|
Актуальність теми дослідження. Ефективне попередження та розслідування злочинів вимагає постійного вдосконалення діяльності правоохоронних органів. Проблема оптимізації такої діяльності включає в себе вирішення питань, серед яких можна виділити організаційні, правові, матеріально-технічні та науково-методичні. Необхідність підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів обумовлена реформуванням адміністративно-командної системи управління, переходом до ринкових відносин, руйнуванням виробничо-господарських зв язків між колишніми республіками СРСР, що викликало низку негативних явищ у вигляді тимчасового спаду виробництва, безробіття, погіршення життєвих умов значної частки населення України, які закономірно спричинили зростання злочинності. Незважаючи на те, що в результаті вживаних економічних і організаційних заходів останнім часом ріст злочинності дещо знизився, все ж велику загрозу для держави та її населення становлять збільшення корисливо-насильницьких злочинів та якісні зміни у структурі злочинності. Великі труднощі для ефективної боротьби зі злочинністю складають постійна тенденція злочинців, зростання їхньої організованості, поява нових видів злочинів, міжрегіональних та навіть міжнародних консолідованих злочинних угруповань, удосконалення способів скоєння злочинів. В той же час технічне і наукове оснащення правоохоронних органів ще відстає від нагальних потреб практики.
Для боротьби зі злочинністю державою з різним успіхом проводяться заходи політичного, правового, соціального, економічного, просвітницького характеру, які певним чином впливають на рівень злочинності взагалі. Ці заходи в сукупності мають стратегічне значення, справляють позитивний вплив на зміцнення законності і правопорядку, але для розкриття конкретних злочинів вони мають вельми опосередковане значення. В цьому сенсі для забезпечення успішного вирішення органами дізнання, слідчими повсякденних завдань, пов язаних з повним, об єктивним та всебічним розслідуванням і попередженням злочинів, слід постійно звертати увагу на криміналістику, її розвиток, тенденції, вдосконалювати існуючі та створювати нові методи дослідження речових доказів. Функція криміналістики, як науки про закономірності виникнення інформації про злочин та засоби й прийоми виявлення, вилучення, дослідження, оцінки та використання цієї інформації для ефективного розслідування, саме і полягає у науковому забезпеченні працівників органів дізнання, слідчих, експертів та суддів спеціально розробленими та перевіреними практикою технічними засобами, тактичними прийомами та методами розслідування і судового розгляду конкретних кримінальних справ.
У системі доказів особливе місце належить різноманітним речовим доказам. Велику, а часом і вирішальну роль серед них відіграють сліди, які у реальних просторових і часових вимірах відображають індивідуально визначені об єкти речової обстановки розслідуваної події. Удосконалюючи існуючі та розробляючи нові методи, способи і засоби виявлення, вилучення та дослідження слідів, вчені-криміналісти зробили великий внесок не тільки у розвиток науки криміналістики взагалі, а й у вирішення пов язаних зі слідами практичних питань, що виникають у процесі розслідування злочинів. Такого напряму питання вирішували, зокрема Р.С. Бєлкін, В.Є. Бергер, Т.В. Варфоломеєва, А.І. Вінберг, В.Г. Гончаренко, Г.І. Грамович, Г.Л. Грановський, П.В. Данісявічус, Н.М. Дяченко, Ю.Ф. Жаріков, А.В. Іщенко, Є.П. Іщенко, В.Я. Колдін, В.А. Колесник, В.П. Колмаков, І.Ф. Крилов, В.К. Лисиченко, Л.К. Литвиненко, С.П. Мітрічев, А.Я. Паліашвілі, С.М. Потапов, В.М. Прищепа, Г.В. Прохоров-Лукін, М.В. Салтевський, М.Я. Сєгай, М.О. Селіванов, С. І. Тихенко, А.О. Фокіна, В.В. Циркаль, Б.І. Шевченко, В. І. Шиканов, І. М. Якімов.
Проте опубліковані праці не вичерпують сучасних потреб науки та запитів практичної діяльності правоохоронних органів, оскільки відбулись значні зміни у розвитку науки криміналістики, зокрема, з явились нові напрями розвитку криміналістичної техніки, які своєю появою значно розширюють її можливості у дослідженні та використанні слідів-відображень і вимагають серйозних теоретичних висновків. Зазначені обставини обумовлюють актуальність розробки цієї теми на основі аналітичного огляду розвитку криміналістичного слідознавства, використання криміналістичних знань та даних природничих і технічних наук, формування поняття сліду як речового доказу в теорії доказів, а також інших основ вчення і розширення уявлень про сліди людини, формування рекомендацій правоохоронним органам щодо використання криміналістичної інформації, що міститься у слідах та має значення у справі. Все це спрямовано на підвищення наукового рівня розкриття злочинів.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами
· Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам „Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки” (затверджена Указом Президента України №1376/2000 від 25 грудня 2000 р.), метою якої є забезпечення активної протидії злочинності на основі чіткого визначення пріоритетів, поступового нарощення зусиль держави і громадськості, вдосконалення законодавства, організації засобів і методів запобігання злочинам та плану наукових досліджень кафедри криміналістики юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема ДК 01597 “Класифікація видів науково-технічної діяльності” 112300009, підтема № 97115 (ДР 0197 \/ 003329). Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у подальшій розробці криміналістичного слідознавства; формуванні поняття слідів-відображень людини, що виникають на місці скоєння злочину; в узагальненні практики їх виявлення, вилучення та дослідження при розслідуванні злочинів та викритті злочинців; визначення їх значення у розслідуванні злочинів; у формуванні практичних рекомендацій щодо максимально ефективного використання методів і технічних засобів роботи із слідами-відображеннями людини під час розслідування злочинів. Відповідно у дисертаційному дослідженні головна увага зосереджується на вирішенні таких основних завдань: провести аналітичний огляд становлення та розвитку основ криміналістичного слідознавства, поняття сліду та його значення у розслідуванні злочинів;
· розкрити процес формування поняття сліду як речового доказу у системі доказового права;
· показати співвідношення, що відображається у спеціальній літературі, між криміналістичним поняттям сліду у широкому та вузькому розуміннях, а також критично осмислити існуючі класифікації слідів за ознакою механізму відображення; визначити поняття слідів-відображень людини, вказати на особливості виникнення, виявлення, вилучення та дослідження таких слідів;
· проаналізувати практику застосування методів і засобів криміналістичної техніки у діяльності правоохоронних органів України та інших країн;
розробити, сформулювати та обґрунтувати пропозиції та методичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення проведення огляду місця події злочину та інших дій і заходів щодо використання слідової інформації, одержаної криміналістичними, медико-біологічними, хімічними, фізичними методами виявлення, вилучення, дослідження та збереження різноманітних слідів-відображень. Об єкт дослідження – це теоретичні та практичні питання сутності і місця слідів-відображень у доказово-пізнавальному процесі кримінального судочинства та засоби і методи їх дослідження в минулому і на сучасному етапі розвитку криміналістики.
Предмет дослідження – закономірності утворення слідів-відображень і виникнення у зв язку з цим доказової інформації та її значення її для розслідування. Методи дослідження. У відповідності до мети та завдань дослідження в роботі використано методи пізнання:
– діалектичний метод дослідження, який дозволив комплексно підійти до аналізу тенденцій і закономірностей розвитку криміналістичного слідознавства, що об єктивно обумовлений потребами практики боротьби зі злочинністю;
– метод історичного аналізу, який дозволив узагальнити розвиток криміналістичного слідознавства від його зародження до теперішнього часу, методик криміналістичної ідентифікації людини за її слідами-відображеннями;
– системно-структурний метод, який дозволив розглядати методи дослідження слідів-відображень як структурованої ланки в системі джерел доказової інформації і провести їх порівняльний аналіз;
– формально-логічний метод, який дозволив визначити поняття “слід”, “слід-відображення”, “трасологія”, “слідознавство”, “контактні сліди”, “субстанціональні сліди” тощо і подальше їх використання в судженнях та умовиводах;
– логіко-юридичний метод, який дозволив зробити висновки про місце слідів-відображень людини (особливо голосу і запаху) у системі доказів і дати їх класифікацію;
– спеціально-юридичний метод, який дозволив проаналізувати правові та статичні норми і визначити сутність методів роботи зі слідами-відображеннями людини та шляхи їх застосування у кримінальному судочинстві на основі доказового права і з врахуванням потреб практики.
При підготовці дисертаційного дослідження були використані роботи як вітчизняних, так й зарубіжних криміналістів, процесуалістів, експертів, праці в галузі теорії пізнання, теорії ідентифікації, теорії інформації, логіки, психології, фонетики, анатомії людини, фізіології, медицини, гістології, фізики, хімії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційному дослідженні вперше в українській правовій літературі розглянуті теоретичні й практичні питання основ криміналістичного слідознавства в єдності контактних і субстанціональних слідів-відображень людини як джерел доказової інформації у практиці розслідування злочинів. Елементи наукової новизни, які відбивають внесок автора в розробку визначеної проблеми, полягають у наступному:
1. Визначено поняття сліду-відображення в криміналістиці.
2. Наведено додаткові аргументи щодо визначення співвідношення слідознавства і трасології.
3. Визначено різні види слідів-відображень, дано їх класифікацію за механізмом утворення.
4. Дано поняття контрактних і субстанціональних слідів-відображень. Систематизовано і обґрунтовано перелік обставин, які можуть бути встановлені на досудовому слідстві за допомогою криміналістичних методів, прийомів та засобів виявлення і дослідження слідів-відображень. Обґрунтовано на підставі узагальнення даних літературних джерел можливості застосування криміналістичних методів виявлення прихованих слідів-відображень. Сформульовано висновки і пропозиції відносно удосконалення використання спеціальних криміналістичних знань, методів і технічних засобів для отримання доказової інформації під час виявлення конкретних слідів-відображень та їх дослідження.
5. Наведено системну аргументацію щодо застосування в ідентифікації людини запаху, голосу, генетичних утворень як їх слідів-відображень.
Сформульовано принципову можливість використання для ідентифікації особи ще не вивчених на сучасному етапі відображень (властивостей) людини. 10. Обґрунтовано організаційні та методичні рекомендації щодо вдосконалення діяльності органів дізнання та досудового слідства у виявленні, фіксації, вилученні та збереженні слідів-відображень.
Положення та рекомендації, що мають значення для науки та діяльності правоохоронних органів, сформульовані у дослідженні, відповідають вимогам наукової новизни.
· Теоретичне і практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що викладені в дисертаційному дослідженні положення, узагальнення та висновки можна використати у: науково-дослідних роботах для вдосконалення теоретичних положень криміналістичного слідознавства та криміналістики в цілому на основі нового концептуального підходу до визначення слідів-відображень людини;
· вдосконаленні організації роботи органів дізнання та досудового слідства у роботі зі слідами; навчальному процесі при викладанні курсу криміналістики, кримінального процесу та судової експертизи, підготовці підручників, методичних матеріалів, посібників та довідкової літератури.
Розробки, підготовлені за матеріалами дисертаційного дослідження, використовуються в навчальному процесі кафедрою кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, кафедрою криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та кафедрою кримінального процесу і криміналістики Академії адвокатури України. Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаним науковим дослідженням автора. Особистим внеском здобувача є конкретні, викладені у роботі результати, які він отримав на основі дослідження та узагальнення теоретичного і практичного матеріалу в галузі слідознавства нашої та деяких інших країн. Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на: других всеросійських криміналістичних читаннях присв ячених пам яті Р.С. Белкіна в Інституті права, соціального управління та безпеки Удмуртського університету(14 грудня 2001 р. м. Іжевськ); міжнародній науковій конференції в Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України “Україна: шляхами віків”, присвячена 175-річчю від дня народження Георгія Андрузького (17 травня 2002 р. м. Київ); науково-практичній конференції (Київ, 2004); на засіданні кафедри криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка; на засіданнях кафедр кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Академії Адвокатури України та Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України.
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в п яти наукових статтях у ваківських фахових виданнях, з них одна в співавторстві.
| 
