|
Актуальність теми. Проблема боротьби зі злочинністю на сьогодні в Україні стоїть дуже гостро. Молода держава намагається ефективно протидіяти їй. Зусилля всіх правоохоронних органів спрямовані на попередження, виявлення, розкриття злочинів, притягнення осіб, що їх вчинили, до відповідальності і призначення злочинцям справедливого покарання.
У справі боротьби зі злочинністю правоохоронні органи, як правило, дотримуються конституційного принципу презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України). Він полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням [ ].
На цей час криміногенна обстановка в Україні дуже складна, динаміка виявлення злочинів за останні роки виглядає не зовсім втішно, оскільки, незважаючи на певне зниження злочинності з 1999 р. по 2002 р. на 20%, у 2003 році відбувся значний її стрибок. Так, на території України було зареєстровано 556,4 тис. злочинів, що на 23,5% більше порівняно з попереднім роком1.
Ефективність боротьби зі злочинністю багато в чому залежить від законодавства, яке регулює кримінальне судочинство. Зараз у Верховній Раді України обговорюється проект КПК України № 3456-1 від 19.05.2003 року, у якому зазначається новий підхід до розв язання проблеми, пов язаної з обвинуваченням і кримінально-процесуальним переслідуванням [ ].
Офіційна статистика свідчить, що у 1999 році з 472,5 тис. кримінальних справ, що знаходились у провадженні, було направлено до суду 179,9 тис. справ, що становить лише 38, 1%, у 2000 – лише 40,3 %, у 2001 – 42,3 %, у 2002 – 47,1 %, а у 2003 – 39,9 %. У середньому за вказані роки із числа справ, по яким було пред явлено обвинувачення, в суд для вирішення питання по суті було направлено 52% справ.
Таким чином, 48% кримінальних справ не було направлено до суду. Виникає питання про недосконале формування і реалізацію обвинувачення по справам. Про це свідчать і дані Державної судової адміністрації України. За цими даними у 2002 році по 196,5 тис. справах, направлених до суду, судами України винесено вироки лише по 156,2 тис. кримінальних справах (79,5 %), а у 2003 році із 187,9 тис. справ, направлених до суду, винесено вироки лише по 163,0 тис. кримінальних справ (86,7 %)1.
Неякісне формулювання обвинувачення та неможливість його реалізації залежить від неякісного розслідування по справах і від недосконалого урегулювання цього інституту в кримінально-процесуальному законодавстві.
Процес реформування кримінально-процесуального законодавства, про що свідчить проект КПК України, визначає правову основу взаємовідносин особи і держави в такій складній сфері, як сфера захисту суспільства і громадянина від злочинних посягань, а обвинуваченого – від необ єктивного ставлення правоохоронної системи.
Не можна розв язати жодне теоретично чи практично значуще питання кримінального процесу, не торкаючись проблеми розподілу кримінально-процесуальної діяльності на функції, що виконуються суб єктами судочинства. Досконала розробка проблеми кримінально-процесуальних функцій, взаємодія яких виражає сутність кримінального судочинства, була розпочата у зв язку з обґрунтуванням і впровадженням у судочинство демократичного принципу змагальності (ст. 16-1 КПК України), що було зроблено законодавцем з прийняттям Закону “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р. [ ].
Розподіл на функції полягає в тому, що напрямок діяльності кожного суб єкта процесу повинен визначатися його об єктивною потребою в задоволенні конкретного інтересу, надання йому прав і покладання обов язків.
Серед усіх напрямів кримінально-процесуальної діяльності особливе значення має функція обвинувачення, оскільки саме обвинувачення є рушійною силою кримінального процесу, вона виникає з потреби суспільства у виявленні злочину, встановленні особи, яка його вчинила, притягненні винуватого до кримінальної відповідальності.
Активізація досліджень проблем пов язаних з функцією обвинувачення, здобуває особливу вагомість у сучасній Україні, де спостерігається ускладнення кримінальної обстановки на базі глибоких змін у політичній, господарській і фінансовій діяльності, лібералізації економічних відносин.
Для вітчизняної правової науки розробка названої проблеми є новим напрямком наукового пошуку, тому що вже діють нові кримінально-процесуальні норми, а також розроблено проект нового КПК України. Тому є актуальним питання щодо розробки механізмів реалізації норм, які регулюють виникнення кримінального переслідування, формування, доповнення, зміну та закриття обвинувачення.
У різні часи проблемам удосконалення інституту функції обвинувачення у кримінальному судочинстві в юридичній літературі приділялась серйозна увага. Вагомий внесок у дослідження проблеми обвинувачення як функції в кримінальному процесі зробили українські теоретики та практики, зокрема: С.А. Альперт, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, О.Р. Михайленко, М.М. Міхеєнко, В.Т. Нор, А.Л. Рівлін, В.А. Сєрбулов, З.Д. Смітієнко, Г.І. Чангулі, М.Є. Шумило, а також російські вчені: В.П. Бож єв, П.М. Давидов, С.І. Катькало, А.А. Квачевський, З.Ф. Коврига, В.З. Лукашевич, Я.О. Мотовиловкер, А.Г. Міхайлянц, В.М. Парадєєв, І.О. Покровський, М.М. Полянський, Р.Д. Рахунов, М.М. Розін, М.С. Строгович, І.Я. Фойницький, М.А. Чельцов-Бебутов, вчені інших країн світу, наприклад, такі: Э. Аннерс, Ч. Беккарія, Г. Берман, К. Біндінг, Р. Девіс, Д. Стифен.
Функція обвинувачення завжди виділялась вченими як одна із основних функцій у кримінальному процесі, вона є протилежною до функції захисту. Однак ще недостатньо в теоретичному і правовому полі вивчена проблема про правовий статус суб єктів, які реалізують цю функцію, коли вона виникає, як формується і які наслідки виникають при неякісній реалізації цієї функції.
Практична діяльність суб єктів, які реалізують цю функцію в досудовому і судовому слідстві, багато в чому залежить від достатності його правового регулювання. Діюче законодавство, на наш погляд, недостатньо повно і всебічно регулює всі питання, які виникають у процесі формування і реалізації названої функції. Незважаючи на наявність численних наукових досліджень, ще немає єдності думок у питанні кількості функцій у кримінальному процесі, а також достатнього законодавчого урегулювання інститутів кримінального переслідування (це поняття міститься в проекті КПК України № 3456 – 1 від 19.05.2003 р.) і функції обвинувачення, ще досконало не визначено коло суб єктів, які здійснюють функцію обвинувачення, чітко не встановлено їх повноваження [2].
Все це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, науково-практична значущість і актуальність якої полягає у тому, щоб розробити нові норми, які більш досконало характеризують функцію обвинувачення у кримінальному процесі.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний у дисертації напрям наукового дослідження знайшов своє підтвердження у Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000. Дисертація виконана відповідно до “Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002 – 2005 роки (наказ МВС України від 30 червня 2002 року № 635), планів Національної академії внутрішніх справ України (Основних напрямків наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 рр.) та Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу науково-теоретичних джерел, діючого законодавства України й інших країн світу, розробки узагальнень практики виявити стан і визначити тенденції правового забезпечення формування та реалізації функції обвинувачення, розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо створення в цілому в Україні ефективно діючого механізму судочинства.
Мета дослідження зумовила необхідність виконання таких завдань:
- удосконалити поняття функції обвинувачення та обґрунтувати термін “реалізація обвинувачення”;
- встановити межі дії функції обвинувачення та кримінального переслідування і чітко розмежувати ці категорії кримінального процесу;
- уточнити коло суб єктів, які здійснюють функцію обвинувачення, та компетенцію кожного з них, згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством;
- обґрунтувати доцільність механізму перекваліфікації діяння та запропонувати закріпити останній у КПК України та відомчих нормативних актах;
- довести необхідність запобігання передчасного закриття кримінальної справи в суді у випадках передчасної відмови від обвинувачення прокурора та потерпілого;
- виявити зв язок та взаємозумовленість обвинувачення та принципу презумпції невинуватості і визначити результати цього зв язку;
- розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства та рекомендації з питань врегулювання та врівноваження обвинувачення з іншими кримінально-процесуальними функціями. Об єктом дослідження є функція обвинувачення у кримінальному процесі.
Предметом дослідження є сутність функції обвинувачення, момент виникнення, формування та механізм реалізації, і наслідки її необґрунтованого застосування в практиці.
Методи дослідження. Мета і завдання дисертаційної роботи зумовили вибір відповідних загальнотеоретичних і спеціально-наукових методів: порівняльного правознавства, історико-правового, прогнозування, логічного, хронологічного, системного аналізу, структурного, статистичного та інших. Однак, основним був діалектичний метод пізнання соціально-правових явищ стосовно боротьби зі злочинністю. Також широко використовувався логіко-семантичний метод для вивчення та поглиблення понятійного апарату “функція”, “обвинувачення”, “реалізація” тощо. Історико-правовий метод застосовано при розгляді еволюції інституту обвинувачення та нормативно-правової бази, що є підґрунтям її застосування у досудовому та судовому слідстві. Завдяки порівняльно-правовому методу визначено рівень розвинутості кримінально-процесуального законодавства, що регулює відносини у сфері реалізації функції обвинувачення та окреслено шляхи його удосконалення. Статистичний метод дав змогу висвітлити показники роботи слідчих, суддів і прокурорів, які підтримують обвинувачення, та виявити недоліки в їх роботі.
У роботі було дотримано принципу єдності конкретно-історичного, концептуального системного і функціонального підходів при дослідженні об єкта і предмета дисертаційної роботи, застосовано спеціальні юридичні методи аналізу і офіційного та неофіційного тлумачення правових норм.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, чинне кримінально-процесуальне та кримінальне законодавство України, Російської Федерації, інших закордонних країн, нормативно-правові акти міжнародного права, проекти КПК України, закони та підзаконні акти, що регулюють порядок формування і реалізації обвинувачення.
Теоретичною основою дисертації стали численні наукові праці провідних українських і зарубіжних вчених у галузі загальної теорії права, філософії, соціології, кримінально-процесуального, кримінального права та криміналістики, а також в інших галузях знань.
Емпірична база дослідження включає результати вивчення практики органів досудового слідства, прокурорської та судової практики (за 1997-2003р.р.), дані узагальнення 197 кримінальних справ за період 2000-2002 років; крім того, за спеціально розробленою анкетою опитано 289 співробітників правоохоронних органів, з яких 125 слідчих МВС, 36 слідчих податкової міліції, 54 прокурори, що підтримують державне обвинувачення в суді, та 74 судді (Додаток А). Матеріали аналітичних підрозділів: Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної податкової адміністрації, Державної судової адміністрації, Генеральної прокуратури України, а також статистичні дані про результати діяльності вказаних органів. Враховувався також особистий досвід роботи дисертанта слідчим.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням функції обвинувачення. Вона визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей і тенденцій розвитку відносин у сегменті світового судочинства та внесення пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства і механізму реалізації функції обвинувачення.
Найбільш важливими з числа теоретичних положень, висновків і практичних пропозицій, що сформульовані у дисертації та виносяться на захист, є такі, в яких автором вперше:
- удосконалено визначення поняття функції обвинувачення, окреслено коло суб єктів, які формують і реалізують цю функцію, та обґрунтовано термін “реалізація обвинувачення”;
- розмежовано такі кримінально-процесуальні категорії, як кримінальне переслідування і функція обвинувачення;
- набув подальшого розвитку розподіл повноважень суб єктів кримінального процесу з позиції функціонального підходу та непересічення декількох кримінально-процесуальних функцій у компетенції одного суб єкта судочинства;
- обґрунтовано необхідність винесення постанови “Про перекваліфікацію” діяння під час розслідування справи, у випадках, коли під час розслідування буде встановлено, що попередній злочин, за яким було порушено кримінальну справу, не знайшов свого підтвердження у процесі доказування, а на його підставі вбачається склад іншого злочину;
- запропоновано до Інструкції про єдиний облік злочинів від 26 березня 2002 року у статистичну картку про наслідки розслідування злочину Форми 1.1. до розділу 18 Рішення прийнято: внести пункт “перекваліфікація злочинних дій” з метою урівноваження існуючої проблеми про перекваліфікацію діяння в рамках кримінальної справи і чітким відображенням таких змін у статистичній звітності;
- доведено необхідність запобігання передчасного закриття кримінальної справи в суді у випадках, коли прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, а потерпілий не скористався правом підтримання обвинувачення;
- запропоновано слідчому при виникненні приватного обвинувачення у кримінальній справі, порушеній за публічним обвинуваченням, виносити постанову про перекваліфікацію діяння з публічного обвинувачення на приватне. І роз яснити потерпілому його право безпосереднього звернення до суду (ст. 27 КПК України) з метою забезпечення конституційних прав і законних інтересів особистості;
- вказано на зв язок і взаємозумовленість між сформульованим слідчим і прокурором обвинуваченням та конституційним принципом презумпції невинуватості. Принцип презумпції невинуватості виступає конституційною перешкодою для реалізації необґрунтованого обвинувачення;
- аргументовано положення щодо законодавчого закріплення процесуально-правового статусу “виправданого” і обов язку слідчого, прокурора, судді письмово повідомити реабілітованому його права на відшкодування шкоди, а також зроблено спробу диференціації відповідальності суб єктів обвинувачення за допущені помилки та незаконні дії під час реалізації обвинувачення;
- вироблено раціональні пропозиції щодо вдосконалення законодавства на основі вивчення міжнародного і вітчизняного законодавства, а також аналізу різноманітних поглядів на формування та реалізацію обвинувачення, аналізу емпіричного матеріалу і власного досвіду.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що: було розроблено та направлено до апаратів органів досудового слідства методичні рекомендації щодо реалізації функції обвинувачення у досудових і судових стадіях процесу, які використовуються у повсякденній роботі слідчих прокуратури, податкової міліції та органів внутрішніх справ. Методичні рекомендації з цієї проблематики враховані Координаційним комітетом по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України при підготовці рішень засідань комітету (Додаток Д, Е, Ж,).
Основні результати дисертації сформульовані в пропозиціях, направлених до Верховної Ради України, які використовуються при доопрацюванні проекту КПК України щодо удосконалення правового регулювання обвинувачення у досудовому та судовому слідстві. Підготовлено та надано Генеральній прокуратурі України пропозиції до “Інструкції про єдиний облік злочинів” від 26 березня 2002 року, для застосування їх у практичній діяльності органів досудового слідства та оперативної інформації (Додаток Б, В).
Теоретичні положення, узагальнення, висновки, пропозиції проведеного дослідження, а також подані дисертантом матеріали можуть бути використані у:
- правотворчій діяльності при підготовці нового і вдосконаленні чинного кримінально-процесуального та іншого законодавства України;
- подальших наукових розробках проблем реалізації функції обвинувачення;
- навчальному процесі – при підготовці відповідних програм, лекцій, підручників з курсу ”Кримінальний процес” та інших навчально-методичних матеріалів для студентів-юристів і практичних працівників слідчих апаратів правоохоронних органів (Додаток З);
- методичному забезпеченні практичної діяльності.
Особистий внесок здобувача. Дисертація “Формування функції обвинувачення та її реалізація у кримінальному процесі” виконана дисертантом самостійно, а використані в дисертації роботи подаються з обов язковим посиланням на них. Всі викладені в ній висновки та положення сформульовані на базі особистих досліджень здобувача.
Основна частина опублікованих праць є одноосібними. Щодо колективних робіт, у підготовці яких дисертант брав участь, проблеми їх поділу із співавторами немає.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на розширеному засіданні наукової ради Міжвідомчого науково-дослідного центру з питань боротьби з організованою злочинністю Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, на засіданні кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України.
Основні положення дисертаційного дослідження викладені у доповідях на регіональному міжнародному семінарі “Антикорупційні розслідування та стратегія попередження корупції” (м. Чернігів, 13-14 березня 2002 року), науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (м. Київ, 25 квітня 2002 року), заключному регіональному міжнародному семінарі “Антикорупційні розслідування та стратегія попередження корупції” (м. Київ, 15-16 травня 2002 року), науково-практичному семінарі прокуратури Київської області на тему: “Обвинувачення по злочинах, пов язаних з відмиванням доходів, отриманих незаконним шляхом” (м. Київ, 26 червня 2002 року); на лекції “Форми реалізації функції обвинувачення” у Академії прокуратури України при Генеральній прокуратурі України (м. Київ, 15 листопада 2002 року); науково-методичному семінарі “Проблеми кодифікації кримінально-процесуального законодавства України” (м. Київ, 20 лютого 2003 року) (Додатки И, К, Л, М, Н).
Публікації. Основні положення і висновки опубліковані у 8 наукових статтях, п ять із них – у фахових виданнях, затверджених ВАК України, одна з яких – у співавторстві, де участь дисертанта становить 50%.
| 
