|
Актуальність теми. Демократичні перетворення, що відбуваються в нашій країні, прийняття Конституції України, курс на проведення правової реформи, зміст якої можна визначити як поступовий рух до демократичної правової держави, надає проблемі боротьби зі злочинністю особливої актуальності. Демократизація суспільства, інші позитивні зміни в Україні на шляху до інтеграції в світове співтовариство, наслідком яких є розвиток та зміцнення нашої країни, фактично обумовлюють “прозорі кордони”, спрощений порядок їх перетину, збільшення міграційних процесів тощо. Цими позитивними процесами, переслідуючи злочинну мету, намагаються скористатися як окремі особи так і організовані злочинні угруповання. Вони враховують складності у взаємодії між правоохоронними органами (установами) різних країн, відмінності у кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві. В сучасних умовах кримінальне судочинство зіткнулося з такими факторами, як: інтернаціоналізацією злочинності з її типовою структурою та динамікою; об єктивними труднощами досудового розслідування на національному рівні у зв язку з обмеженими можливостями правоохоронних та судових органів у виявленні, розслідуванні та судовому розгляді таких злочинів, як відмивання незаконно одержаних доходів, заняття наркобізнесом, незаконна торгівля зброєю тощо. Безумовно, лише скоординовані дії держав у боротьбі з транснаціональними злочинними угрупуваннями можуть дати позитивні результати у міжнародному співробітництві в боротьбі зі злочинністю.
Хоча Україна і приєдналася до шести Європейських конвенцій, двох конвенцій Ради Європи, двох конвенцій країн СНД, нею укладено та діють за правонаступництвом 38 двосторонніх договорів з питань кримінального судочинства, на даний час в кримінально-процесуальному законодавстві України відсутній механізм використання у кримінальних справах доказів, отриманих на території іноземних країн. Внаслідок цього, їх використання в кримінальних справах, які розслідуються в Україні, проводиться за аналогією, при цьому, не враховуються специфічні особливості міжнародних кримінально-процесуальних відносин, що інколи призводить до порушення прав та свобод людини і громадянина. Ця незадовільна ситуація поглиблюється тим, що при недостатній законодавчій урегульованості вказаних питань, кількість випадків щодо надання правової допомоги є досить значною. Так, наприклад, тільки по розслідуваним злочинам у сфері економіки до правоохоронних органів України іноземними установами було надіслано в 2001 р. – 2444 звернення, а в 2002 р. – 2229, при цьому звернень про прийняття кримінального переслідування надійшло відповідно 466 та 346, а по екстрадиції – 345 і 347 за вказаний період . Питання правового регулювання міжнародного співробітництва країн у боротьбі зі злочинністю, застосування норм міжнародного права в кримінальному судочинстві в дореволюційній Росії досліджувались такими відомими вченими, як І.Я.Фойницьким, М.Ф.Владимирським-Будановим, Н.С.Таганцевим. Цим питанням за радянської доби були присвячені роботи П.Н.Бірюкова, О.І.Бастрикіна, В.К.Звірбуля, І.І.Карпеця, В.М.Кудрявцева, Є.П.Мелєшко та ін.
В останні роки проблемам застосування міжнародно-правових норм в кримінальному судочинстві Російської Федерації присвячені роботи таких вчених, як С.С.Алексєєва, В.П.Бож єва, І.Д.Бойкова, Р.М.Валуєва, О.Г.Волеводза, В.М.Волженкіної, К.Ф.Гуценка, С.Е.Еркенова, М.Ч.Когамова, М.Н.Кіпніса, В.М.Кудрявцева, Комлєва Б.В., Н.І.Маришевої. В Україні вказаним питанням, а також проблемам імплементації норм міжнародного права в кримінальне-процесуальне законодавство присвячені роботи М.В.Буроменського, Т.В.Варфоломєєвої, О.І.Виноградової, М.М.Михеєнка, М.І.Пашковського. До існуючих проблем у цих питаннях торкались такі вчені як: Ю.П.Аленін, В.П.Бахін, М.І.Бажанов, В.Г.Гончаренко, М.М.Гродзинський, Ю.М.Грошевой, В.П.Гмирко, А.Я.Дубинський, В.С.Зеленецький, А.В.Іщенко, Г.К.Кожевников, І.П.Козаченко, Н.І.Клименко, В.О.Коновалова, М.В.Костицький, С.Ф.Кравчук, В.С.Кузьмічов, В.К.Лисиченко, В.Г.Лукашевич, В.Т.Маляренко, А.С.Мацко, О.Р.Михайленко, В.В.Молдован, В.Т.Нор, Г.М.Омельяненко, М.Я.Сегай, М.І.Сірий, С.М.Стахівський, В.М.Тертишник, В.Ю.Шепітько, В.П.Шибіко, М.Є.Шумило та інші. Незважаючи на це, питання використання доказів в кримінальному судочинстві, отриманих за межами України, а також особливостей їх використання в процесі доказування в кримінальних справах, ще не були предметом наукового дослідження.
Крім того, в ході розробки та прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, необхідно врегулювати правовідносини, що складаються під час співробітництва та надання правової допомоги по кримінальних справах.
Саме цим й обумовлена актуальність даної проблеми та необхідність її розробки в рамках наукового дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 рр., затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25.12.2000; Указів Президента України: “Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)” від 24.02.98 р.; “Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 30.08.2000 р.; “Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14.09.2000 р. Тема дисертації передбачена планом науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України (затверджена вченою радою Академії 30 січня 2001 р., протокол №1), а у 2002 р. затверджена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є розробка та обґрунтування механізму використання у кримінальному процесі України доказів, отриманих в інших країнах, з урахуванням виду міжнародної правової допомоги, способу і умов збирання доказів та внесення відповідних пропозицій по вдосконаленню кримінально-процесуального законодавства України.
Для досягнення цієї мети автором були поставлені і вирішувались такі завдання:
- визначити і систематизувати умови допустимості доказів в кримінальному процесі України та інших країнах світу;
- дослідити нові види та механізми міжнародної правової допомоги;
- здійснити дослідження процесу доказування по кримінальних справах, а також його специфіку на різних етапах кримінального судочинства;
- охарактеризувати структуру та зміст доказування в національному кримінальному процесі з визначенням особливостей використання доказів, отриманих за кордоном;
- визначити гарантії достовірності доказів, отриманих за кордоном; узагальнити практику використання доказів, отриманих в порядку надання міжнародної правової допомоги;
- дослідити питання забезпечення автентичності перекладу змісту матеріалів, переданих із-за кордону;
- визначити засоби забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального процесу при використанні в кримінальних справах доказів, отриманих в інших країнах;
- сформулювати пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства та розробці нового Кримінально-процесуального кодексу України щодо використання доказів, отриманих в інших країнах.
Об єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, що виникають в процесі доказування в зв язку з використанням доказів, отриманих на території інших країн, в порядку надання міжнародної правової допомоги.
Предметом дослідження є положення чинного законодавства, проект нового КПК України (реєстр. №3456-1) щодо використання в кримінальному судочинстві України доказів, отриманих за кордоном, а також практика їх застосування органами досудового розслідування, прокуратури та суду під час надання правової допомоги в ході міжнародного співробітництва.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об єкта і предмета дослідження. Їхню основу складає загальний діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ, а також їх зв язок з практичною діяльністю правоохоронних органів щодо міжнародного співробітництва. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовані: метод системного аналізу, який дав можливість проаналізувати фундаментальні положення сучасної теорії кримінального процесу, основоположні законодавчі та нормативні акти України – Конституцію та закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань використання доказів в кримінальному процесі; порівняльно-правовий – для аналізу та порівняння національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства, розгляду основних напрямків міжнародного співробітництва, основних видів міжнародної правової допомоги тощо; формально-логічний – для визначення понятійного апарату за темою дослідження; статистичний метод використовувався для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження; соціологічні методи (анкетування, інтерв ювання) використовувались при вивченні і узагальненні правозастосовчої практики правоохоронних органів, при опитуванні працівників прокурорсько-слідчих органів України та інших країн світу. Названі методи дослідження використовувались в роботі у взаємозв язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Теоретичною основою дисертації є роботи як вітчизняних, так і іноземних вчених юристів з загальної теорії права, філософії, соціології, кримінально-процесуального та міжнародного права, а також інших галузей наук.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, Закони України, Кримінально-процесуальний та інші кодекси України; Європейські конвенції, конвенції країн СНД, двосторонні договори (стороною яких є Україна); Укази Президента України, Розпорядження Кабінету Міністрів України; міжвідомчі міжнародні договори, укладені Міністерством внутрішніх справ України, Генеральною прокуратурою України; відомчі накази, інструкції, інформативні листи Міністерства внутрішніх справ та Генеральної прокуратури України стосовно теми дослідження, а також кримінально-процесуальні кодекси та відповідні закони іноземних країн, зокрема, Азербайджанської Республіки, Великої Британії, Канади, Республики Беларусь, Російської Федерації, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччини, Франції; типові договори про взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН; Модельний проект КПК для держав-учасниць СНД.
При написанні дисертаційного дослідження автором широко були використані Інтернет-ресурси з даної проблематики, насамперед офіційні сервери органів державної влади України та інших країн з питань надання міжнародної правової допомоги.
Емпіричну базу дослідження склали результати дослідження 78 кримінальних справ, які надійшли до Генеральної прокуратури України від іноземних установ в порядку передачі кримінального переслідування; вивчення 253 міжнародних слідчих доручень, які були виконані іноземними правоохоронними органами в порядку надання міжнародної правової допомоги Україні; узагальнені дані анкетування 42 слідчо-прокурорських працівників Генеральної прокуратури України, 312 слідчих, що працюють в слідчих підрозділах МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана праця є одним з перших в українській кримінально-процесуальній науці дослідженням, в якому розглядаються проблеми використання доказів в кримінальному процесі України, які отримані на території іноземних країн в порядку надання міжнародної правової допомоги. В дисертації обґрунтовується ряд нових положень та висновків, які розширюють зміст доказового права України і понятійний апарат теорії кримінального процесу. При цьому особливо значущими, такими, що мають як теоретичне, так і безпосередньо практичне значення, видаються такі положення дисертації, зокрема:
вперше:
· сформульовано низку істотних положень, що стосуються поняття, природи, видів міжнародної правової допомоги по кримінальних справах і доведено, що вона ґрунтується на національному законодавстві України та міжнародних договорах, ратифікованих у встановленому порядку;
· запропоновано авторську редакцію визначення підстав недопустимості доказів у кримінальних справах;
· розроблено систему процесуальних заходів, яка дозволить використання доказів, отриманих з-за кордону, в кримінальному судочинстві України;
· обґрунтовано кримінально-процесуальну легітимність отримання доказової інформації в іншій країні, навіть при відсутності договору про міжнародну правову допомогу з цією країною, за умови, що ця інформація зафіксована на території дипломатичного представництва України суб єктом розслідування, передбаченим КПК України; сформульовано та обґрунтовано можливість самостійного (за межами доручення) прийняття рішення відповідним органом іноземної держави, який надає міжнародну правову допомогу по слідчому дорученню України, про провадження слідчих дій, не зазначених в дорученні;
· на підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнення чинного КПК (ст.ст. 65, 69, 118), а також пропозицій до нового КПК України (реєстр.№3456-1), що стосуються недопустимості доказів; дистанційного проведення слідчих дій за допомогою відеозв язку та підстав їх проведення в порядку надання міжнародної правової допомоги; удосконалено: положення про те, що фактичні дані, які містяться в матеріалах оперативно-розшукової діяльності, проведеної іноземною установою за дорученням України, не можуть використовуватись суб єктами доказування при прийнятті процесуальних рішень в Україні; твердження про те, що міжнародні доручення по кримінальним справам направляються та реалізуються суб єктами, котрі визначені міжнародними договорами, незалежно від членства запитуваної сторони в Інтерполі;
набули подальшого розвитку:
· наукові положення про визначення кола суб єктів, які можуть вступати в правовідносини в зв язку з наданням або отриманням міжнародної правової допомоги;
· пропозиції щодо необхідності передбачити в новому КПК України можливості, поряд з іншими слідчими діями, також проведення певних видів експертиз за кордоном, якщо в Україні відсутні відповідні спеціалісти або необхідні технічні засоби чи обладнання;
· питання щодо закріплення в кримінально-процесуальному законодавстві переліку суб єктів, які мають право виконувати та завіряти переклад процесуальних документів (наприклад, нотаріус, дипломатичні представництва);
· з позицій оновлення кримінально-процесуального законодавства положення щодо визнання слідчим доказів, отриманих по міжнародному слідчому дорученню, недопустимими, якщо він має сумніви щодо їх достовірності. Пропонується таке рішення слідчого обов язково закріплювати мотивованою постановою.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і пропозиції вносять конкретний внесок як у теорію кримінально-процесуального права, так і в практику його застосування, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про сутність, механізм та межі використання доказів, отриманих на території інших країн, в кримінальному судочинстві України.
Одержані результати дисертаційного дослідження були використані:
· співробітниками Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України згідно з дорученням Голови цього комітету при підготовці інформаційно-аналітичної довідки “Про міжнародний досвід протидії корупції” (акт впровадження від 27.06.02 р., вих. № МЦ132); співробітниками відділу правової допомоги міжнародно-правового управління Генеральної прокуратури України (№12/2-33вих. від 13.06.03 р.); в навчальному процесі Національного університету “Києво-Могилянська академія” при викладанні навчальної дисципліни “Кримінальний процес” (довідка від 07.06.02 р.); в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України, при викладанні та розробці лекційних курсів з навчальної дисципліни “Доказування на досудовому слідстві” (акт впровадження від 08.07.02 р.).
Крім того, на підставі дисертаційного дослідження та відповідних висновків автором даного дослідження надані пропозиції до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності про внесення змін до проекту Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр. №3456-1) при підготовці зазначеного законопроекту до другого читання (акт впровадження від 10.09.03 р.).
Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України, представлена і обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором на науково-практичних конференціях, зокрема, на міжнародних конференціях: “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, 2001 р.), “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах” (Київ, 2002 р.), “Організація адвокатури і надання правової допомоги в демократичному суспільстві” (Київ, 2002 р.), а також на міжнародних семінарах: “Law enforcement executive development seminar”, що проводився фахівцями ФБР США (Київ, 2001 р.) та “Боротьба з наркозлочинністю” (Київ, 2002 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені в восьми наукових працях, у тому числі в чотирьох статтях у фахових наукових виданнях. Структура дисертації обумовлена метою дослідження і складається із вступу, трьох розділів, якими об єднано сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку, обсяг основного тексту 182 сторінки, додатки – 12 сторінок (10 додатків), список використаної літератури – 24 сторінки (263 найменування).
|
