|
Актуальність теми дослідження. Необхідною умовою успішного розвитку України як нової держави є входження її до міжнародного співтовариства. Але це тягне за собою і появу певних соціально-економічних, політичних та юридичних проблем. Однією з них є зростання злочинності, поява нових її видів, особливо таких, як злочини терористичної спрямованості. Тому для сучасності проблеми кримінально-правової відповідальності за терористичні прояви є найскладнішою проблемою як теорії, так і практики боротьби зі злочинністю. На необхідність протидії терористичній діяльності зверталась особлива увага в Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженій Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96 [11] ), та в Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000 [10] ). З метою захисту особи, держави і суспільства від тероризму, виявлення та усунення причин і умов, які його породжують, ефективного регулювання антитерористичної діяльності був прийнятий Закон України „Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року № 638-IV [4] ).
Це є цілком закономірним, оскільки такі злочини набули надзвичайного поширення у світі, характеризуються високим рівнем суспільної небезпеки, типовістю об єктивно-суб єктивних ознак. І хоча в Україні „терористичного буму” поки немає [73] ), але існує реальна загроза тероризму, оскільки є чинники для виникнення терористичних проявів, які обумовлені економічними та соціальними негараздами у суспільстві. Геополітичний стан України також сприяє тому, що члени іноземних та міжнародних терористичних організацій намагаються використовувати її територію для забезпечення власної діяльності. Водночас кримінологічна ситуація в Україні характеризується тенденціями до зростання організованої злочинності в усіх її формах і проявах. Це також викликає велику тривогу в суспільстві, тому з метою визначення головних напрямків загальнодержавної політики й організаційно-правових засад боротьби з організованою злочинністю були прийняті Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року № 3341-XII [6] ), а також Указ Президента України від 6 лютого 2003 року № 84 „Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” [9] ).
В умовах зростання організованої злочинності та терористичних діянь ще більш серйозну небезпеку становить злиття цих двох негативних явищ сучасності і набуття терористичною діяльністю організованих форм злочинності. Це, безумовно, потребує наукових розробок, спрямованих на дослідження й удосконалення конкретних заходів протидії організованому тероризму і, в першу чергу, кримінально-правових заходів. Дослідженню проблем боротьби з організованою злочинністю в кримінально-правовому та кримінологічному аспектах присвячені роботи таких вчених: П. П. Андрушко, Л. В. Багрій-Шахматов, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Ф. Г. Бурчак, Б. В. Волженкін, Р. Р. Галіакбаров, Ю. В. Голик, П. І. Гришаєв, О. І. Гуров, Н. О. Гуторова, І. М. Даньшин, А. І. Долгова, М. Д. Дурманов, А. П. Закалюк, М. Й. Коржанський, Г. А. Кригер, Н. Ф. Кузнєцова, І. П. Лановенко, Є. К. Марчук, П. С. Матишевський, М. І. Мельник, В. О. Навроцький, В. В. Сташис, М. І. Хавронюк, О. Н. Ярмиш, С. С. Яценко та інших.
З кримінально-правових і кримінологічних позицій тероризм та злочини терористичної спрямованості розглядають В. Ф. Антипенко, В. О. Глушков, В. П. Ємельянов, М. П. Кірєєв, В. С. Комісаров, В. В. Крутов, В. А. Ліпкан, В. В. Мальцев, Г. М. Міньковський, С. М. Мохончук, Г. В. Овчинникова, В. Є. Петрищев, В. П. Ревин, О. Ф. Шишов та інші вчені.
Дослідження цих питань вчені здійснюють або з позиції боротьби з організованою злочинністю, або з позиції протидії тероризму. Кримінальний кодекс України 2001 р. у ч. 4 ст. 258 КК вперше встановив кримінальну відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації. Але в ньому відсутні чіткі визначення, уточнення і роз яснення стосовно характерних ознак цих груп і організацій. У зв язку з цим у теорії й практиці боротьби зі злочинністю виникають питання про те, що розуміти під категорією „терористична”, який зміст слід вкладати в цьому випадку в поняття „група”, що означає тут термін „створення”, і якою мірою ця законодавча новела узгоджується із загальною системою кримінального законодавства України.
Тому перед вченими-юристами постають завдання: обміркувати усі нові аспекти проблеми, провести дослідження з метою розроблення кримінально-правових характеристик у створенні терористичних груп чи терористичних організацій. Незважаючи на очевидну наукову і практичну значущість ця проблема ще не була об єктом самостійного комплексного кримінально-правового дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ МВС України у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000, одним із напрямків досягнення мети якої є протидія організованій злочинності і розробка законів про посилення боротьби з терористичними проявами, а також у межах Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна кримінально-правова розробка проблем відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації.
Мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань:
- проаналізувати і сформулювати категорії „тероризм”, „злочини терористичної спрямованості”, „терористична діяльність”, „група”, „створення групи”, „терористична група”, „терористична організація”;
- виявити підходи до розглядуваної проблематики, які мають місце у науковій літературі та кримінальному законодавстві України та інших держав;
- установити ступінь відповідності окремої криміналізації в КК України створення терористичної групи чи терористичної організації загальновизнаним підставам і принципам криміналізації та усій системі чинного кримінального законодавства;
- дослідити об єктивні і суб єктивні ознаки створення терористичної групи чи терористичної організації;
- розглянути склад злочину, який передбачає відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, Закон України „Про боротьбу з тероризмом”, розкрити їх значення та зміст і встановити неточності й протиріччя;
- розробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства та Закону України „Про боротьбу з тероризмом”, а також стосовно практичної реалізації законодавчих новел відносно відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації.
Об єктом дослідження є кримінально-правова відповідальність як засіб протидії створенню терористичних груп чи терористичних організацій. Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство, яке передбачає відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, Закон України „Про боротьбу з тероризмом”, кримінальне законодавство зарубіжних країн, система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об єкта та предмета дослідження. Діалектичний метод дозволив розглянути питання кримінальної відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права. Історико-правовий метод було використано при з ясуванні історичних витоків і генезису кримінально-правової норми про відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено порівняння цієї норми з відповідними нормами кримінального законодавства інших країн, а також відповідними положеннями закону України „Про боротьбу з тероризмом”, крім того, метод порівняльно-правового аналізу використано під час юридичного аналізу складу злочину, який передбачає кримінальну відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, розгляду відповідності санкції ст. 258 КК та розробки пропозицій щодо вдосконалення норми, що забороняє це діяння. Формально-логічний (догматичний) метод послужив аналізу розглядуваної норми з точки зору додержання правил законодавчої техніки при її конструюванні. За допомогою системно-структурного методу показано місце досліджуваного злочину в системі кримінально-правових норм, а також відносно таких категорій, як тероризм і злочини терористичної спрямованості.
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації послужили праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і проблемам тероризму та організованої злочинності, а також праці із загальної теорії права, міжнародного права та кримінології.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням проблем кримінальної відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації. На підставі всебічного аналізу положень, що містяться в ч. 4 ст. 258 КК України, та Закону України „Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року, порівняння їх з чинним кримінальним законодавством України та інших країн, у ній висунуто низку нових у концептуальному плані положень.
1. У дисертації уперше зроблено висновок, що створення терористичної групи чи терористичної організації – це різновид організованої злочинності й тероризму.
2. Уперше наведені аргументи, що окремій криміналізації може підлягати створення лише організованих терористичних груп. Окрема криміналізація створення інших груп, а також вказівка в ст. 1 Закону України „Про боротьбу з тероризмом”, що „терористична група – група з двох і більше осіб” не відповідає міжнародним стандартам, суперечить основним положенням чинного кримінального законодавства України, занадто поширює дію ч. 4 ст. 258 КК і призводить до того, що покарання за діяння, які є різновидом готування до злочину, передбачене більш суворе, ніж за закінчений терористичний акт та інший злочин терористичної спрямованості. У цьому зв язку пропонується внести зміни до ч. 4 ст. 258 КК, де прямо вказати на криміналізацію саме організованої терористичної групи чи терористичної організації, а також в ст. 1 Закону України „Про боротьбу з тероризмом”, в якій терористичну групу визначити так: „терористична група – організована група осіб, які об єдналися з метою здійснення терористичної діяльності”.
3. Уперше обґрунтовано, що поняття тероризму слід розглядати на трьох рівнях – у вузькому, широкому та самому широкому розумінні, яким відповідають такі терміни, що містяться в Законі України „Про боротьбу з тероризмом”, як „терористичний акт”, „злочини терористичної спрямованості” та „терористична діяльність”. Останнім терміном охоплюються й діяння, передбачені у ч. 4 ст. 258 КК. Разом з тим встановлено, що при вживанні вказаних термінів у цьому Законі не завжди враховується їх дійсне змістовне наповнення, що призводить до суперечливості його положень. Тому запропоновано внести до цього Закону низку змін з метою надання йому більшої чіткості й логічної завершеності.
4. Аргументовано, що необхідно змінити назву ст. 258 КК України, оскільки вузьким поняттям „терористичний акт” тут охоплені й ті діяння, які підпадають під ознаки ч. 4 ст. 258 КК, що терористичним актом назвати неможливо, оскільки це вже тероризм у самому широкому розумінні, і запропоновано ст. 258 КК назвати „Тероризм”.
5. Наведено додаткові аргументи на користь визначення злочинів терористичної спрямованості не шляхом надання переліку конкретних статей КК, оскільки діяння, що підпадають під ці статті, можуть бути як терористичними, так й іншими насильницькими діяннями, а шляхом визначення їх загальних ознак, що відбивають сутність злочинів терористичної спрямованості. На цій підставі запропоновано доповнити ч. 4 ст. 258 КК приміткою, яка розкриває зміст поняття „терористична”, і представлений авторський варіант визначення в цій примітці загальних ознак організованої терористичної групи чи терористичної організації.
6. Оскільки терористична організація є різновидом злочинної організації, а наявність в ч. 4 ст. 28 і ч. 1 ст. 255 КК такої ознаки як спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів не дозволяє визнати реальні терористичні організації такими, якщо їх діяльність спрямована на вчинення нетяжких злочинів терористичної спрямованості, запропоновано вилучити цю ознаку з ч. 4 ст. 28 і ч. 1 ст. 255 КК України.
7. Уперше у порівняльному аспекті розглянуті об єктивні та суб єктивні ознаки складу злочину, передбаченого у ч. 4 ст. 258 КК, виявлені невідповідності з положеннями, що містяться у суміжних складах злочинів і внесені пропозиції щодо узгодження законоположень.
8. Уперше встановлено, що об єктивна сторона складу злочину, передбаченого в ч. 4 ст. 258 КК, виражена в п яти формах: 1) створення, 2) керівництво, 3) участь, 4) сприяння створенню, 5) сприяння діяльності терористичної групи чи терористичної організації. Також установлено, що назва цих форм хоча і збігається з тими, які вказані в ч. 1 ст. 255 і ст. 256 КК, однак їх зміст не однаковий. Особливо суттєві розбіжності виявляються стосовно сприяння створенню чи діяльності терористичної організації, з одного боку, і злочинної організації, - з іншого, тому з метою усунення протиріч і приведення положень, що містяться в цих статтях, до однаковості запропоновано з ч. 1 ст. 255 КК вилучити слова „чи сприяння”, а відповідальність за всі форми і види сприяння – як заздалегідь обіцяне, так і заздалегідь не обіцяне, як сприяння створенню, так і сприяння діяльності злочинної організації – передбачити в ст. 256 КК України.
9. Уперше надана кримінально-правова оцінка такій, передбаченій в ст. 1 Закону України „Про боротьбу з тероризмом”, формі терористичної діяльності, як пропаганда і поширення ідеології тероризму. Стверджується, що кримінальна відповідальність тут може наставати лише в тому випадку, коли ці дії виконуються учасником терористичного формування або в порядку сприяння створенню або діяльності завідомо терористичної організації (групи). Сама по собі терористична ідеологія не може бути об єктом кримінально-правової заборони.
10. Уперше обґрунтовано, що вік кримінальної відповідальності за діяння, передбачені ч. 4 ст. 258 КК має бути загальним, тобто 16 років, оскільки ці діяння в більшій мірі споріднені з тими діяннями, які передбачені в ч. 1 ст. 255 і ст. 256 КК, ніж з тими, які вказані в ч. 1 ст. 258 КК. У зв язку з цим запропоновано внести зміни до ч. 2 ст. 22 КК України, якими уточнити, що тут маються на увазі лише суб єкти саме терористичного акту, тобто діянь, передбачених в ч. 1, 2 і 3 ст. 258 КК.
11. У зв язку з тим, що за терористичну діяльність може наставати відповідальність не тільки фізичних, але й відповідно до ст. 24 Закону України „Про боротьбу з тероризмом” також юридичних осіб, уперше запропоновано розрізняти суб єкта злочину (суб єкта кримінальної відповідальності) і суб єкта (суб єктів) відповідальності за вчинене суб єктом злочину суспільно небезпечне діяння, як останні можуть бути інші фізичні особи, юридичні особи, держава і нести у зв язку з учиненим злочином певні види юридичної відповідальності, але не кримінальну відповідальність. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації відносно кримінальної відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації можуть бути використані:
- у правотворчості – при подальшому вдосконаленні кримінального та антитерористичного законодавства;
- у правозастосовчій діяльності – для вирішення питань кваліфікації цього злочину, відмежування цього складу злочину від суміжних складів злочинів;
- у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників та при викладенні курсу Загальної й Особливої частини кримінального права.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження включені до дисертації. Робота обговорена на засіданні кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ, схвалена і рекомендована до захисту. Основні положення дисертації і теоретичні висновки доповідалися на регіональній міжнародній науково-практичній конференції “Нові загрози міжнародній безпеці”, яка відбулась 24 – 26 жовтня 2002 року у місті Великий Новгород (Російська Федерація); регіональному „круглому столі” з теми: “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування”, який відбувся 21 – 22 лютого 2003 року в місті Хмельницьку.
Результати дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес Донецького національного університету та практичну діяльність органів прокуратури Донецької області, про що є відповідні акти впровадження.
Публікації. За результатами дослідження дисертантом одноособно опубліковано монографія, 4 статті у фахових наукових виданнях України та Російської Федерації, а також 2 тези доповідей.
|
