На основі дослідження фауни акантоцефалів справжніх тюленів, що мешкають в тихоокеанському секторі Антарктики, встановлено, що вона представлена 5-ма видами: Corynosoma arctocephali Zdzitowiecki, 1984, C. bullosum (Linstow, 1892), C. hannae Zdzitowiecki, 1984, C. pseudohamanni Zdzitowiecki, 1984 та C. shackletoni Zdzitowiecki, 1978. Вид C. evae Zdzitowiecki, 1984 зведено до синонімів виду C. arctocephali Zdzitowiecki, 1984. Вид C. shackletoni вперше знайдено у морського ссавця - морського леопарда. Досліджено морфологічні особливості означених видів коринозом, наведено детальні рисунки для кожного представника. Встановлено особливості локалізації, віково-статеву структуру, кількісні показники інвазії акантоцефалів, визначено ранги хазяїв для кожного виду паразитів. Ретельно розглянуто індивідуальну, гостальну та географічну мінливість, фенотипічне різноманіття коринозом. З'ясовано, що найбільш сталими ознаками є розміри та форма хоботка, довжина та форма тіла, розміри яєць. Визначено, що пластичні ознаки червів залежать від виду остаточного хазяїна, проте меристичні - не залежать від нього. Констатовано, що в районі островів Баллені мешкають цілісні популяції акантоцефалів Corynosoma pseudohamanni та C. bullosum. Виявлено, що у коринозом у тихоокеанському секторі в порівнянні з атлантичним бідніше коло хазяїв, нижчі показники інвазії, але більші розміри яєць. Зроблено висновок, що всі антарктичні види коринозом, за винятком C. bullosum, мають в північній півкулі власних "двійників", які подібні до них як за формою та розмірами тіла, так і за іншими ознаками.
Здійснено комплексне дослідження белоідей України. Представлено невідомі раніше аспекти їх систематики, фауни та екології, зокрема, видовий склад, таксономічна структура, особливості поширення у водоймах та на суходолі, екологічні спектри, вертикальний розподіл та сезонна динаміка грунтових бделоідей. З'ясовано, що у фауні України нараховуться 156 видів та 20 підвидів бделоідей з 14-ти родів і 3-х родини. Новими є 81 вид, 11 підвидів і 4 роди (Bradyscela Bryce, Scepanotrocha Bryce, Anomopus Piovanelli, Didymodactylos Milne). Відзначено, що 4 види є новими для фауни Європи, а два з них - для Північної Півкулі. Надано ілюстровані переописи 136-ти видів та 15-ти підвидів, відомих науці, та 14-ти видів, що потребують описання як нових або подальшого вивчення. Представлено нові дані з їх морфології, мінливості, поширення, екології. Запропоновано ряд найбільш вагомих у систематиці родів та видів морфологічних ознак. Проведено номенклатурну та таксономічну ревізію групи, за результатами яких змінено родову належність 1 виду, 1 підвид піднесено до рангу самостійного виду, а 1 рід, 3 види і 1 підвид зведено в синоніми відомих раніше. Установлено загальні закономірності поширення та біоценотичного розподілу бделоідей і запропоновано класифікацію їх екологічних груп. Уперше з'ясовано характер вертикального розподілу та сезонної динаміки коловерток у верхніх грунтових горизонтах суборі у взаємозв'язку з факторами навколишнього середовища.
Проаналізовано розміщення та чисельність, особливості живлення розмноження та біоценотичні зв'язки берегової ластівки (Riparia riparia) на півдні України. Встановлено, що чисельність виду стабільно висока, основна частина птахів (70 %) гніздиться на ріках у середніх (100 - 300 нір) і великих (до 1000 нір) колоніях. Корм берегової ластівки на 99,9 % складається з комах, серед яких 69,3 % - фітофаги, тому вид можна вважати корисним для сільського та лісового господарств. За біологією розмноження не виявлено відмінностей у птахів із різних географічних популяцій. Доведено наявність двох типів поселень на водоймах: диференційований, у якому є колонія-домінанта, що його формує, та недиференційований, у якому статус всіх колоній однаковий. З'ясовано рівень консерватизму, філопатрії, еміграції та імміграції у різних типах поселень. Досліджено демографію виду: смертність - 60 - 74 %, тривалість життя - 0,85 року для самок та 1,17 року для самців, вік першого розмноження - менше 1 року тощо. Проаналізовано основні параметри колоніальності виду.
Описано макротеріофауну з 40 місцезнаходжень, переважна більшість з яких належить до альвіального тафономічного типу. Для території України вперше у списку фауни вказано 11 видів. Описано новий вид (Paracamelus minor sp. nov). Детально охарактеризовано представників фауни великих ссавців кучугурганського, молдавського, хапровського, таманського та тираспольського комплексів, вказано зміну в часі окремих таксономічних груп. Визначено етапи історичної зміни комплексів великих ссавців, реліктові, фонові види та види, які були новими на різних етапах розвитку фауністичних комплексів. Виявлено, що дані стосовно складу фауни великих ссавців відповідають палеоекологічним умовам пліоцену-раннього плейстоцену, реконструйованим за дрібними ссавцями, молюсками та рослинністю.
Розглянуто питання історії формування макротеріофауни з часів плейстоцену до сучасного періоду. Визначено причини та особливості динаміки ареалів копитних. Наведено дані щодо проникнення шакала на Україну, розселення видри, борсука, а також скорочення ареалів і чисельності європейської норки, перев'язки, степового тхора. Особливу увагу приділено дослідженню морфологічних адаптацій і відтворювальної здатності великих ссавців на південній межі поширення та вивченню динаміки їх угруповань. Виявлено значну залежність даних процесів від антропогенного впливу, посиленого за останні роки. На підставі проведених досліджень запропоновано комплекс законодавчих, організаційних і практичних заходів, спрямованих на відтворення, ефективне використання ресурсів та охорону великих ссавців на півдні України.
Описано риси екології та біології осетра та севрюги у північній та північно-західній частинах Азовського моря. У взаємозв'язку з віковою та статевою структурою популяцій приведено чисельність осетрових у районі досліджень у 1992 - 1996 рр., показано основні закономірності формування дорослої та нерестової частин популяцій. Встановлено,що найбільш масовим видом осетрових у районі досліджень у 1992 - 1996 рр. був осетер, середня чисельність якого дорівнювала 0.85 млн.екз., севрюги - 0.31 млн. екз. Нерестова міграція осетра та севрюги була чітко виражена лише навесні (з ослабленням в останні роки). Осіннього нерестового ходу практично не спостерігалось. Основу живлення усіх досліджених особин осетра становили моллюски (Abra, Cerastoderma, Hydrobia), севрюги - в більшості Polychaeta. Запропоновано практично використовувати матеріали досліджень при плануванні, прогнозуванні та розробці нових концепцій промислу, обгрунтуванні національних квот азовських осетрових.
Проведено детальний аналіз внутрішньовидової та географічної мінливості морфологічних ознак зелених жаб у межах всієї території України. Установлено та детально обгрунтовано зовнішні морфологічні ознаки, які представляють найбільшу таксономічну та діагностичну цінність. Установлено, що рівень дискримінації зелених жаб за всіма метричними ознаками коливається у межах 54,4 - 95,6 %. Уперше досліджено й описано їх каріотипи з території України. Виявлено, що диплоїдний набір R. ridibunda, R. lessonae та R. kl esculenta складає 26 хромосом (5 пар крупних і 8 - дрібних), їх основне число дорівнює 52 (2n = 26, N.F. = 52), що в цілому не відрізняється від таких даних з інших участків ареалу за межами України. Хромосомна формула R. ridibunda - 4m + 7sm + 2st, R. lessonae - 6 + 5sm + 2st, R. kl. esculenta - 5m + 6sm + 2st. З'ясовано, що на короткому плечі 9-ої пари хромосом присутні вторинні перетяжки. У R. kl. esculenta третя пара хромосом на короткому плечі також може мати вторинні перетяжки. Вивчено основні типи мейотичних хромосом батьківських видів та гібридогенного таксону. Вони складаються з 5-ти пар крупних і 8-ми - дрібних бівалентів, кількість яких відповідає їх гаплоїдному набору та дорівнює 13-ти. У батьківських видів майже всі біваленти кільцевидного типу, у R. kl. esculenta кількість таких бівалентів дещо менша. Визначено, що середнє значення частоти хіазм характерно для гібридогенного таксону. Виявлено поліплоїдні клітини R. kl. esculenta у східній частині України. Проведено детальне узагальнення особливостей біології зелених жаб території України.
