слободян Павло Ярославович
УДК 630.12:630.237:630.41
ЛІСІВНИЧО-ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ
ОСЕРЕДКІВ ВСИХАННЯ PICEA ABIES (L.) KARSTEN
B CKOЛІВСЬКИХ БЕСКИДАХ
Cпеціальність 06.03.03 - лісознавство і лісівництво
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата сільськогосподарських наук
Львів – 2003
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті гірського лісівництва
ім. П.С. Пастернака Державного комітету лісового господарства України
Науковий керівник - доктор біологічних наук, професор
Парпан Василь Іванович,
Український науково-дослідний інститут гірського лісівництва
ім. П.С. Пастернака Державного комітету лісового господарства
України, директор
Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент УААН
Цилюрик Анатолій Васильович,
Національний аграрний університет Кабінету Міністрів України,
завідувач кафедри захисту лісу
кандидат сільськогосподарських наук,
старший науковий співробітник, доцент
Мазепа Василь Григорович,
Український державний лісотехнічний університет,
доцент кафедри лісівництва
Провідна установа - Український науково-дослідний інститут лісового господарства та
агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного комітету лісового
господарства України, лабораторія екології ландшафтів і
агролісомеліорації, м. Харків
Захист відбудеться “ 06 “ листопада 2003 р. о 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.072.02 в Українському державному лісотехнічному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 79057, Львів, вул. Ген. Чупринки, 103, зал засідань.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Українського державного лісотехнічного університету за адресою: 79057, Львів, вул. Ген. Чупринки, 101.
Автореферат розісланий 03.10.2003 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Бондаренко В.Д.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Ялина європейська (Picea abies (L.) Karsten) займає у сучасному лісовому покриві Українських Карпат понад 46% вкритої лісом площі. Вона має потужний лісовідновний потенціал, легко вирощується в розсадниках, добре приживається на лісосіках, швидко росте і характеризується великим попитом як деревина. Водночас вона є нестійкою до вітру, збудників кореневих гнилей і до комах-фітофагів.
Особливо низькою стійкістю до хвороб і шкідників характеризуються похідні ялинники, які в останні роки масово всихають. Їх значна частина (біля 40 тис. га) сконцентрована в Сколівських Бескидах.
Стан, що склався в похідних ялинниках вимагає поглибленого вивчення лісівничо-екологічних особливостей формування осередків хвороб і шкідників та розробки науково-обгрунтованих заходів щодо відтворення біологічно стійких корінних деревостанів.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася протягом 1999-2002 рр. у рамках планової держбюджетної теми лабораторії захисту лісу і мисливствознавства Українського науково-дослідного інституту гірського лісівництва ім. П. С. Пастернака “Вивчити стійкість похідних ялинників Карпат до хвороб і шкідників та розробити систему заходів, спрямованих на покращення їх санітарного стану і раціональне використання” (номер державної реєстрації 0100U001490).
Мета і задачі дослідження. Мета роботи – вивчити лісівничо-екологічні особливості формування осередків всихання ялини європейської з врахуванням поширення короїда-типографа та кореневої губки як біоіндикаторів і розробити заходи спрямовані на покращення санітарного стану та раціональне використання похідних ялинників Сколівських Бескид.
Для досягнення поставленої мети передбачалось:
- вивчити лісівничо-екологічні особливості поширення осередків всихання ялинових деревостанів;
- дати характеристику мікроклімату осередків всихання ялинових деревостанів;
- провести біоіндикацію осередків всихання ялини культурою кореневої губки та за чисельністю короїда-типографа;
- розробити заходи, спрямовані на покращення санітарного стану та раціональне використання похідних ялинників.
Об`єкт дослідження – ялинові лісостани Сколівських Бескид.
Предмет дослідження – лісопатологічний стан ялинників Сколівських Бескид та лісівничо-екологічні особливості осередків всихання.
Методи дослідження. У дисертаційній роботі використані такі методи: лісівничо-таксаційні – для закладки пробних площ і визначення біометричних показників деревостану за категоріями санітарного стану дерев; порівняльної екології – для характеристики ступеня пошкодженості насаджень; мікологічні та ентомологічні для дослідження осередків всихання ялини шляхом використання кореневої губки та короїда-типографа як біоіндикаторів; математико-статистичні – для обробки експериментальних даних.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше на основі комплексних лісівничо-екологічних досліджень вивчено особливості формування осередків всихання ялинників у Сколівських Бескидах Карпат, виявлено роль мікрокліматичних факторів та порушення просторової структури деревостанів у цих процесах.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати спрямовані на запобігання масового всихання ялинових насаджень, шляхом вдосконалення методів, прийомів і технології ведення лісового господарства в комплексі з спеціальними лісозахисними заходами. Їх можна рекомендувати також як базові параметри для проведення комплексного еколого-лісівничого моніторингу в похідних і корінних ялинових деревостанах Карпат.
Основні положення і висновки дисертації опубліковані у збірнику рекомендацій УкрНДІгірліс і впроваджені в ДЛГО "Львівліс" на території Сколівського, Славського держлісгоспів та Національного природного парку "Сколівські Бескиди".
Особистий внесок здобувача. Розробка програми, проведення досліджень, обробка, аналіз і теоретичне обгрунтування отриманих результатів виконано безпосередньо автором. Результати досліджень відображені у дисертації та публікаціях. В наукових роботах, що написані у співавторстві, дисертантом представлені експериментальні результати досліджень та з участю співавторів зроблено їх теоретичний аналіз.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи та результати досліджень викладені на: міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми екологічної стабільності Східних Карпат" (Синевир, 1999); міжнародній науковій конференції "Ліс, наука, молодь" (Гомель, 1999); міжнародній науково-практичній конференції "Національні природні парки: проблеми становлення та розвитку" (Яремче, 2000); третьому міжнародному симпозіумі "Методологія досліджень лісових комах і хвороб в Центральній Європі" (Буштені, 2000); четвертому міжнародному симпозіумі "Методологія досліджень лісових комах і хвороб в Центральній Європі" (Прага, 2001); міжнародній конференції молодих вчених "Ліси Євразії в III тисячолітті" (Москва, 2001); міжнародній науково-практичній конференції "Інтеграція науки і вищої лісотехнічної освіти з управління якістю лісу і лісової продукції" (Воронеж, 2001); міжнародній науково-практичній школі для молодих вчених і спеціалістів "Природні екосистеми Карпат в умовах посиленого антропогенного впливу" (Ужгород, 2001); сьомих Погребняківських читаннях: "Лісівницькі дослідження в Україні на початку третього тисячоліття" (Київ, 2001); всеукраїнській конференції молодих вчених "Біорізноманіття природних і техногенних біотопів України" (Донецьк, 2001), міжнародній науково-практичній конференції “Лісівницькі дослідження в Україні” (Львів, 2002), ІІ Пущінському міжнародному школі-семінарі з екології "Екологія 2002: Естафета поколінь" (Пущіно, 2002); науково-практичній конференції з міжнародною участю "Інтеграція науки і вищої лісотехнічної освіти, інноваційна діяльність на підприємствах лісового комплексу" (Воронеж, 2002); ІІ міжнародній конференції молодих вчених “Ліси Євразії в ХХІ столітті: Схід – Захід” присвяченій проф. Й. К. Пачоському (Каменюки-Біловежа, 2002).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 19 наукових праць, в т. ч. 7 у фахових виданнях.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, семи розділів, висновків і рекомендацій виробництву, списку використаних літературних джерел (191 найменувань) і трьох додатків. Загальний обсяг роботи становить 140 сторінок комп`ютерного тексту, включає 24 таблиці і 27 рисунків. Додатки викладені на 13 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
ЛІСІВНИЧО-ЕКОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
ОСЕРЕДКІВ ВСИХАННЯ PICEA ABIES (L.) KARSTEN
(ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)
У розділі наведено літературні дані про причини виникнення осередків всихання ялини європейської за даними досліджень R. Hartig (1878), M. Nunberg (1930), O. Marcu (1933), Д. Ф. Руднева (1962), H. Gabler (1963), С. В. Шевченка (1968), Л. Є. Рижило (1973), G. Wolff (1973), Е. И. Ладейщиковой (1975), П. А. Трибуна (1975,1981), А. П. Василяускаса (1980), W. Knabe (1981), Г. В. Юхимчука (1981), М. А. Голубця (1983), Н. Н. Волкова (1984), H. Fichter (1987), Г. Томлинсона (1994), І. Ф. Калуцького (1998).
Приведено лісівничо-екологічну характеристику ялини європейської в Українських Карпатах (Воробьев, 1953; Кондратюк, 1960; Тышкевич Г. Л., 1962; Голубець, 1978; Цурик, 1981; Сабан, 1982; Герушинський, 1996; Рижило, 1996; Криницький, 2000; Парпан, 2000), а також за їх межами (Schiffel, 1904; Ehwald, 1956; Blanckmeister, 1971; Синицын, 1979; Шавлиашвили, 1986; Василяускас, 1989; Ott, 1994; Mlinsec, 1995; Cарнацкий, 1997). Охарактеризовано еколого-біологічні властивості кореневої губки – основного мікопатогена (Fries, 1821; Karsten, 1881; Saccardo, 1887; Клюшник, 1962; Василяускас, 1964; Соловьев, 1967; Алексеев, 1969; Федоров, 1970; Негруцкий, 1973; Трибун, 1985; Цилюрик, 1999; Коротков, 2000) і короїда-типографа – найнебезпечнішого ентомошкідника ялини (Karpinski, 1935; Roubal, 1937; Загайкевич, 1959; Васечко, 1971; Погориляк, 1973; Гириц, 1975; Кобец, 1975; Зотова, 1986).
Значну увагу приділено ролі мікроклімату як регулюючого фактору стійкості лісостанів. В роботі наводяться дані опубліковані в працях Н. Холл (1964), Р. Л. Спехт (1964), В. В. Протопопова (1965), Р. Интрибус (1965), В. А. Алексеева (1967), М. И. Щербаня (1968), Я. О. Сабана (1971), E. Heyer (1972), Е. И. Иерусалимова (1975), J. Cavelier (1990), K. Gartner (1994), C. R. Freitas (1995), B. Brzeziecki (1995), M. Lexer (1995). Акцентовано увагу на відсутність в літературі даних щодо ролі мікроклімату у формуванні осередків всихання ялинників в районі Сколівських Бескид.
Відмічено теоретичні і експериментальні особливості методу біоіндикації. При цьому використано наукові праці E. J. Jager (1980), W. Gluch (1980), G. B. Feige (1982), R. Rabe (1982), Г. В. Cтадницкий (1987), K. Haselwandter (1992), Я. П. Дідуха (1994), С. І. Позняковой (1999), І. Й. Случик (2000) та власні дослідження (Слободян, 1996; 1999; 2000; 2001; 2002).
ПРИРОДНІ УМОВИ І ЛІСОВИЙ ФОНД РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ
На основі літературних даних подано характеристику географічного положення, рельєфу, грунтового покриву, клімату і рослинності району дослідження.
Оскільки центральну територію Сколівських Бескид займає Сколівське державне лісогосподарське підприємство, детально охарактеризовано його лісовий фонд. Окремо аналізуються співвідношення категорій земель, їх типологія, розповсюдження основних лісоутворюючих порід, їх вікова структура, повнота, бонітетність.
МЕТОДИКА І ОБ`ЄКТИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Характер і особливості розвитку осередків всихання ялини вивчали на основі: матеріалів лісовпорядкування; даних лісопатологічного обстеження Сколівського держлісгоспу (1994-1995 рр.) Львівським державним спеціалізованим лісозахисним підприємством (ЛДСЛЗП); власних досліджень на пробних площах, закладених в Коростівському, Козівському, Гребенівському, Тухлянському лісництвах. Закладка пробних площ здійснювалась з врахуванням основних положень загальноприйнятих методик (Анучин, 1950; Воробьев, 1967; Герушинський, 1984; Голубець, 1978). Лісівничо-екологічні особливості осередків всихання ялинових лісостанів вивчали на основі детального обстеження пробних площ з використанням спеціальних методик (Мозолевская, Катаев, Соколова, 1984; Шевченко, 1968). Оцінку санітарного стану насаджень проводили за шестибальною шкалою, згідно з "Санітарними правилами в лісах України".
Мікроклімат вивчався відповідно до основних положень методики Є. І. Ієрусалімова (1975). Спостереження за температурним режимом і вологістю повітря здійснювали психрометрами аспіраційними великої моделі на градієнтних пристроях з фіксованими рівнями вимірювання на висоті 200 см від поверхні грунту; безпосередньо біля відземку дерева встановлювався терміновий термометр. Освітленість визначали люксметром Ю-116 в полуденні години, враховуючи низку методичних положень Е. А. Акулової та ін. (1966). Вологість грунту вивчали ваговим методом (Роде, 1960; Хєнкс, Ашкрофт, 1985). Кислотність та механічний склад грунту визначали відповідно ГОСТу 27753, 2 - 88 і 28268 - 89. Всі параметри мікроклімату визначали безпосередньо в зоні осередку всихання та в лісовому масиві. Основну увагу акцентували на осередки всихання, які характеризуються найбільш екстремальними показниками температури і освітленості.
Для біоіндикації осередків всихання за чисельністю короїда-типографа, використовували феромони і пастки польського виробництва, відповідно доданих інструкцій застосування та деяких методичних притримок, висвітлених в наукових працях (Жуков, 1986; Мозолевская, 1990; Озолс, 1986; Слободян, 2001). Біоіндикацію впливу мікрокліматичних факторів на розвиток осередків всихання за допомогою кореневої губки досліджували шляхом використання її чистої культури, отриманої згідно з існуючими методами (Бухало, 1988). Закладання експериментів здійснювали відповідно до вказівок наведених в роботах низки авторів (Лагутина, Черняева, Муромцев, 1979; Бухало, 1966; Слободян, 1999; 2001).
Об`єктами досліджень вибрано похідні ялинники в лісництвах Сколівського і Славського держлісгоспів. Закладено 20 пробних площ, 8 стаціонарних пунктів спостережень і 8 пунктів обліку. Всього для вирішення завдань дисертаційної роботи проведено і проаналізовано близько 10 000 вимірювань.
ЛІСІВНИЧО-ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОШИРЕННЯ
ОСЕРЕДКІВ ВСИХАННЯ ЯЛИНОВИХ ДЕРЕВОСТАНІВ
Аналіз даних лісопатологічного обстеження показує, що осередки всихання ялини спостерігаються як на південних так і північних схилах. На схилах північних експозицій характер розподілу пошкоджених дерев в основному одиничний та груповий. На схилах південних експозицій спостерігається в основному куртинне та суцільне всихання ялини. Площі осередків тут значно більші.
Особливо небезпечним для Сколівських Бескид є локальне відмирання насаджень на границях суцільних вирубок. В цих умовах всихання має найвищу інтенсивність і охоплює найбільш цінні масиви стиглих деревостанів, які складають основний резерв головного користування. Розрахункова лісосіка головного користування в даній ситуації більш як на 80% формується за рахунок всихаючих насаджень, де здійснюються санітарні рубки.
Розподіл дерев за категоріями стану вказує на проходження процесів всихання ялинових насаджень як на границях суцільних вирубок, так і схилах усіх експозицій. Зокрема, нами для порівняння отримані дані лісопатологічного обстеження в осередках всихання ялини на пробних площах окремих протилежних схилів. Дослідження показали, що частка дерев І-ІІІ категорій стану на південних схилах складає 30,3%, а на протилежних їм північних - 72,9%, тобто в 2,4 рази більше; на південно-західних - 28,3%, на протилежних їм північно-східних - 74,2%, тобто в 2,6 рази більше; на південно-східних - 44,4%, на протилежних їм північно-західних - 64,5%, тобто в 1,5 рази більше. Частка дерев IV-VI категорій стану на різних за експозицією гірських схилах розподіляється таким чином: на південних - 69,7%, на північних - 27,1%, тобто в 2,6 рази менше; на південно-західних – 71,7%, на північно-східних – 25,8%, тобто в 2,8 рази менше; на південно-східних – 55,6%, на північно-західних – 35,5%, тобто в 1,6 рази менше. Це вказує на кращий санітарний стан насаджень ялини на північних схилах.
Кількість дерев, що переходять в категорію сухостою на південних експозиціях за короткий період (2-3 роки) може досягати в середньому 62,3 % , тоді як на північних експозиціях цей показник становить 28,1 %. Загалом в межах оголеної стіни лісу на південних схилах, деревостани відрізняються приблизно вдвічі інтенсивнішими процесами всихання, ніж на північних.
Всихання ялинників на границях вирубок може проходити настільки швидко, що перехід більшості дерев з І - ІІ категорій в категорію всихаючих здійснюється на протязі вегетаційного періоду. Розміщення сухостою після суцільної вирубки деревостану чітко орієнтоване вздовж границі зруба, у вигляді смуг шириною до 20м та більше і залежить також від періоду утворення відкритої стіни лісу. З кожним роком відсоток сухостою, який утворюється в примикаючій до зрубу стіні лісу, зростає в наростаючому темпі і може охопити масив ялинового лісостану в межах декількох таксаційних виділів.
Сколівські Бескиди відзначаються значним типологічним різноманіттям. Тут нараховується 24 типи лісу, в яких зустрічаються ялинові деревостани. Площа таких насаджень в Сколівському держлісгоспі становить близько 15,2 тис. га, або майже половину вкритих лісом земель (45,6%).
Осередками всихання охоплено чотири типи лісорослинних умов, а саме: B3 - вологий субір, C2 - свіжий сугруд, C3 - вологий сугруд, D3 - вологий груд. Причому величина площі та інтенсивності всихання корелює як з трофністю, так і вологістю грунту. Ці два показники стрімко зростають від свіжих до вологих гігротопів та від суборів до грудів.
Найбільші площі ялинових насаджень знаходяться в смерекових типах лісу – 6 518,4 га (88,3%), дещо менші в типах лісу ялиці білої – 5065,9 га (58,2%). У типах лісу бука лісового вони складають 3657,7 га (22,8%) і незначна їх площа знаходиться в типах лісу дуба звичайного – 24,3 га (9,6%).
Осередки всихання ялинових насаджень за площею переважають в типах лісу ялини європейської - 5710,8 га (87,6%), а за інтенсивністю всихання - в типах лісу бука лісового - 3498,4 га (95,7%). Аналогічна ситуація спостерігається в типах лісу ялиці білої, де осередками охоплено 4278,1 га (84,5%). У типах лісу дуба звичайного наявність ялинових насаджень незначна, але і тут більшість з них віднесено до осередків всихання – 57,2%, що становить 13,9 га.
Найбільш представлені ялиною волога буково-ялицева смеречина - більше 3,4 тис. га, волога смереково-букова яличина - більше 3,2 тис. га, волога буково-ялицева смеречина - 2,3 тис. га та волога смереково-ялицева бучина - 2,2 тис. га. На інші типи лісу припадає 27%. В основних типах лісу відсоток всихаючих деревостанів становить 78,9-99,7%.
У Сколівських Бескидах ялинові лісостани найбільше уражаються кореневою губкою (Heterobasidion annosum (Fr.) Bref.) та пошкоджуються короїдом-типографом (Ips typographus L.). В гірських лісах Бескид коренева губка особливо розповсюджена в похідних ялинових насадженнях, створених після вирубування корінних букових деревостанів. Найбільш ураженими кореневою губкою є насадження старші 80 років (49,2%), найменше - молодняки і жердняки (7%). Осередки більшої площі та сильнішого ступеня пошкодження розміщені на південних схилах (57,2%), в середньоповнотних насадженнях ялини, де зустрічаються і найбільші площі осередків кореневої губки (68,1%). Осередки сильного ступеня пошкодження складають 26,5%, слабкого - 61,0%.
Короїд-типограф при виборі кормової бази майже без виключень надає перевагу ялині європейській, заселяє лише ослаблені насадження. На території Сколівських Бескид виявлено 8515,0 га пошкоджених ялинових лісостанів, з них короїдом-типографом - 13,2%, що в 1,6 раза перевищує площу пошкодження іншими видами стовбурних шкідників разом узятими (8,4%).
МІКРОКЛІМАТ ОСЕРЕДКІВ ВСИХАННЯ ЯЛИНОВИХ ЛІСОСТАНІВ
В умовах Сколівських Бескид освітленість на південних схилах в 1,5-1,6 рази більша від освітленості на північних (табл. 1). Різниця між експозиціями схилів є суттєвою (tф = 4,87-27,87).
Територія зі зміненими умовами інсоляції займає площу в 2-3 рази більшу від площі осередку всихання. Найбільш інтенсивне відмирання дерев проходить у напрямку найбільшого проникнення сонячних променів. Область підвищення температури повітря і грунту зосереджується переважно в північній частині прогалини і в прилеглому насадженні досягаючи максимальних показників 50,8-53,6 0С, що в 2,4-3,0 рази перевищує відповідні показники під наметом лісу. Різниця температур північної зони прогалини в порівнянні з іншими її частинами і контролем прослідковувалась на всіх рівнях вимірювання.
Таблиця 1
Показники мікроклімату в осередках всихання на південних і північних схилах*
* В чисельнику південні, в знаменнику північні схили.
Температурний режим повітря і поверхні грунту в осередках всихання на схилах південної експозиції суттєво відрізняється від температурного режиму осередків всихання на схилах північної експозиції (tф = 5,01 і 7,16 при t05 = 1,96).
Відносна вологість повітря в осередках всихання на південних схилах складала в середньому 86,7±0,6%. На північних вона характеризується дещо вищими показниками - 90,8±0,6% (tф=4,87, t05=1,96). В осередках всихання у південно-східній частині зафіксовано область підвищеної вологості (>80%), у північно-західній - зниженої (<80%).
БІОІНДИКАЦІЯ РОЗВИТКУ ОСЕРЕДКІВ ВСИХАННЯ
ЯЛИНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ
Під час індикації осередків всихання ялини за ростом культур кореневої губки, прослідковано активність росту гриба на п`яти модифікаціях індикатора (МІ): 1 - чашка Петрі (ЧП) закрита, обгорнута в захисний папір і розміщена в грунті на глибині 20 см ; 2 - ЧП в мембранній камері, розміщена під шаром грунту товщиною 10 см ; 3 - ЧП, закрита на поверхні грунту; 4 - ЧП, закрита на поверхні грунту і обгорнута в захисний папір; 5 - ЧП, відкрита на поверхні грунту. Дослідження мікроклімату на пунктах спостережень здійснено шляхом виміру таких основних параметрів як освітленість (О, тис. лк), вологість повітря (Wп, %) і грунту (Wгр, %), температура повітря (Тп, оС) і грунту (Тгр, оС). Як показник біоіндикації в умовах лісової обстановки визначали зміну ростового коефіцієнта (ЗРК, %) культур кореневої губки (рис. 1-5).
Рис. 1. Зміна ростового коефіцієнта міцелію МІ №5 при зростанні вологості повітря
Рис. 2. Вплив температури грунту на ріст міцелію МІ №1
Рис.3. Вплив температури повітря на ріст міцелію МІ №4
Рис. 4. Зміна ростового коефіцієнта МІ №3 при збільшенні освітленості
Рис. 5. Зміна ростового коефіцієнта МІ №2 при зростанні вологості грунту
Аналіз даних свідчить, що мікрокліматичні фактори істотно змінюються вглиб насадження і впливають на ріст колоній міцелію. Супроводжуване погіршенням стану дерев, зниження відносної повноти деревостану проходить в напрямку від стіни лісу. Зростання температури призводить до активнішого росту гриба як у грунті, так і на його поверхні. В той же час освітленість виступає як його інгібітор. Збільшення вологості грунту і повітря впливає позитивно на розвиток міцелію кореневої губки.
Для індикації осередків всихання ялини за чисельністю короїда-типографа вибрані 5 ділянок похідних ялинників з різними мікрокліматичними характеристиками. На кожній ділянці встановлено по три пастки. Отримані дані засвідчують, що найбільшу кількість імаго короїда відловлено на більш прогрітій частині прогалини (табл. 2). Найменшу щільність популяції шкідника відмічено на пунктах обліку з найменшою освітленістю і найбільшою відносною вологістю повітря.
Таблиця 2
Чисельність короїда-типографа в осередках всихання ялини у зв`язку з освітленістю
ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ОСЕРЕДКІВ ВСИХАННЯ І ЛІСОЗАХИСНІ ЗАХОДИ
В ЯЛИНОВИХ ДЕРЕВОСТАНАХ
Для ялинових насаджень виділені три основні фактори всихання: мікроклімат, коренева губка і короїд-типограф. Розвиток осередків всихання може зумовлюватись як окремими факторами, так і їх взаємодією, зокрема: мікрокліматом; мікрокліматом і кореневою губкою; мікрокліматом, кореневою губкою і короїдом-типографом; мікрокліматом і короїдом-типографом; кореневою губкою; кореневою губкою і короїдом-типографом (рис. 6).
Астрономічний фактор
Мікроклімат
| 
