Установлено, що за умов доброякісного перебігу ВГ, особливо стосовно ГА, його показники швидко нормалізуються, у разі гострого ГВ спостерігається більше, ніж за умов ГА, підвищення рівнів L-аргініну на початку хвороби та їх відхилення від норми в час виписки, а у випадку гострого ГС рівні L-аргініну незначно більші, ніж у разі ГВ і практично не змінюються впродовж усього гострого періоду. Установлено, що у хворих на хронічні ГВ, ГС та мікст (ГВ + ГС) всі показники (L-аргінін та азотисті сполуки) практично у всіх обстежених перевищують норму, і лікування в стаціонарі особливо не впливає на динаміку їх рівня. У хворих на вірусні цирози печінки, особливо у фазі їх декомпенсації, спостерігається значне зниження рівнів цих біохімічних показників. Одержані результати дають змогу стверджувати, що рівні та динаміка L-аргініну та сполук оксиду у випадку гострих вірусних гепатитів залежать від етіології хвороби, а не від тяжкості та тривалості перебігу. Результати їх визначення можуть слугувати додатковим показником адекватності імунної та інтерферонової відповіді на вірусну репродукцію та додатковим тестом на ефективність терапії інтерфероногенами.
Уперше в Україні досліджено фактори, які впливають на формування імунітету до поліомієліту за умов вакцинації оральною полімієлітною ванкциною (ОПВ) серед дітей віком 6 років. Показано, що одним з вірогідних таких факторів може бути облігатна мікрофлора кишечнику. Не виявлено впливу рівнів імуноглобулінів слини, інтеркурентних захворювань на формування імунної відповіді у разі вакцинації ОПВ. Досліджено стан імунітету в дітей з первинними імунодефіцитами. Установлено, що діти з селективним дефіцитом IgA та транзитною гіпогамаглобулінемією відповідають утворенням антитіл на вакцинацію ОПВ у захисному титрі та мають подібні середні геометричні титри (СГТ) антитіл до поліовірусів, що і в популяції. Здійснено визначення титрів антитіл до поліовірусу в динаміці у дітей з імунодефіцитом, яким застосовано замісну терапію препаратами крові, що містять імуноглобуліни. Установлено, що діти, які вживають з замісною метою "Сандоглобулін", мають три титри антитіл у захисному титрі. Показано, що в дітей з імунодефіцитом, у разі лікування внутрішньом'язевим імуноглобуліном або свіжозамороженою плазмою не існує гарантії захисту проти поліомієліту. Обстежено дітей з захворюванням нирок щодо імунітету до полімієліту. Установлено, що діти з хронічним гломерулонефритом мають нижчі СГТ антитіл до поліовірусів трьох типів у порівнянні з дітьми, хворими на гострий гломерулонефрит.
Проведено комплексний аналіз особливостей реакції частоти серцевих скорочень (ЧСС), артеріального тиску (АТ), вегетативної регуляції серцевої діяльності, персональних психологічних особливостей, показників жирнокислотного складу ліпідів сироватки крові та поту у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) з гіпертонічною хворобою (ГХ) залежно від типу реакції на психоемоційний стрес. Науково обгрунтовано використання поту як показника з метою визначення жирнокислотного складу ліпідів у зазначених хворих. Для визначення типу реакції на психоемоційні стресові впливи хворим на ІХС з ГХ проведено психоемоційний тест, за результатами якого було з'ясовано приналежність хворих до певної групи: нормореакторів чи гіперреакторів. Установлено більш виражені негативні зміни всіх вивчених показників у осіб з гіперреактивним типом реакції на психоемоційний стресорний вплив. Розроблено ефективну медикаментозну схему корекції порушень жирнокислотного складу ліпідів з використанням препарату "Теком" чи комбінацією "Теком" + "Дилтиазем" у хворих на ІХС з ГХ.
Доведено взаємозв'язок між показниками інтерфероногенезу та імунного статусу. Визначено, що у хворих на ентеровірусні менінгіти до початку терапії виявлені ознаки вторинного імунодефіциту більш виражені під час важкого перебігу хвороби. Доведено, що включення аміксину в комплексну терапію ентеровірусних менінгітів сприяє зменшенню тривалості суб'єктивних та об'єктивних симптомів захворювання, скорочує терміни перебування хворих у стаціонарі, зменшує відсоток ускладнень і рецидивів. Виявлено, що позитивна динаміка клінічного перебігу ентеровірусного менінгіту на тлі призначення хворим аміксину супроводжується нормалізацією всіх основних показників клітинної та гуморальної ланок системи імунітету, відновленням фагоцитарної активності нейтрофілів, а також поліпшенням показників інтерфероногенезу: підвищенням рівня сироваткового інтерферону і збільшенням продукції лейкоцитами <$Ealpha>- і <$Egamma>-ІФН in vitro. На основі вивчення інтерферонового і імунного статусів та їх корекції аміксином розв'язано задачу підвищення ефективності терапії хворих на ентеровірусні менінгіти.
Досліджено функціональний стан серцево-судинної системи у хворих на дифтерію, ангіни, кір, інфекційний мононуклоез та епідемічний паротит у період загострення та одужання. Встановлено, що вказані захворювання супроводжуються змінами функцій серцево-судинної системи з розвитком міокардиту в 39,5 % хворих на дифтерію, 5,7 % - на ангіни, 5,4 % - на кір, 5,0 % - на інфекційний мононуклеоз (загальна кількість хворих становила 211 осіб). Запропопоновано комплексне застосування базисної терапії, рибоксину, тіотриазоліну й ацебутололу у випадку появи міокардиту, що сприяло швидшій нормалізації функції серцево-судинної системи, усуненню порушень реполяризації, метаболізму міокарда, ритму та провідності.
Вивчено вікові особливості етіології, епідеміології та клінічних проявів менінгіту в дітей, а також езологічну структуру менінгітів у дітей різного віку. Визначено частоту гнійних і серозних менінгітів у дітей віком до 5-ти років на популяційному рівні. На підставі клінічного та лабораторного обтеження 249-ти дітей віком від 3-х днів до 14-ти років з підозрою на менінгіт вивчено клінічні особливості перебігу цієї хвороби. Запропоновано критерії ранньої діагностики менінгіту залежно від віку, доведено значущість визначення концентрації фактора некрозу пухлин, його розчинного рецептора та інтерлейкіну-6 у диференційній діагностиці бактеріальних і серозних менінгітів. Запропоновано здійснювати комплексне визначення фактора некрозу пухлин та його розчинного рецептора для оцінки санації спинно-мозкової рідини за бактеріального менінгіту. Досліджено ліквор за умов подібности клінічної картини менінгіту та станів, за цього показано наявність запалення мозкових оболонок та доведено необхідність проведення пункції спинно-мозкового каналу за всіх підозрілих випадків для уточнення діагнозу.
Вивчено епідеміологічні та клінічні особливості сучасного перебігу малярії vivax в Азербайджані в період епідемічної захворюваності серед осіб, які не хворіли на малярію, охарактеризовано основні лабораторні показники даної патології. Визначено групи ризику захворювання на малярію. Встановлено переважання на початковому етапі розвитку епідемічного спалаху випадків з тривалою інкубацією, в розпалі - з короткою інкубацією, в період спаду захворюваності - знову переважання випадків з тривалою інкубацією. Встановлено, що серед клінічних проявів первинної малярії vivax рідко спостерігається типова температурна крива, тахікардія, лейкопенія, виражена анемія. Зазначено, що більш частими симптомами перебігу даної патології середньої тяжкості та тяжкого ступеня є озноб, підвищення температури тіла, нудота, блювання. Визначено критерії діагностики захворювання у випадку його атипових проявів. Проведено аналіз ефективності лікування хворих на первинну малярію vivax делагілом та примахіном за звичайною терапевтичною схемою у загальноприйнятих дозах. Встановлено наявність стійкості I ступеня до делагілу штамів Plasmodium vivax у 10 % хворих з середньою тяжкістю перебігу малярії. Зазначено, що делагілстійкість Plasmodium vivax вдалось подолати шляхом продовження до 5-ти днів терміну лікування делагілом у дозі 0,5 г на добу per os.
