|
Актуальність теми. У сучасних умовах, коли відбувається глибока трансформація суспільного буття, зміна соціальних цінностей, норм діяльності та поведінки людей, особливого значення набуває ефективне нормативно-правове впорядкування процесів суспільного розвитку. Успішне вирішення цього завдання зумовлює підвищення ролі та значення правової культури людини і суспільства, посилення впливу її цінностей на унормування суспільних відносин.
Правова культура як суспільний феномен, її формування, функціонування та розвиток є неодмінною умовою динамізації трансформаційних процесів, формування в Україні правової держави і громадянського суспільства. Цілісність правової культури є важливим чинником здійснення суспільно-правової реформи в країні, утвердження принципу верховенства права в усіх сферах суспільного життя, різноманітних способів і форм реалізації правового статусу особистості, її прав і свобод. Розвинений рівень правової культури людини і суспільства, в якому функціонують ефективні механізми відтворення її цінностей, є умовою формування в Україні демократичних засад життєдіяльності, багатовимірних способів і форм освоєння особистістю суспільно-правового буття. Правова культура є основою відтворення в суспільстві правового досвіду, розвитку інтелектуального, духовного потенціалу народу, утвердження цілісної системи світоглядно-ціннісних орієнтацій, передусім сучасного юридичного світогляду, конструктивних правових ідеалів.
Актуальність дослідження феномена правової культури пов язана з необхідністю утвердження в українському суспільстві сучасного праворозуміння. Саме правова культура має сприяти подоланню жорсткого юридичного позитивізму, правового нігілізму, абсолютизації методів правового примусу, насильницького юридичного унормування та утвердженню сучасного правового світобачення і відповідної правової практики. Правова культура має сприяти еволюції нормативної регламентації від абсолютизації в юридичній практиці правового примусу, гіперболізації позитивної норми, схильності до імперативу, правового тиску до засад гуманістичного права, яке ґрунтується на людиноцентризмі. Правова культура, яка органічно поєднує в собі національні і загальнолюдські цінності, є неодмінною передумовою наближення та інтеграції України в європейський і світовий правовий простір. Нарешті, правова культура - це детермінанта, здатна зумовлювати особистісний суспільний правовий прогрес, формувати суспільно-правове та духовне поле для реалізації правових цінностей людини, її суспільно-правового потенціалу. Актуальність дослідження проблем формування та розвитку правової культури пояснюються і тим, що сучасні процеси суспільно-правового реформування, трансформації духовного життя суспільства засвідчили неефективність багатьох складових національної системи правової культури, а саме: низки чинних правових норм, законодавчих актів, законотворчої і правозастосовчої діяльності, продемонстрували невисоку зрілість правової свідомості значної частини громадян. У суспільстві набули поширення явища правового нігілізму. Складно, суперечливо відбувається в українському суспільстві формування об єктивних і суб єктивних умов для розвитку правової культури. Таким чином, актуальність правового та філософського осмислення феномена правової культури визначається як практичними проблемами трансформації постоталітарного українського суспільства, так і теоретичними проблемами, пов язаними із світоглядно-методологічним забезпеченням правознавства, його періорієтацією на глибоке осмислення процесів сучасного суспільно-правового розвитку. Це, а також важливе суспільне значення правової культури в суспільно-правовому житті України зумовлює необхідність всебічного дослідження цього феномена, розкриття його змісту, аналізу шляхів розвитку в сучасних умовах реформування суспільних відносин.
Актуальністю проблеми правової культури пояснюється науковий інтерес до неї дослідників. Вагомий внесок у дослідження різноманітних юридичних, філософських проблем, які безпосередньо стосуються правової культури, зробили багато вітчизняних та зарубіжних вчених. Всебічний теоретико-методологічний аналіз різноманітних проблем розвитку філософії, зокрема філософії права та інших світоглядно-методологічних проблем, які тісно пов язані з феноменом правової культури, здійснений у роботах таких учених-філософів, філософів права, як: В.П.Андрущенко [112], О.О.Бандура [14], Ю.Я.Баскин [16], В.А.Бачинін [17], І.В.Бичко [19], А.В.Гарник [30], О.І.Гвоздік [31], О.Г.Данільян [43], Ю.Г.Єршов [49], К.К.Жоль [53], А.А.Козловський [88-89], М.В.Костицький [102-104, 259], Л.В.Кравченко [106], В.К.Ларіонова [116], В.М.Ляшенко [125], С.І.Максимов [127], І.П.Малинова [128-129], О.Є.Маноха [130], І.Ф.Надольний [147-148], В.С.Нерсесянц [149-150], М.І.Панов [17], Л.В.Петрова [165-169], Ю.І.Римаренко [187-188], В.М.Свінціцький [9], С.С.Сливка [232-235], Б.Ф.Чміль [259, 264-266], В.В.Шкода [270].
Важливі теоретико-методологічні та практичні проблеми розвитку права, які мають неабияке значення для осмислення феномена правової культури, розкриті в працях таких відомих вчених-юристів як: С.С.Алексеєв [5-7], В.І.Андрейцев [8], В.Д.Бабкін [11], О.М.Бандурка [15], О.В.Зайчук [56], А.П.Заєць [57-58], Р.А.Калюжний [72-74], Д.А.Керімов [83], М.І.Козюбра [90-91], А.М.Колодій [93], В.В.Копейчиков [55, 98], О.М.Костенко [100-101], М.В.Костицький [102-104, 259], Я.Ю.Кондратьєв [95], О.Г.Мурашин [144-145], В.Ф.Опришко [157], М.П.Орзіх [158-159], В.Ф.Погорілко [171], П.М.Рабінович [183-185], В.М.Селіванов [201-202], О.В.Скрипнюк [213-214], В.Я.Тацій [251-252], Ю.М.Тодика [251], М.В.Цвік [260], Ю.С.Шемшученко [268-269]. Безпосередньо проблеми правової культури досліджували такі вчені, насамперед юристи, філософи, як: О.В.Аграновська [2-4], Г.І.Балюк [13], Н.А.Бура [23], В.В.Головченко [34-35], О.А.Зоренко [65], В.І.Камінська [75], М.М.Кейзеров [80], О.М.Костенко [100-101], О.А.Лукашева [124], О.А.Менюк [136-137], В.П.Сальников [194-199], А.П.Семітко [203-208], Р.А.Сербин [209], С.Р.Станік [244], В.В.Чернєй [262], Л.С.Явич [274].
Проблеми правової культури досліджувались і західними вченими, зокрема Е.Бланкенбергом [278], Д.Блеком [277], П.Вормолдом [289], Дж.Джонсоном [281], К.Хострапом [283], М.Лауренсом [284-285], М.Фрідманом [284-285], Г.Шейбергом [285].
Аналіз різноманітних аспектів окресленої теми засвідчує, що, незважаючи на існуючий науковий доробок у дослідженні правової культури, залишається недостатньо розробленою низка проблем: відсутня чітка визначеність змісту правової культури та її структури; неповно розкрита сутність регулятивного потенціалу правової культури; не досліджені особливості її формування в контексті національного буття українського суспільства; малодосліджена генеза та основні етапи формування правової культури в Україні. В багатьох працях правова культура розглядається ізольовано від основних сфер суспільних відносин, лише як державно-правове явище. Не розкривається детермінованість розвитку правової культури складовими суспільного буття. Недостатньо досліджена проблема впливу правової культури на суспільну трансформацію, а також розвиток правової культури в процесі реформування політико-правових, економічних, соціальних та духовних відносин в Україні.
Зважаючи на актуальність, теоретичне і практичне значення теми дослідження, а також на недостатню розробленість визначеної проблематики автором обрано як предмет самостійного наукового аналізу проблему формування та розвитку правової культури в українському суспільстві.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України на 1999-2003 роки згідно з передбаченою в них темою “Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі”. Тема дисертації відповідає тематиці пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 роки від 30 червня 2002 року № 635. Крім того, тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст.7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Вона вибрана відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року № 9 КМ/1).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичний аналіз сутності та змісту правової культури, особливостей і етапів її формування в українському суспільстві та визначення напрямів розвитку в процесі реформування суспільних відносин в Україні.
Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:
- визначити стан розробки окресленої проблеми, узагальнити і виявити основні підходи до проблем правової культури;
- розкрити теоретико-методологічні засади сутності та структури правової культури як суспільного феномена;
- дослідити сутність регулятивного потенціалу правової культури;
- проаналізувати особливості формування правової культури в українському суспільстві та його основні етапи;
- розглянути політико-правові засади розвитку правової культури в Україні;
- здійснити аналіз економічних чинників розвитку правової культури в умовах ринкових перетворень;
- виявити соціальні складові розвитку правової культури в сучасних умовах;
- охарактеризувати основні духовні детермінанти розвитку правової культури.
Об єктом дослідження є правова культура українського суспільства в контексті суспільно-правового розвитку. Предметом дослідження є особливості формування правової культури в Україні, її розвиток у сучасних умовах реформування українського суспільства.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження слугували фундаментальні положення філософії, філософії права, історії і теорії держави і права, культурології, загальної та соціальної психології, юридичної деонтології, конкретних галузей права, державного управління, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених в досліджуваній галузі знань, основоположні нормативно-правові акти України.
Крім того в роботі було використано низку спеціальних методів дослідження, а саме: інтерпретаторсько-аналітичний – для аналізу відповідної літератури, її інтерпретації та узагальнення; системно-аналітичний – що використовувався для аналізу правової культури як системи, її складових, а також дослідження розвитку правової культури в процесі реформування суспільних відносин в Україні; функціональний – для дослідження функцій правової культури, особливостей її впливу на суспільне буття; історичний та періодизації – для дослідження генези та основних етапів формування правової культури в українському суспільстві; порівняльний – для порівняння різних типів правової культури та характеристики їх особливостей.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному аналізі сутності правової культури, особливостей її формування в українському суспільстві, шляхів розвитку в умовах реформування суспільних відносин. У результаті проведеного дослідження отримано такі результати, що становлять його наукову новизну:
- дістав подальшого розвитку науковий аналіз сутності правової культури, запропоновано авторське визначення поняття “правова культура”;
- визначено зміст функціонально-регулятивного потенціалу правової культури та його особливості;
- уперше розкрито генезу правової культури в українському суспільстві, обґрунтовано її взаємозв язок з особливостями національного буття і менталітету українців;
- проаналізовано основні етапи формування правової культури в Україні, показано суперечливий характер та особливості її становлення в різні історичні періоди;
- уперше обґрунтовано взаємозв язок і взаємовплив соціального буття та правової культури, виявлено особливості впливу основних сфер соціального буття на збагачення змісту правової культури та зворотний вплив її цінностей на суспільні відносини;
- здійснено аналіз шляхів розвитку правової культури в процесі реформування політико-правових, економічних, соціальних і духовних відносин в українському суспільстві в сучасних умовах;
- систематизовано головні завдання органів державної влади й управління, спрямовані на створення умов для оптимізації розвитку правової культури в процесі суспільної трансформації.
Практичне значення одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні проблем формування і розвитку правової культури українського суспільства, теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації якого можуть бути використані в практиці суспільно-правового розвитку, а також для викладання низки відповідних дисциплін, і передусім філософії права.
Базові висновки й пропозиції, викладені в дисертації, були використані Міністерством юстиції України при підготовці методичних рекомендацій з різних напрямків правоосвітньої діяльності, рекомендацій Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення (довідка про впровадження № 35-52-85 від 24.03.2004 р.), а також в роботі Міністерства України у справах сім ї, дітей та молоді щодо правового виховання молоді (довідка про впровадження № 2-09/4653 від 25.12.2003 р.), а також у навчальному процесі (довідка Національної академії внутрішніх справ України).
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України та міжкафедральному теоретичному семінарі Національної академії внутрішніх справ України.
Результати дисертаційного дослідження оприлюднені на науково-практичній конференції за міжнародною участю “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (30 травня 2000 р., Київ); першому міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (26 лютого 2001 р., Харків); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (30 травня 2001 р., Київ); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (21 травня 2002 р., Київ); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (29 травня 2003 р., Київ); міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (14-15 листопада 2003 р., Хмельницький).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у 17 наукових працях, зокрема у 7 статтях у фахових виданнях.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 191 сторінці друкованого тексту. Список використаних джерел (290 найменувань) займає 21 сторінку.
|
