|
Актуальність теми. Кодифікація цивільного законодавства в Україні зумовлює необхідність вдосконалення всієї правової системи, зокрема, приведення у відповідність з потребами сьогодення механізму функціонування економічних відносин за участю юридичних осіб.
В умовах ринкових відносин відбувається трансформація форм участі юридичних осіб у цивільному обігу, змінюються підстави та характер реалізації їх правосуб єктності. Якщо раніше в багатьох випадках межі можливої поведінки організацій (у всякому разі, в загальних рисах) наперед визначалися приписами законодавства і положеннями актів управління, то тепер самостійність юридичних осіб значно зросла, що, у свою чергу, тягне підвищення значення договірних зобов язань та інших актів волевиявлення суб єктів цивільного права.
Викладеним, передусім, і пояснюється актуальність досліджень проблем, що виникають у зв язку з укладенням правочинів юридичними особами. Хоча, на перший погляд, головні аспекти договірного процесу за участю юридичних осіб здаються достатньо усталеними і такими, що не викликають суперечок у науковій літературі, однак практика свідчить про те, що порушення в цій галузі ще нерідко мають місце, а ретельний аналіз теоретичних аспектів укладення правочинів юридичними особами показує, що значна кількість проблем тут усе ще залишається недослідженою.
Зокрема, принципово важливою новелою нового Цивільного кодексу України, прийнятого Верховною Радою 16 січня 2003 р., є відмова від так званої „статутної” правосуб єктності юридичної особи і запровадження інших спеціальних вимог до укладення ними правочинів та вчинення інших юридичних актів.
Докорінно також змінилися підходи до визначення підстав, умов та наслідків недійсних правочинів.
У контексті цих змін посилюється актуальність встановлення значення укладення правочинів юридичною особою з порушенням вимог встановлених законом.
Оскільки в нових умовах господарювання збільшується кількість суб єктів підприємницької діяльності з незвичними структурою та організацією управління, вимагає також вирішення питання про те, хто і на яких підставах може здійснювати право юридичної особи на укладення правочинів.
І хоча досить поширеною у вітчизняній цивілістичній літературі є думка, згідно якій інтереси юридичної особи, як правило, представляє її орган, правова природа таких відносин залишається не до кінця з ясованою. До того ж існує потреба з ясувати співвідношення укладення правочинів органами юридичної особи та її представниками, оскільки в будь-якому разі без інституту представництва тут обійтись практично неможливо. Варто зазначити, що за допомогою представництва можливі придбання та реалізація більшості матеріальних і низки процесуальних цивільних, а також інших за галузевою належністю суб єктивних прав і обов язків. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реальності здійснення прав і виконання обов язків суб єктами цивільного права, в тому числі, юридичними особами.
Зміни, які відбуваються в останні роки в суспільному та господарському житті України, істотно розширили сферу потреби укладення правочинів юридичними особами, як через їх органи, так і шляхом застосування представництва. Наприклад, патентний повірений веде справи будь-яких осіб після одержання охоронних документів на винаходи, корисні моделі і т. ін., брокери діють на біржах від імені та за рахунок клієнтів, через представників виступає чимало суб єктів підприємницької діяльності. Актуальність теми посилюється тим, що на практиці виникає чимало питань, які потребують теоретичного та законодавчого уточнення. Зокрема, це питання визначення суб єктного складу правочинів, що укладаються від імені юридичної особи; встановлення поняття та правової природи органу юридичної особи; вимог до особи, яка може бути представником; окреслення меж повноважень органу юридичної особи та її представника; співвідношення таких категорій, як повноваження органу юридичної особи, закріпленого в установчих документах, повноважень представника такої особи, закріплених у довіреності, а також доручення діяти певним чином, закріпленого у відповідному статуті, посадових обов язках, договорі сторін тощо.
Слід зазначити, що деякі проблеми укладення та виконання правочинів, а також питання наслідків недійсності правочинів були предметом спеціальних досліджень (А.Г.Власова, О.Л. Невзгодіна, І.Б. Новицький, В.О. Рясенцев, Н.В.Рабінович, Є.О.Харитонов). Однак жодне з них не було присвячене дослідженню саме проблем укладення правочинів юридичними особами та правовим наслідкам таких правочинів і їх недійсності. До того ж дослідження усіх згаданих вище авторів були виконані на законодавчому та фактичному матеріалі іншого часу, в інших соціальних та економічних умовах. Недостатня вивченість проблематики підтверджує необхідність звернення з метою наукового аналізу до різних аспектів укладення правочинів юридичними особами на рівні монографічного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії в рамках теми: „Традиції приватного права України” за напрямком наукових досліджень Одеської національної юридичної академії на 2001-2005 роки „Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U0001195). Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, загальної теорії права, історії держави і права тощо. Поміж них, передусім, треба згадати твори С.С. Алексєєва, Ч.Н. Азімова, В.К. Андрєєва, В.І. Борисової, С.І.Вільнянського, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, С.Н. Ландкофа, В.В. Луця, О.Л. Нєвзгодіної, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, І.Б. Новицького, В.О. Рясенцева, О.А.Підопригори, Н.В. Рабіновича, К.І .Соколовського, Є.О. Харитонова, Б.Б. Черепахіна, Я.М. Шевченко, І.В. Шерешевського та інших.
Деякі з них присвячені аналізу поняття правочину та його укладення в цілому або його недійсності (праці С.С. Алексєєва, І.Б. Новицького, В.О. Рясенцева, І.В. Шерешевського), інші стосуються питань реалізації правосуб єктності юридичної особи (праці В.К. Андрєєва, В.І. Борисової, О.О. Красавчикова, Б.Б. Черепахіна). Таким чином, переважна більшість наукових творів згаданих вище авторів стосується лише окремих аспектів проблеми, що є предметом цього дисертаційного дослідження, не охоплюючи вказану наукову проблему в цілому.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в з ясуванні сутності та значення правочиноздатності юридичної особи та особливостей її реалізації за допомогою діяльності органів юридичної особи та інституту представництва в сучасних умовах, визначення особливостей укладення та виконання таких правочинів і значення їх як підстав виникнення цивільних відносин у системі цивільного права України, встановлення особливостей і умов здійснення відповідних суб єктивних прав і обов язків юридичної особи, а також наслідків неналежно укладених правочинів.
У зв язку з поставленою метою автором вирішувалися наступні завдання: – дослідження категорій “правосуб єктність юридичної особи” та “правочиноздатність юридичної особи” як теоретичного підґрунтя регулювання участі юридичної особи в цивільному обігу; – аналіз поняття та характерних ознак правочину за новим Цивільним кодексом України у порівнянні їх з вирішенням аналогічних питань в нормах раніше чинного цивільного законодавства України і встановлення на цьому тлі особливих вимог, яким мають відповідати правочини, що укладаються юридичними особами; – розгляд питань про загальні засади здійснення правочиноздатності, юридичними особами; – аналіз особливостей здійснення правочиноздатності юридичної особи її органами та учасниками;
– встановлення особливостей здійснення правочиноздатності юридичної особи за допомогою інституту представництва;
– з ясування новел нового Цивільного кодексу України щодо підстав та порядку укладення правочинів юридичними особами за допомогою зазначених вище способів.
Об єктом дослідження виступають правовідносини, що є передумовою укладення правочинів юридичними особами, а також ті, що виникають у зв язку з укладенням правочинів юридичними особами.
Предметом дослідження є система правових норм, що визначають правосуб єктність юридичної особи взагалі та її правочиноздатність, зокрема, а також ті, що регулюють укладення правочинів у цивільному законодавстві України; проблеми, що виникають при тлумаченні та застосуванні зазначених норм, а також судова практика відповідних категорій.
Методологічною основою дослідження слугував загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного та порівняльного аналізу, які у сукупності були застосовані для з ясування особливостей правочиноздатності юридичних осіб та її реалізації у цивільному праві України, визначення їх характеру та особливостей реалізації прав і обов язків учасниками даних відносин.
При цьому метод логічного аналізу використовувався для встановлення змісту та спрямованості норм цивільного законодавства, які регулюють відносини, що є предметом даного дисертаційного дослідження. Метод системно-структурного аналізу використовувався для встановлення місця норм, присвячених визначенню правосуб єктності юридичної особи та її правочиноздатності у системі норм цивільного законодавства України, а також при розгляді питань взаємозв язку зазначених норм і норм, присвячених регулюванню укладення та наслідків правочинів у ЦК України. Порівняльний метод дав змогу проаналізувати положення, що стосуються правовідносин, які є предметом даного дисертаційного дослідження, у новому ЦК України і раніше чинному законодавстві та шляхом порівняння визначити характер і призначення новел ЦК України 2003 р.
Емпіричним підґрунтям дослідження була судова, нотаріальна та адміністративна практика з питань добровільного представництва.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням проблем, що виникають при укладенні правочинів юридичними особами, виконаним на матеріалах реформи цивільного права, що відбувається в нашій країні. У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній літературі зроблено спробу сформулювати концепцію правочиноздатності юридичної особи, котра б враховувала сучасні тенденції розвитку цивільного права в Україні. Також вперше зроблено спробу узагальнити та систематизувати форми та порядок реалізації здійснення правочиноздатності юридичної особи з формулюванням відповідних рекомендацій по вдосконаленню редакції деяких норм Цивільного кодексу України та формування практики застосування ЦК України 2003 р.
На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів на захист виносяться такі положення:
– пропозиція про доцільність запровадження правової категорії „правосуб єктність юридичної особи”, як такої, що об єднує правоздатність та дієздатність останньої та більшою мірою відповідає сутності цього суб єкта цивільного права;
– висновок про те, що у змісті правосуб єктності юридичної особи слід розрізняти такі елементи як правочиноздатність – здатність здійснювати правочини; деліктоздатність – здатність нести відповідальність за правопорушення; бізнесдієздатність – здатність займатися підприємницькою діяльністю юридичної особи;
– положення про те, що незалежно від підстав виникнення можливості виступати від імені юридичної особи головним суб єктивним правом того, хто виступає від її імені, є надане йому організацією повноваження діяти від імені останньої у відносинах з третіми особами, котре має тут розглядатися у вузькому (спеціальному) значенні як „повноваження на здійснення правочиноздатності юридичної особи”;
– теза про те, що поняття „повноваження” як категорію цивільного права слід відрізняти від категорії „компетенції”, котра, передусім, стосується сфери права адміністративного і може застосовуватися тому лише у контексті характеристики корпоративного управління в межах юридичної особи;
– висновок про те, що підставами виникнення повноваження у відносинах за участю юридичної особи можна вважати: 1) вказівки установчих документів або закону, якими передбачається право (повноваження) певного органу чи органів юридичної особи діяти в її інтересах; 2) членство в юридичній особі у випадках, коли можливість представництва ними інтересів юридичної особи передбачена спеціальним законом; 3) волевиявлення юридичної особи та її представника, відображене, як правило, у договорі між ними; 4) акт уповноваженого органу юридичної особи, яким комусь доручається (дозволяється) діяти в якості її представника;
– обґрунтування позиції, згідно якій здійснення правочиноздатності юридичної особи через її органи не є представництвом, а має вважатися діями безпосередньо самої юридичної особи;
– висновок про те, що здійснення правочиноздатності юридичної особи через її учасників слід вважати представництвом із застосуванням внаслідок цього до даних відносин положень глави 17 ЦК України;
– теза про те, що здійснення правочиноздатності юридичної особи через її представників за своєю сутністю є добровільним представництвом, хоча може існувати також у вигляді „обов язкового представництва” на підставі акта органу юридичної особи;
– висновок про необхідність вдосконалення низки норм ЦК України 2003 р., які регулюють відносини, що виникають при здійсненні правочиноздатності юридичної особи, відносини представництва та деякі інші.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, насамперед, що на підґрунті положень і висновків дисертаційного дослідження зроблено низку пропозицій щодо вдосконалення деяких норм цивільного законодавства України.
Внесено також пропозиції відносно тлумачення положень законодавства судовою практикою, для чого вказано критерії застосування певних норм у тих чи інших ситуаціях.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії. Головні положення викладені у чотирьох публікаціях, вміщених у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для юридичних галузей. Результати дисертаційного дослідження доповідались також на наукових конференціях.
Структурно дослідження будується за принципом поступального розгляду окремих питань, які пов язані з його проблематикою.
Робота містить 4 розділи, поділені на 9 підрозділів, кожен з яких присвячено висвітленню тих чи інших аспектів проблеми реалізації правочиноздатності юридичних осіб. Наприкінці роботи узагальнено висновки, а також пропозиції щодо вдосконалення законодавства.
Список використаної літератури складає 237 найменувань і охоплює використані автором дисертації нормативні акти, а також спеціальні праці з проблематики дисертаційного дослідження, видані на українській, російській, німецькій та польській мовах. Загальний обсяг дисертації – 219 сторінок, з яких текст дисертації становить – 190 сторінок, а список використаних джерел – 22 сторінки.
| 
