|
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена насамперед тим, що у незалежній Україні з прийняттям Конституції України та утвердженням верховенства права виникла гостра потреба у проведенні судово-правової реформи. Її зміст зводиться не лише до реформування судової системи, а і реформуванню того застарілого цивільного процесуального законодавства, яке не відповідає сучасним соціально-економічним потребам держави в її стратегії та практиці розвитку. Розвиток демократії, зміни в економіці, соціальному житті людей зумовили необхідність розв язання всіх правових проблем, що виникають у сфері здійснення правосуддя. Так за даними судової статистики за 2003 рік за захистом своїх прав і свобод у порядку цивільного судочинства до судів загальної юрисдикції звернулося 1,6 млн. громадян та юридичних осіб, що на 5,1 % більше ніж у 2002 р. Порівняно з 1993 р. на розгляд судів надійшло втричі більше цивільних справ, що свідчить про зростання упродовж десятиріччя довіри у суспільства до судів. Разом з тим при розгляді і постановленні рішень були допущенні суттєві помилки, які призвели до скасування більше 23 000 рішень у цивільних справах (1,9 % від числа поставлених судами першої інстанції). Поширеними залишаються порушення судами строків розгляду справ і факти тяганини під час їх вирішення. У зв язку з наведеними Президія Верховного Суду України та президія Ради суддів України звертає увагу судів загальної юрисдикції України на те, що конституційні гарантії судового захисту та відновлення прав і свобод громадян, інтересів держави зобов язують їх здійснювати правосуддя виключно на засадах судочинства, визначених Конституцією. Вже тільки це свідчить про те, що звернення в наукових дослідженнях до проблем правосуддя є актуальним на сьогодні, бо, зокрема, лише швидкий і якісний розгляд цивільних справ характеризує державу як правову та демократичну.
Детально глибоко дослідження потребують основні засади здійснення правосуддя в цивільних справах, і, зокрема, принципи усності, безпосередності та безперервності. Захист конституційних прав і свобод людини та громадянина у формі цивільного судочинства забезпечується системою процесуальних дій суду та учасників процесу, які ґрунтуються на нормах ЦПК України, в яких закріплено принципи усності, безпосередності та безперервності. Вони, як принципи цивільного процесуального права, набули універсального значення для всього судочинства України.
Актуальність вибору теми дослідження обумовлена ще й тим, що низка наукових праць з даної тематики була створена ще в радянський час і в правовому сенсі вже значно застаріла для тлумачення чинної нормативне-правової бази. Так окремі питання досліджувались Г. М. Едельманом в його дисертації «Принципы устности, непосредственности и непрерывности в советском гражданском процессуальном праве» (1969 р.) [3] та В. М. Корніловим в його дисертації «Принцип устности и письменная форма процессуальных действий в советском гражданском процессе" (1974 р.)». [4] У національній процесуальній науці тема принципів усності, безпосередності та безперервності в цивільному судочинстві в деякій мірі висвітлювалась, як правило, в підручниках та навчальних посібниках з цивільного процесу.
Актуальність дисертаційного дослідження визначається також тим, що прийнятий Верховною Радою України 18 березня 2004 р. новий Цивільний процесуальний кодекс України (Далі - ЦПК 2004 р.) сьогодні змінив не тільки підходи до концепції цивільного процесуального законодавства, але й закріпив нові невідомі раніше інститути цивільного процесуального права (заочне провадження, судовий наказ), докорінно змінив порядок оскарження постанов суду. З цивільного процесуального законодавства виключено більшість норм про виконання судових рішень.
Разом з тим дискусійними зостаються значна кількість теоретичних проблем цивільного процесу. Особливо це стосується тих засад судочинства, які не притаманні сьогоднішньому цивільному процесу України, зокрема, можливості застосування безперервності як принципу цивільною процесуального права, від його доктринального звуженого тлумачення до розширеного впливу даного принципу на судовий процес. Потребують нового розуміння принципи усності та безпосередності, можливості їх впливу на оперативність розгляду цивільних справ у змагальному процесі та дії даних принципів у заочному та наказному провадженнях. Отже, можна констатувати, що є нагальна необхідність у науковому дослідженні даної проблеми.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджується з «Тематикою пріоритетних напрямків фундаментальних прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002 – 2005 рр.» , затвердженою Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року; «Основними напрямками наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001–2005 роки», затвердженими вченою радою Національного університету внутрішніх справ від 5 січня 2001 р. (протокол № 4).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є формування теоретичних висновків, спрямованих на розвиток доктрини цивільного процесуального права на основі комплексного аналізу проблемних питань реалізації принципів усності, безпосередності та безперервності у цивільному судочинстві, зокрема, визначення ролі і місця даних принципів у системі принципів цивільного процесуального права, розкриття особливостей їх дії на різних стадіях цивільного процесу тощо, та розробка на цій основі конкретних обґрунтованих наукових пропозицій, спрямованих на усунення прогалин у процесуальному законодавстві та підвищення ефективності діючого судочинства.
Для досягнення поставленої мети вирішуються такі основні завдання:
1) встановити характерні ознаки, поняття та зміст принципів усності, безпосередності та безперервності в цивільному судочинстві;
2) виявити особливості дії принципів усності, безпосередності та безперервності при ухваленні заочного рішення;
3) виявити особливості реалізації принципу безпосередності на рівні суду першої інстанції, апеляційного та касаційного проваджень;
4) виявити та розкрити зміст та особливості дії принципу безперервності у цивільному процесі та його вплив на подальший розвиток цивільного судочинства;
5) дослідити зміст і дію принципів усності та безпосередності на стадії цивільного процесу - провадження у справі до судового розгляду;
6) виявити дію та особливості принципів усності та безпосередності при документуванні цивільного процесу;
7) розробити конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного цивільного процесуального законодавства, у нормах якого закріплені вимоги принципів усності, безпосередності та безперервності.
Об єктом дослідження виступають суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного процесуального права і пов язані з реалізацією принципів цивільного судочинства взагалі та принципів усності, безпосередності та безперервності, зокрема.
Предметом дослідження є цивільні процесуальні норми законодавства як України, так і далекого та близького зарубіжжя, які регулюють дію принципів усності, безпосередності та безперервності в цивільному судочинстві, судова практика та правова доктрина.
Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні правові методи пізнання. Так, за допомогою формально-логічного методу, що ґрунтується на положеннях формальної логіки, шляхом тлумачення цивільно-процесуальних норм та юридичних явищ, можливо більш повно дати визначення принципів цивільного процесуального права і, зокрема, принципів усності, безпосередності та безперервності як принципів даної галузі права. За допомогою порівняльного методу, на наш погляд, можливе вивчення цивільного процесуального законодавства України, країн Європейського союзу (Німеччини, Франції), Російської Федерації в частині розуміння визначення поняття доказів, і на цій основі дослідити дію принципів усності та безпосередності, встановивши при цьому не тільки спільне, але й відмінне в діях зазначених принципів та виявити існуючі прогалини у цивільному процесуальному законодавстві України.
Метод безпосереднього аналізу пояснень сторін та третіх осіб, показань свідків, дослідження письмових та речових доказів, висновків експертів дозволяє одержати необхідні знання, йдучи від одиничного до загального, тобто використовується такий шлях наукового пізнання як індуктивний.
Однак, важливо підкреслити, що будь-який метод зберігає свою методологічну цінність лише в органічній єдності з діалектичним методом як прояв конкретизації його певної сторони. Тому таке використання нами конкретного приватноправового методу визначається принципами діалектичної логіки, яка поєднана з історично-правовим методом, використовуючи який дисертант дослідив історичний розвиток судової системи України та акцентував увагу на вплив досліджуваних принципів на розвиток процесуального права в різних країнах Європи. При цьому в роботі широко використовується судова статистика України при розгляді цивільних справ.
Дане дослідження було системно структуризоване з використанням судової практики, логіко-юридичної поступовості, що дозволило зробити аналітичні висновки та внести певні пропозиції щодо удосконалення цивільно-процесуального законодавства України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в сформульованих теоретичних та практичних висновках і пропозиціях, які виносяться на захист:
1. Набула подальшого розвитку теза, що принципи цивільного процесуального права - це загальні, основні положення, які закріплені в нормах права і діють у межах цивільної процесуальної форми, регламентуючи при цьому повноваження та процесуальну діяльність суду та інших учасників процесу, їх процесуальне-правове становище. При цьому ми виходимо з того, що принципи цивільного процесуального права впливають на саму побудову цивільного судочинства. Відсутність такого впливу позбавляє судову процедуру чіткості, робить цивільне судочинство не упорядкованим.
2. Встановлені особливості реалізації принципів усності, безпосередності та безперервності, їх вплив на законність та обґрунтованість заочних рішень. При цьому стверджується, що в заочному провадженні дія принципів усності, безпосередності та безперервності носить обмежений характер з підстав: а) відсутності відповідача у судовому засіданні; б) спрощеності судової процедури.
3. Дістало подальшого розвитку положення, що за кваліфікаційними ознаками принципи усності, безпосередності та безперервності в системі права є: а) міжгалузевими; б) закріпленими в законодавстві про цивільне судочинство; в) функціональними; г) основоположними.
4. Вперше обґрунтовується висновок, що порушення принципу безпосередності на рівні касаційного суду (ч. 5 ст. 332 ЦПК 2004 р.) може спричинити порушення п. 2, 4, 7 ст. 129 Конституції України та ст. 13 Європейської конвенції з прав людини. Автор вважає, що розгляд касаційних скарг при їх попередньому розгляді без виклику сторін є порушенням не лише принципу безпосередності, а й принципу гласності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності, бо можливість розгляду справ у касаційній інстанції буде залежати не від волі сторін, а тільки від волі самих судів, а інколи й одного із суддів. Крім того, потрібно враховувати, що ухвала Верховного Суду України, постановлена навіть при попередньому розгляді справи, оскарженню не підлягає.
5. При розгляді правової природи принципів цивільною судочинства отримало подальший розвиток положення про визнання безперервності принципом цивільного процесуального права. Ця ідея фактично закріплена в нормах нового ЦПК 2004 р., пов язується з даними нормами і має значення для всього цивільного судочинства та характеризує специфіку цієї галузі процесуального права.
6. Вперше висловлено положення про особливості дії принципів усності, безпосередності та безперервності на стадії досудового розгляду справ. При цьому автор констатує, що є нагальна необхідність розширення процесуальних прав суду на даній стадії, та назвавши її «попереднім розглядом» і відповідно до цього надавши право судам ухвалювати на цій стадії попередні судові рішення, і в разі якщо сторони не подали відповідної заяви в 10-ти денний строк до суду першої інстанції, такі рішення мають вступати у законну силу. При цьому фіксування судового процесу мас відбуватись в письмовій формі - протоколом судового засідання. У разі подачі відповідної заяви стороною попереднє судове рішення вважається таким, що не вступило в законну силу і справа має переходити в стадію безпосереднього розгляду з фіксуванням судового процесу технічними засобами.
7. Вперше висловлено положення про особливості документування як процесуальних дій у межах цивільної процесуальної форми, а також ті види документування, які випливають з такої форми і носять обов язковий характер для інших суб єктів правовідносин. Автор стверджує, що документування судових процесів за допомогою технічних засобів має здійснюватись технічними секретарями. Покладання таких обов язків на секретарів судових засідань чи інших працівників суду (ч. 2 ст. 197 ЦПК 2004 р.) є недоцільним. При цьому необхідно закріпити положення про можливість їх відводу.
Практичне значення одержаних результатів полягає у формулюванні висновків та пропозицій щодо визначення шляхів та підходів у вирішенні низки теоретичних і насамперед практичних проблем, специфіки реалізації даних принципів при розгляді справ у суді першої інстанції, в апеляційних і касаційній інстанціях, та при провадженнях у зв язку з винятковими обставинами та у зв язку з ново виявленими обставинами. Практичні рекомендації, запропоновані автором, були свого часу надіслані у до Верховної Ради України для врахування при підготовці і розробці нового ЦПК України.
Теоретичні висновки та положення дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсу «Цивільний процес», а також при написанні наукових праць, підручників, навчальних посібників, підготовці методичних матеріалів.
Висновки і рекомендації можуть бути використані у законотворчій діяльності, при підготовці нормативно-правових актів, які будуть розроблятися для подальшого удосконалення цивільного процесуального законодавства, а також використовуватись у практичній роботі при розгляді та вирішенні судами цивільних справ.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження проведене на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, де неодноразово відбувалися його обговорення та рецензування. Основні наукові висновки пройшли апробацію за участю автора в таких конференціях: науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права та процесу в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ», присвяченій пам яті проф. А. О. Пушкіна (Харків, 21 травня 2003 року); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених» (Харків, 23 квітня 2004 року); V Міжнародній науково-методичній конференції «Методологічні проблеми сучасного перекладу» (смт. Гурзуф, Республіка Крим, 18–21 травня 2004 року); науково-практичній конференції «Проблема юридичної особи у цивільному праві України», присвяченій пам яті проф. О. А. Пушкіна (Харків, 21 травня 2004 року).
Теоретичні положення, обґрунтовані автором у дисертаційному дослідженні, були використані дисертантом при читанні лекцій, проведенні практичних та семінарських занять у Національному університеті внутрішніх справ. Результати дослідження, зокрема, проблеми дії принципів усності, безпосередності та безперервності на різних стадіях цивільного судочинства, доповідались автором 15 лютого 2004 року на загальних зборах суддів Сумської області.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені в чотирьох наукових статтях, опублікованих у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначена метою та завданням дослідження і складається із вступу, чотирьох розділів, що включають шість підрозділів, висновків до кожного розділу та загального висновку, а також списку використаних джерел (що нараховує 186 найменувань). До структури дисертації входять також три додатки. Повний обсяг рукопису – 170 сторінок машинопису.
| 
