|
Актуальність теми. Серед досліджень, що здійснюються на сучасному етапі розвитку вітчизняної історико-правової науки, чільне місце посідає проблематика становлення та розвитку державницьких традицій українського народу. При цьому увага науковців зосереджується практично на всіх хронологічних періодах, з якими пов язуються події, що стосуються українського державотворення. Але попри таку широкоаспектність сучасного висвітлення історії державності України, в ній ще залишаються малодосліджені об єкти. Зокрема такі, що належать до історико-правової проблематики Кримської автономії, розробкою якої на сьогодні займається досить обмежене коло науковців. Отже, зважаючи на певну наукову невивченість цього питання, доцільно звернути увагу на ідеї державотворення, що виникали в ході розвитку кримськотатарського національного руху. В цьому контексті підкреслимо актуальність висвітлення нашої наукової проблеми. В сучасних умовах вона значно посилюється, по-перше, геополітичним чинником. Збройні конфлікти та війни на Близькому Сході, де з одного боку весь час виступають народи, які сповідують іслам, викликають необхідність глибокого і комплексного вивчення цього суспільного явища з точки зору не лише релігійного, а й цивілізаційного поняття, і зокрема його політико-правового компоненту. Адже передумови конфесійних суперечностей мають місце в будь-якому регіоні з поліетнічним складом населення, особливо там, де межі етнічних „кордонів” збігаються з конфесійними, що є характерним, зокрема для Кримського півострову.
По-друге, актуальність наукового погляду на автономістські ідеї кримськотатарського національного руху, зростає в умовах висунення на порядок денний політичного життя України питання щодо доцільності провадження конституційної реформи в нашій державі. Тому нащадкам досить корисно врахувати певні надбання регіональної історико-правової спадщини народів, які населяють українські землі, в тому числі й тої, що належить кримськотатарському народу. Адже осмислення політико-правових концепцій його минулого дозволить набагато ефективніше розвивати політичні взаємини державного центру і республіканської автономії сьогодні, вдосконалити елементи правової системи України. А врахування особливостей кримськотатарської правової культури в процесі сучасної законотворчості буде сприяти стабільності правопорядку, реалізації конституційних гарантій прав та свобод громадян, активізації їхньої участі у державотворенні.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає завданням Цільової комплексної програми НАН України № 0186.0.070872 „Актуальні проблеми історії Українського національного державотворення”, Координаційному плану Міністерства науки і освіти України „Історія етнонаціональних процесів в Україні”. Вона узгоджується з плановою науковою темою Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського „Вивчення етнокультурних проблем депортованих народів і малих етнокультурних спільностей у Криму” № 0197V000422 і виконана за планом наукових досліджень кафедри історико-правових дисциплін юридичного факультету ТНУ на період 2002 – 2005 рр. Об єктом дослідження є історичні закономірності та особливості становлення національної правосвідомості кримськотатарського народу з доби його етногенезу включно початок ХХ ст. У межах об єкта як родової категорії наукового процесу предметом дисертаційної роботи, співвіднесеним з ним як видова категорія, нами визначені автономістські концепції, що знайшли своє відображення в політико-правовій ідеології, носіями якої стали кримськотатарські духовні особи, просвітителі, митці, публіцисти, громадські та суспільно-політичні діячі, депутати представницьких і законодавчого органів Російської імперії, а також урядовці державних утворень в Криму за часів Першої світової війни. Мета дослідження полягає у вивченні автономістських ідей мусульманської етноконфесійної громади Таврії за часів російської імперської колонізації Північного Причорномор я та державних утворень у Криму 1917 – 1918 рр. в контексті висвітлення особливостей формування правової психології та розвитку правової ідеології кримськотатарського народу для визначення юридичної цінності цих ідей щодо тогочасної законотворчої діяльності, сьогоднішньої теорії і практики українського державотворення. Для досягнення поставленої мети встановлено такі дослідницькі завдання:
- виокремити суттєві історичні етапи у процесі розвитку правової культури кримськотатарського народу;
- визначити духовно-управлінську організацію мусульманської громади Криму в Російській імперії;
- з ясувати особливості процесу суспільно-політичної інституалізації кримських татар наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.ст.;
- висвітлити динаміку впливу конституційних реформ початку ХХ ст. в Російській імперії на розвиток автономістських ідей кримськотатарського національного руху;
- встановити характер депутатської діяльності кримськотатарського представництва із забезпечення в Росії мусульманської релігійно-культурної автономії;
- вивчити сутність мусульманської ідеї державного устрою Криму напередодні та в умовах Першої світової війни.
Методологія дослідження. Досягнення наукової мети та вирішення завдань дисертаційної роботи здійснювалося шляхом застосування в ході дослідження різноаспектної методології. В її межах використовувалися, перш за все, загальновідомі філософські методи пізнавального пошуку, що за однією з основних функцій цієї галузі людських знань про всесвіт не обминає жодна сучасна наука. Серед них ті, що ґрунтуються на засадах діалектичної гносеології та евристики – системно-структурного аналізу і синтезу, індукції та дедукції, а також формальної логіки – понятійно-категоріального визначення, зіставного судження й узагальнюючого умовиводу. Разом з тим специфіка проблематики дослідження викликала потребу використання й спеціальних методів або методик, притаманних сфері гуманітарних та соціально-економічних наук, зокрема й юриспруденції: конкретно-історичного, соціолого-політологічного, порівняльно-правового, формально-юридичного, функціонально-генетичного. Їхнє застосування здійснювалося цілісно і комплексно, в основних сферах історико-правового процесу на підставі системного підходу, а співвідношення як головних і допоміжних у вирішенні конкретних завдань дослідження визначалося характером наукової обробки використаного фактичного матеріалу.
Так, конкретно-історичний метод як головний застосовувався насамперед для простеження еволюції автономістських ідей в політико-правовій думці кримських татар, виокремлення її основних хронологічних етапів; соціолого-політологічний – для вивчення впливу соціально-економічних та суспільно-політичних процесів загальноросійської історії на розвиток правової культури кримських мусульман; порівняльно-правовий – для визначення відповідності автономістських ідей окремих кримськотатарських мислителів тогочасним досягненням політико-правової думки тюркомовних мусульманських народів та загальносвітової цивілізації; формально-юридичний – для характеристики джерел права, що з являлися в наслідок втілення в життя законодавчих пропозицій, автономістських проектів представників мусульманської громади Криму, для висвітлення процесів громадської та суспільно-політичної самоорганізації кримських татар, функціонально-генетичний – для встановлення причинно-наслідкових зв язків змістової трансформації концепцій національно-культурної автономії кримськотатарського народу, їхніх ролі і місця в державотворчій діяльності всіх суб єктів політико-правових відносин у кримському регіоні. Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що подана на здобуття наукового ступеня робота є першим у вітчизняній науці комплексним дослідженням процесу становлення і розвитку автономістських ідей в політико-правовій думці кримськотатарського народу в межах періоду його історії від залучення Криму до складу Російської імперії по скінчення Першої світової війни. Вітчизняні науковці вже мають певні нові напрацювання за суміжною тематикою в галузях філологічних, філософських, політичних, соціологічних, історичних наук, але більшість їхніх досліджень присвячено культурно-просвітницьким, соціально-економічним, релігійно-етичним проблемам кримськотатарського народу, певною мірою залишаючи ще поза науковою увагою політико-правову складову його національного самовизначення. Разом з тим і накопичений юридичною наукою історичний матеріал, що стосується політико-правової думки кримськотатарського народу, також ще не систематизовано, він має вузько проблемний і фрагментарний характер. У цьому контексті в дисертації на підставі історико-правового вивчення вперше введених до наукового обігу джерел, зокрема матеріалів з архівних фондів, та відповідних наукових творів вітчизняних і закордонних вчених доводиться, що для традицій кримськотатарського народу не були характерні радикальні засоби вирішення національних проблем, оскільки вони не мали глибокого коріння ні в його правовій психології, ні в правовій ідеології. Натомість протягом ХVІІІ – початку ХХ ст.ст. в політико-правовій думці кримських татар послідовно обстоювалися ідеї релігійно-культурної автономії мусульман та національно-культурної автономії свого народу в складі російської або загальнокримської держави.
Наукова новизна роботи найповніше виражена у дисертаційних положеннях, що відбивають такі її результати:
1. Висвітлено етноконфесійні, державотворчі та культурно-освітянські передумови зародження національної правосвідомості кримських татар, серед яких звернуто увагу на декілька історичних хвиль тюркизації та ісламізації Причорноморського регіону, збіг кримськотатарського етногенезу з початком власного державотворення в ХІV – ХV ст.ст. в Криму й наступну васальну залежність Кримського ханства від Оттоманської імперії, що забезпечило формування правової психології кримськотатарського народу за установами шаріату та культурно-освітню діяльність його інтелігенції у загальному руслі розвитку мусульманської цивілізації. 2. Виокремлено хронологічні етапи розвитку правової культури кримськотатарського народу, що характеризують зокрема й певний рівень автономістських ідей в його політико-правовій думці. Серед них: перший – з ХІV ст. по 1783 р., коли здійснювалося закладення ісламських державно-правових традицій в Криму, в межах якого вказано на автономістські риси в діяльності адміністративного апарату бахчисарайських ханів та духівництва таврійського муфтіяту, залежних від політики Стамбула; другий – з 1784 по 1885 рр., коли після залучення мусульманської громади Криму до складу Російської імперії відбувалося створення та реформування органів її духовного управління, в ході якого висувалися законодавчі проекти, що увібрали в себе автономістські ідеї таврійського конфесійного устрою мусульман; третій – з 1885 по лютий 1917 рр., коли виникнення мусульманських новометодних конфесійних шкіл, громадських та суспільно-політичних організацій зумовило оформлення ідеї ісламської релігійно-культурної автономії у складі Російської імперії; четвертий – з березня 1917 по листопад 1918 рр., час кульмінаційного розвитку національного руху кримських татар, коли на порядок денний було висунуто ідею створення органів їхнього народного самоуправління у складі самостійного державного утворення на Кримському півострові.
3. Визначено особливості формування духовно-управлінської організації таврійських мусульман протягом кінця ХVІІІ – ХІХ ст.ст., що відбувалося шляхом її адаптації до нових реалій суспільного життя у відповідності з державно-правовими засадами Російської імперії, розповсюдження чиновницького статусу на мусульманських духовних осіб із їхнім залученням до складу російського державногоапарату. 4. Вивчено основні закономірності зародження просвітницького руху кримських татар у 80-х рр. ХІХ ст., що виник у вигляді ідейної течії, відомої в історії як джадидизм, поклав початок їхньої громадської, а незабаром і суспільно-політичної інституалізації. Встановлено, що головну роль у цьому процесі відіграла очолювана І.Гаспринським редакція газети „Терджиман”. Її активна діяльність як на ниві просвітництва, зокрема правового, так і в галузі організації громадських товариств, призвели до формування в середовищі кримських татар національно свідомої еліти, яка розробила ідейну основу для проектів державної реформації в галузях життя тюркомовних мусульман Російської імперії. 5. З ясовано механізм впливу конституційних реформ початку ХХ ст. в Російській імперії на розвиток автономістських ідей кримськотатарського національного руху. Зокрема проаналізовано політичну платформу мусульманської громади Криму, яка включилася в суспільні процеси, направлені на конституційно-парламентське реформування багатонаціональної Росії. Встановлено, що в ній переважав ліберальний напрям, ідейними натхненцями якого були І.Гаспринський і його соратники. Проте в ході Першої російської революції в Криму стали виникати також видавництва, що сповідували радикальніші погляди, ніж засновники таврійського джадидизму. Вони стали осередками оформлення політичної течії, прихильники якої ставили питання про зміну державного ладу Російської імперії.
6. Проаналізовано характер депутатської діяльності кримськотатарського представництва із забезпечення в Росії ісламської релігійно-культурної автономії, що відбувалася під впливом розвитку двох основних напрямів політико-правової думки мусульман Криму. Один в особі А.Медієва відбиває рух кримськотатарської молоді шляхом лівого лібералізму, другий, що в Державній Думі уособлювала політична постать І.Муфтій-заде, своїм орієнтиром визначає правий лібералізм. Проте політико-правовий розвій як першого, так і другого напрямку відбувався цілком у річищі імперської законодавчої бази. Кримськотатарські думці не порушували питань перегляду Основних державних законів Російської імперії, інших нормативно-правових актів, що визначали окремі елементи її державного ладу. Їхня парламентська діяльність у мусульманській фракції та думських комісіях була зосереджена на законодавчому забезпеченні дійсної культурно-релігійної автономії тюркомовних народів, зокрема й кримськотатарського, що розглядалося ними як головний засіб покращення добробуту своїх одновірців та співвітчизників. 7. Доведено, що після Лютневої 1917 р. революції ЦК „Міллі-Фірка” та Мусвиконком, як і Центральна Рада та її Генеральний Секретаріат, спочатку не висували на порядок денний питання про цілковиту державну самостійність краю, стоячи на позиціях територіальної автономії у складі федеративної Росії. Проте перерва більшовиками в жовтні 1917 р. мирного процесу державного самовизначення російських регіонів призвела до певної радикалізації політико-правових поглядів лідерів кримськотатарського національного руху й примусила їх обстоювати ідею створення окремої Демократичної Кримської Республіки. 8. Встановлено, що в 1918 р. основним лейтмотивом мусульманської концепції державного устрою Криму залишалася проблема національно-культурної автономії, яку передбачалося вирішити шляхом законодавчого визнання органів народного самоуправління. Але в обставинах громадянської війни за допомогою німецьких військ та українських частин, прибулих в квітні 1918 р. до Криму, Мусвиконком підняв збройне повстання проти політичного режиму самопроголошеної Соціалістичної Радянської Республіки Тавриди. Після її усунення відновлений кримськотатарський Національний парламент взяв на себе функцію формування коаліційного уряду, що мав бути відповідальним перед Загальнокримським парламентом, утвореним шляхом введення до Меджлісу представників інших народів, які мешкали на півострові, а також кримських партій та політичних рухів. Проте непримиренна позиція російських лібералів щодо кандидатур керівних персоналій коаліційного уряду, а також жорстка позиція гетьмана П.Скоропадського стосовно залучення Криму на правах широкої автономії до території Української Держави змусили німецьку дипломатію доручити формування Кримського крайового уряду російському генералу С.Сулькевичу. Під час владних повноважень його кабінету було визнано національно-культурну автономію кримських татар, їхня Рада народних представників – Національна директорія була залучена до системи державних органів Криму. Практичне значення отриманих результатів дисертації полягає як в теоретичній, так і в безпосередньо практичній площині.
По-перше, спеціальне історико-правове дослідження автономістських та державницьких ідей політико-правової думки кримськотатарського народу дозволяє заповнити наукові прогалини, що існували у цьому питанні до сьогодні. Основні положення та висновки дисертації доцільно використовувати у навчальному процесі закладів освіти при викладанні історії України, історії держави і права України, розробці спецкурсів з історії Криму. Матеріали дослідження можуть бути реалізовані при підготовці підручників і навчально-методичних посібників з юридичних дисциплін. По-друге, висвітлений історичний досвід національної самоорганізації кримських татар можливо використовувати для вдосконалення управлінського апарату сучасної Кримської автономії. Положення і висновки дисертації можуть бути покладені в основу рекомендацій із удосконалення законодавства, що регулює правовий статус Автономної Республіки Крим у складі України; із попередження політичних, соціальних і національних конфліктів, що особливо актуально в сучасних умовах світової геополітики.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації апробовані автором під час виступів на таких наукових конференціях:
1. Восьмій міжнародній конференції істориків права „Юридична біографістика: історія, сучасність, перспективи”, 15 – 18 вересня 2002 р., м. Феодосія.
2. Науково-практичній конференції професорсько-викладацького та студентського складу юридичного факультету Національного університету ім. В.І.Вернадського „Правові аспекти підготовки та здійснення конституційної реформи в Україні”, 4 квітня 2003 р., м. Сімферополь.
3. Дев ятій історико-правовій конференції „Юридична наука і освіта: історія, сучасність, перспективи”, 6 – 8 червня 2003 р., м. Рівне.
4. Міжнародній науково-практичній конференції „Україна наукова 2003”, 16 – 20 червня 2003 р., м. Дніпропетровськ – Одеса – Львів.
5. Десятій історико-правовій конференції ”Історико-правові проблеми автономізму та федералізму”, 22 – 24 вересня 2003 р., м. Севастополь. Основні положення дисертації також апробовані під час викладання навчальних курсів „Історія політичних та правових учень”, „Історія держави і права України”, „Історія держави і права зарубіжних країн” в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського і Київському університеті права.
Публікації. Основні положення дисертації висвітлені в шести публікаціях, з яких три – це наукові статті, надруковані у періодичних виданнях, що визначені ВАК України фаховими з юридичних наук:
1. Таран П.Є. Публікації газети „Терджиман” як відображення становлення національної правосвідомості кримських татар (1883 – 1905 рр.) //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць Донецького інституту внутрішніх справ при Донецькому національному університеті. – 2002. – № 4. – С. 36 – 41. 2. Таран П.Є. Державницькі ідеї в програмних документах кримськотатарського національного руху 1917 р. //Часопис Київського університету права. – 2003. – №2. – С. 54 – 61. 3. Таран П.Є. Кримськотатарська політико-правова думка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.ст. //Держава і право. Збірник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України – 2003. – Вип. 20. – С. 75 – 80. 4. Таран П.Є. Конституція Демократичної Кримської республіки 1917 р. //Правові аспекти підготовки та здійснення конституційної реформи в Україні. – Сімферополь, 2003. – С. 32 – 38. 5. Таран П.Є. Релігійно-етнічні та державні передумови зародження національної правосвідомості кримських татар //Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Україна наукова 2003”. – Дніпропетровськ, 2003. – Т. 2. – Право. – С. 5 – 9.
6. Ганкевич В.Ю., Таран П.Є. Державна та правнича діяльність голови Євпаторійської повітової земської думи Ісмаїла Муфтій-заде // Юридична біографістика: історія, сучасність, перспективи. – Сімферополь, 2003. – С. 103 – 111 (творчий внесок автора дисертації у написання цієї статті умовно визначається на рівні 50%). Структура роботи зумовлена її метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків, списку джерел та літератури. Її загальний обсяг складає 207 с., з них основного тексту – 192 с. Дотримання такої архітектоніки роботи викликається особливостями викладу дисертаційного матеріалу. У вступі здійснено характеристику обов язкових елементів наукової роботи – її актуальності, наукової новизни, практичної значущості, мети та завдань дослідження, його методологічних аспектів, сфери апробації та публікацій основних положень і результатів дисертації.
Перший розділ складається з двох підрозділів, в яких відповідно в першому з них – охарактеризовано стан наукової розробки, здійснено аналіз праць попередників автора, що стосувалися дослідження споріднених складових об єкта чи деяких елементів предмета дисертації; в другому – проведено класифікацію й опис джерел, що забезпечили інформаційний простір дисертації.
Другий розділ містить в собі три підрозділи, що було виокремлено за логікою хронологічного викладення матеріалу, котрим автор мав на меті висвітлити особливості детермінованого процесу формування правової культури кримськотатарського народу, включно рівень його правової психології як підґрунтя зародження автономістських ідей. Третій розділ також має три складові частини, оформлені у вигляді окремих підрозділів. Скомпонований в них матеріал безпосередньо стосується вивчення вищого щабля правосвідомості кримськотатарського народу – його правової ідеології, в межах якої проаналізовано розвиток автономістських ідей, притаманних представникам кримських татар, по-перше – в депутатському корпусі Російської імперії на передодні Першої світової війни, по-друге – політичним лідерам партії „Міллі-Фірка” і Мусвиконкому після Лютневої 1917 р. революції, по-третє – керівникам їхніх органів національного самоврядування і членам Першого кримського крайового уряду 1918 р.
У висновках зосереджено виклад основних результатів дисертації, до яких автор дійшов у процесі здійснення свого дослідження.
|
