|
Актуальність теми дослідження. Радикальні перетворення у всіх сферах політичного та соціально-економічного життя українського суспільства нерозривно пов язані з забезпеченням безпеки особистості, суспільства і держави, створенням необхідних умов реалізації конституційних прав і свобод громадян у різних сферах суспільного життя. Процеси демократизації суспільства і держави в Україні, рівність різних форм власності стали підставою для підприємницької активності фізичних та юридичних осіб, здійснення окремих видів діяльності, виробництв, робіт та послуг, які пов язані з використанням потенційно небезпечних технологій, предметів та речовин. В умовах складних політичних та соціально-економічних перетворень, які характеризуються погіршенням добробуту населення, ускладненням кримінальної обстановки, збільшенням числа злочинних посягань на життя, здоров я та майнові інтереси громадян, особливої актуальності набуває питання створення ефективної системи контролю зі сторони держави за використанням предметів, речовин, матеріалів, здійсненням окремих видів діяльності, виробництв, робіт, які уявляють підвищену суспільну небезпеку. Законодавство України передбачає особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій відповідно до Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576 та інших нормативно-правових актів, що визначають основи дозвільної системи, яка є одним з основних адміністративно-правових засобів забезпечення суспільної безпеки і суспільного порядку. Як специфічний вид виконавчо-розпорядчої діяльності, дозвільна система безпосередньо проявляється у різних формах і здійснюється багатьма органами державної виконавчої влади. Кожен з таких органів, у межах своєї компетенції, наділяється правом застосовувати ті чи інші форми і методи державного управління для впровадження в життя приписів норм, які її утворюють. Разом з тим, є багато проблем, що виникають у процесі здійснення діяльності з забезпечення функціонування дозвільної системи. Удосконалення вимагає як законодавство, що визначає правовий статус і повноваження органів вказаної сфери, так і їх система. Нечітке визначення задач і функцій органів дозвільної системи, недостатня правова регламентація способів їх взаємодії породжують ряд негативних наслідків, таких як тяганина, бюрократія, порушення законних прав і інтересів громадян у даній області і т.п., що, у цілому, знижує ефективність їх діяльності з забезпечення суспільної безпеки. Вимагає свого перегляду і законодавча база самої дозвільної системи, яка на сьогоднішній день багато в чому не відповідає вимогам часу. Необхідність забезпечення суспільної безпеки і суспільного порядку, обумовлює актуальність і важливість глибокого комплексного дослідження проблем дозвільної системи: її сутності і значення, виникнення і розвитку, предметів і об єктів, діяльності різних державних органів щодо її здійснення, удосконалення законодавчої бази, яка стосується питань організаційно-правових і процедурних основ її функціонування. Дослідження дозвільної системи є доцільним і для розвитку та удосконалення адміністративного законодавства, розробки проектів ряду нормативних актів, зокрема: Закону України «Про дозвільну систему», «Про зброю», «Про обіг вибухових речовин і матеріалів» і т.ін., необхідність прийняття яких на сьогоднішній день набуває особливої гостроти. Проблемами забезпечення суспільної безпеки і суспільного порядку, а також, у тієї чи іншої ступені, питаннями здійснення дозвільної системи займалися такі вчені-адміністративісті, як: В.Б. Авер янов, Г.В. Атаманчук, О.М. Бандурка, І.І. Веремеєнко, Д.М. Бахрах, І.Л. Бачило, В.І. Безсмертний, Ю.П. Битяк, А.С.Васильєв, В.М. Гаращук, С.Т. Гончарук, Є.В. Додін, О.В. Дяченко, В.В. Зуй, М.І. Єропкін, О.П. Клюшниченко, Л.В. Коваль, А.Т. Комзюк, О.П. Коренєв, Б.М. Лазарєв, Р.С. Павловський, Л.Л. Попов, А.О. Селіванов, Ю.А. Тихомиров, Ф.Д. Фіночко, В.В. Цвєтков, О.М. Якуба та ін. Їх роботи присвячені вивченню особливостей соціальних взаємозв язків, що складаються між учасниками правових відносин у сфері забезпечення суспільної безпеки і суспільного порядку. Виключно питанням здійснення дозвільної системи окремими державними органами присвячені роботи В.А. Гуменюка, І.Г. Кириченка, С.В. Лихачова, Г.Г. Месі, Д.В. Осінцева, С.Д. Подлінєва та інших. Разом з тим, слід зазначити, що при вивченні дозвільної системи більшість авторів досліджували її криз призму роботи лише одного суб єкту – органів внутрішніх справ. Про діяльність інших державних органів (Мінохоронприроди, Держнаглядохоронпраці та ін.) щодо запровадження в життя вимог дозвільної системи згадувалось лише фрагментарно, без розгляду особливостей форм і методів їх діяльності в означеній сфері. В той же час, говорити про дозвільну систему як про спеціальний вид діяльності лише органів внутрішніх справ уявляється невірним. Саме недостатня розробка теоретичних положень, наявність ряду правових проблем, а також необхідність проведення комплексного правового дослідження дозвільної системи й обумовили вибір автором даної теми дисертаційного дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукових планів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і відповідає задачам цільової комплексної програми «Права людину і проблеми становлення організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування» на 2001-2005 р. № 0186.0.070865. Об єктом дисертаційного дослідження є дозвільна система як специфічний вид виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної виконавчої влади. Предметом дисертаційного дослідження виступають становлення, розвиток і організація дозвільної системи, форми і методи її здійснення різними органами державної виконавчої влади, проблеми організаційно-правового і процедурного забезпечення дозвільної системи. Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний розгляд теоретичних і практичних проблем, пов язаних з функціонуванням дозвільної системи в Україні, характеристика основних елементів дозвільної системи, розробка пропозицій щодо удосконалення адміністративного законодавства, яке регулює суспільні відносини, що складаються в даній області. Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення наступних завдань:
- з ясувати сутність і сформулювати поняття адміністративно-правової охорони суспільної безпеки і засобів її забезпечення;
- визначити сутність дозвільної системи як одного з видів державного управління, її місця серед правозабезпечувальної діяльності, дати характеристику її складових елементів;
- конкретизувати об єкт, предмет і форми дозвільної системи; дослідити етапи становлення дозвільної системи як форми державного управління;
- охарактеризувати систему органів державної виконавчої влади, що здійснюють дозвільну систему, визначити їх повноваження; розкрити основні напрямки, форми і методи діяльності окремих органів державної виконавчої влади, що здійснюють дозвільну систему; провести аналіз організаційно-правового забезпечення діяльності органів сфери дозвільної системи, дати пропозиції і рекомендації щодо його удосконалення;
- дослідити дозвільні провадження і визначити основні шляхи їх законодавчого забезпечення. Методи дослідження. Виходячи з цілей і задач дослідження, у роботі використовувалися: діалектичний, історико-правовий, статистичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, соціологічний і інший методи пізнання процесів і явищ, а також спеціальні юридичні методи: документального аналізу, граматичного розгляду і тлумачення правових норм. За допомогою діалектичного та історіко-правового методів досліджено генезис дозвільної системи, виділені основні етапи формування її організаційних і правових основ. Формально-логічний і соціологічний методи дозволили визначити значення і місце дозвільної системи серед інших інститутів державного управління. Статистичний і порівняльно-правовий методи використовувались для визначення основних напрямків удосконалення правових основ діяльності відповідних державних органів сфери дозвільної системи. За допомогою методів документального аналізу, граматичного розгляду і тлумачення правових норм визначались прогалини та інші недоліки законодавства сфери дозвільної системи, що дозволило внести пропозиції з його удосконалення. Наукові положення, висновки і рекомендації, які містяться в дисертаційному дослідженні, базуються на Конституції України і чинному адміністративному законодавстві. У число правових актів, що складають нормативну основу дисертації, входять: Укази Президента України, постанови Верховної Ради України, акти Кабінету Міністрів України, а також підзаконні нормативні акти відомчого характеру. У процесі написання дисертації використовувалися роботи вчених – представників теорії держави і права, конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного та інших галузей права. Емпіричну та інформаційну основу дисертаційного дослідження складають узагальнення практичної діяльності органів державної виконавчої влади сфери дозвільної системи Харківської й іншої областей, статистичні матеріали, довідкові видання, політико-правова публіцистика. Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація уявляє собою одне з перших комплексних монографічних досліджень адміністративно-правових проблем здійснення дозвільної системи органами державної виконавчої влади, спрямоване на розвиток теорії адміністративного права й удосконалення практики його застосування. Автором проведено аналіз організаційно-правових основ дозвільної системи в Україні, досліджено зміст і особливості адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що складаються в даній сфері, основні напрямки, форми і методи здійснення дозвільної системи. При цьому, елементи наукової новизни містяться в ряді висновків і положень, запропонованих особисто автором роботи. До їх числа можна віднести наступні: дістали подальшого розвитку визначення адміністративно-правової охорони суспільної безпеки і засобів її забезпечення, проведена їх класифікація і визначено місце дозвільної системи серед них; запропоновано авторське визначення дозвільної системи у вузькому і широкому розумінні, вперше виділені і охарактеризовані основні і додаткові елементи дозвільної системи, розкриті їх особливості;
- подальшого розвитку та обґрунтування дістали етапи становлення дозвільної системи й охарактеризована трансформація органів, які її здійснюють;
- по-новому розглянуто і розкрито зміст таких категорій як «об єкт», «предмет» і «форми дозвільної системи»;
- розвинуто положення про принципи діяльності органів, які здійснюють дозвільну систему;
- дістала подальшого розвитку характеристика форм і методів діяльності органів, які здійснюють дозвільну систему, надані пропозиції щодо їх удосконалення; комплексно досліджено проблеми організаційно-правового забезпечення дозвільної системи в державному управлінні, запропоновані її нові стандарти, обґрунтована необхідність розробки і прийняття узагальнюючого нормативного акту – Закону України «Про дозвільну систему», надано проект авторського варіанту його структури;
по-новому обґрунтовується класифікація дозвільних проваджень, визначено їх види, досліджені тенденції їх розвитку і законодавчого регулювання. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що їх можна використовувати:
- у науково-дослідній роботі – для подальшого вивчення особливостей дозвільної системи як одного з видів державного управління, аналізу форм і методів її здійснення;
- у правотворчій діяльності – при розробці нормативно-правових актів сфери законодавства дозвільної системи;
- у правозастосовчій діяльності – шляхом використання наданих рекомендацій і пропозицій щодо удосконалення як правової основи самої дозвільної системи, так і діяльності державних органів, які її здійснюють;
- у навчальному процесі – при підготовці курсу лекцій по адміністративному праву, методичних і навчальних посібників, а також підручників для вищих навчальних закладів. Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Ряд її положень був предметом обговорення на наукових і науково-практичних конференціях: «Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України» (м. Харків, 30 червня 2001), «Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності» (м. Харків, 20-21 грудня 2001 р.), «Правові проблеми реформування регіональної влади» (м. Харків, 12 квітня 2002 р.), «Проблеми вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування» (м. Харків, 4-5 грудня 2001 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладені в 3-х статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, визначених ВАК України, і 4-х тезах доповідей науково-практичних конференцій.
Структура дисертації складається з вступу, трьох розділів, дев яти підрозділів, висновків (після кожного розділу і наприкінці дисертації) і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи складає 197 сторінок. Список використовуваної літератури складається з 191 найменувань і займає 16 сторінок.
|
