|
Актуальність теми дослідження зумовлена зростанням злочинності в Україні, підвищенням ролі принципу невідворотності відповідальності за вчинення злочину, подальшим розвитком і реформуванням кримінального, кримінально-процесуального законодавства, реформуванням прокурорського нагляду відповідно до чинної Конституції України, запитів практики та вимог Ради Європи. За таких умов підтримання державного обвинувачення в суді, як функція і як засада набуває особливої ваги. Конституція України (ст. 121) функцію підтримання державного обвинувачення в суді покладає на єдину систему прокуратури України і ставить її на перше місце в системі конституційних функцій. Одночасно з публічним началом у порушенні кримінальної справи, проведенні дізнання, досудового слідства, а також провадження справ у всіх судових стадіях зростає значення і приватних моментів у кримінальному судочинстві.
Збільшується кількість кримінальних справ, що порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого, який допускається з усіх категорій справ для участі в судових дебатах, навіть тоді, коли державний обвинувач відмовився від обвинувачення.
Виникають непрості ситуації у правовідносинах потерпілого і прокурора, а також у реалізації правових статусів як прокурора, так і потерпілого. Розв язання зазначених проблем вимагає певних теоретичних досліджень, узагальнення практики, осмислення відповідного правового регулювання, що і зумовило вибір теми дисертації. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної наукової програми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні” і теми наукового дослідження цільової програми кафедри правосуддя „Проблеми удосконалення законодавства про судоустрій та судочинство”.
Дисертаційна робота пов язана з Концепцією реформування прокуратури України, що розроблена Генеральною прокуратурою України. Ступінь наукової розробки тематики. Актуальність досліджуваної теми привертала увагу багатьох відомих дослідників: С.А.Альперта, А.М.Баскалової, В.І.Баскова, І.В.Вернидубова, В.В.Гаврилова, М.І.Гошовського, Л.М.Давидова, В.В.Дорошкова, В.С.Зеленецького, З.З.Зінатулліна, М.В.Косюти, В.Ф.Крюкова, Ю.І.Крючка, Т.А.Кухлевської, О.П.Кучинської, Є.Г.Мартинчика, Є.А.Матвієнка, В.Т.Маляренка, С.В.Матієка, О.Р.Михайленка, М.М.Михеєнка, В.В.Молдована, В.Т.Нора, І.Д.Перлова, Н.Є.Петрової, С.Б. Погодіна, В.М.Савицького, М.С.Строговича, Ф.Н.Фаткулліна, В.Д.Фінька, А.Л.Ципкіна, В.Я.Чеканова, В.П.Шибіки, М.Л.Шифмана, М.Є.Шумила та інших.
Темі підтримання державного обвинувачення присвячувалися науково-практичні конференції, семінари.
Однак залишилося немало проблем, що вимагають подальшого дослідження, особливо з урахуванням сьогодення, розвитку відповідного законодавства, боротьби зі злочинністю, а також з позицій захисту прав і законних інтересів потерпілого.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення концептуальних проблем, пов язаних з конституційними нормами щодо підтримання державного обвинувачення в суді, покладеного на єдину систему прокуратури України, якому надається значення основної засади судочинства, і на цій основі показати взаємозв язок публічного обвинувачення, що здійснює прокурор, з обвинуваченням потерпілого. В результаті розв язати теоретичні проблеми, що не розроблені чи недостатньо висвітлені, дати науково обґрунтовані практичні, методичні рекомендації для практики, а також висловити свої пропозиції щодо подальшого удосконалення кримінально-процесуального законодавства та законодавства, що регулює діяльність з підтримання державного та приватного обвинувачення в суді.
Метою роботи окреслено такі завдання:
- визначити сутність, значення, історичні витоки зародження та розвитку системи видів обвинувачення;
- з ясувати співвідношення державного обвинувачення з приватним обвинуваченням потерпілого;
- висвітлити динаміку формування публічного обвинувачення та його парадигми в стадіях кримінального процесу;
- дослідити правовий статус суб єктів підтримання обвинувачення;
- розробити рекомендації щодо удосконалення методики підготовки прокурора для участі в судовому провадженні;
- розкрити правову сутність, зміст відмови прокурора від обвинувачення та його зміни;
- сформулювати пропозиції щодо удосконалення відповідного законодавства.
Об єктом дослідження є еволюція і сучасний стан державного та приватного обвинувачення в судах України.
Предметом дослідження є специфіка правовідносин за участю прокурора та потерпілого з приводу підтримання обвинувачення в судах України.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали: комплексні державні звіти про роботу прокуратури України (Розділ 3. Підтримання державного обвинувачення в судах) за 2002-2003 рр.; огляди, довідки, інформаційні листи, аналізи, узагальнення прокуратури Чернівецької області за 2002 р.; окремі архівні кримінальні справи Сокирянського районного суду (№ 1/22), Першотравневого районного суду (№ 1/282), Новоселицького районного суду (№1-25) та Ленінського районного суду (№1-140) Чернівецької області.
Проведено опитування 60 державних обвинувачів, працівників прокуратури Чернівецької області. Використана також опублікована практика, статистичні, соціологічні дані в тому числі з російських джерел.
Теоретичною та практичною базою є монографії, дисертації, автореферати, наукові статті, тези, посібники – всього використано 259 джерел. Вивчене відповідне законодавство України, Росії, Молдови, а також вітчизняні публікації щодо проблем обвинувачення у Франції, ФРН, Великобританії, США та європейських держав постсоціалістичної системи.
Аналізуються відповідні накази Генерального прокурора України, накази прокурора Чернівецької області.
Методи дослідження. Виконана робота ґрунтується на сучасних методах пізнання, що випливають з доктрин і категорій філософії та уявлень про загальнолюдські цінності з позицій теорії права та держави. Діалектичний метод уможливив розглянути поставлені проблеми в динаміці, у їх взаємозв язку, особливо при формуванні та розвитку елементів обвинувачення.
Історичний метод дав змогу конкретизувати динаміку зародження і розвитку приватного та публічного обвинувачення. Цей метод доповнюється діахронним аналізом, тобто конкретно-хронологічним.
Метод моделювання в основному застосований при спробі спрогнозувати можливі алгоритми правової поведінки прокурора в суді присяжних на досвіді правового регулювання і практики функціонування цих судів у Російській Федерації.
Системно-структурний метод використаний з метою пізнання складних проблем, що у своїй сукупності складають певні системи – це, перш за все, види обвинувачень, суб єкти, що підтримують обвинувачення, підстави для прийняття відповідних рішень тощо. Метод порівняльно-правового аналізу дав можливість зіставити правові норми, що регулюють суспільні відносини щодо обвинувачення за вчинений злочин у системах права інших держав. Статистичний метод дозволив дослідити фактичну сторону підтримання державного обвинувачення в суді і побачити в ньому певні тенденції. Спеціально-юридичний аналіз норм чинного законодавства та практики його застосування щодо підтримання обвинувачення в суді дав можливість виявити прогалини й суперечності в певних нормативних актах і сформулювати пропозиції для їх усунення.
Соціологічний метод використаний через опитування державних обвинувачів зі з ясування важливих положень щодо методик підготовки до підтримання обвинувачення в суді.
У роботі всі методи дослідження застосовувалися в їх взаємозв язку з урахуванням об єкта, предмета, відповідних проблем дисертаційного дослідження.
Наукова новизна результатів дослідження зумовлена актуальністю теми дисертації.
Дисертаційна робота є першим монографічним дослідженням, у якому комплексно, у взаємозв язку вивчені проблеми як державного обвинувачення, так і приватного. На основі проведеного дослідження сформульовані теоретичні висновки, пропозиції, що мають елементи новизни і спрямовані на більш ефективне розв язання проблем щодо підтримання обвинувачення в суді суб єктами сторони обвинувачення.
Новими найсуттєвішими результатами дисертаційного дослідження є ті, що видаються: - з позицій науки логіки показано підходи до визначення терміну „обвинувачення”, тому що саме по собі це слово ще не є поняття. Воно є неоднозначним (вид діяльності, окрема функція, правовий інститут, засада судочинства тощо);
- дисертант подав найбільш повну систему видів обвинувачення залежно від відповідних критеріїв: публічне, державне, приватне, приватно-публічне, основне, субсидіарне, народне (громадське), офіційне і неофіційне, складне і просте, загальногромадське і відомче. В цю систему вводиться також новий вид обвинувачення – державно-приватне;
- поділяється рівень змагальності судового розгляду на високий, помірний і ледве помітний в залежності від рівня розбіжностей інтересів учасників судочинства та їх активності у захисті своїх прав, відстоювання своїх намагань;
- висвітлено в комплексі та взаємозв язку історичні основи зародження і розвитку приватного і паралельно державного обвинувачення на прикладах декількох держав (Російська імперія, Франція, Німеччина, Великобританія, США);
- обґрунтовано висновок про можливе збільшення кола кримінальних справ приватного та приватно-публічного обвинувачення до 162 за рахунок ст. 46 КК та введення в дію нової редакції ст. 8 КПК України щодо звільнення від кримінальної відповідальності за злочини невеликої тяжкості у зв язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим;
- комплексно показано відмінність правових статусів прокурорів як обвинувачів від потерпілих, які підтримують обвинувачення.
Дисертантом удосконалені такі положення:
- показано авторське визначення системи підстав, умов, що спонукають прокурора до зміни обвинувачення (з наведенням місцевої практики);
- наведено аргументи на підтримку думки про те, що участь прокурора в судовому засіданні, розгляді справи має значення окремої функції, бо підтримання прокурором державного обвинувачення в суді не охоплює всього змісту, суті його участі у провадженні справ у судах, наприклад, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання, висловлює свої думки, викладає міркування тощо;
- розкрито складові елементи обвинувачення: фабула, юридичне формулювання і правова кваліфікація з їх характеристикою та значенням. Показана динаміка і значення парадигми обвинувачення на всіх стадіях судочинства;
- уточнена класифікація всіх осіб, які можуть брати участь у кримінальному процесі з урахуванням нового законодавства та проектів КПК України. Набули подальшого розвитку положення щодо:
- структури статусу особи, що не зводиться тільки до повноважень. Правовий статус визначається як сукупність істотних стійких зв язків і властивостей, що забезпечують особі цілісність, зберігають основні її якості за будь-яких ситуацій та змін;
- дається авторське бачення системи функцій, що здійснюються органами прокуратури, і їх взаємозв язок з іншими державними функціями, функціями кримінального процесу;
- підкреслюється, що участь прокурора і потерпілого в судовому розгляді не зводиться лише до підтримання обвинувачення;
- розкривається система всебічної підготовки прокурора для участі в судовому провадженні з метою підвищення її ефективності;
- дисертантом сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства, що додані до дисертації.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
- у науково-дослідній сфері при подальшій розробці теоретичних питань участі прокурорів, учасників кримінального процесу в стадіях судового і досудового провадження;
- у нормотворчій діяльності при розробці нового Кримінально-процесуального кодексу України, Закону України „Про прокуратуру”;
- у правозастосовній діяльності при виборі прокурорами та іншими суб єктами оптимальних, найбільш ефективних рішень при участі в кримінальному процесі та підтриманні обвинувачення;
- у навчальному процесі юридичних навчальних закладів при вивченні курсів, насамперед з кримінально-процесуального права, прокурорського нагляду (прокуратура України), судоустрою України, а також при підвищенні кваліфікації працівників прокуратури.
Апробація, публікація та реалізація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі питання дисертації доповідались на міжнародній науковій конференції „Організація адвокатури і надання правової допомоги в демократичному суспільстві” 18-19 жовтня 2002 року в м.Києві; на Х регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” 5-6 лютого 2004 р. у м.Львові; на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми попередження та боротьби зі злочинністю” 20 лютого 2004 року в м.Івано-Франківську.
Публікації. З теми дисертації автором опубліковано у виданнях, які визнані ВАК України фаховими для спеціальності “Правознавство”, 4 одноосібних наукових статті та 2 у співавторстві.
1. Юрчишин В.М. Особливості підготовки прокурора до підтримання обвинувачення в суді присяжних та участь в апеляційному суді // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – №4. – С.48-53.
2. Юрчишин В.М. Участь прокурора при розгляді кримінальних справ у суді, зміст та правова природа // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – №3 (33). – С.92-95.
3. Юрчишин В.М. Підтримання державного обвинувачення в суді – першочергова конституційна функція прокуратури України // Право України. – 2004. – №5. – С.131-135.
4. Юрчишин В.М. Зміна прокурором обвинувачення в суді, її правові наслідки та правове регулювання // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 200. Правознавство. Збірник наук. праць. - Чернівці: Рута, 2003.- С. 115-119.
5. Юрчишин В.М. Обвинувачення, його види і значення в кримінальному судочинстві України // Вісник прокуратури. – 2003. – №5. – С.46-51 (у співавторстві, частка дисертанта становить 80%).
6. Юрчишин В.М. Проблеми відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді // Юридична Україна. – 2004. – №4. – С.58-63 (у співавторстві, частка дисертанта становить 80%).
Автором проводились практичні семінарські заняття з курсу кримінології та спецкурсу “Проблемні питання профілактики правопорушення” у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, на яких використовувалися матеріали дисертаційного дослідження, а також при підтриманні державного обвинувачення під час роботи в органах прокуратури Чернівецької області упродовж 1981-2004 рр.
Структура роботи зумовлена темою та логікою змісту дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів і тринадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури – 259 найменувань, додатків – 8 сторінок, загальний обсяг дисертації – 167 сторінок.
| 
