|
Актуальність теми дослідження. В Україні регулювання відносин у сфері діяльності транспорту відноситься до пріоритетних напрямків внутрішньої політики держави, оскільки створення правих стимулів щодо розвитку транспортної системи є одним з основних резервів підвищення добробуту суспільства, його економічного потенціалу відповідно до напрямків розвитку держави, закріплених Конституцією України. Розвиток транспорту та інших засобів комунікації визначає не тільки структуризацію економічного простору держави, тобто екстенсивний процес економічного росту, але й якісне вдосконалення економіки, тобто процес інтенсивного росту. Відповідно функціонування транспорту стає найважливішим фактором розвитку економіки, суспільства в цілому. Радикальні зміни в економіці України, наявність конкуренції на ринку надання транспортних послуг потребує суттєвих змін у організації управління транспортною системою. Як об єкт державного управління транспортна система повинна відповідати рівню соціально-економічного розвитку держави, позитивно впливати на національну безпеку, забезпечувати здійснення зовнішньоекономічних зв язків. Нові умови і якісно новий характер діяльності транспортної системи вимагають проведення наукових досліджень спрямованих на осмислення змісту найбільш загальних та фундаментальних понять, які відображають істотні властивості та відношення явищ дійсності та пізнання – категорій, якими, зокрема, є “транспортне право”, “державне регулювання транспортної системи”, “адміністративні правовідносини у транспортній сфері”, “законодавство, що регулює сферу діяльності транспорту”. Дослідженню правовідносин у транспортній сфері присвячене достатньо обмежене коло науково-теоретичних розробок, особливо останніми роками. У сучасній правовій науці існує проблема щодо визначення транспортного права: це – правовий інститут чи галузь права, який характер цього правового утворення – чи є воно комплексним. Як правило, у підручниках з транспортного права докладного висвітлення набували питання правового регулювання діяльності окремих видів транспорту або транспортної діяльності: морське право, внутрішнє водне (річкове) право, залізничне право (В. Єрмолаєв, Ю. Маковський, А. Новосельцев, О. Сіваков); договори перевезення вантажів і пасажирів (В. Єгізаров), транспортне експедирування (К.І. Плужніков) та інші. Свого часу науковці намагалися обґрунтувати висновок про повітряне право та морське право (А. Жудро) як самостійні галузі права. Найбільша кількість наукових досліджень останнім часом була присвячена проблемі забезпечення безпеки дорожнього руху (В.Грошевий, О.Домашенко, В.Єгупенко, О.Міленін, В.Новиков, О.Салманова, Я.Хом як та інші). Визначають, що транспортне право є комплексною галуззю права (В. Гіжевський, Е. Демський, В. Єгізаров, В. Єрмолаєв, А. Мілашевич, Ю. Маковський, А. Новосельцев, О. Сіваков, І. Спірін). Існує думка й про те, що транспортне право України як галузь права – це сукупність юридичних норм і правових інститутів, які регулюють суспільні відносини, що складаються у зв язку з організацією і діяльністю транспорту по забезпеченню внутрішніх і зовнішніх транспортно-економічних зв язків і потреб населення у перевезеннях. Крім того, транспортне право пропонується розглядати і як галузь законодавства, і як галузь юридичної науки, і як навчальну дисципліну (Е. Демський, В. Гіжевський, С. Демський, А. Мілашевич). Н. Громов, В. Персіанов дослідили, зокрема, особливості управління транспортом від часів царської Росії і до періоду розбудови СНД.
Комплексність правовідносин у транспортній сфері породжує наявність різноманітних підходів представників окремих галузей права, насамперед, адміністративного та цивільного (В. Луць, В. Тархов) до визначення сутності і структури транспортного права як комплексної галузі права, галузі законодавства, галузі юридичної науки.
Така неоднозначність вимагає здійснення подальших досліджень правовідносин у транспортній сфері. Саме тому були проаналізовані не тільки здобутки дослідників цієї проблеми, але положення теорії і філософії права, що містяться у роботах С. Алєксєєва, С. Комарова, Н. Нєно, Т. Радько, Л. Рогачової, О. Скакун, А. Сурилова, Ф. Хайєка, В. Хропанюка, М. Цвіка та інших. Використовувались здобутки дослідників проблеми розмежування і взаємодії публічного і приватного права у системі у системі права України (В. Селиванов, Н. Діденко). Підтримуючи положення теорії адміністративного права про те, що державне управління транспортом розглядається у тій частині адміністративного права як навчальної дисципліни, яка присвячена державному управлінню економікою, були опрацьовані ті положення науки економіки, які стосувались особливостей державного регулювання економічних відносин у країнах із різним ступенем їх розвитку (С.Фішер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензі, П. Самуельсон, В. Нордхаус, В. Сумароков). Опрацюванню підлягали положення дослідників проблеми структури законодавства (О. Лисенкова), зокрема, банківського (О. Орлюк).
При аналізі сутності державного регулювання транспортної системи дослідження базувалось на теоретичних розробках й положеннях вчених з теорії управління, адміністративного права - В. Авер янова, О. Бандурки, Ю. Битяка, С.Ківалова, Л.Коваля, Ю.Козлова, А.Комзюка, В.Коноплянко, Д.Лук янця, Н Нижник, Ю. Старилова.
Нормативною основою дисертації є національне законодавство, норми якого регулюють діяльність транспорту, нормативно-правові акти міжнародного законодавства (у контексті питань, що складають предмет дисертаційного дослідження). Емпіричну основу дослідження складали дані Державного комітету статистики України щодо розвитку транспортної системи, результати господарської діяльності підприємств окремих видів транспорту.
Однак відсутність на правовому рівні розробки певних теоретичних положень у сфері діяльності транспорту, наявність суперечливих питань, відсутність комплексного дослідження правових проблем державного регулювання транспортної системи свідчать на користь актуальності та своєчасності теми дисертації. Сьогодні гостро відчувається потреба у комплексному дослідженні адміністративних правовідносин у транспортній сфері, у тому числі – державного регулювання транспортної системи, яка є одним з чинників, що впливає на соціально-економічний розвиток держави, національну безпеку. Саме це й обумовлює необхідність здійснення наукового дослідження у цій сфері.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов язана з організаційними та нормотворчими заходами, що проводяться в Україні з метою гармонізації та адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, реформування правової системи держави та поступового приведення її у відповідність європейським стандартам, у тому числі у сфері діяльності транспорту, забезпечення безпеки дорожнього руху, стабільного функціонування міжнародних транспортних коридорів. Цей напрям дослідження отримав своє закріплення в Указах Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998 року №615/98, “Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 30 серпня 2000 року №1033, “Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14 вересня 2000 року №1072, постанові Кабінету Міністрів України "Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 16 серпня 1999 р. №1496, згідно з якими до пріоритетних належать ті сфери законодавства, від зближення яких залежить зміцнення економічних зв язків України та держав членів ЄС і які регулюють, у тому числі, відносини, пов язані з транспортом. Результати дослідження спрямовані на реалізацію постанови Кабінету Міністрів України № 346 від 02.03.98 р. "Про затвердження Програми створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні", Комплексної програми утвердження України, як транзитної держави у 2002 - 2010 р.р..
Дисертаційне дослідження виконане у межах та відповідно Розділу ІV Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002 – 2005 роки, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. №635, планів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ (п.3.1. Перспективних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на період 2000 – 2005 р.р.), п.1.1. Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002 – 2005 роки, затверджені наказом МВС України від 30 червня 2002 р. №635. Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі врахування досягнень юридичної та економічної наук, узагальнення результатів діяльності транспортної системи та її окремих елементів, аналізу вітчизняного та міжнародного законодавства, розкрити правові проблеми державного регулювання транспортної системи, сформулювати теоретичні висновки й пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства, норми якого регулюють сферу діяльності транспорту.
Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження зроблено спробу вирішити такі задачі:
- дослідити джерела правового регулювання відносин у транспортній сфері та визначити місце законодавства, яке містить норми адміністративного права, у транспортному законодавстві;
- з ясувати поняття та зміст державного управління і державного регулювання, охарактеризувати їх співвідношення із адміністративно-правовим регулюванням сфери діяльності транспорту;
- дослідити зміст категорії “безпека” у державному регулюванні транспортної системи;
- сформулювати принципи та функції державного регулювання транспортної системи;
- охарактеризувати правовідносини у сфері діяльності транспорту та визначити особливості їх адміністративно-правового регулювання;
- проаналізувати юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення адміністративних правовідносин у транспортній сфері;
- визначити структуру транспортної системи;
- визначити систему суб єктів державного регулювання транспортної системи, проаналізувати напрямки та форми їх діяльності;
- дослідити особливості використання адміністративно-правових засобів забезпечення безпеки дорожнього руху;
- визначити особливості державного регулювання окремих елементів транспортної системи;
- сформулювати проблемні питання державного регулювання транспортної системи та розробити пропозиції щодо їх розв язання.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері діяльності транспорту, регулювання транспортної системи.
Предметом дослідження є теоретичні та методологічні засади адміністративно-правового регулювання транспортної системи України, правові проблеми діяльності уповноважених щодо регулювання транспортної системи органів.
Методи дослідження обрані з врахуванням поставленої в роботі мети та сформульованих задач, його об єкта та предмета. Ґрунтуючись на гносеологічному підході, дисертант спирався на вітчизняний та зарубіжний теоретичний досвід правової та економічної наук, відтворений у науково-практичній літературі. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правових проблем державного регулювання транспортної системи. У роботі застосовуються також окремі наукові методи пізнання: спеціально-юридичний (формально-догматичний), логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий та системно-структурного аналізу, статистичний.
За допомогою спеціально-юридичного методу досліджувались зміст та сутність адміністративних правовідносин у транспортній сфері, співвідношення понять “державне управління”, “державне регулювання”, “адміністративно-правове регулювання”, здійснювалась зовнішня наукова обробка правового матеріалу. Важливу роль цей метод відіграв при формулюванні окремих положень запропонованих законопроектів.
Логічний метод дослідження обумовив послідовність висловлених суджень, понять, висновків.
Єдність логічного та історико-правового методів сприяла простеженню історичних тенденцій щодо державного регулювання транспортної системи, функціонування транспортної інфраструктури, діяльності суб єктів державного регулювання. За допомогою порівняльного методу дослідження у сукупності із формально-догматичним стало можливим сформулювати принципи та функції державного регулювання транспортної системи, напрямки діяльності суб єктів державного регулювання.
Системно-структурний метод надав можливість визначити та проаналізувати елементи транспортної системи, особливості адміністративних правовідносин та їх структуру, визначити юридичні факти, що є підставою їх виникнення, зміни й припинення. За допомогою аналізу і синтезу системи державного регулювання з урахуванням факторів, що на неї впливають, виявлені особливості державного регулювання окремих елементів транспортної системи.
Наукова новизна одержаних результатів визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей, тенденцій розвитку правовідносин у транспортній сфері та напрямків вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності транспортної системи. На підставі аналізу здобутків науковців - представників різних галузей юридичної науки, насамперед, теорії управління та адміністративного права, а також економіки, робіт з теорії та філософії права, чинного законодавства у дисертації уперше в українській правовій науці проведено комплексне, узагальнене монографічне дослідження адміністративно-правових проблем державного регулювання транспортної системи України та запропоновані шляхи їх розв язання. У дисертації обґрунтовується ряд нових у теоретичному плані й важливих, на наш погляд, для практики понять та положень.
1. Визначено сутність транспортного права і транспортного законодавства. Уперше доведено про те, що транспортне право є комплексним утворенням (а не галуззю) у системі права. Транспортне законодавство визначене як комплексне, що складається з окремих інститутів, які також є комплексними: дорожнє законодавство, залізничне, повітряне, водне, законодавство, що регулює діяльність трубопровідного транспорту.
2. Вдосконалено положення про те, що норми адміністративного права є органічною складовою окремих визначених інститутів транспортного законодавства. Вони можуть бути у формі окремих кодексів (наприклад, Кодекс України про адміністративні правопорушення), законів (наприклад, Закон України “Про дорожній рух”), підзаконних актів (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 “Правила дорожнього руху”), а також міститись у складі нормативно-правового акту (наприклад, у Кодексі торговельного мореплавства України, введеного в дію Постановою Верховної Ради України від 9 грудня 1994 року, Повітряному кодексі України, введеному в дію Постановою Верховної Ради України від 4 травня 1993 року). Окреме значення мають міжнародно-правові акти, ратифіковані у встановленому чинним законодавством порядку.
3. Дістало подальшого розвитку положення про зміст державного управління транспортною системою. Воно визначено як активна, цілеспрямована, організуюча діяльність уповноважених державних органів та органів місцевого самоврядування (у межах повноважень, встановлених законом, в процесі реалізації функцій виконавчої влади) як внутрішньо організаційна так і зовнішня щодо функціонування окремих видів транспорту, згідно певного призначення, забезпечення відповідного розвитку транспортної інфраструктури, надання транспортних послуг, а також діяльність щодо забезпечення безпечного переміщення учасників руху транспортних засобів. 4. Дістало подальшого розвитку положення про те, що адміністративно-правове регулювання і державне управління як явища життя суспільства не можна розглядати у відриві одне від одного. Зміст адміністративно-правового регулювання визначає характер державно-управлінського впливу. У той же час, на зміст державного управління впливають суспільно-політичні процеси, які відбуваються у суспільстві, що не може не вплинути на характер адміністративно-правового регулювання, зокрема, на процес визначення комбінації правових способів.
5. Уперше визначено, що державне регулювання транспортної системи є частиною управлінської діяльності держави, яка здійснюється на основі закону або іншого правового акту органами виконавчої влади у межах повноважень притаманними їм методами для виконання завдань державного управління транспортною системою. 6. Уперше визначені принципи державного регулювання транспортної системи як своєрідна “модель” регулюючого впливу на розвиток транспортної системи, реалізація якої передбачатиме необхідність вирішення проблеми її відтворення у нормативно-правових актах різної юридичної сили.
7. Уперше сформульовані поняття функції державного регулювання транспортної системи на підставі визначених рис. Функцією регулювання названо зовнішній прояв властивостей суб єкту регулювання, який характеризується самостійністю, здійснюється специфічними методами залежно від об єкту регулювання (певної сфери суспільних відносин) з метою досягнення певних результатів. Здійснено класифікацію функцій за такими ознаками: системність, об єктивність, стадія процесу регулювання, стадія інформаційного процесу, характер завдань, структурний підхід.
8. Вдосконалено структуру складових національної безпеки України як мети державного управління транспортною системою. До них належать: економічна, політична, громадська, соціальна, воєнна, екологічна, епідемічна, технологічна, інформаційна безпеки.
9. Уперше визначено транспортну систему як діяльність людей, яка має певні організаційні форми виразу. З одного боку – це діяльність з функціонування окремих видів транспорту, згідно певного призначення, транспортної інфраструктури та надання транспортних послуг, а з іншого – діяльність з функціонування транспортної системи окремих адміністративно-територіальних одиниць – областей, районів, сіл, селищ, міст у межах загальнодержавної транспортної системи. Визначено структуру транспортної системи. При цьому основу структурування складають такі ознаки: територіальна; певний вид транспортних засобів, шляхом використання яких задовольняється інтерес у переміщеннях; форма власності; призначення; особливості правового регулювання. У межах транспортної системи діють суспільні відносини, які мають загальні ознаки – ті, які притаманні усім суспільним відносинам, що потребують правового регулювання, а також особливі ознаки. 10. Уперше визначені зміст та сформульовано ознаки адміністративних правовідносин у транспортній сфері, здійснена їх класифікація. Адміністративні правовідносини у транспортній сфері – це виникаючий на основі норм адміністративного права індивідуалізований суспільний зв язок між особами – суб єктами правовідносин. Він характеризується наявністю суб єктивних прав та обов язків і підтримується примусовою силою держави. Класифікацію адміністративних правовідносин здійснено за такими ознаками: за змістом; за елементом норми права, яка регулює правовідносини; за простором; за характером дій зобов язаного суб єкта; за характером юридичних зв язків між сторонами правовідносин.
11. Дістало подальшого розвитку положення про те, що юридичні факти можуть належати до різних стадій механізму адміністративно-правового регулювання сфери діяльності транспорту: формування і дія юридичних норм; виникнення прав та обов язків; реалізація механізму адміністративно-правового регулювання (юридичні факти використання, дотримання і виконання). Здійснено також класифікацію юридичних фактів за вольовим принципом (дії, події) та за наслідками (правоутворюючі, правозмінюючі та правоперешкоджаючі).
12. Уперше визначено поняття суб єкту державного регулювання транспортної системи та визначені структурні елементи системи суб єктів. Суб єктом державного регулювання транспортної системи названа організаційно відокремлена складова системи органів виконавчої влади (їх посадових та службових осіб), що має державно-владні, розпорядчі, організаційні повноваження щодо здійснення завдань та реалізації функцій державної політики у галузі транспорту, із врегулюванням діяльності нормами, переважно, адміністративного права. Елементи системи суб єктів визначені за ознакою змісту повноважень: інституційні, звичайні, спеціальні. Структурування також здійснене й на засадах побудови системи органів виконавчої влади.
13. Дістало подальшого розвитку положення про напрямки діяльності суб єктів державного регулювання транспортної системи як сукупності функцій їх діяльності, згрупованих за ознакою спільних завдань, що виконуються в процесі реалізації відповідної групи функцій. Напрямки діяльності визначені відповідно до структури системи суб єктів державного регулювання: загальні та спеціальні.
14. Уперше доведено доцільність виділення регулятивної форми діяльності суб єктів державного регулювання як зовнішнього вияву регулятивної функції державного управління транспортною системою.
15. Дістало подальшого розвитку положення про те, що адміністративно-правові засоби забезпечення безпеки дорожнього руху слід визначати як сукупність прийомів і способів, за допомогою яких уповноважені органи (посадові особи) впливають на суспільні відносини у зазначеній сфері з метою забезпечення безпечного функціонування автотранспорту, впливу на свідомість учасників дорожнього руху з метою добровільного виконання ними правил поведінки у сфері дорожнього руху, визначених правовою нормою, попередження та припинення порушень загальнообов язкових правил, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, притягнення винних до відповідальності. До адміністративно-правових засобів забезпечення міліцією безпеки дорожнього руху віднесені: організаційні; засоби переконання, позитивного стимулювання чи заохочувальні засоби; заходи адміністративного примусу. 16. Дістало подальшого розвитку положення про особливості державного регулювання окремих видів транспорту, що обумовлене відносинами власності. 17. Удосконалено положення про пріоритетні сфери державного регулювання транспортної системи, яке об єктивно необхідне для забезпечення єдності вимог до норм і правил проектування та будівництва транспортних комунікацій, стандартів екологічного впливу транспортних засобів, для врахування національних інтересів при виконанні міжнародних перевезень, забезпечення національної безпеки: організація ринку транспортних послуг; регулювання тарифів; податкове, фінансово-кредитне та інвестиційне регулювання; дотування та субвенції; реінтегрування транспортної системи України до транспортної мережі країн СНД, інтеграція транспортної системи України до транспортної системи Європейського Союзу
За підсумками проведеного дослідження запропоновано проекти Законів України “Про автомобільні дороги”, структуру Дорожнього кодексу України, внесення змін й доповнень до інших нормативно-правових актів з метою усунення колізій.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані:
- для подальшої розробки правових проблем державного регулювання транспортної системи, для наукових досліджень щодо правового статусу її окремих складових, у подальшій розробці теоретичних проблем забезпечення громадської безпеки в процесі здійснення державного регулювання;
- при вдосконаленні чинного законодавства, яке регулює функціонування транспортної системи в цілому та її окремих складових;
- у навчальному процесі при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників з дисциплін “Адміністративне право”, “Адміністративна відповідальність”, під час викладання цих дисциплін.
Практичне значення результатів дослідження полягає також у тому, що теоретичні положення та висновки, які становлять наукову новизну роботи, представлені у конкретних рекомендаціях щодо вдосконалення державного регулювання транспортної системи на основі внесення відповідних змін і доповнень до чинного законодавства.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням, виконаним дисертантом особисто. Положення і висновки кандидатської дисертації не використовувались. Та частина дисертаційного дослідження, що містить матеріал, присвячений використанню адміністративно-правових засобів забезпечення безпеки дорожнього руху стала результатом узагальнень існуючих напрацювань науковців-адміністративістів. Особистий внесок дисертанта полягає у комплексному дослідженні особливостей державного регулювання транспортної системи в цілому та її окремих складових, науковому обґрунтуванні правових засад регулювання, чіткому розмежуванню адміністративних та цивільно-правових відносин у сфері діяльності транспорту, обґрунтуванню висновку про дослідження транспортного права не як комплексної галузі права, але як комплексного законодавства, у межах якого діють норми адміністративного права.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались і були схвалені на спільному засіданні кафедр адміністративного права та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ та управління в органах внутрішніх справ. Результати дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичній конференції “Забезпечення захисту прав людини у правоохоронній діяльності” (м.Київ, лютий 2000р.), круглому столі “Шляхи формування громадянського суспільства в Україні. Забезпечення прав людини та свободи слова” (м.Харків, квітень 2001 р.), науково-практичній конференції за міжнародною участю “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (м.Київ, травень 2001 р.), Другому міжнародному науковому конгресі “Державне управління і місцеве самоврядування” (м.Харків, лютий 2002 р.), науково-практичній конференції “Загальні питання боротьби зі злочинністю” (м.Дніпропетровськ, жовтень 2002 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Протидія відмиванню “брудних” коштів та фінансування тероризму: громадська підтримка і контроль”(м.Київ, червень 2003 р.), регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” (м.Львів, лютий 2003 р.). Автор був розробником пропозицій до багатьох проектів законів, в тому числі і тих, якими вносились зміни і доповнення до КпАП України.
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у монографії, 21 науковій статті у у фахових виданнях, включених у переліки, затверджені ВАК України. Окремі висновки і пропозиції викладено у матеріалах та тезах до конференцій.
Структура роботи обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, шести розділів, які поділені на двадцять три підрозділи, висновків, списку використаних джерел, додатку. Загальний обсяг дисертації – 508 сторінок, з них основного тексту – 452 сторінки. Список використаних джерел складається з 332 найменувань і займає 32 сторінки.
|
