|
Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена, насамперед, тим, що після проголошення незалежності України і прийняття Основного Закону держави - Конституції України [70], яка закріпила в одній із своїх норм (ст. 47) право кожного на житло, докорінно змінився і підхід до реалізації громадянами цього права. Реалізуючи дане конституційне право, громадяни на власний вибір можуть побудувати житло, придбати його у власність або узяти в оренду. У зв язку з цим реалізація громадянами свого права на житло перестає бути обмеженою винятково безкоштовним одержанням ними житла з державного або суспільного житлових фондів. Необхідно відзначити, що в даний час в Україні склалася вкрай несприятлива ситуація з розв язанням житлової проблеми.
У ході економічних перетворень житлова проблема істотно загострилася і досягла критичної точки. Унаслідок практики безкоштовного надання житла протягом багатьох років утворювалася величезна черга на нього (близько 17 млн. чоловік в Україні нині потребують поліпшення житлових умов) [183]. Отже, як бачимо, житлова проблема, не втратила своєї актуальності. Чинна протягом останніх десятиліть система надання житла продемонструвала свою неспроможність у нових економічних умовах, що склалися в державі, а головне - перетворилася в потужне гальмо для розвитку житлового будівництва. Спроби розв язати проблему забезпечення населення житлом традиційними методами до успіху не привели. Тому, на наш погляд, істотну частину реалізації права на житло повинні становити правовідносини з одержання житла на повністю оплатній основі. Як уже відзначалося, Конституція України передбачає норму, в якій йдеться про те, що держава створює умови, за яких кожний громадянин буде мати можливість побудувати житло (ст. 47). Природно, дуже незначна частина громадян України у даний час спроможна самостійно побудувати для себе індивідуальний житловий будинок винятково за власні кошти. У даному випадку проблема може бути розв язана шляхом залучення, на договірній основі, кредитних коштів на індивідуальне житлове будівництво.
Соціальні передумови. Інтерес до такого способу розв язання житлової проблеми громадян України простежується за допомогою методу конкретних соціологічних досліджень. Так, за даними Українського інституту соціальних досліджень, 69 % молоді у віці від 15 до 17 років у майбутньому бажали б одержати кредит на будівництво житла, а серед молодих людей віком від 18 до 28 років уже 78 % хотіли б побудувати житло за рахунок залучення кредитних коштів. Що стосується сільського населення, то тут частка бажаючих брати кредит на індивідуальне житлове будівництво дорівнює відповідно 25 % і 33 % у тих же вікових групах.
Згідно з результатами опитування про умови службової діяльності й умови життя персоналу ОВС у 2003 році, проведеного Науково-дослідною лабораторією соціальної і психологічної роботи в органах внутрішніх справ, 11,36 % співробітників міліції вважають найбільш бажаним способом поліпшення житлових умов одержання кредиту на житлове будівництво.
Усе сказане, можна вважати, свідчить про актуальність проблеми в даний час.
Слід зауважити, що раніше, в умовах планової економіки в колишньому СРСР, перерозподіл коштів за допомогою кредиту (у тому числі і кредиту на індивідуальне житлове будівництво) мав переважно централізований характер і відбувався на основі кредитного планування, що являло собою процес планового визначення всього обсягу кредитних ресурсів країни, їх джерел, а також їх планового розподілу [184, с.100]. У даний час такий спосіб здійснення кредитування є абсолютно неприйнятним як з економічної, так і з правової точок зору. Тобто виникло питання про якісну зміну правової бази щодо кредитування житлового будівництва. Юридичні передумови. Вивчення стану і перспектив вирішення житлового питання в Україні, рівня розробленості наявних на сьогоднішній день законодавчої бази і наукових досліджень щодо кредитування індивідуального житлового будівництва, теоретичного обгрунтування шляхів розв язання даної проблеми в країні, дозволяє сформулювати проблемну ситуацію, а саме: по-перше, чинне законодавство не розв язує повною мірою проблеми кредитування індивідуального житлового будівництва в рамках цивільно-правових правовідносин і обмежується можливістю надання кредиту або за рахунок державного бюджету, або ж, якщо це цивільно-правові відносини, то тільки за участю банків як єдино можливих кредитодавців; по-друге, у правовій науці все більше уваги приділяється розгляду питань, що стосуються договору кредитування взагалі, розробок же в галузі кредитування індивідуального житлового будівництва бракує. Наявні праці або грунтуються на старому, радянському, законодавстві, яке природно, не може відповідати реаліям сьогоднішнього дня, або ж торкаються даної проблеми побіжно, спираючись на вже існуючі нормативні акти. Більшість наукових праць у цій галузі передбачають надання на житлове будівництво, в основному, тільки банківських кредитів, що необгрунтовано призводить до обмеження суб єктного складу договору щодо кредитодавця, до невиправданого звуження сфери кредитування і не дає реальної можливості реалізувати достатньою мірою вимоги статті 47 Конституції України;
по-третє, на сьогодні характерним недоліком у сфері кредитування індивідуального житлового будівництва є брак досліджень, що стосуються безпосередньо самого договору кредитування індивідуального житлового будівництва. Вирішення саме цього питання і є метою даного дисертаційного дослідження;
по-четверте, чинні нормативно-правові акти не в змозі в достатньому обсязі врегулювати проблеми кредитування індивідуального житлового будівництва в Україні на законодавчому рівні. Фактично, як було вже відзначено вище, чинне законодавство зазвичай регулює порядок тільки банківського кредитування або ж кредитування індивідуального житлового будівництва за рахунок коштів із державного бюджету;
по-п яте, слід зазначити також відсутність на сьогоднішній день в Україні монографічного дослідження, присвяченого кредитуванню індивідуального житлового будівництва в умовах переходу до ринкових відносин.
Питання кредитування індивідуального житлового будівництва у юридичному контексті досліджували такі вчені, як С.С. Алексєєв, І.Л. Брауде, К.Г. Замятіна, О.С. Іоффе і деякі інші. Проте, слід зауважити, що їхні наукові розробки здійснювалися на основі законодавства СРСР. На відміну від них наше дослідження одним із перших базується на аналізі сучасного законодавства України у світлі соціальних і економічних перетворень, що відбулися в державі за останній час. Отже, беручи до уваги вищевикладене, можна констатувати, що намітилася необхідність у розробці даної проблеми окремо. Рівень розробленості, наявність проблемної ситуації визначили мету, завдання, об єкт, предмет, методологію і методи дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до пункту 1.7. Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002 - 2005 р.р., затверджених Наказом МВС України № 635 від 30.06.2002 р. та пункту 1.4. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 - 2005 р.р. Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є одержання на основі комплексного аналізу договору кредитування індивідуального житлового будівництва науково обгрунтованих і достовірних результатів із наступною можливістю їх використання в нормотворчій і правозастосовній практиці.
Завдання дослідження випливають із проблемної ситуації і мети дослідження. До основних завдань слід віднести:
1. Визначення правової природи й змісту договору кредитування індивідуального житлового будівництва, зазначення місця даного договору серед інших цивільно-правових договорів.
2. Визначення істотних ознак договору кредитування індивідуального житлового будівництва і його місця в загальній системі зобов язального права України і, як результат - формулювання поняття договору кредитування індивідуального житлового будівництва.
3. Виявлення особливостей укладення договору кредитування індивідуального житлового будівництва.
4. Обгрунтування необхідності розробки спеціального закону, присвяченого кредитуванню індивідуального житлового будівництва в Україні.
5. Розробка зразкового договору про надання кредиту на індивідуальне житлове будівництво.
Об єктом дослідження є цивільно-правові відносини із задоволення громадянами потреби в житлі. Предметом дослідження є договірне зобов язання про надання кредиту на індивідуальне житлове будівництво. Методи дослідження являють собою сукупність засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. У ході наукового дослідження застосовувалися як загальнонаукові методи пізнання, такі як метод матеріалістичної діалектики і вивчення явищ у динаміці їхнього розвитку, так і суто юридичні прийоми і методи. До приватнонаукових методів пізнання, використовуваним у цивільному праві, відноситься метод порівняльного правознавства, догматичний метод, комплексний аналіз, метод критики наукової літератури, метод індукції і дедукції, а також методи конкретних соціологічних досліджень тощо.
За допомогою наведених вище методів нами були установлені певні групи населення, зацікавлені в отриманні кредиту на індивідуальне житлове будівництво, і можливість банків і інших фінансових установ надавати такого виду кредити, а також визначені чинники, що сприяють розвитку житлового кредитування або гальмують його (метод конкретних соціологічних досліджень).
При постановці проблеми і розгляді правової природи договору кредитування індивідуального житлового будівництва було застосовано метод критики наукової літератури, за допомогою якого ми змогли з ясувати точки зору вчених-цивілістів на досліджувану нами проблему і, спираючись на них, дійти самостійного висновку з даного питання.
Метод матеріалістичної діалектики дозволив установити причинно-наслідковий зв язок між зрослою потребою певних прошарків населення в залучені кредитних коштів для індивідуального житлового будівництва і необхідністю, на належному рівні, нормативного забезпечення механізму такого кредитування. Історико-порівняльний метод, використаний у дисертаційному дослідженні, дав можливість розглянути в ретроспективі історію становлення і розвитку інституту кредитування взагалі і кредитування індивідуального житлового будівництва зокрема, а також провести порівняльний аналіз відповідного законодавства України, Росії, США, Німеччини й інших країн. Використання методу дедукції дало нам можливість визначити: поняття правовідносин кредитування індивідуального житлового будівництва як зобов язання, його суб єктний склад, форму, зміст, порядок укладення договору, а також відповідальність сторін.
Метод індукції дав можливість за юридичною характеристикою аналізованого нами зобов язання, віднести його до групи (роду) договорів кредитного типу. І нарешті, застосовуючи метод описання і систематизації існуючого законодавства і догматичний метод, ми розглянули законодавчі акти й інший правовий матеріал щодо правовідносин кредитування взагалі і кредитування індивідуального житлового будівництва зокрема, а також проаналізували правовий механізм регулювання даних відносин на сучасному етапі. Це дало нам можливість установити зв язок між окремим і загальним у кредитних правовідносинах, виявити недоліки і прогалини в чинному законодавстві щодо аналізованої проблеми. Наукова новизна отриманих результатів знайшла своє відображення в таких положеннях, що виносяться на захист:
1. При розгляді правової природи договору кредитування індивідуального житлового будівництва отримало подальший розвиток положення про те, що даний договір не відноситься ні до договору позики, ні до договору позички. Це підтверджується такими підставами: по-перше, на відміну від договору позики, регульованого Цивільним кодексом України, кредитний договір є строковим і оплатним, по-друге, банківський кредит є завжди грошовим кредитом.
Зауважимо, що межа між кредитним договором і договором позики повинна грунтуватися на таких конститутивних відмінностях:
а) відносно предмета кредитних правовідносин необхідно зазначити, що ним завжди виступають гроші на відміну від предмета договору позики;
б) у випадку, коли предметом договору позики виступають гроші, він має бути завжди безоплатним (безпроцентним).
Крім того, за деякими аспектами (кредит на будівництво житлового будинку дається тільки за наявності земельної ділянки, виділеної під дане будівництво) він має бути відокремлений у масі безпосередньо кредитних договорів. Уперше пропонується дати визначення на законодавчому рівні договору кредитування індивідуального житлового будівництва. Пропонується таке визначення: За договором кредитування індивідуального житлового будівництва одна сторона (кредитодавець) зобов язується передати у власність іншій стороні (кредитоотримувачу) гроші та (або) інше майно, що визначається родовими ознаками (предмет кредиту), а кредитоотримувач зобов язується прийняти предмет кредиту, витрачати його тільки в цілях оплати будівництва індивідуального житлового будинку, повернути через установлений строк гроші та (або) сплатити вартість предмета кредиту у вигляді іншого майна, сплатити проценти за наданий кредит та надати встановлене договором забезпечення належного виконання своїх обов язків. 3. Уперше пропонується розширити суб єктний склад договору кредитування індивідуального житлового будівництва з боку кредитодавця, а саме: установити, що суб єктами даного договору з боку кредитодавця можуть виступати юридичні особи будь-якої форми власності: як банки або інші кредитні організації, так і юридичні особи - не банки - у випадках надання товарного кредиту. З боку кредитодавця суб єктом договору кредитування індивідуального житлового будівництва можуть бути також і кредитні спілки. 4. Подальшого розвитку отримав висновок про доцільність застосування при порушенні умов договору однією із сторін відшкодування також моральної (немайнової) шкоди.
5. Набув подальшого розвитку висновок про необхідність застосування способів оперативного реагування, що полягають в односторонній відмові від виконання визначених дій частково або повністю. Практичне значення одержаних результатів. Новизна одержаних результатів відбилася, насамперед, у запропонованому проекті Закону України «Про кредитування індивідуального житлового будівництва» і в розробці зразкового договору кредитування індивідуального житлового будівництва. Практичні рекомендації, запропоновані автором, були свого часу направлені у спеціальну комісію Верховної Ради України й ураховані при підготовці і доопрацюванні нового Цивільного кодексу України.
Висновки цієї роботи можуть бути застосовані при написанні наукових праць, навчальних посібників, а також методичних рекомендацій для удосконалення підготовки банківських працівників, юристів, що працюють у сфері банківських послуг, і т.ін. Окремі положення, сформульовані в даному дисертаційному дослідженні, мають дискусійний характер і можуть служити підставою для подальших наукових розробок у цій галузі. Апробація результатів дисертації. Дисертацію було обговорено і прорецензовано на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ (м. Харків). Результати й основні наукові висновки проведеного дисертаційного дослідження використовувалися в навчальному процесі під час проведення лекцій, практичних і семінарських занять із дисципліни «Цивільне право України», читання спецкурсу «Житлове право України». Тези дослідження було обговорено на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми удосконалення цивільного законодавства України», присвяченій 50-річчю наукової, педагогічної і громадської діяльності професора О.А. Пушкіна (Харків, 21 травня 1999 р.); науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права», присвяченій пам яті професора О.А. Пушкіна (Харків, 21 травня 2001 р.); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми розвитку підприємництва на регіональному рівні» (Бєлгород, Росія, 26 березня 2002 р.). Відповідні результати дослідження увійшли: в навчальний посібник «Цивільне право України». Ч. ІІ / За редакцією С.О. Сліпченка, В.А. Кройтора — Харків: Еспада, 2000; науково-практичний посібник «Житлове право України». — Харків: Еспада, 2001; науково-практичний посібник «Житлове право України» з виправленнями та доповненнями. — Харків: Еспада, 2003. Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображено в чотирьох наукових статтях у збірниках, що входять у перелік наукових спеціалізованих видань ВАК України, а також у тезах виступів на науково-практичних конференціях.
| 
