|
Актуальність теми дослідження. Більш ніж двохрічний термін дії Кримінального кодексу України, який без сумніву, є віхою на шляху історичного розвитку кримінального і взагалі всього законодавства нашої країни, дає можливість підвести перші, звичайно досить загальні, підсумки, визначитись в питаннях подальшого удосконалення вітчизняного кримінального законодавства.
Чинний Кримінальний кодекс України широко враховує дослідження науки кримінального права не тільки в Україні, а й зарубіжних держав. Це дістало вияв в удосконаленні багатьох норм КК України. Він втілює певні теоретичні здобутки з питань його побудови, враховує узагальнення та тенденції судової практики, ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, стверджує принципи гуманізму та законності.
Проте, сказане зовсім не означає, що Кримінальний кодекс України взагалі позбавлений окремих суперечностей та недоліків. Доцільність проведення даного дослідження якраз і вбачається у тому, щоб проаналізувати ускладнення у застосуванні тих чи інших кримінально–правових норм, що в цілому сприятиме їх правильному застосуванню на практиці та подальшому удосконаленню кримінального законодавства.
Застосування чинного КК України потребує нових методологічних підходів. Зокрема, необхідно подолати стереотипи, що склалися у науковців та юристів-практиків за радянських часів, зумовлені заідеологізованістю суспільних наук в цілому, в тому числі й науки кримінального права. Демократичний шлях розвитку українського суспільства дозволяє і водночас вимагає від науки досліджень, заснованих на дійсно наукових, неупереджених методиках, вільних від політичної заанґажованості і так званих ”соціальних замовлень”. Звичайно, при цьому не можна повністю відкидати напрацювання науковців дореформеного періоду. Навпаки, завдання полягає в тому, щоб, застосовуючи принцип наступництва, який, до речі, втілено й у чинному КК України, використати їх досягнення й синтезувати у сучасній доктрині кримінального права. Корисним, на наш погляд, буде й використання своєрідного „золотого фонду” світової науки – праць авторів дорадянських часів, багато з яких містять актуальні і на сьогоднішній день положення, особливо в галузі фундаментальних суспільних наук [1, с. 11–12].
У зв язку з цим об єктивні історичні умови, в яких діє чинний Кримінальний кодекс України, вимагають ґрунтовного перегляду загальнотеоретичних засад інституту кримінальної відповідальності, зокрема більш чіткого визначення в правових нормах кримінального закону обсягу і меж цієї специфічної форми юридичної відповідальності.
Актуалізація досліджуваної проблеми пов язана у цьому зв язку з декількома аспектами. Перший з них стосується політико–правової сфери, розвиток якої відбувається в руслі новостворюваного громадянського суспільства.
Проблема визначення в законі меж кримінальної відповідальності надзвичайно багатоаспектна. Вона тісно взаємопов язана з проблемами криміналізації та декриміналізації діянь, розмежування кримінально–правової та адміністративно–правової сфер правового регулювання, визначення обсягу кримінально-правових заборон, меж кримінальної відповідальності за ознакою суспільної небезпечності діяння, меж кримінальної відповідальності неповнолітніх і осіб похилого віку, співучасників злочину, в тому числі при ексцесі виконавця, за участі спеціального суб єкта тощо.
В теоретичних розробках останніх років найбільша увага зверталась на соціальну обумовленість цих проблем, правові ж аспекти залишались немов би в “тіні”. На нашу думку, це є однією із основних причин наявності в законодавстві певних розбіжностей, прогалин та протиріч, які суттєво позначаються на ефективності боротьби зі злочинністю. Це, в свою чергу, зумовлено нечітким, розмитим визначення меж кримінальної відповідальності винних осіб. Такі прогалини містило попереднє союзне кримінальне законодавство, є вони й у чинному КК України. Принципом формування нових законодавчих актів має бути збереження єдиних критеріїв правової відповідальності.
Другим чинником актуалізації теми дисертаційного дослідження є соціально–правовий аспект. Масштаби, глибина та динаміка науково–технічного прогресу засвідчують, що для стабільного розвитку держави необхідно створити в ній досконалу правову систему, яка базувалась би на гуманістичних, демократичних ідеях та принципах міжнародного права.
Хочеться зауважити про ще одну, далеко не нову проблему – наукового забезпечення процесу боротьби зі злочинністю. Цілеспрямоване використання наукових досліджень для підвищення ефективності протидії злочинності є недостатнім. Не всі дисертаційні дослідження з проблем держави і права, що затверджені ВАК України, мають практичну спрямованість і стосуються питань боротьби зі злочинністю. Отже, не зважаючи на значний науковий потенціал, ми не маємо задовільних теоретично–обґрунтованих, практичних рекомендацій, розробок гострих проблем [2, с. 32].
Вище викладене зумовлює необхідність розробки науково обґрунтованої теорії визначення меж кримінальної відповідальності.
Розробка проблеми кримінальної відповідальності, зокрема її меж, відноситься до числа необхідних засобів подальшого зміцнення правопорядку й законності, гарантій забезпечення охорони конституційних прав і свобод громадян. Очевидно, цим в певній мірі можна пояснити підвищену зацікавленість, яку виявляють науковці до питань кримінальної відповідальності взагалі, та високу ступінь актуальності їх досліджень щодо визначення меж кримінальної відповідальності, зокрема.
Беззаперечно, що спільні зусилля вчених різної професійної і наукової орієнтації призвели до поглиблення теоретичних уявлень з названої проблеми, розширили сферу впливу юридичної науки на правотворчу та правозастосовчу діяльність держави. Проте, як неодноразово підкреслювалось в юридичній літературі, питання соціально–правової сутності кримінальної відповідальності, підстав та її меж далекі ще від повного та всебічного вирішення. Мають місце і змістовно–понятійні суперечності у визначеннях, що утруднює їх дослідження, виникають різнопланові труднощі в правотворчій та правозастосовчій діяльності.
Ця, на перший погляд, виключно теоретична проблема має пряме й безпосереднє відношення до діяльності правоохоронних органів, які займаються реалізацією кримінальної відповідальності, звільненням від неї, щоденно стикаючись із проблемою визначення її меж. Правозастосовча практика, аналіз наявної законодавчої та нормативної бази свідчать, що недосконалість кримінального закону чинить хоча й побічний, але суттєвий вплив на роботу суб єктів правоохоронної діяльності [3, с. 153]. Відтак, від досконалості кримінального закону, який повинен чітко визначити коло злочинних діянь і межі кримінальної відповідальності за їх вчинення, в значній мірі залежить ефективність боротьби зі злочинністю.
Досвід розвинутих країн усього цивілізованого світу вказує на те, що протиправні злочинні прояви органічно існують у будь–якому суспільстві, і повністю їх викорінити практично неможливо. Це положення підтверджено й ходом історичного розвитку нашої держави. Тому західні фахівці в галузі кримінального права та кримінології вбачають основний напрямок роботи правоохоронних органів в обмежуванні та стримуванні злочинності за допомогою тих засобів, які передбачені законом. Таке ж, в принципі, практичне завдання вирішують і правоохоронні органи України, а завдання кримінально–правової науки – допомогти їм у цьому. Ось чому так необхідний сьогодні науковий, творчий пошук відповідей на питання, які потребують свого законодавчого закріплення: тут і питання обсягу кримінально–правових заборон, і меж кримінальної відповідальності, і дотримання законності та гарантій конституційних прав і свобод одночасно. В сьогоднішніх умовах правової реформи кримінально–правова доктрина України зобов язана науково обґрунтувати обсяг кримінально–правових заборон та дати чіткі рекомендації законодавцю щодо визначення меж кримінальної відповідальності.
Вагомий теоретичний внесок у розв язання цієї проблеми зробили відомі вчені: Л.В. Багрій–Шахматов, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, О.Ф. Бантишев, Я.М. Брайнін, Ф.Г. Бурчак, П.А. Воробєй, А.Ф. Зелінський, М.І. Загородніков, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, П.П. Михайленко, Г.М. Міньковський, М.І. Мельник, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Г.В. Новицький, В.С. Прохоров, В.І. Осадчий, О.І. Санталов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, А.П. Тузов, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, М.Д. Шаргородський та інші науковці [4].
Але в цілому у вітчизняному кримінальному законодавстві, як неодноразово підкреслювалось в юридичній літературі, питання соціально–правової сутності кримінальної відповідальності, підстав та меж далекі ще від повного і всебічного вирішення.
Такий стан теоретичної розробки проблеми зумовлює актуальність комплексного кримінологічного та кримінально–правового дослідження проблеми визначення меж кримінальної відповідальності. За весь посттоталітарний період таких ґрунтовних наукових досліджень як в теоретичному, так і в практичному планах ще не проводилось. Низка питань, які стосуються цієї проблеми, залишається дискусійною, а окремі з них не висвітлювались навіть у постановчому плані. Разом з тим, досягнення вітчизняних науковців у поєднанні з вивченням кращих зразків іноземного законодавства створюють необхідні методологічні підстави для успішного дослідження обраної теми .
Розробка даної теми важлива й для вдосконалення навчального процесу, особливо у вищих навчальних закладах, де готуються спеціалісти для правоохоронних органів.
Не в останню чергу актуальність проблеми обумовлена духовним та моральним чинниками. Здійснене дослідження сприятиме також поглибленню правового виховання громадян, формуванню їх правової культури.
Актуальність дисертаційної роботи обумовлюється й тим, що її висновки та пропозиції зроблено на ґрунті чинного кримінального закону та мають безпосередню практичну спрямованість.
В даній роботі автор висвітлив найбільш суттєві аспекти проблеми і тим самим зробив посильний внесок у вирішення відповідальних завдань у боротьбі зі злочинністю. В роботі зроблені пропозиції щодо удосконалення окремих норм кримінального закону, звернуто увагу на неузгодженість окремих норм при вирішенні питань щодо визначення ними меж кримінальної відповідальності, подано наукові рекомендації щодо підвищення їх ефективності, піднято ряд теоретичних проблем, які потребують свого подальшого наукового дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях п.21 Комплексної програми профілактики злочинів на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року; п.9 Національної програми правової освіти населення, затвердженої Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992; пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України та її кафедри теорії кримінального права на 2001 – 2005 роки, схвалених вченою радою НАВСУ 29 грудня 2000 року (протокол № 19).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концептуально–теоретичних, кримінально–правових засад визначення меж кримінальної відповідальності, які включають вироблення цілісної системи наукових поглядів із названої тематики та формулювання на цій основі пропозицій та рекомендацій кримінально–правового характеру, спрямованих на забезпечення підвищення ефективності боротьби зі злочинністю.
Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються наступні задачі:
1) розкрити соціальну сутність та правову природу кримінальної відповідальності як філософської, лінгвістичної та правової категорій;
2) узагальнити наукові розробки вітчизняних та зарубіжних науковців з цієї проблеми;
3) здійснити комплексний аналіз нормативно–правової бази (чинного КК України) щодо визначення меж кримінальної відповідальності;
4) розкрити зміст та сформулювати поняття “межі кримінальної відповідальності”;
5) визначити критерії об єктивних та суб єктивних меж кримінальної відповідальності неповнолітніх та співучасників злочину;
6) проаналізувати правозастосовчу практику щодо визначення меж кримінальної відповідальності;
7) внести обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо удосконалення кримінального законодавства у визначенні об єктивних та суб єктивних меж кримінальної відповідальності;
8) визначити концептуальні напрями щодо практичної реалізації теоретичних положень, одержаних в ході дослідження.
Об єктом дослідження є нова категорія кримінального права – “межі кримінальної відповідальності”.
Предметом дослідження є теоретичні та правові проблеми визначення меж кримінальної відповідальності.
Методи дослідження обрані виходячи із поставлених у роботі мети та задач, у відповідності із його об єктом та предметом.
Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасна теорія наукового пізнання соціальних явищ, що охоплює комплекс теоретичних методів, зокрема: метод структурно–функціонального аналізу, метод синтезу і правових аналогій, системного узагальнення, наукової соціології, актуалізації й синхронізації тощо.
Застосування методу структурно–функціонального аналізу дозволило сформулювати поняття кримінальної відповідальності та її меж. Аналіз кримінального законодавства та практики його застосування сприяв виявленню недоліків кримінального законодавства, практики його застосування та внесенню пропозицій щодо їх удосконалення. Історико–правовий метод використовувався для розкриття генезису кримінальної відповідальності та виявленню характерних тенденцій становлення, формування та розвитку наукових поглядів щодо кримінальної відповідальності, а також правової регламентації її меж. Формально–юридичний метод забезпечив дослідження змісту, сутності та структури правових норм, що визначають межі кримінальної відповідальності.
Порівняльно–правовий метод сприяв розкриттю змісту та вивченню сутності меж кримінальної відповідальності відповідно до правил законотворчої техніки та міжнародних правових стандартів. В дисертації враховані фундаментальні та прикладні дослідження сучасної науки кримінального права. Автор використав цілий ряд ідей, узагальнень та висновків вітчизняних і зарубіжних учених в галузі філософії права, загальної теорії держави і права взагалі та теорії кримінального права, зокрема. Широко застосовувалися методи статистичного аналізу, соціологічні методи, зокрема, при вивченні кримінальних справ, матеріалів анкетування, а також даних офіційної статистики щодо різних категорій злочинів за період 1998–2002 р. Останнє сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, яке забезпечує репрезентативність його висновків у межах всієї України.
Судження, висновки та рекомендації, що містяться в дисертації, ґрунтуються на емпіричних матеріалах, отриманих в результаті вивчення:
- 109 кримінальних справ, порушених слідчими УМВС в Івано-Франківській, Чернівецькій, Львівській, Волинській та інших областях за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 185–190, 194, 115–119, 121–126, 257, 289, 304 КК України, вчинених неповнолітніми чи у співучасті в 1998–2002 р.;
- щорічних статистичних звітів УМВС в Івано-Франківській області та статистичних звітів МВС України про стан злочинності серед неповнолітніх за 1998–2002 р.;
- матеріалів анкетування 97 співробітників кримінальної міліції в справах неповнолітніх, дізнання, слідства, прокуратури та суду 9–и регіонів України, а також 253–х курсантів випускних курсів Прикарпатського юридичного інституту НАВС України.
Нормативну базу дослідження складають: Конституція України, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси, документи і резолюції ООН, закони України та іноземних держав, постанови та роз яснення Пленуму Верховного Суду України з кримінальних справ.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що воно є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням основних кримінологічних та кримінально–правових проблем визначення меж кримінальної відповідальності; в ньому закладені основи правової теорії та кримінологічного вчення про критерії встановлення меж кримінальної відповідальності.
У дисертації висунуто та обґрунтовано або додатково аргументовано ряд теоретичних та прикладних понять, положень та висновків, які відрізняються науковою новизною та виносяться на захист, зокрема:
– вперше у вітчизняній кримінологічній та кримінально–правовій науці застосовано комплексний підхід до дослідження кримінальної відповідальності як філософської, лінгвістичної та правової категорій;
– з урахуванням попередніх та сучасних теоретичних досліджень і правозастосовчої практики дістало подальший розвиток визначення поняття кримінальної відповідальності; сформульовано й розкрито її основні ознаки та соціально–правову сутність;
– узагальнено, що кримінальна відповідальність – це визначена кримінально–правовими нормами специфічна форма реалізації повноважень держави у кримінально–правових відносинах щодо обвинувачуваного у злочині, що встановлює юридичний обов язок винного вимушено зазнати державного осуду, а також передбачених КК України обмежень особистого, майнового або іншого характеру та правові наслідки вчиненого ним злочину, визначених обвинувальним вироком суду та покладаються на винного спеціальними органами держави;
– у вирішенні проблем підстав кримінальної відповідальності автором виділено головне – у правовій системі України особа має нести кримінальну відповідальність за наявності правових (юридичних), фактичних (матеріальних) і формальної (процесуальної) підстав. В роботі підкреслено, що вчинення злочину є фактичною (матеріальною) підставою відповідальності, а склад злочину, передбачений Особливою частиною КК України, – основною правовою (юридичною) підставою кримінальної відповідальності. Формальною (процесуальною) підставою кримінальної відповідальності є обвинувальний вирок суду як правозастосовчий акт, в якому інтегрується правове значення всіх фактичних та юридичних обставин, що так чи інакше впливають на відповідальність;
– вперше на монографічному рівні запропоновано теоретичне обґрунтування поняття меж кримінальної відповідальності. Зроблено висновок, що межі кримінальної відповідальності – це визначені кримінально-правовими нормами об єктивні та суб єктивні критерії конкретизації обсягу юридичного обов язку винного з моменту вчинення злочину до повної реалізації індивідуально визначеної форми відповідальності в зв язку із вимушеним зазнанням передбачених КК України обмежень особистого, майнового або іншого характеру та правових наслідків учиненого ним злочину, що покладаються на нього спеціальними органами держави;
– отримало подальший розвиток теоретичне обґрунтування щодо співвідношення концептуальних положень загальних та спеціальних, об єктивних та суб єктивних меж чинності закону про кримінальну відповідальність. Зокрема, визначено, охарактеризовано та розкрито: зміст та вплив загальних засад кримінальної відповідальності на визначення її меж; критерії об єктивних меж кримінальної відповідальності за чинністю кримінального закону в часі, територіального та універсального принципів чинності кримінального закону; меж кримінальної відповідальності за ознакою суспільної небезпечності діяння; меж кримінальної відповідальності неповнолітніх, співучасників злочину, в тому числі, при ексцесі виконавця та добровільній відмові співучасників; – на підставі дослідження меж кримінальної відповідальності за ознакою суспільної небезпечності діяння обґрунтовано висновок, що в чинному КК законодавцем сформовано новий правовий інститут “Обмеження дії закону про кримінальну відповідальність за ознакою суспільної небезпечності діяння”. Введено в науковий обіг поняття цього правового інституту, виділено та охарактеризовано низку його індивідуальних ознак;
– уперше при визначенні меж кримінальної відповідальності неповнолітніх обґрунтовано доцільність законодавчого закріплення загальних засад призначення примусових заходів виховного характеру. Запропоновано наукові положення щодо удосконалення та розширення кола таких заходів;
– розвинуто, а в ряді випадків сформульовано вперше пропозиції щодо удосконалення норм Кримінального кодексу України у визначенні меж кримінальної відповідальності співучасників злочину. Обґрунтовано пропозицію, відповідно до якої кримінальну відповідальність за пособництво слід зберегти тільки при вчиненні особливо тяжкого, тяжкого або злочину середньої тяжкості. Визнано, що поза сферою нормативного визначення залишилась поведінка замовника злочину. Це викликає потребу в теоретичному осмисленні цієї діяльності та нормативному її визначенні як діяльності особливого виду співучасті; визначено основні недоліки, напрями та заходи вдосконалення норми про добровільну відмову співучасників.
Теоретичне та практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що запропоновані автором положення та висновки є певним внеском у розвиток загальнотеоретичних проблем визначення меж кримінальної відповідальності та можуть бути враховані при вирішенні питань удосконалення Кримінального кодексу України; у проведенні подальших наукових досліджень з проблеми загальних, об єктивних, суб єктивних та спеціальних меж дії закону про кримінальну відповідальність; при підготовці відповідних навчальних посібників з кримінального права, кримінології та кримінально-виконавчого права України; в навчальних закладах системи МВС України під час читання лекцій на теми: “Кримінальна відповідальність та її підстави”, “Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх”, “Відповідальність за співучасть у злочині”.
Матеріали дисертації можуть бути використані практичними працівниками в діяльності, пов язаній з кваліфікацією вчиненого злочину та вирішенням питань меж кримінальної відповідальності. Безпосереднім підсумком практичного використання запропонованих пропозицій та рекомендацій є забезпечення гарантій прав, свобод та законних інтересів громадян, підвищення ефективності боротьби зі злочинністю.
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. У листопаді 2000 року за результатами дослідження дисертантом було підготовлено та направлено в Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності доповідну записку з пропозиціями щодо удосконалення розділів “Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх” та “Співучасть у злочині” проекту КК України, які в основному були враховані та знайшли своє законодавче закріплення в чинному КК України 2001 року. Апробація результатів дослідження. Основні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження доповідались й обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права і кримінології Прикарпатського юридичного інституту НАВС України, кафедри теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України та оприлюднені, зокрема, на:
- міжнародній науково–практичній конференції „Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВС в умовах Європейської інтеграції”, організованій на базі Прикарпатського юридичного інституту НАВС України, квітень 2003 р.;
- на загальноукраїнських науково–практичних конференціях: „Україна між минулим і майбутнім”, квітень 2001 р.; „Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки”, організованих на базі Прикарпатського юридичного інституту НАВС України, квітень 2002 р.; „Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства)”, організованій на базі Львівського інституту внутрішніх справ України, квітень 2003 р.;
- на регіональній студентській науково–практичній конференції “Про концептуальні засади проекту нового КК України”, організованій на базі Прикарпатського юридичного інституту НАВС України, лютий 1999 р.;
- на регіональному теоретичному семінарі „Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності”, організованому на базі Юридичного інституту Прикарпатського університету ім. В.Стефаника, грудень 2002 р.
Отримані дисертантом результати використовувалися в навчальному процесі під час читання лекцій, проведення семінарських та практичних занять із курсантами Прикарпатського юридичного інституту НАВС України, студентами юридичного факультету Прикарпатського університету ім. В.Стефаника та Івано-Франківського інституту права, економіки та будівництва з предмета “Кримінальне право України” на тему “Кримінальна відповідальність та її підстави”, “Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх”, “Співучасть у злочині”, “Звільнення від кримінальної відповідальності”.
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, опубліковані автором у чотирьох статтях наукових журналів та збірників з фахових видань, затверджених ВАК.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів та чотирьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел (188 найменувань), п яти додатків. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки.
| 
