|
Актуальність теми дослідження. Процеси державотворення, становлення демократичної системи державної влади, які розпочалися на початку 90-х років, є надзвичайно складними та багатоаспектними явищами, що пронизують і охоплюють всі сфери життєдіяльності соціуму: економіку, політику, право та культуру. Проблема формування нової правової доктрини нерозривно пов язана з процесами переосмислення духовних цінностей, врахуванням різноманітних факторів життєдіяльності суспільства, закріплення культурних здобутків у праві. Актуальність теми дослідження обумовлена теоретичними і практичними проблемами трансформації сучасного українського суспільства, однією з яких є можливості практичного вирішення питань правової суперечності між державою, з однієї сторони, суспільством і окремо взятим індивідом – з іншої, в напрямі гармонізації їх інтересів з урахуванням культурних прагнень, особливостей та потреб українського суспільства. Очевидним є те, що вирішення цієї проблеми пролягає також через площину підвищення якості самого права як гаранта правової держави. Однією зі сфер, в якій вбачається можливим розв язання і вирішення цих завдань проблеми, є сфера правотворчості, зокрема її культурний аспект.
Сьогодення гостро потребує використання значних потенційних резервів для утвердження в українському суспільстві начал демократії, гуманізму і соціального прогресу. Якість частини законів через відсутність належного рівня правової культури окремих депутатів бажає бути кращою і більш досконалою. Чимало законів, як і за часів радянського тоталітарного періоду, не враховують традицій духовної історії, моралі, культури українського народу. Сформовані і прийняті правові норми не завжди обумовлені здобутками української культури. Це призводить до втрати правом соціальної цінності та поваги з боку членів суспільства, у результаті чого право втрачає ефективність, перестає панувати. Не повне використання культурних надбань у праві призводить до необхідності систематичних доповнень, змін у законодавстві, введення нових правових норм. Тут багато що залежить від високої правової культури, професіоналізму самого законодавця. Отже, потреба у всебічному дослідженні культурного впливу на процес правотворчості як об єкт філософсько-правового осмислення є вкрай назрілою та актуальною. Своєрідність феноменів культури та правотворчості випливає з їх безпосереднього зв язку з буттям людини. Тому філософсько-правове дослідження цих феноменів пов язане з філософським визначенням сутності людини, змісту її буття, способів пізнання нею світу.
Вихідними даними для дослідження даної проблеми є доробки вітчизняних та зарубіжних науковців у галузі філософії, правознавства, філософії права, культурології, соціології права тощо. Серед них можна виділити такі основні напрями:
Дослідження різноманітних філософських, психологічних, гносеологічних та діяльнісних аспектів правової діяльності (С. Алексєєв, Ю. Бабкін, О. Бандура, В. Бачінін, І. Бичко, В. Букреєв, А. Венгеров, О. Гвоздік, О. Данільян, К. Жоль, В. Нерсесянц, В. Кампо, Д. Керімов, Б. Кістяківський, А. Козловський, М. Козюбра, Я. Кондратьєв, В. Косович, М. Костицький, Л. Кравченко, В. Ларіоновна, С. Максимов, І. Малініна, О. Маноха, А. Нашиц, Л. Петрова, Ю. Римаренко, С. Сливка, В. Чефранов, Б. Чміль, В. Шаповал, В. Шкода). Удосконалення законодавчого процесу та аналіз шляхів удосконалення законодавчої техніки (Р. Бержерон, О. Зайчук, А. Заєць, Р. Калюжний, Д. Керімов, А. Колодій, С. Лисенков, В. Максимов, О. Мироненко, О. Мурашин, А. Нашиц, А. Олійник, М. Орзіх, М. Панов, О. Петришин, П. Рабінович, В. Сущенко, М. Цвік, Ю. Шемчушенко, О. Ющик).
Дослідження питань культури (А. Арнольдов, А. Білий, Н. Багдасар ян, А. Бєлік, В. Бокань, А. Верем єв, В. Горський, В. Гриценко, П. Гуревич, Г. Драч, М. Кашуба, М. Коган, В. Межуєв, А. Радугін, В. Розін).
Ефективність розробки теми дослідження, на нашу думку, значною мірою визначається саме поєднанням цих напрямів дослідження у юридичній науці. Застосування загальнофілософських та філософсько-правових принципів і підходів під час дослідження має забезпечити окреслення принципових взаємозв язків культури як із правом в цілому, так і з правотворчістю зокрема.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки НАВСУ на 1999-2003 роки і згідно з передбаченою в них темою “Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі”. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Вона обрана згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України, відповідно до державно-правової реформи в Україні, відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року № 9 КМ/1), узгоджена з тематикою пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 роки від 30 червня 2002 року № 635.
Мета та завдання дослідження. Мета дисертації полягає у загальнотеоретичному дослідженні культурологічних проблем у правотворчості. Відповідно до зазначеної мети в дисертації зроблено спробу розв язати такі завдання:
проаналізувати категорії культури і цивілізації, які є середовищем існування і дії права;
здійснити філософсько-правове дослідження та сформулювати визначення права як феномену культури; розкрити правотворчість як феномен культури та визначити її філософські аспекти;
проаналізувати онтологічні засади правотворчості як різновиду діяльності людини;
визначити історичні закономірності впливу української культури на процес правотворчості в Україні;
проаналізувати стан сучасної правотворчості в Україні, обгрунтувати необхідність використання здобутків вітчизняної культури у праві.
Об єктом дослідження є право як явище культури.
Предметом дослідження є культурологічні проблеми в праві та правотворчості. Методи дослідження. Методологічну основу роботи склали, по-перше, загально-філософська методологія, що грунтується на засадах детермінізму та діалектики. По-друге, загальнонаукові методи дослідження, такі, як системний та структурно-функціональний підходи, аналіз і синтез, порівняння та протиставлення, аналогії та інші. По-третє, такі спеціально-юридичні методи, як порівняльно-правовий та формально-догматичний. Використання вказаних методів і принципів дослідження сприяло систематизації емпіричного матеріалу й отриманню власних теоретичних результатів для досягнення поставленої мети.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми, яка ще не набула в Україні системного висвітлення на дисертаційному рівні, та метою розв язання поставлених науково-теоретичних завдань.
Наукова новизна полягає в тому, що дане дисертаційне дослідження є першим у вітчизняному правознавстві комплексним філософсько-правовим дослідженням культурологічних проблем правотворчості. На захист виносяться наступні положення та висновки, в яких знайшла своє відображення наукова новизна підходу до аналізу предмета дослідження:
встановлено, що правотворчість і законотворчість є не однопорядковими феноменами, оскільки кожний з них має свою власну природу;
подано філософсько-правову характеристику категоріального апарату, пов язаного з правоутворенням: проведено розмежування між нормотворчістю, правотворчістю, законотворчістю, законодавчою діяльністю;
обгрунтовано, що відповідно до філософсько-правового підходу нормотворчість – це діяльність щодо створення соціальних норм взагалі. Одним з її видів є правотворчість – діяльність зі створення правових норм. У свою чергу одним з видів правотворчості є законотворчість – діяльність щодо створення правових норм на державному рівні, на якому вони наділяються вищою юридичною силою; вперше розкрито культурологічний зміст правотворчості, що знаходить вираз у онтологічному, гносеологічному, етичному, аксіологічному та етно-соціальному аспектах; вперше запропоновано дослідження правотворчості відповідно до способів осмислення правової реальності, на суб єктивному (суб єктивізм), об єктивному (об єктивізм), інтерсуб єктивному (інтерсуб єктність) та державному (правовий позитивізм) рівнях, кожний з яких робить акцент на одному з аспектів правотворчості. Практичне значення одержаних результатів даного дослідження полягає у використанні положень та висновків у навчальному процесі при розробці відповідних лекційних і семінарських занять з курсів “Філософія права”, “Юридична деонтологія”, “Історія правових вчень”, “Культурологія права” та спецкурсів з філософсько-правових тем у межах загального курсу з філософії у системі навчальних закладів юридичного профілю; у процесі підготовки посібників з відповідних предметів.
Сформульовані в дисертації теоретичні положення та висновки можуть бути використані в подальшій науково-дослідній діяльності, стимулювати розробку філософсько-правової проблематики, підвищення її концептуального рівня, зокрема, стати основою для перспективної розробки філософсько-правової концепції правотворчості, концепції культурології права, а також для дослідження проблем ефективності дії права в суспільстві.
Вивчення культурологічних проблем правотворчості, детермінованих особливостями об єкту творчості – права і суб єкта творчості – людини, структурою її пізнавально-психологічних здібностей та її діяльністю в цій сфері, можуть сприяти оптимальній організації законодавчого процесу. Це означає, що результати цього, на перший погляд, виключно теоретичного аналізу, можливо і необхідно спрямовувати у сферу практичного застосування. Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України, кафедри теорії, історії держави і права Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України та міжкафедральних теоретичних семінарах кафедр філософії права та юридичної логіки, теорії держави і права, юридичної психології Національної академії внутрішніх справ України.
Основні положення дослідження викладені на таких наукових конференціях: Інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України на тему: ”Роль юридичних знань і юридичної культури у становленні і розвитку підприємництва в Україні” (10 грудня 1998 р., м. Київ); Львівського національного університету ім. Івана Франка на тему “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (13-14 лютого 2001 р., м. Львів); Львівського інституту внутрішніх справ на тему “Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (4-5 травня 2001 р., м. Львів); Українського державного лісотехнічного університету на тему “Духовне відродження – основа стратегії сталого розвитку України” (13-14 грудня 1999 р., м. Львів).
Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 4 статтях провідних фахових видань та 3 матеріалах і тезах конференцій.
Структура і обсяг дисертації зумовлені завданнями і логікою дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 1 сторінках друкованого тексту. Список використаних джерел (кількістю 302 найменування) займає 23 сторінки.
|
