|
Актуальність теми дослідження. Останнє десятиріччя української історії характеризується кардинальними змінами суспільно-політичного і державного устрою. Країна з великими труднощами здійснює перехід від централізованої до децентралізованої системи організації суспільства. Зрозуміло, цих змін не вдалося б досягти без використання такої правової форми, як законодавство, яке у якості національного феномену почало розвиватися, по суті, з отриманням державної незалежності. Закономірності переходу від тоталітаризму до демократії, проголошення незалежності України, необхідність законодавчого забезпечення суспільних перетворень започаткували кардинальне реформування існуючої правової системи, в плані запровадження конституційних принципів демократії, гуманізму, свободи і справедливості, політичного, економічного й ідеологічного плюралізму. Цілком природно, що зроблено це було (і здійснюється зараз) через законотворчий процес і новостворене національне законодавство. Але, як це не дивно, роль українського законодавства у здійсненні трансформаційних процесів, побудові демократичного суспільства, досвід його становлення і функціонування залишаються дослідженими очевидно недостатньо.
Визначальною метою розвитку законодавства України є розбудова громадянського суспільства і правової держави, де вищою цінністю виступала б людина, реально забезпечені, гарантовані та захищені її права і свободи. З одного боку - це загальносоціальна і політична проблема, оскільки розвиток правової системи України залежить від взаємодії економічної, політичної та ін. складових суспільства, спрямованості і перспектив перехідного періоду, політичної волі і відповідних політичних рішень, процесу їх реалізації. З другого боку, це спеціально-правова проблема, яка передбачає удосконалення діяльності законодавчого органу, підвищення якості законів, узгодження вітчизняного законодавства, його послідовну гармонізацію з нормами європейського і міжнародного права. На даний момент українське законодавство є очевидно недосконалим, розвивається доволі хаотично, залежно від політичної кон юнктури, є значною мірою невпорядкованим, суперечливим, складним і подекуди неможливим для реалізації. Спостерігається ігнорування правил законодавчої техніки, порушення принципу розподілу влад, інших демократичних принципів. Внаслідок цього суттєво знижується ефективність регулювання суспільних відносин, послаблюється стан законності і рівень правопорядку, задекларовані права і свободи людини залишаються в Україні слабозахищеними. Це змушує проаналізувати теоретичні та історичні аспекти національного законодавства як явища сучасної правової дійсності, показати його роль як чинника демократичних перетворень в Україні, спробувати осягнути суперечливу історію розвитку законодавства, а також його природу як результату демократизації суспільства. Актуальність теми пояснюється також і тим, що всебічний аналіз взаємозалежності процесів становлення національного законодавства і демократичних перетворень дозволяє виробити науково обгрунтовані пропозиції і рекомендації з удосконалення законотворчості, систематизації законодавства, підвищення його ефективності, визначення пріоритетів законодавчої діяльності. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію підготовлено в рамках виконання теми наукового дослідження Інституту міжнародних відносин «Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України» №01БФО48-01 («Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір»), комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України».
Мета і завдання дослідження. Автором було поставлено за мету здійснити комплексний теоретико-історичний аналіз національного законодавства періоду демократичних перетворень. Досягнення цієї мети зумовило постановку наступних завдань:
· з ясувати теоретичне підгрунтя процесів розвитку політичної демократії і розвитку законодавства у період переходу від тоталітаризму до демократії;
· проаналізувати особливості перехідного періоду в Україні, по-перше, з точки зору демократизації політичного і державного життя, по-друге, з точки зору передумов та реального формування національного законодавства, його ролі у забезпеченні процесу демократизації, здійсненні суспільних перетворень;
· визначити й обгрунтувати основні риси, етапи, тенденції і фактори, які впливають на становлення законодавства України; динаміку розвитку його окремих галузей та інститутів; відповідність європейським і міжнародним стандартам;
· проаналізувати передумови і перспективи удосконалення чинного національного законодавства, підвищення його узгодженості й ефективності в умовах формування громадянського суспільства в Україні.
Об єктом дисертаційного дослідження є національне законодавство в умовах еволюції від тоталітарного до демократичного політичного режиму.
Предметом дослідження є особливості становлення демократії, формування і функціонування національного законодавства України, його роль в умовах перехідного періоду. Методологічна основа дисертації. Автор виходив з вимог загально-філософського діалектичного методу, а також пов язаного з ним ряду загально-наукових і спеціально-наукових методів. Так, досліджувати явище законодавства неможливо без системного методу, використання формально-юридичного і порівняльно-правового методів дало змогу проаналізувати закони та практику суспільних перетворень в Україні й інших країнах, встановити основні тенденції, напрями і закономірності становлення національного законодавства. Використання загальнонаукових (структурно-функціонального, прогнозування, багатофакторності) і спеціально-правових методів (історико-правового, формально-юридичного та ін.) було корисним при з ясуванні сутності і реального змісту політичних, правових явищ сучасної української дійсності. Метод прогнозування дав підстави для деяких рекомендацій з удосконалення законодавства, а конкретно-соціологічний (документальний, спостереження, вивчення документів) метод дав можливість доказово ілюструвати теоретичні висновки і положення дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає у тому, що вона є першою спробою комплексного теоретико-історичного дослідження становлення національного законодавства України в умовах демократичних перетворень. Основні наукові положення, у яких найбільшою мірою відображено новизну дослідження, зводяться до наступного:
1. Проаналізовано особливості перехідного періоду від тоталітаризму до демократії в Україні (одночасна розбудова держави і трансформація суспільства тощо), політико-правові передумови утвердження і функціонування демократичного політичного режиму.
2. Обгрунтовано висновок про взаємозалежність демократії і законодавства на інституційному рівні, процесів демократизації суспільства і становлення національного законодавства. Змішаний політичний режим, змішана форма правління як результати перехідного періоду впливають на формування і характер українського законодавства. У свою чергу, національне законодавство є основою, передумовою, інструментом здійснення демократичних перетворень; у певних випадках законодавство є перешкодою для позитивних змін у суспільстві.
3. Сформульовано висновок щодо специфіки національної демократії, встановленої в Україні на даний момент часу. Характерною її рисою є, значною мірою, формальний характер: демократичні інститути зафіксовані нормативно, однак реалізуються неузгоджено і непослідовно, їй притаманні суттєві суперечності між законодавчо задекларованою формою і реальним змістом.
4. Окреслено основні етапи становлення національного законодавства: попередній (1985-1991 рр.), перший (1991-1996 рр.), другий чи сучасний (1996-2003 рр.), кожному з яких характерні функціональні особливості. Етапним моментом розвитку законодавства є прийняття Конституції України 1996 р., яка визначила засади демократичного розвитку суспільства і національної правової системи; разом з тим, необхідною мірою вона ще не перетворилася на основний структуроутворюючий принцип українського суспільства. Запропоновано комплексне бачення становлення системи законодавства України, проаналізовано його основні риси, тенденції і закономірності розвитку (наступність законодавства СРСР і УРСР, інтеграція і диференціація, спеціалізація та уніфікація законодавчого регулювання, кількісні та якісні зміни тощо). Характерними для розвитку національного законодавства були моменти передачі законодавчих повноважень органам виконавчої влади України, що спричинило як позитивні, так і негативні наслідки. Особливістю національного законодавства України у перехідний період є зумовлена інтеграційними процесами потреба його гармонізації з міжнародними стандартами і європейським законодавством. Це чинник, що ускладнює процес його розвитку, зовнішнє забезпечення нормативного матеріалу Європи і світу інколи відбувається без належного врахування реальної соціальної та психологічної готовності, що має існувати в Україні для реалізації процесу гармонізації.
Аргументується висновок, що сучасне законодавство України перебуває на перехідному етапі еволюції від переважно адміністративних методів регулювання до методів фіксації економічного і політичного плюралізму, як і сама правова система еволюціонує від соціалістичної до романо-германської. Відповідно воно є компілятивним і суперечливим за функціональними характеристиками, розвиток суспільних відносин інколи випереджає можливості чинних законів, які не завжди відповідають принципам соціальної справедливості. Теоретичне і практичне значення наукового дослідження пояснюється специфічним напрямом дослідження, у якому теоретичний аналіз здійснюється на грунті історичних і фактологічних спостережень. Сформульовані у дисертації узагальнення та висновки можуть бути використані у практичній діяльності органів державної влади, причетних до організаційного забезпечення законотворчого процесу (Секретаріату Верховної Ради, Міністерства юстиції України, ін. центральних органів державної влади), у діяльності політичних партій, громадських об єднань тощо.
Аналітичний матеріал дослідження може виявитися корисним у наукових дослідженнях проблем трансформації суспільства і становлення системи законодавства України в рамках юридичної, політичної та історичної науки; при розробці навчальних посібників та методичних рекомендацій і викладанні курсів «Теорія держави і права», «Історія української державності і права» тощо. До певної міри результати дослідження можуть сприяти правовиховній діяльності, стверджуючи конструктивно-критичний погляд на сучасне законодавство, його суперечливу роль при формуванні громадянського суспільства в Україні.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднені у доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 13.04.2000р., 18.10.2001р.), науково-практичній конференції «Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників» (Київ, 29.11.2001р.), VIII науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (Львів, 13.02.2002р.), IX Міжнародній науковій конференції «Ломоносов» (Москва, 9.04.2002р.). Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні положення дисертації відображені автором у 9 наукових статтях у фахових виданнях і 3-х тезах виступів на науково-практичних конференціях. Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і характером завдань дослідження. Відповідно дисертація складається із вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 201 сторінка, у т. ч. 30 сторінок - список використаних джерел (380 найменувань).
| 
