|
ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІВАНОВА ОЛЕНА ВІЛЬЯМІВНА
УДК 636.32.38.082.4
ВПЛИВ ГЕНОТИПОВИХ ТА ОНТОГЕНЕТИЧНИХ ФАКТОРІВ
НА РЕПРОДУКТИВНІ ЯКОСТІ ОВЕЦЬ ТАВРІЙСЬКОГО ТИПУ
АСКАНІЙСЬКОЇ ТОНКОРУННОЇ ПОРОДИ
06.02.01 – розведення та селекція сільськогосподарських тварин
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата сільськогосподарських наук
Херсон – 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі генетики та розведення сільськогосподарських тварин Херсонського державного аграрного університету
Науковий керівник: доктор сільськогосподарських наук, професор
Нежлукченко Тетяна Іванівна
Херсонський державний аграрний університет,
декан зооінженерного факультету
Офіційний опонент: доктор сільськогосподарських наук, професор
Шуваєв Василь Тихонович
Дніпропетровський державний аграрний
університет, кафедра технології виробництва
продуктів тваринництва
Офіційний опонент: кандидат сільськогосподарських наук, доцент
Сухарльов В’ячеслав Олексійович
Харківська державна зооветеринарна академія,
завідувач кафедри дрібного тваринництва
Провідна установа: Інститут тваринництва УААН,
лабораторія вівчарства, м. Харків
Захист дисертації відбудеться “_1_”__липня__2004 р. о _10_годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67.830.02 в Херсонському державному аграрному університеті (73006. м. Херсон - 6,
вул. Р.Люксембург, 23 головний навчальний корпус, аудиторія 118).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Херсонського державного аграрного університету за адресою: 73006. м. Херсон-6, вул. Р.Люксембург, 23 головний навчальний корпус.
Автореферат розісланий “__28___”___травня____2004 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Карапуз В.Д.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Подальше підвищення ефективності галузі вівчарства базується не тільки на додаткових капіталовкладеннях, удосконаленні технологічних прийомів, але й на використанні сучасних методів розведення і селекції для одержання якісної вовни та збільшенні її настригу. Значна роль при цьому надається розробці методів підвищення плодючості вівцематок. Якщо враховувати, що рівень відтворювальних якостей значною мірою визначає ефективність ведення галузі, то актуальною є розробка методів селекції, спрямованих на збільшення, притаманної цим тваринам високої репродуктивної здатності.
Як показали дослідження вітчизняних вчених (Штомпель М.В.1987; 1989; 1997, Вінничук Д.Т. 1993; 1997, Вовченко Б.О. 1990; 1997, Нежлукченко Т.І. 1997, 1999, Помітун І.А. 1987; 1998) важливу роль у покращенні репродуктивних якостей відіграє генотип плідника, але не менш важливими є вік вівцематок і паратипові фактори. Тому необхідно провести всебічне дослідження впливу цих факторів на плодючість вівцематок та господарсько-корисні ознаки нащадків, як окремо так і в комплексі .
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано на кафедрі генетики та розведення сільськогосподарських тварин Херсонського державного аграрного університету у відповідності з координаційним планом Інституту тваринництва степових районів
ім. М.Ф.Іванова Української академії аграрних наук за темою: “Розробити методичні прийоми вдосконалення асканійської тонкорунної породи овець та створити заводські лінії і нові австралізовані лінії таврійського типу” (номер державної реєстрації ДР № 0197 U 013646).
Мета і задачі досліджень. Метою досліджень було виявлення впливу на відтворювальні якості овець асканійської тонкорунної породи генотипу плідників, паратипових факторів, віку вівцематок. Відповідно до мети поставлені завдання:
- дослідити вплив плідників різних генотипів на багатоплідність вівцематок;
- встановити особливості індивідуального розвитку овець залежно від їх маси при народженні та типу народження (одинці, двійні);
- виявити вплив взаємодії генотипу плідників та багатоплідності вівцематок на збереженість нащадків;
- визначити вплив паратипових факторів на репродуктивні показники овець, живу масу при народженні та відлученні і збереженість нащадків;
- виявити зв’язок багатоплідності вівцематок з їх віком;
- визначити вплив живої маси ягнят при народженні на їх збереженість до відлучення.
Об’єкт досліджень – барани-плідники порід австралійський меринос, асканійська тонкорунна, таврійського типу асканійської тонкорунної породи та 1/2 частки крові за австралійським мериносом; вівцематки асканійської тонкорунної породи; молодняк овець, отриманий від них в результаті різних варіантів схрещування.
Предмет досліджень – формування генетичного потенціалу відтворювальних здатностей овець асканійської тонкорунної породи при чистопородному розведенні і схрещуванні. Динаміка живої маси ягнят різних генотипів та типу народження і їх збереженість до відлучення залежно від віку маток.
Наукова новизна роботи. Наукова новизна полягає в тому, що вперше комплексно вивчено відтворювальні якості овець асканійської тонкорунної породи при різних методах розведення – чистопородному та схрещуванні з плідниками австралійський меринос, таврійський тип та 1/2 частки крові за австралійським мериносом.
Виявлено, що на рівень відтворювальних якостей суттєво впливають генотипові фактори, вік вівцематок, жива маса ягнят та тип народження.
Встановлено, що для підвищення відтворювальних якостей доцільно використовувати плідників таврійського типу асканійської тонкорунної породи та маток оптимального віку.
Уперше вивчено еколого-генетичні параметри відтворювальних якостей овець та встановлено зв’язок їх зі збереженістю молодняку різних генотипів, визначено демографічні показники та особливості дії штучного відбору для одинаків та двоїн.
Практичне значення одержаних результатів полягає у підвищенні відтворювальних якостей вівцематок асканійської тонкорунної породи при використанні плідників таврійського типу на 21,2 гол. у розрахунку на 100 вівцематок. Результати досліджень використано у селекційному процесі таврійського типу овець асканійської тонкорунної породи, а також у заходах щодо відродження галузі вівчарства на півдні України.
Особистий внесок здобувача. Автор дисертації приймав участь у розробці схем і методик досліджень. Особисто виконав весь об’єм експериментальних робіт, аналіз і узагальнення первинних даних з методичною допомогою керівника дисертаційної роботи. Основні положення результатів розробок використано у навчальному процесі Миколаївського державного аграрного університету при викладанні дисциплін “Розведення сільськогосподарських тварин” та “Вівчарство”.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень та основні положення дисертації викладено та обговорено на: науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу і аспірантів Миколаївського державного аграрного університету (1998 – 2004), на Міжнародній конференції молодих вчених ”Творчий розвиток наукової спадщини академіка М.Ф. Іванова” інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова “Асканія-Нова” УААН (м. Асканія-Нова, 1998), на Міжнародній конференції “Біологічні основи живлення сільськогосподарських тварин” (м. Львів, 1998), ювілейній науково-практичній конференції викладачів та аспірантів зооінженерного факультету “Зооінженерний факультет на межі віків – минуле, сучасне та майбутнє” (м. Херсон, 2000), Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми екології та гігієни виробництва продукції тваринництва” (м. Вінниця, ВДАУ, 2000).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових робіт у спеціалізованих наукових виданнях, включених до переліку ВАК.
Об’єм і структура роботи. Дисертація викладена на 139 сторінках машинописного тексту, містить 53 таблиці, 3 рисунки. Складається зі вступу, огляду літератури, матеріалу й методики досліджень, результатів досліджень, висновків і пропозицій виробництву, списку використаних літературних джерел, що налічує 229 найменувань у тому числі 15 іноземних.
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
Дослідження проведені у 1998 – 2004 роках на базі Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф.Іванова “Асканія-Нова” та кафедрі генетики та розведення с.-г. тварин Херсонського державного аграрного університету. Об’єктом дослідження були вівці асканійської тонкорунної породи різних статево-вікових груп класу еліта.
Вівцематок спаровували з плідниками наступних генотипів: асканійська тонкорунна, австралійський меринос, 1/2 частки крові за австралійським мериносом, таврійський тип асканійської тонкорунної породи.
Загальну схему дослідження показано на рис. 1.
Парування маток проводили у вересні. Усе досліджене поголів’я знаходилося в одній отарі, в однакових умовах утримання, годівлі та догляду.
Для оцінки відтворювальних якостей овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи враховувалися ознаки:
- Вихід ягнят на сто вівцематок, %.
- Збереженість ягнят до відлучення залежно від статі та типу народження, віку вівцематки, %.
- Жива маса ягнят при народженні та у віці відлучення, кг.
- Нормований розподіл ягнят за живою масою при народженні (в частках σ).
При аналізі збереженості ягнят до відлучення залежно від їх маси при народженні вихідні дані попередньо нормувалися за формулою:
Ріст і розвиток піддослідного молодняку вивчали за зміною живої маси, встановленої шляхом індивідуального зважування ягнят при народженні та відлученні.
Життєздатність молодняку встановлювали за відсотком збережених ягнят від народження до відлучення.
Відтворювальні якості маток оцінювали за кількістю одинців і двоїн, отриманих від 100 вівцематок.
При аналізі частки багатоплідних маток, рівня виживаності та відповідності вторинного статевого співвідношення серед нащадків різних баранів плідників використовували стандартний критерій χ2 Пірсона з поправкою Йєтса.
Рис. 1. Схема досліджень
При аналізі відповідності статевого співвідношення рівномірному (тобто 1:1), теоретичні частоти розраховувалися як n/2, де n – сумарна кількість баранчиків і ярочок у приплоді. Рівень вірогідності відхилення вторинного співвідношення статей від рівномірного оцінювався за критерієм відповідності χ2. Аналіз проводився окремо для одинців, двоїн і потомства кожного плідника.
Основну увагу приділяли оцінці вірогідності різниці збереженості нащадків різної статі в потомстві від кожного плідника, а також різниці між збереженістю серед одинців і двоїн.
Аналіз демографічних аспектів продуктивності овець піддослідної отари (середня тривалість життя, питома елімінація, інтенсивність вибракування, очікувана тривалість продуктивного використання, потенційна багатоплідність та відносна швидкість збільшення чисельності отари) проводився за методиками, наведеними в монографіях Колі Г. (1979) та Піанки Е. (1981).
Параметри пластичності (b) і стабільності (σ) селекційних груп овець визначено за методикою В.З.Пакудина і Д.М.Лопатіної (1984).
Економічну ефективність розведення овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи встановлювали шляхом визначення вартості додатково одержаної продукції.
Для визначення вірогідності отриманих результатів використані методи математичної статистики та комп’ютерні програми STATISTICA v.5.0.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Рівень відтворювальних якостей овець асканійської тонкорунної породи
Дослідженнями встановлено, що існує вірогідна різниця за рівнем варіабільності плодючості вівцематок залежно від генотипу плідника (Р < 0,01).
Встановлено що, максимальна багатоплідність притаманна маткам, яких спаровували з плідниками таврійського типу асканійської тонкорунної породи (159,7гол.), а мінімальна – плідниками асканійської тонкорунної породи (138,5гол.) (табл. 1).
Таблиця 1 – Плодючість маток залежно від походження баранів-плідників,
гол. на 100 маток
Примітки: АС – асканійська тонкорунна; АМ – австралійський меринос; ТТАС – таврійський тип асканійської тонкорунної; 1/2 АМ – частка крові за австралійським мериносом.
*** - Р < 0,001
У цілому простежується тенденція до підвищення рівня багатоплідності маток, яких спаровували з плідниками таврійського типу. За п’ять років багатоплідність вівцематок підвищилась на 18,2 %, що зумовлено, перш за все, підвищенням кількість багатоплідних маток, частка маток, які принесли двійні, підвищилася з 40 % до 52,2 % (тобто на 12,2 %), які народили трійні – з 3,6 % до 6,6 % (тобто на 3 %).
Дослідження показали, що багатоплідність маток за роки дослідження варіювала від 128,2 гол. до 171 %, середня багатоплідність для 40 оцінених плідників склала 155 гол. (табл. 2).
Порівняння багатоплідності вівцематок, яких спаровували з різними баранами-плідниками за п’ять років, показало, що має місце високо вірогідна різниця (Р < 0, 0001).
Таблиця 2 – Відтворювальні якості овець асканійської тонкорунної породи
У перший рік багатоплідність була вірогідно нижчою, ніж в інші роки дослідження (Р < 0,01) і складала 144,6 гол., тоді як у наступні роки вона була на 11 – 18 % більшою. У 3-й рік відмічено найвищий рівень багатоплідності (162,2 гол.) при найменшому рівні варіювання цієї ознаки (Сv = 1,91 %).
Стать ягнят та генотип плідника окремо вірогідно не впливали на рівень збереженості їх до відлучення, але сумісний вплив цих двох факторів виявився високо вірогідним. Тобто збереженість ягнят значно відрізняється серед баранчиків і ярочок, народжених від плідників різних генотипів.
Серед нащадків плідників асканійської тонкорунної породи кращі показники збереженості мали баранчики (96,8 %), а серед нащадків плідників породи австралійський меринос та 1/2 частки крові за австралійським мериносом краще зберігалися ярочки (95,7 та 93,2 % (відповідно).
Найгіршу збереженість мали ярочки-одинці, одержані від плідників асканійської тонкорунної породи. У нащадків плідників таврійського типу рівень збереженості ягнят різної статі значно не відрізнявся.
До відлучення мінливість маси ягнят зменшується незалежно від генотипу плідника, тобто відбувається вирівнювання цього показника. Нащадки напівкровних плідників і плідників таврійського типу асканійської тонкорунної породи більш мінливі за масою при народженні і при відлученні.
Еколого-генетичні параметри відтворювальних якостей
Відмінності реакції тварин на умови суміжних років відтворення в отарі наведено в таблиці 3.
За багатоплідністю низькопластичними були матки, до яких підбирали чистокровних австралійських мериносів (в = 0,898), близькими до них виявилися матки, спаровані з плідниками асканійської тонкорунної породи (в = 0,983).
Таблиця 3 – Еколого-генетичні параметри овець різного походження
Використання помісних плідників призвело до збільшення пластичності за багатоплідністю (від 1,121 до 1,284). Відповідно зменшилася стабільність цієї ознаки за рахунок значного зростання дисперсії (до 8,271).
Максимальною збереженістю характеризувалися нащадки плідників породи австралійський меринос – 92 % (екологічний індекс + 1,84 гол.). Тварини мали досить низьку пластичність (- 0,762) при високій стабільності (1,740). Матки, до яких підбирали плідників асканійської тонкорунної породи, характеризувалися меншими показниками збереженості молодняку (89 %) і при цьому мали найвищу пластичність цієї ознаки серед усіх груп (2,853) і, відповідно, низьку стабільність.
Оптимальним за багатоплідністю виявився підбір плідників таврійського типу, що проявляється в позитивному екологічному індексі і високій пластичності (1,121). Збереженість ягнят значною мірою підвищується при використанні чистокровних австралійських мериносів та помісей з різною часткою крові, що забезпечує низьку пластичність цієї ознаки при високій стабільності.
Демографічні аспекти репродуктивних якостей овець
Дослідження показали значні коливання живої маси ягнят-одинців при народженні в різні роки залежно від віку вівцематки і генотипу плідника – від 3,9 кг (плідники таврійського типу, вік маток до 3-х років) до 6 кг (плідники асканійської тонкорунної породи, вік маток 4 роки). Виявлено тенденцію до підвищення живої маси ягнят при народженні зі збільшенням віку вівцематок (у 6-7 річних вівцематок цей показник частіше перевищує 5 кг).
На живу масу при народженні ягнят-двоїн вік вівцематки, рік дослідження та генотип плідника значно не впливали.
Частіше за все вівцематки, яких спаровували з плідниками таврійського типу, мали найвищий рівень багатоплідності (таблиця 4), особливо це характерно для вівцематок молодшого віку (34 роки). Однак в отарі частка таких маток була найбільшою, що також сприяло високому загальному рівню багатоплідності для маток, спарованих з плідниками цього генотипу.
| 
