|
ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Гусєв Микола Гаврилович
УДК: 581.4:636.08:631.6(833)
АГРОБІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТА РОЗРОБКА ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРИЙОМІВ підвищення продуктивності ОДНОРІЧНИХ АГРОЦЕНОЗІВ ПРИ КОНВЕЄРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ КОРМІВ В УМОВАХ ЗРОшЕННЯ
Степу України
спеціальність 06.01.12 – кормовиробництво і луківництво
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора сільськогосподарських наук
Вінниця – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Інституті землеробства південного регіону Української академії аграрних наук
Науковий консультант: доктор сільськогосподарських наук, професор, член- кореспондент УААН Сніговий Володимир
Семенович, Інститут гідротехніки і меліорації
УААН, головний науковий співробітник
Офіційні опоненти: доктор сільськогосподарських наук, професор,
академік УААН і РАСГН Бабич Анатолій
Олександрович, Інститут кормів, завідувач лабора-
торії селекції і насінництва зернобобових культур
доктор сільськогосподарських наук, професор
Підпалий Іван Федорович, Вінницький держав- ний аграрний університет, завідувач кафедри кормо-
виробництва, луківництва та сільськогосподарської меліорації
доктор сільськогосподарських наук, професор
Маткевич Валентин Трохимович, Кіровоградсь-
кий національний технічний університет, професор
кафедри загального землеробства
Провідна установа: Інститут зернового господарства УААН, м. Дніпро-
петровськ
Захист відбудеться „__6__”____квітня________________ 2005 р. о _10___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 05.854.01 у Вінницькому державному аграрному університеті за адресою: 21008 Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Агрономічне, вул. Сонячна, 3
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Вінницького державного аграрного університету за адресою: 21008 Вінницька обл., Вінницький р-н,
с. Агрономічне, вул. Сонячна, 3
Автореферат розісланий „__2__” ______березня______________________ 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат сільськогосподарських наук В.І.Янчук ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Світовий та вітчизняний досвід показує, що зменшення негативного впливу ґрунтової та повітряної посухи на продукційні процеси сільськогосподарських культур у посушливих регіонах досягається за рахунок зрошення. Тому в стабільному виробництві кормів у степовій зоні з ризикованим землеробством важлива роль відводиться поливним землям, завдяки яким створюються великі можливості інтенсифікації кормовиробництва. Це підтверджується результатами досліджень, проведених інститутами кормів і землеробства південного регіону УААН (Бабич А.О., Петриченко В.Ф., Підпалий І.Ф., Квітко Г.П., Сніговий В.С., Писаренко В.А.) та інших установ (Ушкаренко В.О., Лимар А.О., Сарнацький П.Л., Димитров С., Picu J.).
При інтенсивному веденні польового кормовиробництва на зрошуваних землях актуальне значення має вирішення проблеми збільшення виробництва кормів за рахунок подальшого розширення проміжних посівів кормових агроценозів з високобілковими компонентами.
У попередніх дослідженнях, проведених на зрошуваних землях півдня України, зосереджувалась увага на доборі окремих кормових культур без урахування комплексного підходу до технологічних факторів їх вирощування в основних і проміжних посівах. При розв’язанні проблеми забезпечення тваринництва достатньою кількістю високоякісних кормів та ефективного використання зрошуваних земель виникла необхідність дослідити та теоретично обґрунтувати комплекс питань, серед яких слід виділити найважливіші – створити високопродуктивні агроценози для конвеєрного виробництва кормів, розробити технологічні прийоми підвищення продуктивності кормових культур та якості корму в проміжних посівах і визначити доцільність інтродукції капустяних культур в чистих і змішаних посівах з метою підвищення забезпечення кормів білком.
Важливими при вирішенні проблеми кормовиробництва в зоні Степу України є дослідження, спрямовані на вдосконалення інтенсивних ланок зеленого конвеєра шляхом підбору високопродуктивних агроценозів за умови одержання трьох врожаїв кормових культур за рік, визначення їх впливу на якісні показники корму, баланс органічних і поживних речовин в ґрунті, водоспоживання при раціональному використанні ріллі та агрокліматичних факторів в умовах зрошення.
Актуальним також є визначення біоенергетичної та економічної ефективності вирощування кормових культур у проміжних посівах на поливних землях. Ці та інші актуальні питання знайшли відображення в наших дослідженнях.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові розробки, узагальнені в дисертації, були складовою частиною тематичного плану лабораторії польового кормовиробництва Інституту землеробства південного регіону УААН і входили до державних науково-технічних програм „Кормовиробництво”:
- „Вивчення агротехнічних прийомів, направлених на збільшення врожаю і поживної цінності кормових культур в умовах зрошення на півдні України” (1975-1980 рр.), державний реєстраційний № 76040583 (автор – виконавець);
- „Удосконалити систему кормовиробництва на зрошуваних землях півдня України” (1980-1985 рр.), державний реєстраційний № 01814013711 (автор – відповідальний виконавець);
- „Удосконалити і впровадити систему інтенсивного кормовиробництва при зрошенні на півдні України і на неполивних землях Херсонської області для одержання при зрошенні 12-20 тис., без зрошення 5-6 тис. кормових одиниць з 1 га” (1986-1990 рр.), державний реєстраційний № 01870047769 (автор – відповідальний виконавець);
- „Розробити зональні ресурсозберігаючі, екологічно збалансовані системи виробництва високобілкових кормів, що забезпечуватимуть одержання з гектара кормової площі 70-90 центнерів кормових одиниць і 20-25 центнерів білка при скороченні трудових затрат і енергетичних витрат " (1991-1995 рр.), державний реєстраційний № UAО 10012690 (автор – науковий керівник і виконавець);
- „Удосконалити енергозберігаючі, екологічно безпечні технології виробництва якісних кормів та раціонального використання природних кормових угідь” (1996-2000 рр.), державний реєстраційний № 0197 UO 15755 (автор – науковий керівник і виконавець);
- „Удосконалити існуючі та розробити перспективні технології вирощування кормових культур на основі високопродуктивних сортів і гібридів, насінництва лукопасовищних трав, створення пасовищ і сіножатей” (2001-2005 рр.), державний реєстраційний №000303 (автор – науковий керівник і виконавець).
Мета і завдання дослідження. Мета досліджень полягала в агробіологічному обґрунтуванні та розробці технологічних прийомів підвищення продуктивності однорічних агроценозів у проміжних посівах для конвеєрного виробництва кормів у степовій зоні України з урахуванням факторів інтенсифікації їх вирощування та ефективного використання зрошуваних земель.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі досліджень:
- агробіологічно обґрунтувати добір видового складу кормових культур для створення штучних агрофітоценозів і вдосконалити технологію їх вирощування в проміжних (озимих, ранньовесняних, післяукісних та післяжнивних) посівах з метою підвищення продуктивності та якості корму;
- вивчити особливості росту, розвитку та накопичення вегетативної маси кормових культур у проміжних посівах залежно від видового складу, способу сівби, норми висіву, рівня мінерального живлення і вологозабезпечення та закономірностей формування адаптивних агрофітоценозів для конвеєрного виробництва кормів;
- визначити вплив технологічних прийомів на величину врожаю кормових культур і якість корму при різних способах його використання;
- обґрунтувати доцільність інтродукції і вирощування капустяних культур в інтенсивних ланках зеленого конвеєра та оптимізувати технологічні прийоми їх вирощування для одержання білкових кормів;
- удосконалити технологічні прийоми вирощування двох-трьох урожаїв кормових культур за рік для інтенсифікації польового кормовиробництва;
- визначити структуру водоспоживання, винос урожаєм елементів живлення і повернення органічних та поживних речовин при інтенсивному використанні зрошуваних земель;
- удосконалити виробництво кормів у системі зеленого конвеєра для безперервного надходження зелених кормів протягом 230-240 днів за рік при інтенсивному використанні зрошуваних земель;
- дати економічну та біоенергетичну оцінку кормових культур у проміжних посівах залежно від факторів інтенсифікації їх вирощування.
Об'єктом дослідження є кормові культури, процеси їх росту й розвитку, формування продуктивності посівів та якості корму залежно від складу агроценозів, роль і місце в цьому процесі технологічних прийомів, що регулюються в умовах зрошення на темно-каштанових ґрунтах степової зони.
Методи дослідження. Дослідження проводились за загальнонауковими методами: гіпотеза, експеримент, аналіз, синтез, індукції; спеціальними: польовий, фенологічний, лабораторний (біометричні й біохімічні); статистичний та порівняльно-обчислювальний.
Наукова новизна одержаних результатів. Теоретично обґрунтовано створення високопродуктивних агрофітоценозів на основі нових і поширених кормових культур при раціональному використанні їх сортового складу в зрошуваному кормовиробництві. Вперше розроблено й удосконалено комплексні підходи до вивчення новітніх технологій підвищення продуктивності агрофітоценозів та поліпшення якості корму при конвеєрному виробництві кормів з інтенсивним використанням зрошуваних земель. Науково обґрунтована й практично доведена можливість одержання трьох врожаїв кормових культур за рік із застосуванням різних видів проміжних посівів при ефективному використанні агрокліматичних ресурсів та зрошуваної ріллі. Одержано нові експериментальні дані про доцільність інтродукції капустяних культур для підвищення продуктивності і якості корму однорічних агроценозів у проміжних посівах, як фактора інтенсифікації польового кормовиробництва в умовах зрошення. Визначена економічна та енергетична оцінка технології виробництва кормів на зрошуваних землях. Розвинуті наукові положення про формування високої продуктивності агрофітоценозів залежно від факторів інтенсифікації їх вирощування.
Практичне значення одержаних результатів полягає в удосконаленні си-
стеми кормовиробництва на зрошуваних землях степової зони шляхом розробки і впровадження у виробництво адаптивних технологій вирощування кормових культур, які забезпечують одержання 120-140 ц/га кормових одиниць, збалансованих за протеїном при двох і 180-200 ц/га при трьох урожаях на рік; у розробці інтенсивних ланок зеленого конвеєра з використанням проміжних кормових агроценозів, що дає можливість продовжити період надходження зеленого корму до 240 днів за рік. Результати наукових досліджень використовувались при розробці зональних та регіональних систем кормовиробництва на зрошуваних землях півдня України (Київ, 1986; Херсон, 1984, 1985, 1987, 1995, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003), а також включені в науково обґрунтовану систему землеробства (Київ, 1987; Херсон, 1987, 2004; Дніпропетровськ, 1987) і довідники (1985, 1988). Запропонована система виробництва кормів пройшла виробничу перевірку і знайшла широке використання в господарствах південних областей України на площі понад 200 тис. га, в т.ч. в Херсонській області на площі 120-150 тис. га, що підтверджено довідками й актами головного управління сільського господарства і продовольства та конкретними господарствами.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом 25-річної наукової роботи здобувача, наукові положення, що виносяться на захист, одержані особисто дисертантом. Вихідною інформацією для дисертаційної роботи є експериментальні дані, які автор отримав особисто у польових дослідах, що проводилися на дослідному полі Інституту землеробства південного регіону УААН в лабораторії кормовиробництва. Автору належить постановка проблеми, розробка програми й методики пошукових, польових і лабораторних досліджень, організація та безпосередня участь у їх виконанні, узагальнення, аналіз та обробка результатів досліджень, практичні пропозиції та впровадження їх у сільськогосподарське виробництво.
Апробація результатів дисертації. Основні науково-теоретичні і практичні результати досліджень висвітлені в наукових працях автора, одержали позитивну оцінку на засіданнях методичної комісії, вчених радах ІЗПР УААН, координаційно-методичних нарадах з проблеми „Кормовиробництво”, обласних (Херсон,1983 р.; 1985 р.; 1990 р.; 1993 р.), республіканських (Київ, 1983 р.; 1987 р.; 1994 р.; Вінниця, 1993 р.; 1995 р.; 1997 р.; Кам’янець-Подільський, 1990 р.) і міжнародних (Біла Церков, 1989 р.; Сиктивкар, 1990 р.; Алушта, 1995 р., 1997 р.; Умань, 2003 р.; Вінниця, 2004 р.) науково-практичних семінарах та конференціях з питань інтенсифікації кормовиробництва на зрошуваних землях.
Публікації. Основні положення дисертації викладено в 74 друкованих працях, з них монографії – 3, статті у фахових виданнях – 36, тези доповідей – 17, рекомендацій – 15, а також одержано 3 авторські свідоцтва та патенти.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 337 сторінках комп’ютерного тексту, складається із вступу, 7 розділів, висновків і про-
позицій виробництву, списку використаної літератури, який включає 514 джерел, з них – 39 іноземних; містить 103 таблиці, 48 рисунків і 55 додатків.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Ефективність агротехнічних заходів підвищення продуктивності
однорічних агроценозів у проміжних посівах (огляд літератури)
В розділі наведено аналіз джерел літератури вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо агробіологічного обґрунтування та агротехнічних заходів підвищення врожайності і поліпшення якості корму однорічних агроценозів у проміжних посівах. На основі проведеного аналізу обґрунтована необхідність комплексного підходу до збільшення виробництва кормів при ефективному використанні зрошуваних земель степової зони України.
Умови, програма та методика досліджень
Дослідження проводилися протягом 1978-2003 рр. на дослідному полі Інституту землеробства південного регіону УААН, розташованому на правому березі р. Дніпро в зоні Інгулецької зрошувальної системи.
Ґрунтовий покрив регіону представлений переважно південними чорноземами, темно-каштановими та каштановими ґрунтами. Дослідження проводили на темно-каштановому середьносуглинковому слабосолонцюватому ґрунті. Вміст нітратного азоту в орному шарі становив 26-28 мг/кг, рухомого фосфору – 30-40 і обмінного калію – 300-350 мг/кг ґрунту. Найменша вологоємність метрового шару складала 21,5%, вологість в’янення – 9,0% маси сухого ґрунту, щільність будови – 1,47 г/см3. В метровому шарі ґрунту може утримуватись 3160 м3/га води, із яких 41,9% є недоступною для рослин.
Клімат зони континентальний, посушливий з великими ресурсами тепла. Тривалість вегетаційного періоду становить 220-230 днів, безморозного – 180-190 днів з сумою активних температур повітря вище +10˚С – 3200-3400˚С. Опадів, у середньому за рік, випадає 368 мм. Висока температура повітря і низька відносна вологість у бездощовий період посилюють посухи і суховії, яких буває близько 50 днів за рік, що несприятливо впливає на вегетацію і формування врожаю кормових культур. Крім того, недостатня кількість опадів при значному надходженні теплових ресурсів, не дозволяє реалізувати потенційні урожайні можливості сортів та гібридів при застосуванні сучасних технологій вирощування кормових культур. Тому, в зоні південного й сухого Степу, яка вважається зоною ризикованого землеробства, одержання високих і стабільних врожаїв кормових культур з максимальним використанням біокліматичного потенціалу можливе лише при зрошенні.
Програмою досліджень передбачалося вивчення теоретичних і практичних
проблем підвищення продуктивності та якості корму однорічних агроценозів для конвеєрного виробництва кормів залежно від технологічних прийомів їх вирощування в проміжних посівах при ефективному використанні зрошуваних земель степової зони України.
Методикою досліджень передбачено проведення одно- і багатофакторних польових дослідів при чотириразовій повторності. Польові багатофакторні досліди закладалися методом розщеплених ділянок, однофакторні – послідовно, а також методом рендомізації в два яруси. Площа облікових ділянок складала 50-60 м2. Дослідження й обробка даних проводилася за методиками Б.А.Доспєхова (1979), М.М.Горянського (1970), Інституту кормів (1998), Всеросійського науково-дослідного інституту кормів ім. В.Р.Вільямса (1974) та іншими опублікованими офіційними методиками.
Об’єктивність оцінки агрозаходів польових дослідів забезпечувалась відповідними спостереженнями, обліками, вимірюваннями та аналізами. Основними критеріями ефективності досліджуваних технологічних прийомів були: біометричні, фенологічні та фізіолого-біохімічні показники рослин, варіювання урожайності та параметрів якості, а також показники вмісту поживних речовин у ґрунті.
Облік урожаю проводили суцільним поділяночним методом з облікової площі ділянки. Одержані дані оброблялись методом дисперсійного аналізу. При збиранні врожаю визначали вміст сухої речовини шляхом висушування рослинних зразків при температурі 105°С.
Визначення сумарного водоспоживання з шару ґрунту 0-100 см проводили балансовим методом.
Поживність корму визначали за сумарним вмістом протеїну, жиру, клітковини і БЕР з врахуванням коефіцієнтів перетравності та констант відкладення жиру, переведених у кормові одиниці.
Енергетичну поживність кормів, зокрема, валову енергію (ВЕ) визначали розрахунковим методом за даними хімічного аналізу та вмісту поживних речовин з використанням відповідних коефіцієнтів. Визначення обмінної енергії корму (ОЕ) проводили за вмістом перетравних поживних речовин та енергетичних коефіцієнтів (Прокопенко Л.С., Танцуров Г.В., Юрченко Х.Ф., 1987).
Економічну ефективність вирощування кормових культур проводили за методикою, згідно із загальними виробничими нормами й обліком усіх витрат, прямих і накладних видатків за існуючими розцінками. Розрахунок біоенергетичної ефективності проводили за методикою „Енергетична оцінка систем землеробства і технології вирощування сільськогосподарських культур” (Тараріко Ю.О., Несмашна О.Є., Глущенко Л.Д., 2001).
Статистичний аналіз результатів досліджень проводили, використовуючи дисперсійні , кореляційні, коваріаційні і регресійні методи.
Агротехніка вирощування кормових культур та їх сумішок в озимих, ранньо-
весняних, післяукісних та пізньолітніх або післяжнивних посівах була загальноприйнята для зрошуваних земель Степу України, за винятком агроприйомів, передбачених програмою досліджень.
На дослідних ділянках вологість 0,7 метрового шару ґрунту підтримувалася не нижче 70% НВ. Поливи здійснювали дощувальним агрегатом ДДА-100 МА.
Розробка технологічних прийомів підвищення продуктивності
озимих агроценозів у проміжних посівах
Теоретичною та практичною основою створення високопродуктивних озимих агроценозів у проміжних посівах на зрошенні був добір видового складу кормових культур та встановлення взаємозв‘язків, які складаються між компонентами під впливом норм висіву, строків та способу сівби, рівня мінерального живлення та способу їх використання на кормові цілі.
Фенологічними спостереженнями за розвитком рослин встановлено, що в умовах зрошення за роки досліджень, сходи озимих культур з’являлись, в середньому, на 6-й день після сівби, кущіння жита та тритікале – 22-й день після сходів, утворення розетки листків у озимих капустяних культур – на 18-19-й день.
Подовжений період осінньої вегетації озимих культур тривалістю 55 днів з сумою активних температур (вище 5оС) 557°С позитивно впливав на процеси осіннього загартування рослин. Перед припиненням осінньої вегетації рослини жита озимого, ячменю і тритікале перебували у фазі кущіння, вики – галуження, висота травостою становила відповідно – 25, 24, 27 та 19 см. Період від початку відновлення вегетації тритікале озимого до виходу в трубку складав 48 днів, початку колосіння – 74, молочно-воскової стиглості – 100, повної стиглості – 117 днів, а ячменю відповідно – 41, 72, 91 і 115 днів. У вики озимої бутонізацію відмічено на 66-й, цвітіння – на 75-й день після відновлення вегетації. Період вегетації жита озимого до виходу в трубку становив 16, до колосіння – 49 днів. У суріпиці озимої стеблування відмічено на 14-й день, бутонізація – на 26-й і цвітіння – на 39-й день, а в ріпаку озимого відповідно – на 17-й, 31-й та 45-й день після відновлення вегетації.
При достатньому забезпеченні вологою, теплом і світлом озимі культури інтенсивно формують вегетативну масу після проходження фази бутонізації капустяних культур та виходу в трубку жита озимого. При цьому озимі суріпиця і ріпак за темпами формування врожаю зеленої маси не поступалися житу озимому, проте по накопиченню сухої речовини найвищими показниками виділялось жито озиме у чистих та в сумісних посівах. Високопродуктивними агроценозами з високою якістю корму були посіви жита озимого в суміші з суріпицею, ріпаком і гібридом перко. Такі сумішки за збором сухої речовини на 33-49% перевищують посіви капустяних культур і забезпечують одержання 445-508 ц/га зеленої маси
або 86,3-98,3 ц сухої речовини, 70,7-78,6 ц кормових одиниць та 10,6-12,1 ц/га перетравного протеїну.
Між показниками сухої маси, кормових одиниць і перетравного протеїну досліджуваних кормових культур спостерігалась висока кореляційна залежність з величиною коефіцієнта кореляції 0,997, 0,923 та 0,895, а зелена маса, навпаки, характеризувалася невисокою взаємозалежністю (0,088, 0,044 і 0,364, відповідно).
При вирощуванні озимих зернофуражних культур найбільшу врожайність зеленої – 327-359 ц/га та зерносінажної маси – 256-271 або відповідно 66,1-76,0 і 77,9-89,1 ц/га кормових одиниць та 9,5-9,8 і 8,2-8,8 ц/га перетравного протеїну формує тритікале озиме у чистому посіві та у подвійній і потрійній сумішках з ячменем та викою. За врожайністю зернофуражу більш продуктивними були чисті посіви тритікале та ячменю – 34,6-37,9 ц/га.
Найбільшу поживність корму мали тритікале та її сумішки з викою. Забезпеченість кормової одиниці перетравним протеїном озимих сумішок з викою при використанні на зелений корм становила 140-159 г, зерносінаж – 100-103 і зернофураж – 92-106 г проти одновидових посівів озимих колосових – відповідно 124-125, 90-99 і 60-84 г.
Отже, вирощування озимих зернофуражних культур – ячменю і тритікале та їх сумішок з високобілковим компонентом – викою, дозволяє збільшити виробництво повноцінного зеленого корму в ранньовесняний період і забезпечити заготівлю зерносінажної маси і зернофуражу на зимовий період.
Сумарне водоспоживання озимих культур найбільших показників досягало при використанні на зернофураж – 2804-2872 м3/га та зерносінаж – 2429-2575 проти 1754-1857 м3/га – на зелений корм. Більш економні витрати води на одиницю врожаю озимих культур відмічаються при збиранні на зелений корм – 49-80 м3/т, зерносінажну масу – 93-148 та
зернофураж – 754-1781 м3/т (рис. 1).
Як показали наші дослідження, за строками сівби, оптимальні умови для росту й розвитку рослин, їх перезимівлі та формування врожаю надземної маси суріпиці озимої та ріпаку озимого створюються при сівбі з 1 по 15 вересня з тривалістю осінньої вегетації 54-69 днів і сумі активних температур – 452-535оС. Строк сівби жита озимого та суріпиці озимої як у чистому посіві, так і в сумішках можна продовжити до 20 вересня. При запізненні з сівбою до кінця вересня через нестачу теплових ресурсів рослини входять у зиму слабо розвинутими, внаслідок чого знижується зимостійкість капустяних культур, а в окремі роки спостерігається і повна їх загибель.
Збір сухої речовини озимих капустяних культур та їх сумішок з житом озимим найбільших показників (62,3-64,5 ц/га) досягав при сівбі в першій половині вересня. В результаті високої обводненості рослин капустяні культури за збором сухої маси стосовно строків сівби поступалися житу озимому в 2,0-2,3 раза.
Найбільшим вмістом сирого протеїну (17,56-19,44% в сухій речовині), сирого
жиру (6,77 - 7,38%) і зольних елементів (11,86 - 12,88%) вирізнялися капустяні
Озимі: 1 – ячмінь; 2 – тритікале;
3 – ячмінь + вика; 4 – тритікале + вика; 5 – ячмінь + тритікале +
вика
Рис. 1. Сумарне водоспоживання озимих агроценозів залежно від способу використання врожаю (середнє за 1997-1999 рр.)
культури. Першість щодо вмісту кормових одиниць в 1 кг сухого корму займало жито озиме, як у чистому вигляді, так і в суміші з капустяними (0,79-0,82 кг), потім ріпак озимий (0,77-0,80) і суріпиця озима (0,79 кг). Найбільшу кількість перетравного протеїну в 1 кг корму містив ріпак озимий (141,5-155,5 г), суріпиця озима – 138,7, жито озиме в суміші з
капустяними – 122,7-127,3 г.
Узагальнені експериментальні дані свідчать про те, що в сумісних посівах озимих культур у більшості випадків озимі капустяні культури пригнічують посіви жита озимого восени, а при несприятливих умовах зимівлі, навпаки, посіви озимих капустяних культур зріджуються, внаслідок чого зменшуються темпи накопичення вегетативної маси та змінюється співвідношення компонентів у загальному врожаї. У зв’язку з цим нами проведені дослідження з виявлення оптимальних норм висіву компонентів та способів сівби сумішок з метою створення найбільш сприятливих умов формування агроценозів.
При сівбі сумішки жита озимого з ріпаком озимим загальноприйнятим звичайним рядковим способом кращі умови для формування врожаю створюються при висіванні жита нормою 4,5 млн., ріпаку – 2-3 млн. насінин на гектар, що забезпечує найбільшу врожайність зеленої маси – 461-488 ц/га або 64,4-65,0 ц/га сухої речовини.
Одним з прийомів, що сприяє збільшенню виробництва високоякісних кормів для конвеєрного їх надходження у ранньовесняний період є розширення асортименту видового складу озимих злакових культур в суміші з озимими капустяними та бобовими. Аналіз продуктивності цих сумішок свідчить, що оптимальні умови для вегетації високобілкових компонентів в агроценозі із злаковими створюються при стрічковому способі сівби, внаслідок чого частка ріпаку озимого та вики озимої в загальному врожаї збільшується на 9-57 ц/га. При цьому способі сівби найвищу врожайність – 454-467 ц або 74,6-79,2 ц/га сухої речовини забезпечують посіви жита озимого і тритікале з ріпаком (табл. 1).
Таблиця 1
Продуктивність озимих кормових сумішок залежно від видового складу та
способу сівби, ц/га (середнє за 1990-1993 рр.)
Видовий склад озимих кормових культур та норми висіву ріпаку озимого і вики озимої, які досліджувались у травосумішках при стрічковому способі сівби, суттєво впливали на кормову продуктивність. Найдоцільніша норма висіву високобілкових компонентів в озимих агроценозах при стрічковому способі сівби є 1 млн./га ріпаку озимого й 1,5 млн./га схожих насінин вики озимої. Збір сухої маси озимих сумішок жита та тритікале при цих нормах висіву складав 69,1-83,2 ц/га з ріпаком озимим та 68,5-77,9 ц/га з викою озимою із виходом кормових одиниць і перетравного протеїну відповідно – 57,4-69,9 і 8,1-8,6 ц/га та 53,8-63,3 і 7,4-7,6 ц/га.
Аналіз ботанічного складу показав, що частка ріпаку озимого в сумішці з
житом озимим, у середньому по фактору з нормами висіву, становила 130 ц/га і
тритікале – 155, а вики озимої відповідно – 66 і 86 ц/га від загального врожаю. Подібна залежність відмічається стосовно вики озимої із озимими злаковими культурами, урожайність якої була в 1,8-2 рази нижчою, ніж з ріпаком озимим.
Статистичний аналіз даних показав, що між урожайністю зеленої маси, збором сухої речовини і виходом кормових одиниць озимих кормосумішок існує пряма кореляційна залежність (r = 0,63; R2= 0,40 і r = 0,98; R2= 0,96). Встановлена чітка кореляційна залежність дає змогу побудувати математичні моделі варіювання цих показників, які описуються рівняннями регресії (рис. 2).
Рис. 2. Залежність між урожайністю зеленої маси, збором сухої речовини і
виходом кормових одиниць озимих агрофітоценозів у проміжних посівах
У період укісної стиглості тритікале озиме за основними показниками, що характеризують якість корму, а саме: протеїну, золи і БЕР, що становлять відповідно – 17,63; 12,59 і 40,91% в сухій речовині було вище на 1,69, 3,33 і 1,49%, а клітковини нижче на 6,19% у порівняні з житом озимим. Високий вміст сирого протеїну (23,5-23,9%) та обмінної енергії (10,7-11,0 МДж) в ріпаку озимому та вики озимої порівняно з вмістом його у злакових культурах (15,9-17,6% та 9,5-10,0 МДж) свідчить про їх високу білковість.
Максимальна реалізація біологічного потенціалу озимих повівів в умовах зрошення при різних способах їх використання досягається при оптимізації рівня азотного живлення. Найбільшу продуктивність – 418 ц зеленої маси, 289 ц/га зерносінажної маси або відповідно – 81,5 та 121,9 ц/га сухої речовини забезпечила травосумішка жита озимого з суріпицею озимою при внесенні 90 кг/га азоту на фоні Р60 (табл. 2). Кормова сумішка тритікале озимого з викою сформувала 384 ц/га зеленої маси, 242 зерносінажу або 83,4 і 105,9 ц/га сухої речовини при меншій нормі азоту 60 кг/га на фоні Р60, що зумовлено азотфіксуючою здатністю
бобового компонента – вики озимої. При цих нормах азоту приріст сухої речовини
порівняно з контрольним варіантом (без внесення азотних добрив) при ви-
| 
