|
Актуальність теми дослідження. Проблема охорони навколишнього природного середовища формувалась на протязі багатьох десятиріч. Вона обумовлена нестримним розвитком науково-технічного прогресу, а також загальним зростанням кількості населення планети Земля. На всіх етапах свого розвитку людина була тісно пов язана із оточуючим її світом – довкіллям. Останнім часом у зв язку з формуванням високоіндустріального суспільства різко посилився негативний вплив людини на навколишнє природне середовище, значно зріс обсяг такого втручання. Воно стало більш різноманітним за формами і вже зараз загрожує стати глобальною небезпекою для самої людини. Конституція України закріплює обов язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків планетарної Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду українського народу. Але успішна реалізація зазначених конституційних положень можлива лише за умови адекватних зусиль як окремої людини, так і всього суспільства в цілому. Неабияку роль у забезпеченні безпечного для людини довкілля відіграє його правова охорона. Проблема охорони довкілля від погіршення його якісного стану, в тому числі і юридичної відповідальності за забруднення або псування землі як найважливішої складової довкілля, значно загострилася та почала набувати загального характеру в середині ХХ століття. Саме в цей час на основі науково-технічного прогресу незмірно зросла інтенсивність використання землі і почали проявлятися негативні екологічні наслідки техногенного впливу. Земля згідно зі статтею 14 Конституції України віднесена до основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Основний закон, зважаючи на виключно важливе значення землі у всіх сферах життєдіяльності людини, виділяє землю серед інших об єктів довкілля. З огляду на це земля, як основне національне багатство, потребує збереження її якості, належної охорони, зокрема за допомогою державно-правових засобів, обмеження спонтанної і шкідливої людської діяльності, яка здатна змінити її якісні характеристики. Охорона цього об єкту спрямована на захист земельних ресурсів від негативного суспільно небезпечного антропогенного та техногенного впливу, збереження родючості ґрунтів, підвищення їх продуктивності, використання земельних ресурсів у відповідності з їх цільовим призначенням, недопущення забруднення та псування земель шкідливими для життя та здоров я людей або довкілля елементами тощо. Актуалізація дослідження проблем кримінально-правової охорони земель, в тому числі і від погіршення їх якісного стану, пов язана з виключною цінністю землі як соціоприродного екологічного феномену. Земля використовується для задоволення матеріальних, духовних, естетичних, пізнавальних, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних, історико-культурних та інших потреб. Вона виступає основою формування природних та природно-антропогенних ландшафтів, базою розвитку національної економіки, сфери послуг тощо. Земля, виконуючи різносторонні функції (політичну, економічну та ін.), залишається об єктивним фактором безпечного існування людей та інших об єктів різноманітних екологічних систем. Від її стану багато в чому залежить і якісний стан довкілля, як сукупність його природних та набутих під впливом антропогенної діяльності властивостей, які повинні відповідати встановленим екологічним, санітарно-гігієнічним нормативам, оскільки вони забезпечують нормальні умови для розвитку і відтворення живих організмів, у тому числі життєдіяльності людини.
Разом з тим, на землю як елемент довкілля посилюється негативний антропогенний вплив, особливо небезпечний у випадках її забруднення шкідливими засобами та іншого псування землі. Ці обставини і зумовили необхідність встановлення кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні винні посягання, які завдають шкоду нормальному якісному стану землі та в кінцевому рахунку негативно впливають на стан довкілля в цілому, створюючи екологічну небезпеку.
Треба зазначити, що раніше діюче кримінальне законодавство України не містило спеціальної норми щодо кримінально-правової охорони якісного стану землі як елемента довкілля. За протиправне посягання на землю, її якісний стан передбачалася лише адміністративна відповідальність (ст. 52 КУпАП), але цього виявилося недостатньо. Вказаний недолік було усунуто з прийняттям 5 квітня 2001 року нового Кримінального кодексу України (далі – КК України). Законодавець встановив кримінальну відповідальність за злочинні посягання проти навколишнього природного середовища, об єднавши відповідні правові приписи в розділі VIII Особливої частини КК України “Злочини проти довкілля”. Зберігаючи адміністративну відповідальність за псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель, законодавець передбачив і кримінальну відповідальність за такі діяння за більш небезпечних умов їх вчинення, реалізуючи багатий науково-практичний матеріал щодо правової охорони як довкілля в цілому, так і окремих його елементів (в тому числі і землі), що накопичився за останні роки. До розділу VIII Особливої частини КК України було включено статтю 239 – “Забруднення або псування земель”, якою регламентується кримінальна відповідальність за злочинне погіршення якісного стану земель. Вказана кримінально-правова норма виявилась дещо складною та суперечливою для її сприйняття та практичного застосування, тому її зміст потребує відповідного теоретичного осмислення, розробки рекомендацій щодо його вдосконалення з метою більш ефективного застосування у слідчо-судовій практиці. Незважаючи на актуальність проблеми охорони земель від негативного антропогенного впливу, в тому числі від їх забруднення або псування, вона не була об єктом спеціального дослідження на дисертаційному рівні. Окремі аспекти кримінально-правової охорони природних ресурсів, серед них і землі в загальному плані розглядалися В.І. Андрейцевим, Ю.С. Богомяковим, М.М. Бринчуком, Т.Д. Бушуєвою, В.П. Владимировим, С.Б. Гавришем, П.С. Дагелем, О.В. Дубовик, Є.Н. Жевлаковим, О.С.Колбасовим, С.М. Кравченко, У.Я. Крастиньшем, Н.О. Лопашенко, Ю.М. Ляпуновим, В.Л. Мунтяном, П.С. Матишевським, В.О. Навроцьким, В.В. Петровою, Л.Ф. Повеліціною, Б.Г. Розовським, Н.І. Тітовою, Ю.С. Шемшученком, Н.Г. Шимбаревою та іншими фахівцями з кримінального права, екологічного права та кримінології.
Слід зазначити, що дослідження більшості вказаних авторів проводилось до введення в дію нового КК України, а також те, що до цього часу поза увагою кримінально-правової доктрини залишаються такі важливі аспекти проблеми, як соціальна обумовленість криміналізації суспільно-небезпечних діянь, пов язаних із забрудненням або псуванням земель, форми реалізації кримінальної відповідальності за цей злочин, кримінально-правова характеристика об єктивних та суб єктивних ознак складу зазначеного злочину, інші, окрім кримінальної відповідальності, засоби кримінально-правової охорони земель від забруднення або псування тощо. Недосконалість законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за забруднення або псування земель, відсутність спеціального дисертаційного дослідження кримінально-правових засобів охорони земель від забруднення або псування, суперечливість висновків різних авторів з приводу окремих питань даної тематики породжує певні труднощі при застосуванні відповідної кримінально-правової норми на практиці і заважає ефективній протидії таким діянням. Викладені обставини і зумовили обрання теми дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на основних положеннях Концепції (Основ державної політики) національної безпеки України, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 –2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 року. Цей напрямок також відповідає пункту 5.3 Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 – 2005 роки (п. 1.4), пункту 4.97 Плану проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національного університету внутрішніх справ на 2002 рік, а також відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у з ясуванні доцільності та належної обґрунтованості встановлення кримінально-правової заборони забруднення або псування земель, розробці науково обґрунтованих положень та рекомендацій щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства, яке встановлює кримінально-правові засоби охорони земель від забруднення або псування земель та з ясування шляхів підвищення його ефективності. Вона конкретизується у наступних основних завданнях:
– з ясувати історичні, правові, екологічні, економічні та соціальні чинники, якими зумовлюється введення в чинне кримінальне законодавство норми про кримінальну відповідальність за забруднення або псування земель;
– обґрунтувати необхідність та можливість встановлення кримінально-правової заборони забруднення або псування земель, перевірити оптимальність меж криміналізації цього явища та дотримання принципів її проведення;
– визначити об єкт та предмет цього злочину;
– здійснити системне дослідження змісту об єктивних і суб єктивних ознак злочинного забруднення або псування земель;
– виявити недоліки кримінально-правової норми щодо відповідальності за забруднення або псування земель;
– розглянути кримінально-правові засоби охорони земель, що не є кримінальною відповідальністю;
– розробити науково обґрунтовані рекомендації, спрямовані на вдосконалення приписів чинного кримінального законодавства, що регламентує відповідальність та інші кримінально-правові засоби охорони земель від забруднення або псування..
Об єктом дослідження є кримінально-правові засоби охорони земель від забруднення або псування земель в сучасних умовах.
Предметом дослідження є національне та міжнародне законодавство, яким встановлюються ці засоби та порядок їх застосування, зокрема норм про відповідальність за забруднення або псування земель, особливості формування принципів кримінальної відповідальності за забруднення або псування земель, шляхи удосконалення законодавства, система наукових поглядів та розробок щодо цієї проблеми.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є традиційні положення теорії пізнання як загальнонаукового фундаментального засобу пізнання дійсності. Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об єкта, предмета та методології дослідження. Зокрема, використано системний програмно-цільовий метод. З числа спеціальних методів пізнання використано наступні: історико-правовий, порівняльно-правовий, логіко-нормативний, системно-структурний, конкретно-соціологічний та метод синтезу. Розробка пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за забруднення або псування земель, проводилась на підставі вивчення кримінального, адміністративного та земельного законодавства України та інших держав, нормативних документів Державного комітету України по земельних ресурсах, публікацій у періодичній пресі тощо.
За допомогою історико-правового методу простежено еволюцію правових норм щодо юридичної відповідальності за погіршення якісного стану землі та формування поняття цього явища. Метод порівняльно-правового аналізу було використано у першому розділі для з ясування співвідношення кримінально-правової норми, якою встановлено відповідальність за забруднення або псування земель, з іншими суміжними кримінально-правовими нормами. Крім того, цей метод використано під час розробки пропозицій щодо вдосконалення норми, яка забороняє суспільно небезпечне забруднення або псування земель, як елементу довкілля. Догматичний метод дослідження дозволив провести правовий аналіз кримінально-правової норми, якою передбачається відповідальність за погіршення якісного стану земель з точки зору додержання правил законодавчої техніки конструювання диспозиції і санкції. За допомогою системно-структурного методу вдалося показати внутрішню побудову складу забруднення або псування земель, а також зміст, недоліки та місце норми, яка передбачає кримінальну відповідальність за вказаний злочин, у структурі Особливої частини КК. Конкретно-соціологічний метод було застосовано при дослідженні стану земельних ресурсів в Україні. Логіко-нормативний метод використано при розробці рекомендацій щодо вдосконалення відповідної статті КК.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертант уперше в Україні всебічно дослідив склад злочинного забруднення або псування земель у структурі екологічних злочинів, відповідно до якого проведено критичний аналіз обґрунтованості та доцільності закріплення кримінально-правової заборони цього явища. Доведено, що охорона земель від забруднення або псування може здійснюватися різними кримінально-правовими засобами. На підставі результатів аналізу обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення відповідних приписів чинного КК України. Крім того, елементи новизни містяться у наступних положеннях:
– визначено історично сформовані витоки кримінально-правової охорони земель та обґрунтовано необхідність такої охорони від забруднення або псування;
– уперше детально простежено еволюцію визначення забруднення або псування земель, формування правового поняття цього явища та накопичений досвід встановлення кримінальної відповідальності за вказані діяння; обґрунтовано достатню наявність соціально-правових умов та підстав для введення до національного кримінального права окремої норми про кримінальну відповідальність за забруднення або псування земель та доведено, що ефективна протидія цьому негативному явищу неможлива без встановлення кримінальної відповідальності за вказані діяння;
– обґрунтовано висновок щодо безпосереднього об єкта злочинного забруднення або псування земель, в якості якого пропонується визнати нормальний природний якісний стан ґрунтового покриву земель;
– уперше пропонується визнавати предметом зазначеного злочину не землі взагалі, а ґрунтовий покрив землі;
– запропоновано визначення поняття “забруднення земель” та “псування земель”, як самостійних форм злочинного ставлення до земель та обґрунтовано необхідність розмежування в диспозиції статті 239 КК цих понять, що дозволить застосовувати цю норму до більш широкого кола посягань на цей об єкт природи;
– доведено, що склад обох форм злочинного ставлення до землі, передбачених статтею 239 КК України, є матеріальним з так званими похідними наслідками, а об єктивну сторону основного складу утворюють наступні ознаки:
1) суспільно небезпечне діяння у вигляді порушення спеціальних правил;
2) первинні суспільно небезпечні наслідки у вигляді забруднення або псування земель;
3) похідні від первинних наслідки у вигляді небезпеки для життя, здоров я людей або довкілля;
4) причинний зв язок між суспільно небезпечним діянням і його наслідками;
5) засоби вчинення цього злочину у вигляді речовин, відходів чи інших матеріалів, шкідливих для людини або довкілля;
– уперше запропоновано розмежувати кримінальну відповідальність за забруднення або псування земель загального та спеціального суб єктів злочину;
– доведена необхідність законодавчого уточнення форми вини у складі злочинного забруднення або псування земель;
– запропоновано вважати необережне забруднення або псування земель не злочином, а іншим правопорушенням;
– доведено необхідність перегляду виду та розміру покарань у санкції статті 239 КК України;
– розроблено і запропоновано авторський варіант проекту статті КК, що встановлює відповідальність за погіршення якісного стану ґрунтового покриву земель.
– Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що висновки і пропозиції дисертації було використано в навчальному процесі при вивченні навчальної дисципліни “Кримінальне право” в Національному університеті внутрішніх справ. Крім того, основні положення дисертації можуть бути використані: в науково-дослідницькій сфері при подальшому дослідженні кримінально-правових та кримінологічних проблем протидії злочинному забрудненню або псуванню земель;
– у законодавчій, правотворчій та правозастосовчій діяльності;
– при розробці постанов Пленуму Верховного суду України з питань кваліфікації злочинного забруднення або псування земель та суміжних злочинів;
– для підвищення рівня правових знань населення.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було заслухано та обговорено на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ; у виступах на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності”, що була проведена в Луганську 20 – 21 травня 1999 р., четвертій міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства України” (листопад, 1999 р., м. Запоріжжя), міжнародній науково-практичній конференції “Власнісний статус і проблеми раціонального використання земель”, що проводилась у Києві 29 – 31 травня 2000 р., науково-практичній конференції “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених”, що відбулась у Харкові 14 квітня 2000 р., науково-практичній конференції “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених”, що відбулась у Харкові 13 квітня 2001 р., науково-практичній конференції “Проблемы борьбы с преступностью в центральном федеральном округе Российской Федерации”, що проводилась у Брянську (РФ) 28 – 29 листопада 2001 р. Результати дослідження використовуються при проведенні практичних та семінарських занять з кримінального права. Публікації. За темою дисертації автором опубліковано дев ять наукових робіт, шість з яких у фахових наукових виданнях.
| 
